Osvita.ua Вища освіта Статті Наша система освіти має потенціал, щоб стати однією з найкращих у Європі, - Дмитро Табачник
Наша система освіти має потенціал, щоб стати однією з найкращих у Європі, - Дмитро Табачник

Інтерв'ю Міністра освіти і науки, молоді та спорту газеті "Освіта України"

Наша система освіти має потенціал, щоб стати однією з найкращих у Європі, - Дмитро Табачник

Для багатьох українців ці дні – час відпочинку і відпусток. Проте для працівників Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України саме цей час найнапруженіший – триває вступна кампанія до вищих навчальних закладів країни. І в процесі вступу, окрім іншого, виявляється більшість актуальних проблем освітянської галузі. В чому вони полягають, де їхні витоки і які шляхи розв'язання – це і багато чого іншого – тема розмови з очільником міністерства – Дмитром Табачником.

Дмитре Володимировичу, як Ви ставитесь до феномену політизації освітньої тематики і використання її в інформаційних війнах? Адже будь-яка ініціатива МОНмолодьспорту викликає миттєву негативну реакцію опозиційно налаштованих політиків, які, схоже, не мають на меті об’єктивно оцінювати реформи галузі, а користуються нагодою для самопіару. Чи боретеся Ви з таким станом справ?

Я ні з ким не борюся і не збираюсь боротися. Боротьба на освітній ниві – це справа, на мою думку, абсолютно контрпродуктивна. Я ще півтора роки тому сказав, що на прапорі міністерства освіти має бути одне-єдине гасло – підвищення якості освіти. І заради нього ми докладаємо багато зусиль. А чому іноді це сприймають викривлено – взагалі то зрозуміло. Скажімо, більшості людей дуже важко проаналізувати кон’юнктуру металургійного ринку або професійно говорити про види на врожай. А от у футболі, прогнозах погоди та в освіті кожен, навіть якщо він повний невіглас, вважає себе фахівцем. Саме тому невігласи з розумним виразом на обличчях щось коментують, вигадують якісь «страшилки» і самі з ними борються.

Звичайно, значно легше на кожен «чих» вигадувати недоліки, а не констатувати існуючі. Скажімо, є така собі відома "мадамблогесса". Веде свій блог достатньо успішно – вже другий рік поспіль нахабно бреше. Брехня – це взагалі діяння, неугодне Богу, а брехня від народного депутата, напевно, вдвічі бридкіша.

Наприклад, вона говорить: "Табачник зводить рахунки з НТУ "КПІ". А ось ілюстрація до "зведення рахунків", про яке волає пані: при тому, що загалом у країні держзамовлення скорочене на 21 – 22 відсотки, у київській політехніці – на 16 відсотків. Це є ознакою поваги міністерства до одного з найбільших і найкращих політехнічних ВНЗ країни.

Чи, скажімо, дехто впадає в істерику, кажучи, що міністерство не дало держзамовлення на підготовку однієї зі спеціальностей у Києво-Могилянській академії. Але, згідно з Законом України "Про вищу освіту", міністерство має право надавати держзамовлення тим закладам, де чотири роки готують бакалаврів, а потім їх навчають на магістрів. Це – буква закону.

За всіма спеціальностями, де в НаУКМА є підготовка бакалаврів, по сімох магістратурах міністерство цьогоріч для НаУКМА збільшило держзамовлення, по п’ятьох залишило без змін, і ввело нову магістратуру із соціальної роботи. Цьогорічне держзамовлення на журналістів (саме про цю спеціальність ідеться в емоційних оцінках любителів поплакатися в телекамери) невелике, воно зменшене Міністерством економічного розвитку і торгівлі України.

Ми взагалі отримали дуже маленьке держзамовлення на гуманітарні професії, адже вони не є затребуваними на ринку праці. Тож куди пішло держзамовлення з журналістики? Львівському національному університету імені Івана Франка, Київському національному університету імені Тараса Шевченка, адже там факультети журналістики готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. Магістр – це не лише освітній рівень, а науково­-освітній. Підготовка магістра – це підготовка дослідника, майбутнього вченого чи викладача ВНЗ. Тож нормативні законодавчі акти чітко зобов’язують випускати магістрів там, де є весь цикл підготовки, кафедра. А навчати магістра там, де немає підготовки бакалавра, та ще й в умовах зменшення держзамовлення я не маю права. За це доведеться відповідати перед державною фінансовою інспекцією і прокуратурою. Тому, скільки б не поширювали плітки, ще раз наголошую: якщо хтось хоче, щоб заради політичної вигоди чи ради того, аби хтось припинив пліткувати, я порушував закон, то цього не буде.

Здебільшого критики, які зробили освітню тематику такою собі "фішкою", з допомогою якої можна постійно нагадувати про своє існування, не є фахівцями в цій темі. Тому вони не можуть втямити, що перетворення, започатковані у вітчизняній освіті, стовідсотково відповідають найкращим моделям із світового досвіду. І побудовані не лише на дослідженнях фахівців, а й на здоровому глузді.

Скажімо, ми розуміємо, що майже дев’ятсот вищих навчальних закладів для України – абсолютно ірреальна цифра. Адже сьогодні в нас університетів, академій та інститутів утричі більше, ніж у Франції, Німеччині, Італії, Польщі, Великій Британії, Бельгії разом узятих! Хоча в цих країнах населення – чверть мільярда, а в нас – сорок мільйонів.

Що далі, на виході діяльності цієї армади вишів? Відповідь проста – імітація вищої освіти, фактично купівля диплома або втраченими роками, або грошима батьків. І наступний крок – у безробіття і неконкурентоспроможність. Саме розумінням такого прикрого становища продиктований наш сучасний пріоритет – підвищення якості вищої освіти.

До речі, фахівці Світового банку провели дослідження і довели, що в малокомплектних школах якість освіти є набагато нижчою, ніж у закладах з нормальною наповнюваністю. Якщо немає змагання між двома – трьома класами, то діти погано опановують найважливіші предмети, які розвивають логіку і мислення – фізику, математику тощо. Враховуючи це, ми ухвалили і затвердили в Кабінеті Міністрів України Державну цільову соціальну програму підвищення якості шкільної природничо-­математичної освіти.

Але саме тема закриття малокомплектних шкіл, зокрема сільських, є найрезонанснішою в ЗМІ…

Так, за півтора роки діяльності уряду Миколи Азарова органи влади зупинили роботу 111 шкіл. А тепер порівняємо: за два роки "білосердечним" урядом було закрито 640 (!) шкіл. Але маніпулювати такими красномовними цифрами – не наша самоціль. Важливе інше. Паралельно із закриттям деяких малокомплектних шкіл, серед котрих справді є і сільські, ми відновили роботу Державної цільової соціальної програми "Шкільний автобус". Отже, діти із сільських родин забезпечені рівним доступом до якісної освіти – іншого шляху ні в Канаді, ні в Америці, ні в Україні просто немає.

Так можна розповідати про багато програм. Скажімо, про нові стандарти. Адже саме зміст освіти визначає її модернізацію. А вона неможлива без нових стандартів і сучасного технічного переозброєння вчителя. Заради цього створено програму інформаційно-комунікаційного забезпечення школи і затверджено новий стандарт початкової освіти для перших – четвертих класів. Що в ньому революційного?

Перше: діти, як в усьому цивілізованому світі, почнуть вивчати іноземну мову з першого класу. Хто проти цього і чому – це вже інша розмова, причому аргументи опонентів абсолютно непрофесійні…

Друге: цього року державне замовлення у ВНЗ більше тяжіє до інженерних, природничих дисциплін, до високих технологій. Тобто – до підготовки інженерів і науковців, які визначають стратегічну безпеку держави. Але ще не всі усвідомлюють той факт, що в країні забагато нефахових економістів чи юристів.

Наведу приклад: до 1992 року в Україні готували юристів лише п’ять закладів: Київський університет імені Тараса Шевченка, Харківський імені Василя Каразіна, Львівський імені Івана Франка, Одеський імені Іллі Мечнікова та Харківський юридичний інститут. А за двадцять років незалежності ліцензії на підготовку цих фахівців розбазарили або розпродали. Отже, сьогодні аж 165 університетів мають право готувати юристів! І нам не страшно йти до суду чи користуватися послугами адвоката? Чи хочеться нам, щоб справу розглядав слідчий, який закінчив юридичний факультет при харчовому або аграрному університеті?

Це абсолютно прозора і зрозуміла логіка, яку, однак не можуть зрозуміти наші опоненти. Власне, їхні розпатякування додають драйву лише їм самим. Вони можуть прилюдно посипати голови попелом з приводу вчительської зарплати, «не помічаючи», що лише в 2010 році працівникам освіти її піднімали тричі, а цьогоріч – уже двічі, з першого жовтня буде нове підвищення. Отже давайте, якщо йдеться про освіту, говорити професійною мовою про конкретні недоліки. Якщо справді є помилка – ми її виправимо.

Ми, наприклад, проти того, щоб підручники друкувалися за командою з міністерства для всіх без винятку, тобто і для тих учнів, які не хочуть за ними навчатися. Бо книжки потім стоять на полиці. Тому ми цього року вирішили – нехай замовляють підручники школи, а районні й обласні управління освіти лише підсумовують і передають інформацію до міністерства. Які підручники замовили школи – такі і друкуватимуться.

Переважна більшість замовлення – українською мовою, для шкіл з російською мовою викладання – російською, угорських – угорською тощо. Той, хто виступає проти цього або не заглиблювався у зміст цієї новації, або не знає про що йдеться, або свідомо не хоче дотримуватися Конституції.

"Електронний вступ" – перемога здорового глузду.

Цьогоріч багато різних оцінок отримала система електрон­ного вступу до ВНЗ. Дехто з критиків системи навіть закликає подавати до суду, аби визнати цю новацію незаконною.

Для того, щоб абітурієнти та батьки зекономили гроші, нині передбачено два шляхи подачі документів до вишів. Обидва – абсолютно добровільні. Перший – подати їх в електронному вигляді, через день-два побачити себе в системі "Конкурс" і на сайті університету й заспокоїтися. А коли за балами зарахують до університету, їхати туди з оригіналами документів. Другий шлях – звичний – робити копії документів і подавати їх очно.

Судитися з електронним вступом – абсурд. Адже ця ініціатива пройшла всі необхідні юридичні процедури в Міністерстві юстиції України. До того ж, як можна подавати до суду на систему добровільного вибору?

Я щасливий, що з 856 ВНЗ "маразмуючі" люди знайшлися лише в одному. Думаю, це – перемога здорового глузду. А найкращими рекламодавцями системи електронного вступу є ті абітурієнти, які зареєструвались, побачили своє прізвище на сайті обраного вишу і в системі "Конкурс".

Зрозуміло, що система іноді дає збій, адже працює перший рік, а кількість абітурієнтів – величезна, і не завжди лінії зв’язку можуть прийняти такий об’єм інформації. Хтось не задоволений? Не проблема – хай бере квиток на потяг чи літак і подає документи у ВНЗ будь-якого міста, адже цю процедуру збережено. Абітурієнт може подавати документи до п’яти ВНЗ на стаціонар і в кожному з них – на три спеціальності. Тобто, брати участь у п’ятнадцяти конкурсах на отримання бюджетного місця навчання. Якщо хтось хоче для піару судитися – що ж, це його право.

На початку розмови Ви сказали, що пріоритет у роботі міністерства – підвищення якості освіти. Але люди трактують це поняття по-різному. Для одних це – якість і кількість тих знань, які отримує людина. Для інших це – рівень диплома, який визнається якісним. Яка Ваша думка?

Я вважаю, що поняття "якість освіти" є комплексним. Це і "авторитет" диплома, і, безумовно, знання, які отримуєш. Але насамперед уся реформа вищої освіти спирається на формування не тільки знань, а й навичок. І те, що в Європі називається компетентністю – це вміння реалізувати отримані знання.

Кажуть, що в нашій країні немає єдиного моніторингу ВНЗ. Я вважаю, що кожна вступна кампанія є найбільшим, наймасовішим і найточнішим моніторингом. Сьогодні в нас є більше сотні ВНЗ – і державних, і приватних, і комунальних – до яких не подали документи навіть і десять абітурієнтів або взагалі не виявилося жодного бажаючого. Хіба це не моніторинг?

Я обіцяю, що після закінчення прийому документів ми всі ці дані оприлюднимо – і назви закладів, і прізвища ректорів. Ці дані – промовиста характеристика профанації освіти.

А про якість знань і якість освіти найкраще знає… роботодавець. Будь-який – банкір, приватний підприємець, керівник державного підприємства. Якщо до нього приходить юрист із дипломом КНУ імені Тараса Шевченка, Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Львівського національного університету імені Івана Франка, він його візьме на роботу. А якщо прийти з дипломом юриста кооперативного технікуму, харчового університету тощо, то обов’язково влаштують перевірку, встановлять випробувальний термін. А найімовірніше – просто не візьмуть.

Саме тому я звертаюся до абітурієнтів і батьків: не вступайте до непрофільних інститутів, академій та університетів, не отримуйте "дешевий", неякісний диплом. Не треба так робити, адже цей вибір визначить зміст чотирьох – п’яти років вашого життя. Не варто в кулінарному технікумі ставати юристом – диплом ви отримаєте, але конкурентоспроможність його буде низькою.

Щороку в нашій країні у державних центрах зайнятості найбільше реєструється людей із дипломами про вищу освіту економістів і юристів. Нині хороший інженер-будівельник, який може працювати майстром, виконробом і очолювати бригаду, на ринку праці швидше знайде роботу. І заробить для сім’ї та свого майбутнього більше, ніж слабенький юрист чи економіст.

Дедалі більше зростає потреба в інженерах-будівельниках, інженерах-механіках, інженерах-металургах і кваліфікованих робітниках. Саме тому за останній рік ми зробили близько сорока нових європейських стандартів робітничих професій. Це – стандарти нового покоління, людина здобуває одразу п’ять спеціальностей. Останній такий стандарт об’єднав шість професій електрозварювання.

Цей диплом дійсний не лише в Україні, а й у більшості європейських країн, і засвідчує високу кваліфікацію зварювальника. Ось це – шлях майбутнього. Ліпше мати середню технічну освіту і гарантоване працевлаштування, ніж погану вищу і професію, не затребувану на ринку праці.

Цьогоріч ми розпочали справді революційний проект у профтехосвіті. "Схрестили" інтереси роботодавців і можливості закладів ПТО. Зустрілися з об’єднаннями хіміків, національних товаровиробників і попросили їх підготувати держзамовлення, сказати, які спеціалісти потрібні на заводах. Такий самий великий проект ми робимо з компанією СКМ, – вони продивляться всю "лінійку" підготовки кадрів у ПТНЗ і ВНЗ й визначать, яких фахівців потребують металургійний та гірничий комплекси.

Ще почали готувати державну програму підвищення якості природничої та математичної освіти. Цікаво, що в нас це сталося раніше, ніж на це звернула увагу доктор фізико-математичних наук Ангела Меркель. Вона зазначила, що майбутнє належатиме тій країні, яка в ХХІ столітті готуватиме інженерів найвищої якості. І поставила завдання – для індустрії Німеччини виділити додатково 10 мільярдів євро на підготовку технічних інженерів.

Ми намагаємося завдяки впровадженню Державної цільової програми розвитку професійно-технічної освіти на 2011 – 2015 роки підняти її якість. Ця програма є досить дорогою для Державного бюджету – п’ять мільярдів гривень. Вона передбачає технічне "переозброєння" ПТНЗ і врахування при підготовці кваліфікованих робітників інтересів роботодавців.

Упроваджені реформи стосуються не тільки "чистої" освіти. Наприклад, ходять чутки про те, що реформуватимуть навіть національні академії наук.

Національним академіям наук ніщо не загрожує, адже вони захищені законом і є самоврядними науковими установами. Вони виконують свою важливу роботу. Йдеться насправді про бажання, аби їх наукові дослідження були більше спрямовані на практику, на потреби економіки.

Простий приклад: у світі 15 – 20 відсотків – це дослідження фундаментальні, які фінансує держава. Це – наука заради проривів. А 80 відсотків досліджень передових технологічних країн – прикладні, результати яких мають за один – п'ять років реалізуватися у виробництві. А в нас ситуація набагато гірша: приблизно 60 – 70 відсотків – наука фундаментальна, наука заради науки, яку фінансує бюджет. І лише близько 35 відсотків – прикладна.

Я нещодавно передивився матеріали фінансового аудиту академій наук, підготованого для Кабінету Міністрів України. На жаль, лише кожна третя або четверта розробка є затребуваною, все інше лягає у вигляді звітів на полиці.

Світовий досвід показує, що найкраще наука розвивається там, де є інноваційна складова. Наприклад, в університеті, який готує молоді кадри і має наукові лабораторії, де проводять дослідження – і фундаментальні, і прикладні. І поряд завжди має бути третя складова інноваційного трикутника – компанії, які впроваджують результати досліджень через патентування, венчурні фонди. Така робота нині в зародковому стані, але я переконаний, що навіть сьогодні в університетах лише 35 – 40 відсотків це "чиста", фундаментальна наука. А понад 60 відсотків – прикладна.

Тому, на мою думку, тепер саме університети є ближчими до найкращого світового досвіду. Я впевнений, що треба гармонійно поєднувати спільні дослідження наукових установ, академій і університетських учених. Завжди зруйнувати легше, ніж збудувати, тож потрібен виважений підхід.

Величезна проблема науки – фінансування. Держава фінансує, по суті, лише структуру інституту – платить зарплату, комунальні витрати й утримання. Вже навіть Росія дає третину сталого фінансування, а решта розігрується на конкурсі. Саме прозорість цих конкурсів, підготовка тематики, створення незалежних агенцій, де і роботодавці, і промисловці, і підприємці визначали б необхідність розробки тієї чи іншої наукової теми, є свідченням ефективності такої роботи.

Якість освіти забезпечується, окрім іншого, рівнем викладання. Вишів, як Ви зауважували, забагато, тож усі знають про своєрідну міграцію, скажімо, професорів, які встигають викладати одразу в кількох ВНЗ. Як Ви ставитесь до такого явища?

Це і світовий досвід, і, до речі, радянський. Кращі професори обирали собі кілька базових, надзвичайно цікавих лекційних курсів, які були їх інноваційною розробкою, і читали їх там, куди запрошували.

Так, Київський університет закінчив один із найвідоміших істориків ХХІ століття, академік Євген Тарле. Його трудова книжка була в Московському державному інституті міжнародних відносин, а він одночасно читав лекції з новітньої історії в Московському університеті імені М. Ломоносова, Московському державному педагогічному університеті й у Дипломатичній академії. Більш того – в сутужні воєнні роки було спеціальне рішення – закріпити машину за цим літнім професором, щоб він міг викладати. І це – абсолютно нормально, що найкращі професори свої курси читають у кількох університетах, один із яких для них є базовим. Але при цьому найважливіше, щоб це не перетворювалося на окозамилювання.

Скажімо, згідно з указом Президента, нині ми створюємо унікальну систему – Єдину державну електронну базу з питань освіти. Там будуть у вільному доступі відомості про кожного школяра. Звісно без його персональних даних, без адреси. Але з допомогою цієї бази можна буде простежити, як людина навчалася, які вона має результати атестата за 9 та 11 класи, побачити дані про дипломи ВНЗ, наукові ступені. А основне – стане абсолютно доступним для суспільства перелік педагогічних кадрів ВНЗ.

Чому це так важливо? Минулого року я зіткнувся з дивовижною ситуацією: одна дев’яносторічна професор була в штатах шести ВНЗ! Водночас вона завідувала кафедрою в трьох університетах, а ще в трьох "викладала". Вважаю, що це – брутальний обман суспільства.

Оскільки цього року набагато менше дітей закінчило одинадцятий клас, то нині почнеться справжня конкуренція між ВНЗ не лише за якістю вивіски та гучними назвами, а й конкуренція за рівнем професорів і викладачів. І університети будуть змушені боротися за кращих професорів.

До речі, саме такі перспективи закладено в новий проект Закону "Про вищу освіту". Цей документ передбачає, що університет одержує всі види свободи. Скажімо, сам визначатиме рівень заробітної плати викладача. Чому? Наприклад, ВНЗ хоче запросити унікального біохіміка чи нанофізика, Нобелівського лауреата, на кілька лекцій для магістрів і аспірантів. А ця людина – з Америки чи Росії, та й лекції коштують недешево. Тож хай учена рада закладу вирішує, чи потрібні їм такі заняття.

Проект закону також передбачає, що студенти братимуть участь у виборі курсів. Є затверджена державна освітня характеристика кожного напряму підготовки. Умовно кажучи, щоб стати хорошим інженером, вам потрібно послухати 60 навчальних курсів. З них фізики має бути, наприклад, не менш як 200 годин, визначена кількість годин для вивчення опору матеріалів і механіки. А частину курсів обиратиме сам студент. І тоді виникне конкуренція між професорами. Так у всьому світі, я не вигадую нічого революційного. Студент має право брати участь у виборі найбільш важливих і цікавих предметів.

Яку систему освіти ми отримаємо після реформ?

В ідеалі реформована система освіти буде основним двигуном, локомотивом, який сприятиме модернізації суспільства. Досвід Португалії, Фінляндії, Великої Британії показує, що результати можна отримати через п’ять – сім або 10 років. Ми вже спостерігаємо збільшення кількості іноземних студентів. Сьогодні їх на контрактній формі навчання в Україні майже втричі більше, ніж було за часів Радянського Союзу, коли вони навчалися безплатно.

Я впевнений, що наша система освіти нині має потенціал, щоб стати однією з найкращих у Європі. Треба зробити університети більш вільними, аби вони мали такі можливості, як у Європі. Тоді ці заклади самі почнуть виробляти продукт найвищої якості.

За матеріалами газети "Освіта України", № 57-58 від 1 серпня 2011 року

Освіта.ua
03.08.2011

Коментарі
Аватар
Введіть ваше ім’я:
Введіть код:
Залишилось 1000 символів. «Правила» коментування

Маша
"Вони можуть прилюдно посипати голови попелом з приводу вчительської зарплати, «не помічаючи», що лише в 2010 році працівникам освіти її піднімали тричі, а цьогоріч – уже двічі" Да, на 10 і 20 грн. Можна ще 10 разів підняти по 1 грн за раз. Якби він сказав " в тричі" та "в двічі" тоді був би толк, а так - знущання над освітянами. Табачник прекрасно розуміє що робить - руйнує освіту, а ми, виходить, ще й дякувати йому повинні. Господи, поверни Ніколаєнко!