Osvita.ua Вища освіта Статті та аналітика Як міністр Табачник винуватих шукав
Як міністр Табачник винуватих шукав

Покарання від Міносвіти отримують "неугодні" ректори, без жодних змін для функціонування вочевидь прогнилої системи управління

Як міністр Табачник винуватих шукав

Хронологія конфлікту довкола догани ректорам за недоплачені студентські стипендії досить проста. За інформацією прес-служби Львівського національного університету імені Івана Франка виш ще 1 лютого подав до Міністерства розрахунок стипендій на наступний семестр, відповідно до результатів зимової сесії. 22 лютого профільне міністерство затвердило Помісячний план використання бюджетних коштів, у якому індексація стипендій не була передбачена. П'ять днів до того, 17 лютого, вочевидь, побачивши попередні бюджетні розрахунки, Львівський університет звернувся до міністерства з проханням дозволити нарахувати індексацію стипендій за рахунок спецфонду навчального закладу.

Відповідь від міністерства не надходила, грошей на виплату індексацій не було. Самостійно витратити гроші спецфонду ректор не може — усі витрати мають бути прописані у кошторисі, який затверджується міністерством, як і будь-які зміни до нього. Власної друкарської машинки для друку грошей в університеті теж, вочевидь, немає. Що повинен був робити ректор?

В умовах, коли кожнісінький пункт витрат регламентується, перелік можливих дій ректора у такій ситуації був не просто обмеженим, а власне складався з єдиного пункту — чекати. І ректори дочекались.

3 березня було винесено догану ректорам шести вищих університетів за невчасне нарахування індексацій. Догани отримали керівники Львівського національного університету імені Івана Франка, Ужгородського національного університету, Київського національного університету технологій і дизайну, Національного університету водного господарства та природокористування, Чорноморського державного університету імені Петра Могили та Закарпатського художнього інституту.

Цікаво, що два закарпатських університети, ректори яких отримали догани, нещодавно зійшлися у прямій сутичці з міністерством щодо злиття вишів на Закарпатті. Ще у серпні 2011 року було прийнято розпорядження Кабміну, згідно з яким, зокрема, передбачалось утворення державного вищого навчального закладу "Закарпатський університет" на базі Ужгородського національного університету, Закарпатського державного університету, Мукачівського державного університету та Закарпатського художнього інституту, які повинні були злитися в один виш.

Освітянська громадськість регіону виступила категорично проти такого механічного злиття. Дійшло аж до студентських протестів наприкінці лютого. І хоча щодо того, чи було це тільки студентською ініціативою, а чи інспіровано керівництвом вишів, можна висловлювати багато сумнівів, проте факт залишається — закарпатські виші виступили проти дій міністра Табачника та навіть — нечуване! — рекомендували останньому піти з посади. І тиждень по тому очільники двох з них отримали догани, суть яких зводилась до того, що університети не виплатили студентам грошей, які самі університети не отримали від міністерства.

Окрім явно абсурдного характеру звинувачень, громадськість насторожило інше: наявність однієї догани ставить ректора в абсолютно залежне від міністерства становище, адже за умови винесення ще однієї догани протягом року, міністерство має повне право відправити керівника університету у відставку. Зважаючи на те, що догани отримали керівники вишів, які тією чи іншою мірою свого часу не догодили міністрові чи його першому заступникові, то уся ситуація з доганами надто вже скидалась на реалізацію особистої помсти, кінцевою метою якої з боку міністерства було звільнення неугодних ректорів.

Вже через день після першого наказу, 5 березня, міністерство дозволило університетам використати кошти спецфонду, а попередній наказ було змінено: замість догани ректори отримали “попередження про дисциплінарну відповідальність, у разі виявлення повторних випадків здійснення несвоєчасних виплат”. До списку університетів-"порушників" в оновленій версії наказу потрапив також Київський політехнічний інститут.

Заради справедливості варто відмітити, що решта навчальних закладів, окрім Львівського університету, відмовчались з питання винесення догани. Чи то не хотіли поглиблювати конфлікт, чи то дійсно гроші отримали, але не виплатили студентам. Зважаючи на те, що догану зняли не тільки ректору ЛНУ, а й іншим, скоріше можна припустити перший варіант.

Висновки

Сама історія видається короткою і начебто самоочевидною. Які ж висновки можна зробити з неї?

По-перше, більш ніж очевидним став той факт, що всередині самого міністерства панує хаос та безлад, коли одна рука не знає, що робить друга. Якщо один з департаментів отримав лист від університету, в якому ректор просить дозволити використати гроші спецфонду для виплат індексації стипендій, то заступник міністра чи інший чиновник, що готував наказ про догану, повинен був про це знати.

Якщо ж відповідальний чиновник не знав, то це свідчення очевидних провалів у роботі самого міністерства і має стати приводом для серйозних рішень, переважно — кадрового характеру. Якщо ж відповідальний за підготовку наказу чиновник таки знав про запит від університетів — то це тим більше має бути приводом до занепокоєння і знову ж — серйозних кадрових рішень. Наразі жодного пояснення від міністерства щодо незлагодженості дій всередині самої керівної команди озвучено не було.

По-друге, варто відверто сказати, що за відсутності довіри до керівництва МОНмолодьспорту та безлічі запитань до самих чиновників щодо витрат з державного бюджету — звинувачення ректорів звучать дещо надумано. А за останні два роки прикладів сумнівних оборудок з боку керівників Міносвіти набралось на десяток доган.

Варто згадати і історії про вимагання з університетів грошей на ремонт вікон в міністерстві (http://www.unian.net/ukr/news/news-389614.html), і створення за державний кошт Єдиної державної бази з питань освіти через підприємство, до якого має відношення брат міністра Михайло Табачник (http://www.svidomo.org/defend_article/5447), і про неймовірно щедрі стипендії для окремих українських студентів для навчання закордоном, коли одна зі студенток отримала з державного бюджету стипендію на річне проживання в Нідерландах у сумі 540 тисяч гривень, при тому, що середня річна зарплата в країні складає 23 тисячі євро. Усі ці попередні історії настільки підірвали рівень довіри до Міністерства, що звинувачення у неправомірних діях ректорів, котрі і кроку не можуть ступити без згоди МОНМС, не викликають особливої довіри.

По-третє, ситуація з недоплатами стипендій вкотре продемонструвала, що українські університети є заручниками рішень міністерства і не можуть без його дозволу здійснити жодного розрахунку, навіть коли йдеться про доплату стипендій з грошей спецфонду, тобто, тих грошей, які університет сам заробив у результаті своєї діяльності. Відсутність будь-якої фінансової автономії ставить ректорів у повністю підконтрольне становище.

По-четверте, жоден інший ректор не висловив підтримки ректорам-"порушникам", що дуже багато говорить про сам клімат співпраці в українській вищій освіті. Спілка ректорів та інші псевдонезалежні “громадські” організації вперто мовчать щодо очевидної безглуздості висунутих обвинувачень.

Взагалі питання стипендій є проблемним. Висловлю непопулярну думку, проте очевидно, що принцип нарахування стипендій потрібно щонайменше осмислити та публічно обговорити. Які функції сьогодні виконує стипендія? Заохочення за хороше навчання? Матеріальна підтримка для збільшення незалежності молодих людей? Формально зараз існують академічні та соціальні стипендії. Проте чи досліджував хтось питання про те, кому дійсно потрібні ці стипендійні гроші? Чи справедливо, що однакову стипендію отримує дитина з села, якій батьки можуть від сили надсилати 300 гривень на місяць додатково і яка повинна платити за гуртожиток, і студент, який продовжує жити в квартирі з батьками, прибутки яких до того ж у 5 разів вищі за прибутки сільських батьків? Зрештою, логіка “усім порівну” має право на існування, проте потрібно чітко її проговорити і визнати, що держава у нас не намагається створити рівні можливості для людей з менш успішних категорій населення, а роздає привілеї однаково для всіх незалежно від дійсних потреб. Така логіка прослідковується значною мірою в усіх соціальних послугах держави. Питання у тому, чи не час про це почати говорити вголос?

І нарешті, якщо профільне міністерство так переймається питанням соціальних гарантій, то чи не варто починати покарання не з повністю контрольованих ректорів, а з тих, хто власне має можливості щось змінити — з політиків та чиновників найвищого рівня. Адже зобов'язання є не тільки у ректорів, вони є і у політиків і депутатів. І статтю 62 чинного закону України "Про освіту" ніхто не скасовував, а нею передбачається, що "держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі не меншому 10% національного доходу, а також валютні асигнування на основну діяльність".

Сьогодні ж за різними підрахунками ця цифра становить 3,5% і профільний міністр жодним чином не обмовився про те, що освіті критично не вистачає грошей. Більше того, сам міністр, з річними задекларованими прибутками у 847 тисяч гривень (http://www.newsmarket.com.ua/2011/04/yanukovich-zarobiv-na-tri-lyustri-a-tabachnik-mozhe-kupiti-istoriyu-ukrayini-kozhniy-drugiy-shkoli/) розповідає освітянам, що ті мало працюють і тому так мало заробляють.

Притягнення до відповідальності можливе, тільки якщо виконавцеві забезпечені умови для роботи. І безперечно, роботу ректорів потрібно перевіряти, проте першочергово треба перевіряти очевидно сумнівні дії, як-то закупівля з коштів держбюджету п'яти телевізійних приймачів по 2 млн грн президентом Одеської юридичної академії Сергієм Ківаловим (за сумісництвом — народним депутатом від Партії регіонів). А допоки такі очевидні порушення та розкрадання залишаються проігнорованими. Натомість покарання отримують "неугодні" ректори, без жодних змін для функціонування вочевидь прогнилої системи управління.

Автор: Інна Совсун, голова Центру дослідження суспільства, викладач НаУКМА.

Освіта.ua
12.03.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Sceptik
Политика Табачника-составляющая всей "регионовской"политики.Декларируют одно,поступают по принципу"своим можно все и ничего за это не будет".Статья - еще одно наглядное тому подтверждение.А студенты с их стипендиями- еще один вариант "охоты на ведьм".Несчастная страна без будущего!
Анна
Дуже дякую за чудову статтю пані Інні Совсун. Просто, дивлячись, що творить міністр освіти Табачник, диву дивуєшся - доки таке безчинство буде безнаказанним? Я не з тих людей, хто хоче "крові". але, як на мене, всі ці безглузді витівки Табачника вже перейшли всі рамки пристойності. Де ж йому знати, що позбавляючи частини стипендії тисячі студентів, він ставить в дуже скрутне становище батьків, які мають сукупний дохід в місяць 2-3 тисячі гривень. Мені це дуже болить, бо двоє моїх дітей є студентами Львівського національного університету. І коли почули про урізання стипендій, то були просто в ужасі - як вижити??? Таких, як наша сім’я, на жаль, мільйони - як їм вижити в таких злиденних умовах - питання до влади....

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!