Osvita.ua Вища освіта Наукові публікації: страсті по Scopus і WoS
Наукові публікації: страсті по Scopus і WoS

У кар’єрі кожного вітчизняного науковця є бар’єри, для подолання яких необхідно виконати вимоги МОН

Наукові публікації: страсті по Scopus і WoS

З вітчизняною наукою вже давно не все гаразд
і справа не тільки у відсутності фінансування:
науковці не розуміють як пишеться стаття,
журнали не в змозі досягти відповідності
міжнародним стандартам,
більш-менш перспективних
журналів – одиниці – і вони «переїжджають» за кордон.

У кар’єрі кожного вітчизняного викладача або науковця є обов’язкові бар’єри, для подолання яких необхідно виконати вимоги Міністерства освіти і науки України (МОН України). Так, для отримання наукового ступеня або вченого звання слід опублікувати статті у журналах, які індексуються у Scopus або Web of Science Core Collection (WoS). Деякі університети пішли ще далі і започаткували практику включення таких вимог під час укладання контрактів з викладачами.

Їх виконання є реальним, але непростим завданням. Для цього слід виконати ряд вимог: отримати оригінальні результати дослідження, обрати журнал, оволодіти процесом спілкування з редакцією і мати у запасі хоча б з півроку-рік для того, щоб стаття була опублікована вчасно. Інтернет суттєво спрощує цю процедуру і відкриває перспективи щодо опублікування статті у журналі в любому куточку світу. Є навіть журнали, які роблять це без стягування плати з автора.

Допомогти у цьому повинна можливість доступу до повнотекстових ресурсів Scopus і WoS, яку у цьому році отримали вітчизняні науковці. Зрозуміло, що не усі, а лише ті, що працюють в університетах, які включено до переліку МОН України на безкоштовне користування ресурсами вказаних баз.

Але постає питання: чи означає наявність цих можливостей, що ними хтось скористається? Хотілося б у це вірити, але впевнені, що цього недостатньо.

Наведемо такий приклад. Навесні цього року наше видавництво (ТОВ «КВК «Ділові перспективи») вирішило безкоштовно надати можливість викладачам вітчизняних університетів опублікувати свої статті у трьох «скопусівських» журналах економічного профілю (звісно за умов отримання позитивних рецензій). Оголосили конкурс, написали електронні листи в усі університети, розповсюдили інформацію у соціальних мережах. При цьому, ми були готові опублікувати безкоштовно 15 статей і ще 15 – зі знижкою 50%. Погодьтеся, це немало, якщо виходити з того, що у журналах зі Scopus за весь 2016 рік тільки близько 50 університетів України опублікували по 15 статей та більше.

Результати виявилися приголомшливими. Можна припустити, що дехто обрав більш рейтингові журнали, дехто не знав, а дехто не повірив у таку можливість. Але, уявіть собі, що на конкурс надіслали аж 17(!) статей, половина з яких, на жаль, не підходили навіть під визначення статті.

Певну інфантильність тут демонструють і університети та академічні інститути, жодним чином не стимулюючи у цьому своїх працівників. Є, правда й таки, які системно і протягом багатьох років ведуть боротьбу за «Scopus». Переможці отримують достойні місця в різноманітних рейтингах, їм виділяють фінансування на магістерські програми та вони мають більші шанси при отриманні грантів…

Це те, що стосується саме Scopus. А от про публікацію у журналах, які індексуються у WoS переважна більшість наших науковців навіть і не мріє, бо така планка для них поки є занадто високою. Хоча у багатьох університетах світу встановлюється не просто вимога публікуватися у WoS або Scopus, а й мати мінімальне значення імпакт-фактору або квартілю для журналу, що обирається автором для розміщення статті.

Виникає закономірне питання: а не краще просувати вітчизняні наукові журнали у провідні наукометричні бази, не окремі статті у закордонні журнали з цих баз? Невже не зрозуміло, що їх присутність у провідних наукометричних базах і бібліотеках світу обов’язково додасть до позитивного іміджу України? Ситуацію з цим питанням інакше як катастрофічною, не назвеш.

Що ми маємо на сьогодні?

У WoS найбільш поважними є три платформи: SCIE (Science Citation Index Expanded) – включено приблизно 8300 журналів; SSCI (Social Science Citation Index) – 2900; AHCI (Art and Humanities Citation Index) – 1600 журналів. Спробуйте ввести у пошуку слово «Україна» і ви побачите, що у SCIE та AHCI з такою афіліацією журналів немає взагалі, у SSCI – усього чотири українських журнали (Фізика конденсованих систем – Інститут фізики конденсованих систем НАН України; Журнал математичної фізики, аналізу, геометрії – Фізико-технічний інститут низьких температур ім. Б.І. Вєркіна НАН України; Symmetry, Integrability and Geometry: Methods and Applications; Український журнал фізичної оптики – Інститут фізичної оптики імені О.Г. Влоха МОН України). Чотирі?!

Щодо Scopus. Сьогодні до цієї бази включено і є активними понад 20000 журналів, з яких тільки 44 (плюс-мінус) можна однозначно ідентифікувати як українські (їх кореспондентами при листуванні зі Scopus у якості країни видавця було вказано саме Україну). Чи не найгіршою тут є ситуація з економічними журналами. До Scopus таких включено усього шість(!). Не викликає оптимізму ще й той факт, що у жодного з цих шести журналів серед засновників немає університету або академічного інституту.

Тут можна взяти до уваги думку деяких представників гуманітарних наук стосовно того, що їм набагато складніше і опублікуватися у «скопусівських» журналах і забезпечити визнання свої журналів «скопусівськими». Можливо слід з ними погодитися, бо і Scopus, і WoS більш поблажливо відносяться до журналів з фізики, математики, астрономії, хімії, медицини тощо (навіть при певній їх невідповідності міжнародним публікаційним стандартам).

Але чи заслуговують наші журнали на включення до цих метрик? Вірніше, скільки з двох тисяч наших наукових журналів можуть заслуговувати на це? А скільки включено у ці метрики помилково?

Щоб відповісти на ці питання, рік тому ми розпочали проект по оцінюванню ступеню відповідності українських журналів міжнародним стандартам у видавничій практиці. Для цього було запропоновано показник такої відповідності, як JIC Index (Journal's International Compliance Index). Ідеальний журнал мав би індекс 1,0. Але для цього йому слід було б стовідсотково відповідати етичним принципам, мати усі необхідні формальні атрибути, індексуватися у визнаних базах, інвестувати у розвиток і технічне забезпечення, бути прозорим у своїй діяльності, динамічно розвиватися протягом багатьох років тощо. Усього це оцінювання передбачає аналіз до сотні різноманітних факторів і показників.

На сьогодні оцінено біля 200 журналів, у тому числі практично усі з тих, що включені до Scopus і WoS. Аналіз продемонстрував повне нерозуміння редакціями більшості журналів сутності процесів по створенню і розвитку рецензованого наукового журналу. Саме тому у Scopus і WoS наших журналів обмаль. До того ж вони неякісні за змістом, не англомовні і не “дотягують” до міжнародних стандартів.

Але справа ще й в тому, що є науковці, які при просуванні своїх журналів на міжнародну арену соромляться українського походження і за певних обстав схильні приховувати або взагалі не афішувати його.

У WoS і у Scopus афіліацію журналу визначають не по засновнику (власнику) журналу, не за місцем розташування редакції, а виходячи з того, у який країні зареєстрований його видавець. Завдяки цьому статистика вітчизняних журналів недораховує декількох дійсно достойних журналів. Наприклад, у залік до Сполучених Штатів Америки з WoS і Scopus йдуть такі журнали, як «Хімія і технологія води» (Journal of Water Chemistry and Technology), «Фізико-хімічна механіка матеріалів» (Materials Science), «Теоретична і експериментальна хімія» (Theoretical and Experimental Chemistry) та інші. І це тільки тому, що видавець англомовної версії цих журналів Springer Nature або яке-небудь інше закордонне видавництво.

Є у нас також й такі академічні видання, які одразу друкують журнал за кордоном, наприклад «Нейрофізіологія» (Neurophysiology) видається у тому ж Springer Nature. Це непоодинокий випадок і слід мати на увазі, що така політика може призвести до втрати деякими журналами українського коріння, наприклад, як це було з Journal of Nonlinear Mathematical Physics. Цей журнал було засновано українським вченим В.І. Фущичем і з часом він став видаватися у Taylor & Francis. У ньому публікувалися англомовні роботи українських вчених у галузі математики і фізики. Однак, коли засновника не стало (у 1997 році), роботи українських науковців дедалі рідше стали з’являтися на сторінках цього журналу. На сьогоднішній день Journal of Nonlinear Mathematical Physics остаточно втратив свою українську ідентичність.

Але є й більш цікаві випадки. Наприклад, існує такий журнал Telecommunications and Radio Engineering, що індексується Scopus і видається Begell House (США). На сайті видавця вказується, що у журналі публікуються переклади статей з журналів «Радіофізика і електроніка» (Інститут радіофізики та електроніки ім. О.Я. Усикова Національної академії наук України – ІРЕ, Харків), «Радіотехніка» (Харківський національний університет радіоелектроніки – ХІРЕ), «Телекомунікації» (ТОВ «Наука і технології», Російська Федерація, Курськ).

Вказані журнали свої статті потім дійсно друкують у Telecommunications and Radio Engineering. У журналі «Радіофізика і електроніка» є навіть форма ліцензійного договору, де передбачається право видавця (ІРЕ) перекладати та публікувати статі у журналі Telecommunications and Radio. Вірогідно інститут (?) знаходиться у певних договірних відносинах з Begell House. А потім видавець реалізує річну онлайн-версію журналу за 4518 доларів США, при цьому доступ до окремої статті надає за 35-50 доларів США.

Хто ж дійсно є власником цього журналу сказати складно, бо його доволі часто позиціонують ще як англійський переклад журналу Elektrosvyaz and Radiotekhnika, якого взагалі не існує. А от про наявність українського коріння можна з впевненістю стверджувати ще й тому, що над ним працюють три вітчизняних головних співредакторів: Володимир Яковенко (почесний директор ІРЕ), Анатолій Фісун (науковий співробітник ІРЕ) та Микола Сліпченко (проректор ХІРЕ).

Є приклади, коли українські науковці, які є менеджерами державних наукових закладів, фактично виводять статті і журнали за межи України.

Яскравою ілюстрацією такого «виводу» є журнал «Нелінійні Коливання» (Nonlinear Oscillations), який видавався у Springer з 2002 року. Але, починаючи з 2012 року англомовна версія журналу фактично припинила своє існування, а переклади статей з української версії журналу видаються «під чужим прапором», тобто у складі російського Journal of Mathematical Sciences (також Springer). За схожим сценарієм Україна втратила також англомовні версії журналів «Український математичний вісник» і «Математичні методи та фізико-механічні поля».

Зрозуміло, що усі такі випадки обов’язково слід розглядати у МОН України або НАН України, у тому числі на їх відповідність принципам публікаційної етики. Але чому таке відбувається взагалі? Мотивів може бути декілька: бажання прискорити публікацію статей вітчизняних науковців, просування журналів у різноманітні бази (звісно, Шпрінгеру це набагато простіше), отримання якогось фінансового зиску тощо.

Є ще одне питання, яке поки що не отримало достатньої уваги. Для ілюстрації слід повернутися до журналу Symmetry, Integrability and Geometry: Methods and Applications (SIGMA). Його у WoS і Scopus дійсно асоціюють з Україною (і це вірно), але ми не випадково при першому його згадуванні не вказали засновника, бо однозначно цього не можна зробити. Справа в тому, що цей журнал є електронним, тому його реєстрація не передбачена у Міністерстві юстиції України. В подібних випадках у недобросовісних засновників (практично завжди вони ж є й видавцями) виникає бажання вказувати такі вихідні дані, які їм вигідніше. Навіть за умов, якщо засновник дотримується принципів видавничої етики, можуть виникати певні непорозуміння. На щастя, до SIGMA це не відноситься, але й на його сайті засновники не зазначаються. Натомість наголошується що це неприбутковий, волонтерський проект, керований науковцями з Інституту математики НАН України. WoS вказує, що це журнал Інституту математики НАНУ. Scopus також стверджує, що видавцем є відділ цього інституту. Але на сайті Інституту математики про такий журнал навіть не згадується. До речи, журнал видається за рахунок регулярної спонсорської підтримки Foundation Compositio Mathematica and the University Library of the Radboud University Nijmegen (Університет Неймегена, Нідерланди).

Це, так скажемо, приклад «делікатного» маніпулювання даними. Ще один приклад, але вже менш «делікатний». Він стосується вже згадуваного нами журналу «Теоретична і експериментальна хімія». Журнал заснований Інститутом фізичної хімії ім. Л.В. Писаржевського. Це інститут НАН України і журнал видається за кошти інституту (держави), а статті переглянути можна, чомусь, не на сайтах інституту або нашої бібліотеки ім. В.І. Вернадського, а у російський Науковий електронний бібліотеці.

Таки приклади можна перераховувати й далі і свідчать вони про неповну відповідність етичним принципам навіть кращих вітчизняних журналів. А що тоді говорити про інших?

Тому у державі, на наш погляд, потрібна комплексна програма підтримки і розвитку наукових журналів. На практиці це може виглядати приблизно так, як планується зробити у Росії. Там ще у 2012 році було поставлене завдання довести частку російських публікацій у WoS до 2,44%. У зв'язку з цим, у 2016 році було запроваджено комплекс заходів, направлених на стимулювання публікаційної активності, у тому числі передбачена організаційна та фінансова підтримка засновникам журналів, які індексуються WoS і Scopus. Міністерством освіти і науки РФ фінансується програма (у 2017 році –35 млн. російських рублів), яка передбачає наступне: складання попереднього переліку наукових журналів (кількістю не менше 2500), відбір з них не менш 500 кращих журналів, остаточний відбір – 100 журналів та їх підтримка. Слід відмітити, що при відборі журналів не враховуються журнали, які видаються за кордоном і є англомовними версіями російських журналів.

Таким чином, у нас, при усьому розумінні проблеми, процес її вирішення успішно імітується протягом багатьох років. Навіть МОН України не спроможний чітко визначити, які саме наукометричні бази ми визнаємо. От і шлемо свої статті у закордонні видання, бо, на жаль, діємо за принципом, що немає пророка у своїй вітчизні.

Автори: Сергій Козьменко, д.е.н., професор, Людмила Остапенко, к.е.н.

Освіта.ua
14.02.2018

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Oleg
Зовсім нерозумний текст від видавника, який хоче щоб перевага надавалась саме українським журналам, його видавництва в тому числі. Він не розуміє, що наука - міжнародна справа, і усі локальні видання - невдахи у науковому просторі. Можна лише порадіти, що проекти започатковані в Україні, вийшли на міжнародний рівень. І запитати видавника, який відсоток статей в його журналах становлять публікації закордонних авторів.
Alex Kostyuk
Саме таку точку зору має Костюк Олександр Миколайович, який вважає для себе неприпустимим обговорювати питання ділової етики в анонімній формі. Саме тому, що такий «стандарт» обговорення такої важливої теми було закладено учасниками форуму, то я заздалегідь відмовляюсь від подальшої участі в такому обговоренні. Я достатньо прозора людина, на сторінці видавництва є мої контакти. Тому, тим, хто зацікавлений, можна написати мені на ел. пошту. Я відповім, але якщо ви зможете позбутися звички анонімного спілкування. Зараз не 37-ий рік, і ви крокуєте в Європу, а не в ГУЛАГ. Поважайте себе і своїх колег.
Alex Kostyuk
Шосте, моя особиста точка зору щодо теми підтримки державою вітчизняних журналів не є однозначною. Що має підтримувати держава – найкращі практики видавничої справи або видавничій бізнес? Практики – так, бізнес – ні. Але у такому випадку, видавництва мають бути не прибутковими, тобто лише на дотаціях держави. За кордоном, у Європі наприклад, держава підтримує авторів, які отримують гроші від різних фондів, як прямо, так і через університети, щодо компенсації витрат на публікацію статей. Тобто, підтримується не журнал, а автор статті (доброї статті). Тому, особисто, я стою на позиції підтримки державою високоякісних вчених з України. Я думаю, що в окремих науках, такі точно є.
Alex Kostyuk
П’яте, СКОПУС це така глибока тема, що тут довго можна писати. Основне – СКОПУС це продукт величезного видавництва Елзівер, тобто це не просто база, список, рейтинг, це ще й інструмент боротьби з іншими видавництвами. У яких країнах від СКОПУСа просто божеволіють вчені і де Міністерства вимагають саме СКОПУСА? Україна, Росія, Казахстан, ПАР, Індонезія і декілька інших. Що спільного у цих країнах -вони є лідерами міжнародних корупційних рейтингів. Порівнювати СКОПУС з ТОМПСОНОМ взагалі не правильно – СКОПУС це бардак щодо організації роботи, неповага до авторів та видавців (у мене є докази листування з ними), а ТОМПСОН це зовсім інша річ. Тому, навіть не порівнюйте.
Alex Kostyuk
Що там написано «A publishing model that has arisen in parallel with this is a form of publishing – commonly referred to as “predatory,” “deceptive,” “vanity” or “parasitic” – in which authors are charged a fee to publish their articles but the publisher does not provide the level of peer review, copy editing, typesetting, layout, distribution, long-term archiving, indexing, etc., that are associated with publishing peer-reviewed content that meets conventional scholarly publishing standards”. Там написано, що хижак не той, який бере плату з автора, а той, який не може пояснити, зо що ця плата. За що видавець бере плату з автора, читаємо у визначенні вище.
Alex Kostyuk
По-четверте, наше видавництво завжди акцентувало увагу на зарубіжному ринку публікацій. Це наша стратегія. Вона була такою завжди і є такою зараз. У нас там великий (багатотисячний) нетворк авторів з нашої теми (корпоративне управління). І тільки видавництво буде вирішувати, якою ця стратегія буде надалі. Ви, пан «експерт-брехун» можете створити власне видавництво і розробити іншу стратегію. Це Ваше право. Ви кажете про хижацькі журнали та видавництва, відносячи до них усіх, хто бере плату з авторів. А на кого Ви посилаєтесь щодо визначення хижацьких видавництв? От я, як участник Ради наукових редакторів, дуже поважної організації, посилаюсь на нашу Раду https://www.councilscienceeditors.org/resource-library/editorial-policies/cse-policies/approved-by-the-cse-board-of-directors/predatory-deceptive-publishers-recommendations-caution/
Alex Kostyuk
По-третє, пан «експерт-брехун» сказав, що колись зі мною спілкувався особисто і йому було сказано мною, що умови публікації для вітчизняних вчених аналогічні тим, що висуваються вченим закордонним. Пропоную пану «експерту-брехуну» поспілкуватися з тими авторами з України, які публікувалися в наших журналах. Ті, хто публікувався до 2016 року (саме тоді ми інвестували коши у нову платформу журналів) мав 100 відсотковий вейвер (тобто, не платив нічого). Таких авторів у нас більше 30. Після 2016 року вейвер був такий, що зменшував суттєво стандартну оплату для авторів з України. Ті, хто публікувалися у нас, можуть це підтвердити. Інакше і бути не могло, бо закордоном автору ці витрати компенсує повністю його університет, і це є правилом там. А у нас, в України – ні, тому ми і використовували вейвер.
Alex Kostyuk
Як правило, у таких анонімних «фахових» форумах я участі не приймаю, але тут особлива ситуація, бо один з учасників цього форуму – пан «експерт-брехун» згадав мене особисто. Тому, Костюк Олександр Миколайович, тобто я, все ж відповім. По-перше, якщо українська наукова спільнота дискутує щодо питань, які стосуються етики видавничої справи, то потрібно самим дискутантам бути етичними і брати на себе відповідальність за свої слова, представляючись спільноті. Анонімність та тема етики це неспівставні поняття. Автори матеріалу представилися, і хоча з деяких питань матеріалу я маю іншу точку зору, але я з повагою відношусь до такої відкритої думки авторів матеріалу. По-друге, раз так, то назвіть своє і’мя, посаду, обставини, місце та час, коли я Вам сказав те, що Ви написали. Назвіть статтю та журнал закордоном, де Вам вдалося безкоштовно потім опублікувати свою статтю. Це інфо легко перевірити. Надайте її. Я впевнений, що Ви цю легенду придумали, тому відповіді на ці питання не буде.
Експерт
Не було б так прикро, якби ця стаття не була на порталі "Освіта України". Хто така пані Остапенко я відверто не знаю, а от пана Козьменка знаю особисто (не один рік перетиналися у ХНЕУ ім. С. Кузнеця, зокрема і у спецраді). І от що скажу. Один раз підійшов переговорити щодо можливості публікації у його журналах, включених до скопусу. Наївно думав, що пан з розумінням ставиться до колег, знає їхні зарплати і можливості. Сходу отримав відповідь, що ціна на той час фіксована = 450 євро, чекати треба рік і все інше його не цікавить. Коли спитав, де взяти ті гроші, то почув "заробляйте, а як не можете, то певно вам і стаття ні до чого". Ще далі і більш різко послав мене пан Костюк (журнал Corporate Ownership and Control, слава Богу, виключили зі скопуса), хоча запропонував понад 450 євро сплатити ще 200 за "прискорення". У підсумку я статтю опублікував в іноземному виданні і безкоштовно, хоча й довелося чекати десь рік і пару місяців. Тому робіть висновки про цих "паненят"...
Видавець
Для Експерт: Такі журнали-видавництва дуже часто називають "хижацькими. Тому їх і виключають з переліку скопусів тощо. Ось перелік - https://beallslist.weebly.com/standalone-journals.html Деякі українські видання мають шанс туди потрапити...
Коментувати
Видавець
Я теж вивів свої журнали з України, бо ні міністерство, ні університет не зацікавлені у моїх послугах. На даний час східно-європейські країни кращі для видавничої діяльності. Таких дурних совкових правил і вимог які висуває міністерство з нескінченною паперовою тяганиною немає на заході. Крім того також публікуємо 90% статей безкоштовно. Також дивує позиція університетів які підтримують роботу відсталих на століття своїх журналів і нічого не хочуть змінювати. Далі купа письмових рецензій, далі сайтів немає або непридатні для індексації. Повний непрофесіоналізм і небажання змінюватися... Автори теж подають статті теж у відсталі журнали, бо там за гроші опублікують все що не подав. Допоки міністерство не викине з переліку фахових більшість відсталих журналів, допоки університети не платитимуть гроші професіоналам, а не сраколизам, доти не буде у нас якісних журналів. Але в ідеалі університет як державна інституція не здатен конкурувати з приватними видавництвами, що і сказано в статті
Викладач простий
Для Видавець: Вірно сказано - "університет не здатен конкурувати з приватними структурами", а тому видавництво в університетах здійснюється на ентузіазмі та благодійництві. Відсталість журналів університетів, зокрема, пояснюється і фінансовою складовою. Для того, щоб мати гарну та фахову редколегію, відомих рецензентів потрібно платити гроші (багато зарубіжних журналів пратикують уже під час подачі матерів брати плату за рецензування. При цьому не гарантують, що Ваша стаття буде прийнята до друку). І це правильно. Робота кожної людини повинна бути оплачувана. Але, на жаль, робота українського науковця цінується на рівні продавця харчових продуктів у Києві.
N
Знову повторююсь - друкуватися у виданнях, які за ваш інтелектуальний продукт беруть з вас гроші - це моветон. Або ваш інтелектуальний продукт не має цінності, або не той журнал обрали. Зараз багато контор замовляють ISSN - це легко зробити он-лайн, а потім морочать голову довірливим науковцям, або тим хто себе вважає науковцем, про публікацію його "цінної роботи". Перевіряйте імпакт-фактор журналу. Журнали з високим імпакт-фактором продають доступ бібліотекам та установам, а не вимагають кошти з авторів. Навпаки - це ще авторам потрібно приплачувати гонорар. Це у випадку науки. Може ви займаєтесь якимось іншим типом діяльності?
Видавець
Наше видавництво також працює на ентузіазмі вже третій рік... Поки чекаємо змін на краще в Україні і самі робимо, сподіваюсь, якісний продукт. Фінансуємо справу з власної кишені. Рецензентам не платимо! Є також науковці-ентузіасти з-за кордону, які безоплатно нам допомагають. При чому рівень комерціалізованості менший аніж у нас. Дійсно праця має оплачуватися - і авторів, і рецензентів, і видавців. Це мають зрозуміти і в університетах, і в міністерствах. Коли університет стане на пряму залежати від кількості якісних публікацій своїх працівників-науковців в хороших цитованих журналах, коли почне оплачувати видавницькі послуги, а не сам автор з власної кишені, от тоді ситуаціях покращиться. А якщо цього немає, тоді як мінімум дивно бачити вимоги в контрактах працівників на кшталт "обов’язкова публікація статей в Скопус чи ВоС", або навіть трохи протизаконно (тут слово за юристами). Оплачуйте і тоді станеться диво - і статті будуть опубліковані, і рейтинги університетів зростуть...
Коментувати
Викладач простий
Які благодійники!!! Чому ж автори скромно замовчують, що дру статті у їхніх журналах варіюється у межах 400-700 доларів США https://businessperspectives.org/journals/investment-management-and-financial-innovations#options. При цьому у доцента заробітна плата чистими близько 7000 грн, а у професора - 9000 грн. Про яку науку може йти мова? Автори стаття бажають, щоб держава фінансово підтримувала журнали. А може потрібно науковців підтримувати, а журнали якось собі зароблять самі з такою платою за друк??? І цікаво б було поглянути на калькуляцію, яка б обгрунтовувала таку ціну. Впевнений, що її розмір обмежується виключно апетитами власників таких журналів. PS. Маю 7 статей у журналах, що цитуються у Скопус. Орієнтуюся при написанні нині виключно на безкоштовні зарубіжні журнали. В Україні монополія диктує ціну скрізь і навіть у науці.
Юрій
вперше чую про ту можливість з економічними журналами (а я таки цікавлюсь трохи і минулого року публікував статтю безкоштовно в іноземному журналі і ще з одного скопусівського (оупен ексес, тобто платного) чекаю відгуки. тому робити якісь висновки після такої слабкої «реклами» своєї задумки - не дуже коректно
Олександр
Для Юрій: названия журналов с ИССН в студию. Вдруг подойдут под тематику.
Коментувати

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!