 |
За матеріалами круглого столу з приводу нової редакції Закону України "Про освіту" |
Майже одночасне оприлюднення двох проектів нової редакції Закону України "Про освіту", розроблених Міністерством освіти і науки та авторським колективом робочої групи при Комітеті з науки та освіти Верховної Ради започаткувало інтригу щодо визначення ключових засад реформування освіти в Україні. Наразі, враховуючи суттєві відмінності запропонованих у них норм, варто визначитися з концептуальними аспектами, без яких зміни неможливі.
Саме для з’ясування позицій учасників законотворчого процесу, їхньої консолідації та ефективної взаємодії, групою "Освіта" громадської ініціативи "Реанімаційний пакет реформ" було організовано та проведено круглий стіл на тему "Ключові завдання освітньої реформи, що мають реалізуватися новим законом України "Про освіту".
В роботі круглого столу взяли участь провідні експерти, науковці, чиновники, громадські діячі та політики. Дискусію модерувала Оксана Величко – член Ради РПР, яка опікується питаннями освіти.
До порядку денного ввійшли питання презентації змін освітньої реформи, експертний аналіз її концептуальних засад, огляд системи забезпечення якості освіти, міжнародний досвід та українські реалії концепції "експертного інституту", та інші.
Основні тези виступів учасників круглого столу
Голова Комітету ВР з питань науки і освіти Лілія Гриневич
Важливо послати всьому суспільству повідомлення - цей закон має бути надбанням всіх зацікавлених груп, вирішенням потреб суспільства, бо освіта – це суспільне благо, і сьогодні в цій системі працює і навчається майже 10 млн людей.
Закон "Про освіту" не може писатися та прийматися "на колінах". В Україні починається нова епоха і цей закон мусить досягнути нової мети.
Щодо змісту та поправок до закону, то по деяких статтях існують полярні думки, а по деяких позиціях питання потребують додаткового узгодження.
Так, ми не можемо ще дійти спільного бачення щодо оплати праці вчителя. Це надважливо, бо, якщо цей закон не підтримають вчителі, реформа буде провалена. Закон повинен відповідати реальній економічній ситуації, реальному стану педагогічних кадрів. В цих питаннях будуть непопулярні заходи. Ті позиції, що ми надали, стосовно підвищення кваліфікації, обов’язковій сертифікації вчителів, потребують серйозної комунікації. Я думаю, що цей діалог з вчительством буде надскладним та важким. На Громадському телебаченні я сказала про те, що у нас співвідношення "учитель – учні" набагато вище, ніж в Європі. Батьки не хочуть, щоб їх податки йшли на оплату праці погано кваліфікованих вчителів – таких дуже багато, їх потрібно переводити на контракт, особливо тих, хто погано працює. Батьки хочуть бачити високооплачуваного та висококваліфікованого вчителя. Ця позиція потребує узгодження з реальним вчителем.
Закінчуючи свій виступ, народний депутат означила наявність інших вузьких місць, що потребують пояснення: рамка кваліфікацій, розвиток системи кваліфікацій, взаємодія з ринком праці і освіта впродовж життя.
Головний експерт групи РПР-Освіта, професор Володимир Бахрушин
По-перше, закон, що готується, буде застосований для управління системою освіти. Якщо ми його використовуємо для управління, то він повинен мати показники, за якими ми оцінюємо поточний стан системи освіти та набір інструментів, за допомогою яких ми можемо впливати на всю систему. Якщо подивитись на проект, то набір інструментів є, а показників немає. Тому є пропозиція: внести статтю про систему освітніх індикаторів та про порядок створення і затвердження системи індикаторів. Існує також ризик того, що ми збережемо ту систему управління, яка діє сьогодні, тому що в структурі закону немає положення про орган влади, який буде реалізовувати ці повноваження.
По-друге, будь-який орган управління має сферу відповідальності в межах того органу управління, який відповідає за рішення, спрямовані на досягнення певних цілей. Для того, щоб він ці рішення приймав, він повинен мати повноваження. Якщо ми подивимось на чинний закон і проект, то побачимо, що повноваження є, а сфери відповідальності немає. Наприклад, у Конституції є обов’язковою загальна середня освіта, а відповідальний за те, щоб вона була, відсутній. Потрібно визначити сферу відповідальності органів управління, зокрема, передбачити відповідальність Кабінету Міністрів, Міністерства освіти і науки, інших органів за реалізацію передбачених Конституцією та законодавством прав на освіту, освітню діяльність та інших прав, що є в законодавстві. Є також питання якості стандартів, виконання державою своїх зобов’язань, якість ліцензування та акредитації, державного та громадського нагляду, багато інших питань, що впливають на якість. Тому потрібно формувати не тільки якість, як відповідність стандартам, але і розуміння якості освіти в цілому в державі.
По-третє, потрібно прописати в ЗУ "Про освіту" запобіжники щодо перетворення автономних закладів на «вотчини», бо хто буде стримувати керівника в автономному закладі? Потрібно наділити повноваженнями органи громадського самоврядування, які є в закладах освіти, зокрема, наглядові та піклувальні ради, батьківські комітети та інші органи самоврядування.
Директор Українського центру оцінювання якості освіти, професор Ігор Лікарчук
На сьогодні у законопроекті потрібно врахувати п’ять головних завдань.
Перше - нова структура системи освіти. Друге - запровадження громадсько-державної системи управління освітою. Якщо ми не передамо управління закладами освіти громадським утворенням, не обмежимо права керівника, не підпорядкуємо його органам громадського управління освітою, у нас реальних змін в освіті не буде.
Третє: нова економічна система освіти, в центрі якої - освітня послуга і її вартість. Як цю вартість конкретизувати у конкретні норми – це питання, над яким потрібно працювати.
Четверте - новий працівник системи освіти. ЗНО з української мови і літератури показало сутність поглядів багатьох педагогічних працівників на необхідність і потребу змін в освіті.
І власне, п’яте - система забезпечення якості освіти. У багатьох людей сформовано уявлення про систему забезпечення якості освіти, як таку, що несе на собі виключно контрольні функції – цього не повинно бути. Саме для цього потрібно виписати принципи забезпечення якості освіти, зокрема, основним із завдань є надання об’єктивної і неупередженої інформації про стан системи освіти, яка б лягла в основу системи прийняття управлінських рішень.
Неможливо прийняти управлінське рішення без бачення загальної картини про стан функціонування освітньої системи.
До переліку засобів забезпечення якості освіти обов’язково потрібно включити самооцінювання навчального закладу освіти, міжнародні порівняльні дослідження. Україна - одна з небагатьох країн світу, яка не бере участі у міжнародних порівняльних дослідженнях з 2-х причин: відсутність політичної волі і коштів. У законі повинна бути закладена норма, за якою держава має фінансувати участь України у міжнародних порівняльних дослідженнях.
Відповідальність за ненадання якісної освіти також повинна бути закладена, як норма законопроекту. При цьому необхідно прописати механізм відповідальності, тому що диплом повинен мати реальну споживчу вартість. Чому школа не несе відповідальності за те, що 9 років навчала учня, який нічого не знає, не має результату (подвійна відповідальність)? Відсутність у законі норми, яка визначає відповідальність за ненадання якісної освіти зведе нанівець всю систему забезпечення якості освіти!
Повністю підтримую Володимира Євгеновича стосовно освітніх індикаторів. Якщо система індикаторів у законі буде відсутня, то і мови не може бути стосовно забезпечення якості освіти.
Володимир Сацик, доцент Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана
Ми всі чітко усвідомлюємо, що успішні кроки щодо імплементації ЗУ "Про вищу освіту" обумовлені згуртованістю вітчизняного експертного середовища із залученням міжнародних експертів, що знаються на питаннях розвитку вищої освіти. Постановка в системі розбудови даної інституції в державі, яку називаємо "експертний інститут" є на часі. Але ця функція покладається на загально визнані в світі експертні інститути, університети, спеціалісти, які знаються на проблемах ринку освіти, які мають визнані публікації, які цитуються в якісних журналах. І саме цей фактор сталості уповноважує їх бути експертами. Не підтримка держави, а міжнародний статус, який підтверджується час від часу. В Ізраїлі такий інститут реалізований за підтримкою держави, але у його складі також є представники студентської спільноти.
Основні критерії до участі у цій організації: досвід та високий рівень репутації.
В Україні при університетах міжнародно визнаних експертів немає. Розбудова інституціонального середовища є суцільною проблемою. У спробах централізовано організувати "експертний інститут" багато підводних каменів. В умовах недофінансування освіти, в умовах, коли процес децентралізації не має місця, ефективна робота експертного інституту навряд чи відбудеться. Якщо ми хочемо зробити якісну структуру, очевидно, потрібно переймати досвід залучення експертів і розробити процедуру добору експертів. Звичайно, що такий інститут потрібен, але чи доцільно зводити його до тих меж, що пропонує закон - це питання потребує більш детальної дискусії. Однозначно, я погоджуюся з паном Бахрушиним, який зазначає, що невідомо, навіщо твориться цей експертний інститут. Якщо ми хочемо імплементувати в українську школу державних чиновників, то це хибний шлях.
Анатолій Олексієнко, професор з вищої освіти Факультету освіти Гонконзького університету
Експертне середовище повинне існувати. У нас громадськість вважається несміливою: вона просить уряд, щоб уряд дозволив їй брати участь. Якась дивна ситуація, тому що громадськість повинна вимагати, казати владі, що робити, тобто уряд повинен бути слугою. Державна служба означає, що держслужбовець служить громадськості – ця філософія повинна, як норма, бути прописана у всіх пунктах закону. Громадськість, як інститут, спочатку існувала як додаток до МОН. Вбудовування громадськості якимось чином у державний апарат реалізувалась у модель «співпраці» МОН та громадськості. Ця стратегія компромісів веде до гібридних розділів, зокрема до того, що відбувається постійний відтік мізків з України за кордон, бо немає стратегічного бачення, яким чином боротися з цим явищем. Ця гібридність призводить до такого собі топтання на місці: громадськість, начебто є, але результатів немає.
Світлана Олексюк, експерт РПР, директор школи
Найбільш революційною позицією нової редакції має бути громадсько-державне партнерство. У мене є пропозиція, що може врятувати ситуацію. Я пропоную МОН з подачі Комітету ВР запровадити декілька пілотних проектів, декілька ключових революційних ідей:
За підтримкою громади та МОН треба напрацювати мапи їх діяльності у багатьох аспектах, в тому числі в оплаті праці вчителя.
Світлана Благодєтєлєва–Вовк, експерт РПР
Хочу звернути увагу на імовірні труднощі імплементації нової редакції ЗУ "Про освіту", оскільки наявний досвід впровадження у життя Закону України "Про вищу освіту" свідчить про проблеми у ресурсному забезпеченні, дотриманні термінів та контролі розробки нормативної бази.
Загалом, на 1 квітня мали бути розробленими 34 нормативних акти, з них вчасно розроблено 5, актуалізовано попередньо розроблені - 2. З порушенням термінів розроблено 17, тобто 50% від загальної кількості. Відхилення у розробці нормативних актів коливалося від 1,5 до 5 місяців, у середньому - 2,5 місяці. Все це негативно впливає на процес та продукує додаткові трансакційні витрати. Для виконання плану-графіка імплементації та підвищення якості цього процесу рекомендуємо МОНУ:
Директор Українського центру оцінювання якості освіти, професор Ігор Лікарчук
Я просто дуже добре знаю механізм розробки та узгодження нормативно-правових актів. Тут я виступаю у невластивій для мене ролі захисника МОН, але маю сказати правду: МОН не є окремим бюрократичним суспільством. Будь-який документ, що розробляється органами виконавчої влади в сфері освіти – це "проволочка" із імплементацією закону. І чим більше таких "проволочок" буде закладено в ЗУ "Про освіту", тим гірше буде процес імплементації.
Іще один чинник проблем з імплементацією - це усвідомлення того, що можна прийняти ідеальний закон, але його мають реалізовувати люди. Так, імплементація ЗУ "Про вищу освіту" гальмується, перш за все, ректорським корпусом. Імплементація ЗУ "Про освіту" буде гальмуватися директорським корпусом, керівниками освіти – у цьому велика проблема! Перше питання, що потрібно обговорити – це питання демократизації управління, громадсько-державного управління. Це ключове питання цього закону!
Сьогодні бал в освіті править керівник закладу освіти. Цього не повинно бути. Він повинен бути найманим працівником, якого наймає на роботу власник, або громадський орган управління. На превеликий жаль, у нас цього немає. Це найбільша біда і загроза наступної імплементації!
У подальшій дискусії про основні проблеми реформування взяла участь Роксолана Левицька - Голова правління БФ "Омріяна Країна". Вона зазначила потребу інституціоналізації інформальної та телеосвіти. Ірина Барматова, яка представляла Асоціацію приватних закладів освіти та Агенцію розвитку освітньої політики звернула увагу на недопущенні включення до проекту нової редакції реакційних положень, які нищать приватну освіту. Тaрас Ткачук з ГО "Центр освітніх технологій" ознайомив аудиторію з підходами до сертифікації педагогів, яку варто впровадити у нову редакцію ЗУ "Про освіту". Тамара Захарченко, яка представляла Конфедерацію вільних профспілок України загострила увагу на захисті конституційних прав громадян на здобуття освіти та на забезпеченні державних гарантій освітянам.
Загалом, учасники круглого столу та група "Освіта" Реанімаційного пакету реформ закликає Міністерство освіти і науки України, Комітет Верховної Ради України з питань освіти і науки не поспішати з реєстрацією проектів, а за результатами їх обговорення підготувати єдиний якісний збалансований законопроект, який би не тільки відкрив шлях до справжнього реформування освіти і вирішення існуючих в освіті проблем, але і міг би використовуватися як зразок якісного закону при підготовці інших законів України. Хто, як не освітяни та науковці, повинні надати приклад якості законотворчості?
Освіта.ua
12.06.2015
Facebook |
Twitter |