Osvita.ua Середня освіта Реформа середньої освіти Мертві бджоли… Оновленню програм із української мови
Мертві бджоли… Оновленню програм із української мови

Навчання української за 29 років не змінило своєї суті й не виконує ролі, яку належить виконувати

Мертві бджоли… Оновленню програм із української мови

Про політичну вагу мовних проблем в Україні говорити зайве. Хочеться підкреслити інше: шкільне навчання української мови за 29 років (з часу прийняття Закону про мови в УРСР, тобто з моменту проголошення державності української мови в Україні і появи реальних можливостей для утвердження її на відповідних статусові позиціях) абсолютно не змінило своєї суті й не виконує тієї ролі, яку йому належить виконувати.

Якщо, наприклад, я скажу, що за цей час тільки Святослав Вакарчук для утвердження української мови в молодіжному середовищі зробив більше, ніж усі вітчизняні загальноосвітні школи сукупно, то це, швидше, виглядатиме як недооцінка внеску Вакарчука, що, безумовно ж, зробив значно більше. Українська Вакарчука — це мова душі. Українська шкільних уроків — це "латина" курсу граматики. Пісням Вакарчука відкриваються, ними виражають найсокровенніше.

Граматикою ж переймаються хіба для того, щоб скласти ЗНО і більше ніколи до тієї нудоти не повертатися. Українська Вакарчука — це з тієї традиції, за якою — тисячолітня бездержавна висока духовність.

Українська шкільного курсу навчання — так само давня традиція державної бездуховності. Просто раніше вона виражалася "мертвими" для українця писемними чи іноземними мовами, а нині — "латиною" так само мертвого шкільного курсу граматики. Курсу, який за останні 50 років практично ні на йоту не змінився. Так-так, витоки його десь там, ще у 60—80-х роках минулого століття, коли українську вже майже цілком було витіснено на маргінеси суспільного життя, коли в міській школі можна було навіть звільнитися від її вивчення, а в сільській вона мала виробити елементарну грамотність письма (випускник восьмирічки писав диктант, а десятирічки — твір). І все. Найголовніші функції вже було віддано російській.

Тепер, за Конституцією і законами України, все нібито змінилося. Все-все. Крім змісту шкільного навчання української мови: він в основі своїй той самий, що й у 1984 р. Ті самі три чверті тієї самої граматико-правописної теорії. Решта — лише пояснювальні записки і супровідний антураж. Це десь так, як на "ходову" добротного сільського воза накладати корпус то "жигуля", то "мерседеса" і заявляти, що віз від того стає сучасним авто, а не те авто — возом.

Такі "жарти" ще могли б собі дозволити французи, німці чи росіяни, в духовно-культурному просторі яких державність і рідність відповідних мов уже добротно утверджені. А в наших умовах за них доводиться платити дуже дорого — життями українців і втраченими територіями. Ба навіть більше: втраченими поколіннями тих, хто в Україні так і не став українцем.

Сподівання, що рано чи пізно ті, кому належить це зробити, радикально змінять ситуацію, щоразу закінчуються розчаруванням. Для тих, хто сподівається. І так само — черговим перерозподілом грошових потоків. Для тих, хто на проблемі грубо "рубає бабло", механічно клепаючи "оновлені" стандарти і програми за принципом: "Щоб нічого не змінювати — зміни прапор».

Боюся, чергове "оновлення програм", над яким зараз посилено працюють наші реформатори, — теж із цієї опери. Коли про нього оголосили в контексті творення "Нової української школи" — зажевріла надія: ану ж цього разу складеться. Тим паче що "оновлення" анонсувалося як перехід від знаннєвої до компетентнісної орієнтації, як приведення навчання у відповідність до вікових особливостей учнів. А можливість почути всіх і врахувати думку кожного гарантувалася демократичним обговоренням на спеціально створеній для цього платформі.

…Перший тривожний дзвіночок пролунав, коли модератор платформи попередила: колеги, будь-які пропоновані вами зміни мають уписуватися у вимоги держстандарту 2011-го р.

Другий — коли після першого етапу обговорення в "оновлених" варіантах змісту з'явилися цілі змістові пласти, яких у самому обговоренні ніхто не пропонував. А з таки пропонованого було враховано лише те, що ні до компетентнісного підходу, ні до відповідності віковим особливостям жодного стосунку не має. Радикальні пропозиції (навіть ті, які в межах обговорення здобули дуже солідну підтримку) були відкинуті, бо — "не відповідають стандарту". Отож хочу сказати найголовніше: тому стандартові (в частині, яка стосується навчання української мови) дуже добре відповідає тільки статус української мови часів щонайпотужнішого зросійщення України. До 1989-го. І саме під повернення до того статусу той стандарт підручними пана Табачника й написано. Як і відповідний закон Ківалова-Колесніченка.

Не вірите? А ви знайдіть у тому стандарті українську в її особливій людинотвірній ролі і державному статусі… Не знайдете. Вона там навіть і не фігурує як щось окреме. Є галузь "мови і літератури". Є компоненти галузі. Один із них (абсолютно рівноцінний з іншими!) — українська мова. Так, володіння нею "сприяє консолідації громадян у розбудові та зміцненні держави, забезпечує доступ до джерел української духовності". А що, у 1984-му не "сприяло" й не "забезпечувало"? Так і тепер. Фундаторів нової української школи такий підхід влаштовує? Хоч він і гірший, ніж наявний(!!!). І реально "компетентнісна" в ньому — лише термінологія. Це називається словоблуддям. Що, реформі без нього не обійтися?

"Робоча група" (перепрошую, інакше цих людей ніхто ніде не представляв) з оновлення програми з української мови, щоб хоч якось облагородити той стандарт, доповнює перелік ключових компетентностей держстандарту своєю новацією — "спілкування державною мовою". І це не вважається відхиленням. Ні від канонів держстандарту, ні від наявних реєстрів ключових компетентностей, у яких такого різновиду нема, ні від здорового глузду.

"Робоча група" (вона ж із науковців, не зі студентів укомплектована) не зважає на низку грубих методологічних помилок, на яких вибудовуються засади того горезвісного стандарту і теперішнього шкільного навчання мови. Вона преспокійно займається компіляцією, якою підмінює відсутню в головах, душах і текстах цілісність справді реформаційного задуму.

Навіщо? Ну яка така гарячка жене замінити погане ще гіршим, аби лише до 2018-го року?.. Врешті, "доповнювати" держстандарт і "оновлювати" програми можна чим завгодно. Від того ніщо не зміниться. "Мертві бджоли не гудуть". Жаль лише п'ятикласників, на яких "оновлення" окошилося найбільше і яким втулили ще одну граматичну тему ("привели у відповідність до вікових особливостей"). Але нічого, звикнуть, втягнуться потихеньку. На уроках української говоритимуть про фонетику і будову слова, підмет і присудок, лексикологію…

А на перервах, у позашкільному середовищі і вдома цвенькатимуть російською. На самоті — вмикатимуть записи Вакарчука. І прислухатимуться до чогось у собі. До чого? Можливо, до голосів пращурів, які не знайшли свого продовження в нащадках, значною мірою завдяки недолугості шкільного навчання рідної-державної мови.

…І на завершення. Я наполягав і наполягатиму на особливому статусі української мови як навчальної дисципліни. І на особливому ж, іншому, ніж для всіх інших шкільних предметів, способові навчання їй. Але цим самим я не вимагаю для неї якихось привілеїв — більшої кількості годин на навчання, вищої оплати для вчителів-мовників.

Я вимагаю того, чого просить від нас само наше теперішнє життя: зробімо нарешті шкільне навчання мови таким, аби воно повноцінно працювало на утвердження нашої мови в статусі рідної і державної не колись, а сьогодні, в кожну мить нашого теперішнього українського буття. У нас для цього вже зараз є все.

А стандарти і програми можна створити і змінити за якісь місяць-другий. Була б воля.  І було б у причетних до святої справи реального оновлення освіти відчуття: навчання української мови на основі держстандарту 2011-го і компілятивно "оновлюваних" під нього програм — це злочин. Ми ним знищуємо найцінніший ресурс країни — українськість у душах українців. І за це сьогодні вже платимо кров'ю. Завтра ж можемо заплатити незалежністю.

Михайло Девдера, Дзеркало Тижня. Україна

Освіта.ua
18.04.2017

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Гість
Міняти треба не курс мови української, а терміново програму з української літератури, яка є настільки застарілою, що годі сподіватися викликати у сучасних дітей цікавість або хоч якесь бажання читати, єдиний стимул -ЗНО. Українська ж мова - це стала граматика, незнання якої аж ніяк не сприяє творчості і створенню пісень. Спочатку вивчи правила, як би нудно не було, і потім прийде грамотність і розуміння. І міняти щось тут і називати " мертвою латиною"-це дивно
Тет-а-тет
Ніколи навіть найдосконаліші стандарти та програми не встигатимуть за плином часу. Якщо у педагога є мета ніякі перешкоди не завадять донести до учнів красу і мелодичність української мови. Моя вчителька так вела уроки, що ми були якісь окрилені і зачудовані, і це в радянські часи, коли українська мова зовсім не заохочувалася. Коли твоєю чудовою мовою робляться паскудні справи дуже складно переконувати інших, що ти заслуговуєш на особливий статус.
Дописувач
Автор, здається, не дуже розуміє процес і апелює не до тих. Робочі групи стандарти не змінюють. Держстандарт затверджує Кабмін. Апелюйте до Кабміну про зміну стандарту, а не до робочої групи, яка затиснута у межах стандарту і намагається у них щось спорудити. Чи автора просто не взяли у робочу групу?
Митро Ясен
Із тексту Девдери мені стало зрозумілим от що: 1. Оновлення програм з мови не таке... 2. Пропозиції є, але до широкого загалу вони ще не дійшли, і тут ми теж ані словечком не прохопимося. 3.Робоча група робить не так, але що в них "не так" - теж не скажу. 4. Статус мови повинен бути особливим, проте цю особливість поки що не можна розкривати. ...І на завершення. Зробімо нарешті шкільне навчання таким ... ну таким

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!