Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Виховання Артпедагогіка та казкотерапія

Артпедагогіка та казкотерапія

Дитина приходить до школи з відкритою душею, зі щирим бажанням добре вчитися. Малюка лякає навіть думка про те, що на нього можуть дивитись як на ледаря чи невдаху

Бажання добре вчитися - красиве людське бажання, це той яскравий вогник, що осяює весь зміст дитячого життя. Цей вогник, слабкий і беззахисний, дитина несе вчителеві з безмежною довірою. Але цей вогник дуже легко можна загасити необережним словом чи байдужістю. Щоб він розгорівся і з кожним днем палав усе яскравіше, дитина повинна відчувати успіх у навчанні, горде усвідомлення та переживання того, що вона не зайва в колективному процесі пізнання, захопитись почуттям радості праці.

Трагедія, коли до класу потрапляє учень, якого вже «запрограмували» бути «гіршим за інших». Як правило, цьому сприяє ряд факторів: нездорові конфліктні стосунки в сім'ї, алкоголізм чи наркоманія батьків, убогість інтелектуального та матеріального життя сім'ї. А з цими чинниками завжди поєднується й убогість емоційного життя.

Буває, що до класу приходять діти, які в 6-7 років ніколи й нічому не дивувались, нічим не захоплювались, не раділи. Вони не відчувають гумору, не розуміють комічних ситуацій, рідко сміються, хворобливо реагують на жарт, намагаються обов'язково й жорстоко «дати здачі».

Дуже комплексуючи, запрограмовані бути «гіршими», нажахано й з-під лоба поглядаючи навколо, такі учні з першого ж дня у школі й намагаються бути жорстокими до слабших, боягузами перед сильнішими, байдужими до навчально-виховного процесу.

А поряд з ними є й діти з низьким рівнем розвитку, є й ті, яким просто треба трішки довше подумати, перш ніж виконати якесь завдання, бо вони не в змозі одночасно й пам'ятати, й думати; і ті, яких «узяла до себе в полон Царівна Лінь».

Але всі вони, йдучи до першого класу, хочуть навчатись: хочуть, але не можуть; хочуть, але вимагають спонукання; хочуть, можуть, виконують усе легко, швидко, а потім нудьгують, дивлячись, як учитель працює з менш успішними школяриками.

Навчаючи всіх, слід турбуватися й про останніх: обдарована дитина (поряд із гордістю за високі оцінки) інколи змушена відчувати певний дискомфорт, доки увага вчителя спрямована на менш устигаючих учнів. І тут з'являється загроза зникнення інтересу до самого процесу здобуття знань.

Як же зробити так, щоби весь класний колектив працював у стані емоційного піднесення, ніби єдиний злагоджений механізм, у якому кожне «коліщатко», кожен «гвинтик» у результаті своєї роботи отримує позитивні емоційні почуття, тобто почуття задоволення, зацікавленості, інтересу, прагнення в наступних завданнях перевершити самого себе?

Треба кожну дитину перетворити з об'єкта взаємодії в повноправного партнера у спільній діяльності, тобто «зліпити» особистість, яка не підлягає будь-яким маніпуляціям або прямому тиску з боку всіляких важливих чинників. У цьому й допомагає особистісно зорієнтована система навчання й виховання школярів, яка забезпечує процес спільної життєдіяльності, допомогу дитині в усвідомленні та реалізації індивідуальних здібностей, можливостей і потреб.

Та марно сказати учневі: «Ти - особистість! Дій!». Необхідно створити в колективі рівноцінні умови для кожного, привести кожного учня до вогнища захоплення.

Турбуючись, щоби першим захопленням у школярів було захоплення книжкою, слід намагатись навчити кожного учня «мандрувати світом довідників, словників, енциклопедій», розвивати в дітей смак до самостійного здобуття знань.

Але навіть найсумлінніший учень, зумисне зосереджуючи свої зусилля на усвідомленні й запам'ятовуванні матеріалу, швидко «вибивається з колії» - утрачає здатність осмислювати причинно-наслідкові зв'язки. І чим більше він напружується, тим важче йому втримати думку. Таке навчання приносить лише байдужість і втому, а школярі, не встигаючи читати більше нічого, крім підручника, знання на уроці опановують поверхово і тому перевантажені домашніми завданнями.

А якщо спробувати добитись того, щоб учні здобували знання за допомогою наявних уже вмінь і навичок, тобто відкривали істину, відчували незрозуміле, щоби перед ними завжди стояло запитання: чому?

Якщо згадати історію нашої країни та міста Ніжина зокрема, то можна відмітити, що понад 180 років (з 1823 р.) у Ніжині почала успішно розвиватись театральна культура. Почалось усе з постановки п'єси В. О. Озерова «Едіп в Афінах», в якій азартно грав і молодий артист-гімназист Микола Гоголь. Це був перший драматичний театр на Чернігівщині. Вистави супроводжувались хором і струнним оркестром вихованців, які виконували увертюри з опер Россіні, Вебера, Моцарта. Вихованець М. В. Гоголь виступав у ролі режисера, декоратора й виконавця комічних ролей, зокрема жіночих. Згадуючи ніжинський період свого життя, у той час відомий публіцист і дипломат К. Базилі писав: « ... Я бачив «Недоросль» і в Москві, і в Петербурзі, але завжди вважав, що жодній актрисі не вдалась так добре роль Простакової, як її зіграв шістнадцятирічній Гоголь». «Думаю, що Гоголь затьмарив би й знаменитих коміків-артистів, якби вступив на сцену», - стверджував товариш М. Гоголя Т. Пащенко.

Наш знаменитий земляк був не поодиноким. У вересні 1820 р., коли Ніжинська гімназія вищих наук кн. Безбородька відкрила свої двері для гімназистів, першими вихованцями стали 17 дітей зі збіднілих дворянських сімей віком 8-12 років, з різним рівнем навчальної підготовки. Пройде час, і вони вийдуть з ВНЗ високоосвіченими людьми, зумівши розкрити всі свої таланти, прославивши у світах свою Альма-Матер.

Чому ж у ті часи зі стін ВНЗ вийшло стільки талановитих людей - гордість і цвіт нашої країни?! Вони здобували знання у творчій, невимушеній обстановці, усебічно розвиваючи свої можливості й таланти у вільному спілкуванні з музикою, живописом, художнім словом. П'єси іноземних авторів виконувались мовою оригіналу, гімназисти самі писали репертуарні твори, друкувались у рукописних альманахах, рецензували й виправляли один одного, проводили дослідження тощо.

Злякавшись «вільнодумства», 1827 р. царський уряд театр закрив. Але перші гімназисти, які виросли в умовах незборимої творчості, вийшли зі стін ВНЗ прекрасно сформованими особистостями.

Повертаючись до сьогодення, хочеться відмітити, що каменем спотикання для учителів початкових класів є свідоме засвоєння учнями граматичних і математичних правил. Дитину необхідно вчити водночас читати й думати, запам'ятовувати не зазубрюючи, одержані знання використовувати на практиці осмислено, чітко усвідомлювати, де можна буде їх використати; учити не лише приймати та зберігати інформацію, а й передавати її іншим.

Саме тут і здатне допомогти театральне мистецтво. Щоб з'явились інтерес, натхнення й емоційне сприймання та засвоєння, допоможе складання з дітьми казок, коміксів, мультфільмів на кожне правило граматики, «мальованих задач» тощо, а потім їх обов'язкове озвучення. І чим складніший матеріал, тим необхідніше переносити його в казку чи виставу, яку пишуть як учні, так і педагог.

При підготовці до вистави не існує жодного предмета зі шкільної програми молодших школярів, який би не був задіяний. Знання та вміння учнів постійно розвиваються та вдосконалюються. (Усне та письменне мовлення; обчислювальні навички, техніка читання, естетичні смаки, музичні вподобання, образотворчі здібності, хореографічні рухи, пам'ять, творча фантазія, уява, мислення.) Звичайний урок перетворюється на «школу мислення», як називав В. О. Сухомлинський дитячі роки.

Відпрацьований таким чином спектакль (або його елемент) приносить більше задоволення не глядачам, а самим виконавцям, котрі «пережили» безліч щасливих хвилин за час його підготовки, працюючи здобувачами інформації, обчислювачами, режисерами, декораторами, костюмерами, ляльководами, швачками, оформлювачами-дизайнерами тощо.

Відбувається диво: та дитина, яка не могла без помилок навіть прочитати правило, спокійно «видає» його після того, як воно прозвучало з вуст казкового героя у власному виконанні або у виконанні однокласника-тренера. Отож, вивчення програмового матеріалу через театральне мистецтво можливе й потрібне, бо стимулює фантазію, уяву, практичність, комунікативність, розвиває творчість.

Важко переоцінити значення творчості в духовному житті особистості. Усвідомлення творчого елемента в житті та праці збільшує сили дітей у боротьбі з труднощами, спонукає їх до оволодіння новими знаннями, згуртовує їх у колективі, гартує волю.

Творча діяльність є однією з умов утвердження моральної гідності. Завдяки творчості збагачується емоційне життя, розкриваються задатки, здібності, нахили особи. Творча діяльність, яка відповідає прагненням і нахилам вихованця, сприяє тому, що в його моральному обличчі переважають позитивні якості і, що особливо важливо, особистими моральними зусиллями усуваються негативні.

Дітей починає приваблювати не лише акторська гра, а й практична діяльність, у якій яскраво виражені елементи як продуктивного, так і пізнавального, дослідницького, пошукового, евристичного методів навчання, створення власних «шедеврів» на уроках трудового навчання та образотворчого мистецтва, що сприяє розвитку уяви, фантазії, світогляду, почуття краси та міри, акуратності, пошуку у звичайному прекрасного.

Улюбленою справою дітей є створення власних казочок, віршиків, оповідань. І не біда, що в однієї дитини потік думок тече бурхливо, стрімко, народжуючи все нові образи, а в іншої - це широка, таємнича у своїх глибинах повільна ріка, в якій не відразу проглядається течія.

Поступово, під впливом почуттів, що пробуджуються казковими образами, дитина вчиться мислити словами, її серце охоплює натхнення. «Без казки - живої, яскравої, що оволоділа свідомістю й почуттями дитини, - неможливо уявити дитячого мислення та дитячої мови як певного ступеня людського мислення та мови. Казка, гра, фантазія - животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів і прагнень», - писав В. Сухомлинський.

У процесі такої роботи проходить аналітичний процес пізнання себе як особистості, навколишнього світу та своєї взаємодії з ним, можливість і вміння оцінювати події, відокремлюючи головне й другорядне в них, аналізуючи різні джерела інформації з метою вдосконалення попереднього досвіду. Діти вчаться не лише аналітично сприймати інформацію та творчо її переробляти, а й передбачати результати.

Кожна дитина вчиться толерантно висловлювати свою думку, при цьому не нав'язуючи її оточуючим і відповідно сприймаючи точку зору співрозмовника. Учиться слухати, уникати «синдрому натовпу»; працювати за формулою: «Я вже творець + ти творець».

Театральна діяльність здатна урізноманітнити будь-який урок, зробити його нестандартним, напрочуд продуктивним, успішно поєднуючи давно відомі й інноваційні методики навчання (як то робота у групах або в парах).

Яким цікавим стає урок! На етапі актуалізації опорних знань - «мозкова атака», що сприяє виявленню вже відомого «ланцюжка знань», де обов'язково з'являється певна проблема, яку необхідно подолати. І вже навіть той учень, який просто бездумно сидів за партою, «прокидається»: з'являються інтерес, зацікавленість, спонукання до мислення.

А далі - система «Поміч», яка допомагає відшукати у програмовому матеріалі нове, відкинути власні хибні знання, спонукає до дії: «Хочу знати!». Учні в парах і групах діляться своїми думками, шукають у підручниках і допоміжній літературі те, що потрібно взнати, щоби потім обов'язково застосувати в подальшій роботі в театрі, підготовці до конкурсів та інтелектуальних змагань. (За В. Сухомлинським - близька й далека перспективи.) Байдужих нема. Немає нудьгуючих сильних дітей, нема й байдуже сидячих «слабачків». Усі працюють в єдиному пориві, і не біда, що хтось запам'ятає більше, а хтось - менше (це вже індивідуальні особливості кожного). Важливо те, що з такого уроку кожна дитина винесе нові довготривалі знання, спробувавши себе як науковцем чи дослідником, так і тренером - учителем інших, передавачем інформації.

«Навчатись треба весело, щоб хороше навчатись», - співали школярі минулого століття. А чому б і ні? Під час театрального дійства діти розвиваються всебічно, взаємозбагачуючи один одного.

Успішний процес навчання проходить в єдиному цілісному сплетінні з вихованням. Нерозумно розділяти роботу з «важкими» та обдарованими дітьми, окремо навчати й виховувати. Робота з дітьми приносить позитивні результати лише тоді, коли педагог не розділяє цих понять, працює в комплексі. А коли вчитель зуміє розгледіти в кожному зі своїх вихованців ледь помітні паростки таланту й направити їх в правильне русло, таке розділення стане взагалі зайвим, бо діти, доповнюючи один одного, працюватимуть в єдиному пориві, стимулюючи присутніх до нових вершин пізнання. Ось тоді педагог управі з упевненістю доводити, що неталановитих дітей у природі просто не буває.

Для цього зовсім не потрібно бути режисером чи драматургом. Скоріше - мати навички соціального педагога, бо діти такого віку грають на відчуттях. Саме відчуття й інтерес допомагають успішно долати складні теми програмового матеріалу, учитись дружити, відділяти зло від добра. І зовсім неважливо, чи виростуть вихованці артистами. Більше тішитиме, якщо діти знайдуть себе в суспільстві, будуть потрібними, матимуть безліч усебічних нахилів та вподобань, а в середній та старшій школі вже шукатимуть справи за інтересами, не збиваючись на манівці.

Отож, артпедагогіка та казкотерапія здатні допомогти кожному педагогові, котрий захоче дійсно принести користь підростаючому поколінню.

Автор: Л. Петренко

Освіта.ua
23.01.2008


Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!