Osvita.ua Вища освіта Статті та аналітика Ілюзія освіти
Ілюзія освіти

У перший ряд ідей, які мають ключове значення для майбутньої України, так звана політична еліта мала б поставити освіту. Саме освіта здатна вивести Україну на якісно новий рівень розвитку як в економічному, так і в культурному відношенні

Ілюзія освіти

Проте невеликий розум цієї еліти не дозволяє їй дивитися в майбутнє системно й без ілюзорної віри в Болонський процес, зовнішнє тестування й іншу «мішуру».

На жаль, із перших років незалежності наша влада розвивала українську систему освіти на абсолютно помилкових принципах і, попри досвід передових постіндустріальних держав, насамперед США, Японії та Великобританії, Україна у сфері освіти і далі наполягає на своїх трагічних помилках.

Головна небезпека нашої системи освіти полягає в тому, що вона розвиває репродуктивний і алгоритмічний тип мислення, але жодним чином не творчий! Як і радянська система, вона спирається на помилкове твердження, ніби інтелект розвивається заучуванням напам'ять підручників і конспектів. А тому система освіти змушує вчити якнайбільше, і від загальноосвітньої школи до отримання диплома у вузі молодь тільки й робить, що заучує книжки й конспекти лекцій. Водночас їхні здібності до творчого мислення як до найвищого типу інтелектуальної діяльності анітрохи не розвиваються. Це стосується й розвитку ініціативи. Усе навчання полягає в тому, щоб заучувати, переказувати (репродукція) і розв'язувати за певним алгоритмом типові задачі. Таким чином готується армія молодих людей, геть непристосованих до життя у висококонкурентному середовищі, не кажучи вже про якісь перспективи формування постіндустріальної економіки.

Якби така освіта була тільки марною, можна було б обмежитися співчуттям до українських дітей, котрі дванадцять років зубрять у школі підручники тільки для того, щоб одразу забути половину, а за наступні дванадцять років, якщо не раніше, забути й другу половину. Вища освіта має схожу картину. Але така система освіти становить набагато серйознішу небезпеку - вона нівелює творчі здібності особистості й придушує бажання виявляти ініціативу, що повністю вбиває новаторський потенціал суспільства. Замість готувати людей до життя в умовах глобальної конкуренції та нової економіки, школа і ВНЗ готують їх тільки до функціональних посад із репродуктивним або алгоритмічним характером роботи, де можна досягти успіху, не проявляючи ні творчого підходу, ні найменшої ініціативи й не діючи самостійно.

Опанування знань, які потім неможливо буде прикласти до справи, не дають жодних конкурентних переваг у світлі глобальних постіндустріальних трансформацій, - стовідсотковий шлях до того, щоб українське суспільство прямувало в глухий кут. А тоді єдино реальне майбутнє для України - стати територією для розміщення шкідливих індустріальних виробництв із дешевою робочою силою.

Окремо варто зупинитися на вищій освіті. У системі вищої освіти нині проводять найбільше реформ. Декларовані цілі - як завжди благородні: європейські стандарти в навчанні, можливість продовжити навчання за кордоном, безкінечне підвищення якості освіти.

Та правда в тому, що так звані Болонські реформи в системі вищої освіти призвели до її навальної деградації і загрожують молодому поколінню соціальною катастрофою.

Останні десять років постійно змінювані міністри освіти, виправдовуючи свою зарплату, весь час розводяться про великі революційні перетворення й досягнення в системі вищої освіти.

Проте нині в Європі нікому не потрібні сучасні випускники вітчизняних українських ВНЗ. Так само, як і в самій Україні. Нині майже всі молоді продавці, офіціанти, касири - люди з вищою освітою. Раніше для цих професій достатньо було середньої освіти або ПТУ.

Причин, з яких держава допустила стрімку деградацію системи вищої освіти й, відповідно, девальвацію дипломів про вищу освіту, багато, але можна виділити п'ять основних.

Перша, найголовніша, - те, про що йшлося вище. Система вищої освіти, як і вся українська система освіти, масово готує кадри для репродуктивної та алгоритмічної праці, тоді як усі тенденції світового розвитку й посилення конкуренції потребують творчого підходу й ініціативи в усіх сферах економічної діяльності. Завчені студентом книжки й конспекти без творчих здібностей, ініціативи та практичного досвіду виявляються непотрібними в умовах реального бізнесу!

Друга - це так зване приєднання системи вищої освіти України до Болонського процесу. Ключові наслідки цього приєднання - це, по-перше, різке скорочення аудиторних годин, тобто лекцій і практичних занять, із відведенням левової частки часу, призначеного на підготовку студента, на його самостійну та індивідуальну роботу; по-друге - майже повна уніфікація в усіх ВНЗ навчальних планів і програм академічних дисциплін.

До чого це призвело? Якщо раніше студент відвідував чотири пари на день, то тепер усього лише дві-три. Це було б виправдано, якби більше часу приділялося практичним заняттям в умовах реального бізнесу. Замість цього, частину матеріалу (що не вміщається в аудиторні години), який підлягає зазубрюванню, студент має вивчити самостійно, наприклад, студіюючи книжки в бібліотеці. Що відбувається насправді? Так, німецький студент, котрий навчається за такою системою, після прослуховування лекцій та обіду йде працювати в бібліотеку і зазвичай до дев'яти годин вечора виконує свої індивідуальні самостійні роботи, практично всі з яких не є зазубрюванням, а носять творчий пошуковий характер! І тільки після дев'яти в нього починається відпочинок з дискотеками. Треба розуміти, що німецький студент із високою ментальною самодисципліною не уявляє собі, як можна не виконати всі завдання, він навіть не розуміє, як можна списувати на іспиті. Для нього норма - виконання всіх навчальних завдань, а не відпочинок із розвагами.

У нашого українського студента, на жаль, інша ментальність. Тільки одиниці після пар ідуть до бібліотеки щось механічно переписати або завчити, в інших починаються різноманітні форми відпочинку й розваг. Це - норма. Результат один - різке зниження якості підготовки і втрата конкурентоспроможності.

Мету уніфікації навчальних планів і програм академічних дисциплін, як завжди, декларували благородну - надати нашому студенту можливість закінчити перший курс в Україні, другий - у Німеччині, третій - у Франції і так далі. Але насправді інакше. Безплатно наших студентів там ніхто не чекає. Навчаючись за такою схемою, студентові або його батькам потрібно буде витратити десятки тисяч євро, що можуть дозволити собі тільки одиниці. Тобто ця система розрахована фактично тільки на дуже небагатьох студентів - дітей олігархів, котрі, до речі, навчали своїх чад за кордоном і без Болонського процесу в Україні.

Обов'язкова уніфікація навчальних планів і програм академічних дисциплін, нав'язана ВНЗ Міністерством освіти під соусом Болонського процесу, призвела до блокування творчого підходу кафедр і викладачів до формування навчальних планів і програм, що нівелювало творчий педагогічний дух вузівських учених. Не випадково чимало провідних університетів світу, боячись знизити свій творчий потенціал, не стали приєднуватися до Болонського процесу.

Ще одна причина зниження творчого потенціалу вищої школи - прогресуюча, тотальна бюрократизація навчального процесу, що не знає жодних розумних меж. Викладач, виконуючи різні вимоги, накази й інструкції міністерства, замість того щоб якісно, на основі пошуку новітніх наукових матеріалів, підготувати захоплюючу лекцію, змушений заповнювати десятки нікому не потрібних форм із кожної дисципліни, мало не похвилинно описувати графік своєї роботи, складати безкінечні плани й звіти. Така тотальна бюрократизація навчального процесу невдовзі призведе до того, що у ВНЗ буде по горло роботи й без студентів. Викладачам потрібно буде з ранку до вечора заповнювати численні папери, від яких, на думку чиновників, має підвищитися якість освіти!

Третя причина деградації системи вищої освіти - низький рівень зарплат викладацького складу, який можна охарактеризувати як соціальне знущання.

Як має почуватися кандидат наук, доцент, усвідомлюючи, що його зарплата на рівні київського двірника чи оператора шлагбаума на залізниці? Напевно, держава думає, що саме така зарплата має стимулювати викладачів сіяти розумне, добре, вічне.

Наслідок - падіння морального духу викладацького складу, посилення апатії й відчуженості.

Крім цього, об'єктивна потреба підвищити свій матеріальний рівень змушує багатьох, особливо молодих викладачів, працювати одночасно в трьох-чотирьох ВНЗ по чотири-п'ять пар щодня. Про яку якість лекцій може йтися? У багатьох випадках це перетворюється на читання псалмів перед засинаючою аудиторією!

Четверта причина - державне стимулювання матеріальної жадібності вузів.

Хоча в Україні декларується безплатна державна вища освіта, насправді все інакше. Кожен державний ВНЗ готує студентів як за рахунок держбюджету (безплатно для студентів), так і за контрактом, коли студенти оплачують своє навчання. Якщо в радянські часи ВНЗ міг відрахувати студента й не зазнати при цьому матеріальних втрат, то сьогодні ситуація змінилася.

Відрахування студента-контрактника відразу ж призводить до втрати грошей, які він міг би платити до кінця свого навчання.

Відрахування студента-бюджетника може призвести до скорочення бюджетного фінансування, скорочення держзамовлення та ліцензійного обсягу. Навіщо держава виділятиме гроші на підготовку групи з 25 студентів, якщо фактично випускається десять?

Тому відрахування і студентів-контрактників, і студентів-бюджетників державним ВНЗ є вкрай невигідним. Як наслідок - студентам, котрі за всіма критеріями оцінювання знань мають бути відраховані, дають можливість із другої, п'ятої, 25-ї спроби здати предмет. Викладача на вузівському сленгу беруть «змором», коли він ставить позитивну оцінку тільки для того, щоб від нього відчепилися.

Студенти, які б в інших умовах прагнули навчатися на «добре» й «відмінно», бачачи, що загроза відрахування має скоріше віртуальний, ніж реальний характер, поступово знижують планку й опускаються до рівня тихих трієчників. У результаті країна отримує десятки тисяч фахівців із просиджування штанів із дипломами про вищу освіту.

Ще одним важливим мотиваційним аспектом є факт разючої соціальної несправедливості, коли в одній групі, на одному курсі, з однієї спеціальності студенти-відмінники, які навчаються за контрактом, змушені повністю оплачувати своє навчання, а тихі трієчники-бюджетники навчаються безплатно, оскільки на них поширюється держзамовлення! Ну звісно - країна гостро потребує фахівців, які провели студентські роки в нічних клубах і летаргічному сні на лекціях!

П'ята причина деградації системи вищої освіти тісно пов'язана з першою - це розрив між теорією і практикою, який посилився ще більше, ніж у попередні роки. Замість скоротити надмірну затеоретизованість навчальних планів, що залишилася в спадщину від радянської системи освіти, й розширити навчання практичних навичок, державні чиновники за роки незалежності зробили у сфері освіти все що завгодно, тільки не це. Відрив навчального процесу від практики став іще контрастнішим, ніж у радянські часи. Кількість часу, відведеного на практику, відтоді практично не змінилася, а в багатьох ВНЗ навіть зменшилася. Крім цього, якщо п'ятнадцять років тому студент навіть не думав про те, що на практику можна «забити», то сьогодні абсолютно формальний підхід до практики став повсюдним явищем у нашій системі вищої освіти. Наростаюча через мотиваційні причини апатія викладацького складу, майже повна відсутність самодисципліни середнього українського студента й абсолютна байдужість до студентів-практикантів з боку багатьох керівників практики від підприємства призвели до того, що найчастіше проходження практики зводиться до проставляння печаток у щоденнику в день початку практику й у день її закінчення, а ще - до збирання відповідних папірців для заповнення звіту. Чимало студентів зазвичай проводять час між проставлянням печаток десь на відпочинку.

Ці й низка інших причин, що носять не такий явний характер, неминуче призводять до навальної деградації системи вищої освіти в Україні, до її системної кризи.

Автор: Олександр Кендюхов (доктор економічних наук)

Дзеркало тижня
24.11.2008

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Лев Миколайович Баран
Це один з головних результатів євроінтеграції чере "болонський процес". Болонського процесу не існує, є болонська декларація, до якої чомусь не долучився ні Оксфордський ні Кембриджський ні Шеффілдський університети. А, заради чого ???! Ніхто не проплатить! Інша справа - розумні українці, обов'язково кудись вступлять, або долучаться до чогось.
Лев Миколайович Баран
На жаль деградація освіти вже тягнеться упродовж 20 років. Для становлення та відновлення наукових школ необхідно до 70 років часу, за умови державної протекції цієї галузі.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!