Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Методика і технологія Пізнавально-активне поле уроку

Пізнавально-активне поле уроку

Педагогіка - це наука та мистецтво. Ця думка притаманна працям багатьох педагогів: К. Ушинського, П. Каптєрєва, В. Сухомлинського, Ш. Амонашвілі, І. Зязюна. Для її осягнення не можна обмежитися вивченням теоретичних положень, а треба оволодіти педагогічним мистецтвом

Навчання предмета, на думку С. Гончаренка, - це творчий процес, який базується на сумі знань, що їх треба подати учням, і на досвіді учителя, його особистих якостях. Тому навчання можна вважати аналогічним до діяльності лікаря, музиканта чи артиста: «У ньому гармонійно поєднуються знання та мистецтво, нормативний елемент і творчість».

Проблема пролягає в тому, що, розглядаючи вчителя як митця, а педагогічну діяльність як мистецьку, ми поставили запитання: «Що є продуктом мистецької діяльності вчителя?». Природно, що художник - творець картини, композитор - музики, актор - сценічного образу. Уважати, що результатом роботи вчителя є освічена, вихована людина, не зовсім коректно, оскільки до цього процесу, окрім учителя, має причетність ряд чинників: перш за все - сама особистість, сім'я, соціум.

На нашу думку, кожен учитель є творцем світу, в якому живуть діти впродовж уроку, заняття, виховного заходу тощо. Саме в цьому проявляється мистецький характер діяльності педагога. У кожному конкретному випадку, увійшовши до класу, учитель стає творцем доброго, прекрасного або бездушного, безрадісного світу. Цей світ - пізнавально-активне поле естетичного потенціалу.

Філософське обґрунтування цього твердження знаходимо в концепції академіка В. Вернадського про наукову думку як планетне явище космічного характеру.

Визначним моментом концепції В. Вернадського є положення про те, що людина існує до тих пір, «доки не припиняється матеріальний та енергетичний обмін» між нею та середовищем, у якому вона живе. На його думку, енергетичний та матеріальний обмін між живими організмами здійснюється через «поле життя - як в середовищі всесвітнього тяжіння, так і в мікроскопічному розрізі, де сили тяжіння не є пануючими...».

Кожна особистість, за В. Вернадським, характеризується «полем власного існування», для якого властиві раціональні та ірраціональні елементи. Поле особистості характеризується поєднанням почуттєвого й раціонального, підсвідомого та свідомого, геоністичного й евристичного. Воно проявляється у ставленні людей до світу, а також у явищах, що не піддаються стандартному логічному осмисленню: емоціях, почуттях, переживаннях, інтуїтивних передбаченнях, особливих наукових думках, натхненні, сновидіннях, галюцинаціях... Поле окремої людини перебуває в постійній взаємодії з полями інших осіб.

На наш погляд, коли група людей об'єднується з метою виконання певного виду діяльності, то відбувається явище накладання окремих полів і виникає сумарне поле діяльності. Якщо педагогічну діяльність розглядати як процес енергетичного й матеріального обміну між учителем та учнями, то правомірно зробити висновок про пізнавально-активне поле, яке виникає в результаті накладання особистісних полів педагога та вихованців упродовж конкретного уроку або заняття.

У навчально-виховних закладах реалізується спільна діяльність учителя й учнів з метою пізнання. Уплив поля вчителя, сформованої особистості на сумарне (учитель + учні) пізнавально-активне поле є вирішальним.

Поле вчителя є домінуючим, оскільки поля учнів є довільно орієнтованими, що проявляється у швидкій зміні інтересів, почуттів, ставлення до пізнавальної діяльності.

Розглянемо детальніше процес творення вчителем пізнавально-активного поля. Будучи суб'єктом навчально-виховного процесу, учитель надає інформації суб'єктивні характеристики. Ідеться не про деформацію змісту навчального матеріалу. Маємо на увазі, що цей зміст подається в певних почуттєво-емоційних образах, які виникають в уяві вчителя. «Уява, - за словами знаменитого філософа, алхіміка та лікаря XVI ст. Парацельса, - це сонце душі людської... Якщо сила уяви достатня для того, щоб освітити весь внутрішній світ людини, то її уява здатна творити». Парацельс стверджує, що «уява - це інструмент. Силою уяви воля створює з думок існуючі форми - мислеобрази. Уява породжує дію». Через напруження психічної енергії (інтелекту, емоцій, почуттів) творчою волею вчитель передає інформаційний образ учням. З цього приводу відомий російський педагог Петро Каптєрєв писав: «Живий, діяльний характер наших ідей та всіх узагалі продуктів діяльності мозку проявляється в багатьох фактах... якби образи не містили в собі прихованої енергії, то звідки би виникало подібне втручання з їх боку в течію нашого життя?».

Незалежно від того, який предмет викладається, педагог свідомо або на рівні підсвідомого подає учням не «голу» інформацію, а пропускає її через почуттєво-емоційну сферу. Ця почуттєво-емоційна сфера породжує інформаційний образ, який, у свою чергу, є джерелом пізнавально-активного поля, що діє на учня через слово, міміку, жести вчителя, арсенал засобів навчання, котрі він використовує.

У контексті нашого дослідження надзвичайно цікавими є думки П. Каптєрєва про шляхи одухотворення навчально-виховного процесу. Роздуми вченого ґрунтуються на переконанні, що до власне наукових елементів, які зумовлюють інтерес до уроків, приєднуються особистісні компоненти, носіями яких є вчитель: «Причини привабливості уроків полягають не в одних чисто наукових даних, у властивостях самих наук, але значною мірою в самому викладачеві, у його живому й різноманітному викладенні науки. Одна й та ж наука у викладанні різних осіб надає часто притягальну дію неоднакової сили: в одного викладача вона виграє, у іншого - програє».

П. Каптєрєв розрізняє зовнішні та внутрішні засоби оживлення уроків. До зовнішніх він відносить різного виду наочність (картини, схеми, демонстраційні експерименти тощо) та експресивні акторські способи привертання уваги до навчального матеріалу (зміна динаміки голосу, жестикуляція, уведення в розповідь незвичайних раптових елементів: анекдот, образний вислів, порівняння). Якщо вчитель, використовуючи ці зовнішні засоби, «грає урок, акторствує, впадає у штучний пафос і одухотворення», то увага учнів часто зосереджується не на головній ідеї уроку, а на дріб'язкових деталях. Учні здебільшого запам'ятовують саме другорядні аспекти цього заняття, і тому зовнішні засоби одухотворення уроку не є ефективними, якщо вони не пов'язані із внутрішніми. Серед внутрішніх засобів оживлення уроку визначальне місце П. Каптєрєв відводить «наявності у викладача живого інтересу до своєї науки... живий інтерес учителя захоплює учнів, стимулює їх до занять наукою, а байдужість учителя веде за собою спад інтересу в учнів».

Отже, учитель є творцем інформаційного образу та пізнавально-активного поля, носіями яких є слово та дія вчителя.

У залежності від того, яким є продукт творчості вчителя, можна визначити силову й енергетичну характеристики пізнавально-активного поля. Пізнавально-активне поле можна виявити через почуття, емоції, які переживають усі учасники педагогічного процесу. Чим вища напруженість почуттів, тим більшою є силова характеристика поля. Залежно від того, які почуття переживають усі учасники педагогічного процесу - позитивні (радості, піднесення, творчого успіху, наснаги, натхнення, любові) чи негативні (страху, приниження, насильства, власної неспроможності, безсилля), визначаємо енергетичний потенціал поля - позитивний або негативний. Якщо вчитель насаджує жорстку дисципліну шляхом приниження, насильства над учнями начебто з доброю метою (якомога найшвидше та найкраще навчити), то в дійсності формується негативне пізнавально-активне поле, яке проявляється в негативних почуттях: учителя - до учнів, які без належної старанності виконують його настанови; учнів - до вчителя, до уроку, до навчання в цілому.

Ці почуттєво-емоційні характеристики є дуже важливими. Адже Л. Виготський стверджував, що переживання - це дійсно динамічна одиниця свідомості, в якій представлені всі ознаки особистості. А у трактуванні А. Запорожця, емоції - це ядро особистості. Доктор психологічних наук, академік РАО В. Зінченко, розвиваючи ці положення, зазначив, що «дуже важлива роль емоцій, почуттів у становленні суперечливої, а значить, і повноцінної, динамічної та плідної тріади: особистість, свідомість, діяльність. Вони можуть цементувати, стягувати ці утворення в єдине ціле, у «людину зібрану», а можуть і розірвати зсередини цю тонку єдність».

В. Вернадський про єдність раціонального та почуттєвого висловлювався дуже чітко: «Хіба можна пізнати та зрозуміти, коли спить почуття, коли не хвилюється серце, коли немає якихось живих, невловимих широких фантазій. Кажуть: одним розумом можна все осягнути. Не вірте, не вірте! Ті, котрі говорили так, не знають, що таке розум, вони не розуміють, що хвилює та цікавить у тих роботах, які вважаються інтелектуальними працями. Мені уявляється розум і почуття тісно-претісно переплетеним клубком: одна нитка - розум, а друга - почуття, і всюди вони один з одним дотикаються».

Сумарний енергетичний потенціал на уроці складається із суми енергетичних потенціалів полів кожної особистості, що створює загальний енергетичний фон.

Позначимо fn через потенціал енергетичного поля вчителя (якщо вчитель один проводить урок, то n = 1, а у випадку інтегрованого підходу, коли заняття проводиться кількома вчителями (групове викладання), то n може дорівнювати 2, 3), а через j1, j2, ... jk- потенціали енергетичних полів учнів (індекс k вказує на кількість учнів, наприклад, якщо учнів 30, то k = 30).

Тоді сумарний енергетичний потенціал Е на уроці можна виразити такою формулою:

Е = fn + (j1 + j2 + j3 + j4 + ... + jk).

Зазвичай маємо справу із сумою різних потенціалів полів учнів - позитивних і негативних. Зусилля вчителя спрямовуються на переорієнтацію полів негативного потенціалу в позитивний потенціал.

Пізнавально-активне поле максимального позитивного потенціалу проявляється в особливій атмосфері творчого піднесення вчителя й учнів, коли кожен і всі разом охоплені почуттями захоплення, радості відкриття й осягнення невідомих раніше явищ навколишнього та внутрішнього світу.

Про наявність поля максимального позитивного потенціалу у практичній діяльності вчителя свідчать хвилини особливого натхнення, стану польоту та творчості душі, коли педагог відчуває себе єдиним цілим з дитячим колективом у процесі пізнання істини.

Педагогічна майстерність, по суті, передбачає пошук шляхів підвищення позитивного енергетичного потенціалу поля пізнавальної активності. Ідеться про мобілізацію психічних (інтелектуальних і почуттєво-емоційних) ресурсів кожного учня, їх орієнтацію на навчання. Важливо пам'ятати, що психічна енергія кожної людини множиться від радісної, мажорної, творчої праці.

Слід пам'ятати, що людина - це істота не тільки така, яка пізнає, а й діяльна, практично-творча, така, яка намагається постійно в чомусь поза собою виразити те, що здійснюється в середині в неї, в її душі. Утворення уявлень і понять є одна половина діяльності людини; вираження зовні різними способами утворених уявлень є друга половина діяльності.

Необхідність добротворного впливу освіти, за П. Каптєрєвим, зумовлена тим, що ще стародавні мудреці вище всіх наук ставили науку про добро і зло. Освіта вважалась облаготворюючою діяльністю, зростаючи духовно під впливом освіти, людина повинна була стати не тільки розумнішою, а і кращою, добрішою. Прогрес у знаннях і розумовому розвитку без прогресу в добрих звичаях і моральності є регресом.

Значний інтерес для навчально-виховної роботи становить думка про те, що виховання та навчання можуть здійснитися тільки тоді, коли вихователь при поясненні, навіюванні, доведенні здатний збудити власний самобутній процес у свідомості вихованця, який був би подібним до процесу в голові вихователя. Якщо цього не станеться, то праця вихователя не досягне мети, а найрозумніші доведення, найпереконливіші переконування внутрішньо залишаться поза свідомістю вихованця й ніскільки не вплинуть на нього.

Навчальна праця учнів має бути мажорною, натхненною, творчою, радісною, привабливою, бо тільки в такому стані розвиваються психічні процеси й особистість переживає почуття комфорту, душевного задоволення.

У повісті на «педагогічну тему» «Бригантина» (1972) Олесь Гончар висвітлив складні проблеми формування юної особистості. Він акцентував на важливості не втратити людину, ще з дитинства підтримувати в ній усе найкраще. «Інакше, - як пише дослідник творчості письменника А. Погрібний, - загроза емоційної глухоти, бацили бездуховності, цинізму, поширеність яких, на думку завуча Ганни Остапівни, і пояснюється допущуваним легковаженням потребами душі людини. Як розповідає вона, в однієї її подруги навіть неприємності свого часу були за те, що дала учням на уроці провідміняти слово «душа»: їй нагадали, що душі немає... Це - у минулому, хоча, запевняє Ганна Остапівна, і в «наш час душа водиться не в кожного. І особливо недопустимо, коли нівечиться вона в дитини».

В. Зінченко у статті «Роздуми про душу і її виховання» справедливо зазначає, що «трудність осмислення завдань виховання душі полягає в тому, що душа, яка вже сформувалася, приводить у рух душу, котра тільки оформлюється, не прямо, а якимось таємничим опосередкованим, гнучким шляхом. І робить вона це, звичайно, не тільки засобами мистецтва, але і через слово, жест, власні живі порухи, які відчуває й охоплює інша душа. Отже, душа проявляється у взаємостосунках між людьми».

Для того щоб інформаційний образ був засвоєний учнем, сприяв його духовному збагаченню, а процес його сприймання забезпечував духовний розвиток особистості, треба посилити вплив пізнавально-активного поля.

Отже, посилення дії пізнавально-активного поля вчителя на поля учнів, засвоєння ними інформаційного образу буде відбуватися за умови розширення каналів сприймання й обробки навчальної інформації. Породжує пізнавально-активне поле вчитель власними словами, діями, які слухають, спостерігають учні. Позитивний потенціал поля різко зростатиме, якщо учні цей інформаційний образ будуть засвоювати через власне мовлення, власні дії. Тим самим вони також створюватимуть поля позитивного потенціалу, а сумарний енергетичний ефект буде підвищуватися.

Як же залучити учнів до творення пізнавально-активного поля позитивного потенціалу? Цьому допоможе творча діяльність учнів. Осягнення образу на слух і через зорове сприйняття, через рух (пантомімічне відображення), через синтез мовленнєво-рухової експресії, драматично-ігрової діяльності, через експериментування з різними матеріалами забезпечує стійке запам'ятовування інформації.

Інформаційний образ потрібен особистості для того, щоб вона сама могла творити. Тому необхідні такі педагогічні технології, які б забезпечували дитячу творчість. Серед них виділимо виховання художнім словом (літературою), виховання через різні види мистецтва (драматичне, музичне, хореографічне, образотворче), виховання природою.

В основі кожної педагогічної технології лежить мистецтво усного мовлення. Саме слово виступає енергією, що продукує навчально-пізнавальну реальність. «Нема нічого, - категорично стверджував В. Вернадський, - що діяло би сильніше живого, вільного слова, слова людини, яка вірить усією душею в те, що говорить, людини, яка хоче, щоби всі ті, хто слухали її, повірили в те, у що вона вірить, бажали того, чого вона бажає, знали те, що вона знає». Про слово як життєдайне джерело енергії влучно казав наш славетний український поет-пророк Тарас Шевченко:

Ну що б, здавалося, слова -
Слова та голос - більш нічого.
А серце б'ється - ожива,
Як їх почує! Знать, од Бога
І голос той, і ті слова.

Слід пам'ятати, що словом учитель творить художній образ навчальної інформації, який хвилює, будить думки. І тоді вчитель стає тим добрим чарівником, якому все під силу. Згадаймо Івана Франка:

Слова - полова,
Але огонь в одежі слова -
Безсмертна, чудотворна фея,
Правдива іскра Прометея.

А видатний український педагог-гуманіст В. Сухомлинський ось як передав процес творення пізнавально-активного поля за допомогою слова: «У ті хвилини, коли краса слова, його поетична грань допомагає мені закарбувати навіки незабутні хвилини дитинства рідної мови, в душах моїх вихованців твориться те, в ім'я чого я взагалі переступаю щодня поріг школи, в ім'я чого веду дітей нелегкою стежиною радощів - здобування, відкриття, осягнення краси. Твориться ось що: від кожного дитячого серця снують тисячі ниток до того великого, вічного, ім'я якому - Народ, його віковічна мова, культура, казка, поезія, література, школа, сім'я, слава поколінь».

На думку літературознавця А. Погрібного, творчість талановитого митця, його небуденна особистість формують потужне силове поле духовності та краси, пульсування якого відчувається неодмінно. Історія світової культури подарувала людству безліч силових полів прекрасного. У кожного такого поля - своя власна «територія», «свої чари та свій спосіб озонування, власні секрети випромінювання краси та добра, що так приваблюють нас у художній творчості». У своїй діяльності вчитель повинен активізувати потушені мистецькі поля та за їх допомогою збільшити силу впливу пізнавально-активного поля на учнів.

Одним із таких силових полів є витворюване протягом півстоліття силове поле Олеся Гончара - письменника, від книг якого на нас спадає світло мудрості, любові, надії, добра. Митець дуже полюбив уживати слово «світоносний», «роблячи логічний наголос у ньому на активності означуваної дії: не стільки виробляти, носити в собі світло, скільки саме вносити його - в людські серця і душі».

Справедливо зазначивши, що за допомогою літератури як духовно-словесного витвору людина реалізує «потреби свого чуття і свого розуму, своєї пам'яті і фантазії», Іван Франко у праці «Із секретів поетичної творчості» особливого значення надавав поезії - активному стану душі, яка «порушується переважно на горішніх регістрах, де чуття межує з рефлексією, з думкою і абстракцією і не раз замітно переходить в домену чисто інтелектуальної праці». Він уважав, що «поезія заставляє нас не тільки тремтіти і запирати в собі дух, але також сміятися, плакати, почувати тривогу, вдоволення, ненависть, погорду і т. ін. Та головна річ тут та, що вона не втихомирює, а розбурхує до жвавішого ділання наші вищі духовні функції». Ці слова дають ще одну підставу використовувати поетичну творчість у якості могутнього засобу підсилення позитивного енергетичного потенціалу пізнавально-активного поля.

Обстоюючи можливість ростити душу людську чарами художнього слова, наша талановита поетеса Ліна Костенко проголосила:

Поезія - це завжди неповторність,
Якийсь безсмертний дотик до душі.

Головне завдання вчителя полягає не стільки в безпомилковому вивченні й у точній передачі змісту навчального матеріалу (краще за вчителя це зробить комп'ютерна програма), як у вмінні «одягнути» суху інформацію «у живу одежу слова», яскраві барви та трепетні почуття, зробити її привабливою й особистісно значущою для учня. Отже, учитель - це художник, композитор, режисер дитячого щастя чи відчаю.

Педагогічне мистецтво полягає у творенні художнього образу інформації. Л. Виготський, який поділяв думку про спорідненість педагогіки та мистецтва, зауважував, що саме в художньому образі є «величезна сила, яка запалює почуття, збуджує волю, підвищує енергію, що зумовлює і готує до дії». Визначний психолог справедливо вважав, що, залучаючи дитину в образний світ, ми не тільки не шкодимо її інтелектуальному розвитку, а навпаки, сприяємо йому, оскільки в дитини в самої є прагнення створити собі уявний світ для того, щоб утвердитися в законах, які керують світом реальним.

Кожен педагог, який хоче стати творцем чарівного світу пізнання, повинен усвідомити власну місію, а саме: уявити себе чарівником. Своєрідною настановою для таких учителів можуть стати також слова В. Вернадського: «Є сила внутрішня, яка одна тільки і створила все, що є на світі, в ім'я чого хороше й весело, вільно і красиво жити. І ця сила в тобі, вона зробила і вона зробить ще більше. І хай тебе охопить ця впевненість, хай вона допоможе тобі вільно віддатися цій внутрішній силі, дати яскраво розгорітися тому священному вогню, який не багатьом даний, а в тобі живе, є і буде жити і який гріє і освічує все навколо».

Автор М. Лещенко

Освіта.ua
01.03.2008

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!