Osvita.ua Середня освіта Статті Не хлібом єдиним...
Не хлібом єдиним...

Не хлібом єдиним... Але все-таки про хліб! Скільки має одержувати вчитель, щоб від нього можна було вимагати хорошу роботу?

Не хлібом єдиним...

Головне питання обговорюваної проблеми: скільки ж треба платити вчителю, щоб він добре працював, щоби з нього можна було спитати. Повторимось - не все визначають гроші, та й не все вони повинні визначати. Існує нижній поріг, за яким можна говорити про банкрутство професії. Якщо зарплата нижча, ніж прожитковий мінімум чи споживчий кошик, нижче риси, коли учень починає криво посміхатись у розмові з учителем, - не можна називати таку винагороду заробітною платою і, відповідно, не можна вимагати якості в роботі. Таку ситуацію не можна навіть обговорювати. Але якщо кожній працюючій людині в суспільстві гарантована зарплата, що дозволяє вижити, то якою мусить бути справедлива зарплата вчителя?

При всій невизначеності поняття "справедливість" прекрасно розуміємо, що інтуїтивно, психологічно вона уловлюється безпомилково. І порушення справедливості в оплаті в обидва боки, як заниження, так і завищення, веде до негативних наслідків. При недоплаті неминучий відтік кадрів зі школи, і насамперед висококваліфікованих, конкурентоздатних чоловіків. При переплаті, як би дивно це не звучало, неминуче виникне психологічна напруженість, нездорова конкуренція за робочі місця, й у школу прийдуть не вчителі за покликанням, а ті, хто любить гроші та вміє плести інтриги. Так чи інакше, необхідне розуміння мотивів: чому людина згодна працювати за певну зарплату й не згодна на іншу. Ось тут важливі самооцінка людини, її амбіції та рівень домагань, система цінностей та ідеали, якими вона керується.

З іншого боку, важливе ставлення суспільства, інших соціальних груп до педагогічної професії. Якщо поріг зарплати нижче порога банкрутства професії, то повія й вишибала стають шанованими в суспільстві, оскільки вони затребувані. Учителі явно готові працювати за помірну зарплату, але таку, щоб не соромно було казати, що вони "сіють розумне, добре, вічне!". Учитель, котрий не має авторитету й поваги з боку суспільства, не може виконувати свою соціальну функцію. Самі вони про це можуть не говорити, але якщо це мовчки не мається на увазі, то це теж ненормально. Тоді можна припустити, що девіз такого вчителя - "аби гроші платили", що несумісне зі статусом учителя.

Так чи інакше, моральні стимули до праці відіграють колосальну роль у мотивації трудової діяльності, ставленні до моральних і професійних якостей працівника. Сьогодні точна картина ставлення до професії вчителя невизначена, тому потрібні соціологічні дослідження, які показали б реальне ставлення до професії вчителя. А співставивши їх з економічними показниками (зарплата й педагогічне навантаження), з економічними досягненнями країни, можна було б науково визначати політику в галузі управління освітою та в оплаті праці. Але й без наукових досліджень усім ясно, що престиж учителя, узагалі школи сьогодні неприпустимо низький. І ситуація погіршується потоком негативу в засобах масової інформації. У тому числі й ці рядки підливають олії в полум'я - адже існують і позитивні моменти, і про них треба більше говорити, писати, показувати. Але не можна вважати позитивом шоу-конкурси на кшталт "Учитель року", багаточисельні й нікому не потрібні конференції, помпезні піар-відкриття нових шкіл тощо. Без школи сьогодні не можна, без учителя не можна, але ставлення суспільства до них, схоже, повернулось до стану приблизно столітньої давнини.

Ми всі розуміємо, що треба підвищувати престиж школи, треба підвищувати зарплату вчителя як один зі способів підвищення престижу школи й інтересу до знань, довіри до школи як виховної установи. Але давайте уважніше розберемось у тому, хто платить, скільки платить, за що саме і яка позиція повинна бути в учителя в питанні оплати його праці.

Давайте розберемось у тому, хто платить учителю. Питання здається риторичним, оскільки в державній школі вчитель одержує зарплату від держави. Але завжди від імені держави говорять конкретний директор і завуч. Це від взаємин із ними в першу чергу залежать навантаження, категорія, розклад і кількість усіляких неоплачуваних громадських навантажень. Тому при відмінних макроекономічних показниках (величина бюджетного фінансування, структура бюджету тощо) зусилля держави в питанні оплати праці вчителів можуть бути зведені до нуля системою шкільного менеджменту. При будь-якому критерії оплати праці (годинне навантаження, кількість учнів у класі, категорія, завідування кабінетом чи майстернею, управління методоб'єднанням, надбавки за зошити, оплата з розрахунку на одного учня тощо) у школі може спалахнути тиха війна, що, природно, не сприяє підвищенню ані якості освіти, ані авторитету школи. Тому необхідна система продуманих заходів для обмеження можливих негативних наслідків. Наприклад, при оплаті за одного учня школа може скоротити «зайвих» учителів, а фонд зарплати розділити на тих, котрі залишились, і тим самим підняти оплату праці.

Найбільш складне питання, мабуть, - за що платять учителю. Легко підрахувати робочі години, кількість учнів і перевірених зошитів. І це треба робити, але все це не продукт праці, а обсяг виконуваної роботи. І чим більше не виходить зовсім, тим краще. Якщо пожежнику оплачувати години, проведені на пожежі, то він перетвориться на палія. Почасти результатом праці вчителя є успішність, але тоді її можуть завищувати заради зарплати. Участь в олімпіадах і кількість вступників до ВНЗ - безумовно, показник, але це особиста справа учня, і ставити вчителя в залежність від цих показників не зовсім коректно. У такому ж становищі знаходиться й зовнішнє оцінювання навчальних досягнень - воно не є загальнообов'язковим.

Тобто знайти таку «лінійку» чи «ваги», на яких можна зважити результат роботи вчителя, - важко. І при цьому ми знаємо, що саме від школи, від учителя залежать якість життя, рівень культури, життєстійкість країни. Бісмарк казав, що всім хорошим Німеччина зобов'язана шкільному вчителю. І Радянський Союз був зобов'язаний усім хорошим шкільному вчителю. Система освіти - система із тривалим запізнюванням. Це селянин навесні сіяє, а восени жне. Результати роботи системи освіти можна побачити приблизно через покоління, тобто років через двадцять. А віддалені наслідки будуть лунати ще через 2-3 покоління.

Наступні труднощі - суперечливі цілі вчителя й учня. Теж звучить парадоксально. Але не секрет, що не всі хочуть і не всі можуть учитись, але ж середня освіта в державі є обов'язковою. А насильно милим не будеш, і якщо учень не зацікавлений у навчанні, то волею-неволею функція вчителя й уся система освіти змінюються: школа стає відстійником, дитячою резервацією, а вчитель - наглядачем. Ще гірше: державний шантажист, який ставить умови учню: не будеш учитись - не одержиш документ про освіту, а без нього нікуди. Безумовно, документ треба одержувати чесно, але це не полегшує двозначного становища вчителя. У Німеччині на сьогодні виникла величезна соціальна проблема: близько 80 тисяч учнів щорічно не одержують документ про закінчення середнього навчального закладу. Німецький учитель нотацій не читає, але й "липу" не ставить. А хто відповість, що робити з десятками тисяч неосвічених німців, які вступають у життя без найменшого шансу на одержання роботи? Школа не справляється із задачею соціалізації!

Загальна освіта неминуче знижує планку освіти й оплату праці вчителя. Але не можна забувати, що школа також і виховує, тому треба знайти компроміс і розуміти, що вчителю треба платити також і за виховну функцію. А ті, хто може й хоче вчитись, - будуть учитись. У старших класах звичайних шкіл, у спеціалізованих школах, у приватних, якщо є бажання й можливість. І держава повинна виробити механізм і відповідну оплату праці вчителя, щоби бажаючі вчитись одержували знання у школі й без додаткових оплат. Репетиторство - це ганебне явище в усьому світі. Це результат поганої роботи школи. І гроші, які люди готові платити за знання, що одержують у репетитора, - це ті суми, що не доплачує вчителю держава. Так освіта перетворюється на сферу послуг, утрачаючи при цьому своє виховне значення.

Наступна проблема сформульована у статті В. Другова: "Ніде у світі вчителів не зобов'язують стільки займатись не своєю роботою, не змушують вести стільки бюрократичної документації, не підштовхують шкільні колективи до окозамилювання, як у теперішній Україні". Тут коментар зайвий. Додамо тільки, що багато шкіл сьогодні чомусь змушують учителів "відсиджувати" у школі восьмичасовий робочий день. Можна тільки знизати плечима.

Підвищення зарплати - справа приємна, але дуже неоднозначна в сенсі покращення якості роботи. Особливо в освіті. Високі оклади у фінансовій сфері не додали її працівникам і хазяям ані компетентності, ані соціальної відповідальності чи просто совісті. Інакше не було би кризи, від якої страждають далеко не всі. Насамперед треба розуміти, що гроші, так само як і сила, мають векторні властивості: дивлячись, як і на що їх витратити, дивлячись, до якої точки й у якому напрямку прикласти силу. При тих самих грошах, при одній і тій же силі результат буде різний при різному напрямку дії. Між зарплатою та якістю немає однозначної відповідності. Ми це намагались розкрити.

У Росії зараз проходить реформа оплати праці у школі. Дискусія в суспільстві величезна. А поки йдуть суперечки та реформи, що робити вчителям, які ледь зводять кінці з кінцями, які поставлені суспільством у принизливе становище? Варіантів багато. Щоб вижити та "доодержати недодане", можна торгувати оцінками, улаштовувати під різним приводом побори, організовувати страйки, пропонувати платні освітні послуги в позаробочий час і т. п. Фактично вчитель стоїть перед дилемою: зберегти себе як тварину і щоб вижити, піти на будь-які способи "заробити" чи зберегти високе звання Вчителя у своїй душі та тягнути жалюгідне існування.

Учитель мусить навчитись формулювати свої вимоги та виражати їх через профспілки, через інститути громадянського суспільства, у крайньому випадку - "голосувати ногами". Але взяту на себе соціальну функцію вчитель зобов'язаний виконувати незалежно від зарплати. Треба висувати виробничі претензії за адресою: директору, місцевій владі, міністру, профільному комітету Верховної Ради, Президенту, але не дітям. Від "халтури" вчителя постраждають усі, але найменше - вищезгадані посадові особи. А мусить бути навпаки.

То що ж треба робити для підняття якості освіти, якщо зарплата не панацея в цьому питанні? Необхідний елементарний порядок у державі і щоб риба не псувалася з голови. Необхідний попит на знання, що може створити працююча економіка. Необхідний моральний простір, що створити важче за все і на сьогодні навіть незрозуміло, як. Якщо у статті Д. Табачника про роботу Міністерства освіти і науки України викладена правда, у чому ми не сумніваємось, то надії немає.

У статті голови комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти К. Самойлик (нині секретар цього комітету) викладений цілий комплекс заходів для підняття престижу вчительської праці. Вона наводить слова одного вчителя історії, який звернувся в комітет з листом: "А що робиться, щоби підняти престиж учительської професії?, - пише автор звернення. - Коли востаннє було створено художній фільм, присвячений учителю? Де наші кращі вчителі - гордість вітчизняної шкільної педагогіки? Так, існують конкурси "Учитель року". Але скажіть, хто згадує вчителів у повсякденному житті, у сум'ятті справ? Тільки успішний педагог може виховати успішного учня. Про це не пишеться в офіційних документах про пріоритетні напрями освіти, але так воно є. І справа не тільки у фінансуванні. Справа у престижі педагогічної професії. Державі, суспільству необхідно тільки підтримати школу, як це стане відчутно й суттєво. Якщо це не відбудеться, то жодні мільярдні вливання у сферу освіти вже не допоможуть. Та й чи дійдуть випускники педагогічних ВНЗ до школи?". Але про який престиж може йти мова, якщо в державі не виконуються закони! К. Самойлик указує, що статті 57 і 61 Закону України "Про освіту" не дотримуються. У такій ситуації всі добрі слова на адресу школи та вчителів є лицемірством і звучать, як насмішка.

І останнє, але найважливіше. Потрібний чесний учитель, людина із совістю та професійним соромом. Для цього суспільству необхідно мати моральний простір з механізмами підтримки моралі. За великим рахунком, у європейській культурі, до якої ми відносимося всупереч нашому бажанню, такого простору не залишилось. В Європі добре функціонує судова система й дотримується закон. Але це сфера права, а не моралі. У СРСР мораль погано, але підтримувалась парткомами й товариськими судами, узагалі великим впливом трудового колективу. Закон у нас не працює, трудовий колектив практично не пред'являє моральних вимог, а громадянське суспільство, навіть якщо воно й існує, більше оперує правовими поняттями та механізмами. А без морального відбору не буде й моральної особистості. Сьогодні вчителя ніщо не змушує бути моральним, окрім культурної та психологічної інерції.

Щоб уникнути докорів у відхиленні від прямої відповіді на запитання, винесене в заголовок статті, додамо: зарплата вчителя повинна бути приблизно середньою по області чи економічному району. Так, до речі, практично в усіх розвинених країнах. Створюючи людський капітал, учитель тим самим створює й умови для появи такого середнього рівня зарплати. Мабуть, це і є його зарплата. Природно, треба враховувати навантаження (години, завідування кабінетом, майстерні, зошити, методоб'єднання) та кваліфікацію вчителя (категорія, стаж). За особливі результати (олімпіад, особливо високий рівень навчальних досягнень) повинні бути особливі нагороди у вигляді почесних звань, урядових нагород, разових премій. І необхідно враховувати колективні досягнення школи, усього педагогічного колективу, причому не тільки в сенсі навчальних показників, а й у загальному рівні культури: створення атмосфери дружелюбності та співробітництва, відсутність правопорушень, куріння, пияцтва, наркоманії тощо. Особливо успішні школи повинні мати особливі надбавки. Не слід забувати, що крім прямих виплат є й пільги: на комунальні послуги, відпустки, статус держслужбовця, пенсію тощо.

Учителям треба дати спокійно працювати, поменше перевірок та атестацій, а результати себепокажуть. Але гірше вже навряд чи буде.

Редакційний переклад українською.

Автори: Є. Смотрицький, О. Шейніна, Харків - Kaiserslautern

Стаття журналу "Відкритий урок: розробки, технології, досвід"

Освіта.ua
23.10.2009


Коментарі
Аватар
Введіть ваше ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Введіть код:
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Алла
Добрий день! Допоможіть, будь ласка, вирішити ситуацію з нарахуванням зарплати в школі. 13 років я працювала вчителем англійської мови, мала свій оформлений мною кабінет, за який отримувала кошти, як завідуюча кабінетом. 2 роки потому була обрана заступником директора з виховної роботи на пів ставки, рік отримувала кошти як завідуюча кабінетом англійської мови, так як я продовжую викладати англійську мову і далі- маю 18 годин. Вчора мені зателефонував районний бухгалтер, яка повідомила, що з мене знімають кошти за ці роки за кабінет, тому що я не маю право отримувати кошти, бо я входжу в адміністрацію і мені закон не дозволяє отримувати кошти за кабінет. Чи дійсно заступник директора не має право отримувати кошти за кабінет. Допоможіть, будь ласочка
Ірина
В статье автор не учёл, что учитель - единственная профессия, где орудия труда (методические пособия, наглядный материал и т.д.) покупает сам учитель на свою зарплату. А эти орудия труда стоят сейчас недёшево.
Богдана
Можна було б і погодитися, і порадіти, що нарешті таку пильну увагу заслужило наше вчительство у пресі, якби не було так сумно, що дальше розмов і передвиборчих промов справа не рухається останні - надцять років. Є пропозиція до преси і телеканалів: реалітішоу "Тиждень в шкурі простого вчителя, простої школи звичайного міста..." І брати в це шоу не бажаючих, а тих, від кого залежить розвиток освіти України...