Народні депутати днями добряче порадували українську дітвору, зокрема ту її частину, яка коротає дні в загальноосвітніх навчальних закладах
Відтепер школярі у нашій країні, як і колись, будуть навчатися на рік менше, оскільки система освіти вольовим рішенням вищої української влади знову переключилася в одинадцятирічний режим.
Цікаво, що думок з приводу нововведення стільки, скільки, мабуть, і людей. Ті, хто підтримує одинадцятирічку, відкорковують шампанське і святкують. Супротивники невпинно волають, мовляв, це крок назад, який неодмінно зіграє злий жарт з державою.
Напевно, почасти не мають рації і ті й інші. Причина в тому, що істина в цьому питанні прихована набагато глибше, ніж сьогоднішні суперечки, на мій погляд, безглузді "переливання" з пустого в порожнє.
Якщо розібратися, стане абсолютно очевидним той факт, що немає ніякого значення, скільки років нашій дітворі необхідно відсидіти за партою і тим більше в якому віці потрібно віддавати дитину в дитячий садок. Безумовно, режим, тиха година, зарядки, спілкування з однолітками - все це йде на користь. Однак не варто забувати й про те, що багатьом дітям набагато комфортніше і простіше розвиватися у звичних домашніх умовах.
Особисто мені ще не виповнилося й п'яти років, коли мій нині покійний дід, офіцер у відставці і майстер спорту з легкої атлетики, навчив мене читати за складами, чеканити таблицю Піфагора, їздити на велосипеді і ще багатьом іншим корисним речам. Причому це все проходило в теплих сімейних умовах, без ременя. А головне, без типово дитсадкових прийомчиків.
Ніхто не ставив мене до кутка, не кричав, не зривав на мені свою злість і не забороняв вставати з-за столу, не доївши перше, друге і третє. Погодьтеся, те, що дасть дитині вдома педагог чи хтось із батьків, чадо ніколи не отримає від вихователя. Хоча б тому, що у вихователя таких чад не один десяток і розвивати всіх просто не вистачає часу.
Головна ж біда звичної усім нам шкільної освіти приховується в самій її назві. Це "середня" освіта, суть якої відобразив класик фразою "ми всі вчилися потроху, чого-небудь і як-небудь".
Ось в цьому й приховано сенс сьогоднішнього навчання наших школярів. І результат такого навчання завжди однаковий. З першого класу діти звикають лише виконувати команди, накази, настанови педагогів. Простіше кажучи, зазубрив, повторив, як можна швидше, відчеканив і... з такою ж швидкістю забув. Але хіба суть освіти в цьому, хіба важливі оцінки, бали та інші речі, якими визначається успішність?
За великим рахунком, головна мета шкільних занять у тому, щоб навчити дитину самостійно мислити, навчити розбиратися в навколишньому світі. Дати учневі можливість максимально розкрити свої таланти, визначитися з тим, що подобається, а до чого душа не лежить. Зауважте, не вчити, а дати можливість вчитися.
На превеликий жаль, прагнення багатьох учителів у будь-який спосіб чомусь і якось навчити, просто перекриває кисень дитячим спробам що-небудь зрозуміти, усвідомити, оцінити.
Думаю, не буде секретом і те, що аж ніяк не на користь дитячому розвитку постійні перегони за успішністю. Більшість вчителів прагнуть підвищити цей показник у своєму класі, примушуючи когось займатися зубрінням, а когось просто "тягнуть за вуха".
У такому вигляді, як сьогодні, існуюча система освіти практично безкорисна. Це звичайний конвеєр з виробництва оцінок, балів, списаних зошитів, атестатів та випускників з дзвіночками і червоними стрічками.
І абсолютно не принципово, скільки часу ця освітня машина працює - десять, одинадцять чи дванадцять років.
У результаті все одно отримуємо не визначених зі своїм майбутнім дітей, які зовсім не мають уявлення про те, як влаштований сучасний світ. Лише одиницям вдається прорватися крізь монолітні бастіони середньої освіти, середнього інтелекту й навчитися думати. Таких дітей запросто можна впізнати по тому, що, виходячи за шкільні двері, вони вже чітко знають, чого прагнуть, знають, у який вуз підуть на навчання, а головне, ким і де вони через кілька років будуть працювати, скільки отримуватимуть і де будуть жити.
Саме кількістю таких юнаків та дівчат запросто можна визначити ефективність будь-якої системи освіти. І, починаючи що-небудь змінювати, необхідно перш за все прагнути до збільшення кількості ось таких, хоч і маленьких, але вже думаючих громадян. В іншому випадку будь-яка реформа, будь-яке нововведення, яким би корисним воно не здавалося, лише підтвердить загальновідому шкільну істину: "від перестановки доданків сума не змінюється".
Автор: В'ячеслав Старейченко, перший заступник головного редактора "Известия в Украине".
За матеріалами: izvestia.com.ua
Дата публікації: 09.07.2010
