Osvita.ua Середня освіта Реформа середньої освіти Про деякі особливості освітньої нацполітики
Про деякі особливості освітньої нацполітики

Проблема втілення задумів освітньої реформи у життя - це не освітня проблема, а суспільно-політична

Про деякі особливості освітньої нацполітики

Так вийшло, що автору за свою більш ніж сорокарічну професійну педагогічну діяльність випало власним спинним мозком пізнати особливості освітньої політики:

  • авторитарної радянсько-імперської заідеологізованої системи;
  • реально демократичних закордонних систем сталого освітнього розвитку;
  • перехідної системи на зорі незалежності;
  • розбалансованої системи компромісів між старим і новим теперішнього часу.

Дозволю собі нагадати деякі очевидно назрілі напрямки/лінії змін в актуальній освітній політиці, які у нас ігноруються десь методом замовчування, а десь відтермінуванням під приводом «браку коштів».

Оцінювання

Ще років з десять тому не тільки ректори університетів, а й українська спільнота базового рівня активно протидіяла намірам впровадження вступу до ВНЗ виключно на основі сертифікатів ЗНО. З прийняттям нового рамкового закону «Про освіту» опір майже зник, але наміри повернути на старе не зникли.

Минулого року і процедура державної підсумкової атестації для випускників 11-х класів набула статусу по-справжньому державної, бо стала здійснюватися у форматі незалежної зовнішньої атестації на базі тестувань УЦОЯО.

На часі постає актуальним впровадження окрім пріоритетних особі предметних ДПА, поєднаних з процедурою отримання сертифіката ЗНО, ще й такої ДПА у форматі ЗНО з певного комплексу загальноосвітніх предметів.

Такий проект має підстави для впровадження з тією метою, щоб:

  • по-перше, зняти проблеми, пов’язані з високим рівнем суб’єктивної залежності та, відповідно, низьким рівнем об’єктивності середнього балу атестата;
  • по-друге, уберегти старшокласників від душевної дихотомії через думку про існування «непотрібних» йому предметів.

Учнів базового циклу навчання (5 – 9 класи) має також по закінченню 9-го класу очікувати оцінювання у форматі ЗНО.

І не як покарання, а системний засіб для переходу до старшої ланки загальної середньої освіти відповідно до особистих профільних уподобань та рівня спроможності відповідати визначеним для того держстандартам.

Аналогічно й щодо вчителів постає вкрай актуальною потреба у впровадженні, замість суб’єктивно залежної процедури атестації, нового механізму сертифікації у формі зовнішнього незалежного комплексного оцінювання (предмет + педагогіка + технології).

Інтеграція

Життя - це постійний процес вибору яким шляхом піти. І тут у нас, педагогів, також точка роздвоєння: або ми «сідаємо» на цього «коня» - інтеграцію, або ми їй всіляко протидіємо. Прямо чи опосередковано.

Для, хто працював у країнах, історично пов’язаних з французькою моделлю організації освіти, несподіваним було те, що там фізику та хімію веде одна людина. Але після занурення у їх «практику, яка працює», дуже швидко прийшло розуміння того, що такий підхід для учнів є значно кращим, ніж роздільний. Вчитель, скажімо, на фізиці не дублює матеріал, який вже було пройдено у споріднених тематичних розділах програми з хімії, чим системно досягається оптимальний режим навантаження на учня.

А ще під час дослідження фундаментальних природних явищ учні щораз отримують більш глибокі пояснення, бо ті весь час опираються на елементи міжпредметного зв’язку, адже останні у вчителя як-то кажуть «не виходять з голови». Крім того, такий системний підхід автоматично забезпечує більше поле для реалізації принципу врахування індивідуальних особливостей учнів, бо на двох різних предметах в учня один і той же освітній «тренер».

У ще більшій мірі система отримує зиск від такої інтеграції двох предметів під час випускного зовнішнього оцінювання - учень за один «підхід» проходить комплексне тестування із фізики, і з хімії. Ліцеїст дещо іншого профілю має подібне ЗНО вже з поєднанням хімії та біології, а інший - історії та географії.

Наші ж наміри з інтеграції шкільних предметів через підготовку спеціальної програми та відповідного їй підручника підсвідомо враховують ту традицію, що наш старшокласник має продовжувати «тягти» весь комплекс з двадцяти обов’язкових предметів, що мав до того у 5 – 9 класах.

Далі починаються розмови про необхідність спеціальної підготовки окремих вчителів і … наступає стан паніки - система до такого не готова! Це при тому, що у тисячах сільських, а подекуди й міських, наших шкіл десятиліття працюють вчителі, котрі ведуть чи не по п’ять предметів і … паніки немає.

Переконаний, що інтеграція може бути:

  • десь як інтеграція на рівні особи вчителя, який веде два споріднених предметів;
  • десь як інтеграція на рівні змісту, коли певний комплексний курс подається для групи учнів з різних класів відповідно до їхніх освітніх пріоритетів;
  • десь як інтеграція контингенту старшокласників з декількох класів, щоб усунути дублювання загальноосвітньої підготовки під час переходу їх закладів вищої освіти.

Структура

Широке застосування принципу інтеграції дасть можливість провести й зміну структури та змісту освіти.

У наших умовах, коли в основі шкільної освіти лишається класно-урочне навчання одного й того ж складу учнів від 1-го до 11-го класу, робота з осучаснення змісту та структури загальної середньої освіти досі ніяк не вийде на рівень системного виміру.

Звісно, потрібен перехід до кардинальної нової для нас структури освіти, у якій має з’явитися справжня профільно-цільова освіта старшокласників.

Після базового освітнього етапу повна загальна середня освіта сучасного рівня якості має передбачати її здобуття на поглибленому змісті того чи іншого профільного циклу предметів. Саме циклу, а не одного-двох профільних предметів з основ наук, бо навчання старшокласника ще залишається загальноосвітнім, а не професійним.

Тому забезпечити по-справжньому ефективне навчання старшокласників методом простого переводу учнів з 9-го до 10-го класу у «рідній» школі та ще й в умовах збереження структури предметів основної школи є неможливим. У розвинених освітніх системах вчать кожного окремого старшокласника в одно- чи багатопрофільному ліцеї, але ніколи у тому самому класі, що сформувався ще у початковій школі.

При цьому, якщо й бувають багатопрофільні заклади, то ніяк не у вигляді традиційних пострадянських закладів І – ІІІ ступеня, більшість з яких має один-два випускних класи.

Але, попри очевидну абсурдність такої практики, у нашій системі освіти заклади щороку звітують про обсяги охоплення учнів 10-11 класів профільним навчанням.

Суспільство вводять в оману, коли заявляють, що мережу профільних ліцеїв для випускників 9-х класів можна запровадити лише з 2029 року, коли прийде «новий» учень і буде підготовлено «нового» вчителя. У нас і зараз є тисячі педагогів, здатних організувати діяльність академічних ліцеїв за всіма міжнародними вимогами до ліцейського формату надання освіти.

Звісно, проблемою було і лишається гідне фінансування освітньої сфери та відсутність проактивного ставлення до навчання у багатьох учнів.

Для формування такої риси освітній системі потрібно запровадити, як мінімум, наступне:

  • впровадити механізм сепарації/селекції учнів на етапі вступу до старшої ланки;
  • по-друге, перейти до таких організації навчання учнів, які б передбачали їх активну самостійну роботу над складним (відповідно до віку) новим матеріалом під тренерським супроводом вчителя.

Звертаю увагу, що за такої організації навчання учнів кардинально змінюється роль вчителя. Вчитель стає модератором/коучем, замість того щоб виконувати традиційну роль з «пояснення нової теми».

Соціалізація

Проект «Нова українська школа» акцентує увагу на необхідності формування соціально-громадської компетентності та підприємливості:

  • Соціальні та громадянські компетентності - усі форми поведінки, які потрібні для ефективної та конструктивної участі у громадському житті, на роботі. Уміння працювати з іншими на результат, попереджати й розв’язувати конфлікти, досягати компромісів.
  • Підприємливість - уміння генерувати нові ідеї й ініціативи та втілювати їх у життя з метою підвищення як власного соціального статусу та добробуту, так і розвитку суспільства і держави. Здатність до підприємницького ризику.

Звісно, найгіршим варіантом реалізації таких освітніх потреб було б запровадження окремих предметів з такими назвами. Адже ці компетенції формуються як навчальним процесом із вивчення змісту кожного предмета, так і всім укладом життя закладу освіти.

Перший приклад того як це робиться за кордоном: кожного нового навчального року учні з особливою цікавістю йдуть до закладу, щоб побачити своїх НОВИХ однокласників, бо адміністрація з метою практичної реалізації цієї потреби (соціалізації) наново «перемішує» контингент паралелі.

Другий: закордонні ровесники наших учнів з не меншим інтересом чекають оновлений список вчителів, які будуть вести у них навчальні предмети. У нас же кожен вчитель має «свій» клас, який він «оберігає» від інших колег, бо ж це його «друга сім’я».

Уявіть собі «практику, яка працює» за якої старшокласники, попри наявність ліцейської їдальні, організовують діяльність окремого ліцейського кафетерію, у якому всі роботи здійснюють по черзі самі, без втручання дорослих. На перервах, без пропуску занять. Закупка товару – після занять.

А ще ліцеїсти мають право на десяток днів для цільових навчальних екскурсій під час навчальних занять за розкладом. Наприклад, вони пишуть програму відвідування іншої країни, розподіляють відповідальних за тематичними розділами звіту про поїздку, протягом року здійснюють соціальні проекти для того, щоб заробити для оплати витрат на поїздку більшу частину її бюджету, бо місцева влада виділяє лише частину, а з гаманця батьків можна взяти лише на кишенькові витрати.

Наші ж організатори освіти досі вважають, що на кожну освітню компетенцію достатньо ввести окремий предмет, щоб на уроках розповісти про здоров’я, сплату податків та форми підприємливості чи правила безпеки, або специфіку шлюбного життя і … тоді все буде «Окей» - мета буде досягнута.

І це попри те, що реальне життя не надає жодних підстав так вважати.

Генеральний директор «Майкрософт Україна» Надія Васильєва констатує: «… у чому проблема нашої ІТ-освіти? У тому, що всі хочуть працювати індивідуально. Ти приходиш, сідаєш за комп'ютер і щось там робиш один. А в реальному житті всі розробники працюють у командах. Чому іноді складно працювати з українськими розробниками? Бо кожен сам по собі, а разом робота не клеїться. Насправді проблема української технологічної, інженерної сфери та сфери ІТ у тому, що учні, які роблять класну роботу, не вміють взаємодіяти, а відтак вони не можуть стати керівниками крутих проектів і залишаються тільки гвинтиками».

Доброчесність

У ситуації кризи якості освіти вкрай важливо зробити наступні кроки для ліквідації недоброчесних практик в освіті:

  • по-перше, інституційно спрямувати діяльність вищого державного освітнього менеджменту на провадження політики очищення від корупції та недоброчесності;
  • по-друге, реальні з відповідними структурними та ресурсними засобами реалізації програми впровадження принципів порядності та доброчесності як пріоритетних для систем врядування всіх рівнів;
  • по-третє, започаткувати модель дійсно цільового використання бюджетних коштів на освіту, яка апріорі не допускатиме фінансування тих фізичних та юридичних осіб, які не дотримуються норм та положень принципу доброчесності в освіті.

В останньому мова йде про запровадження стандартних для сучасного світу чинників відповідального ставлення до справи – класифікатора нормативно-правових санкцій до порушників:

  • щодо фізичних осіб – призупинення права на участь у програмах бюджетної освіти на півроку, рік чи два, а то й п’ять відповідно до типу порушення чи спроби до його здійснення;
  • щодо юридичних осіб – відмова у наданні ліцензії закладу, який не має внутрішньої служби контролю за якістю освітньої діяльності та дотриманням доброчесності чи позбавлення раніше наданої ліцензії у випадках недієздатності такої служби.

У такому підході закладається саме метод м’якої дії, бо не йде мова про відрахування здобувача освіти чи закриття закладу. Дієвість та демократичність такого підходу тримається на тому, що згідно з конституцією державна виконавча влада поширює цільове освітнє фінансування на всіх тих, хто не має проблем з нецільовим використанням бюджетних коштів з причини невідповідності своєї діяльності нормативним вимогам щодо:

а) принципу доброчесності;

б) мінімально допустимого рівня якості.

Зрозуміло, що у контексті принципу м’якої сили доречним є запровадження таких підходів спочатку лише для ЗВО ІV рівня акредитації. І лише після мінімально доречного періоду адаптації суспільства до нової для нього практики перейти до змін і на нижчих рівнях, у томі числі для старшокласників академічних ліцеїв та самих закладів цієї ланки системи ЗСО.

Щодо рівня початкової та основної школи, то відсторонення від участі у діяльності за бюджетні кошти може бути доречним лише щодо керівника закладу.

Висновки

В умовах, що склалися, є більш ніж очевидним, що проблема втілення задумів освітньої реформи у життя - це не освітня проблема, а суспільно-політична.

В освіті суспільний запит пересічних громад на новоякісний її формат не такий потужний, а тому для керівників на місцях достатньо для своїх дітей одного-двох місцевих ексклюзивних закладів (їх вже третє десятиліття поспіль називають інноваційними), а для верхнього ешелону та заможного бізнесу - іноземних ліцеїв чи коледжів та університетів.

Як би «низи» не шуміли про стратегічну потребу у системних змінах в освіті, але нічого не змушує їх почути «нагорі».

Навпаки - перманентні вибори схиляють політиків до тактики популістських загравань з електоратом, для чого достатньо таких же перманентних нових обіцянок «зажити по-новому».

Натомість немає жодного спротиву чи блокування проголошенню ідей щодо реформ, бо говорити не означає зробити, тобто зруйнувати старі схеми, які у нас так дбайливо та надійно зберігаються. Саме так противники реформ і діють, опираючись на елементарний, але надійний прийом: «Хай ті реформатори побалакають та випустять пару».

Відтак бачу актуальними наступні корективи змісту освітньої політики держави у межах самої освітньої системи:

  • відмовитися від практики того чи іншого врахування середнього балу атестата про повну загальну середню освіту;
  • не поширювати принцип обов’язковості проходження ЗНО на всіх випускників 11(12)-х класів, а натомість передбачити для охочих видачу атестата на підставі отримання річних оцінок;
  • запровадити обов’язкове ЗНО для всіх випускників 9-го класу як засіб до оптимального вибору подальшої пріоритетної кожному випускнику власної освітньої траєкторії;
  • замінити чинну практику атестації вчителів на сертифікацію незалежного від закладу та його засновника формату;
  • впровадити широке інституційне використання принципу інтеграції як засобу формування справжньої профільної освіти старшокласників;
  • розробити методику здійснення процесу формування новітньої мережі профільних закладів для старшокласників;
  • провести комплексне дослідження на предмет встановлення оптимальної мережі закладів освіти для країни/регіонів/областей та районів і міст структури;
  • забезпечити перехід:

а) вчителів до проактивних щодо діяльності учнів методів їх освітньої підготовки замість традиційного акценту на фронтальне ознайомлення зі змістом навчальних предметів;

б) закладу до щорічного гнучкого переформатування контингенту класів задля практичної соціалізації учнів замість традиційного акценту на «цементування» колективу на всі роки навчання;

в) вчителів-предметників до щорічної практики ротації класів замість жорсткого закріплення класу на всі роки навчання;

  • прийняти національну програму дієвих практичних заходів до мінімізації проявів корупції та недоброчесних практик у системі освіти силами внутрішньо відомчих нормативно-правових актів та відомчих механізмів їх втілення у життя, які б не суперечили загальним нормам права у державі;
  • впровадити інституційно у діяльність кожного закладу внутрішню систему контролю за якістю освітньої діяльності як щодо надавачів освіти, так і її здобувачів.

Володимир Бєлий, заступник директора ФТЛ м. Херсона, експерт РПР-ОСВІТА, оригінал на сайті Освітня політика.

Освіта.ua
11.09.2018

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Реаліст
У нас в Україні прямо як у Орвела "всі рівні, але деякі рівніші". Запровадили ЗНО, думали тепер в університетах будуть вчитися лише достойні. Але тут же запровадили пільги і спеціальні коефіцієнти, завдяки яким дебіли зі справками опиняються в університетах, а нормальні діти з високими балами ЗНО "не проходять по конкурсу". Просто подивіться на ютюбі відео "Бидло - це найкращий електорат" і все вам стане зрозуміло.
Дмитрий
Образование должно быть одинаковым от Парижа до Владивостока . А то у нас уже люди со справками управлять начали здоровыми людьми и мы в угоду ущербным здоровое поколение , может с дипломами , но без образования в гражданской войне убиваем , а как называются люди не умеющие на русском языке договариваться , Климкин ваш идеал . Потомки предателей Родины хотят , что бы мы героев ВОВ предали , Грушевский " герой " споил водкой гимназистов дал оружие и против регулярной армии выставил . Что армия сделать должна в такой ситуации ? Преступником его объявила , а дети погибли ради пиара . Голодомор таже история . Диагноз : украинскому языку - литературный , инструмент логопеда , устная речь ( хотя ведь называется Мова ) Во всех остальных отраслях - преступление . Малойомкий и малоинформативный , теоремы пределов на нем невозможно доказать , а это " язык кривой и логика такая "

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!