Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Методика і технологія Валеологічно доцільна регламентація уроку

Валеологічно доцільна регламентація уроку

Завдання валеологізації уроку має на увазі добір засобів і форм навчання, що не шкодять фізичному, психічному та духовному здоров‘ю дітей

Самостійне значення має надаватися підтримці оптимального функціонального стану вчителя й учнів, на яке, як відомо, впливають не тільки темп, ритм уроку, тривалість і труднощі видів навчальної діяльності, а й загальний емоційний стан, мотивація учасників освітнього процесу.

Санітарно-гігієнічні умови проведення уроку. Перед початком уроку вчитель повинен забезпечити провітрювання класу, перевірити освітленість і чистоту кабінету, стан робочих місць учнів і вчителя.

Валеологічно доцільне включення в урок має на увазі створення домінанти, що досягається на уроці чіткою постановкою мети та задач уроку та її засвоєнням дітьми. Крім того, необхідно коротко описати план заняття, види навчальної діяльності дітей, щоб учні відчули свою причетність до уроку.

Завершення домінанти, тобто досягнення запрограмованого на уроці результату, як правило, поєднується з позитивною емоцією, почуттям глибокого задоволення.

Крім створення домінанти на уроці важливе швидке включення в урок за рахунок визначеної дії, що носить характер ритуалу. Загальноприйнятим шкільним ритуалом є вітання вчителя, який старанно ввійшов у клас. Однак кожний учитель може свідомо ввести який-небудь ритуал, пов'язаний саме з його уроком. Звичний ритуал, як будь-яка навичка, ґрунтується на динамічному стереотипі роботи мозку - найбільш економічному способі його діяльності.

Вибір адекватних за віком форм і методів ведення уроку. Як правило, у методичних посібниках для вчителя докладно розбираються прийнятні для конкретного віку форми та методи навчання. Проте вчителеві бажано акцентувати свою увагу на тому, на яких конкретних вікових особливостях базується той чи інший метод. Для збереження здоров'я школярів важливим є також задоволення базових потреб учнів, котрі відрізняються в молодшому, середньому та старшому шкільному віці. Потреби в руховій активності, у режимі дня та зміні діяльності, харчуванні, оптимальних параметрах фізичних факторів середовища в піраміді потреб, за А. Маслоу, займають найнижчу сходинку. Це біологічні (фізіологічні) потреби, що повинні бути задоволені в першу чергу. Вище в піраміді розташовуються потреби в безпеці, любові й визнанні, що значущі завжди і для всіх і також повинні задовольнятися в ході освітньої діяльності.

Крім того, відповідно до концепції Г. Зайцева, необхідно створювати умови для задоволення базових потреб школярів, що змінюються в залежності від віку. Для дошкільників і молодших школярів це базові потреби у грі, наслідуванні, свободі вибору, озброєності; для середнього шкільного віку домінуюче значення зберігають допоміжні потреби у свободі та озброєності й актуалізуються переважно ідеальні потреби в самопізнанні та пошуку змісту; для старшого шкільного віку - соціальні потреби в самовдосконаленні, самоствердженні, самовираженні та самовизначенні, а також допоміжні в саморегуляції діяльності та творчої активності.

Темп і ритм уроку. Оптимальний темп уроку вибирається на основі результатів діагностики інтенсивності розумової працездатності дітей класу, орієнтиром є темп роботи тих учнів, показники яких приблизно збігаються із середнім темпом роботи класу. У випадку відсутності діагностики темп уроку підбирається шляхом дослідження. Не можна для вчителів зневажати шлях дослідження, те, що навіть невелика кількість учнів не справляються із запропонованим темпом. Для флегматичних дітей повинні бути передбачені паузи протягом уроку, коли іншим дітям дається необов'язкове додаткове завдання.

Крім темпу на працездатності позначається ритм уроку. Ритмічність означає плавне чергування на уроці мікрофаз напруження та відпочинку.

Регламентація тривалості основних видів навчальної діяльності школярів. Тривалість основних видів навчальної діяльності школярів регламентується у зв'язку з розвитком стомлення під дією несприятливого впливу на органи почуттів. Як правило, ці дані наводяться при вивченні конкретних методик викладання предметів. Так, для молодших школярів існують норми безперервного письма, читання, регламентується обсяг диктантів на уроках російської мови. Учителю необхідно розуміти значущість такої регламентації, заснованої на ретельних фізіолого-гігієнічних дослідженнях, і дотримуватись її постійно. Норми роботи з комп'ютером, застосування ТЗН наводяться в санітарних правилах і нормах, що регулярно публікуються у збірниках нормативно-правових актів освіти.

Зміна видів діяльності на уроці. Зміна видів діяльності визначається ступенем концентрації уваги школярів, що, як відомо, на початковому етапі навчання не перевищує 3-8 хвилин. При плануванні уроків необхідно враховувати можливість мимовільної концентрації уваги на потрібному предметі. Це забезпечується його новизною, яскравістю, інтересом для дітей. Крім того, навчальна праця, як і будь-яка інша, цікава тоді, коли вона різноманітна. Одноманітна інформація та способи дій швидко викликають нудьгу.

Мотивація навчальної діяльності. Стимулювання пізнавального інтересу. Спонукальним початком активної розумової діяльності повинно бути не спонукання до активності, а бажання учня вирішити проблему. Тільки в цьому випадку активність буде мотивованою та продуктивною. Перевагу треба віддавати не зовнішній мотивації (отримаєш оцінку), а внутрішній (станеш цікавіший іншим людям, зможеш досягти чого-небудь). Одним з ефективних мотиваційних механізмів підвищення розумової активності учня є ігровий характер навчально-пізнавальної діяльності. Навчальна гра має важливу закономірність: первісна зацікавленість зовнішньою стороною явищ поступово переростає в інтерес до їх внутрішньої суті.

У той же час необхідно враховувати відомий закон Джеркса-Додсона: занадто висока вмотивованість, емоційне напруження так само погіршують результати діяльності, як і надто низька вмотивованість.

Численними дослідженнями доведено, що пізнавальний інтерес стимулює волю й увагу, допомагає більш легкому та міцному запам'ятовуванню. На думку В. Ротенберга, С. Бондаренко, пізнавальний інтерес є сполучною ланкою для рішення триєдиної задачі навчання, розумового розвитку й виховання особистості. Пізнавальний інтерес пов'язаний не тільки з інтелектуальною, виключно вольовою чи виключно емоційною сферою особистості; це їхнє складне переплетення.

А. Ейнштейн відзначав: «Велика помилка думати, що почуття обов'язку та примус можуть сприяти учневі знаходити радість у тому, щоби дивитися та шукати». Які ж умови сприяють розвиткові пізнавального інтересу?

  • Розвиткові пізнавального інтересу, любові до досліджуваного предмета та самого процесу розумової праці сприяє така організація навчання, за якої учень утягується у процес самостійного пошуку та «відкриття» нових знань, вирішує задачі проблемного характеру.
  • Для появи інтересу до досліджуваного предмета необхідне розуміння потреби, важливості, доцільності вивчення предмета в цілому та його окремих розділів.
  • Чим більше новий матеріал пов'язаний із засвоєними раніше знаннями, тим він цікавіше для учнів. Зв'язок досліджуваного з інтересами, які вже існували у школяра раніше, також сприяє підвищенню інтересу до нового матеріалу.
  • Ні занадто легкий, ані занадто важкий матеріал не викликає інтересу. Навчання повинно бути важким, але посильним.
  • Чим частіше перевіряється й оцінюється робота школяра (у тому числі ним самим, навчальними пристроями), тим цікавіше йому працювати.
  • Як можна здійснювати більш часту перевірку знань? Можна запропонувати учнями розповісти домашнє завдання один одному; можливі хорові відповіді на нескладні запитання; коли учень відповідає біля дошки, класові дається завдання - уважно слухати та підготувати рецензію на відповідь або оцінку відповіді; якщо учень вирішує задачу біля дошки, можливе виконання завдання за ширмою або відверненою дошкою з наступним порівнянням рішення із класом (метод «закритої дошки» описав психолог Ф. Гоноболін як спосіб підвищення активності класу); якщо є необхідність звертатися до раніше вивченого матеріалу, то ті, хто знає, нагадують тим, хто забув.

При проведенні уроку важливим є залучення можливо більшої кількості органів почуттів учнів: слуху, зору, дотику, нюху. Багатоканальність надходження інформації забезпечує кращу активність мозку, більш міцне запам'ятовування. Необхідно також ураховувати, що учні мають свої індивідуальні домінуючі канали сприйняття: частіше інформація засвоюється через орган зору (візуальний канал), рідше в дітей у сприйнятті домінує слух (аудіальний канал), у деяких переважає кінестетичний канал сприйняття (через дотик, маніпулювання з предметами). Саме тому нові терміни треба не тільки виразно вимовляти, а й записувати в зошиті.

З попереднім пунктом тісно пов'язана проблема співвідношення образної та логічної подачі й обробки навчального матеріалу. На фізіологічному рівні це питання співвідноситься з домінуванням лівої або правої півкулі головного мозку. На відміну від інших особливостей організації уроку, ці дані не є широко обговорюваними в педагогічній літературі, тому розглянемо їх більш докладно.

Р. Сперрі в досвідах із розсічення основних зв'язків між півкулями (з метою запобігання розвитку епілептичних припадків) установив, що ліва півкуля цілком зберігає здатність до маніпулювання формалізованими знаками, цифрами, але не розрізняє інтонації та модуляції голосу, не чутлива до музики (сприймається тільки ритм), погано розпізнає складні образи. Права рука (керована лівою півкулею) утрачає здатність до малювання, до побудови з кубиків фігури, до ознайомлення з предметами навпомацки. Речеговоріння ж без лівої півкулі неможливе. Із правою півкулею пов'язують також несвідоме психічне людини. Розходження між півкулями не зводиться до матеріалу, яким вони маніпулюють, мова повинна йти тільки про спосіб маніпулювання. Права півкуля «схоплює» матеріал цілісно, ліва ж здатна до східчастості, поетапного пізнання (аналітична діяльність). Лівопівкульна стратегія організує матеріал так, що створюється однозначний контекст, який розуміється всіма однаково, а правопівкульна - багатозначний контекст, що не піддається вичерпному поясненню у традиційній системі спілкування. Узагалі ж мозок функціонує як єдине ціле, поєднуючи обидва способи організації контексту як взаємодоповнюючі компоненти мислення, але при домінуванні одного з них.

У дітей образне сприйняття світу вимагає значно меншої активації мозкових структур, ніж формально-логічне. Однак усе навчання в нас розраховане на ліву півкулю, що для дітей вимагає високої активації мозку. Надалі лівопівкульне домінування вимагає значних зусиль для подолання його обмеженості, однозначності, що перешкоджає творчості. Малотворчі люди легше працюють в однозначних контекстах.

У дослідженнях Д. Фабер показано, що в дітей від 3-х до 7-ми років у ситуації як довільної, так і мимовільної уваги активується переважно права півкуля, і тільки починаючи з десятилітнього віку - ліва. Зрушення асиметрії вбік відносної переваги лівої півкулі стає особливо вираженим до кінця підліткового періоду. Досить цікаво, що в дітей-правшей 8-9-ти років навіть при вирішенні математичних задач більш реактивною й активованою є права півкуля, і тільки між 10-ма й 14-ма роками істотно зростає активність лівої. Арифметичні задачі молодшими школярами вирішуються не за допомогою виявлення принципового ключа, а щораз більш конкретно й індивідуально. За спостереженнями П. Тульвісте та В. Аршавського, у східних народів, що не вчилися у школі, немає такого яскраво вираженого лівого домінування. У західній же культурі (більш раціональній) діти вже у школі значно соціальніше тренують ліву півкулю.

Виявлено, що в дітей-лівшей менше виражена латералізація (поділ між півкулями) функцій і вони зберігають готовність до більш гармонічного розвитку, їхні правопівкульні здатності легше розбудити до життя, тобто в них зберігається велика схильність до творчості.

Які ж педагогічні висновки звідси випливають? По-перше, чим молодше дитина, тим більше матеріал повинен подаватися в образній формі. Недарма Й. Песталоцці принцип наочності назвав «золотим правилом» дидактики. По-друге, у навчанні повинні створюватися можливості для творчості, необхідна також диференціація навчання.

Створення умов для творчості в навчальній діяльності. Безсумнівно, що потенціал різних предметів для прояву творчості учнів різний. Виявляти творчість на уроці математики складніше, ніж на заняттях з малювання. Проте необхідно розуміти, яким значущим є прояв творчості для повноцінного розвитку дитини. Доведено, що творчість є одним з найважливіших факторів збереження здоров'я людини протягом усього життя. Вирішення творчих задач на уроці, при підготовці домашніх завдань можна розглядати як спосіб задоволення базових здібностей учнів.

Включення у процес пізнання емоційно-почуттєвої сфери. Яскравість, емоційність навчального матеріалу, хвилювання самого вчителя з величезною силою впливають на школяра, на його ставлення до предмета. Інформація, забарвлена емоціями, незрівнянно краще запам'ятовується, набуває особистісного сенсу. Однак включення емоційно-почуттєвої сфери дитини у процес навчання не означає обов'язкове проведення уроку на «роздмухуванні пристрастей». Дослідження Г. Сердюковської із з'ясування оптимального співвідношення емоційності, труднощів і насиченості уроку, що забезпечує сприятливу реакцію молодших школярів на навчальне навантаження, показали, що висока емоційність шкідлива на важких і насичених уроках математики і корисна при високих труднощах і низькій насиченості уроків російської мови.

Диференціація та індивідуалізація процесу навчання в залежності від особистісних особливостей і стану здоров'я учнів. За традиційної класно-визначеної системи навчання ця проблема є найбільш складною, але й найбільш актуальною. Способи диференціації та індивідуалізації докладно розглядаються в курсі педагогіки. Відзначимо ті з них, які особливо значущі для охорони здоров'я дитини. М. Акімова, В. Козлова вважають, що при диференціації навчання в першу чергу повинні враховуватися такі особливості нервової системи, як слабкість, інертність. Ці властивості нервової системи легко відслідковуються в поведінці дітей на уроці. Вони у значній мірі можуть знижувати успішність навчальної діяльності у випадку їхнього ігнорування вчителем і сприяти підвищенню тривожності та розвитку дидактогенних неврозів. Розглянемо коротко ці особливості.

Особливості навчання дітей зі слабкою нервовою системою:

  • не ставити їх у ситуацію несподіваного запитання, що вимагає швидкої відповіді;
  • давати достатній час на обмірковування й підготовку;
  • бажано, щоб відповіді давалися не в усній, а в письмовій формі;
  • під час підготовки відповідей давати час для перевірки та виправлення написаного;
  • по можливості запитувати їх на початку уроку, і краще, якщо не на останньому уроці, а на початку шкільного дня;
  • не вимагати відповідей з нового, щойно засвоєного матеріалу; краще відкласти опитування на наступний урок;
  • шляхом правильної тактики опитувань і заохочень (не тільки оцінкою, а й висловленнями типу «добре», «ти розумний», «молодець») формувати впевненість дитини у своїх силах та обов'язково заохочувати за старанність, навіть якщо результат далекий від бажаного; обережно оцінювати невдачі цих учнів - адже вони самі досить болісно ставляться до них;
  • у мінімальному ступені відволікати від роботи, створювати їм спокійну обстановку;
  • учити вмінню переживати невдачу; для цього треба пояснити, що іноді терпіти невдачі - це нормально і неминуче, неуспіх - не привід для розпачу й презирства до себе;
  • намагатися з раннього віку втягувати дитину в широке коло занять, щоби дати їй відчути свої можливості, довідатися, де, в яких видах діяльності вони найкраще виявляються.

Особливості навчання дітей з інертною нервовою системою:

  • не вимагати від них негайного включення в діяльність, оскільки їхня активність у виконанні нового виду завдань зростає поступово;
  • пам'ятати, що вони не можуть активно працювати із завданнями, які постійно змінюються, а деякі з учнів узагалі можуть відмовитися виконувати такі завдання;
  • не вимагати швидкої заміни невдалих формулювань при усних відповідях; їм необхідний час на обмірковування, оскільки вони у відповідях частіше дотримуються прийнятих стандартів, домашніх заготовок, уникаючи імпровізацій;
  • не опитувати їх на початку уроку, оскільки інертні учні з працею відволікаються від попередньої ситуації (наприклад, від справ, якими вони були зайняті на зміні);
  • уникати ситуацій, коли треба одержати швидку усну відповідь на несподіване запитання; необхідно дати час на обмірковування й підготовку;
  • у момент виконання завдань не треба їх відволікати;
  • не слід вимагати відповідей з нового, щойно пройденого матеріалу.

Створення на уроці ситуацій успіху для учнів. Відомо, що для нормального розвитку дитини поряд з успіхами необхідні й ситуації неуспіху, що стимулюють пошукову активність. Однак стійкі невдачі в навчанні впливають на здоров'я та розвиток дітей. Найпростішим способом для створення ситуації успіху є визначеність домашніх завдань. Учні чітко повинні знати, що якщо вони виконають завдання в повному обсязі і способом, що рекомендується (переказ, виділення головних тез, відповіді на запитання), то їхня відповідь буде успішною. Для цього необхідно кожен урок обговорювати, що і як варто підготувати вдома. Це значно знижує тривожність і невротизацію дітей і сприяє кращій підготовці навіть слабких у навчанні школярів. Учителю лише треба дотримуватися при опитуванні рекомендованої форми.

Важлива також психозберігаюча оцінка відповіді учня. Це означає оцінювання конкретної відповіді без переходу на особистість дитини. Крім того, спочатку треба відзначити достоїнства відповіді і лише потім - недоліки. М'якою формою оцінки невдачі є фраза «Було би краще, якби...».

Учитель повинен навчитися сприймати кожний успіх своїх учнів як загальну перемогу, кожну невдачу - як особисту поразку!

- Діагностика початкових стадій утоми учнів, зняття напруження від статичної пози, профілактика порушень постави та зору. Діагностика початкового стану втоми учнів проводиться вчителем за візуальними ознаками.

Проведення фізкультурних пауз у початкових класах є обов'язковою умовою організації уроку. Оптимізація цього елемента режиму навчального дня полягає в тому, що вчителям пропонується орієнтуватися не тільки на ігрову форму вправ, а й на розвантаження тих систем органів дитини, що найбільш напружені на уроці. Не менш значущим є «озвучування» учням тих чи інших вправ для підтримки здоров'я.

Час проведення фізкультурної паузи не слід регламентувати 20-25-ю хвилиною уроку, як це рекомендується в багатьох гігієнічних посібниках. Найкращим індикатором є поведінка самих дітей. Перші ознаки стомлення учнів виражаються зовні, як правило, у деякому підвищенні мимовільної рухової активності і є сигналом для проведення розминки.

Для розмаїтості проведення фізкультурних пауз бажана розробка тижневого комплексу фізкультхвилинок. Фізкультурні паузи можна проводити в довільній формі: покачатися «берізкою», «дістати з неба», розпластатися «ляпкою» на стільці і тому подібне. Інтерес до проведення фізкультхвилинок у дітей значно підвищується, якщо їм пропонується самим брати участь у «винахідженні» фізкультхвилинок та їхньому проведенні.

Ефективність проведення фізкультурних хвилинок і ранкового комплексу вправ зростає при виконанні таких умов:

  • виражене позитивне емоційне тло;
  • озвучування в доступній для дітей формі мети проведення процедур;
  • розмаїтість форм проведення вправ;
  • вибір учителем ролі учасника, який із задоволенням виконує вправи для власного здоров'я.

Психологічна атмосфера уроку, стиль спілкування вчителя. Неодноразово при розгляді окремих проблем педагогічної валеології вже зверталася увага на необхідність підтримки позитивної психологічної атмосфери уроку, вибору демократичного стилю педагогічної взаємодії. Нагадаємо коротко: прийняття своїх учнів незалежно від їхніх навчальних успіхів, перевага спонукання, заохочення, розуміння й підтримка. Психологічне «погладжування» учнів: вітання, прояв уваги до можливо більшої кількості дітей - поглядом, посмішкою, кивком.

У майбутнього вчителя може виникнути питання, як можна поєднати на уроці настільки різноманітні аспекти навчання? Досвід доводить, що можна. Більше того, працюючи за цими правилами, ви відчуєте майже постійну наснагу від педагогічних удач. Спочатку освоюєте правила поступово, виходячи з основної тактики валеологізації - довідатися, проаналізувати, відчути, утілити у практику і тільки тоді йти далі. Поступово вміння ввійдуть у звичку, тобто будуть виконуватися на підсвідомому рівні. Головний закон простий - усе виходить, якщо любиш свою роботу і своїх учнів.

Автор: В. Кукушин

Освіта.ua
18.06.2008

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!