Osvita.ua Вища освіта Статті та аналітика Фінансові сутінки Національної академії наук
Фінансові сутінки Національної академії наук

24 травня академічна профспілка вийшла на акцію протесту, вимагаючи того, що співробітники мають отримати за законом

Фінансові сутінки Національної академії наук

Національна академія наук сьогодні опинилася в справді скрутному становищі. Ідеться вже не просто про «хронічне недофінансування», а про цілком конкретне й відчутне щоденне погіршення умов праці співробітників Академії: економія на доплатах за стаж і наукові звання, скорочення, фронтальні перевірки тощо. Сьогодні можна говорити про загрозу самому існуванню НАН.

Мають рацію ті, хто говорить про потребу демократизації Академії наук та значно більш активної інтеграції до світової науки. Проте таке реформування має мало спільного з тією «оптимізацією», яку зараз проводять в академії. Самим лише батогом невиплат, вимушених простоїв, риторикою про неефективність і прожектами радикального перегляду принципів фінансування Академії покращення її роботи досягти неможливо.

Хоча на папері зарплати працівників Національної академії наук України зростають, коштів з бюджету для повноцінної реалізації цього зростання не виділили. Попри те, що у 2012 році НАНУ отримала на 6% більше, ніж попереднього року, зростання посадових окладів та підвищення тарифів за комунальні послуги призвели до посилення дефіциту порівняно з 2011 роком, коли проблеми з покриттям цілком нагальних потреб уже були.

Академія наук цього року отримала 2439 млн грн, що становить 72 % від бюджетного запиту (3401 млн грн). Сумною є і невпинна загальна тенденція зниження показників відрахувань на науку у відсотках до ВВП, що в останні роки не перевищують 0,4%, попри передбачені Законом про наукову і науково-технічну діяльність 1,7% (для порівняння: в Німеччині – 2,6% ВВП; в середньому по ЄС – 1,9% ВВП). Невпинно скорочується також кількість науковців у країні й питома вага обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт у ВВП, яка, починаючи з 2006 року, становить менше 1%.

Можна було би подумати, що способом вирішення проблеми може бути перерозподіл коштів усередині НАНУ. Але треба усвідомлювати: внутрішніх ресурсів Академії (у тому числі перерозподілу коштів від «привілейованих» дійсних членів та членів-кореспондентів, яких так багато сварять за не дуже-то й відчутні для бюджету доплати, до «рядових» співробітників) на покриття цих потреб ніяк не вистачить.

Тож Академія наук наразі опинилася перед питанням, на чому саме економити. Це справді складне завдання, оскільки ледь не кожен запропонований спосіб (низку їх викладено в постанові Президії НАН № 22 від 27 січня 2012 року) відчутно б’є по соціальному становищу співробітників та ускладнює їхню працю.

Пріоритетною статтею видатків у згаданій постанові визначено виплату посадових окладів. Це, звісно, добрий намір, але на практиці це означає також, що виплата інших компонентів зарплати, зокрема надбавок за стаж і наукове звання, не визнається пріоритетною, тож часом співробітники, попри підвищення зарплат на папері, не стали отримувати більше. Профспілка працівників НАН уже помітила, що таке формулювання суперечить Галузевій угоді, де йдеться про заробітну плату, а не про посадові оклади, а надбавки за стаж і наукові ступені також визначаються як обов’язкові виплати.

Ще один звичний спосіб економити – це скорочення штатів. Хоча Президія офіційно заявила про небажання звільняти працівників, з окремих інститутів все ж надходять звістки про звільнення. До групи ризику потрапили насамперед старші співробітники та сумісники. Під час деяких внутрішньоакадемічних перевірок інспектори дуже цікавилися середнім віком по відділах інститутів, а декого з тих співробітників, чия трудова книжка лежала в інших установах, позбавили можливості працювати в Академії наук. За іронією долі, «оптимізація» та «ефективність» використання коштів дають ефект, протилежний тому, якого очікують їхні прихильники: адже вони виступають за посилення зв’язку між дослідженням і викладанням, а наслідком політики економії є поступове зникнення цього зв’язку там, де він був (адже основним місцем роботи значної кількості сумісників є університети).

Крім того, якась кількість людей не потрапила офіційно під скорочення штатів, але все одно звільнилася чи була звільнена внаслідок побічних ефектів економії, таких як посилений контроль відвідання робочого місця: наприклад, жертвами контролю стали деякі молодші співробітники природничих спеціальностей, насамперед ті, що мають сім’ї й мусять паралельно працювати на другій роботі. Адже академічної зарплати для оренди житла в Києві або утримання сім’ї просто недостатньо.

Іншим заходом політики в питанні робочого часу стало його «вимушене» скорочення задля відповідного зменшення виплат. Усупереч прямій забороні Галузевої угоди у деяких бюджетних наукових установах з’являлися проекти наказів про встановлення неповного робочого тижня. Низку співробітників наполегливо просили писати заяви з проханням надати тижневу відпустку за власний рахунок за сімейними обставинами.

Щоб зекономити, Президія рекомендувала також «обмежувати кількість відряджень в межах України, а зарубіжні відрядження здійснювати переважно за рахунок сторони, що запрошує, або коштів спонсорів» і «обмежити проведення конференцій, симпозіумів, семінарів із залученням бюджетних коштів». Що ж, нехай потім провідники економії не дивуються слабкій інтеграції української академії в міжнародну наукову спільноту – вони зробили чимало, щоб цю інтеграцію унеможливити.

Інститути тепер змушені думати і про самостійний пошук коштів. У рекомендації президії сказано про розширення переліку платних послуг, що можуть надаватися бюджетними науковими установами. Очевидно, що спроби запропонувати додаткові платні послуги призведуть до відволікання науковців від власне дослідницької діяльності, до ще більшого розпорошення їхніх сил та до збільшеного навантаження.

Заговорили вже й про плани приватизувати гуртожитки НАН, що КМДА подає як велике благо для працівників Академії. Для тих, хто живе в гуртожитку зараз, це, можливо, й благо, але для наступних поколінь молодих працівників, які приїхали чи приїдуть до Києва з інших міст, про повноцінну роботу в Академії можна буде забути – єдиний шлях економії на оренді житла буде закрито. На щастя, сама НАН наразі виступає проти цих проектів міської влади. Питання тільки в тому, як довго вона зможе втриматися, адже в питанні фінансування, попри вперті переговори з владою та навіть минулорічні акції протесту академічної профспілки, коштів у достатньому обсязі вибити так і не вдалося.

Внутрішні реформи Академії потрібні, хто б сперечався, – але ж наївно вважати, що ці реформи можна провести дешево або, що «ефективніша» праця науковців можлива без відповідних інвестицій держави. Наївно вірити також, що український бізнес буде інвестувати в науку, доки його головна конкурентна перевага полягає в доступі до сировини та дешевої робочої сили. Тому справа виглядає так, що в української науки немає шляхів, кращих за достатнє базове державне фінансування, але саме з ним в української академії наразі великі проблеми – настільки великі, що ставлять під загрозу саме її існування.

Наразі я не бачу переконливих аргументів проти існування Академії наук як «парасолькової» установи дослідницьких інститутів. Не виключено, що корупція в НАНУ існує (як незрідка припускають в українських ЗМІ) і що закиди в «неефективності» мають певні підстави. Але це стосується будь-якої соціальної сфери в Україні. Абсурдно було б думати про ліквідацію судової системи в Україні через справу судді Зварича або через те, що якісь суди працюють занадто повільно, – хоча, можливо, хтось і мріє про це, як, власне, і про академічну нерухомість. А ось на користь збереження Академії та її фінансування з державного бюджету в достатніх обсягах можна навести чимало аргументів.

Насамперед треба сказати, що Академія наук не є просто «тоталітарною спадщиною», від якої демократична держава мала б відмовитися. Академії наук, що функціонували в другій половині ХХ ст. в низці країн Східної Європи, продовжують працювати і сьогодні. Уряди Польщі, Чехії, балтійських країн, попри загальну схильність до часом доволі радикальних ліберальних реформ, не здогадалися закрити свої академії наук та повністю перевести дослідження до університетів. У Німеччині роль «парасолькової» організації виконує, приміром, Товариство Макса Планка, що об’єднує 80 дослідницьких інститутів з 17000 співробітників у різних регіонах країни й фінансується переважно державою, причому бюджет у 2012 році становить близько 1,5 млрд євро. Діють у Німеччині також Товариство Гельмгольца (18 дослідницьких центрів, 33000 співробітників, бюджет близько 3,4 млрд євро), Об’єднання Ляйбніца (86 науково-дослідницьких інституцій, близько 17000 співробітників, бюджет 1,4 млрд євро), Товариство ім. Фраунгофера (понад 80 наукових центрів, 18 тисяч співробітників, бюджет 1,7 млрд євро).

Крім того, через федеративний устрій Німеччини академії наук діють у низці федеральних земель – так, існують Берлінсько-Бранденбурзька, Саксонська, Баварська академії наук, що фінансуються з бюджетів відповідних федеральних земель. І підтримка престижу регіону чи країни зовсім не є єдиною метою їхнього існування – це справді дієві наукові інституції. Тож, як бачимо, «передовий західний досвід» не обов’язково означає відмову від суто дослідницьких інституцій на користь повністю університетської науки, що була би більше пов’язана з викладацьким процесом.

Щоб зрозуміти другий аргумент, треба прокрутити в уяві реалістичний сценарій дій політиків у царині науки після часткового чи повного розформування Академії. Чи справді хтось вірить у те, що в університетах буде створено робочі місця для колишніх працівників Академії й що університети отримають фінансування на нові потреби, пов’язані з переведенням під їхню юрисдикцію академічних інститутів?

І головне: варто спитати в університетських викладачів, скільки часу в них залишається власне на дослідницьку діяльність, враховуючи гігантське навантаження та не менш мізерні, ніж в Академії, зарплати. Чи можна за цих умов сподіватися на інтеграцію науки з викладанням? У столичних вишах є дуже авторитетні викладачі без наукового ступеня, який вони не здобули через брак часу на дослідницьку діяльність, повністю присвячуючи себе викладанню, – власне, саме завдяки цьому вони й здобули викладацький авторитет. Політика ж «затягування пасків» веде сьогодні до того, що під удар потрапляють насамперед сумісники, які, попри всі перешкоди, примудряються паралельно працювати одночасно в дослідницьких інститутах та університетах. Часто інституційна політика щодо них в тих установах, де вони юридично є сумісниками, цілком дискримінаційна.

Нарешті, треба відповісти також прихильникам грантової системи фінансування науки, які, як правило, водночас є критиками вітчизняної бюрократії. Звичайно, робота в НАН передбачає планування досліджень на місяці та роки вперед, регулярне написання звітів і т. ін. Академія працює коштом платників податків, і наявність результатів діяльності має контролюватися – причому спосіб і критерії цього контролю можна й потрібно обговорювати, а за наявності хороших аргументів – переглядати. Але будь-хто, хто мав справу з грантовою документацією, може підтвердити, що ведення звітів по грантах вимагає значно більшого часу й зусиль, ніж заповнення звичних «бюрократичних» документів НАН. Крім того, гранти легше отримати на короткотермінові дослідження, а профінансувати за їхньою допомогою стратегічні та фундаментальні дослідження, практична користь яких може виявитися не одразу, вкрай важко. Тож зрозуміло, що можливість пошуку та знаходження грантів сама по собі не зможе гарантувати повноцінного інституційного існування науки. Це буде наука ad hoc. У цьому сенсі гранти теж не створюють альтернативи державному фінансуванню – ініціативу академічних інституцій щодо їх отримання варто заохочувати, але тут може йтися тільки про «також» і жодним чином – про «замість».

24 травня відбулось пікетування Кабінету Міністрів України з вимогою забезпечити оплату праці працівників НАН у повному обсязі та повною мірою врахувати потреби Академії в державному бюджеті на 2013 рік.

Автор: Олексій Вєдров

Освіта.ua
24.05.2012


Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.
Коментарі
Аватар
Введіть ваше ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Введіть код:
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
преподаватель
реально кандидат наук может прокормить семью за 2500 грн. зарплаты, заниматься наукой, публиковать статьи в западных изданиях по 300 евро, писать учебники за свой счет (стоимостью 12-17 тыс. грн. за 300 экземпляров), при этом преподавать в вузе 4-5 дисциплин, проверять практические работы, задачи, лабораторные 4-5 потоков по 80-120 студентов и т.д.? Это реалии маразма укр. высшей школы, наука у нас умерла еще 20 лет назад.
Теодор
В ДонНТУ нема коштів на оплату комунальних послуг! Яка наука???
Василь
Мало влатят переезжайте в другие сттраны, ведь Украина - 3 место по утечке мозов (23 тыс), впереди только Россия и Япония.Неверите загуглите.
V.Smirnov, Cand. of Sci.
Вже вщент зруйнована система галузевої науки. Вже знищена система НДР на кафедрах університетів. Міністерство хоч і має у своїй назві слово «наука», але наукою як такою не опікується, навіть окремого департаменту науки не існує. Але ось дійшла черга і до Національної АН. Дивує, що поважні члени академії, авторитетні у більшій своїй частині люди, мовчали і мовчать, спостерігаючи за тим, як зникає українська наука. Давно не чути в Україні слова науковця, вченого. Мабуть, пересічний українець вже не назве по прізвищах і десятьох нинішніх академіків НАНУ… Можна сказати, що немає запиту суспільства на вітчизняну науку, але й академічна наука замкнулася сама в собі і нічого путнього суспільству не пропонує. Лакмусові папірці академії – академік Литвин В.М., академік Азаров М.Я. Якщо академіки не дають грошей своїй академії, то хто ж їх дасть?
Науківець
Для V.Smirnov, Cand. of Sci.: Для V.Smirnov, Cand. of Sci.: Академіки мовчать тому, що у порівнянні із звичайними науківцями вони досить непогано профінансовані. Тобто, академія наук нагадує Титаник, який тоне, але ті, що на самому верху ще поки досить непогано почуваються, а от молоді науковці мусять звільнятися і звільняються через відсутність перспективи і відсутність реальних завдань, а не толочіння води в ступі.

Щоб отримувати першим
всі новини від «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть
«Подобається»

Дякую,
не показуйте це мені!