Osvita.ua Вища освіта Як реформи в освіті стають пеклом бюрократії
Як реформи в освіті стають пеклом бюрократії

Будь-яке покращення, реформа чи оптимізація освітньої галузі призводять до погіршення

Як реформи в освіті стають пеклом бюрократії

Чому у нас діє аксіома: будь-яка ідея щодо адміністративного покращення в освіті, ініційована з будь-яких, навіть найпозитивніших резонів, неминуче призводить до погіршення? На думку викладача Сергія Лук'янчука, причина цього прокляття те, що чиновники, які придумують «покращення», самі його втілювати не будуть, ця задача перекладається на плечі викладачів.

Будь-яке вдосконалення, покращення, реформування чи оптимізація освітньої галузі, незалежно від форми та змісту, – призводять до одного й того ж. Після запровадження цих прекрасних ідей від них стає щоразу гірше - і викладачам, і учням.

Із великою цікавістю прочитав статтю Лесі Москаленко про надмірне навантаження учнів у школах. Вона наводить низку вбивчих прикладів неадекватності тих завдань, виконання яких вимагають від учнів. І завершує свою статтю сподіванням, що новоухвалена українська реформа освіти допоможе усунути ці проблеми.

Я маю змогу споглядати цю ж ситуацію, так би мовити, з іншого боку барикад. Правда, не шкільної, а вищої освіти – як викладач-сумісник кафедри журналістики Інституту міжнародних відносин Національного авіаційного університету (а перед тим, у далекому минулому – асистент кафедри української мови в університеті Шевченка).

Цей досвід дає мені право робити певні висновки з побаченого. А певна віддаленість від освітянської кар’єрної драбини дозволяє називати речі своїми іменами.

Для початку - невеликий відступ. Не так давно знайомий, фахова і компетентна людина, задіяна у реалізації різного роду корисних проектів (це справді так), поділився у соцмережі гарною новиною. Він робив презентацію на тему комп’ютерної освіти, і посадовець Міністерства освіти, яка була присутня на цьому заході, запропонувала розробити на цю тему навчальну програму для шкіл.

Повідомлення, як і слід очікувати, зібрало низку схвальних коментарів. І ніхто із коментаторів, мабуть, не зрозумів моєї репліки про те, що краще б, щоб далі слів ця ініціатива не пішла.

Чому так? А тому, що на українській освіті лежить непозбувне прокляття. Суть його ось у чому: будь-яке вдосконалення, покращення, реформування, оптимізація, оновлення програм і т. ін. незалежно від форми та змісту призводить до одного й того ж: після запровадження цих прекрасних ідей від них стає щоразу гірше - і викладачам, і учням.

Істинність цієї заяви може декому видатися сумнівною. Втім, перевірити це легко – достатньо запитати думку будь-якого вчителя чи викладача (ремарка – не адміністратора чи творця інновацій, а людину, якій ці інновації доведеться втілювати на практиці) про будь-яке освітнє покращення, яке впало на його плечі – і почути, що вам скажуть у відповідь.

Своєю чергою, автор, аби не бути голослівним, наведе кілька прикладів «покращення освіти», і чим ці чудові ідеї обернулися в дійсності.

Приклад перший. Три оцінки на іспиті

Наближається зимова сесія, українські студенти готуються отримати свої заслужені оцінки. А українські викладачі, обклавшись калькуляторами, довідниками і різноманітними папірчиками з нотатками, будуть годинами і днями сидіти над відомостями, заповнювати їх і перезаповнювати, роздруковувати і передруковувати.

І сумно жартувати: студенти думають, що це так складно – отримати оцінку, а спробували б вони цю оцінку внести у відомість.

Хтось скаже: так це, мабуть, погані, некомпетентні викладачі. Хіба ж це так важко – виставити оцінку?

Важко. Чому? А тому, що українські викладачі виставляють студентам не одну, а відразу ТРИ оцінки – цифрову, у балах, за так званою шкалою ECTS (від А до F), і «традиційну» - відмінно, добре, задовільно і т. ін.

І перераховують одну в іншу: 83 бали – це «добре», але яке саме – «добре», яке В, чи «добре», яке С? І звертаються до більш досвідчених колег по підказку чергової таємної формули: «За іспит може оцінка бути тільки 8, 10, 12 балів – а 11 не можна, бо не зійдуться цифри». І виправлятимуть «неправильні» 11 чи 9 балів. А в цей час у коридорі вже котру годину стоїть натовп студентів із заліковками, і думає – що це за неподобство, ми тут чекаємо, а вони не можуть оцінки виставити.

І при цьому мало хто задумується: а навіщо взагалі ці обчислення? І звідки вони з’явилися?

А з’явилися вони через те, що хтось колись висунув чудову конструктивну ідею: стара радянська система оцінювання, з «двійками» і «п’ятірками», є застарілою і не дозволяє адекватно оцінити рівень знань студента. Більше того, Україна приєдналася до Болонської системи, відповідно, треба переходити на західні стандарти оцінювання.

На перехідний час залишити всі три системи, відобразивши це у відповідних зразках відомостей. Зараз вже не згадаєш, хто був автором тої чудової ідеї. Але як мінімум двічі на рік десятки тисяч викладачів витрачають на її втілення сотні тисяч годин непотрібної роботи.

І що, ніхто ніколи не хотів покращити цю систему? Ну звісно що хотіли, і покращували. Хтось із раціонально мислячих адміністраторів звернув на це увагу – і дозволив самостійно встановлювати, скільки балів отримає студент за той чи інший компонент роботи в кредитно-модульній системі. Тобто, відмінна оцінка за іспит може становити і 12 балів, і 20, а за практичні – і 30, і 40.

Ура, свобода? Ще чого, ви що, забули про те, чим закінчується будь-яка «реформаторська пропозиція»? Прогресивні і небайдужі викладачі, які почали застосовувати цю оновлену методику, дуже швидко набили собі купу гуль і синців і повернулися до «стандартного» співвідношення. Чому?

Та тому, що обчислення теж нікуди не ділися – але поради досвідчених колег (чи просто заповнені кимось відомості, які можна взяти для зразка) у цьому випадку вже не допомагали. І у відомостях (а це офіційний документ) почався дикий різнобій, із неминучими помилками.

І це ще не все. Найсумніше те, що все це обчислення балів викладач все одно зводить до старої радянської тріади оцінок - відмінно, добре, задовільно. І в цьому сенсі бал вище чи бал нижче у оцінці за стобальною шкалою не має жодного значення – якщо він не виводить оцінку за межі вже згаданого діапазону «відмінно, добре, задовільно». То навіщо було це все робити взагалі?

Автор: Ігор Лукянченко

Приклад другий: іноземна мова

Під час перебування Сергія Квіта на посаді міністра освіти він запросив у команду прекрасних, компетентних та енергійних людей. І хтось із них (здається, Інна Совсун) запропонувала чудову ідею: усі викладачі вишів повинні знати іноземну мову. Ну як це ж так: доцент чи професор читає лекції і при цьому не здатний прочитати статтю за своїм предметом, опубліковану у західних наукових виданнях.

Цю пропозицію особисто я сприйняв дуже позитивно. І не розумів обурення колег, які відреагували на це буквально в штики. Ну невже так складно підтягнути іноземну до більш-менш задовільного рівня? От же ж ретрогради.

Ілюзії розвіялися, коли я поцікавився, а як власне має відбуватися ця процедура «підтягання» і оцінювання знань з іноземної. І в мене мову – не іноземну, якою я володію вільно, а рідну, українську – відібрало від названих кимось із колег цін на курси, які видають ці викладацькі сертифікати.

Сума перевищувала місячний дохід викладача вишу, який у нього і так вельми скромний. А безкоштовних курсів для викладачів нема – не подумали про це. Та і кому потрібні ці курси, якщо насправді потрібні не знання іноземної, а папірець? І наша ринково-корупційна економіка відразу продемонструвала свою гнучкість: миттєво виник сервіс із продажу цих папірців.

Приклад третій: наука у вишах

Не так давно Міносвіти висунуло ще одну прекрасну ідею – посилити наукову діяльність у структурних підрозділах вишів. Типова для України практика: в рамках університету створюють окремі інститути за певною освітньою темою. Але чому тільки освітньою? За логікою, такі заклади мали б вести активну наукову діяльність, а не просто бути факультетами, тільки під іншою вивіскою. Відповідно, треба змінити профіль їхньої діяльності – з навчальної на навчально-наукову.

Знаєте, що з цього вийшло насправді? Інститути поміняли назви. Був інститут післядипломної освіти – став навчально-науковий інститут післядипломної освіти. Був інститут харчових технологій – став навчально-науковий інститут харчових технологій. І так далі і тому подібне, по сотнях навчальних закладів. А от щодо наукового потенціалу – як ви думаєте, чи сильно він зріс після цього? От-от, і я думаю так само.

Але якби ж тільки в цьому була проблема. Довелося міняти ВСІ документи, де фігурувала стара назва. Навчальні програми, навчально-методичні комплекси, різноманітні бланки і т. ін. На це пішла колосальна кількість зусиль, і коштувало це немалих грошей. І уявіть собі емоції викладача, відповідального за підготовку кафедральних навчальних програм – він щойно пройшов сто кіл адміністративного пекла, узгоджуючи ці програми, а зараз йому їх завернули - через те, що у програмах по тексту треба додати до назви вишу префікс «навчально-науковий».

І це не виняток, це система. Подивилося Міносвіти на списки літератури – до дипломних робіт, дисертацій, статей тощо. І побачило, що правила оформлення цих списків складні й заплутані, і можна їх покращити й спростити. Чим це закінчилося? Правильно, тисячі науковців, лаючись, переправляли вже складені «старі» списки літератури у своїх доробках на «нові» і «хороші».

Чиновники свої ідеї самі не втілюють

Документація, що супроводжує навчальний процес - це взагалі пекло. За минулі п’ять років кількість різноманітних паперів постійно зростає. І виглядає так, що кожний новий документ - це наслідок чергової ідеї щось «покращити», «оптимізувати», «уточнити» і т. ін.

Каюся, маю борг перед рідною кафедрою – незаповнену бібліотечну картку по своїх предметах. Я мушу зробити її, як втілення чергової корисної ідеї з оптимізації навчального процесу. Дійсно, студенту ж треба знати, які книжки є в бібліотеці по тому курсу, який йому читає викладач? Відповідно, цей викладач повинен піти в бібліотеку, подивитися каталог і виписати в спеціальну картку назви посібників, їхніх авторів і кількість цих книжок у бібліотечному фонді.

Але навіщо це робити, якщо 99,999% матеріалів для навчального курсу і викладач, і студент зараз знаходить у Інтернеті? Навіщо мені вишукувати в каталозі абсолютно непотрібні мені (і абсолютно застарілі) книги до курсу «Сучасні медіаіндустрії», якщо я для цього курсу використовую дані Pew Research Center та інших актуальних електронних джерел? І можу просто надіслати студентам PDF із тим чи іншим дослідженням з медіа?

Я згоден, є предмети, де бібліотечний фонд доречний і корисний – але навіщо бюрократизувати цю ситуацію? Чому не дати змогу викладачу просто сказати студентам, як називається опорний посібник по їхньому предмету, а студентам – знайти цей посібник там, де їм зручніше? І не вимагати ніяких звітів чи карток?

І так усюди. Раптом стало необхідно заповнювати документ під назвою «Якісний склад викладачів».

Ім’я і прізвище, що закінчив, що викладає, яку наукову діяльність веде і т. ін. Чекайте, але всі ці дані і так є у навчальному закладі, у відділі кадрів, на кафедрі?

Виявляється, це вимога Міносвіти – оцінивши якісний склад викладачів, воно нібито збирається визначати, чи заслуговує виш на той рівень акредитації, який він має. Даруйте, але така процедура видається абсурдною за суттю і принизливою за формою. Є ректор, декан, директор інституту, завідувач кафедри – ці люди безпосередньо керують освітнім процесом, і знають, хто з викладачів, так би мовити, якісний, а хто ні. То для чого викладачам брати участь в «оглядинах», влаштованих чиновниками?

Перелік «конструктивних ідей» - а насправді не потрібних нікому бюрократичних тягарів – можна продовжувати ще довго. І наводити все нові й нові цікаві приклади (з однієї тільки теми наукових публікацій, написання яких вимагають від викладачів, можна написати окрему епічну трагедію). Але це будуть лише додаткові підтвердження вже зробленого висновку – будь-яка ідея щодо адміністративного покращення в освіті, ініційована з будь-яких, навіть найпозитивніших резонів, неминуче призводить до погіршення.

Причина цього прокляття одна – і вона ж, до речі, породила кошмар із перевантаженням шкільних програм. А саме: чиновники й адміністратори, які придумують «покращення», самі його втілювати не будуть – ця задача перекладається на плечі вчителів.

«Є прекрасна ідея - вивчати в школі не одну іноземну мову, а дві, і включити до списку літератури не лише Шевченка, а й Гомера, «Айвенго» і Гаррі Поттера», - вирішує чиновник. Вчитель «бере під козирок» (а куди йому дітися, і як він буде заперечувати – ідея ж прекрасна і конструктивна). А батьки вечорами проклинають цього вчителя разом із усіма гаррі поттерами разом узятими, роблячи замість дітей домашні завдання.

А у згаданому вище випадку з корисними ідеями експертів, активістів та інших представників «третього сектору» ситуація ще гірша – вони пропонують покращення (яке самі не будуть виконувати), передають його чиновникам (ті теж не будуть), а ті скидають його нижчим виконавцям. Й останні б’ються лобом в стіну, щоб утиснути чергову передову дисципліну в і так надмірно перевантажену навчальну програму. І я, як практикуючий журналіст, скажу більше: так відбувається не лише в освіті, а і в багатьох інших сферах.

То що ж робити? Мабуть, це той унікальний випадок, коли сама ідея пропонування якихось реформаторських ініціатив виглядає сумнівною. З тієї ж самої причини: будь-які ініціативи щодо покращення призводять лише до нового кола бюрократичних обтяжень.

Здається, єдине, що можна робити в цій ситуації - це зменшення контрольних повноважень усіх без винятку адміністративних структур в освіті і не тільки.

Хай кафедра (деканат, ректорат, школа) самостійно вирішують, чи має викладач конкретно цього предмету знати іноземні мови, мови програмування чи бальні танці.

Чи як вони мають стажуватися і де. І чи потрібно йому писати наукові статті – чи, можливо, достатньо того, що викладач (наприклад) іноземної мови, не маючи наукових статей, працює перекладачем-синхроністом на важливих державних переговорах. І так далі, і тому подібне.

Що ж до владних інституцій, пов’язаних з освітньою сферою, то, здається, найкраще, що вони можуть зробити - це не ухвалювати нових «покращень», а скасовувати вже ухвалені і не намагатися написати інструкцію на кожен пчих.

Сергій Лук'янчук, викладач, оригінал на сайті Тексти.org.ua

Освіта.ua
13.12.2017

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Освітянин
Є й зворотній бік. Викладачі, отримавши наук. ступінь, згодом звання, починають вважати, що "місію виконали". Це вже назавжди і нічого далі робити не треба. Навчання так, 2-3 дні у тиждень пари, і далі - не чіпайте мене. Не прийшли студенти, то й що, пари допишемо, ми ж то на роботі були. Часто знання, які дають викладачі, є застарілими. І, найгірше, що вчитися новому вони не хочуть. Для чого? Зарплата ж така собі. Та й майже всі працюють ще десь, а робота у вузі - це так, для статусу. До чого це я веду? Згідна, писанини багато (тут ще ніхто не згадував про заповнення журналів взаємовідвідування, консультацій :) Але, вимагати від викладачів якісного виконання своїх посадових обов’язків, здійснювати контроль цієї діяльності потрібно! Чомусь наук.-пед.працівники забувають, що їх сумарний робочий час становить 1584 год у н.р., з якого навч.навантаження макс.600год. Є час і для наукової, і для метод.роботи, і для самовдосконалення. А про три оцінки - розсмішили. Курс шкільної математики
Викладач
Для Освітянин: авжеж 600 год., а де інші 300? Просто так скоротили, чи як? Насправді залишилися ті ж 900, тільки у навантаження їх ніхто не пише, а виконувати треба, ставок ніхто не добавляв, якщо ви в курсі. До речі, у школі на ставку учитель проводить 620 уроків, все інше навантаження теж повинно поміститися у 1548 год. (у вас число невірне). Щодо зарплати я вже мовчу. І як це у вас виходить що викладачу просто так продовжують контракт, якщо у нього немає наукових праць? Шарашкина контора якась?
Освітянин
Хотіла звернути увагу на необхідність змін у вищій освіті, які можуть відбутися лише за активної участі всіх працівників вузу - від адміністрації до викладачів. Ситуацію знаю зсередини. Щодо ваших зауважень. Про те, що немає зовсім публікацій, я не писала. Але для спонукання до їх написання витрачається дуже багато зусиль. Ви самі написали про контракт, а це одна з форм контролю. Про якість "науки" краще промовчу. Введення рецензування статей редколегіями, можливо, покращить ситуацію. Ставок у вузі не додають, але ви ж знаєте, що в останні роки були змінені навч.плани. І у них значно скоротилася к-сть дисциплін (часто за рахунок об’єднання кількох) і зменш.%аудиторних год. Тому не лукавте. Про те, що викладач повинен працювати 1548 (у мене 1584) год. ви знаєте. І не "навчанням єдиним" займатись (так ще одна-дві статті і конференція он-лайн для відмазки). Найболючіше питання - про зарплати. Вони надзвичайно низькі. Якщо збільшити зарплату, якість навчання автоматично стане кращою?
Викладач
Для Освітянин: Якраз це ви лукавите, або не в курсі, що скорочення кількості дисциплін аж ніяк не вплинуло на скорочення кількості годин. На вивчення гуманітарних дисципліни і раніше відводилося 60%, таке розпорядження ще при Квіту було, так що не треба лапшу вішати. А серйозна стаття (якщо ви серйозний науковець, судячи з ваших дописів, то ви такою не є) пишеться не за пару місяців. І якщо займатися по-справжньому науковою роботою, то "дамаклів меч": конче видати "на гора" 2 статі як мінімум і написати купу звітів - це абсурд. Проте я здогадуюся, звідки у вас вуха ростуть.
Коментувати
Доцент
"Здається, єдине, що можна робити в цій ситуації - це зменшення контрольних повноважень усіх без винятку адміністративних структур" От і відповідь! Всі коменти, від яких МОН в носі крутить, прибрали!!!!
Доцент
У ВНЗ це не пекло, це "геенна огненная". Паперів стільки, що студентів учити немає коли. Звіт на звіті і звітом поганяє. Виставляти тричі оцінку, це ще дрібниці, а от писати по 2 рази на семестр деканатські контрольні роботи, 1 ректорську і все в паперовому вигляді прошити, здати з аналізом і оцінками в "трьохвимірному" варіанті. Звіт за кожну проведену пару (відомість обліку); 2 рази на рік звіт з науки та за навчальну, методичну, організаційну, виховну діяльність; звіт за профорієнтацію, звіт за міжнародну діяльність, звіт за роботу з МАН, звіт за співпрацю із ЗОНШ (закладами загальної середньої освіти), звіт за впровадження ІКТ та інноваційних методів у навчальний процес, звіт за самостійну та індивідуальну роботу зі студентами, звіт за роботу зі студентами з особливими потребами, готувати звіти по питаннях, які розглядаються на вчених та методично-наукових радах різного рівня (університету, факультету). А до кожного звіту попередньо треба розробити перспективний план!
Викладач
Як викладач, я завжди розділяв свою роботу на дві складові: те, що потрібно для начальства і МОН, і те, що потрібно для освіти студентів та наукової роботи. Ці дві складові майже ніколи не перетинаються. Наприклад, для начальства потрібна робоча програма дисципліни, оформлення якої щороку змінюється. Звичайно її всі роблять і перероблюють, але студенти майже ніколи її не бачать і вона містить купу сміття. А для студентів я роблю веб-сторінку, з усією необхідною інформацією по дисципліні (список тем, практика для кожного заняття, правила оцінювання, приклади білетів на екзамен, література тощо). Щодо наукової роботи - актуальна наука вітає в повітрі на конференціях та семінарах. А статті - це застаріла на пару років інформація. Тому потрібно активно їздити і спілкуватися з колегами з інших країн. Ви думаєте керівництво підтримує участь в конференціях? Як би не так. Оформлюється відсутність за сімейними справами і їдеш займатися наукою.
Владимир Белый
Втім, не забуваймо, що лише лінійно-спрощене бачення комплексних системних видів суспільної діяльності не є достатнім для успішних рішень: ТАК, "зменшення контрольних повноважень усіх без винятку адміністративних структур в освіті і не тільки" багато вірішує, ... АЛЕ лише, якщо результати діяльності будуть визначатися через процедури НЕЗАЛЕЖНОГО зовнішнього щодо здобувачів-надавачів освіти їх ОЦІНЮВАННЯ. Інакше не те що матимемо що маємо, а буде ще гірше. Для всього люду загалом. Звісно, що для декого безконтрольність, за якою б не було нічого іншого окрім прісновідомої декларативної моральної "відповідальності" стало б верхом мрій.
Доцент
Повністю підтримую автора - можу ще додати чергове "нововведення" - заповнення репозитарію
Тетяна
Повністю згодна з автором - людина має здоровий глузд, але нажаль "Перелік «конструктивних ідей» - а насправді не потрібних нікому бюрократичних тягарів" мабуть не закінчиться ніколи

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!