 |
Читати онлайн стислий переказ героїчної поеми «Слово про похід Ігорів» |
«Слово про похід Ігорів» (переказ)
Розподіл на розділи – умовний.
Цитати – з поетичного перекладу «Слова…» Максима Рильського.
Заспів
Чи не гоже було б нам, браття,
Розпочати давніми словами
Скорбну повість про Ігорів похід,
Ігоря Святославовича?
А зачати нам отую пісню
По сьогоденних бувальщинах,
Не по намислу Бояновім,
Боян-бо наш віщий,
Як хотів кому пісню творити,
Розтікався мислю по дереву,
Сірим вовком по землі,
Сизим орлом попід хмарами. (…)
Таким заспівом починається поема про невдалий військовий похід руських князів проти войовничих половців, що відбувся навесні 1185 року. Невідомий автор — сучасник й, можливо, учасник походу, сповіщає, що віщий Боян оспівував би початок цієї історичної події так:
«Не буря ясних соколів
Занесла через поля широкі, —
Галич лине зграями
К Дону великому»…
«Іржуть коні за Сулою,
Слава дзвенить у Києві,
Сурми сурмлять в Новгороді,
Стяги мають у Путивлі-граді…
Це Новгород-Сіверський князь Ігор Святославич зустрічає брата Всеволода з його «вправними воїнами», що
Під сурмами сповиті,
Під шоломом викохані,
З кінця списа годовані.
Вони готові вирушити разом з «хоробрим полком» Ігоря, його сином Володимиром і племінником Святославом Ольговичем походом
На землю Половецьку,
За землю Руську…
Шукаючи собі честі,
А князеві слави».
Виступ у похід
Напередодні походу сталося затемнення сонця і «військо тьма покрила». Але це похмуре знамення не похитнуло рішучість Ігоря:
І сказав до дружини-вояцтва:
«Браття мої, друзі вірні!
Лучче нам порубаними бути,
Ніж полону зазнати!..
«Хочу, — каже, — з вами, русичі,
Чи списа зломити
При полі Половецькому
Та й наложити головою,
Чи шоломом пити воду з Дону».
Ігор веде воїнів до Дону, зневажаючи інші перестороги, що віщують недобре:
Вовки грозу в ярах навивають,
Орли-білозерці клекотом
Звірину скликають на кості,
Лисиці брешуть на щити багряні.
О Руськая земле, уже за горою єси!
Перша битва з половцями
«У п’ятницю рано-пораненьку» Ігореве військо одержало перемогу.
Полки половецькі,
Стрілами у полі розсипались,
а воєнна здобич була така велика, що русичі
Тканинами, оксамитами та кожухами,
Ще й уборами пишними половецькими
Мости по болотах вимощували.
Відпочиває дружина Ігоря після першого бою, а тим часом половецькі хани збирають свою рать.
Біжить Гзак, сірим вовком стелеться,
Кончак слід йому показує
К Дону великому…
Земля гуде,
Вода в ріках каламутиться,
Порохи поле вкривають,
Гомонять стяги,
Від Дону, та й від моря,
І відо всіх сторін широких,
Обступили полки руські.
Друга битва з половцями, поразка Ігоревого війська та її наслідки
… вранці-пораненьку
Кривава зоря світ-день ізвістує,
Чорні хмари находять з моря,
Чотири сонця закрити хочуть…
Почалася друга битва русичів з половцями. Мужньо б'ється з ворогами буй-тур Всеволод, забувши в запалі бою
почесті, й життя своє,
І веселий Чернігів-город,
І отецький золотий престол.
Автор «Слова…» порівнює цю битву з побоїщами, що точилися в часи Олега Гориславовича, коли
Сіялись-росли усобиці,
Гинули внуки Даждьбогові,
В княжих чварах віку позбавлялися…
І приходить до висновку, що такого «побою ще не чувано!»
Бились день та бились і другий
А на третій, в південну годину,
Похилились Ігореві стяги!
Полонили князів половецькії хани, а їхні хоробрі воїни «полягли за землю Руську». Природа сумує за ними:
Никне трава жалощами,
Древо з туги к землі клониться.
Невесела, браття, настала година…
Минули спокійні часи. Руські князі перестали збирати дружини й «невірних воювати».
Стали один одному казати:
«Се моє, а се теж моє, брате!»
Стали вони діла дрібні
Вважати за великі,
На себе самих підіймати чвари, —
А невірні з усіх сторін находили,
Землю Руську долали…
Застогнав тоді Київ тугою,
Заголосив Чернігів напастями,
Журба розлилась по Руській землі,
Печаль гірка розтеклася.
Поразка Ігоря та Всеволода розбудила «лихо недобре»
Що приспав був отець їх,
Святослав грізний великий київський,
здійснивши недавно похід переможний і полонивши хана Кобяка. Тому навіть німці, венеційці, греки і морав’яни
Славу співають Святославові,
Гудять Ігоря Святославовича,
Що потопив скарби в Каялі половецькій,..
Пересів із сідла золотого
В сідло невольницьке…
Сон Святослава і його золоте слово
Смутен сон приснився Святославові
На горах київських.
Ніби «укривали його чорним запиналом на ліжку тисовому», а «в теремі злотоверхім покрівля розвалена…». Бояри йому той сон розтлумачили:
«Туга, князю, ум полонила!
Се ж бо злетіли два соколи
З отецького столу золотого
Пошукати города Тмуторокані,
А ще й з Дону шоломом напитись.
Повтинали поганці їм крила,
Закували їх самих у залізо...
Ще й два молоді місяці,
Олег і Святослав,
Тьмою огорнулись. (…)
Зронив тоді великий Святослав
Золоте слово, зо слізьми змішане:
«Дітки мої, Ігорю і Всеволоде!
Рано взялись ви землю Половецьку
Мечами разити,
А собі слави шукати.
Не з честю ви ворога подолали,
Не з честю пролили кров поганську…
Що ж бо зробили ви
З сивиною моєю срібною?»
Святослав наводить приклад про сокола, який не дає скривдити своє гніздо, коли летить високо птахів ганяти. Жаліється, що «невесела година настала», бо «не має підмоги від князів, братів своїх кревних».
Він звертається до волинських князів Інгвара та Всеволода Ярославичів, чиї воїни в змозі
Волгу веслами розплескати,
А Дон шоломами вилити…
до буй-Рюрича і Давида, що мають хоробрі дружини, до князя Галицького Осмомисла Ярослава, який
Підперши гори угорські
Своїми залізними військами,
Заступив королеві дорогу,
Зачинивши ворота на Дунаї,
до трьох князів — братів Мстиславовичів, які в борні «здобули собі володіння».
Закликає всіх разом дружно виступити проти ворога
За землю Руську, за рани Ігореві,
Хороброго Святославовича!
Автор «Слова…» доречно згадує юного князя Ізяслава, якого «литовські мечі приголубили», бо виступив він проти них наодинці, без помочі братів своїх Брячислава та Всеволода. Дорікає всім внукам Всеслава за те, що вони «втратили дідівську славу своїми чварами» та «лихими усобицями».
Тим же то Боян віщий
І склав колись мудру приповідку:
«Ні мудрому, ні меткому,
Ні за пташку прудкішому
Суда божого не минути!»
Давні часи й численні походи руських князів на ворогів автор «Слова…» протиставляє діянню братів Рюрика і Давида, які так і не змогли спільно організувати переможний похід на половців, бо їхні «корогви в різні боки розвіваються».
Плач Ярославни і втеча Ігоря з полону
По Дунаю чути голос Ярославни — дружини князя Ігоря. «Чайкою-жалібницею квилить, причитає» вона не тільки за своїм ладом, а й за руськими воїнами, що залишилися на землі половецькій. «Плаче-тужить Ярославна вранці в Путивлі на валу», просить допомоги та заступництва в сил природи:
«О вітре, вітрило!
Чому, господарю, силою вієш?
Чому мечеш ворожі стріли
На крилах своїх легких
Проти воїнів мого милого?..
«О Дніпре-Славуто!..
Принеси ж ти, господарю,
До мене мого милого,..
«Сонце світле, присвітле!
Для всіх ти тепле і красне!
Чому ж, сонце-господарю,
Простерло гаряче своє проміння
На воїнів мого милого
У полі безводному,
Спрагою їм луки посушило,
Тугою сагайдаки склепило!»
І ніби у відповідь на плач Ярославни
Ігореві-князю бог путь являє
Із землі Половецької
На землю Руську,
До отецького золотого престолу.
Втекти з полону йому допомагає половчанин на ім'я Овлур.
Ігор-князь поскочив горностаєм
Між очерети високі,
Білим гоголем на воду полинув.
Іспав же він на коня бистрого
Ще й помчався вовком-сіроманцем
До лугу донецького,
Ще й полетів ясним соколом…
Природа теж допомагала Ігорю — дятли вказували йому шлях до річки, Донець-ріка «стеріг на воді», «стелив траву зелену», «на берегах срібних укривав теплими туманами». Гзак і Кончак кинулися слідом Ігоревім, але не змогли його наздогнати. Розлютився Гзак, хотів убити сина Ігоря — Володимира, що заручником утримувався в полоні. Але Кончак на це не дав згоди, намірився оженити юного князя з гарною половчанкою, щоб той назавжди залишився у половців.
Повернення Ігоря
«Боян, піснетворець давній», часу Олега і Ярослава, сказав би про ті дні так:
«Тяжко голові без плечей,
А зле тілу без голови».
Так само тяжко й Руській землі
Без князя Ігоря. (...)
Сонце сяє в небі ясному,
Ігор-князь — у Руській землі!..
Землі раді, городи веселі,..
Князям і дружині слава!
Короткий довідник до твору
- «Боян-бо наш віщий» — невідомий піснетворець XI—XII століття, що складав славу руськім князям та воїнам.
- «Розтікався мислю по дереву» — цей вираз увійшов у сучасну мову в значенні «вдаватися до зайвих подробиць, відволікаючись від основної думки». Деякі коментатори вважають, що під час перекладу допущена помилка. Вони пояснюють вимову слова «мисль», як «мись». Так на Псковщині називали білку навіть у XIX ст. Образ білки, що скаче по дереву життя, логічно відповідає двом іншим образним порівнянням думок Бояна: «Сірим вовком по землі, сизим орлом попід хмарами».
- «Лисиці брешуть на щити багряні» — половці, вони носили шапки з лисячими хвостами.
- Гзак і Кончак — половецькі хани.
- «Чотири сонця закрити хочуть» — маються на увазі чотири князі, які брали участь у поході: Ігор, Всеволод, Святослав Ольгович, Володимир.
- буй-тур — могутній, лютий бик, так прозивали сильних і сміливих воїнів.
- Олег Гориславович — давньоруській князь, дід Ігоря та Всеволода, призвідник міжусобних воєн, за що був прозваний Гориславовичем.
- внуки Даждьбогові — Даждьбог — один з головних богів у східних слов'ян, вважався родоначальником руського народу.
- ліжко тисове — домовина.
- «два соколи» — маються на увазі князі Ігор та Всеволод.
- «два молоді місяці» — маються на увазі юні князі Олег та Святослав.
- Осмомисл Ярослав — слово «осмомисл» означає «той, у якого вісім умів», тобто дуже розумний. Так за мудрість прозивали князя Ярослава.
- брати Рюрик і Давид — давньоруські князі, сучасники й союзники князя Ігоря.
- корогви — військові бойові прапори.
- «Тяжко голові без плечей, А зле тілу без голови» — вираз увійшов в сучасну мову: «Хоч тяжко голові бути без пліч, але важко й тілу без голови».
Цитати з твору, що стали афоризмами
- Розтікатися мислю по древу
- Лучче ж потятим бути, аніж полоненим бути (2-й варіант: Лучче нам порубаними бути, ніж полону зазнати!)
- В княжих крамолах віки вкоротилися людям.
- З розбрату і постало насилля.
- Ні хитрому, ні спритному, ні чаклунові спритному суду Божого не минути.
- Хоч тяжко голові бути без пліч, але важко й тілу без голови.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання та розміщення цих матеріалів на інших ресурсах заборонено.
Посилання за темою:
Освіта.ua
20.04.2021