Osvita.ua Вища освіта Про оптимізацію мережі ВНЗ в Україні
Про оптимізацію мережі ВНЗ в Україні

Питання оптимізації мережі ВНЗ не зводиться до питання закриття та зменшення кількості вишів

Про оптимізацію мережі ВНЗ в Україні

Доцільність існування великої кількості вищих навчальних закладів в Україні є постійним предметом дискусії. Такі дискусії час від часу активізуються. Як правило, це обумовлено як  заявами високопосадовців  МОН, так і конфліктними ситуаціями навколо окремих вищих навчальних закладів. Обговорення питання оптимізації мережі вищих навчальних закладів, на жаль, дуже часто набуває деструктивного характеру. Часто саме нерозважливі заяви можновладців визначають неправильний вектор дискусії. Дискусія про те, скільки саме потрібно залишити ВНЗ, насправді, є позбавленою сенсу. На жаль, цього не розуміють ті, хто провокує подібні дискусії. Питання оптимізації мережі вищих навчальних закладів не зводиться до питання закриття та зменшення кількості вищих навчальних закладів.

Важливо, насамперед, зрозуміти, що проблема полягає не в тому, що в Україні існує велика кількість вищих навчальних закладів, зокрема університетів. Проблема полягає в тому, що значна частина українських вищих навчальних закладів не відповідає власній назві. Так, переважна більшість українських університетів є, в кращому випадку, вищими професійними школами, які з різною мірою успішності намагаються відповідати статусу університету. Отже, просте скорочення кількості вищих навчальних закладів не приведе до набуття нової якості тими ВНЗ, які залишаться після скорочення кількості ВНЗ в країні.

Як вибудувати грамотну державну політику в системі вищої освіти, яка буде сприяти ефективній оптимізації мережі вищих навчальних закладів?

Така політика має ґрунтуватися на врахуванні попередньої практики та специфіки формування мережі вищих навчальних закладів в Україні за часів незалежності.

Розбудова відповідальної державної політики має виходити з врахування міжнародного досвіду, розуміння альтернативи, зокрема розуміння тих переваг, які дає об’єднання вищих навчальних закладів у сьогоднішніх реаліях, та усвідомлення відповідних ризиків. Важливо також розглядати питання оптимізації мережі вищих навчальних закладів у контексті черговості реформ у вищій освіті та реформування суспільних відносин у цілому. Потрібно зрозуміти, з чим пов'язаний культ диплома про вищу освіту, який сьогодні має місце в Україні. Саме культ диплома про вищу освіту в суспільстві значною мірою відповідає за існування великої кількості вищих навчальних закладів, які не відповідають власній назві.

Формування мережі українських вищих навчальних закладів за часів незалежності

З 1993 по 2007 рік ми були свідками невпинного зростання кількості вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації та чисельності їх студентів. Так, у 1993-1994 навчальному  році на перший курс вищих навчальних закладів (ВНЗ) ІІІ-ІV рівнів акредитації було зараховано 170 тис. осіб, а в 2006-2007 навчальному році таких осіб нараховувалося вже 507,7 тис.

Задовольняти бажання молодих людей, стати студентами, допомагали як старі державні ВНЗ, так і нові приватні ВНЗ. Багато нарікань стосується діяльності приватних ВНЗ, проте часто не звертали уваги на те, що окремі  державні ВНЗ мали десятки філій по всій країні, які відверто здійснювали продаж дипломів, прикриваючи такий продаж імітацією навчального процесу у своїх чисельних філіях.

За період з 1991 по 2007 рік суттєво змінилася мережа вищих навчальних закладів. Так, якщо в 1991/1992 навчальному році нараховувалося 754 ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації (технікуми, училища) та 156 ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації (університети, академії, інститути), то в 2006/2007 навчальному році в Україні нараховувалося вже 553 ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації (коледжі, технікуми, училища) та 351 ІІІ-ІV рівнів акредитації (університети, академії, інститути).

Кількість ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації зменшилася за 16 років на 201 заклад (26, 6%), а кількість ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації збільшилася на 195 закладів (125%).

Підсумки вступної кампанії 2007 року до ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації вперше продемонстрували зменшення кількості першокурсників у порівнянні з попереднім роком, таке зменшення становило 16,5 тис. осіб. Попереднє щорічне збільшення кількості студентів було обумовлено збільшенням кількості новонароджених в Україні у 80-х роках минулого століття.

Суттєве падіння рівня народжуваності в Україні починається на початку 90-х років XXстоліття. Так, якщо в 1990 році в Україні народилося 657 тис., то в 1993 році народилося лише 557 тис. дітей. Кожен наступний рік демонстрував падіння рівня народжуваності, в 2001 році він досяг мінімального рівня, а саме в той рік народилося 376 тис. дітей.  Разом з тим, кожного року, починаючи з 1993 року, відбувалося як збільшення кількості ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації, так і кількості студентів у них. Формувалася проблема на майбутнє. Однак ще десять років тому керівники ВНЗ не бажали звертати увагу на цю проблему, а відповідно і не бажали готуватися до серйозного зменшення кількості абітурієнтів у майбутньому. Як наслідок, ВНЗ виявилися неготовими до катастрофічного зменшення кількості абітурієнтів.

Міжнародний досвід

Міжнародний досвід щодо питання розбудови мережі вищих навчальних закладів є доволі значним, його побіжний опис потребував би значного часу та значно виходив би за межі даної статті. Ми обмежимося лише виокремленням певних тенденцій та оберемо собі за приклади Велику Британію та Францію, які, хоча і доволі неповно, все ж будуть презентувати досвід англосаксонського світу та досвід континентальної Європи.

Так, французька модель вищої освіти суттєво відрізняється від німецької, проте саме Франція сьогодні демонструє певні тенденції в питанні оптимізації мережі вищих навчальних закладів, які визначають процеси в європейському просторі вищої освіти.

Одним з головних аргументів прихильників об’єднання університетів є прагнення отримати високі місця в міжнародних університетських рейтингах. Бажання потрапляння до Шанхайського чи іншого престижного міжнародного університетського рейтингу визначають устремління та рішення університетських менеджерів та навіть урядів. Особливо активними в цьому напрямку діють менеджери французьких університетів та навіть французький ряд, який підтримує ідею об’єднання університетів. Франція стала вже європейський лідером щодо об’єднання університетів. Сьогодні розпочалися дискусії про об’єднання університетів колишньої Сорбонни в один університет, який після відомих подій 1968 року було  роз’єднано на кілька університетів.

У Франції та інших європейських країнах переймаються відносно невисокими позиціями їх університетів  у міжнародних університетських рейтингах, в яких домінують американські та британські університети. Доволі сумнівні та марнославні прагнення потрапляння до відповідних рейтингів часто визначають відповідні рішення в європейському просторі університетської освіти.

Не обійшли ці тенденції і пострадянський простір. Так,на пострадянському просторі лідером в питанні об’єднання (скорочення) вищих навчальних закладів стала Естонія – найбільш успішна пострадянська країна.

Тривалий час в Англії існувало лише два університети (Оксфорд та Кембридж), в середині ХІХ ст. було засновано ще два університети (Лондонський та Даремський). Поява на початку ХХ ст. групи університетів, яка згодом отримала назву “університети з червоної цегли”, сприймалася багатьма як щось непристойне. Новим університетам давали доволі принизливі назви. Однак за півстоліття університети з групи “університетів з червоної цегли” стали одними з найбільш шанованих університетів Великої Британії та світу. Поява  в 60-70 років ХХ ст. нової низки університетів у Великій Британії так само неоднозначно сприймалося в британському академічному світі. Нова хвиля появи британських університетів в 90-х роках минулого століття та особливо нових університетів, заснованих вже в ХХІ столітті, докорінно змінила мапу британських університетів. Остання хвиля появи нових університетів вже майже нікого не шокувала. Велика Британія перетворюється не лише в одного з світових лідерів надання якісної вищої освіти, а й лідера з фактичного “продажу” університетських дипломів, це особливо стало помітним у контексті введення наприкінці 1998 року плати за навчання в британських університетах та поступової її зростання.

Хоча слід згадати, що у 2008 році Шотландія скасувала таку плату для мешканців Шотландії, що, звісно, не позначається на необхідності сплачувати за навчання для іноземців.

Велика Британія, зокрема Англія, до останнього часу демонструвала зростання кількості університетів, при цьому характерним є виокремлення з університетів окремих коледжів чи підрозділів, які отримують університетський статус. Часто такі виокремлення стосуються старих університетів, показовим у цьому відношенні є історія Імперського та Королівського коледжів Лондона. Звісно, має місце і певний процес об’єднання кількох вищих навчальних закладів в один заклад.  

Тенденція до об’єднання вищих навчальних закладів все ж є менш притаманною британським та американським університетам, більше  того, в Англії є більш помітною зворотна тенденція. Так, вже історично склалося, що поява конкуренції між двома найстарішими університетами Англії розпочалася з відокремлення певної групи викладачів від Оксфордського університету (1099 р.з.) та заснування ними Кембриджського університету (1209 р.з.). Ці два університети Англії є і дуже схожими, і доволі відмінними. Якщо б їх сьогодні об’єднали в один університет, то напевно такий університет посів би надовго перше місце в більшості міжнародних університетських рейтингів. Однак чи пішло б це на користь англійським університетам в довготривалій перспективі?! Мабуть, що ні.

В Європі та світі на університети все більш і більш починають дивитися як на бізнес-проекти, які мають приносити суттєву фінансову вигоду. В тому є своя правда, яка все ж, можливо, не враховує того, що в підсумку така тенденція може привести до серйозної кризи університету, яка поховає під собою університет як такий. Погляд на університет як на бізнес-проект визначає саме сприйняття питання об’єднання (скорочення) університетів.

Бізнес має бути рентабельним! Саме в контексті такого гасла ми спостерігаємо скорочення витрат на університетську гуманітарну освіту в багатьох країнах, таке скорочення вже стало певною тенденцією, яка знаходить свою підтримку в багатьох університетських та навколо університетських колах.

Про аргументи на корить об’єднання вищих навчальних закладів

Існує цілий ряд аргументів, які висуваються з метою обґрунтування необхідності об’єднання вищих навчальних закладів. Кожен з таких аргументів потребує розгляду та зваженої оцінки. Власне, потрібно розуміти сутність таких аргументів. Спробую послідовно викласти та коротко проаналізувати ті аргументи, з якими мені доводилося знайомитися в той чи інший спосіб.

По-перше, головним аргументом на користь об’єднання вищих навчальних закладів  є питання фінансування та економії у системі вищої освіти. Особливо такий аргумент є слушним для тих, хто розглядає навчальний заклад як  суб’єкт, який надає так звані освітні послуги, а будь-яка послуга має бути оптимізованою, витрати на її здійснення мають бути мінімізовані. Більш того, фінансувати варто лише те, що може дати помітну віддачу. Такий погляд видається доволі однобоким та нерозважливим. Саме цей аргумент лежить в основі наявної тенденції до скорочення фінансування гуманітарної освіти в університетах різних країн. Університет не можна розглядати лише як засіб для досягнення ефективної економічної моделі. Цінність університету та університетської освіти виходить далеко за межі  дрібнобуржуазних уявлень про вигоду та зиск. Навіть якщо такі уявлення починають домінувати у світі, то це не є ознакою їх правильності, а швидше може вказувати на певні кризові явища в сучасному університеті та суспільстві. Разом з тим, ми не можемо не рахуватися з існуючими тенденціями у світі, однак робити це ми маємо зважено. 

По-друге, великі вищі навчальні заклади мають кращу можливість в отриманні більш високої позиції в міжнародних університетських рейтингах та як наслідок кращі можливості в отриманні грантів. Так, дійсно, великий вищий навчальний заклад має більше можливостей та шансів потрапити до міжнародних університетських рейтингів. Це, дійсно, як на то і вказують прихильники даного аргументу, зробить ВНЗ більш помітним для грантодавців. Разом з тим, така помітність сама по собі не гарантує надходження чи збільшення грантів.

По-третє, в умовах існування незначної кількості великих вищих навчальних закладів  абітурієнтам та студентам легше орієнтуватися. Тобто, в цьому аргументі мова йде знову ж таки про кращу помітність великих ВНЗ. Так, абітурієнтам буде простіше обирати вищий навчальний заклад поміж меншої кількості останніх. Однак чи варто це розглядати як перевагу?

По-четверте, у великих вищих навчальних закладах  легше зібрати кращих викладачів та забезпечити кращу освіту. Цей аргумент видається не таким вже і сильним, оскільки зібрання в одному великому навчальному закладі великої когорти гарних викладачів, не зменшує відсоток тих викладачів, які не відповідають високим вимогам. Разом з тим, розглядаючи даний аргумент, варто взяти до уваги, що невеликі ВНЗ обумовлюють обмеження у можливостях комунікації між викладачами  однієї дисципліни в межах навчального закладу, що в свою чергу унеможливлює ефективну конкуренцію між викладачами у самому вищому навчальному закладі, що об’єктивно не сприяє професійному зростанню викладача.

По-п’яте, прийнято вважати, що за рахунок існування великих вищих навчальних закладів можна легше забезпечити оптимізацію самого адміністраторського штату, ніж це можна зробити в умовах існування великої кількості маленьких вищих навчальних закладів. В цьому аргументі мова йде, насамперед, про зменшення кількості осіб, які займаються адміністраторською роботою у царині вищої освіти в цілому. Такий аргумент видається слушним та вагомим. Разом з тим, в основі такого аргументу лежить уявлення про поглинання одного вищого навчального закладу іншим, а не об’єднання вищих навчальних закладів, які будуть зберігати певну автономію в ухваленні рішень. Так, дійсно, у разі поглинання одного вищого навчального закладу іншим немає потреби   утримувати у штаті всіх колишніх адміністраторів. Багато функцій можна здійснювати централізовано, навіть відносно віддалених підрозділів, що однак містить у собі окремі загрози, про які ми будемо говорити нижче.

По-шосте, невеликі вищі навчальні заклади обмежені у можливостях ефективно забезпечувати сам навчальний процес, особливо якщо мова йде про забезпечення функціонування лабораторій, бібліотек тощо. Особливу увагу звертає на себе проблема з бібліотеками українських вищих навчальних закладів. Традиційно саме багаті бібліотеки приваблювали потенційних студентів у конкретний європейський університет. Сьогодні в умовах панування Інтернету, здавалося б, значення традиційних бібліотек зменшується. Однак все ж не варто перебільшувати цей процес. Вищі навчальні заклади мають повною мірою забезпечувати доступ студентів та викладачів до нових публікацій, зокрема монографій, зробити це, не порушуючи авторське право, сьогодні доволі складно, якщо сподіватися лише на можливості доступності текстів в Інтернеті. То ж питання бібліотек залишається доволі актуальним. Бідність та не систематичність  українських університетських бібліотек не може відповідати вимогам, які існують до останніх.  Маленькі ВНЗ неспроможні самостійно вирішувати цю проблему та інші проблеми. Такий аргумент видається доволі слушним та сильним, з ним потрібно рахуватися. Разом з тим, проблема з забезпеченням доступу невеликих вищих навчальних закладів до електронних ресурсів можна вирішувати в рамках відповідних національних програм та проектів. Забезпечення функціонування лабораторій та розвиток відповідних досліджень у маленьких вищих навчальних закладах є проблематичним.

По-сьоме, об’єднання вищих навчальних закладів дозволить, принаймні, частково вирішити проблему з непридатністю будівель вищих навчальних закладів для повноцінного функціонування кредитно-модульної системи. Вищі навчальні заклади потребують кардинальної перебудови старих приміщень та будівництва нових. Все це  значно легше робити великому вищому навчальному закладу. Цей аргумент видається доволі потужним. Об’єднання вищих навчальних закладів, дійсно,  забезпечить кращі умови для вирішення проблеми з приміщеннями вищих навчальних закладів.

Про ризики та загрози, що виникають в умовах оптимізації мережі вищих навчальних закладів

Оптимізація мережі вищих навчальних закладів, навіть якщо вона буде проходити у формі об’єднання кількох ВНЗ в один, буде містити в собі загрозу поступового надмірного скорочення науково-педагогічного складу.  Новітні телекомунікаційні можливості, які є, звісно, благом, можуть недобросовісно використовуватися як інструмент витіснення викладачів віддалених підрозділів ВНЗ та їх заміни “викладачем по скайпу”, що буде сприяти суттєвому скорочення науково-педагогічних працівників.

Візьмемо для прикладу провінційний педагогічний коледж, який в умовах оптимізації може бути приєднаний до регіонального педагогічного університету. Такі коледжі, як правило, мають невеликі педагогічні колективи, близько ста осіб. Доцільність самостійного існування таких коледжів стоїть під питанням. Одним із варіантів збереження такого коледжу, дійсно, може стати його приєднання до регіонального педагогічного університету. Однак у разі приєднання, педагогічний колектив такого відокремленого підрозділу ризикує в перспективі суттєво зменшитися. Ми не можемо не розуміти, що в умовах продовження демографічної кризи сьогодні існує ризик подальшого зменшення кількості студентів, і неминуче зменшення кількості студентів буде вести до зменшення навантаження для викладачів. Найбільш вразливими в такому випадку стануть саме викладачі віддалених підрозділів, які вже не будуть мати можливості разом з адміністрацією шукати вихід з ситуації.

В умовах оптимізації виникає ризик гігантоманії. Гігантоманія може призвести до формування умов, які будуть перешкоджати конкуренції між вищими навчальними закладами. Саме наявність багатьох навчальних закладів є передумовою конкуренції між ними.

Завдання ВНЗ в умовах оптимізації

Розпочинати оптимізацію мережі вищих навчальних закладів можна лише після створення умов для доброчесної конкуренції між вищими навчальними закладами. Кожен вищий навчальний заклад має отримати шанс або зберегти свій теперішній статус, або самостійно шукати шляхи та варіанти для об’єднання з іншими вищими навчальними закладами. Створення таких умов передбачає внесення змін до Закону “Про вищу освіту”, зокрема мова йде про усунення суперечності між положеннями ст. ст. 29-30 та положенням ст. 32, згідно якого “вищі навчальні заклади мають рівні права, що становлять зміст їх автономії та самоврядування”.

Оптимізація мережі вищих навчальних закладів позбавлена сенсу без внутрішньої оптимізації вищих навчальних закладів, зокрема оптимізації використання приміщень вищих навчальних закладів та робочого часу науково-педагогічних працівників. Вищі навчальні заклади мають навчитися ефективно використовувати час науково-педагогічних працівників та простір власних приміщень. Власне кажучи, будь-яка реформа у системі освіти має бути пов’язана так чи інакше з переосмисленням використання часу та простору. Ситуація, за якої викладач читає одну і ту ж саму лекцію кільком невеликим потокам зустрічається не так вже і рідко. Така ситуація часто обумовлена недостатністю відповідних приміщень, особливістю системи оплати праці педагогів вищої школи та особливістю організації навчального процесу в українських вищих навчальних закладах. По суті, викладач часто повторює  ту ж саму лекцію слово в слово кілька разів протягом тижня. Така практика веде лише до втоми викладача та формалізації процесу викладання. Викладач не стільки викладає предмет, стільки відпрацьовує години. Цю проблему не можна вирішити без серйозної перебудови приміщень вищих навчальних закладів, що далеко не завжди сьогодні можливо, та змін у підходах до оплати праці викладача вищої школи.

Рекомендації щодо оптимізації мережі вищих навчальних закладів в Україні

1. Питання оптимізації не слід зводити до відповіді на питання про кількість вищих навчальних закладів, яка має залишитися після скорочення останніх. Підхід до оптимізації мережі вищих навчальних закладів має бути комплексним, а не лише виходити з декларувань очікуваного покращення та економії фінансів.

2. Оптимізація мережі вищих навчальних закладів має відбуватися через створення механізму, який буде сприяти такій оптимізації та замінить собою можливі довільні та поспішні рішення чиновників у даному питанні. Такий механізм має бути вибудуваний в ході розбудови системи зовнішнього забезпечення якості вищої освіти та нової системи фінансування вищої освіти. До створення такого механізму будь-які конкретні дії, направлені на оптимізацію мережі вищих навчальних закладів, будуть деструктивними. В умовах блокування роботи НАЗЯВО розбудова системи зовнішнього забезпечення якості вищої освіти видається неможливою.

3. Оптимізація мережі вищих навчальних закладів має відбуватися паралельно чи наслідувати реформування суспільних відносин та відповідних практик. Так, потрібно припинити практику недооцінки бакалаврського диплома та атестата про середню освіту. Формування феномену старшої школи має позначитися на мережі вищих навчальних закладів. Успішне закінчення старшої школи має відкривати ширші можливості для випускника, ніж їх має сьогодні випускник середньої школи. Практика вимоги від претендента на вакантне місце в державній установі чи органі місцевого самоврядування диплома про вищу освіту має бути переглянута. Доцільність та необхідна достатність має визначати вимоги до кандидатів на вакантні місця. Попит на диплом про вищу освіту значною мірою обумовлений надмірними вимогами до кандидатів на вакантні посади. В країні існує культ диплома про вищу освіту, що не означає культу якісної вищої освіти. Отже, вирішення питання оптимізації мережі вищих навчальних закладів слід шукати також і у відповідному реформуванні існуючих суспільних практик. Насамперед, потрібно ліквідувати штучний попит на диплом про вищу освіту. Штучний попит на диплом про вищу освіту породжує пропозиції неякісної вищої освіти від чисельних псевдо університетів та коледжів.

4. Має сенс переосмислити ті типи вищих навчальних закладів, які визначає Закон про вищу освіту. Потребує переосмислення вся система підготовки майбутніх педагогів, зокрема гостро стоїть питання оптимізації мережі ВНЗ, які готують майбутніх педагогів-безробітних.

5. Фактор покращення позицій українських ВНЗ у міжнародних університетських рейтингах чи потрапляння до останніх не має бути визначальним чинником у питанні оптимізації мережі вищих навчальних закладів.

Підсумок

Оптимізація мережі вищих навчальних закладів має стати наслідком  тривалого процесу розбудови нової системи забезпечення якості вищої освіти та нової системи фінансування вищих навчальних закладів. Такий процес не може бути підмінений чиновницьким рішення долі того чи іншого вищого навчального закладу. Оптимізація мережі вищих навчальних закладів має стати відповіддю на розбудову відповідних систем, а не наслідком довільного рішення, що будуть ухвалюватися в непрозорий спосіб у владних кабінетах.

Юрій Федорченко, портал «Освітня політика»

Освіта.ua
30.01.2016


Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Zinger
Людська захланність і комерціалізація вищої школи - огидне явище, яке ми успадкували в результаті морального занепаду людей у попередній системі. Чи могло бути інакше там, де майже все трималося на страху, телефонному праві,кар’єризмі іт.д? А будяки ой як швидко ростуть і глушать самі найкращі рослини, якщо їх вчасно не виполоти. Ми не випололи і тепер лупцюємо один одного злими словами,шукаємо винних, схоласти десь навіть взялися. Нами керує гнів і образа на своє життя, які отруюють наше буття, роблять нас слабкими перед хворобами та життєвими ситуаціями.А тим часом студента цікавить інше: чи викладач досконало володіє предметом;веде лекцію без конспекта, чи боїться відірватися від написаного тексту;чи ми особистість, а не статистична одиниця;чи виконували ми на практиці те, про що говоримо зі студентами;як оцінюємо досягнення студента-поблажливо, вимогливо чи упереджено? Усяка теорія має вартість лише тоді, коли вона може принести позитивний результат, давайте більше думати про це!
радік-сток
Жоден ВНЗ не створився "сам собою" - це все було реакцією на гроші а) легальні б) корупційні. До чого тепер тикати довід економічно неспівставних країн? Некоректні порівняння, як відомо, смердять. Беріть досвід близьких ментально і економічно подібних країн. А ще - включіть логіку! Вже сьогодні "успішні університети" навчають (?) не маючи аудиторій, бази та гуртожитків. Але вони "пам’ятники, хто є їм вкаже - їх люди в усіх комісіях, інспекціях, у них вчаться діти-квіти, там здобувають наукові ступені чиновники-вчені. Просто треба відкрити очі і включити розум, а не вигоду!
Бєлий Володимир
ПРОДОВЖЕННЯ ПОПЕРЕДНЬОГО: ОПТИМІЗАЦІЯ мережі університетів адекватно сутності університету, так щоб без БРЕХНІ, знаходиться у ПОРОГОВОМУ балі випробувань під час ЗНО! ВСЕ. КРАПКА. Все інше від лукавого. Тобто, через БРЕХНЮ, про яку не прийнято говорити вголос. ПРАВДА, що постане в основі діяльності ВНЗ (адекватний пороговий бал) автоматично сформує і новітній базис до дійсно гарних закладів системи ПТО. На базі оптимізованих, що випадуть зі статусу вищого рівня.
Тарас
Для Бєлий Володимир: ВИ ЦІЛКОМ ПРАВІ. ВСЕ ЕЛЕМЕНТАРНО. ПРАВИЛЬНЕ ВСТАНОВЛЕННЯ ПОРОГОВОГО БАЛА ЗРОБИТЬ ВІДСІВ І ПРОСТЕ, БЕЗ ЗУСИЛЬ СКОРОЧЕННЯ НЕПОТРІБНИХ ВНЗ. Але не таке встановлення "комісією", як в 2015 році, як в колгоспі,- давай такий бал, а може такий, а як він буде виглядати, А СКІЛЬКИ ВІДСІЄТЬСЯ... Та не звертати увагу на відсів, а на бали мінімального засвоєння для вступу у ВНЗ, крапка.
Коментувати
Бєлий Володимир
ПО-ПЕРШЕ, дяка пану Юрію за актуальні сенси, над якими він наполегливо працює. ПО-ДРУГЕ, у продовження ось цього більш ніж доречного сенсу від автора "Оптимізація мережі вищих навчальних закладів має стати відповіддю на розбудову відповідних систем, а не наслідком довільного рішення, що будуть ухвалюватися в непрозорий спосіб у владних кабінетах" БАЧУ більш ніж очевидним наступний абсолютно незалежний від суб"єктивізму та суспільно беззаперечний механізм. Спершу модель. Гіпотетична. Уявіть великий колектив, у якому багато бригад на 20 - 25 членів. Кожна щодня приходить на роботу, щоб попрацювати по формуванню інтелектуального продукту, ... АЛЕ при цьому роботодавці щодня задають щораз нове завдання китайською мовою. А нею у кожній бригаді володіє від сили від 3 до 5 чоловік. ЯКИЙ буде результат діяльності отих бригад? До чого я у цій моделі? До того, що програмною мовою викладачів ВНЗ серед їхніх студентів володіють оті десь 2 - 5 студентів групи. ОПТИМІЗАЦІЯ мережі університетів адекватно...
Голосzнароду
Для Бєлий Володимир: А от уявімо собі, що оті системи не розбудовуються, а розпадаються, то для чого кліпати непотрібних безробітних фахівців? Ну і багато бригад по 20-25 членів в кожній для формування інтелектуального продукту, без наявності хоча б по одному генію на таку команду, відвертий схоластичний абсурд.
Коментувати
Олена
Правильно,а то тільки про оптимізацію шкіл говоримо,про наповнюваність класів.А чому ніхто не говоритьть про наповнюваність груп у вузах?ДМА ,спеціальність металургія -2 студенти в групі.І через систему КОНКУРС я бачила скільки набрали деякі вузи в групи чоловік.та 104-105 балами з профільних предметів.Ініхто не говорить про вартість одного стедента.Подивіться з якими балами прийнято на педагогічні спеціальності.І хто читає у вузах. ,вірніше вік викладачів .80 річні не можуть бути ефективними. Хоча я розумію ,що не все так просто.
Голосzнароду
Кучі науковців, які накупляли наукових звань, за якими не стоїть жодних наукових винаходів, треба ж десь працювати. Наука і освіта в країні схоластизовані вкрай.
Віктор
Для Голосzнароду: Для початку купіть собі атестат про середню освіту, навчіться читати. В Україні є "вчені звання" та "наукові ступені".
Голосzнароду
Для Віктор: Ну да це все бюрократичне різноманіття і тонкощі перекладу, від цього важливіть наукових звань українських науковців не зростає. І в порівнянні із своїми зарубіжними колегами подібні Вам науковці, підозрюю, зовсім неконкурентноздатні. Ну і якщо я читаю Ваш коментар, то уявіть собі, читати вмію, і навіть писати, попри те що Ви посягаєте на мої людські права вміти читати, мати освіту, висловлювати власну точку зору. І натомість радите зайнятися корупційною діяльністю, проте я не збираюсь наслідувати приклад подібних до Вас схоластів. :0
доцент
Стаття повна нісенітниця. Більше трьохсот університетів це не конкуренція, а профанація вищої освіти. Кількість ліцензійних місць більша ніж кількість абітуріентів, кожен може вибрати так званий університет де гарантовано отримає диплом.
Коментувати

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!