Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Виховання Чи заговорить українська молодь мовою миру?
Чи заговорить українська молодь мовою миру?

Як Україні потрібно працювати з дітьми і чому необхідно навчати молодь говорити мовою миру

Чи заговорить українська молодь мовою миру?

Усі вони – люди з українського "завтра". Це герої телесюжетів і соцмереж. Зараз ці діти зростають і формуються особистостями, які невдовзі будуватимуть нашу країну. Будуватимуть чи руйнуватимуть?

Хлопчаки тринадцяти-п’ятнадцяти років у Донецькій школі № 46 усміхнено позують на сцені, прикрашеній написом "70-летие Победы". На їхніх грудях – георгіївські стрічки, у руках – макети автоматів. Вони рішучі й мужні, вони переможці, бо здолали та знищили тих інших, боязких і недолугих. Тих, у кого не георгіївські стрічки, а жовті – розпізнавальні знаки вояків Збройних Сил України. На сцені все по-класичному просто. Ці перемагають. Тих убито.

На дитячому святі в донецькому дошкільному дитбудинку – казково вдягнені дівчатка-пташки й чорний крук – шестирічний хлопчик, роль якого – убивати цих пташок на потіху присутнім на святі бойовикам "ДНР". Він несе смерть і гордий цією прикметною роллю.

Восьмикласники однієї з ніжинських шкіл зчинили спротив учительці російської мови, яка дібрала для диктанту текст про велику Росію й Москву. Учні слухали, як педагог диктує "люблю Росію" й писали "люблю Україну", замість "Москва" виводили в зошитах "Київ". Скандал дійшов до звільнення філологині.

Учні київських шкіл на годинах цивільної оборони вчаться швидко ховатися в укриття на випадок авіанальоту. Дітлахи зосереджено виконують інструкції класоводів. Вони чітко розуміють, від літаків якої країни ховаються. "І вони ніколи цього не забудуть і не пробачать Росії", - резюмує батько одної з учениць на сторінці в соцмережі.

Українські підлітки з російськомовних родин, щодня дивлячись теленовини та спілкуючись в Інтернеті, зрештою вимагають від батьків "не говорити зі мною мовою окупанта". Максимально дистанціюватися від країни-агресора, не ідентифікувати себе жодним чином із країною, солдат якої топче твою землю, і телебачення якої цілком серйозно анонсує перетворення цілого континенту "на радіоактивний попіл" - це передбачувана реакція молодої максималістської особистості.

Вони знають. Вони цього не забудуть і не пробачать.

Ватники. Сепари. Колоради. Укри. Укропи. Хунта. Мертві бандерівці. Смажені башкири. Ці слова настільки усталилися в нашому повсякденному вжитку, що жоден учень молодших класів не завагається докладно розтлумачити вам, що саме з цими персонажами (залежно від розташування учня по певний бік воєнно-інформаційної барикади) можна й треба зробити. Творець мережі "Фейсбук" Марк Цукерберг у відповідь на численні скарги українських користувачів на блокування чи неблокування облікових записів нещодавно заявив, що справа не в національності й не в ідеології дописувача, а в послуговуванні мовою ненависті.

Послуговуватися мовою ненависті, мислити категоріями війни, жити бажанням знищити ворога. Таке сьогодення наших дітей.

Країни, для яких війна давно стала реальністю, зрозуміли потребу психокорекції такої дитячої поведінки й поставили цю справу на високий методичний рівень. Ізраїльських малюків з дитячого садочка знайомлять із Драконом, який зовсім не такий страшний, як може спочатку видатися. Просто він капосний і хоче нашкодити дітлахам. Тому від нього, щойно зачувши спеціальну антидраконячу сирену, треба ховатися в спеціальному драконосховищі. І він уже нічого не вдіє. Про це написані цілі методички, ретельне дотримання яких урятувало не одне дитяче життя від обстрілів з боку палестинських територій.

Працювати з дітьми серйозно потрібно й Україні. Призвичаївшись до війни, навчати молодь говорити обнадійливою мовою миру.

Чи можливий переклад з мови війни мовою порозуміння? На це питання шукали відповідь учасники дискусії, зорганізованої в рамках "Днів перекладу-2015" у співпраці з Представництвом фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні (http://ua.boell.org/uk/2015/06/09/chi-mozhliviy-pereklad-movi-viyni-movoyu-porozuminnya).

Дискусія виявилася вельми цікавою навіть візуально: представлені за столом інтелектуали з України, Росії, Великої Британії й Австрії постійно не погоджувалися та сперечалися одне з одним, але, говорячи різними мовами, намагалися якомога ретельніше вслухуватися в слова співрозмовника, щоразу прискіпливіше відповідаючи на чиїсь коментарі. І тому дивовижним чином синхронний переклад німецькою мовою допоміг якнайкраще порозумітися українцям і росіянам.

У заході взяли участь: українська журналістка й письменниця Оксана Форостина; австрійська письменниця й фотохудожниця Мілена Фіндайз; український письменник Юрій Андрухович, російський мовознавець та історик культури Гасан Гусейнов; журналіст і письменник Ігор Померанцев, який виріс в українських Чернівцях, має британське громадянство й працює в російській редакції Радіо Свобода.

Ставлячи діагноз українському й російському суспільствам, Гасан Гусейнов наголошує, що ми все ще переживаємо спадок СРСР: "Кожен наш крок – це крок мінним полем, залишеним радянською епохою". Ще й зараз російська мова послуговується не просто тоталітарними висловами, а прямими сталінським цитатами: "Ліс рубають – скалки летять", "Кадри вирішують усе" й багатьма іншими. Тому й мова сучасної Росії викривлює, трансформує реальність. Мовознавець звертає увагу на постійне підживлення свідомості мовою війни, філігранне використання мови з певною метою: "війна" для радянської й російської людини – це завжди "Велика Вітчизняна війна", а всі інші війни, у яких країна не припиняла й не припиняє брати участі – це щось інше, приміром, «перебування обмеженого контингенту у…". Тому й сучасна донбаська жіночка, яка стояла з плакатиком "Путин, введи войска!" насправді мала на увазі "Путін, почни війну". І війна почалася. Ці дивовижні мовні аберації супроводять страхітливе психологічне явище – люди дістають задоволення від використання цих слів і висловів. Люди зрештою насолоджуються війною. Тому нагальна потреба, переконаний Гусейнов, – переклад з мови війни мовою миру.

Радянські ідеологеми, пов’язані з війною – дуже стійка річ, – погоджується Оксана Форостина, оскільки весь дискурс був переповнений мілітаризмом ("битва за врожай" тощо). Якось одному російському PR-консультантові довелося довго пояснювати німецьким бізнесменам, чому не варто урочисте відкриття німецького заводу під Санкт-Петербургом проводити 22 червня. "Ми весь час із цим жили, – говорить журналістка. – Протистояння вербальне стало кривавим". Проте мова війни може бути й нейтральною, і набувати досить несподіваних форм, як-от чорний гумор і цинічні анекдоти в соцмережах.

Про позитивні ознаки часу говорить і Юрій Андрухович. Візьмімо хоча б знамениту нецензурну кричалку про Путіна. Природній спосіб подолання ворога – висміювання його. "Агресія каналізується в карнавалізацію", – визначає Андрухович і пригадує власне спостереження за рухом колони військової техніки дорогами Західної України. У кожному населеному пункті ці прикрашені прапорами автомобілі й БТРи зустрічали місцеві мешканці. І подекуди поруч із плакатами "Слава Україні!" діти тримали плакати з тою самою фразою про Путіна (поруч з учителями і, о Боже, певно, і вчителями української мови!). Це цікавий випадок нехтування певними усталеними вимогами етики через війну, але це і приклад прекрасного порозуміння поколінь завдяки війні.

Ігор Померанцев, міркуючи над утіленням образу війни в літературі й відбиттям її на сьогочасному житті, наголошує: "Ми живемо в рухомому часі. Можна змінити історію!". Безперечно, у час війни треба чинити опір, а потім прийде час мові миру. Журналіст щоразу поринає спогадами в чернівецьке дитинство: на базарі єврейки торгувалися з гуцулками, послуговуючись як українською, так і їдишем, а насамкінець по-румунськи казали "Multumesc! (Дякую!)". Така мовна поліфонія, мабуть, і є культурою.

Ті, хто говорить мовою миру, дуже ризикують бути не почутими. Тож перехід до мови миру має відбуватися шляхом суперечок, хай і гострих. Бо, як переконана Оксана Форостина, "відкидання суперечок – це відкидання демократії".

Одна цікава вправа на психологічному тренінгу пропонує для контрасту наслідувати у висловах і поведінці двох тварин – шакала й жирафа. Шакал – агресивний, дріб’язковий і знервований. А жираф – виважений, позитивний і дещо відсторонений. Говорити мовою жирафа навіть у форматі тренінгу так непросто. А треба!

Андрій Панченков

Освіта.ua
17.06.2015

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
юниор
Странно - русский язык язык войны (это следует из статьи), а что же говорить за немецкий язык и другие? А ничего, что министерство, департаменты, гороно (районо), руководители учебных заведений для детей "говорят" языком приказов? Без приказа и учебный год 1 сентября не наступит... За что и любим демократию...
Лолош
Для юниор: А немецкие войска разве воюют на Дамбасе?
Для Лолоша
А риторика Фарион - язык войны или мира? И почему Демчишин сообщает, что ведутся переговоры о скидке цены на газ, покупаемый у страны- агрессора? Переговоры эти ведутся языком войны или мира? А американцы, которые изнасиловали девочек на Украине и похабно вели себя в Прибалтике на языке мира разговаривают? А гей- парады в православной стране с помощью языка мира проводятся? Стравили людей, а теперь зубы заговаривают. Должен быть один язык - язык мира и переговоров.
Олекса Позняк
да порох уже таким мирным языком говорит - дальше некуда.И милиция и прокуроры и судьи и депутаты в днр сами назначайте, и отстроим вас и пенсии зарплаты дадим.А они как стреляли по нас так и стреляют.Не доходит до них мирный язык...
Коментувати

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!