Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Виховання Дорога добра

Дорога добра

У матеріалі подані загальні теоретичні положення методики викладання курсу "Християнська етика в українській культурі", особливості духовно-морального виховання молодших школярів

Адресовано вчителям, які викладають такий курс, а також батькам і всім зацікавленим.

Майбутнє України безпосередньо залежить від збереження й відтворення традиційних християнських моральних цінностей, ідеалів добра та любові. Зазнавши в минулому величезних духовних і національних утрат, українське суспільство потребує духовного й морального відродження.

Наша найперша увага має бути приділена дітям. Чуйною душею дитина глибоко сприймає добро та красу. Якщо основою світогляду дитини стає віра в силу добра, якщо вона змалку прагнутиме творити добро в житті, це стане запорукою нашого майбутнього.

Важливим та ефективним чинником виховання є національна культура, яка у своїй основі в Україні є християнською. Отже, виховуючи дитину на кращих зразках української культури, ми залучаємо її до християнських духовних і моральних цінностей.

Назва предмета «Християнська етика в українській культурі» саме й відображає органічність засвоєння учнями християнських моральних цінностей через українську культуру.

У багатьох навчальних закладах України вже давно викладають предмети «Християнська етика», «Основи православної культури», «Етика. Духовні засади» тощо. Безперечно, це вкрай актуальна й необхідна потреба суспільства. І, на відміну від традиційних навчальних предметів як гуманітарного, так і природничого циклу, принципи та методика викладання предмета духовно-морального змісту ще вимагають концептуальної розробки та реалізації.

Проблема полягає в тому, що такий предмет несе підвищене виховне навантаження, він вимагає володіння інструментами тонкого, делікатного впливу на дитину, світогляд й основні переконання якої тільки починають формуватися.

Він включає в себе комплексний вплив на учня, діалог з ним засобами слова, музичного та візуального образу, що вимагає від учителів, окрім загальнопедагогічної методичної підготовки, певного універсального культурного рівня, знання особливостей дитячої вікової психології, зокрема дитячого духовного життя.

Традиційний та найлегший спосіб - оволодіння предметом через засвоєння певної суми знань та уявлень - є тут явно недостатнім.

Тому цей методичний посібник, який є одною зі складових частин навчального комплексу «Християнська етика в українській культурі. 1-й рік навчання. Дорога добра», має на меті ввести педагога у проблематику предмета: ознайомити з основними поняттями християнської етики; дати уявлення про християнські корені та християнський зміст української культури; розповісти про досвід і методи християнської педагогіки в освіті й вихованні; ознайомити з поглядами християнської психології на дитину та становлення її особистості і на основі цього представити плани конкретних уроків і методичні коментарі до них.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЕТИКИ

Якщо предмет «Етика» філософський (енциклопедичний) словник визначає як «науку про мораль» або «систему норм моральної поведінки людей», то християнська етика належить не тільки і не стільки до проблематики філософських наук і не є сукупністю моральних норм і правил, а є усвідомленою основою життєвого вибору християнина, визначеною життєвим досвідом, системою цінностей і переконань, спрямованих на втілення в життя заповідей Євангелія.

Основою етики, моралі християнина є християнська віра. Віра виявляється в житті, реалізує себе в моральних учинках, у турботі про світ і людей у ньому: «віра без діл є мертвою» (Послання ап. Якова 2, 26). Для учня молодших класів, дитини, яка не є зрілою, свідомою особистістю, християнська етика не може виступати як система знань чи певних принципів і правил чи ще один рядовий шкільний предмет. Вона задаватиме певні життєві орієнтири; засвоюватиметься, сприйматиметься дитиною тільки тоді, коли батьки, учитель чи інші дорослі являтимуть приклади християнської етичної поведінки у своєму житті - у ставленні до світу, до людей і в першу чергу до самої дитини. Тоді християнська етика може стати опорою дитячого світосприйняття: основою світу й самої людини є любов, благо, яке має премудрого та люблячого Творця.

Хоч, як зазначено вище, основою християнської етики є віра, відповідний шкільний предмет не є віроучительним. Це означає, зокрема, що вчитель не навертає учня до віри (у формі викладання віровчення тієї чи іншої конфесії). Та все ж учителю не можна не сказати про Творця світу як про нашого Отця Небесного, про Спасителя світу та Людину Ісуса Христа, про Його Різдво, життя й Воскресіння. Цьому присвячені відповідні уроки посібника «Дорога Добра».

Як сказав авторитетний богослов ІІ-ІІІ ст. Тертулліан, «душа людини за природою - християнка». Тому кожна людина, а тим більше дитина, сприймає й засвоює прояви християнських моральних чеснот, які є плодами віри та духовного життя. За апостолом Павлом, основними з них є такі: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, стриманість... (Посл. до Галатів 5, 22). Учень засвоює ці та інші чесноти, якщо вони яскраво виявляються в життєвих ситуаціях, розкриваються педагогом на прикладах із життя. Тому завданням учителя є донести до учня за допомогою посібника та інших засобів красу й переконливість добрих учинків, християнського ставлення до людини.

ХРИСТИЯНСЬКЕ КОРІННЯ ТА ЗМІСТ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Духовна культура є основою життя суспільства, тому що вона вбирає в себе традиції, цінності, досягнення попередніх поколінь і передає їх наступним. Тому культура народу становить певну цілісність, у якій поєднуються минуле й сучасне, регіональна своєрідність, різні напрями та форми.

На наше переконання, об'єднують українську культуру і роблять її цілісною християнський дух і зміст. Вони виявляються в різних сферах і у кращих зразках культури - в архітектурі, образотворчому й музичному мистецтві, літературі тощо. Християнському впливу завдячує українська культура у своїй естетиці відчуттям прекрасного, прагненням до довершеного гармонійного поєднання змісту та форми; своїми моральними засадами - відстоюванням родинних і суспільних моральних устоїв, милосердям, чуйністю до знедолених, позитивним світовідчуттям, доброзичливим ставленням до носіїв інших культур і світоглядів. Особливо ж цінними й такими, що мають загальнолюдське значення, є ті культурні шедеври України, які безпосередньо створені, щоби прославити Бога й донести до людей Божі заповіді - храми Софії та Лаври, Острозька Біблія, «Житія святих» святителя Дмитра Ростовського, духовна музика та спів тощо.

Для вчителя християнської етики важливо мати в користуванні й цінувати твори художньої літератури, музики та співу, іконописного та образотворчого мистецтва; уміти розкрити в них доброчесний зміст і прагнення до духовного ідеалу, донести їх до дітей. А для учнів перших класів найважливіше - щоб ці твори сприяли переживанню дітьми атмосфери добра та турботи як з боку старших (найперше - батьків і рідних), так і Отця Небесного.

ХРИСТИЯНСЬКЕ ПІДҐРУНТЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПЕДАГОГІКИ

Велику цінність для педагога має спадок української педагогіки, яка протягом століть засвідчує свою християнську моральність. На думку ректора НПУ ім. М. Драгоманова В. Андрущенка, доцільно виділити «матрицю» української педагогіки, яка зберігає свої основи віками, незважаючи на несприятливі обставини: «Педагогічна матриця» української освіти включає в себе насамперед фундаментальні загальнолюдські цінності - працелюбство, повагу до землі, матері та родини, знання й пізнання, одвічно притаманні українському народу. Вона розгортається через змістовне наповнення ідеями «філософії серця» Сковороди-Юркевича, «народознавства і українознавства» Драгоманова-Ващенка, «народної педагогіки» та «національного виховання» Ушинського-Русової, «шкільного самоврядування Макаренка», «людинолюбства й сердечності у ставленні до дитини» Сухомлинського».

В найбільш узагальненому вигляді й об'ємно «педагогічну матрицю» української освіти в наш час представив В. Сухомлинський. Його знамените кредо «Серце віддаю дітям» є узагальненим і розгорнутим педагогічно-світоглядним продовженням української «філософії серця» Сковороди-Юркевича... «Виховання серця, - писав В. Сухомлинський, - це цілий світ турбот і тривог, про які ми, дорослі, ніколи не повинні забувати. Я бачу своє найголовніше виховне завдання в тому, щоб у дитячій душі стверджувалися співчуття, жалість, доброта до всього прекрасного, що є у світі, і насамперед до людини».

Ряд тез В. Сухомлинського, які він адресував українському вчителю, актуальні й зараз при навчанні християнської етики. Зокрема, Василь Олександрович наголошував на важливості делікатного, без насильства морального виховання («вплив вихователя на виховання я би порівняв із впливом музики»), на цінності духовного світу дитини та пошані до неї (за Янушем Корчаком - «піднятись до духовного світу дитини, а не ставитись до неї поблажливо»). Він пояснював учителю, що «плоттю і кров'ю» педагогічної культури є культура емоційна, тобто та сама «педагогіка серця». Емоційна культура за Сухомлинським - це багатство й тонкість почуттів до людини та природи. Засвоєння цих почуттів з раннього дитинства допоможе і в дорослому віці зберегти та розвивати духовне багатство людини.

ХРИСТИЯНСЬКА ПЕДАГОГІКА І ПСИХОЛОГІЯ ПРО ДУХОВНЕ НАЧАЛО В ДИТИНІ ТА ПРО ДУХОВНО-МОРАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ

Християнська педагогіка виходить з того, що кожна людина має в собі прагнення до Істини, Блага, Прекрасного, і це прагнення, яке йде від духовного начала, визначає справжнє покликання людини у світі. Тому для педагога дуже важливо бачити в дитині прояви її духовного начала й опиратись на них у навчально-виховному процесі. Професор Василь Зеньковський2 (1881-1962) уважає, що в ранньому дитинстві (до 6-ти років) дитина особливо відкрита до духовного світу, «який своєю світлою нескінченністю обвиває дитячу душу». Тому в цьому віці дітям властиве переживання благодатного джерела буття, ще не осмислене розумом, але ясно почуте серцем: «що є над світом Бог, як Творець і Вседержитель, від якого сходить смислова гармонійність світу, - це ясно дітям саме собою».

Вік від 7-и до 12-ти років Зеньковський називає другим дитинством. У цей час утрачаються духовні інтуїції раннього дитинства, проте значно важливішою стає моральна сфера - хлопчик чи дівчинка з готовністю сприймають моральні правила, слухають настанови авторитетних для них дорослих, учителів. Якщо в родині є релігійне виховання, то діти з цікавістю засвоюють образи Нового Завіту, життя святих. Релігійна активність виявляється в активному дотриманні правил, обрядів.

Крім підходу В. Зеньковського звернімо ще увагу на класифікацію християнського педагога Софії Куломізної (1903-2000). Вона розрізняє учнів молодшого віку (5-7 років) і середнього віку (8-10 років) відповідно до їхніх моральних понять, а також ставлення до Бога, до власної особистості, до родини, до навколишнього світу.

Отже, виходячи з досвіду християнської педагогіки, ще раз наголосимо на значенні духовного життя для дитини, важливості чуйного, дбайливого ставлення педагога до неї; на необхідності постійної праці педагога над собою для правдивого, переконливого та емоційно багатого донесення до дитини духовно-моральних цінностей.

Автори: Ігумен Лонгін (Чернуха), протоієрей Богдан Огульчанський, Е. Бєлкіна, І. Ковальчук

Освіта.ua
03.03.2009

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!