Osvita.ua Вища освіта Держзамовлення: імітація реформ
Держзамовлення: імітація реформ

Українська система держзамовлення залишається під ручним управлінням кількох осіб

Держзамовлення: імітація реформ

Щороку заходить мова про збільшення чи зменшення державного замовлення. Одні університети обурюються, що в них «відбирають» державні місця, інші ж, навпаки, роблять заяви про відкриття нових спеціальностей з бюджетними місцями.

Що насправді відбувалося з державним замовленням у 2013 році, які його динаміка та географія в порівнянні з минулими роками, і буде розглянуто в цій статті на основі звіту, підготовленого експертами Центру дослідження суспільства.

Державне замовлення: скільки витрачає бюджет

Зростання витрат на державне замовлення в українській освіті відбувалося двома хвилями: перша тривала до 2010 року, а друга – після різкого скорочення видатків у 2011 році, коли держава знову почала нарощувати обсяги фінансування державного замовлення.


Графік 1. Заплановані витрати на державне замовлення (2007‑2013)

Проте якою є природа цього зростання та чи можна казати про реальне зростання у фінансуванні вищої освіти? Сума видатків у 2013 році майже на 7 % вища за показник попереднього року. Але в порівнянні із 2010 роком вона зросла всього лише на 3,2 %, у той час як зростання цін порівняно із 2010 роком становить 28,8 %. Інакше кажучи, у реальних показниках видатки на освіту зменшуються.

Зменшуються вони і як частка у структурі державного бюджету. Це відбувається через те, що темп приросту видатків на освіту є повільнішим за темп приросту державних витрат у цілому. Як наслідок, у 2010 році фінансування державного замовлення становило 6,4 % державних витрат (що було рекордом для України), а вже цього року – менше 5 %.

Крім того, на перший погляд може видатись, що за умов загального скорочення кількості бюджетних місць і зростання фінансування державного замовлення обсяг коштів, виділених на одного студента-бюджетника, підвищується. Проте треба пам’ятати, що в Україні відсутній чіткий регламентований механізм, який співвідносить кількість отриманих бюджетних місць із обсягом державного фінансування навчального закладу. За відсутності прозорої процедури перерозподілу отриманих коштів відповідно до кількості місць державного замовлення не можна казати про якісне зростання фінансування одного студента-бюджетника.

До того ж, нагадаємо, що до 2013 року в Україні не існувало методики, згідно з якою можна було б визначати вартість навчання одного студента на певному напрямі, а відповідну постанову прийняли лише в кінці минулого травня. Описана в ній методика фактично зберігає максимальний контроль Міністерства освіти і науки навіть над найдрібнішими витратами університету, а ефективність такого підходу є сумнівною.

Окрім того, важливо також згадати такі характерні ознаки державного замовлення в Україні. По-перше, у 2013 році 90 % державних освітніх видатків спрямовується саме на вищу освіту. На інші дві складові – підготовку робітничих кадрів і післядипломну освіту – виділяється непропорційно мало коштів. Наприклад, на підготовку робітничих кадрів у 2010 році було виділено 3,8 млрд грн, але вже у 2011 році – усього 989 млн грн, тобто в чотири рази менше. У 2013 році на цю статтю видатків передбачено 1,35 млрд грн, що, утім, складає всього 35 % від рівня 2010 року. Така ситуація різко контрастує з постійним бідканням можновладців, і зокрема керівників освітньої сфери, на збільшення кількості висококваліфікованих робітників і необхідність їх підготовки. А самі профтехучилища не здатні вплинути на ситуацію через слабку представленість у медіа та власну непопулярність серед населення.

Другою характеристикою розподілу коштів державного замовлення є їх розпорошеність між різними міністерствами та відомствами. Так, у 2013 році 31 державна установа розпоряджалась тією чи іншою сумою коштів на освіту, хоча ще у 2011 році їх було аж 36. Тут можна згадати заяву Дмитра Табачника про необхідність централізації коштів держзамовлення у профільному міністерстві. Проте якщо подивитись на частку коштів, якими розпоряджалось МОН, то найбільш інтенсивно вона зростала протягом 2007‑2010 рр., тобто до призначення Д. Табачника міністром освіти. Протягом цього періоду частка коштів у розпорядженні Міністерства освіти і науки зросла на 6 %, у той час як від 2010-го й до сьогодні – усього на 3 %.

Кого й кому замовляє держава


Звісно, питання державного замовлення в освіті – це не тільки проблема ефективного та прозорого фінансування. Не менш важливим є розподіл бюджетних місць між різними спеціальностями та університетами, які готуватимуть майбутніх фахівців.

Для зручності аналізу розподілу бюджетних місць ми відсортували напрями навчання в українських університетах на десять груп відповідно до класифікації ЮНЕСКО: інженерна справа, виробництво й будівництво; суспільні науки, бізнес і право; гуманітарні науки та мистецтво; ІТ; природничі науки; сільське господарство; педагогіка.

Найбільше місць держава традиційно виділяє саме на інженерні та виробничі спеціальності ‑ протягом останніх шести років їхня частка в загальній структурі держзамовлення тримається на рівні 35 %. Власне, структурно розподіл державного замовлення є доволі стабільним. Суттєві зміни торкнулися спеціальностей суспільних наук, бізнесу та права, гуманітарних наук і мистецтва, а також ІТ. Зростання частки останньої групи зумовлене зменшенням державного замовлення на перші дві. Окрім того, якщо кількісно порівнювати розподіл місць у 2012 та 2013 роках, то скорочення відбулось у всіх групах спеціальностей, окрім власне ІТ і сільського господарства.


Графік 2. Розподіл місць державного замовлення
між групами спеціальностей

Тим не менше, скорочення кількості місць на спеціальності суспільних наук, бізнесу та права не означає автоматичного скорочення кількості випускників цих спеціальностей. Це пов’язано з поєднанням контрактного й бюджетного фінансування вищої освіти. Значна частка абітурієнтів готова платити за навчання саме на цих напрямах, оскільки через стереотипи, що побутують в українському суспільстві, уважається, що саме така кваліфікація даватиме вищий дохід у майбутньому. Це підтверджує як існування програм у деяких університетах, де навчаються переважно або тільки на контрактній основі, так і дані ЮНЕСКО, згідно з якими у 2009 році 45 % усіх випускників українських ВНЗ були студентами саме суспільно-політичних напрямів. Саме тому можливість університетів набирати студентів-контрактників зводить нанівець намагання держави формувати та регулювати ринок праці за рахунок перерозподілу місць державного замовлення.

Якщо подивитись на те, які університети отримали найбільше бюджетних місць, то перша трійка не викликає особливого здивування: на першому місці знаходиться Київська політехніка, за нею йдуть КНУ ім. Т. Шевченка та Львівська політехніка, навіть попри те, що двом останнім у порівнянні із 2012 роком скоротили кількість місць. Зрештою, переважній більшості популярних ВНЗ урізали державне замовлення. Винятком є Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара, в якому цьогоріч державне замовлення зросло на 14,8 %. Причому зростання там відбулось на всіх напрямах, включно з суспільно-гуманітарними, на яких в цілому по Україні відбулося суттєве скорочення. Хочеться сподіватися, що таке рішення не викликане тим, що академічна кар’єра голови конкурсної комісії та першого заступника міністра освіти Євгена Суліми розпочалася саме в ДнНУ.

Позбавленими логіки виглядають також інші рішення конкурсної комісії. Наприклад, часто вони йдуть у розріз із міністерським рейтингом університетів. Наприклад, у провідних харківських технічних ВНЗ держзамовлення скоротили, у той час як на відповідні напрями в університетах Запоріжжя, які поступаються місцем у рейтингу МОН або навіть не є технічними ВНЗ, держзамовлення не зменшили, а подекуди навіть збільшили. Іншим прикладом є розподіл місць між різними університетами, зосередженими в одному місті. Так, далеко не першому в рейтингу львівському університету додали рівно стільки бюджетних місць на факультеті міжнародних відносин, скільки забрали в іншого львівського вишу, що має кращі показники своєї діяльності. Такі випадки не є поодинокими.

***

Ситуація з держзамовленням у 2013 році виглядає ще більш неадекватною, зважаючи на те, що наприкінці минулого року був прийнятий новий Закон України про державне замовлення у сфері освіти. Але вже сьогодні можна впевнено стверджувати, що він є абсолютно неефективним для виконання поставлених завдань. Насамперед це стосується намагань зробити процес розподілу державних місць більш прозорим. Не були виконані вимоги закону про публікацію про конкурс на офіційних сайтах міністерств і відомств. Також громадськість не має можливості контролювати цей процес, адже державний замовник сам визначає порядок скликання конкурсної комісії та реальні критерії, за якими відбираються ВНЗ (критерії, указані в законі, стосуються скоріше можливості університетів брати участь у конкурсі, але не мають змоги хоч якось ранжувати їх).

Наостанок маємо ситуацію, коли університети, непідзвітні Міносвіти, не передають дані про конкурс в Єдину державну електронну базу з питань освіти, адже це питання чітко не регламентоване прийнятим законом. Усе це ще раз підтверджує, що заяви Міністерства освіти і науки про конкурсний, а отже, справедливий і прозорий розподіл бюджетних місць між університетами залишаються всього лише пустими словами, оскільки вся система й досі залишається під ручним управлінням кількох осіб.

Ірина Світящук, Центр дослідження суспільства, для Освіта.ua

Освіта.ua
16.07.2013

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
ПЕТРО
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!ЦЕ ЄДИНЕ , ЩО МЕНЕ ЦІКАВИТЬ !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!НАЩО ОСВІТА, ЯКЩО ПІСЛЯ НЕЇ ЗА КОПІЙКИ ЙТИ ГАРУВАТИ ДОВЕДЕТЬСЯ?
Ирина Шульгина
Тут уже не столько проблем с госзаказом, сколько с последующим местом работы. Ладно, выучится на физика, а дальше что? Куда идти работать? И так с большей половиной специальностей. Недавно коммуняка Алексеев говорил, что с такими темпами эмиграции у нас скоро будет катастрофа с кадрами. Так мало того, что выезжают, боятся идти учиться на что-то малопрестижное, а то как потом семью кормить?
Татьяна
Для Ирина Шульгина: Физиков как раз в школах не хватает))
Ирина Шульгина
А дальше что? Молодой учитель зарабатывает копейки, да еще и те задерживают, потому что все деньги Киев сгреб. Квартиру с такими заработками сможет купить лет в 80, это не советское время, что через пару лет какой-тоу гол получит. Дети чем дальше, тем меньше хотят учиться. Понятно, выучится за государственные деньги, а потом пойдет работать куда-то не по специальности, потому что по специальности не выживет
Коментувати
ян
Деякі вузи не можуть набрати студентів достойних навіть на бюджет. Діти не хочуть вчитись там навiть безкоштовно! Навiщо держава оплачує навчання бездарів або лiнивих, якщо розумнi дiти готові платити, але навчатись в кращих вузах? Може треба оплачувати навчання (бюджет) абітурієнтам/студентам відповiдно до їх результатів (враховуючи пріорітетні для держави галузi знань), а вже вони мають вирішувати де хочуть отримувати освіту?
ніна
Для ян: 100%. Думаю, треба держ.місця збільшувати там, куди діти несуть ВИСОКІ БАЛИ...
серйозно
на жаль всі свої високі бали вони несуть в Київ на ЕКОНОМІКУ і ПРАВО. нічого не змінюється.
ян
Не тільки на економіку та право. Подивіться на рейтинги на інші спеціальності у КПІ, у Богомольця, у Могилянці, у КНУ.
Коментувати

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!