Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Виховання Єдність соціального і особистісного факторів у вихованні

Єдність соціального і особистісного факторів у вихованні

Поняття соціальної ситуації розвитку було введено в науковий обіг Л. Виготським, який розумів її як систему стосунків між дитиною підліткового віку та соціальною дійсністю - систему, що навіть за наявності відносної стабільності суто соціальних обставин, змінюється та перебудовується відповідно до зростання і розвитку дитини

За точку відліку тут береться сама дитина, її можливості у взаємодії з оточенням. Відповідно до віку обсяг соціальної ситуації розвитку збільшується. Цей процес не є однозначно поступальним: він проходить через вікові кризи, які визначають перехід від простого розширення ситуації соціального розвитку особистості до її кардинальної якісної перебудови. Щодо кризи підліткового віку, то вона вирізняється переходом від масштабів мікросоціуму до виміру макросоціуму.

За Л. С. Виготським, соціальна ситуація розвитку виступає чинником формування психічних новоутворень, які в свою чергу спонукають дитину трансформувати соціальну ситуацію в якісно нову. Звідси можна охарактеризувати соціальну ситуацію розвитку особистості як суб'єктивну модель актуальної дійсності, що відображає реальний, об'єктивно існуючий фрагмент соціуму навколо дитини згідно з актуальними потребами її розвитку.

Це стосується, перш за все, феномену підліткового віку, в якому завершується процес становлення вищих психічних функцій. Л. Виготський наголошував, що саме в підлітковому віці "у драму розвитку вступає нова діюча особа, новий якісно своєрідний фактор - особистість самого підлітка".

Зміни у соціальній ситуації розвитку особистості підлітка тісно пов'язані з його вихованням, сучасний стан якого без перебільшення можна назвати перехідним. Розглянемо сутність і специфіку цього переходу з соціальних та психолого-педагогічних позицій. Спробуємо визначити і концептуалізувати теоретичні засади соціальної ситуації особистісного розвитку дитини у проблемному, кризовому суспільстві.

Тут слід вказати не лише на системну кризу суспільства, кардинальну зміну його ціннісних ідеалів, суперництво світоглядних позицій (демократичних, комуністичних, націоналістичних, релігійних), а й на такі похідні явища, як порушення глибинних зв'язків між дорослими і дітьми, батьками і підлітками, відірваність шкільної виховної практики від сьогоднішніх потреб підростаючого покоління.

Аналіз наукової літератури, присвяченій соціальній, психолого-педагогічній проблематиці, дає підстави для низки тверджень, а саме:

  • загострення суперечностей, що супроводжують перехідні періоди розвитку суспільства;
  • невизначеність переважної більшості дорослих (батьків) щодо сенсу життя;
  • порушення життєдіяльності і виховної функції сім'ї;
  • відсутність у молоді впевненості у майбутньому;
  • вплив негативних чинників, що сприяють зростанню відхилень у поведінці неповнолітніх.

Як свідчить практика роботи сучасної школи, це явище найчастіше спостерігається серед дітей підліткового віку, який сам по собі є критичним з погляду психофізіологічних змін. Сімейна деструкція сприяє зростанню соціальної нестабільності: поширення бездоглядності, правопорушень, шкідливих звичок, які в свою чергу є проявами тих форм девіантної поведінки, до яких вдаються підлітки з проблемних родин. Спостерігається тенденція до поширення у підлітків з проблемних сімей акцентуйованих або загострених, підсилених, дуже виражених рис характеру, які накладають відбиток на особистісний розвиток дитини, підсилюючи рівень її дезаптації.

Деякі вчені наголошують, що найбільш ураженим виявився духовно-моральний бік суспільних взаємин. Пошуку змісту життя протиставляються "змісти-ерзаци", такі як алкоголізм і наркоманія. Вони впливають на формування особистості передусім у підлітковому віці (Чудновський В. Є.). Втрата свого "обличчя", своєї позиції, тобто того, що має становити психологічну суть кожної людини, ставить під загрозу нормальний перебіг особистісного розвитку.

О. Д. Міхільов вважає, що найнебезпечнішим аспектом сьогоднішньої кризи суспільства є "послаблення та руйнування мотиваційних механізмів розумово-творчої діяльності". Це провокує виникнення прихованої паніки, що проявляється, зокрема, у начебто невмотивованій агресивності.

У психології основним психічним новоутворенням підліткового віку вважається формування "Я-образу" під впливом сукупності взаємопов'язаних зовнішніх та внутрішніх чинників. Розвиток цього утворення в підлітковому віці відбувається на основі розгортання морально-духовної самосвідомості, самопізнання. Вплив соціальних обставин обумовлюється психолого-педагогічними чинниками навіть тоді, коли йдеться про детермінацію негативних тенденцій особистісного розвитку. Уявлення про себе формується у підлітка на основі оцінок різних сторін своєї особистості, одиничних образів, тому узагальнений "Я-образ", загальна самооцінка складається з багатьох складових: оцінки підлітком своїх моральних якостей, здібностей і можливостей в різних видах діяльності, зовнішності, стану в колективі однолітків тощо.

Наявність акцентуйованих рис особистості підлітка з проблемної сім'ї обумовлює недосконалість, абстрактність, моральну невизначеність змістовних характеристик "Я-образу", що перешкоджає його успішній діяльності, адаптації до оточуючого соціуму, особистісному зростанню. Відомо, що "Я-образ" може бути позитивним, амбі-валентним або суперечливим і негативним. Підлітки з проблемних сімей характеризуються переважно суперечливим або негативним "Я-образом", неадекватною, завищеною або, навпаки, заниженою самооцінкою, яка сприяє формуванню негативних моральних якостей особистості, відхиленням у поведінці.

За несприятливих умов оточення та виховання у підлітків з проблемних сімей формується суперечливий або негативний "Я-образ", неадекватна самооцінка. Проблемний підліток перебуває у вкрай несприятливій соціально-психолого-педагогічній позиції в родині, що перешкоджає йому у виробленні чітких моральних орієнтирів, критеріїв. Несприятлива позиція в сім'ї доповнюється несприятливою ситуацією в школі, колективі однолітків, що провокує формування заниженої соціально значущої самооцінки особистості.

У багатьох сучасних наукових дослідженнях робиться акцент на поширенні серед проблемних підлітків "психології віктизму" (тобто відчуття себе в якості жертвою), ознаками якої є висока тривожність і пасивність щодо власного майбутнього (Красновський В. М.).

Розглянемо детальніше психолого-педагогічні чинники перехідного етапу (відповідно до перехідного етапу в розвитку суспільства) сучасного виховання дітей і підлітків. Загальновідомо, що виховання не може відбуватися ізольовано від суспільства. Але як вибудовувати діяльність у існуючих сьогодні доволі жорстких умовах суспільства?

Пошлемося на низку цікавих положень, сформульованих українськими вченими М. В. Папучею і Т. Д. Кричковською. Отже, виховання не може відбуватися ізольовано від суспільних процесів, оскільки і вихователь, і батьки, і інші оточуючі дитину дорослі є носіями основних цінностей і установок суспільства, але, з іншого боку, воно не може бути результативним без наявності особливої системи виховання (особливого виховного простору), що мусить певним чином відокремлюватись від суспільства. Безперечно, школа відображає, навіть віддзеркалює суспільні явища, але це відображення не повинно бути абсолютним, тотожним. Щоби виховувати, школа має бути захищеною від суспільства власними особливими цінностями, правилами існування, своїм укладом. Вона повинна захищати вихованців від впливів кризового суспільства і бути в цих умовах частково відокремленим полігоном, де досліджуються і формуються глибинні, нові особистісні риси вихованців.

Дослідники вбачають вирішення зазначеної антиномії в тому, що виховання має бути обумовлене спеціально створеними педагогічними відносинами з дитиною, які лише частково визначаються суспільством. Головне в таких педагогічних відносинах те, що вони не моделюють сучасний соціум, а за своєю сутністю є відособленими і незалежними від нього, навіть мусять входити з соціумом у протиріччя.

Якщо виходити з того, що моральне становлення особистості завжди здійснюється шляхом засвоєння образу і вчинків іншої людини, яка на цей час є моральним еталоном, то цими еталонами майже завжди є старші члени суспільства, їх моральні норми  поведінки. Абсолютна більшість дорослих і батьків сьогодні втрачають моральну еталонність (виховний авторитет) через свою некомпетентність і неспроможність реалізувати себе в новій системі взаємовідносин, а також втрату високих ідеалів та цінностей. Крім того, багато моральних еталонів минулого не були притаманні дорослим, отже вони не можуть їх транслювати підростаючому поколінню.

Науково доведено, що моральне становлення особистості являє собою інтеріоризацію нею моральних норм і цінностей суспільства. У найбільш поширеній і авторитетній концепції морального розвитку Л. Колберга виділяється шість стадій морального розвитку, які складають три його рівні:

  • доконвенційний, де норми - це дещо зовнішнє для людини, і вона їх виконує лише під тиском авторитету або ж через страх покарання;
  • конвенційний, де конвенція - це додержання визначених норм, бажання відповідати стереотипам, що прийняті у суспільстві, підтримувати відношення довіри, поваги та лояльності;
  • постконвенційний, котрого, за Л. Колбергом, досягає меншість дорослих і тільки після досягнення 20 років, коли питання щодо дотримання норм визначається внутрішнім особистісним законом, тобто совістю.

Таким чином, вищою стадією моральності є слідування вищим етичним законам.

Однак, це не поширюється на так звані кризові суспільства, кризові мікросередовища, коли абсолютна більшість молодих людей не орієнтується в своїх вчинках на сучасні моральні, юридичні, громадські норми тому, що не знають про них. А ті, про які їм відомо, більшість підлітків вважає такими, що заважають нормальному людському життю. При руйнації практично всіх інституцій, що зазвичай підтримують звичний порядок речей, кожна конкретна особистість позбувається захисту і опиняється сам-на-сам з проблемою морального вибору (Воловікова М. І.). Вибір цей полягає буквально між ствердженням повноцінного життя і тим згубним шляхом, що, кінець-кінцем, призводить до моральної деградації та спустошеності.

Важливість цього моменту в житті особистості підкреслював Е. Фромм, описуючи так звані продуктивні та непродуктивні типи особистості (за його термінологією - типи характеру), притаманні ринковій системі суспільства (Хьелл Л., Зіглер Д.).

Серед непродуктивних було визначено такі:

  • рецептивний тип особистості - це відверто залежні люди, споживачі, які переконані, що все важливе в житті знаходиться поза ними, і які зберігають позицію залежного і пасивного очікування. Їх неуспішність поглиблює відчуття залежності, призводить до невротичності, спалахів агресивності, аморальності поведінки;
  • експлуатуючий тип - особи, націлені на придушення і оволодіння іншими людьми як своєю власністю. Основне призначення іншого розглядається як задоволення власних численних потреб (матеріальних, естетичних, сексуальних тощо). Відмова іншим у суб'єктності та самоцінності обумовлює безконтрольну поведінку і моральну деградацію;
  • накопичуючий тип - люди, які спрямовують свою активність на придбання і утримання матеріальних, моральних і естетичних цінностей, що цікавлять їх виключно з позицій власної приналежності. Вони характеризуються консервативністю, некомунікабельністю, некреативністю;
  • ринковий тип - особи, що сповідують переконання, що особистість (і власна також) є і розглядається виключно як товар, з позицій купівлі-продажу-обміну. Такі люди переймаються зовнішньою привабливістю як товарністю, вони не обтяжені моральними обмеженнями і переживаннями, їхні вчинки обумовлюються розрахунком.

Запропонована Е. Фроммом типологія є досить умовною, однак певним чином відповідає існуючим явищам і пояснює їх. Справа в тім, що всі типи непродуктивної особистості об'єднує відсторонення людини від рефлексивного пошуку моральних засад існування. Проте потреба в моральному еталоні є екзистенційною і задовольняється в кризовому суспільстві, але з суттєвою поправкою, на яку вказують М. Папуча і Т. Кричковська: еталон, що обирається непродуктивною особистістю насправді не є моральним. Еталонними стають для проблемних підлітків зовнішня успішність і привабливість, а справжні моральні еталони не помічаються, як не помічаються їх відсутність і моральна порожнеча особистості-еталону.

Домінуючим стає орієнтація на зовнішнє і поверхневе, яка породжує непродуктивне спрямування особистості. За цих умов, коли ні зубожілі та неуспішні дорослі, ні зовнішньо-неуспішні, дезорієнтовані, дезадаптовані батьки не є еталонними для дитини, коли їх еталонам з боку підлітків чиниться опір, можливість розвитку продуктивної особистості зумовлюється виключно завдяки новій парадигмі виховання, що стає єдиним шляхом збереження продуктивності, людяності й гуманізму в сучасному і майбутньому.

Виховання не може обмежуватися впливом лише на особистість дитини, воно має визначати вплив і на її оточення. Широкий соціальний контекст життя (рівень макровідносин) не підпорядковується і не може підпорядковуватися вихованню. Тому воно мусить зосередитися на мікрорівні, тобто на безпосередніх взаєминах дитини з оточуючими людьми, насамперед з батьками.

Досліджуючи проблему цікавими і корисними є висновки, до яких прийшов у своїй роботі "Екологія розвитку людини" відомий американський вчений, професор Корнуельського університету У. Бронфенбреннер. Він провів наукове дослідження взаємної аккомодації (пристосування) між активною, зростаючою людською істотою та якостями її безпосередніх оточень, середовищ - сеттингів (сім'я-домівка-шкільний клас), в якому живе особистість, яка розвивається, а також того, як на цей процес впливають взаємини між вказаними сеттингами і більш крупними контекстами, в які вони включені. За теоретичними побудовами Бронфенбреннера, виховне середовище, що справляє вирішальний вплив на розвиток особистості в певний конкретний період з часом природньо змінюється, місце сім'ї посідає шкільний клас, місце класу - група однолітків. Добре, якщо підліток з проблемної сім'ї попадає до дружнього шкільного класу, до гарного педагога й отримує шанс відкоригувати завдану проблемною сім'єю "траєкторію розвитку". Якщо ж трапляється протилежне, тобто задана сім'єю негативна "траєкторія розвитку" підкріплюється в школі, у групі однолітків, то розвиваючий ефект такого переходу практично знецінюється. Учений вбачає вихід шляхом гармонізації сеттингів - виховного оточення підлітка, у подоланні роз'єднаності, навіть протистояння між "світами дитинства" - сім'єю, школою, групою однолітків, і наголошує, що в якийсь момент процесу дорослішання, багато хто з людей відчуває свою відірваність від того чи іншого із "світів", але не на довго, і як правило, не більше, ніж від одного з "світів". Якщо не заладилось у школі, то є ще сім'я, рідна домівка, друзі, товариші. Але, коли протягом тривалого часу проблемний підліток відчуває свою непотрібність і незахищеність в декількох "світах" (сеттінгах) одночасно або "світи" перебувають в стані "війни" між собою, то катастрофа в особистісному розвитку і вихованні цілком прогнозована.

Констатуючи зростаючі в сучасному суспільстві тенденції до дезорганізації, роз'єднання, аналізуючи їх причини та наслідки, американський професор радить виходити з того, що конструктивний вплив на особистісний розвиток проблемного підлітка можливий лише тоді, коли йому піддається також оточення, насамперед, один із важливіших "світів дитинства" - сім'я.

Останнім часом все частіше практики - вчителі, вихователі, вчені, а також представники громадськості, звертаючись до феномену сім'ї, характеризують ситуацію як кризову. Слід визнати, що ознаки кризи мають місце. Нас, з точки зору впливу родинних взаємин в проблемній сім'ї на виховання підлітків, цікавлять психолого-педагогічні наслідки цього кризового стану, до яких цілком обґрунтовано можна віднести такі:

  • посилення розшарування суспільства за матеріальними ознаками;
  • різке зниження рівня життя малозабезпечених сімей;
  • загальна криміналізація суспільства, зростання кількості сімейно-побутових злочинів;
  • поширення дитячої бездоглядності та безпритульності як соціального явища;
  • зростання підліткової злочинності, залучення підлітків до дорослих злочинних угруповань;
  • поширення в підлітковому середовищі наркоманії, токсикоманії, проституції, випадків суїциду;
  • падіння авторитету батьків і педагогів, загострення конфліктності в сім'ї та в навчальних закладах.

Водночас існує складність здійснення педагогічного впливу на проблемну сім'ю. Пояснюється це розумінням сім'ї як соціальної системи, оскільки важливішим принципом існування будь-якої системи є її спрямованість до незмінного самозбереження. Внаслідок цього у питаннях виховання проблемна сім'я майже ніколи не зголошується на педагогічні контакти з учителями і вихователями.

Названі чинники актуалізують негативні прояви в особистісному розвитку підлітка з проблемної сім'ї, які виникають не одразу: вони є результатом складної взаємодії несприятливих умов життя, помилок у родинному вихованні, у духовному розвитку дитини.

Освіта.ua
11.09.2007

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!