Osvita.ua Середня освіта Реформа середньої освіти Що робити з виховною роботою в школі
Що робити з виховною роботою в школі

Негативне сприйняття заходів пов’язане зі змістом позанавчальної діяльності, яка нав’язується дітям

Що робити з виховною роботою в школі

Серед усіх медійних розмов, балачок і часом справді дискусій проблеми освіти виглядають часом настільки хаотично, що виокремити напрямок, якому саме зараз має бути приділена найбільша увага, доволі складно. Не піддаючи сумніву важливість тих чи інших тем, які розглядаються на педагогічних майданчиках, варто звернути увагу на те, що поки що під спорадичною увагою. Про особливості виховної роботи у школі розмірковує методист кабінету розвитку освіти ЛОІППО Ірина Костюк.

Кілька років вже ведуться розмови про те, що називається «виховною роботою». Ймовірно, більшість батьків не надто переймається тим, що саме кожна конкретна школа планує, здійснює та про що звітує з приводу своєї «виховної роботи». Мами, тати, дідусі й бабусі звикли (зі свого ще шкільного дитинства), що школа використовує позаурочний час дітей з певними цілями. Занепокоєння викликає хіба що перевантаження дітей, коли після 6-8 уроків відбуваються ще якісь заходи, доцільність яких не надто очевидна.

Батьки сприймають як належне відповідальність школи за виховання дітей, особливо позитивно сприймаючи організацію дозвілля, зокрема поїздки «на природу», екскурсії, тематичні «ранки» чи свята тощо. Однак останнім часом все частіше чути невдоволення не лише навчальними результатами, які отримують наші школярі, але й тим, що «школа НЕ виховує» або «школа НЕ ТАК виховує». Частина батьків вкрай негативно ставляться до організованої, формалізованої позаурочної діяльності, яку у нас традиційно вважають такою сферою діяльності школи, яка начебто винятково позитивно вливає на дітей. Таке ставлення не є рідкістю на просторах Фейсбуку, особливо у спільнотах батьків. Наскільки мені відомо, навіть озвучувалася ідея запустити петицію про скасування так званої виховної роботи в школі. Негативне сприйняття заходів, які школа здебільшого не планує самостійно, однак вимушена постійно про них звітувати, пов’язане не лише із застарілими зазвичай формами, але зі змістом позанавчальної діяльності, яка нав’язується дітям від першого до випускного класу.

Показовим є запис у ФБ стрічці Віктора Громового однієї з дописувачок про те, що «є така версія, що слово «виховання» походить від «ховати», «переховувати», натомість «воспитание» - від «питать, кормить». От допоки ми будемо ховати наших дітей то від полону турецького, половецького, то від МОН»? Справа, звісно, не в лінгвістичних вправах, а в глибокому невдоволенні шкільними справами.

Варто зауважити, що попри зміни, нехай не завжди очевидно позитивні, у деяких навчальних програмах, підходах до навчальної діяльності на уроках, системі перевірки навчальних досягнень - так звана виховна робота за останні 26 років практично не зазнала змін у своїх формах і суті. Інерція радянської моделі у цій сфері шкільного життя виявилася дуже сильною. Змінилися хіба зовнішні атрибути, перелік визначних дат й технічне забезпечення позаурочних заходів. Однак рутина, недосконалість підходів, почасти неможливість грамотного планування, зацикленість нашої освітньої системи на звітності про кількісні параметри призводять до того, що частина батьків, особливо у великих містах, висловлює вимогу, аби школа «не займалася вихованням», а виконувала суто навчальну функцію, а виховувати будуть самі батьки. Передбачаю, що аби таке було у принципі можливо, педагогічні колективи зітхнули з полегшенням. Інша річ, що це абсолютна утопія, бо як говорила колись одна старша колега у перші роки моєї педагогічної роботи: «Якщо у Вас вим’ята спідниця, то безглуздо говорити про Пушкіна». Думаю, читачі розуміють, що ця вимога видається надто категоричною лише на перший погляд.

Те, як вчителі розмовляють між собою, як вони поводяться до і після дзвінка, яким тоном і з яким виразом обличчя говорять «правильні» речі, впливає набагато більше, аніж усі організовані заходи разом узяті.

Аксіомою є те, що особистісний вплив вчителя формує світогляд його/її учнів набагато більше, аніж предмет, який він/вона викладають. Як написав Віктор Громовий на своїй сторінці у ФБ, у школі діє «закон огірка»: «огірок, занурений у розсіл, без всяких спеціальних зусиль згодом стає просоленим. Висновок простий: не потрібні спеціальні виховні зусилля (заходи…), треба створювати відповідне середовище взаємодії усіх учасників освітнього процесу, відповідну морально-психологічну атмосферу! А це вищий пілотаж управління. Значно легше для галочки щось провести в школі та відрапортувати».

Щодо педагогів, то їх турбують інші речі:

  • чи будуть далі зверху спускати довжелезні переліки визначних дат (у 2017-2018 навчальному році цей перелік містив понад 100! позицій), які школа має так чи інакше вписати у свій план роботи й на вимогу різних інституцій ще й звітувати про це?
  • чи продовжать вимагати по кілька звітів на місяць про ті чи інші заходи, іноді «на вчора»?
  • чи залишиться і від кого залежить ставка заступника директора з виховної роботи?
  • як оцінювати ефективність виховної роботи?
  • чи пов’язана позаурочна діяльність із налагодженням дисципліни? і якою взагалі має бути дисципліна, що тепер під нею розуміти?
  • як навчити (?) батьків бути відповідальними за виховання свої власних дітей?
  • чи зміниться підхід до класного керівництва, його функцій і змісту та до його оплати?
  • як залучати дітей до позаурочної діяльності в нових умовах і чи потрібна вона взагалі?
  • чи можуть учні класу не відвідувати так званих виховних годин/заходів, чи можна/треба їх вписувати у розклад тощо.

Хоча і серед педагогів виникають питання, чи вчитель – вихователь. Як бачимо, інтереси сторін доволі сильно відрізняються, і що важливо – окрім загальних питань, педагоги вимушено зосереджені на організаційних та тактичних проблемах, що ще раз підтверджує вкрай низьку якість управління як такого.

Маючи за службовим обов’язком можливість останніми роками аналізувати плани виховної роботи окремих шкіл та спілкуватися із заступниками директорів шкіл, що відповідають за виховну роботу, спостерігаю ті ж самі «напрямки виховання», що й тридцять років назад. Звісно, що мої емпіричні спостереження не можуть описувати усі варіанти шкільної організації виховання. Передбачаю, що дехто буде навіть обурюватися, що «у нас все не так».

Однак здебільшого планування виховної роботи на рівні школи виглядає таким чином:

1. Заступник директора, який має у свої обов’язках організацію виховної роботи в школі, збирає перед початком навчального року класних керівників, поширює серед них документ, який має назву або «Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів» або Лист МОН, як наприклад, «Про деякі питання щодо організації виховної роботи у навчальних закладах у 2017/2018 навчальному році» просить класних керівників приготувати і здати свої плани виховної роботи. Класні керівники придумують певну кількість заходів, як правило, з поетично сформульованими назвами, вписують їх календарно та й по всьому.

2. Заступниками директора пишеться на цій основі загальношкільний план, який  зазвичай є переліком так званих заходів (часом це називають «виховні справи») для класів, групи класів чи для цілої школи (?)з різних напрямків виховання, перше місце серед яких зазначається як патріотичне, іноді – морально-духовне( яке здебільшого розуміється як квазі-релігійне), а далі залежить від можливостей, розуміння тих чи інших сучасних викликів конкретних педагогічних колективів.

Попри те, що при такому підході порушується принцип ефективного планування «зверху донизу», головною перешкодою для організації мінімально систематизованої позаурочної діяльності школи залишаються, як не дивно, органи управління освітою. Будь-якого дня може прийти лист, методичні рекомендації тощо, які мають бути якщо не впроваджені в роботу школи, то про них має бути прозвітовано. Надмірна та невиправдана звітність з приводу організації виховного процесу у ЗНЗ, про проведені та непроведені заходи займає більшу частину робочого часу як заступників директорів, так і голів методоб’єднань класних керівників, а також методистів районних відділів освіти, які «відповідають» за виховну роботу.

Наприклад, збирається інформація про кількість проведених у школах виховних годин(свята першого чи останнього дзвоника тощо) за участю членів родин «Небесної сотні», учасників АТО. Ніхто так і не відповів на запит педагогів про те, у чому сенс збирання такої інформації, яка навіть гіпотетично не може показати дійсний вплив пропонованих заходів для школярів?

Правозахисники б’ють на сполох щодо наступних практик:

«У нас сьогодні неформальні атрибути патріотизму – вишиванка, оселедець, зброя в руках та погляди про насильницькі прояви до інакомислячих. Організовуються дитячі літні табори військово-патріотичного спрямування, де дітей навчають поводженню зі зброєю. Це є прямим порушенням Конвенції ООН про права дитини та факультативного протоколу до неї щодо участі дітей у збройних конфліктах, які ратифікувала Україна. Вважаю, що правозахисники мають реагувати на ці речі і доносити до суспільства розуміння того, що патріотичне виховання і дитина зі зброєю у руках — різні речі».

На запитання «Чому продовжується практика стимулювання педагогів до роботи «для галочки?», обласні управління освіти надсилають дуже формальну відповідь, принагідно продовжуючи оцінювати діяльність районних відділів освіти згідно з кількістю! прозвітованих заходів.

За такої практики будь-яке системне, стратегічне планування виглядає малоймовірним. У так званій виховній роботі особливо увиразнюється проблема нашої освіти – спрямованість на процес, а не на результат.

Продовжується певна невизначеність з приводу впровадження громадянської освіти, концепція якої поки що не прийнята, та того, як громадянська освіта і виховання пов’язані з національно-патріотичним, концепція якого вже затверджена. Взагалі для шкіл не зовсім зрозуміло, які повноваження документів під назвою «концепція», та як саме вони мають впроваджуватися в щоденну практику шкільного життя.

Педагоги звикли називати те, що відбувається в школах, навчально-виховним процесом. Ідея єдності навчання та виховання є однією з найбільш усталених педагогічних ідей. Єдність навчання і виховання активно використовувала радянська педагогіка. Можливо, саме тому є така потреба змінювати лексику, якою ми описуємо шкільну реальність. У сучасному освітньому законодавстві використовуються дещо інші поняття: освітній процес, освітнє середовище, освітня діяльність.

Логіка у використанні нової термінології в умовах реформи є, оскільки старі слова несуть старі смисли. Однак чи несуть нові слова нові смисли?

Якщо ми подивимося на статтю 1 "Основні терміни та їх визначення" законопроекту «Про загальну середню освіту», то не знайдемо у цьому переліку згадки про виховну роботу чи виховний процес. І, як на мене, це добре, оскільки начебто передбачає інтегрований підхід до освітнього процесу як такого із забезпеченням комплексного впливу шкільного життя дитини на її становлення. Однак якщо уважно читати текст статті 1, то, попри значну неузгодженість та певну нелогічність пояснень понять, усі вони так чи інакше спрямовані саме на навчальну діяльність. Стаття 3.2 описує мету повної загальної середньої освіти (повторюючи формулювання ст.12 Закону України «Про освіту»): «Система загальної середньої освіти функціонує з метою забезпечення: а) всебічного розвитку, навчання, виховання, виявлення обдарувань, соціалізації особистості, яка здатна до життя в суспільстві та цивілізованої взаємодії з природою, має прагнення до самовдосконалення і здобуття освіти упродовж життя, готова до свідомого життєвого вибору та самореалізації, відповідальності, трудової діяльності та громадянської активності, дбайливого ставлення до родини, власної країни, довкілля, стати корисним членом суспільства».

Як бачимо, тут вживається поняття «виховання», однак у переліку із «всебічним розвитком» і «соціалізацією особистості». Отже, виховання розглядається як щось окреме, хоча і без пояснення. Надалі в тексті законопроекту не раз зустрічаються вимоги поєднувати навчання, виховання і всебічний розвиток, хоч і знову без особливого пояснення. Безпосередньо про виховання автори законопроекту згадують вже у розділі ІІІ «Організація освітнього процесу». Статті 10-14 і 16-17 цього розділу присвячені виключно організації навчальної діяльності. І складається враження, що в даному законопроекті «освітній» - це синонім «навчального», хоча бодай трохи навчені випускники педуніверситетів мали би пояснити, що навчання розуміється як цілеспрямований процес передачі (трансляції) знань та соціокультурного досвіду і включає учіння як процес оволодіння дитиною цими знаннями та досвідом, натомість освіта є набагато ширшим поняттям і не обмежується набуттям лише певних знань.

Щодо виховної діяльності школи, то їй присвячена окрема стаття 15, яка так і називається «Виховний процес».

Дозволю собі навести цю розлогу цитату законопроекту:

1. Виховний процес є невід’ємною складовою освітнього процесу у закладах освіти, що має спрямовуватися на формування:

− відповідальних громадян, які здатні до свідомого суспільного вибору та спрямування своєї діяльності на користь іншим людям і суспільству;

− поваги до гідності, прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина;

− патріотизму, поваги та дбайливого ставлення до національних, історичних, культурних цінностей, традицій і надбань Українського народу;

− усвідомленої потреби в дотриманні Конституції та законів України, нетерпимості до їх порушення, проявів корупції та хабарництва, потреби захищати суверенітет і територіальну цілісність України;

− поваги до державної мови та державних символів України, національних, історичних, культурних цінностей України, дбайливого ставлення до історико-культурного надбання України та навколишнього природного середовища;

− нетерпимості до приниження честі та гідності людини, фізичного або психологічного насильства, а також до дискримінації за будь-якими ознаками;

− громадянської культури та культури демократії;

− культури та навичок здорового способу життя, екологічної культури і дбайливого ставлення до довкілля;

− прагнення до взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами; 

− почуттів доброти, милосердя, толерантності, терпимості, шанобливого ставлення до сім’ї, відповідальності за свої дії.

2. Педагогічні працівники закладів освіти забезпечують єдність навчання, виховання і розвитку учнів в рамках освітнього процесу».

Цей перелік завдань виховного процесу мене дещо спантеличив.

Складається враження, що у цю статтю записали все, що можна, не замислюючись про реальну можливість втілити все на практиці. На школу, як і в радянські часи, покладається єдина відповідальність за «якість» громадян, які приходять в школу як «чиста дошка», а виходять ідеальними людьми. Халепа з цими формулюваннями в тому, що піддавати сумніву ці завдання – це наражатися на звинувачення у як мінімум нехтуванням ролі освіти у житті українців, як максимум - у не патріотизмі та іншій «зраді». Так само формальним, потенційно маніпулятивним та таким, що не підлягає реальній оцінці, виглядає формулювання третього абзацу пункту 3 статті 22 «педагогічні працівники зобов’язані… забезпечувати єдність навчання, виховання та розвитку учнів, а також дотримуватися у своїй педагогічній діяльності інших принципів освітньої діяльності, визначених статтею 6 Закону України «Про освіту».

Тому варто тверезо проаналізувати ризики саме такого представлення в законі принципу єдності навчання і виховання, який попри заяложеність вживання словосполучення все ж таки має залишатися важливим у діяльності осучасненої української школи. Нова Українська школа як результат освітньої діяльності цілої освітньої системи пропонує оволодіння так званими ключовими компетентностями, яких сформульовано 11, а також «інші компетентності, передбачені стандартом освіти».

Якщо під компетентностями ми розуміємо сукупність отриманих знань, набутих умінь та сформованих ставлень, то як співвіднести зміст компетентностей, які названі ключовими для життєдіяльності кожної людини у суспільстві, із завданнями виховного процесу, наведеними вище?

Якщо компетентнісне навчання передбачає формування тих чи інших ціннісних установок, то чи лише школа відповідальна за результат виховання?

Як оцінити результати саме шкільної освіти разом з іншими впливами, як от родина, найближче соціальне оточення тощо?

Якщо запропонований перелік компетентностей не вичерпує заплановані очікувані суспільством результати шкільної освіти, то варто подумати над тим, чого саме вони не визначають як освітній результат і які підходи мають бути пущені в дію додатково або, можливо, варто звузити відповідальність школи за результати виховання і прописати межі впливу шкільного середовища реалістичніше та конкретніше.

Оскільки слова все ж таки мають значення, то варто замінити «плани виховної роботи» на «виховні програми», які повинні мати середньострокову перспективу (не менше трьох років) і визначати ті напрями, які шкільний колектив свідомо, на основі загального обговорення приймає як орієнтири цілого освітнього (читай – навчального і виховного) процесу.

В умовах, коли декларується вирівнювання шкіл з точки зору навчальних можливостей (попри певну утопічність такого завдання воно все ж таки є дуже гуманістичним), обличчя школи має формуватися за рахунок якості й особливостей саме позаурочної діяльності та освітнього простору як такого, якщо школа усвідомлює потребу і здатна розвиватися як стратегічно орієнтована організація. Зауважу, що у даному разі йдеться не стільки про архітектурне середовище, як про те, чи авторитарний чи демократичний освітній простір кожної конкретної школи, наскільки беруться до уваги горизонтальні та вертикальні зв’язки у школі, наскільки цей освітній простір сповнений довіри, безпеки, свободи, творчості. Очевидно, що ці характеристики не можуть бути набуті переліком «виховних заходів», а мають бути результатом життєдіяльності усього шкільного колективу, включаючи не лише педагогів і учнів, але й увесь шкільний персонал, батьків, адміністрацію з урахуванням зовнішніх впливів. Існує таке поняття у західних школах як hidden curriculum - «прихований навчальний план / програма». Під цим терміном якраз і мається на увазі оцей простір неформальних взаємин, які впливають на становище і світовідчуття дитини в школі й можливості навчальних досягнень.

Дуже актуальним залишається питання оцінювання діяльності школи щодо реального впливу освітнього середовища конкретного навчального закладу на кожну дитину та учнівський колектив загалом.

Попри те, що школи звітують про повсюдне покращення (інакше складно собі уявити?) виховної роботи, суспільство все частіше зустрічається, або принаймні говорить про це - з проявами дитячої жорстокості, агресії, байдужості та іншими негативним проявами поведінки. МОН вимушено реагувати на це, визнаючи проблемність дитячого, а отже і шкільного середовища.

Очевидно, що кількісні критерії абсолютно не показують реальної картини й можуть її навіть спотворювати. Однак поки що, попри плани МОН переглянути бюрократичне навантаження, зі шкіл збирають і збирають купу інформацію про те, скільки чого «проведено» і ще купу усього різного й дивного. Щодо ж якісної характеристики, то, як і будь-який аналіз такого виду, вона потребує додаткових ресурсів, перш за все методично-організаційних. На першому ж місці, звісно, стоїть мотивація навчального закладу та системи в цілому запроваджувати такий аналіз та використовувати його результати для подальшого розвитку школи. Прикладом такого якісного, тобто спрямованого на отримання якісних характеристик, а не кількісних показників, дослідження може слугувати спроба моніторингу якості виховного простору шкіл Львівщини, проведеного у 2013-2015 рр. Виховний простір шкіл, які брали участь в оцінюванні, розглядався з точки зору того, наскільки він безпечний, моральний, сповнений довіри, вільний, демократичний, відкритий тощо. Завданням дослідження було виявити проблеми взаємовідносин у трикутнику «педагоги – учні - батьки», що розглядався на всіх рівнях «учні - учні», «учні - педагоги», «батьки - школа». Результати цього трирічного діагностування продемонстрували показову невідповідність оцінок якості виховного процесу педагогами, батьками та дітьми й значну кількість проблем загальноосвітніх шкіл з точку зору присутності в них свободи, довіри, відкритості. Очевидно, що для впровадження такого аналізу потрібна подальша робота над системою опитування та інтерпретації отриманих результатів з точки зору валідності та повноти характеристики діяльності школи. Окремим питанням залишається якість управлінських рішень на місцевому рівні за результатами подібного оцінювання. Видається, що органи управління освітою не готові до такого аналізу і не бачать його прикладного характеру, інакше таке оцінювання знайшло б підтримку і розвивалося далі.

Окремої розмови потребує питання підвищення професійної культури та компетентності педагогів щодо виховного впливу шкільного середовища та освітнього процесу загалом. Наскільки мені відомо, курсів підвищення кваліфікації саме класних керівників практикується не так багато, вони потребують оновлення змісту для розкриття таких аспектів діяльності, як розвиток емоційного інтелекту, емпатії, сучасного погляду на естетику та нові етичні виклики, що стоять перед людством та українським суспільством, впровадження громадянської та демократичнішої культури у шкільне життя тощо. Щодо останнього, то в Україні діє значна кількість проектів, спрямованих на підвищення демократичної культури вчителів та їх спроможності робити школу територією прав людини, однак Всесвітня програма освіти з прав людини в частині загальної підготовки педагогів залишається у цьому сенсі ще мало реалізованою.

Отже, побіжний аналіз поточної практики виховної діяльності школи або на те, що ми традиційно називаємо «виховною роботою» спонукає до таких висновків:

1. Потребує уточнення та взаємоузгодження лексика в законодавстві про освіту. Пропоную внести поняття виховного процесу та виховного впливу в опис освітнього процесу та освітнього середовища в якості освітньої діяльності у ст.1, 10, 11, 39.3 як невіддільної (частина/ознака) складової освіти. Також пропоную внести до поняття «освітня програма» доповнення щодо її виховного впливу або окреме поняття «виховна програма» з описом меж її застосування і можливого впливу. Також варто подумати, чи потребують виховні програми конкретного ЗЗСО такої ж процедури, як і освітні (читай – навчальні). Це питання виглядає не зайвим у контексті загального дотримання законодавчих вимог щодо освіти, особливо її світського характеру.

На прикладі пункту 3 ст. 4 законопроекту, який містить опис різноманітних форм здобуття освіти, видно, що під освітньою діяльністю в законі загалом розуміється лише навчальна. Якщо виховний процес має такі завдання, які в законопроекті прописані у ст.15, то яким чином ці завдання мають бути реалізовані поза межами очної форми навчання. 

2. Виходячи з неподоланої забюрократизованості шкільного життя варто уточнити, що мається на увазі під «культурними заходами» в ст.16 про заохочення та відзначення учнів, аби участь в культурних заходах не перетворилась у примусову художню самодіяльність, звіт щодо якої у фото- та відеоформі будуть вимагати у кожної школи (класу).

3. Можливості для зловживання робочим часом вчителя закладено у статті 23 законопроекту. Чомусь далі не реалізується ідея про повний робочий день, як у більшості країн, де не лише уроки (так звані контактні години) є чітко визначеною складовою робочого часу, а й інша діяльність, яка містить в собі індивідуальні консультації з предмета, позаурочну діяльність з предмета, участь в учнівських та педагогічних проектах, професійне спілкування тощо, але у чітко визначений період часу. До речі, у статті 24 пункт4 перераховує види діяльності, за які має бути встановлена доплата у відсотках (класне керівництво, перевірка зошитів, завідування кабінетами, майстернями, шкільними музеями тощо за швидше адміністративну складову вказаної діяльності. Вказуються «інші види педагогічної (зокрема, навчальної, виховної, методичної, організаційної) діяльності, передбачені Законом, трудовим договором та/або посадовими обов’язками, за які законодавством та/або засновником можуть встановлюватися доплати» передбачає доплати, але зовсім їх не гарантує, через що виникає спокуса не платити через брак коштів за багато чого у педагогічній праці. За звичного розподілу навчального навантаження шкільні колективи й далі будуть зустрічатися з тим, що вчителі-предметники без класного керівництва будуть «відчитувати» свої 18 уроків по 45 хвилин і подальшої участі в освітньому процесі не братимуть, оскільки за це не передбачені доплати. Звісно, що це залежить від позиції адміністрації школи, однак, можливо, варто продумати, як узгодити робочий час вчителів та учнів, оскільки питання щодо (не)обов’язковості/можливості присутності кожного учня/учениці в позаурочний час в школі залишається, а отже і формальна участь у багатьох видах позаурочної діяльності. 

4. Окремо варто подумати над тим, чи варто законодавчо закріплювати завдання організації дозвілля та оздоровлення за органами громадського самоврядування в закладі освіти (ст. 26) та за школою як інституцією загалом. 

Сама ідея організації дозвілля потребує окремої розмови: 

  • що під цим мається на увазі;
  • як узгодити навчальний час та перевантаженість більшості дітей, особливо у старших класах; як поєднати добровільність участі з її «запланованістю»;
  • чому питання дозвілля як предмет врядування передбачається лише для органів учнівського та батьківського самоврядування, якщо рішення органів батьківського самоврядування носять виключно добровільний і рекомендаційний характер, і як ці рішення можуть впливати на діяльність педагогів тощо.

Поруч з цим варто посилити вплив батьків на те, яка саме виховна програма приймається закладом загальної середньої освіти на стратегічному та середньостроковому етапі планування.

5. Передбачити результати виховного впливу шкільного середовища конкретного закладу загальної середньої освіти в критеріях оцінювання діяльності школи, обов’язково беручи до уваги принцип автономії та відповідальності щодо обраних змісту, форм та методів.

Також визначити межі впливу такого жанру міністерських документів як «методичні рекомендації», забороняючи змінювати юридичний статус документів під грифом «рекомендовано» на «до наказу», як це повсюдно відбувається на рівні місцевих органів управління освітою.

Ірина Костюк, методист кабінету розвитку освіти ЛОІППО, оригінал на сайті Освітня політика.

Освіта.ua
09.07.2018

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Сашкан
"Виховання" справді від "ховати". Треба навчитися ховати все звіряче, твариняче, дурне і непристойне,що є в тобі. Воно є в кожному. Виховані уміють те ховати. Невиховані вважають те доблестю. Звичайно, гарні риси ховати від людей не треба. Якщо школа цього навчила, то вона виконала виховну роботу...
Правдоруб
Що робить, що робить... Особисто я вирішив звалити з цієї недокраїни, населеної бидлонаселенням, що голосує за вальцманів-гройсманів-авакянів. А ви тепер що хочте, те й робіть.
Сашкан
Для Правдоруб: Слід враховувати, шо в інших докраїнах можуть також до мігрантів ставитися як до недолюдей
Правдоруб
До таких мігрантів як ви - однозначно! Хто звик мити параші в Україні буде мити їх і в Польщі. А ось хто звик бути професором в Україні, буде професором і в Канаді. Просто за зарплату в сто разів більшу.
NeVat
Для Правдоруб: як може виникнути бажання виїхати з країни, в якій ти не живеш - пітерський бот. Лижи ср.ку своїм господарям і не лізь до іншої країни зі своїми недолугими коментарями вата
Коментувати
Cirius
Я ще застав людей, які негідникам і п*яничкам могли сказати"побійся Бога, що ти робиш?". Хто так говорить сьогодні, особливо у містах? Зараз мене звинуватять у клерикалізмі, але якщо у людини немає страху та відповідальності навіть перед Богом, то що струмуватиме її від негідних вчинків? Людина проходить у житті через різні етапи розвитку, мусить боротися як зі своїми недоліками так і з спокусами життя. Якщо у неї немає"гальма" звідки візьметься така якість як виховання? Адже виховання по своїй суті- це уміння жити у злагоді з собою та суспільством. Зараз на сході України наші найкраще виховані чоловіки і батьки віддають щодня своє життя, щоб ми могли отут вільно говорити про виховання і мораль.А ми дискутуємо, чи варто називати школи іменами героїв. Нехай краще будуть безіменними? Навіщо виховувати, якось виростуть, а там дивишся і героями стануть.
начинать следует с того,
Для Cirius: чтобы определить само понятие воспитания. Определив это будем идти дальше. А пока - бла-бла-бла
Tet-a-tet
Для начинать.... Так сформулируйте, бедем очень благодарны за ликбез!
Правдоруб
Немає іншого бога окрім Великого Шматка Космічного Сиру. Увіруйте!
Коментувати
ВЧИТЕЛЬ
Виховання - це проблема не школи, а держави! Школа сама безсила в цьому процесі. Якщо (в ідеалі) виховати дитину згідно вищеназваної концепції, то вона буде не пристосованою до життя у нашому суспільстві. Що в свою чергу протрічить вимогам соціолізації дитини. "Робити школу територією прав людини" - робити ДЕРЖАВУ територією прав людини!!!
Виборець
От мені цікаво наші депутати вихованні чи ні? У дітей вимагаємо, перевіряємо.
ВЧИТЕЛЬ
Для Виборець: Верховна зрада - законодавець моралі у суспільстві!!!
Правдоруб
А чи є хоч якесь виховання у тупої мразоти, яка голосувала за вальцманів-гройсманів-грігянів-авакянів? Так отож.
Коментувати
Учитель
Не знаю, скільки працюю у школі, але так і не знаю якими параметрами виміряти вихованість. У школі дитина чемна, вітається, сумлінно виконує обов*язки, за років 20 зустрічаєш і бачиш алкоголіка, у якого бита жінка, діти голодні хліба— то він вихованний чи ні? У школі чемний, а за рік після випуску не вітається і робить вигляд що не знає. Він вихованний чи ні? У школі хлопчина починає день і закінчує у директора чи завуча, батьки щодня у школі, щоденник червоний, а пройшли роки і гарний сем*яним, про жінку, дітей дбає, жодного слова образливого не скаже, на вулиці вітається, вчителів щороку з Днем народження вітає, своїх діток тільки в свою школу привів. То він вихованний чи ні? У школі щодня щось чудив, то розіб*є, то поламає, то нагрубить, то прогуляє. Закічилась школа, взяли до лав армії, потрапив в АТО, врятував своими діями життя побратимів, захищав безпеку країни. Як його вихованність виміряти?
Мума
Для Учитель: дивний Ви вчитель, Вас слід звільнити за профнепридатність. Ви змішуєте мух з котлетами. Вихованість не має відношення до людської природи, це видресеруваність людини в середовищі поводитись певним чином, придушуючи свої власні бажання. Ось перший учень дуже бажає плюнути на вас, або загилити камнем в голову, але його видресерували при зустрічі "посміхаємось і машемо". Саме через це постійне пр душення свого єства він спивається і в п’яному вигляді може собі дозволити бути справжнім. Другий звичайна нормальна дитина, повна енергії (тому й може щось розбити коли бігає і грається), якій батьки дозволяли бути собою ( при цьому можливо й закладаючи норми етикету, але не вимагаючи їх безумовного виконання в будь-якій ситуації). Йдіть вчіть основи психології.
***
а я ось спостерігаю вже четвертий рік, більша частина тих хто в школі "чудили, грубили, прогулювали і далі за списком" всі зараз в АТО, тому, що в мирній частині їм просто зараз немає місця, нікуди їх не беруть з таким послужним списком, а їсти хочеться. У відпустку прийшли, пропили все і знову в АТО. Сумно.
Учитель
Для Мума: Не Вам судити хто який учитель і кому куди йти. З життя та з практики роботи все так як я написала. Визнати важко, але є те що є. Психологію я знаю. по специфіці своєї роботи добре знаю терміни "девіант" і "делінквент" Другій термін багато хто навіть не чув, а перший вживають до дітей з правопорушеннями, хоча "девіант" це люди, поведінка яких не відповідає загальноприйнятим нормам. Скажу більше, у кожному класі, школі, є списки дітей СЖО і там проставляється кодіровка від 01( інвалідність) до 12 ( інше) ( 05- девіантна поведінка). Ці списки означають те, що психологи, соц. педагоги повинні систематично працювати з такими дітьми за інд. планами. Знаєте кого там прописують за цією кодіровкою психологи і соц. педагоги? Тільки тих дітей, які мають проблеми у поведінці, коли вже на межі порушення законів. А те що пише класний керівник і бачить - нікого не стосується
Коментувати
Andrey Kozachenko
Шановні батьки! Ми хочемо нагади вам , що такі чарівні слова, як «добрий день», «вибачте», «дякую», «будь-ласка» вперше пізнаються вдома. Саме вдома діти вчаться бути чесними, пунктуальними та старанними, добре відноситись до друзів, поважати дорослих та вчителів. Саме вдома вони вчаться бути акуратними, кидати сміття в смітник та прибирати за собою. Вдома вони також вчаться бути організованими, доглядати за своїми речами та не чіпати чужих речей. А в школі ми їх вчимо мові, математиці, історії, географії, фізиці, хімії. Батьківське виховання ми лиш закріплюємо, а не замінюємо його.
Світлана
Для Andrey Kozachenko: підтримую. Згадаємо ще Закон та Конвенцію - ... батьки несуть відповідальність за виховання своїх дітей.
Коментувати
Класний керівник
Напишу крамольну річ. Я -класний керівник, який з відразою пише План виховної роботи. Пишу лишеби тому щоб не підвести свою колегу-зама з вих. Роботи. Це відчепний план, до якого я не дивлюся. До 1 вересня чітко знаю як творчо та, цікаво провести Перший урок, який виховний захід у 1 та 2 семестрі маю провести. Решта буде шкільне життя, події у світі та країні, папірці з рекомендаціями зверху, вимогами щось провести... якщо почну записувати все що роблю з дітьми протягом року, тощо треба завести секретаря
Witalina
Дійсно, виховує середовище, система взаємовідносин, приклад!!! Основним виховним інститутом є СІМ’Я!!!! І скільки б не говорив учитель, дитина буде вести себе так,ЯК ПРИНЯТО В СІМ’Ї! В школу дитина приходить уже з сформованою позицією нетерпимості ,неповаги до інших, прагненням домінувати .В суспільстві, в якому панує беззаконня, корупція,де майже на кожному кроці порушується Конституція, всі старання ШКОЛИ, ВЧИТЕЛЯ по вихованню , НЕ БУДУТЬ ефективними!
колега
Для Witalina: підтримую!
Коментувати
Наталя
Цілком підтримую автора. Саме виховує освітнє середовище, обов’язкова єдність батьків, вчителів, учнів.Саме так без виховних планів працювали вчителі - початківці , експерементували за системою Ельконіна - Давидова, вели позаурочну роботу з предметів, працювали від душі, батьки були нашими партнерами без примусу. Мали чудові результати. Але одне але є: що і як будуть перевіряти різні інстанції, яких сьогодні більше, ніж вчителів? Саме.тому тоді знову повернули виховні плани., а зараз говоримо про інтеграцію, інтегровані дні, тижні.Знову є надія, чи виправдається. Дякую Вам за мудрі думки.
1
"...Передбачити результати виховного впливу шкільного середовища...та відповідальності..." Типу вчителі - це чарівники чи боги, що можуть переламати виховний вплив родини, вулиці, порочного телебачення, аморальної країни. Чарівник-учитель повинен якимось дивом змусити учнів захотіти рівнятися на безправних святих вчителів-жебраків, а не на всемогутніх розпусних, розбещених, безсовісних владарів. Змусити любити країну (рабовласників), що погнала батьків на заробітки в інші країни, що не дає ніякого соціального захисту, а тільки відбирає останнє. А як не зможуть цього вчителі, так за це ще й відповідальність, виявляється, повинна бути, що не ті, бач, форми та методи обрали.
умница
Для 1: "виховний вплив родини, вулиці, порочного телебачення, аморальної країни", продолжу - матюгающихся освитян...
Коментувати
Володимир
Виховання не є прерогативою МОН, особливо при войовничій децентралізації. Президент, уряд, депутати не є взірцем для підростаючого покоління. Батьки лінуються. Директори некомпетентні в своїй більшості, але хочуть виглядати хорошими. Все закінчується тиском на класних керівників....
родители НЕ ленятся
Для Володимир: они воспитаны так, что...
Світлана
Для Володимира Цілком це так. :
Коментувати

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!