«Модри Камень» Олесь Гончар (переказ) 

Читати онлайн стислий переказ новели Олеся Гончара «Модри Камень» 

«Модри Камень» Олесь Гончар (переказ) 

Ідея твору: уславлення всепереможної сили кохання, засудження війни. 

Тема: історія світлого й чистого кохання українського солдата та словацької дівчини, що зародилося всупереч бруду та жаху війни й було трагічно обірвано. 

З історії написання новели 

Новела «Модри Камень» має автобіографічну основу. Олесь Гончар – учасник Другої світової війни, боєць однієї з частин радянської армії, що у 1945 р. звільняла Чехо-Словаччину від фашистів. Два дні його частина перебувала в словацькому селі Гринаві (зараз передмістя м. Пезинок), де Олесь Гончар познайомився зі словацькою дівчиною Юлією. Між ними спалахнуло кохання, якому війна не дала розгорітися. Але воно назавжди залишилося в пам'яті та серці письменника. 

Герої новели:

  • Радянський боєць-розвідник, від імені якого ведеться розповідь.
  • Ілля – його товариш, радист.
  • Тереза – словацька дівчина, у яку закохався головний герой.
  • Мати Терези.
  • Францішек – брат Терези, якого стратили поліцаї (присутній лише в розповідях героїв).
  • Батько Терези (присутній лише в розповідях Терези та її матері).
  • Поліцаї. 

Стислий переказ

Зимової холодної ночі двоє втомлених, змерзлих радянських бійців-розвідників, повертаючись у свою частину після виконання бойового завдання, стукають у віконце гірської оселі. Це хата лісника, якого німці погнали рити шанці (окопи), але він втік до партизанів. Його дружина та дочка Тереза – молода, гарна дівчина, спочатку лякаються озброєних людей, а потім, почувши їхню мову, радіють: «свої», «руські» і впускають бійців у хату. Ілля вносить рацію, яку називає «баяном». Мати дівчини подумала, що це радіо, і злякано попросила його винести, сховати поза хатою. Бо зовсім недавно німці розстріляли її сина Францішека за те, що той потайки слухав Прагу і Москву, а потім необережно хвалився всiм на роботi, що вiн чув. Бійці розуміють спiвучу словацьку мову. «Ми наче знову на батькiвщинi» – каже Ілля. 

Хата дихає теплом від каміна. Тереза в теплій воді розпарює руки головного героя, безболісно знімає з його закляклих пальців закривавлені бинти і перев'язує рани марлею, сухою та м'якою. Потім запрошує бійців сідати до столу й напуває гарячою кавою. Вони відчувають, як з дрожем виходить той холод, що його набралися в горах за останні три доби. «Ми ж вас так довго чекали... товаришу! – говорила дівчина, і пильно дивилася в вічі. А головний герой виразно відчував, як з тим поглядом вона входила до його серця. У них обох народжуються перші почуття, що передують великому, світлому коханню. Але бійцям треба йти. Тереза проводжає їх й на прохання головного героя обіцяє чекати його повернення.

І він повернувся, коли Модри Камень був наш, i шосе наше, i нашi гори. На місці, де була хата, чорнiло згарище, i голий димар пiдiймався над ним, як сурма великого горя.

Мати Терези, яка порпалась на попелищі, впізнала бійця, і з плачем розповіла про загибель дівчини. Поліцаї побачили сліди на снігу, що вели з гір до оселі. Шукаючи партизанів, зробили обшук, знайшли закривавлені бинти… Забрали Терезу, погнали, забили канчуками… 

Настав мир, минули роки, а головний герой новели не може забути Терезу. «Померкло, стерлося все. Навiть те, що звуть незабутнiм першим коханням. Чому ж ця випадкова зустрiч, єдиний погляд, єдина ява у великiй драмi вiйни, чому вона не меркне i, вiдчуваю, нiколи не померкне? Ти – як жива» – так думає він, згадуючи дівчину. Іноді герой новели розмовляє з Терезою. Говорить: «Уже все закiнчилось. Тепер я вже не пiду вiд тебе…». А Тереза ніби відповідає йому: «Зараз ми маємо час! Зараз я доскажу вам усе недосказане тодi. Слухайте ж! Чуєте, як лущать зеленi спини гiр, грiючись на сонцi? А небо над нами, весняне й високе, гуде од вiтру, мов блакитний дзвiн!.. Слухайте ж!»

1947

Символіка кольорів у новелі

  • Білий – чистота, непорочність, романтичність («Білі стрункі ноги»; «білі руки»; «була в білій сукні»; «білий вітер»; «білі завії снігу», «Ілля, білий, мов привид»).
  • Чорний – зло, темрява, смерть («На рукаві чорніла пов’язка»; «чорніють німецькі машини»; «чорніло згарище»; «чорна зимова ніч»).
  • Зелений – молодість, сила природи, надія, спокій, мир («гуде зелений дуб»; «зелені спини гір»; «далі зеленітимуть ці гори»).
  • Блакитний та його відтінки – височина, ніжність, благородство, вірність, легкий сум («Модри Камень»; «блакитний дзвін»; «небо весняне, високе, голубе»; «полонини, як сині озера»; «зацвітають першим цвітом весни, що зветься – небовий (голубий) ключ»).
  • Червоний – у новелі це колір крові. (червоні, зранені руки бійців; закривавлені бинти; знекровлені губи матері; Тереза «втирає кривавицю з обличчя»).

Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання та розміщення цих матеріалів на інших ресурсах заборонено.

ІНШІ СКОРОЧЕНІ ВЕРСІЇ

Посилання за темою:

Освіта.ua
30.04.2021