Osvita.ua ЗНО Статті Підводне каміння незалежного оцінювання
Підводне каміння незалежного оцінювання

Перехід до системи незалежного тестування має багато виправдань: це відповідає демократичним нормам, підвищує об'єктивність оцінки та уніфікує рівень вимог у всій країні, відповідає широкій світовій практиці, сприяє інтеграції України в європейський освітній простір, ставить заслін на шляху корупції і багато чого іншого

Підводне каміння незалежного оцінювання

На наш погляд, усе це правильно й неправильно одночасно. І не тільки тому, що все можна довести до абсурду або організаційно зіпсувати ідею.

Існує чимало причин для роздумів із приводу тотального запровадження незалежного тестування учнів загально-освітніх шкіл, але якщо назвати головні, то це, на наш погляд, відсутність глибокого психологічного й філософського опрацювання взагалі та відсутність урахування реалій України. Але все це при дуже добрій і «правильній» риториці. Ми зобов'язані замислитись, перш ніж перейти до незалежного тестування як до нової системи оцінювання навчальних досягнень учнів, отриманих у школі, та системи відбору абітурієнтів до навчання у вищий школі. Від цього залежить доля країни, а за даними досить представницького соціологічного опитування (32466 голосів!) на сайті Українського центру оцінювання якості освіти http://www.testportal.com.ua, 23 % респондентів уважають стару систему вступу до ВНЗ справедливою. Це немало, чи не так?!

Уведення нового - це завжди відмова від старого. При цьому неминуче губиться щось хороше і з'являються нові проблеми та непередбачені труднощі. Спробуємо подумати над тим, що було хорошого у старій системі та як це зберегти в новій. Отримано перші результати, перший досвід проведення зовнішнього тестування торік. Що виявлено негативного і як його можна уникнути в майбутньому?

Насамперед, кілька зауважень найбільш загального характеру. Сьогодні весь світ охоплений європейським культурним полем. Як би не виокремлювався мусульманський світ - учиться він у Європі та Північній Америці. При всій незмінній китайській самобутності - в американських університетах. Як у сучасному анекдоті, російські професори викладають англійську китайським студентам. Японія вивчає не якусь особливу «японську фізику», а найзвичайнісіньку, і прекрасно розмовляє англійською мовою. Але в Європи є серйозна проблема: немає позитивного образу майбутнього і практично сприйнятої концепції людини. Тому два головних запитання системи освіти: «Учити, щоби підготувати до чого, й виховувати з орієнтацією на який ідеал?» - для Європи залишаються без відповіді. Тому орієнтуються не на культуру й життя суспільства, а на потреби ринку. Звичайно, іде процес активного вироблення концепції стійкого розвитку та освіти для стійкого розвитку. Але два головних запитання, поставлених вище, залишаються без відповіді.

Україна як суверенна держава будує свою власну систему освіти, але офіційно з орієнтацією на європейський освітній простір. Тому так чи інакше - вона повинна визначити ступінь свого суверенітету в освіті. Глобалізація - це не тільки нові підходи до регуляції ринків, тарифів і митниці. Це також і загальні стандарти, у тому числі й освітні. А як відповідає український стандарт європейському? За формою Україна переймає європейську й американську систему. А за змістом?

В України додаткові труднощі як у молодої суверенної багатонаціональної держави: вона наполегливо впроваджує державну мову в діловодство та систему освіти, свідомо знаючи, що цьому противиться велика частина населення, і знаючи, що українська мова навряд чи консолідує суспільство, зате відгородить його від іншого світу. Окрім того, тестування проводиться й на мовах інших народів України, наприклад, угорською чи кримськотатарською. Питання складне. Скасувати не можна, заборонити не можна, але і стимулювати не має сенсу. Якщо хтось планує провести своє життя в певному анклаві - це його справа, але фахівець із вищою освітою змушений спілкуватися з більш широким світом. Завжди виникає економічне питання: наскільки доцільно це оплачувати і хто це буде робити? Ось тут ще є над чим думати і що враховувати.

Подивимось, що було хорошого у старій системі і що якимось чином бажано зберегти. Насамперед відзначимо, що незалежне тестування - це пропускний квиток до вищої школи, а не випускний іспит у школі. Тобто незалежне тестування в першу чергу повинне хвилювати вищу школу: кого вона зарахує на навчання? Хто стане її студентами? Але тим самим знижується відповідальність учителя і взагалі школи за результат власної роботи. Зрозуміло, що в першу чергу в учня повинно бути внутрішнє мотивування до навчання. Адже йому жити, йому учитись далі. Але й у вчителя повинен бути зовнішній стимул до роботи. Шкільний іспит більше хвилював учителя, ніж учня (стверджувати це дає підстави особистий досвід). Раз зацікавленість у тестуванні зміщається більше в бік вищої школи, то виникає запитання: в який спосіб брали участь в обговоренні необхідності такого загального знеособленого іспиту представники вищих навчальних закладів? Це не пусте запитання. Відомо, що в нас була сильно розвинена система підготовки до навчання у ВНЗ. І це не було викачкою грошей із випускників, це не було «прихованим хабаром». Якщо говорити про суть - вона була прекрасна для етносу вищих навчальних закладів, для системи, до якої приймають неофіта. Попередня взаємодія з випускниками чи майбутніми абітурієнтами, особливо цілеспрямована, виконує важливу, відповідальну функцію відбору до професійного клану, до касти...

Іншим могутнім фактором підготовки до ВНЗ була система олімпіад, де учень міг виявити свої здібності та потрапити в елітний вищий навчальний заклад. Олімпіади були з усіляких предметів і різного рівня: від шкільних, районних чи міських - до обласних, республіканських і всесоюзних, міжнародних. До останнього часу особливою популярністю користувались олімпіади конкретних вищих навчальних закладів, що проводились на днях відкритих дверей. При блискучому результаті олімпіадника запрошували до вступу в цей ВНЗ поза конкурсом.

Особлива розмова - існування Малої академії наук (МАН). Приходячи до неї, вибираючи предмет, школяр уже в дев'ятому-десятому класі одержував досвід дослідницької роботи та первісні наукові навички, мав наставником викладача ВНЗ, готував доповідь зі своєї теми та виступав із цією доповіддю, привчаючись відстоювати свої думки у великій аудиторії. Після двох-трьох років такої роботи учень ставав дійсно готовим студентом, який прекрасно розуміє специфіку отримання освіти у вищому навчальному закладі, який розуміє ступінь самоорганізації, самоконтролю, а також творчої задачі, що ставиться в роки навчання у ВНЗ.

Отже, ми все це мали. Тепер же єдиним можливим способом у нас має бути незалежне тестування. Діти з малих міст і сіл мають менше можливостей займатись у системі підготовки до ВНЗ. Це правда. Але олімпіади ніхто не скасовував, і заочна форма підготовки до ВНЗ існує дотепер. І їх необхідно зберегти!

Які права тепер залишаються у вищих навчальних закладів у пошуку саме своїх студентів?

ВНЗ повинні бажати студентів, притягувати їх, вибирати, закохуватись у них. Треба давати зелену дорогу переможцям олімпіад і рекомендувати їх до наукової діяльності (інакше де ми опинимось у постіндустріальну епоху!). Треба закликати поступати учнів усіх класів фізико-математичного профілю в технічні та природничо-наукові ВНЗ. Треба набирати майбутніх екологів і майбутніх мовознавців. Нам же будувати наше життя - на цій землі, з нашою культурою та менталітетом.

Що ж ми робимо? Замість цих реальних кроків ми робимо величезні успіхи в руйнуванні системи підготовки до ВНЗ (тому що вона втрачає практичний сенс!). Ми витрачаємо державні гроші на створення громіздкої системи знеособлення. Ми будуємо стіну між майбутнім студентом і викладачем ВНЗ.

Якщо все це зберігати, то виникають пільги, що вимагають квот. А є, окрім того, й інші категорії пільговиків - інваліди, постраждалі від Чорнобиля, учасники військових конфліктів, діти загиблих шахтарів, офіцерів, сироти, випускники сільських шкіл тощо. Розміри квот за деякими категоріями ВНЗ доходять до 75 %. При такій багатофакторності відбору майбутніх студентів існує небезпека того, що результат незалежного, об'єктивного, ідеально проведеного тестування просто втрачає сенс. Просто до переліку необхідних документів додається ще й сертифікат із декількох предметів. Тобто той, хто проходить на законних підставах поза конкурсом, відсуває абітурієнта з високими показниками. Але тут відкривається небезпека зловживань. Проконтролювати, безумовно, усе можна, але при бажанні - усе можна й заплутати. У старій системі прийому до ВНЗ також не була передбачена посада «заступника голови приймальної комісії із прийому хабарів». Хай вибачить нас читач за іронію...

Як би вся ця система не призвела до одного: до перебудови механізму хабарництва. Якщо раніше це робилося за махінації з письмовими роботами або прихильністю на усному іспиті, то тепер може бути ще простіше. Адже вступних іспитів офіційно просто не існує!

Подивимось, з якими труднощами зіштовхнулись при проведенні пробного, але великомасштабного незалежного тестування в минулому, 2007 році. На сайті Українського Центру оцінювання якості освіти представлені докладно результати зовнішнього незалежного оцінювання 2007 року. Уражає масштаб виконаної організаційної роботи. Схоже, що менеджери потрудились дійсно дуже добре. Це приємно. Але як у дійсності обстоять справи, власне кажучи?

Результати тестування, прямо скажемо, не дуже високі. Частка провини школи, безумовно, є. Але чи тільки школа винна? Пропонуємо розібрати приклад м. Харкова, що торік був одним із трьох міст, де проходив експеримент із незалежного тестування. Середній рівень наших шкіл виявився нижче середнього... Непогано впоралися з тестами учні з фізмат-ліцею (ФМЛ № 27). І зрозуміло чому: у них тестові завдання практикуються вже кілька років. Їм зрозуміло було, що таке тест і «з чим його їдять». Окрім того, кількість годин на математику-фізику та якість вимог у цьому ліцеї на голову вище, ніж у звичайних школах.

А ось приклад окремої пересічної дівчинки зі звичайної школи. Вона старанна, стабільна, добродушна, чуйна... У школі йде на срібну медаль. Її цінують - і як людину, і як ученицю. Але на тестуванні вона одержує бали, що дорівнювали ... 7! Тому що у звичайній районній (непоганій!) середній школі учнів цілеспрямовано не готували до цих тестових завдань. Результат по місту виявився пригнічуючий, міській владі довелося звернути увагу, що треба поліпшити підготовку випускників (мовляв, учителі не здали іспит із підготовки випускників до незалежного тестування)... Ось і виходить, що крім підготовки до випускних іспитів - а їх ніхто не скасовував - учителі одержують додаткове навантаження в підготовці до тестів. А кому, як не практикам, знати, що кожний вид контролю вимагає окремого відпрацьовування на уроках! І, до речі, таких годин у наших шкільних навчальних програмах не закладено, так само як і немає методики підготовки до тестування...

Сумніваюсь, що юні випускники сільських шкіл, у яких теж немає досвіду тестування, пройдуть його бездоганно, краще, ніж міські. Виходить, треба готувати в першу чергу вчителів, а потім і молодих людей до цієї специфіки. У згаданому звіті Центру говориться про те, що така робота була зроблена. Виходить, вона недостатня! Але тут виникає небезпека, що школи перестануть учити, а почнуть тренувати (натаскувати, попросту кажучи) учнів, як правильно заповнювати тестові завдання. Але оскільки у школі особливої зацікавленості в цьому не існує, то це може бути поставлено на комерційну основу, так би мовити, у позаурочний час. Але оскільки це важливіше для школяра й за гроші для вчителя (організатора можливих курсів), то навчання так чи інакше постраждає. Також можуть виникнути комерційні центри з підготовки до написання тестів. А вона теж може придбати мафіозний характер. Тут ми знову впираємось у проблему різниці підготовки в міській і сільській місцевості. Зрозуміло, що наші великі міста набагато швидше обзаведуться подібними комерційними центрами.

Ще одне важливе питання - рейтинг вищих навчальних закладів і рейтинг спеціальностей. Як, знаючи свій середній бал, довідатися заздалегідь, у якому ВНЗ саме таким буде прохідний бал? Заяви дозволено подавати у три ВНЗ. Але, наприклад, як це зробити, якщо ВНЗ у різних кінцях України, а заяву треба подавати до приймальної комісії особисто. Адже поштою відправити комплект документів не можна. Хоча що цьому заважає? Так чи інакше, рейтинг ВНЗ і спеціальностей необхідний, заздалегідь знати орієнтовний прохідний бал - необхідно, щоб не подавати заяву без шансів на зарахування.

І що ще дуже важливо - прохідний бал повинен бути із профільного предмета спеціальності. Наприклад, знову ж, в одному з харківських ВНЗ на спеціальність «комп'ютерний дизайн у видавничій справі» у 2007 р. був високий конкурс, тому були підвищені вимоги до прохідного бала з математики. Запитання, яке відношення має математика до цієї спеціальності? Аніякого. Але конкурс зобов'язує. Хіба нам потрібні талановиті математики на модну незатребувану спеціальність?

Питань багато. Є проблеми з подібною системою тестування й у європейських країнах. І було би нерозумно механічно копіювати чужий досвід і створювати дорогу нову систему замість того, щоб навести порядок у своєї старій і випробуваній.

Автори: О. Шейніна, Є. Смотрицький

Освіта.ua
06.11.2008


Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!