Osvita.ua Вища освіта Статті та аналітика 2011-й – Рік освіти та інформаційного суспільства
2011-й – Рік освіти та інформаційного суспільства

Голова правління Конфедерації недержавних вищих закладів освіти України, народний депутат України, кандидат політичних наук Юрій Мірошниченко про реформу галузі вищої освіти

2011-й – Рік освіти та інформаційного суспільства

Указом Президента України від 30.09.2010 р. 2011 рік проголошено Роком освіти та інформаційного суспільства, а також визначено комплекс заходів щодо забезпечення пріоритетного розвитку освіти в Україні. Кабінетові Міністрів України та Міністерству освіти і науки України були поставлені конкретні завдання і визначені строки щодо реалізації відповідних заходів, в тому числі прискорення підготовки нового закону про вищу освіту.

У своєму Посланні до Українського народу від 03 червня 2010 року Президент України Віктор Федорович Янукович звернув увагу на те, що з перших днів його перебування на посаді розпочато втілення у життя програми, з якою він йшов на президентські вибори, та ще раз засвідчив своє бажання "будувати Україну для людей, а не для влади".

В той же час, після обрання мене ще у 2009 році головою правління Конфедерації недержавних вищих закладів освіти України відразу ж було розпочато системну роботу щодо вивчення проблем у галузі вищої освіти, пошуку шляхів їх вирішення та напрацювання основних засад (нових ідей) законопроекту про вищу освіту. Було створено відповідну робочу групу, яка протягом всього часу підготовки законопроекту аналізувала державні програмні документи, думки науковців, експертів, фахівців у галузі вищої освіти, їхні аргументи, ідеї та пропозиції.

За результатами проведеної протягом відповідного періоду роботи 17 грудня 2010 року у Верховній Раді України за №7486 зареєстровано проект Закону України "Про вищу освіту". Законопроект розроблений з врахуванням позиції Президента України щодо ключових питань реформування галузі вищої освіти, озвученої під час засідань Громадської гуманітарної ради, і спрямований на реалізацію завдань, підтриманих ним у Програмі економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава".

22 грудня 2010 року за №7486-1 групою народних депутатів України було зареєстровано альтернативний проект Закону України "Про вищу освіту". Така ситуація є природньою і ще раз підкреслює наявність реальних демократичних засад роботи народних депутатів і Верховної Ради України, а також нагальну необхідність вирішення давно назрілих системних проблем у галузі вищої освіти. Кожен із законопроектів може містити як вдалі, так і не дуже вдалі концептуальні положення та шляхи вирішення проблемних питань.

Проте, на моє особисте переконання, остаточну концептуальну основу майбутнього Закону України "Про вищу освіту" повинна сформувати наукова та освітянська громадськість шляхом проведення відповідних відкритих і прозорих громадських обговорень на високому науковому рівні.

До речі, було б непогано залучити до цих обговорень і представників організацій роботодавців, які мабуть найкраще відчувають наслідки гуманітарної кризи через суттєвий дефіцит висококваліфікованих і конкурентоздатних фахівців – випускників ВНЗ України.

В якості заклику до відповідної широкої дискусії та наукового обговорення з метою вироблення концептуальних основ подальшого розвитку галузі вищої освіти хочу розкрити суть і мету відповідних засад і новел законопроекту № 7486 від 17.12.2010 р., які, в принципі, окреслені у пояснювальній записці до нього.

1. Слід звернути увагу на те, що законопроект розроблено з розумінням необхідності функціонування вищих навчальних закладів в умовах ринкової економіки. Саме конкуренція та конкретні і давно відомі закони ринку, в тому числі ринку освітніх послуг, є основним чинником покращення якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів.

Логіку ринкових засад функціонування вищих навчальних закладів чітко сформулював професор, доктор філологічних наук Володимир Моренець: "Ліпший рівень освітніх послуг – більше попиту – більше абітурієнтів – кращий студент – кращий випускник – багатший працедавець, зацікавлений у цих кращих випускниках – більший попит на цей диплом – вищі заробітки виконавців: отаке логічне коло, що включає в себе реальний суспільний інтерес". Під "виконавцями" я думаю можна розуміти як випускників, так і викладачів вищих навчальних закладів.

Якщо ми не зрозуміємо, що Україна вже функціонує в умовах глобальної ринкової економіки, де існують як ринки праці, так і ринки освітніх послуг, що наші вищі навчальні заклади за якістю освітньої діяльності суттєво поступаються багатьом іноземним університетам (дуже часто при однаковій вартості навчання), що наші випускники є, на жаль, за багатьма спеціальностями не конкурентоздатними за рівнем і якістю здобутих ними знань і практичних навичок, то Україна ризикує залишитися країною-донором дешевої робочої сили, країною-постачальником дешевої сировини (поки вона не закінчиться) і країною-споживачем неякісних товарів.

Проте, Україна ще має освітній і науковий потенціал (видатні і визнані світом педагоги, професори, науковці, їх наукові школи і наукові розробки, передові вищі навчальні заклади тощо), але з кожним роком ми втрачаємо як діючих, так і потенційних носіїв цього освітнього і наукового потенціалу: видатні вчені з об’єктивних і суб’єктивних причин припиняють свою науково-педагогічну діяльність, а обдарована молодь не йде працювати в освіту чи науку, бажаючи жити не гірше ніж інші випускники-однокурсники. Таким чином, маю велику надію, що вже в цьому 2011 році ми розробимо і затвердимо конкретну і зрозумілу для всіх громадян стратегію розвитку освітньої галузі, зокрема під час проведення у 2011 році Всеукраїнського з’їзду працівників освіти.

2. Основною засадою, стрижнем законопроекту є забезпечення автономії вищих навчальних закладів, яка – за висловом Президента України Віктора Федоровича Януковича під час засідання Громадської гуманітарної ради 26 серпня 2010 року – є засобом до покращення якості вищої освіти, запровадження змагальності вищих навчальних закладів та їх відповідальності за результати своєї роботи.

Така позиція Глави держави ґрунтується, зокрема, на позиції науково-освітянської громадськості, представники якої стверджують, що від надання реальної автономії вищим навчальним закладам залежить вирішення майже всіх інших проблем у галузі вищої освіти України.

Принцип автономії ВНЗ і реальне розширення їх можливостей у самостійному виборі шляхів розвитку є головним стрижнем законопроекту, пронизує всю його структуру і зміст. Так, зокрема, у преамбулі законопроекту зазначено, що "законом встановлюються правові, організаційні, фінансові та інші засади здійснення освітньої діяльності в Україні з метою створення умов для здобуття особами якісної вищої освіти та забезпечення потреб суспільства і держави у висококваліфікованих і конкурентоздатних фахівцях". Тобто, мова йде про те, що основним завданням майбутнього Закону України "Про вищу освіту", на мою думку, повинно бути визначення основних засад здійснення освітньої діяльності в Україні з метою єдності освітнього простору України. Закон не повинен містити норми жорстокого регулювання правил поведінки суб’єктів освітньої діяльності (ВНЗ) та навчально-виховного процесу (викладачів і студентів). Закон повинен стимулювати творчість, заохочувати прояв ініціативи (особливо у студентів і викладачів), бажання експериментувати. Ідеологія майбутнього закону повинна бути не "карально-репресивна" за "невиконання плану", а "стимулююча" до досягнення кращих (якісно нових) результатів своєї діяльності. Завданням держави в цій галузі повинно бути лише створення рівних умов діяльності ВНЗ, забезпечення вільного доступу громадян до об’єктивної інформації про ВНЗ та гарантування дотримання прав суб’єктів навчально-виховного процесу (студентів і викладачів).

Якщо ми хочемо, щоб суб’єкти освітянської галузі творили (без чого, власне кажучи, немає розвитку), то необхідно надати їм таку можливість – самоусунутись від бажання регулювати кожен їх крок. Між державою і ВНЗ не повинно бути відносин адміністративного підпорядкування. Держава і ВНЗ повинні бути взаємовигідними партнерами на шляху свого розвитку з метою зайняття кожним з них гідного місця у глобалізованій світовій спільноті. Якщо держава "придушує" свого партнера, в першу чергу жорстким регулюванням його діяльності, – розвиток обох (і держави і ВНЗ) припиняється, наслідки чого відчуває на собі все українське суспільство.

3. Законопроект містить дієвий механізм залучення роботодавців до визначення змісту вищої освіти. Таке завдання вже не один раз було сформульовано в різних програмних документах як один із заходів забезпечення розвитку та підвищення якості вищої освіти (наприклад в п. 6 Державної програми розвитку вищої освіти на 2005-2007 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2004 р. № 1183).

Крім того, у Програмі економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава" серед причин окреслених проблем у сфері освіти зазначені також неврахування сучасних потреб роботодавців системою вищої освіти. Необхідними кроками підвищення якості й конкурентоспроможності освіти, зокрема, відзначено:

  • узгодження кваліфікаційних характеристик, стандартів і навчальних програм з освітньо-кваліфікаційними вимогами робочих місць;
  • мотивація роботодавців до участі в підготовці навчальних програм, узгодження з ними освітніх і професійних стандартів.

Під час свого виступу на слуханнях у Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти "Удосконалення законодавчого забезпечення розвитку вищої освіти в Україні в контексті підготовки нової редакції Закону України "Про вищу освіту" (2008 рік) віце-президент НАН України, доктор хімічних наук, професор Віталій Дмитрович Походенко підкреслив, що "в умовах ринкової економіки підготовка будь-яких спеціалістів має орієнтуватися, перш за все, на ринковий попит, на вимоги роботодавця".

Таким чином, у законопроекті зазначені питання запропоновано вирішити шляхом залучення представників організацій роботодавців до роботи у Державній акредитаційній комісії України (далі – ДАК України), до повноважень якої віднесено не лише проведення акредитації вищих навчальних закладів, а й розробка та затвердження галузевих стандартів вищої освіти, які і визначають вимоги ринку праці до випускників ВНЗ і змісту освітньо-професійних програм, за якими здобувається вища освіта.

Саме участь в ДАК України забезпечить залучення роботодавців до роботи з визначення освітньо-професійної характеристики випускника, яка є однією із складових стандарту вищої освіти і фактично містить вимоги роботодавців до компетентностей конкретного фахівця відповідного освітнього рівня (молодшого спеціаліста, бакалавра чи магістра). Крім того, роботодавці будуть залучені і до визначення змісту освітньо-професійних програм, за якими майбутні фахівці будуть здобувати вищу освіту, і які, фактично, повинні бути спрямовані на оволодіння студентами тими компетенціями, які визначені в освітньо-професійній характеристиці випускника.

Слід звернути увагу і на новий статус ДАК України. Згідно з законопроектом ДАК України є "колегіальним, незалежним органом, який діє згідно з цим Законом та положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і є відповідальним за формування та діяльність системи оцінки і контролю якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів та здобутої в них особами вищої освіти". Саме на цей державно-громадський орган управління галуззю вищої освіти, який складається з представників держави, ВНЗ та роботодавців (по 15 осіб від кожної сторони), покладається відповідальність за створення дієвих механізмів і стимулів до постійного покращення і підвищення якості освітньої діяльності ВНЗ та здобутої в них вищої освіти.

4. Законопроект містить норми, спрямовані на вирішення проблем ліцензування та акредитації, які вже давно стали предметом постійної уваги громадськості та вищих посадових осіб держави, в тому числі Президента України Віктора Федоровича Януковича. Так, під час свого виступу на засіданні Громадської гуманітарної ради 26.08.2010 р. він зазначив: "Багато нарікань є до вирішення питань ліцензування та акредитації вищих навчальних закладів. Ці проблеми потрібно вирішувати невідкладно. У разі необхідності – готувати відповідні зміни до законодавства. Адже це питання престижу України…".

Так, зокрема, в законопроекті питання ліцензування вирішуються таким чином:

1) запроваджується безстрокова ліцензія на освітню діяльність (ч. 7 ст. 14). По-перше, це загальнодержавний шлях з багатьох інших видів діяльності. По-друге, цим же шляхом вже пішли у Російській Федерації і це логічно, оскільки видача кожні 5 років ліцензії на діяльність, якою багато визнаних у світі вітчизняних ВНЗ займаються безперервно десятки років видається необґрунтованою – для збирання і оформлення відповідних документів відволікається від основної роботи велика кількість працівників і керівництво ВНЗ, витрачається велика кількість часу і людських ресурсів як у ВНЗ, так і в Міністерстві. Більш логічним є вдосконалення процедури контролю за діяльністю ВНЗ і позбавлення ліцензії тих з них, які грубо порушують вимоги, встановлені законодавством (зокрема, ліцензійними умовами);

2) ліквідовується ліцензований обсяг освітньої діяльності, що є одним з "наріжних каменів" на шляху до реального укрупнення ВНЗ і збільшення кількості студентів у тих ВНЗ, які надають кращі освітні послуги, забезпечуючи тим самим можливість здобуття особами якісної вищої освіти;

3) встановлюється місячний строк (замість двохмісячного) для прийняття міністерством рішення про видачу або відмову у видачі ліцензії (ч. 3 ст. 14);

4) врегульовується питання неприйняття міністерством у визначений Законом строк жодного рішення за поданою заявником заявою. У такому разі заявник має право здійснювати заявлену освітню діяльність без ліцензії на підставі копії опису прийнятих документів з відміткою про дату їх прийняття (ч. 5 ст. 14);

5) ліцензія видається окремо на кожну спеціальність (ч. 7 ст. 14). Це полегшить ситуацію з видачею та переоформленням ліцензій, надасть можливість точніше визначати безпосереднє місце здійснення освітньої діяльності за відповідною спеціальністю, припинення та поновлення діяльності за певною спеціальністю тощо;

6) вищим навчальним закладам, які вирішили об’єднатися з метою підвищення якості їх освітньо-наукової діяльності (що на сьогоднішній день є дуже актуальним) надається право (ст. 15) переоформляти ліцензії (без проходження процедури ліцензування);

7) чітко зафіксовано виключний перелік підстав для анулювання ліцензій (ст. 16);

8) більш детально всі питання порядку ліцензування пропонується врегулювати у положенні, що затверджується Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 14). Закон відповідно до Конституції України повинен регулювати лише загальні положення.

Питання акредитації спеціальностей у законопроекті вирішуються таким чином:

1) процедура чітко відмежована (і на понятійному і на змістовному рівнях) від процедури ліцензування. Так, у ст. 1 законопроекту зазначено, що акредитація спеціальності – це процедура підтвердження здійснення вищим навчальним закладом освітньої діяльності за відповідною спеціальністю на рівні, що відповідає стандартам вищої освіти. Тобто, якщо на початку своєї освітньої діяльності новостворений ВНЗ повинен відповідати ліцензійним умовам, вимоги яких не повинні перевищувати відповідних вимог стандартів вищої освіти (п. 6 ч. 1 ст. 11), то через деякий проміжок часу ВНЗ може підтвердити, що його освітня діяльність відповідає вимогам стандарту вищої освіти. Проведення процедури акредитації спеціальності та отримання відповідного сертифікату автоматично означає, що за відповідною спеціальністю ВНЗ надає якісні освітні послуги, що забезпечує студентам можливість здобуття якісної вищої освіти (див. п. 10 та п. 11 ч. 1 ст. 11). Таким чином, у законопроекті надаються чіткі визначення (прив’язані до чітко визначених об’єктивних документів), що таке "якісна освітня діяльність" та "якісна вища освіта". В той же час ДАК України, розробляючи та затверджуючи стандарти вищої освіти, має можливість поступово (наприклад, один раз на 5-10 років) "піднімати планку", яка визначає якість освітньої діяльності. Таким чином, ДАК України є органом, що фактично здійснює управління якістю вищої освіти;

2) процедура акредитації є добровільною. І це принциповий момент. Якщо процедура проходження акредитації спеціальності буде добровільною, але при цьому прозорою і об’єктивною, то це усуне можливості для корупції та дасть набагато кращий результат, ніж обов’язкова, закрита і формалізована система. У виробленні чітких і зрозумілих критеріїв акредитації спеціальностей та проведенні прозорої і об’єктивної процедури зацікавлені, очевидно, всі – держава, роботодавці та громадяни України;

3) процедура акредитації спеціальностей проводиться незалежним державно-громадським органом – Державною акредитаційною комісією.

В той же час, спільна участь у роботі Державної акредитаційної комісії України представників організацій роботодавців та представників вищих навчальних закладів буде сприяти інтеграції освіти, науки та виробництва, в тому числі в напрямках проходження студентами виробничої практики, залучення їх до виконання наукових розробок, подальшого працевлаштування випускників тощо. Участь представників роботодавців у роботі державних екзаменаційних комісій та виробленні спільними зусиллями реального, об’єктивного і дієвого механізму працевлаштування найкращих випускників на найпрестижніші роботи і робочі місця, може стати серйозним стимулом для підвищення кількості та якості здобутих студентами знань і практичних навичок (компетенцій).

Закінчуючи розгляд основних, але далеко не всіх нових ідей та засад законопроекту, хотілося б зазначити наступне.

Під час новорічного привітання Українського народу Президент України Віктор Федорович Янукович сказав, що "2011-тий стане важливим кроком до добробуту. Бо наші чесні і працьовиті люди заслужили гідного життя. Бо наші діти варті мати щасливе дитинство і радісне майбутнє".

Тому, за будь-яких умов, бажаю всім у 2011 році працювати на своєму робочому місці (особливо на державній службі) з думкою про гідне, радісне і щасливе майбутнє НАШИХ дітей!

Автор: Юрій Мірошниченко, голова правління Конфедерації недержавних вищих закладів освіти України, народний депутат України, кандидат політичних наук

Освіта.ua
05.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!