 |
Читати онлайн дуже стислий переказ новели Олеся Гончара «Модри Камень» |
«Модри Камень» Олесь Гончар (дуже стисло)
Ідея твору: уславлення всепереможної сили кохання, засудження війни.
Тема: історія світлого й чистого кохання українського солдата та словацької дівчини, що зародилося всупереч бруду та жаху війни й було трагічно обірвано.
З історії написання новели
Новела «Модри Камень» має автобіографічну основу. Олесь Гончар – учасник Другої світової війни, боєць однієї з частин радянської армії, що у 1945 р. звільняла Чехо-Словаччину від фашистів. Два дні його частина перебувала в словацькому селі Гринаві (зараз передмістя м. Пезинок), де Олесь Гончар познайомився зі словацькою дівчиною Юлією. Між ними спалахнуло кохання, якому війна не дала розгорітися. Але воно назавжди залишилося в пам'яті та серці письменника.
Герої новели:
- Радянський боєць-розвідник, від імені якого ведеться розповідь.
- Ілля – його товариш, радист.
- Тереза – словацька дівчина, у яку закохався головний герой.
- Мати Терези.
- Францішек – брат Терези, якого стратили поліцаї (присутній лише в розповідях героїв).
- Батько Терези (присутній лише в розповідях Терези та її матері).
- Поліцаї.
Дуже стислий переказ
Холодна зимова ніч. Двоє вкрай стомлених та змерзлих бійців-розвідників радянської армії, які протягом трьох діб виконували бойове завдання в районі Модри каменя, постукали у лісове вікно гірської оселі. Їх впустили в теплу хату. Дві злякані жінки – дівчина Тереза та її мати, почувши, якою мовою говорять ці озброєні люди, радіють: «руські!». Бійці теж розуміють спiвучу словацьку мову. Один з них – Ілля, зачудовано каже: «Ми наче знову на батькiвщинi».
Бійці гріються біля каміна. Мати згорьовано розповідає, що нещодавно німці розстріляли її сина Францішека за те, що той ночами слухав радіо Праги та Москви, а потім необережно розповідав на роботі про почуте. Чоловіка погнали рити окопи, але він втік до партизанів. Тереза безболісно, ніжними дотиками перев'язує рани на руках головного героя, пильно дивиться йому в вічі, говорить: «Ми ж вас так довго чекали... товаришу!». І той виразно відчуває, як з тим поглядом вона входила до його серця. У них обох народжуються перші почуття, що передують великому, світлому коханню. Але бійцям треба йти. Тереза обіцяє чекати повернення коханого.
… Він повернувся, коли радянські війська звільнили від фашистів гори і Модри Камень. Але на місці хати Терези побачив попелище. Мати, яка порпалася на ньому, пізнала бійця, і, виплакавшись, розповіла, що поліцаї, побачивши сліди на снігу, що вели з гір до їх оселі, зробили обшук в хаті – шукали партизанів. Знайшли закривавлені бинти, забрали Терезу і забили її канчуками.
Спливають дні миру, а головний герой новели не може забути Терезу й часто розмовляє з нею, як з живою. Він говорить: «Уже все закiнчилось. Тепер я вже не пiду вiд тебе…». А Тереза ніби відповідає йому: «Зараз ми маємо час! Зараз я доскажу вам усе недосказане тодi. Слухайте ж! Чуєте, як лущать зеленi спини гiр, грiючись на сонцi? А небо над нами, весняне й високе, гуде од вiтру, мов блакитний дзвiн!.. Слухайте ж!»
1947
Символіка кольорів у новелі
- Білий – чистота, непорочність, романтичність («Білі стрункі ноги»; «білі руки»; «була в білій сукні»; «білий вітер»; «білі завії снігу», «Ілля, білий, мов привид»).
- Чорний – зло, темрява, смерть («На рукаві чорніла пов’язка»; «чорніють німецькі машини»; «чорніло згарище»; «чорна зимова ніч»).
- Зелений – молодість, сила природи, надія, спокій, мир («гуде зелений дуб»; «зелені спини гір»; «далі зеленітимуть ці гори»).
- Блакитний та його відтінки – височина, ніжність, благородство, вірність, легкий сум («Модри Камень»; «блакитний дзвін»; «небо весняне, високе, голубе»; «полонини, як сині озера»; «зацвітають першим цвітом весни, що зветься – небовий (голубий) ключ»).
- Червоний – у новелі це колір крові. (червоні, зранені руки бійців; закривавлені бинти; знекровлені губи матері; Тереза «втирає кривавицю з обличчя»).
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання та розміщення цих матеріалів на інших ресурсах заборонено.
Посилання за темою:
Освіта.ua
30.04.2021