Збільшення фінансування неефективної сфери вищої освіти буде вести лише до її деградації

Тактична доцільність фінансування вищої освіти

Питання фінансування вищої освіти вже тривалий час в Україні залишається виключно заручником міркувань політичної доцільності та вербальних маніпулювань. Аналіз ситуації подає незалежний освітній аналітик-консультант Юрій Федорченко.

Постійно доводиться чути як від українських політиків, так і від викладачів вищої школи висловлювання на кшталт того, що головне у сфері вищої освіти збільшити заробітну плату викладачам вищих навчальних закладів, без цього жодні позитивні зміни, мовляв, є неможливими.

Проста та популярна думка все ж не враховує того, що саме по собі збільшення фінансування неефективної сфери вищої освіти буде вести лише до її подальшої деградації. Так, звісно, заробітна плата викладача вищої школи потребує суттєвого збільшення, однак таке збільшення має бути частиною чи наслідком проведення масштабних реформ в країні, зокрема й в сфері вищої освіти, а не передувати таким реформам, що й фактично є неможливим.

Сьогодні система фінансування вищої освіти в Україні замість того, щоб бути надійним інструментом у питанні забезпечення якості вищої освіти, є лише одним із джерел (причин) незадовільної якості вищої освіти. Більш того, на теперішню систему фінансування сфери вищої освіти посилаються, намагаючись виправдати та зберегти неприйнятні практики академічного життя у вищій школі.

Так, аргументуючи проти відмови від забюрократизованої практики присвоєння вчених звань, посилаються на те, що відповідна відмова приведе до скасування доплат за вчені звання, а це, мовляв, може зменшити заробітну плату викладача вищої школи. Така псевдо аргументація, враховуючи прихильність до неї в широких освітянських колах, вказує на серйозну дезорієнтацію як щодо питання фінансування сфери вищої освіти, так і щодо питання забезпечення якості вищої освіти.

Парадоксальність ситуації полягає в тому, що неефективні академічні практики виправдовуються існуванням неефективної системи фінансування, зокрема неефективної системи оплати праці викладачів вищої школи, що передбачає існування сумнівної практики доплат. Утворюється таке собі коло безперспективних блукань, вийти з якого заважає страх, небажання змін, апатія та відсутність стратегічного бачення питань та проблем високоповажними особами.

Сьогодні відсутнє розуміння того, що і як потрібно фінансувати з державного бюджету у сфері вищої освіти. Причиною відсутності такого розуміння є схильність підходити до проблем вищої школи, не керуючись при цьому насамперед міркуваннями забезпечення якості вищої освіти. Сьогодні швидше схильні обговорювати соціальні аспекти, що пов’язані з отриманням вищої освіти, часто при цьому акцентують увагу на певних кількісних показниках та параметрах, забуваючи про питання якості вищої освіти.

Саме тому фінансування сфери вищої освіти здебільшого направлено у нас на збереження теперішніх кількісних параметрів сфери вищої освіти, до яких можна віднести кількість місць державного замовлення і т.п. Проте сьогодні було б важливо перейти від фінансування збереження таких параметрів до фінансування саме забезпечення якості вищої освіти.

Подекуди складається враження, що вищі навчальні заклади в країні існують не для того, щоб забезпечувати належну освіту тим, хто в них навчається, а лише для того, щоб забезпечувати засобами для існування людей, які в тих закладах працюють. Сьогодні фактично йдеться здебільшого про фінансування ставок викладачів та керівників вищих навчальних закладів.

Часто ми забуваємо про те, що акцент має робитися на тому, що кошти державного бюджету мають ефективно фінансувати саме набуття студентами якісної вищої освіти. Отже, мова має йти про підтримку саме тих, хто здобуває освіту. Обговорення такої підтримки, зокрема коштом державного бюджету, сьогодні є доволі актуальним.

Нового поштовху обговоренню надало ухвалення Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (реєстраційний номер 5130 від 03.11.2016 р.), який стосується питання студентських стипендій. Окремого обговорення заслуговують також пропозиції МОН щодо стипендій та відповідні Постанови уряду від 28.12.2016.

Про стипендії взагалі

Хоча стипендії, як видається багатьом, не можуть розглядатися як прямі видатки на вищу освіту, все ж питання стипендій сьогодні потребує уважного обговорення в контексті нашої теми.

Так, у певному розумінні стипендії можуть розглядатися як інвестиції в сфері вищої освіти. Однак питання надання стипендій та визначення їх ролі, як видається, можуть мати кардинально різні розуміння.

Так, ми продовжуємо практикувати розподіл на так звані соціальні та академічні стипендії. Однак, говорячи про так звані соціальні стипендії, ми часто плутає різні аргументи та підходи. У ході відповідної аргументації в питання академічного життя вплітаються міркування солідарності та справедливого розподілу суспільних благ. Такі міркування значною мірою відтісняють на периферію питання забезпечення належних умов навчання саме для тих осіб, освіта яких і має забезпечити в майбутньому максимальне примноження суспільних благ.

Як видається, у нас погано розрізняється природа певних прав. Так, право на отримання вищої освіти і право на захист та збереження здоров’я мають різну природу. У нас право на перше розглядається подібно до права на останнє. Практика реалізації такого розуміння права на вищу освіту веде до деградації сфери вищої освіти.

Як видається, було б доцільним говорити виключно про існування в сфері вищої освіти так званих академічних стипендій. Так звана соціальна стипендія має бути переосмислена та трансформована у рамках реалізації відповідних програм, що мають реалізовуватися виключно у сфері соціальної політики держави. Зокрема щодо підтримки молоді у віці до 25 років. Такі програми не повинні плутатися з програмами, що реалізуються державою у сфері вищої освіти.

В протилежному випадку ми маємо враховувати деструктивний характер такої плутанини для сфери вищої освіти. Це жодним чином не означає, що, скажімо, студенти-сироти мають отримати меншу підтримку від держави. Однак мова йде про те, що у сфері вищої освіти студент-сирота може розраховувати лише на отримання відповідної академічної стипендії на загальних умовах. При цьому такі стипендії мають бути додатковою підтримкою, а саме до тієї фінансової підтримки, яку така особа мала б отримувати по лінії Міністерства соціальної політики.

Про пропозиції МОН щодо стипендій

Міністерство освіти і науки запропонувало кілька пропозицій щодо стипендії. Так МОН пропонує збільшити стипендії за окремими категоріями так званих «складних» спеціальностей, зокрема мова йде про стипендії для студентів, які навчаються за окремими спеціальностями в педагогічних вищих навчальних закладах.

Остання пропозиція видається сумнівною, бо такі підвищення стипендії насправді мало чим зможуть допомогти у вирішенні тих питань, вирішенню яких має слугувати дана пропозиція. Однак така пропозиція унеможливлює єдність підходу у вирішенні питання щодо порядку та розміру призначення стипендії.

Так, проблема з підготовкою майбутніх педагогів лежить далеко поза проблемою відсутності підвищених стипендій у студентів педагогічних ВНЗ. Про проблеми педагогічної освіти вже доводилося писати раніше у статті, яка була присвячена даній проблемі.

Збільшення стипендій для студентів окремих спеціальностей буде саме прикладом волюнтаристського підходу до питання призначення стипендій.

Мало що можуть дати і пропозиції МОН щодо порядку призначення стипендій та їх розміру за результатами роботи студентів протягом попереднього семестру. Як видається, це питання потребує більш радикального перегляду. Часто викладач вищої школи стає заручником теперішньої практики призначення стипендій, часто викладачі йдуть на сумнівну поблажливість при оцінці академічних успіхів студентів.

Про Постанови уряду щодо стипендій від 28 грудня 2016 року

Кабінет Міністрів України на своєму засіданні 28 грудня з подальшим доопрацюванням прийняв Постанови, якими визначається порядок виплати академічних стипендій у 2017 році. Розмір мінімальної академічної стипендії затверджено на рівні 1100 грн, розмір підвищеної стипендії - 1600 грн.

Міністерство освіти і науки отримало доручення спільно з Міністерством соціальної політики та Міністерством фінансів доопрацювати пропозиції студентства щодо механізму виплати академічних стипендій. Предметом обговорення робочої групи є питання щодо Положення про позбавлення стипендій, унормування роботи стипендіальних комісій, встановлення відсотку студентів, які отримуватимуть академічні стипендії, а також щодо складання рейтингових списків не лише за спеціальностями, а й за структурними підрозділами ВНЗ.

Згідно з повідомленням міністра соціальної політики, розміри соціальних стипендій будуть складати від однієї до двох тисяч гривень, які будуть отримувати студенти-сироти та студенти, позбавлені батьківського піклування. Виплати соціальних стипендій будуть здійснюватися відповідним категорія студентів через вищі навчальні заклади.

Характер Постанов Кабінету Міністрів та характер питань для обговорення робочої групи свідчать про те, що питання про стипендії продовжує обговорюватися в старій парадигмі. Самі пропозиції не містять принципово нових підходів до вирішення питання призначення академічної стипендії.

Сама процедура призначення стипендії залишається заручником суб’єктивного підходу. Питання призначення стипендії та питання забезпечення якості освіти не розглядаються в одному контексті. Продовжує обговорюватися сумнівне питання про відсоток студентів, які отримують академічні стипендії. В уряді та МОН, на жаль, не бачать альтернативних підходів до питання щодо академічних стипендій.

Підходи до виплати так званих соціальних стипендій вказують на те, що в уряді продовжують розглядати вищі навчальні заклади як своєрідні відокремлені підрозділи служб соціального захисту населення.

Як і коли потрібно ухвалювати рішення щодо призначення стипендій?

Як видається, в умовах відсутності надійних систем внутрішнього забезпечення якості освіти у вищих навчальних закладах, питання отримання студентом стипендії та її розміру не має визначатися кожного семестру.

Право на стипендію студент має отримувати на основі тих результатів, які він демонструє під час проведення зовнішнього незалежного оцінювання. Розмір стипендії має бути прямо пропорційним тим результатам, які майбутній студент отримав під час складання ЗНО. Отже, ухвалювати відповідні рішення щодо призначення стипендій потрібно виключно на основі тих процедур, які мають довіру до себе.

Відповідно до шкали результатів ЗНО має бути виокремлено три-чотири категорії можливих академічних стипендій. І відповідно до результатів ЗНО студент має отримувати академічну стипендію відповідної категорії. Такий підхід сам по собі може викликати відповідні нарікання. Однак ми маємо говорити про те, що такий підхід має реалізовуватися в нових умовах забезпечення якості вищої освіти та за принципово нової практики щодо відрахування студентів з причин академічної заборгованості, про яку буде йтися нижче.

Не підлягає сумніву, що студент має отримувати стипендію, саме призначення якої та її розмір буде визначатися в рамках системи, що заслуговує на довіру. Теперішня практика оцінювання та призначення стипендії за результатами семестру та сесії не заслуговує на довіру.

Що дасть новий підхід при призначенні стипендії?

Власне кажучи, новий підхід до питання призначення стипендії та визначення її розміру дозволить викладачу позбутися певного морально-психологічного тиску на нього при оцінюванні академічних успіхів студентів. Новий підхід дозволить відмовитися від сумнівної потреби встановлювати відсоток тих, хто має право на отримання стипендії, оскільки саме встановлення такого відсотку є доволі суперечливим та містить у собі негативні моменти, бо встановлений відсоток виступає своєрідним «прокрустовим ліжком».

Насправді, жодної потреби подібного визначення за визначенням не може існувати. Дискусія про те, чи 66 % студентів мають отримувати стипендію чи 43 % є довільною та навіть безглуздою. Дискусія про сам відсоток позбавлена сенсу, оскільки потрібно говорити не про відсотки, а про принципово нові процедури призначення стипендій.

Про ставки викладачів, відрахування студентів та збереження фінансування ВНЗ

Для викладачів ВНЗ важливим є питання збереження відповідних ставок на кафедрах вищих навчальних закладів. Оскільки кількість ставок прямо залежить від кількості студентів, що навчаються у вищому навчальному закладі, кількості груп та потоків, то питання відрахування студентів, особливо якщо йдеться про значні відрахування студентів з причин академічної заборгованості, є особливо гострим та потенційно конфліктним. Значні відрахування студентів неодмінно будуть мати своїм наслідком суттєві зменшення студентів в окремих групах, відповідно може поставати закономірне питання про об’єднання груп, що як наслідок буде вести до зменшення викладацьких ставок.

Фактично, в українських вищих навчальних закладах мова взагалі не йде про значні відрахування студентів через академічну заборгованість. Якщо в багатьох європейських країнах практика, за якої диплом про вищу освіту отримує лише 40-50 відсотків від кількості тих, хто вступив навчатися за бакалаврськими програмами, то в Україні такий показник становить понад 90 відсотків. Фактично, мова йде про те, що значна частина дипломів про вищу освіту, які отримані в Україні, не підтверджується набутими знаннями та компетенціями власників таких дипломів.

Такий стан речей підриває довіру до диплома про вищу освіту, що отримується в українських вищих навчальних закладах. Щось радикально змінити можна лише рішучими кроками, і такі кроки мають стосуватися поміж іншого переосмислення підходу до фінансування сфери вищої освіти, зокрема процедур розподілу фінансування поміж вищих навчальних закладів. Важливо, щоб при розподілі фінансування насамперед враховувалося те, наскільки у конкретному ВНЗ забезпечують якість освіти.

Сьогодні викладач будь-якого українського ВНЗ буквально боїться об’єктивно оцінювати студентів, оскільки це неминуче приведе до конфлікту з адміністрацією. Семестрове оцінювання для свідомого та відповідального викладача перетворюється на серйозне випробування його морально-професійних чеснот. На жаль, за теперішніх реалій викладач вищої школи, як правило, робить саме те, що від нього очікує адміністрація вищого навчального закладу та підказує здоровий глузд. Однак лише на підказці здорового глузду важко розбудовувати ефективну систему вищої освіти.

Адміністрація вищих навчальних закладів вимушена йти на те, щоб залишати в складі студентів тих осіб, які б за інших обставин не мали жодного шансу отримати диплом про вищу освіту. Одним моралізаторством тут не зарадити, оскільки в основі теперішньої практики лежать міркування фінансового характеру, які переважають в сучасних реаліях будь-яке моралізаторство.

Однак, як видається, існує вихід щодо студентів, які навчаються коштом державного бюджету. Суттєві відрахування студентів з причин академічної заборгованості не мають неодмінно позначатися на розмірі бюджетного фінансування вищого навчального закладу. Не буде нічого страшного, якщо зі 100 відсотків осіб, що вступили на навчання коштом державного бюджету, диплом бакалавра отримає лише 30-40 %.

Важливо, щоб навіть за умов значного відрахування студентів з ВНЗ, останній продовжував отримувати фінансування в тому обсязі, в якому він отримував би його, якщо б у ньому продовжували навчатися всі ті студенти, які вступили навчатися за бакалаврськими чи магістерськими програмами коштом державного бюджету.

Зменшення чисельності студентів у групах не має вести неодмінно до їх об’єднання. Краще фінансувати якість освіти, ніж лише бажання отримати диплом чи перебути у ВНЗ певний час. Сьогодні часто ми фінансуємо саме останнє. Невеликі групи будуть давати можливість студентам отримувати більш якісну освіту. Ми можемо втратити лише зайву кількість потенційно безробітних з дипломами про вищу освіту.

Рекомендації

1. Доцільно перейти до системи надання абітурієнтам грантів для отримання вищої освіти. Такий грант має передбачати як можливість навчатися коштом державного бюджету у вищому навчальному закладі незалежно від форми власності останнього, так і можливість отримання стипендії. Абітурієнт має приходити у вищий навчальний заклад з грантом або мати можливість самостійно оплатити навчання.

2. Питання надання гранту, і зокрема питання призначення стипендії, має вирішуватися виключно за результатами ЗНО.

3. У випадку відрахування студента, що навчається, користуючись грантом, наданого з державного бюджету, ВНЗ має отримати з державного бюджету всі ті кошти, які передбачалися грантом для даного студента за виключенням стипендії. Це буде своєрідною підтримкою забезпечення у вищому навчальному закладі якості освіти.

4. Стипендія має призначатися на весь термін навчання студента за відповідною бакалаврською чи магістерською програмою. Розмір стипендії має бути прямо пропорційним результату, отриманому під час складання абітурієнтом ЗНО. Студент має отримувати академічну стипендію відповідної категорії. В цілому має існувати три-чотири категорії академічних стипендій, які мають відповідати певній шкалі балів ЗНО.

5. У системі вищої освіти варто надавати виключно так звані академічні стипендії. Соціальні стипендії мають бути віднесені виключно до сфери соціальної політики держави та розглядатися в контексті комплексної державної політики щодо підтримки молоді у віці до 25 років.

6. Варто відмовитися від практики визначення відсотку студентів ВНЗ, що можуть мати право на отримання стипендії. Лише відповідність певним чітким та формалізованим критеріям має давати право на отримання академічної стипендії. Викладач вищої школи не повинен впливати на вирішення питання щодо призначення стипендії.

7. Нова система фінансування вищої освіти має бути тісно пов’язана з новою системою забезпечення якості вищої освіти, фактично перша має бути підпорядкована другій.

8. Мова має йти не про економію на фінансуванні сфери вищої освіти, а про раціональне використання останнього. Раціоналізація бюджетного фінансування сфери вищої освіти може відбутися через поступову оптимізацію мережі державних вищих навчальних закладів.

Замість висновку

Ми можемо вибудувати надійну та ефективну систему фінансування сфери вищої освіти лише в тому разі, якщо така система фінансування буде насамперед фінансувати забезпечення якості вищої освіти, а не визначатися міркуваннями політичної доцільності чи популістськими гаслами.

Юрій Федорченко, кандидат філософських наук, незалежний освітній аналітик-консультант, Освітня політика