Osvita.ua Вища освіта Статті та аналітика Експертна оцінка проекту "Національної стратегії розвитку освіти"
Експертна оцінка проекту "Національної стратегії розвитку освіти"

Експерти Центру освітнього моніторингу проаналізували проект "Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки", оприлюднений Міністерством освіти

Експертна оцінка проекту "Національної стратегії розвитку освіти"

Швидкоплинне розроблення проекту документу з амбітною й хронологічно оптимістичною назвою "Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки" мало б засвідчити, що профільне міністерство нарешті визначило орієнтири, до яких воно поведе освіту.

Документ за визначенням мав би стати інструментом розв’язання освітніх проблем, що накопичилися, й дати освітянам відповіді на запитання, що їм робити завтра, через рік, в довгостроковій перспективі, як реагувати на повсякчасні виклики, що постають перед ними.

Також стратегія повинна визначати основні довгострокові цілі й завдання, недвозначно формулювати курс, яким рухатиметься національна освіта, містити план дій і розподіл ресурсів, необхідних для досягнення поставлених цілей.

В умовах розвитку економіки, швидкої зміни технологій, нової якості соціуму можна передбачити, що сучасна освіта й освіта майбутнього – це освіта, що базується на високотехнологічних засобах навчання, характеризується значною мобільністю, універсальністю та фундаментальністю.

Невпинна глобалізація повсякчас потребує гнучких підходів до організації освіти в країні, переходу від ретрансляційних педагогічних технологій до проектування педагогічних процесів, набуття школярами і студентами життєво важливих компетентностей шляхом глибокого осмислення та набуття теоретичних знань і практичних навичок. Отож, стратегія розвитку освіти має окреслювати ті високі стандарти і якісні показники, яких планується досягти в результаті її реформування.

Проект Національної стратегії розвитку освіти мав би містити відповіді щонайменше на три ключові запитання: 1) в якому стані перебуває нині українська освіта в контексті інноваційного розвитку країни, задоволення попиту ринку праці та на тлі світових лідерів в освіті; 2) якими є нові орієнтири розвитку української освіти та яких нових якісних їх показників прагнемо досягнути; 3) які часові рамки ми встановлюємо для досягнення того чи іншого проміжного етапу та реалізації нової стратегії в цілому; які кадрові, технологічні, фінансові ресурси держава виділятиме на реалізацію нової освітньої стратегії. Ресурсне забезпечення, кінцеві орієнтири, еталон, до якого прагнуть наблизитись, є украй важливими для встановлення конкретних результатів реалізації освітньої стратегії.

Доводиться констатувати, що ні за рівнем розуміння проблем, ні за стратегічним плануванням майбутніх кроків в освіті, ні за якістю нормотворчого виконання, винесений на обговорення документ не може вважатися стратегічним.

Так, під цілями та завданнями освіти в проекті означені лише загальнотеоретичні кліше на кшталт "підвищення рівня і доступності якісної освіти", а також "забезпечення всебічного гармонійного розвитку людини". Про будь-які прагматичні, які б піддавалися вимірюванню, параметри такого "підвищення" й такого "забезпечення" в документі не йдеться.

Доречно наголосивши у вступній частині проекту на очевидному факті, що розвиток освіти пов’язаний з викликами та ризиками, розробники документу обмежилися запропонованим ними в основній частині проекту переліком заходів, що не дають відповіді на запитання, як же українська освіта відповідатиме на виклики і долатиме ризики.

Наприклад, серед викликів розробники називають ті недоліки у функціонуванні освітньої моделі, котрі породжені не викликами сучасної цивілізації, а недоліками на стадії розроблення національних законодавчих і підзаконних актів й оперативно мають бути виправлені: недосконалість змісту державного стандарту, навчальних програм, підручників. На подолання цього ж недоліку пропонується все, невідомо як, модернізувати – стандарти, навчальні програми, підручники, посібники тощо.

Констатувавши, що важливою складовою стратегії розвитку освіти є створення нової та модернізація існуючої нормативно–правової бази, серед переліку документів розробники чомусь не вказують Закони "Про освіту" та "Про загальну середню освіту", прийняті Верховною Радою України ще наприкінці минулого століття (1991, 1999 рр.), ряд положень яких потребують внесення змін.

Водночас в проекті "Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки" до числа стратегічних кроків України віднесені пересічні управлінські документи, наприклад, "Положення про обласні інститути післядипломної педагогічної освіти", "Положення про безперервну освіту педагогів", "Положення про атестацію обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти" чи "Перелік професій педагогічних і науково-педагогічних працівників", що мають розроблятися у звичний спосіб, незалежно від того, чи прийматиметься Національна стратегія розвитку освіти.

Особливо значне місце у проекті відведено проблемі модернізації законодавства про вищу освіту, зокрема різко розкритикованому громадськістю міністерському проекту Закону України "Про вищу освіту". Цей законопроект, що за своєю суттю консервує тоталітарну модель управління університетами, багаторазово відхилявся як неприйнятний експертним середовищем, вищими навчальними закладами, студентськими громадськими організаціями, породжував хвилі студентських вуличних протестних акцій.

Ймовірно, спокуса "благословити" його через III Всеукраїнський з’їзд працівників освіти (28 жовтня 2011 р.) виявилася у керівників МОНмолодьспорту настільки непереборною, що навіть не звернули увагу на те, що в одному місці "Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки" йдеться про внесення змін до чинного Закону України "Про вищу освіту", а в іншому – про "прийняття Верховною Радою України Закону України "Про вищу освіту" (нова редакція)". Вірогідно, все залежатиме від того, чи на той час буде "прохідним" міністерський законопроект.

В усякому разі ця двозначність не завадила механічно інкорпорувати з одіозного законопроекту до тексту проекту Національної стратегії цілі блоки, як то впровадження трьохрівневої структури вищої освіти, унормування засад функціонування підготовчих відділень у складі ВНЗ "з урахуванням потреби у створенні умов для підготовки абітурієнтів" тощо.

Наміри теперішнього керівництва української освіти продовжити "реформування" ЗНО наштовхують на думку, що воно, ЗНО, й далі буде упосліджуватися й поетапно ліквідовуватися по суті, зберігаючи свої формальні ознаки. За останні півтора року ЗНО зазнало значних трансформацій (задіяння у вступних кампаніях сертифікатів ЗНО минулих років, визначення середнього балу шкільного атестата в 200-бальній шкалі; вступ в обхід ЗНО тих, хто закінчив школу до його впровадження та на заочну форму навчання, нарахування додаткових балів слухачам платних підготовчих курсів при ВНЗ, зміна керівництва УЦОЯО та ін.), що наразі очевидним є остаточне розмивання його як визнаної і підтриманої суспільством прозорої процедури конкурсного відбору до університетів.

У не підтриманому освітянським загалом міністерському законопроекті про вищу освіту консервується стара, фактично ще радянська, схема надмірних повноважень профільного міністерства (вони в проекті ще більш розширені), обмежується й без того куца автономія університетів та студентське самоврядування, зберігається принцип "неперервності", тяглості здобуття вищої освіти, який, зокрема, спричинився багаторічними дебатами між НУ "Києво-Могилянська академія" й міністерством та ін.

При цьому про справді важливі засоби модернізації освіти, якими є інформатизація освіти, розвиток наукової та інноваційної діяльності в освіті, підвищення соціального статусу педагогів, створення високотехнологічної бази освіти та інтегрування української освіти у європейський і світовий освітній простір тощо у проекті згадано похапцем.

Концептуальною вадою проекту є його зорієнтованість на вузьке коло питань, що не охоплюють системно весь освітній сегмент, як то розвиток мережі шкіл культури здоров’я; перегляд навчальних планів і програм загальної середньої освіти щодо співвідношення інваріантного і варіативного компонентів навчання тощо.

В цілому у документі стратегія повсякчас ототожнюється з тактикою управлінської діяльності. Наприклад, розвиток мережі закладів позашкільної освіти за місцем проживання, у тому числі у сільській місцевості; залучення батьків, як окремої категорії громадськості, до формування місій навчальних закладів та відповідних стратегій освіти; упровадження ефективних форм підвищення кваліфікації керівників освіти та науково-методичних служб; оптимізація мережі навчальних закладів різних типів з урахуванням потреб населення тощо.

Натомість в документі прописані наміри, що у стратегічному документі сприймаються як недоречні. Таким видається введення для випускників педагогічних навчальних закладів зобов’язань щодо відпрацювання на вчительських посадах протягом 5-10 років. Саме в цій, успадкованій від минулої епохи нормі, а не в підвищенні соціального статусу й суспільної привабливості професії педагога укладачі проекту вбачають шлях до "забезпечення кваліфікованими педагогічними кадрами дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних, професійно-технічних навчальних закладів".

Ще одна "новація": "забезпечення організації допоміжних бізнес-процесів в освітніх установах, розвиток комплексної інформаційної системи "Картка учня", що забезпечує спостереження і контроль за перебуванням дітей в освітніх установах". Що то за "допоміжні бізнес-процеси", хто їх патронуватиме і хто робитиме бізнес на "Картці учня" документ не роз’яснює.

Заходи, передбачені в розділі проекту "Механізми реалізації Національної стратегії розвитку освіти", упродовж вже багатьох років перекочовують з одного документу в інший, оскільки їх втілення наражається або на традиційну відсутність коштів у державному бюджеті, або на юридичні неузгодженості з чинним законодавством.

Національна стратегія не може передбачати опис "бездоганних" рішень, досягнення миттєвого стовідсоткового результату чи непогрішного передбачення майбутнього. Але, з іншого боку, вона також не повинна бути нашпигована переліком усіляких "планів заходів на виконання" та інших циркулярів, що з року в рік, зі "стратегії" в "стратегію" механічно переносять з планів роботи департаментів, відділів і секторів МОНмолодьспорту та його структурних підрозділів.

Досить багато пунктів у проекті "Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки" є буквальним запозиченням з чинної дотепер Національної доктрини розвитку освіти, затвердженої Указом Президента України в 2002 р.: оптимізація державних управлінських структур, децентралізація управління освітою; запровадження та розвиток дистанційної освіти; впровадження новітніх інформаційно-управлінських і комп’ютерних технологій; оптимізація мережі навчальних закладів тощо.

До числа справді важливих напрямів реформування української освіти належить створення діючої системи моніторингу її якості. Проте, не дивлячись на те, що майже десятиріччя про це йде мова у багатьох нормативних документах, рішеннях колегій, у проекті знову пропонується розпочати роботи з розроблення чергової Концепції моніторингу, запровадження фундаментальних досліджень в галузі методології педагогічних вимірювань, забезпечення населення достовірною інформацією тощо. При цьому свідомо чи через недогляд обійдена увагою проблема забезпечення механізмів моніторингу як засобу управління освітою та поліпшення її якості.

Також проект не містить конкретних сигналів, чи буде, і якщо буде, то в якому напрямку, видозмінюватися організаційна структура самого МОНмолодьспорту та інших щаблів освітянської управлінської вертикалі, оскільки за умови вибудовування жорсткої командно-адміністративної вертикалі управління освітою, ігнорування засад державно-громадського управління галуззю, реформування центрального органу виконавчої влади в галузі освіти, реформувати освіту неможливо.

Концептуально в процесі розроблення в Україні проекту нового стратегічного документу в царині освіти належить визначити основні довгострокові цілі й завдання освітньої галузі; закласти план дій і розподіл ресурсів, необхідних для досягнення поставлених цілей.

Загальні висновки щодо проекту під назвою «Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки» є наступними:

  • оприлюднений профільним міністерством документ ні за ступенем розуміння того, куди, як і за рахунок чого має рухатись українська освіта, ні якістю підготовки, ні за жанром в жодній мірі не може вважатися проектом документу, що визначає стратегію розвитку національної системи освіти;
  • попри бурхливу імітацію в останні перед освітянським з’їздом дні "громадського обговорення" документу він в теперішньому його вигляді не повинен виноситися на III Всеукраїнський з’їзд працівників освіти, а у разі винесення не мав би бути підтриманий делегатами;
  • в суспільстві має бути розгорнута відкрита дискусія про стратегію модернізації національної освіти, унаслідок якої буде розпочато роботу зі створення документу, який консолідує органи влади й громадськість довкола вирішення освітніх питань.

Підготовлено експертами ГО "Центр освітнього моніторингу" в рамках проекту "Громадський центр аналізу освітньої політики", що реалізується в 2011р. за підтримки Міжнародного фонду "Відродження".

Освіта.ua
24.10.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!