Osvita.ua Вища освіта Статті та аналітика Вища освіта: від держконтролю - до самоуправління
Вища освіта: від держконтролю - до самоуправління

Реформа системи освіти, в тому числі вищої, є однією зі складових Програми економічних реформ на 2010-2014 рр. "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава"

Вища освіта: від держконтролю - до самоуправління

Основна мета реформи - підвищення якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів (ВНЗ) і як результат - підвищення якості здобутої в них освіти.

Слід зазначити, що причини, напрями, принципи та конкретні шляхи "докорінного реформування" сфери освіти, в тому числі вищої, відображені ще в державній програмі "Освіта" ("Україна XXI століття"), схваленій I з’їздом педагогічних працівників України та затвердженій постановою Кабінету міністрів України від 03.11.1993 р. №896. Зміст цього документа і на сьогоднішній день залишається актуальним.

"Вища освіта потребує глибокого системного реформування… Напрями реформування вищої освіти мають адекватно враховувати процеси реформування ринкових відносин" - зазначено в указі президента України №832/95 від 12.09.1995 р. "Про основні напрями реформування вищої освіти в Україні".

Про необхідність реформування вищої освіти свідчать і такі документи:

  • Національна доктрина розвитку освіти, затверджена указом президента України від 17.04.2002 р. №347/2002;
  • Програма дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України, затверджена наказом Міністерства освіти і науки України від 23.01.2004 р. №49;
  • указ президента України від 17.02.2004 р. №199/2004 "Про заходи щодо вдосконалення системи вищої освіти України";
  • Державна програма розвитку вищої освіти на 2005-2007 роки, затверджена постановою Кабінету міністрів України від 08.09.2004 р. №1183;
  • Державна цільова науково-технічна та соціальна програма "Наука в університетах" на 2008-2012 роки, затверджена постановою Кабінету міністрів України від 19.09.2007 р. №1155.

І це далеко не повний перелік лише програмних документів з реформування галузі вищої освіти.

Приєднання України у 2005 році до Болонського процесу визначило вектор реформування вищої освіти в напрямку інтеграції української системи вищої освіти в загальноєвропейську. Однак, незважаючи на окремі зрушення в цьому напрямку, кардинальних змін у галузі не відбулося.

Як зазначив президент України В.Янукович у своєму виступі на засіданні Громадської гуманітарної ради 26 серпня 2010 року, жодна з освітніх реформ у минулі роки не була реалізована в повному обсязі, у результаті чого нагромадилося багато проблем, які необхідно негайно вирішувати.

Основною проблемою пробуксовування реформ у галузі вищої освіти, на думку фахівців, є те, що „університети залишаються низовими елементами жорстко регламентованої, ієрархічної та централізованої… системи, в якій відповідальність за кінцевий освітній результат розпорошена між багатьма державними інституціями (внаслідок чого за якість освіти ніхто не несе відповідальності, за винятком випадків, коли потрібно знайти "стрілочника"), а влада – як центральна, так і місцева – і далі має всі можливості втручатись у внутрішньо університетське життя і з "цінними порадами", і з адміністративними примхами".

Такий висновок українських фахівців кореспондується з аналітичним висновком директора Центру досліджень вищої освіти (м. Прага) Хелени Сєбкової: "...у 70—80-х роках минулого століття низка національних систем вищої освіти зазнала значних змін. Загальним для всіх країн було істотне скорочення державного впливу і перехід від державного контролю до самоуправління ВНЗ…".

Саме тому основним завданням реформи галузі вищої освіти є надання вищим навчальним закладам реальної автономії, яку, за висловом президента України на згаданому вище засіданні Громадської гуманітарної ради, вже давно практикують провідні університети Європи, і яка є засобом для поліпшення якості навчання, запровадження змагальності вищих навчальних закладів та їхньої відповідальності за результати своєї роботи. Про необхідність надання вищим навчальним закладам реальної автономії йдеться в усіх без винятку програмних документах щодо реформування вищої освіти, які були ухвалені за часів незалежності України.

Для того щоб зрозуміти, що таке автономія для вищого навчального закладу, варто проаналізувати засадничі документи, які покладено в основу Болонського процесу.

Так, у передмові до Лімської декларації, ухваленої ще 10 вересня 1988 року, зазначено, що автономія є необхідною передумовою виконання вищими навчальними закладами належних їм функцій. Сам термін "автономія" у цій декларації застосовується в такому значенні - "це незалежність вищого навчального закладу від держави та інших суспільних сил у прийнятті рішень стосовно внутрішнього управління, фінансів, адміністрації, встановленні власної лінії поведінки у сфері освіти, науково-дослідної роботи, викладання та інших, пов’язаних із цим видах діяльності". "Держави зобов’язані не втручатися в автономію вищих навчальних закладів і запобігати втручанню інших сил суспільства" - записано у п. 18 Лімської декларації.

В Ерфуртській декларації 1996 року зазначено, що "держава повинна поважати академічну свободу і автономію".

У Саламанській конвенції 2001 року принцип автономії вищих навчальних закладів розкрито через перелік їхніх прав. "Університети повинні мати право формувати свою стратегію, вибирати свої пріоритети в навчанні і проведенні наукових досліджень, витрачати свої ресурси, профілювати свої програми та встановлювати власні критерії для прийому професорів і учнів". "Безпосереднє регулювання, детальний адміністративний і фінансовий контроль вищої освіти" розцінюються як гальмо на шляху поліпшення якості вищої освіти.

Фактично в кожному документі, що становить "фундамент" для побудови так званого європейського простору вищої освіти, тією чи іншою мірою йдеться про різні форми автономії вищих навчальних закладів - фінансову, організаційну, наукову тощо.

Слід також зазначити, що галузь вищої освіти за своєю природою є інноваційною галуззю, яка потребує розмаїття поглядів і підходів до проведення наукових досліджень, викладання та управління. Саме тому, на думку експертів, автономія ВНЗ є центральною проблемою реформування всієї галузі вищої освіти. "Від результату розв’язання проблеми надання автономії університетам залежить… без перебільшення, також розв’язання майже всіх інших проблем вищої освіти України" - засвідчують фахівці.

Підсумовуючи викладене, можна сформулювати такі висновки і пропозиції щодо основних засад реформування галузі вищої освіти в Україні:

1. Необхідно змінити імперативний метод регулювання суспільних відносин у галузі вищої освіти (метод владних приписів, субординації, централізованого регулювання, що був домінуючим у Радянському Союзі і продовжує домінувати до сьогодні) на диспозитивний (інакше - метод автономії, координації, децентралізованого регулювання), що означає юридичну рівність сторін (учасників суспільних відносин) і передбачає свободу вибору вищими навчальними закладами стратегії і тактики своєї статутної діяльності, здійснення ними управління на засадах незалежності та самоврядування, вільне укладання угод з будь-якими фізичними та юридичними особами тощо.

Тобто державі необхідно відійти від прямого централізованого регулювання діяльності ВНЗ, ухваливши такий закон, який лише встановлював би правові, організаційні, фінансові та інші засади здійснення освітньої діяльності в Україні. Всі інші питання управління галуззю вищої освіти та конкретними вищими навчальними закладами потрібно здійснювати шляхом рекомендацій, формування різних стимулів (в тому числі податкових знижок чи пільг), через поширення достовірної та об’єктивної інформації про ВНЗ, ознайомлення громадян (абітурієнтів та їхніх батьків) з реальними вимогами та потребами ринку праці тощо. Крім того, одним із таких "ринкових" методів управління галуззю вищої освіти та реальним засобом підвищення якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів міг би стати об’єктивний і справедливий конкурс на розміщення державного замовлення на підготовку фахівців.

2. Необхідно змінити державне управління в галузі вищої освіти на державно-громадське, що передбачає передачу частини повноважень профільного міністерства до громадських самоврядних утворень. На першому етапі може йтися про формування Державної акредитаційної комісії на паритетних засадах – із представників держави, ВНЗ та роботодавців.

Стосовно подальшої інтеграції української системи вищої освіти у європейський освітній простір хотілося б процитувати директора Інституту вищої освіти АПН України академіка АПН України Володимира Лугового, який зазначив: "Маючи давні визнані історичні традиції, вагомі здобутки вітчизняної вищої школи, слід у побудові європейського простору вищої освіти виступати не пасивним об’єктом адаптації, а активним рівноправним суб’єктом, який має право впливати на параметри майбутнього євроінтеграційного утворення".

Від себе ж можу побажати всім вищим навчальним закладам та учасникам навчально-виховного процесу не залишатися осторонь процесів реформування вищої освіти в Україні, не бути пасивним об’єктом адаптації, а виступити під час побудови українського простору вищої освіти активним рівноправним партнером держави та її інституцій, який має право впливати на параметри розвитку галузі вищої освіти в Україні. І лише така позиція може забезпечити здобуття вищими навчальними закладами необхідної їм автономії, що є необхідною передумовою підвищення якості вищої освіти, яку отримують у цих ВНЗ наші діти.

Юрій Мірошниченко

Дзеркало тижня. Україна
22.01.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Рома
Вопрос об автономии университетов давно не только назрел, но и перезрел. Министерство добилось себе права не только всем командовать (как было в СССР), но и ни за что не отвечать (чего в СССР не было). Минимальные изменения, которые должны быть сделаны в ближайшее время, - это право вузов (кроме написанного в статье): самостоятельно устанавливать правила приема; самостоятельно разрабатывать программы обучения, самостоятельно назначать руководителей без согласования с министерством.
...
Логично
Коментувати

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!