Osvita.ua Вища освіта Статті та аналітика Чому самим лише законом про вищу освіту не вирішити проблеми реформування наукової сфери?
Чому самим лише законом про вищу освіту не вирішити проблеми реформування наукової сфери?

Питання реформування вищої школи набуло в Україні статусу хронічного і невиліковного захворювання. Чому немає консенсусу між освітянами і дослідниками, між реальними працівниками сектору та урядовими установами?

Чому самим лише законом про вищу освіту не вирішити проблеми реформування наукової сфери?

Ні для кого не секрет, що за роки існування СРСР уся освітня і дослідна галузь належала до державного сектору і фінансувалася виключно з бюджетних коштів. Навіть при тому, що прикладні дослідження виконувалися на замовлення виробничих підприємств та галузевих міністерств, фінанси мали уніфіковану природу — державний бюджет. Тому порівнювати успіхи чи програші попередньої системи з тим, що існувало в решті економічних систем світу, дуже проблематично й на загал некоректно. Це як сперечатися, що краще — яблука чи помаранчі. Єдиний підхід для порівняння може базуватися на універсальних об’єктивних критеріях ефективності освіти та досліджень стосовно витрат ресурсів, серед яких і час, і люди, і інфраструктура. Процес приватизації колишніх державних підприємств чи створення нових приватних наукоємних виробництв відбувається останні 20 років надзвичайно повільно й неефективно.

Українське суспільство в цілому досі не визначилося, який тип економіки воно хоче будувати — вільний ринок чи контрольований розподіл. Рештки колишньої розподільчої системи домінують в усіх сферах економіки і досі закріплені в законодавстві, яке по суті залишається таким, що обмежує й забороняє, а не сприяє інноваціям. Така ситуація зберігається сьогодні і в освітній та дослідницькій галузях, які поєдную в єдине поняття — наукова сфера. В той час, коли у світі найкращі освітні й дослідні установи фінансуються з приватних коштів (див. світові рейтинги університетів та дослідних лабораторій), більшість провідних освітніх закладів і дослідних установ України фінансуються з держбюджету. Можна ігнорувати світові здобутки та тенденції розвитку економіки знань та шостого технологічного укладу, але тоді треба пропонувати такі інноваційні механізми державного управління, які б ні в кого не залишали сумнівів щодо їх ефективності та доцільності.

Дебати навколо нової редакції закону України "Про вищу освіту", на мою думку, є марними й безплідними. Вважаю, що один закон не вирішить проблем і викликів у сфері вищої освіти. Історично так сталося, що з класичних університетів видалили якісні експериментальні дослідження та медицину. Історична макіавелліївська схема "розділяй і владарюй" працює і досі. У дослідному процесі відсутній критерій новизни, тому більшість неприродничих дисциплін продукують величезну кількість компіляту та відвертого плагіату. Відрізаність від світових баз даних зумовлює ізоляцію України і "виправдовує" неетичну поведінку працівників наукової сфери України. Відтак спостерігаємо ситуацію, коли люди при владі купують дипломи університетів та вчені ступені, а ВНЗ залюбки їх продають. Як наслідок — проста ідея про те, що знання здобувають, а не купують, не актуальна серед більшості студентів сучасних ВНЗ України.

Пріоритетом у реформуванні вищої освіти повинно стати повернення дослідного процесу до вищих навчальних закладів і створення конкурентного середовища для випускників ВНЗ усередині країни.

Для вирішення проблем вищої освіти в Україні необхідно розглядати не тільки Закон "Про вищу освіту", а пакет законів, які б забезпечили інноваційний розвиток наукової сфери — освіти і науки як єдиного процесу. На сьогодні освіта і наука розділені у просторі, часі та законодавчо. Існують закони, що регулюють діяльність освітян та дослідників: "Про вищу освіту", "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про наукову і науково-технічну експертизу", "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу", модельний закон СНД "О статусе ученого и научного работника". Законодавство про інтелектуальну власність складається з цілої низки законів. Не забуваймо про Конституцію та кодекси України. Не можна ігнорувати й меценатської підтримки освіти і науки, яка ніяк не стимулюється законодавством. Тому треба переглядати Закон "Про благодійництво та благодійні організації", Закон "Про податок з доходів фізичних осіб" та інші відповідні закони.

Україні потрібен комплекс­ний підхід до реформування наукової сфери (освіти і науки) за критеріями конкурентоспроможності в сучасному світі.

Тому було б доцільно створити міждисциплінарну групу експертів, до якої ввійшли б представники найкращих ВНЗ, академічних інститутів, державних установ, недержавних організацій освітян та вчених, успішних міжнародних програм в Україні та прогресивних юристів, основною метою роботи якої був би аналіз усього пакета наявного законодавства, що стосується освіти і науки, та розробка концепції реформування цього законодавства з позицій конкурентоспроможності України у XXI столітті.

Мені можуть сказати, що таких груп уже існує безліч, і вони "напрацювали" купу пропозицій (міністр Табачник з телеекрана телевізора говорить про понад 4 тис. пропозицій до одного міністерського проекту закону!). Це якраз і свідчить про неспроможність попередніх груп. Працювали з одним законопроектом — і не впоралися. Необхідно змінити засади й принципи, які будуть покладені в основу законодавства. Поки дослідження, що проводяться в навчальних закладах, не розглядатимуться як можлива частина освітнього процесу, жодна версія закону "Про вищу освіту" не буде прогресивною. Поки, з погляду КРУ, поїздки університетських професорів на міжнародні наукові форуми вважатимуться нецільовим використанням грошей бюджету, дослідний процес в університетах залишатиметься прерогативою ентузіастів і залежатиме від примх ректорів. Поки Україна плекатиме "власний спосіб присудження наукових ступенів", доти на нас дивитимуться як на відсталих і незбагненних представників минулого століття. Доки не формуватимуться базові програми навчання двох рівнів — теоретичного і дослідного, доти ми не зможемо ввійти в єдиний простір європейської і світової освіти, де починаючи з бакалаврського рівня іде розподіл на тих, хто хоче розширити світогляд, і тих, хто має сміливість випробувати свій творчий потенціал, про що в дипломі є відповідна позначка: BA (бакалавр мистецтв), чи BS (бакалавр наук). Доки ВНЗ усіх форм власності і всі дослідні лабораторії не матимуть статусу неприбуткових, настільки довго держава даватиме й потім забиратиме бюджетні кошти назад, зменшуючи ефективність їх використання, доти розвиток передових галузей науки визначатиме митниця, а не експертні вчені ради. Доки проводяться державні тендери на дослідні проекти у фундаментальних дослідженнях, доти існуватимуть фальсифікація і корупція в науковій сфері.

Пропоную об’єднатися всім небайдужим освітянам та дослідникам і створити постійно діючий форум, який би взяв на себе координацію та розробку пакета законів, що змінять структуру і зміст наукової сфери України. Адже без якісної та ефективної освіти і науки неможливо створити інноваційне середовище, а значить — неможливо створити інноваційну економіку.

Автор: Наталія Шульга

Дзеркало тижня
26.09.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!