Osvita.ua ЗНО Статті Зовнішнє незалежне оцінювання та завдання національного розвитку
Зовнішнє незалежне оцінювання та завдання національного розвитку

Зважаючи на всю складність тестування, висловлюючи розуміння того, що ідеальних механізмів тестування не буває, педагоги Фізико-технічного ліцею м. Херсона висловлюють стурбованість щодо бажання нової-старої політико-владної команди до свідомого спрощення проблеми вступу випускників до ВНЗ

Зовнішнє незалежне оцінювання та завдання національного розвитку

З 2009 року ЗНО став практично єдиним механізмом для вступу до університетів, що дійсно по-новому повернуло освітнє життя країни: щоб продовжувати навчання в університеті опісля школи не достатньо лише ходити до школи, треба в ній ще й вчитись. ЗНО постало як дійсно ефективний механізм суспільної МОТИВАЦІЇ до навчання: голослівні заклики до "розумного, доброго та вічного" здатні зачепити душу лише поодиноких "ботанів", а для обранців "красивого життя" придумано інші цінності та шляхи до нього.

Багатьом як грім з неба стало усвідомлення: щоб поступити навіть на платну форму "навчання" треба мати хоча б мінімальний, але реальний рівень інтелектуальної здатності. За наявності в освітній системі країни ЗНО математичні "вміння" на рівні 1/2 + 2/3 = 3/5 вже абсолютно недостатні, щоб у майбутньому стати "спеціалістом" з вищою освітою.

Багато українських водіїв мріють про повернення старих часів, коли на дорозі було достатньо неофіційно заплатити 20 - 50 грн. за порушення ПДР замість значного штрафу через офіційні банківські структури. Надія на "нову/стару" владу.

Багато українських батьків, що мають ледачих до навчання власних створінь мрійливо згадують як колись було "закололи пару кабанів, зарізали корову, продали на обласному ринку м'ясо та й "вступили" своє старше дитятко до університету". Це за "добрих старих" порядків, а теперішнє ЗНО не лише їм як кістка в горлі. Он скільки "своїх" людей втратили "телефонне право" неофіційного впливу на вступну кампанію. А скільки "університетів", де самі викладачі вже деградували так, що не здатні розв'язувати шкільні завдання недорахувались "стількох контрактників"! Знову ж таки надія на "нову/стару" владу.

Але ж як же нова/стара влада може скасувати ЗНО, якщо скрізь трубить про подальший демократичний розвиток українського суспільства? Це ж буде як "плюнути у власний політико-іміджовий борщ".

Та дуже просто - пояснить, що ВНЗ потребують автономії, а тому одночасно із ЗНО потрібно запровадити/поновити окремі вступні випробування до кожного університету. Останні назвуть якимось новим мудрованим словом, щоб відвернути увагу від усвідомлення, що все це є поверненням до старого. Це "нововведення" будуть щоденно пропагувати у засобах мас-медіа як механізм пошуку талановитих та обдарованих дітей та як особистісно-орієнтовану дбайливу турботу про сільських школярів і таке інше.

Будуть поодинокі виступи експертів, що ТАКЕ повністю руйнує не тільки саме ЗНО, а й реальний механізм до суспільної мотивації по-справжньому навчатися у школярів та у вчителів по-справжньому їх навчати.

Але їх будуть мовчазно ігнорувати!

Таким експертам ефірного часу надавати не будуть!

А ще повернемося до десятирічки: навіщо громадянам сировинної держави знавці математичного аналізу, досить й елементарної арифметики. А те, що навчальних годин для сучасної освітньої підготовки замало, то не біда: більше задаватимемо домашніх завдань - замість вештатись по вулицях хай працюють вдома до півночі чи відпрацьовують з репетиторами. Для наших керманичів закон природи про появу нової якості лише внаслідок певної кількості як не писаний. Їм не до того, що глобальний світ весь час подовжує навчання школярів, щоб не розтягувати навчання в університеті. У передових суспільствах враховують, що лише до 18-ти років мозок людини ще розвивається біологічно і місією школи є не стільки навчання як таке, як і розвиток особистості через навчання.

Тому 12-річна школа є елементом комплексного вирішення проблеми оптимального підведення молоді до новітньої суспільної потреби у щораз складніших та більш охватних наукових знаннях. На відміну від індустріальної моделі, коли конвеєру були потрібні лінійно-дисципліновані виконавці. Аналітична обмеженість наших керманичів є чітко зримою вчителям, тільки не самим її поважним носіям.

Ось як пише вчителька математики з Київщини у приватному листі: "Постоянна мысль о том, что люди, добившиеся каких-то высот на должностной лестнице, абсолютно не внимают тому, что им предлагается кем-либо ещё, кроме них самих. Нужно ли им то, что дают люди знающие, согласятся ли они хотя бы внимание обратить на проблему?"

На додачу в Україні знову навчання українською буде необов'язковим, а стане на "вільний вибір". А то якось не гарно виглядає: сучасні школярі легко переходять від російської до української чи подекуди й до англійської, а поважні "державні" мужі з дипломами від найкращої у світі радянської освіти не тільки англійською не володіють, а й державну так, спотворюють, що кури й ті сміються (див. вірш Станіслава Тельнюка "Забувайте українську мову"):

Забувайте українську мову,
Забувайте власну мову, люди.
Хай се буде в нас не примусово,
А нехай се добровільно буде.

Ой народ, немає в нім зухвальства,
Він прекрасний, він чудовий сильно,
Зробить так, як каже нам начальство,
І, звичайно, зробить добровільно!

Куди вже бідкатись про долю країни, котра ризикує стати ЛИШЕ сировинним придатком до світових корпорацій? Як ще переконувати непохитних поважних організаторів життя суспільства у недосяжності якісного життя без реальних мотиваційних до освіти зусиль в умовах глобалізації інноваційного знання? Якою ще "фабрикою думок" шукати механізми переорієнтації пострадянських суспільно-економічних відносин з експлуатації ресурсного капіталу на сучасний природовідновлювальний розвиток, в основі якого вже навіть не мікроелектроніка, а новітні нано-квантові технології тощо?

Постає питання: "Скільки ми будемо й надалі поводитись як ворог сам собі щодо свого загально національного виміру?" Невже наша воля здатна не до потужного продуктивного менталітету, а лише до конструювання хитромудрих "суспільних" пільг, котрі нараховуються вже сотнями, як не тисячами видів? Ми, що нація інвалідів, котра не здатна жити без пільг як офіційних, так і неофіційних, навіть, починаючи зі шкільної освіти?

Але ж який сенс за ТАКОГО писати про ЩОСЬ очевидне, котре не тільки владою, а й багатьма громадянами лицемірно подається як зовсім не очевидне?

А щоб вони знали, що МИ все знаємо. Як у тій пісні: "Я обернувся, щоб подивитись чи не обернулась вона, щоб подивитись чи не обернувся я". Ще, щоб той українець, у котрого Україна межує з хатнім порогом подивився на себе очима іноземця, що з гіркотою констатував: "Сценарій за якого чинна владна еліта згуртується задля розвитку українського суспільства є менш реальним, ніж той, коли марсіани висадяться в Україні і наведуть природовідповідний порядок". А ще, щоб знали - не всі українці сподіваються на марсіанський сценарій і їм є діло до розвитку власних справ у напрямку справжнього розвитку, що не може не починатись з осучаснення освітньої царини.

Звісно, що "не є розумним надто серйозно сприймати життя, бо щоб ми там не намагались здійснювати, а кінець давно всім відомий". Ми зовсім не хочемо виставити себе такими собі "ідеально-позитивними мудраками", про котрих часто кажуть: "Ой, такий/така із себе правильний/правильна, що аж бридко". Тільки задля певної душевно-стійкої здатності треба хоча б в основу суспільних порядків не закладати правило за якого ніяких правил. Не ідеальне, але ж дійсно якісне життя масових вимірів не робиться без інтегрованих суспільних зусиль і краще, щоб вони були розумними, чого не досягти без справжньої, а не на "шпаргалках" освіченості. Щоб не було так, як шуткують росіяни: "Каждым важным делом у нас руководят важные люди, а хотелось бы, чтобы умные".

Почасти поетам, співакам та й вчителям видається, що саме вони своїм СЛОВОМ роблять світ кращим. Насправді ж все навпаки: їхнє слово від того надривно бринить, що вони зовсім не в змозі здійснити масштабні зміни. На перетворення світу у кращий бік здатні лише ТІ, хто ТЕ прочитає чи сам до ТОГО дійде. А потім візьме та й ЗРОБИТЬ!

Автори:

  • директор фізико-технічного ліцею м. Херсона - Бабенко Микола Іванович - заслужений вчитель України, кандидат технічних наук, почесний громадянин м. Херсона як автор ментальної ідеї;
  • завуч ліцею, Бєлий Володимир Іванович, як її "модельєр";
  • колектив вчителів, вихователів, учнів та батьків ліцею як її носії.

Освіта.ua
12.02.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
03
"На додачу в Україні знову навчання українською буде необов'язковим" - НА ПУТИ! ЗАКОН ПРИМУТ, И ПОСЛЕДНИЙ РУБИКОН ПАДЁТ! П О К Р У Ч І! Я Н И Ч А Р И!
03
"плюнути у власний політико-іміджовий борщ"...пояснить, що ВНЗ потребують автономії, а тому одночасно із ЗНО потрібно запровадити/поновити окремі вступні випробування до кожного університету. Останні назвуть якимось новим мудрованим словом, щоб відвернути увагу від усвідомлення, що все це є поверненням до старого. Це "нововведення" будуть щоденно пропагувати у засобах мас-медіа як механізм пошуку талановитих та обдарованих дітей та як особистісно-орієнтовану дбайливу турботу про сільських школярів"при тому, що цим самим сільським школярам прийдеться НА РІВНИХ вивчати всі університетьські дисципліни. При тому, що вирішувати питання МОЖЛИВО за допомогою грошей. А при нинішньому ставленні до освіти-КОМУСЬ ЖЕ ПОТРІБНО УТРИМУВАТИ ВИКЛАДАЧІВ ТА САМ УНІВЕРСИТЕТ.
Людина
МУЖНЯ ГРОМАДЯНСЬКА ПОЗИЦІЯ.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!