Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Методика і технологія Управління колективом класу

Управління колективом класу

Завжди із задоволенням публікуємо матеріали з проблем оволодіння вчителем прийомів педагогічної техніки. А якщо такі матеріали базуються на власному практичному досвіді вчителя, то цінність їх зростає безмежно, бо не кожний має бажання розкривати перлини своєї педагогічної майстерності

Спільне управління

Управління групою людей вимагає авторитету.

Буває авторитет сили. Йому підкоряються зі страху покарання. Механізм силового управління порівняно простий, тому його часто використовують. І тоді не потрібна ніяка педагогічна техніка. Але й розплата за цю простоту велика.

Буває авторитет знання. Йому підкоряються добровільно: усі розуміють, що так буде краще. Ключове слово тут - «повага». Але не всяке знання визнається групою як таке, що заслуговує на повагу.

У реальних умовах авторитет учителя включає обидві складові - авторитет сили й авторитет знання. Питання міри: яка з цих складових основна, головна, провідна. Так хочеться, щоби друга...

А наразі нас цікавлять конкретні прийоми підтримки цієї демократичної, дружньої, співробітницької складової.

Демонстрація професійного рівня

Професіоналізм поважають усі. І учням, особливо старшокласникам, теж потрібно переконатися в тому, що вчитель досконально володіє предметом.

Формула: учитель демонструє свій приклад виконання творчого або хоча би складного завдання.

Це сутужніше, ніж порівнювати твори школярів з Бєлінським, залишаючись у позиції контролера. Але по-справжньому уважно слухають тільки тих, хто сам уміє робити те, чого навчає.

Приклад

Учитель розбирає на уроці складні олімпіадні завдання. При цьому жодного разу не заглядає в конспект. Нехай бачать міркування вголос, помилкові спроби, радість ухоплення логічної нитки та розмотування всього клубка. Звичайно диспозиція уроку така: учитель по один бік «барикади»-завдання, а учень - по інший. Тут же все не так. Учитель та учень спільно борються із завданням. І, перемігши, поздоровляють один одного!

А вибирають завдання так. Учитель дає товстий задачник. Учні вибирають завдання. І разом у бій...

Приклад

Сергій Юрійович Курганов (автор чудової книги «Ребенок и взрослый в учебном диалоге» (рос. - Ред.) читав дітям свої твори. На ті самі навчальні теми, на які писали вони.

Висновок, який не могли не зробити учні: так, він має право вчити!

Вихід за межі

Формула 1: учитель виходить за межі підручника.

Якщо вчитель зможе гармонійно вплести у тканину уроку останні події, оточуючу дійсність, сюжет із популярного мультфільму або дитячого серіалу, захват і вдячність йому забезпечені.

Приклад

- Я довго мучився над питанням: як говорити на уроці про гармонійні коливання - розповісти, як пружина коливається, маятник коливається і так далі?

А потім прийшло осяяння, я подумав: ми живемо на Чорному морі, я у ста метрах від моря живу, тож який ще має бути урок в Одесі з теорії коливань? І ось він, шум прибою, лемент чайок, стукіт людського серця, і раптом - уривок із «Песни о Буревестнике» (рос. - Ред.). Його прекрасно виконує І. Смоктуновський!

А потім я ставлю запитання: «Діти, як ви думаєте, чому урок сьогодні починається саме із цього фрагмента?». І мені розповідають про коливання...

Моє традиційне питання: «Назвіть тіло, що не коливається». І знову несподівана відповідь: «Цегла». Я їм говорю: «Діти, а якщо у глиб цегли подивитися - адже там ті ж самі коливальні рухи атомів і молекул». І потім після маленького музичного фрагмента починається чиста фізика, 20 хвилин найчистішої фізики: коливання маятника, рівняння руху... (З досвіду роботи вчителя-новатора М. М. Палтишева. Із кн: Основи педагогічної майстерності / Під ред. І. А. Зязюна. - М.: Освіта, 1989. - С. 214-215.)

Формула 2: учитель виходить за рамки свого навчального предмета.

Якщо фізику доводиться замінити захворілого біолога, нехай не пошкодує сил і проведе на доброму методичному рівні біологію. Використайте міжпредметні знання, щоби показати свою компетентність в інших сферах знань. Цитуйте вірші та влучні висловлення на уроці математики, покажіть свої знання математики на літературі та мові. Завжди можна знайти тему розмови, у рамках якої це не буде виглядати притягнутим «за вуха». Зв'язати гуманітарний цикл із природничо-науковим допоможуть Тіт Лукрецій Кар, Данте, Ломоносов, Верхарн, Свіфт, Ґете, Брюсов...

Формула 3: учитель демонструє знання молодіжної субкультури.

Для цього варто витратити час на читання хоча б одного молодіжного журналу.

Приклад

Учитель фізики почав тему «Резонанс» із запитання: чому електрична гітара, на відміну від акустичної, може мати будь-яку, навіть досить вигадливу форму корпуса?

І підтвердив своє запитання демонструванням декількох картинок з гітарами популярних рок-музикантів...

Вийти за межі земного тяжіння допомагає ракета. Вийти за межі обкресленого кола знань допомагає картотека. Про картотеку вчителя розмова попереду.

Зрівняйте позиції

Формула: учитель сам ставить себе в позицію оцінюваного.

Учитель завжди «дивиться зверху». Йому добре. Спробував би сам відповідати під пильним поглядом... Навіть якщо діти не говорять про це вголос, навіть якщо вони так не думають, вони однаково це відчувають. Відчувають внутрішню несправедливість ситуації. Тому автор призиває вчителя до сміливого вчинку. Поставте себе в позицію оцінюваного. Ваша хоробрість буде мати нагороду. Для початку протягом деякого часу самі давайте оцінку своєму уроку. І не жалійте себе. Хоча це не просто - автор пробував. Шкода все-таки себе, рідненького. Але ризик винагороджується!

Тільки обов'язково врахуйте одну дрібницю. І навіть не дрібницю зовсім, а ду-у-же важливу деталь. Оцінку ви даєте собі й уроку, але в жодному разі не конкретним дітям, інакше це виродиться в моралізування.

Діалог:

- А як бути, якщо, наприклад, конкретні Петя з Васею заважали мені проводити урок?

- Скажіть щось типу: сьогодні я незадоволена уроком і собою. Більше трійки не заслужила. Тому що не змогла впоратися з дисципліною на уроці.

Дійсно, не просто - таке вимовити... Так. І учні це теж розуміють. За що й поважають. Якщо ви перейдете цей рубікон, то далі не так страшно. Надалі ви дозволите учням ставити собі оцінку. Для цього є кілька прийомів. Читач побачить їх нижче («Уведіть роль» і «Резюме»).

Радійте!

Формула: з усяких складних питань або проблем відносин учитель радиться з дітьми!

Переконайте дітей, що їхня думка має значення для вас. Адже це дійсно так... Але не влаштовуйте плебісцит - це може поставити вас у досить скрутне становище. Міркуйте з учнями разом над вашими загальними проблемами. Обговоріть різні варіанти рішень. При цьому або повна чесність, або краще взагалі в ці ігри не грати. Відразу попереджайте - останнє слово все-таки залишається за вами. І звичайно, ви не забудете подякувати учням за спільне обговорення...

Традиції уроку, або Корисні ритуали педагогічного спілкування

Уся культура пронизана традиціями. І це неспроста. Традиції дозволяють нам погодити свої дії, співіснувати злагоджено.

«Вхід в урок»

Атлет, який приходить на тренування, не хапається за штангу без розминки. Каратисти починають із медитації. Потрібний настрой на певний тип роботи, діяльності. Для цього існує процедура «входу» в урок. Сама процедура може бути різною. Залежно від віку учнів, навчального предмета, інших умов, наприклад ситуації. Декілька років тому розповсюдженим «входом в урок» був такий: усі підвелись, завмерли, подивилися в очі вчителеві, за командою сіли. Не хочу сказати, що він поганий, - усе добре чи погано тільки залежно від конкретних умов. Скажу, що він не єдиний і не достатній.

Формула: учитель починає урок з «настроювання».

Наприклад, знайомимо з планом уроку. Це краще робити в напівжартівливій манері. Наприклад, спочатку ми разом захопимося глибокими знаннями, а для цього проведемо маленьке усне опитування. Потім спробуємо відповістити на запитання (тема уроку в питальній формі). Потім маємо тренувати мозок - рішення завдань. І нарешті, витягнемо зі схованок пам'яті найкоштовніше (тема повторення).

Якщо є технічна можливість, урок можна починати з короткої музичної фрази. Вона може бути мажорно-збудливою, як «Танець із шаблями» А. Хачатуряна або «Болеро» М. Равеля. Або мінорно-заспокійливою, як романс Г. Свірідова... Із традиційного розбору домашнього завдання. З інтелектуальної розминки - два-три не занадто складних запитання на обмірковування за традиційним усним або стислим письмовим опитуванням. Простим опитуванням - тому що основна його мета настроїти дитину на роботу, а не влаштувати їй стресову ситуацію... Можуть бути й інші варіанти «входу в урок».

Якщо є правило, має бути й виключення... Коли клас слабкий, «важко настроюється», то починаймо урок завжди (або майже завжди) певним чином. Але якщо клас злагоджений, проблем з управлінням немає, то «вхід в урок» можна урізноманітнити...

Завершення уроку

Формула: учитель завершує урок чітко, традиційним словом або дією.

Учні цінують уміння завершити урок точно із дзвінком, не затягуючи його на пів-перерви... І все-таки останнє слово за вчителем, а не за дзвінком. Нехай це буде проста фраза типу: «Урок завершений, успіхів вам!». Або: «Урок завершений, до зустрічі на наступному уроці!». Важливо тільки, щоби фраза завжди позначала кінець уроку. Нехай вона буде доброзичливою. І ніяких: «Ой, забула сказати найголовніше...». Ще краще, якщо сигнал про закінчення уроку буде несловесним.

Приклад

Учитель завжди, закінчуючи урок, гасив свічку або лампу над дошкою. Через якийсь час само собою склалося, що клацання вимикача позначав: урок закінчений. І ніяких слів не потрібно.

Відпочинок

Так, ледве не забули, що крім початку та кінця урок має й «середину».

Формула: учитель використовує традиційну гру-відпочинок на уроці.

Вимоги до такої гри такі: вона має довго не набридати; не повинна занадто збуджувати дітей; не випадає зі структури уроку, допомагає реалізувати нашу головну мету - пізнання. Читач уже подумки оглянувся на розділ «Ігрова навчальна діяльність», і правильно зробив.

Але всякому овочу, що виростає на уроці, - свій час. Так само чітко, як і завершення уроку, проходить завершення відпочинку. Якщо гра затягнулася, ламаємо її рішуче. Не дозволяймо загратися. Заздалегідь чітко домовляємося з дітьми: ніяких угод на кшталт «давайте ще пограємо» не буде. Тим більше що ця гра - не остання.

Завдання - на стіл!

Формула: якщо діти регулярно здають домашнє завдання на перевірку, то процедура здачі опрацьовується раз і надовго. І кладуть зошити завжди на певне місце вчительського стола.

Руки клади!

Стогін п'ятикласника: «Перший раз учителька влаштувала мені прочухан за чергування тому, що я не витер перед уроком дошку. Другий раз - за те, що витер. Де справедливість?». Читач правильно припустив, що витерта старанним черговим дошка з контрольним завданням настрою вчительці не додала... Що робити вчителеві? Дошку сторожити?

Схожа проблема в учителів, на столі яких часто приготовлені прилади, реактиви, наочність до уроку. Шкільний народець дуже цікавий... Скільки разів доводилося бачити сцену: «Навіщо торкав? - А я не зна-ав». Звичайно, можна під страхом покарання заборонити підходити до вчительського столу. Але якщо часто-густо там речі, які можна «помацати», то навіть корисно... А необґрунтовані заборони авторитету не додають. Як бути?

Що ж, і це завдання можна розв'язати. Нехай старшокласники намалюють вам яскравий знак: не чіпати! Можете навіть оголосити конкурс на ескіз знака - це тільки посприяє його популярності.

Формула: при необхідності спеціальний знак «не чіпати» ставиться на стіл учителя або вішається на дошку.

Та інші...

Звичайно, ми не вичерпали тему. І не зробимо цього - адже традиції з'являються й умирають у круговороті життя. Нехай вічно живе тільки одна: традиція зміни гарних традицій на кращі.

Відкрита проблема: які ще традиції корисні на уроках? Як домогтися, щоби корисні традиції початкової школи не втратилися при переході до середньої ланки? Що заважає зробити подібні традиції загальношкільними?

Диригуємо уроком

Чітка команда

Урок. Учитель показує на одну з перших парт і каже: «Вільна парта». Хазяї парти швидко збираються та звільняють її, пересаджуючись на інші місця. Питань не задають. Що відбувається?

Дії учнів за командою «Вільна парта» заздалегідь обговорені та навіть відрепетирувані. Учитель дає таку команду, якщо йому для певної форми роботи потрібна одна з перших парт.

Формула: учитель відпрацьовує з учнями кілька чітких команд.

Команду можна вважати чіткою, якщо вона всім є зрозумілою, якщо не допускає відхилень технологія її виконання. У деяких випадках такі команди заощаджують багато сил і досить корисні з погляду дисципліни.

Приклад

Кому не знайома така сцена: здається контрольна робота. Учитель уже розпорядився. Один списує в сусіда, користуючись товкотнечею та плутаниною. Другий кричить - я забув зошит підписати! І, немов би підписуючи зошит, гарячково допрацьовує роботу. Третій перекрикується з подібним варіантом - відповідь звіряє. Дещо краще обстоїть справа, якщо зошити збирає черговий. Тоді можна спостерігати «бій гладіаторів» не за життя - за зошит. Не рятує положення й такий спосіб: зошити передають із задніх парт на передні. Основна причина в тому, що учні перебувають у стані стресу. Прагнення «доробити» виявляється сильніше за інші зовнішні сигнали. А загальна плутанина та нервова обстановка дратують і педагога, який не справляється з обстановкою, і школярів, що не кращим образом позначиться на зміні та наступних уроках.

Але можливий і інший сценарій. По-перше, будь-яка контрольна завершується за п'ять хвилин до дзвінка. І завершується вона чіткою командою: «Робота закінчена». За цією командою учні відразу ж відкладають убік ручки, олівці тощо. Обдурити в цьому випадку не можна - той, хто пише, помітний. Учитель «збирає» погляди дітей на собі та дуже спокійно, навмисно тихо дві-три хвилини розмовляє з учнями про контрольну: «Ну як, утомилися? Що було не зрозуміло? Відповіді? Будь ласка... У тебе неправильно? Не переживай, може, тільки в розрахунках помилився...»

Головна мета - заспокоїти, увійти в нормальний режим. Тепер по одній особі на ряд - зошити зібрані. І остання хитрість - за дві-три хвилини до завершення вчитель попереджає про це, наприклад, звуком маленького дзвіночка.

І знову автор, ризикуючи бути настирливим, повторить: виконання чіткої команди спрацьовує, якщо репетирується до контрольної роботи.

Приклад

Команда «Увага». За цією командою учні припиняють будь-яку діяльність (роботу з текстом, обговорення у групах, рішення завдань...) і зосереджуються на вчителеві. Особливо важливо відпрацювати таку команду, якщо на уроках неминучий «робочий шум» (ділові ігри, лабораторні та практичні роботи...). Тоді вчитель не змушений говорити, перекриваючи багато голосів, - фактично кричати.

Такі команди спрацьовують тільки для часто повторюваних випадків. Один раз відпрацювали - багато разів користуйтеся. У більшості випадків достатньо трьох-чотирьох команд для успішної роботи у класі.

Пригадую старий добрий фільм «Звуки музики». Пам'ятаєте? Там чоловік залишився один з дітьми. Їх було чи то п'ять, чи то сім. Він їм віддавав команди свистком. Не тому, що не любив. А тому, що чітка організація та ритм дозволяли нормально вижити в тій ситуації. У тому числі й звільнити час для спокійного людського спілкування. І ще: немає нічого кращого для людини, ніж хороша технологія. Погана технологія - це шкідливі продукти, запаскуджена природа, речі, що ламаються... Хороша - комфортне життя та чисте повітря. Добра технологія в освіті - міцні знання плюс здорова психіка. І час для задушевних розмов теж знайдеться.

Невербальне управління або, у перекладі, - Несловесне управління

Де найпростіше сховати дерево? Правильно - у лісі. Подібне розчиняється в подібному... Але при чому тут наші уроки?

Основну навчальну інформацію вчитель передає голосом. Дисциплінарні зауваження, управляючі дії - теж. І це зменшує їхню ефективність, тому що «подібне розчиняться в подібному». І це створює додаткове навантаження учневі.

Тому-то й з'явився маленький дзвіночок як інструмент управління у прийомі «чітка команда». Його звук відрізняється від звуку голосу. Саме такий - що відрізняється - звук доречний для команди «увага» при робочому шумі. Можна хоча би голосно ляснути в долоні. Правда, автор тільки недавно «прозрів», що не кожний уміє ляскати голосно!

На щастя, руки можуть не тільки ляскати... Руки можуть багато чого. Вони можуть взяти на себе не менше половини керуючих сигналів на уроці.

Формула: учитель використовує для управління класом несловесні команди.

Приклад (із практики автора)

Бойове хрещення я одержав, навчаючись на третьому курсі університету. Тоді мені доручили (а більше було нікому) уроки фізики в дуже хуліганському восьмому класі. Та ще й брати його довелося в середині навчального року. Незабаром - навчальний практикум. А це купа приладів на столах, пересадження з парти на парту, необхідні й тому дозволені розмови на уроках... Найстрашніше в такій ситуації - утратити управління. За три уроки до початку стали відпрацьовувати поведінку на практикумі. П‘ять хвилин наприкінці кожного уроку - саме справжнє дресирування. Звичайно, у формі гри. Приблизно так: «А тепер - шумимо. Хіба це шум - Сергій, я ж знаю, як ти вмієш шуміти! Три оплески - і повна тиша!!! Ні, ще швидше! Ми домоглися повної уваги за секунду. Погано... Треба за пів-секунди!».

Дай собі допомогти...

Є відоме життєве спостереження: ми любимо не стільки тих, хто нам допоміг, скільки тих, кому допомогли самі. Цей психологічний ефект в основі цього прийому. Дай собі допомогти - і користь від цього буде велика. Двополярна користь. Наприклад, діти можуть розробити дуже якісний дидактичний матеріал. Звичайно, під вашим керівництвом.

Приклад

Кожен устигаючий учень 11-го класу одержував завдання: оформити по три задачі з повторюваних тем. Кожна задача виписувалася на окремому аркуші. На іншому аркуші наводилося її рішення та виділялися проміжні результати. Через кілька років учитель мав збірник контрольних робіт на всі теми 9-10-х класів. Контрольні складалися із 30-40-ка варіантів трьох ступенів складності. Тобто кожен учень одержував свій варіант, що відрізняється від інших, і ніяких проблем зі списуванням... До речі, силами тих же учнів роботи акуратно оформлені - кожний варіант на складеному навпіл - як маленька книжечка - щільному аркуші формату А4. І перевіряти контрольну - одне задоволення. Адже до неї прикладений зошит з усіма розібраними завданнями та проміжними результатами. За такими зошитами, знов-таки, контрольну перевірять старшокласники.

Звичайно, прийом не зводиться до дидактичної розробки та допомоги в перевірці. Це й доповідь, частина уроку, а то й повні уроки, які проведуть старшокласники в молодших класах. Це й учні-лаборанти на практичних роботах...

Формула: учитель максимально використовує ситуації, в яких учні можуть йому допомогти.

Головне правило - допомога не буває «з-під палки». Якщо хтось робить щось у «добровільно-примусовому порядку» - не будемо чекати від нього доброго відношення.

Чи оцінювати допомогу? Насамперед не забути подякувати. Не в поспіху відпустити казенне «молодець», а так, щоб учень повірив у щиру вдячність. Це головна оцінка. Що ж стосується оцінки чи балів, то тут все неоднозначно... Оцінка не може бути платою за послугу. Ніколи не ставив оцінки за допомогу в перевірці зошитів, наприклад. Або за те, що хтось розносив пробірки по партах. А от за складання кросворда з теми повторення - так. Сподіваюся, зрозуміло, чому... І ще: якщо учень розробив матеріал, що може застосовуватися надалі - ну хоча б завдання контрольної роботи, - то на них позначено: розробив такий-то.

Можна спеціально організувати ситуацію, в якій потрібна допомога. Особливо в молодших класах. У всякому разі, мені відомі приклади, коли вчителі роблять це мистецьки.

Уведіть роль

Формула: учень бере участь в управлінні навчанням, виконуючи якусь роль.

Учитель читає лекцію. Передає деякий прошарок знань, теорію або гіпотезу, набір фактів. Як тільки звучить щось таке, що може викликати в учнів сумніви, здіймається догори рука, і треба сказати: «А я не вірю! Доведіть, що...». Це діє. «Фома невіруючий». Непроста роль. Але зате допомагає засвоїти матеріал і пожвавити лекції. До кінця уроку або його теоретичної частини слово бере «зв'язковий». Його роль - знайти зв'язок сьогоднішнього матеріалу з раніше отриманими знаннями, у тому числі й з інших навчальних предметів. А може, на цьому уроці краще ввести роль «підсумовувача»? Він скаже, яка думка (висновок, результат...) на уроці була, на його думку, головною.

Є у класі й «спонсори знань». Це ті, до кого може звернутися за допомогою відсталий через хворобу учень. Іноді на «сцені» уроку з'являються «чомучки». Їхня роль (це може бути один або декілька учнів) - підготувати серію запитань до фронтального усного опитування. Нехай самі й проведуть це опитування. І отримають за нього оцінку.

Цікава роль - «штурмани». Це група учнів, завдання яких розробити програму повторення якоїсь давно пройденої теми. Звичайно, за узгодженням з учителем. Якщо попередні ролі можна було умовно назвати «дидактичними», то тепер поговоримо про організаційні. Ось роль, що при деяких умовах - вирішувати вчителеві - може бути довгостроковою. Це - «адвокат». Почесна та шановна роль. Усі скарги учнів з домашніх завдань (незрозуміло, занадто багато тощо) тепер не звалюються багатоголосим хором на голову вчителя, а розповідаються, пишуться, передаються адвокатові. А він захищає їхні інтереси. Звичайно, роль може здійснитися, якщо вчитель серйозно до неї ставиться та дає адвокатові реалізувати свої права. Що не означає необхідності «йти на поводу». До речі, і спірні питання про оцінки письмових робіт здебільшого відпадуть на стадії розмови учня з адвокатом, якщо останній знає предмет. Утім спірних оцінок практично не буває, якщо вчитель... Стоп! Автор знову забіг уперед. Розмова про прийоми оцінювання попереду...

«Психолог». Ця роль уводиться тоді, коли в «королівстві не все спокійно». Наприкінці уроку «психолог» оцінює атмосферу уроку, ступінь її дружності, або навпаки. Він управі зробити в тактовній формі (підкажіть йому - як) зауваження будь-якому учасникові уроку, у тому числі вчителю. «Анатоліє Олександровичу! Після відповіді Віктор залишився даремно стояти біля дошки цілих п'ять хвилин...» або «Ви обіцяли запитати Іру й забули...» Учитель: «Так, а я й не помітив. Вибач, Вікторе. Як будемо поступати надалі, якщо я знову захоплюся?», «Винуватий перед Ірою. Давай по черзі вирішимо, як бути?». А інший раз так приємно почути: «Усе було здорово. Завжди би так».

«Хоронитель часу». Він записує на полях свого зошита-конспекту час, коли ви починаєте нову лінію уроку. І здає вчителеві листок такого вигляду: усне опитування - 12:40; пояснення теми - 12:45; розбір завдання - 13:00; самостійна робота у групах - 13:10; обговорення уроку та розбір домашнього завдання - 13:20. Таким чином, учитель зможе звірити хронометраж реального уроку зі своїм планом. Де затягував час і чому? Чи варто це було робити? Добрий спосіб навчитися «відчувати шкірою» визначений час.

Дидактичні ролі даються тільки сильним учням? Дивлячись які. Дивлячись у якій стадії використання ролей. Якщо ці прийоми нові для класу, то першопрохідниками нехай будуть сильні. Не буде «гріхом» навіть підказати починаючому «Фомі», в якому місці йому треба би «обуритися».

Мені здається, що «адвокатом» найкраще бути найбільш авторитетному у класі учневі. А роль «психолога» я би доручив класному хулігану. Поекспериментуйте! Раджу ставитися до цього трошки як до гри. Урахуємо тільки, що ролі здебільшого треба «тасувати». Нехай різні учні побувають у різних ролях.

Як часто міняти ролі? «Хоронитель часу» - порівняно тривала роль. Спочатку звичайно учень просто забуває акуратно проставляти час. Але через кілька уроків це робиться автоматично, без утруднень. Нехай учень побуде в цій ролі місяць. А «Підбиваючого підсумки» або «Питаючих» можна міняти від уроку до уроку. А можна й не міняти якийсь час - учителю видніше.

Відкрита проблема: які ще ролі можуть бути? З якими труднощами стикається вчитель, застосовуючи цей прийом? Які ролі добре спрацьовують у молодшій школі? Що з них можна застосовувати в дитячому садку або у старшій школі?

«Мордочки»

Ще один простий прийом організації зворотного зв'язку.

Формула: учні сигналізують про свій емоційний стан за допомогою карток зі стилізованими малюнками.

Урок починається з того, що кожна дитина показує одну з «мордочок» відповідно до свого настрою. Тут важливо, що дитина сама усвідомлює свій стан і ділиться цим з учителем, а це підвищує самоврядність дитини. Гіперефект: діти бачать увагу до себе. А вчителеві дається можливість підкорегувати настрій двома-трьома фразами, додатково настроїти на роботу. Показом «мордочок» можна й завершити урок. Якщо посмішок стало більше - урок удався!

Резюме

Прийом зворотного зв'язку для старших класів.

Формула: учні письмово відповідають на серію запитань, що відбивають їхнє ставлення до уроку, навчального предмета, учителя.

Резюме проводиться раз на тиждень або на місяць.

Деякі типові запитання:

  • Що подобається на уроках?
  • Що не подобається на уроках?
  • Чи можеш учитися краще з предмета?
  • Що заважає вчитися краще?
  • Які дії вчителя вважаєш неправильними?
  • Постав оцінку вчителеві за 10-бальною системою. Обґрунтуй її.
  • Постав собі оцінку за 10-бальною системою. Обґрунтуй її.

Але, в кожному разі, один раз у кожному класі проведіть резюме обов'язково. Іноді можна побачити досить несподівану думку про себе та свої уроки.

Звичайно, у резюме можна «схлопотати» по перше число. Буває.

Приклад

«Допоможіть мені!» - так називається маленький зошит, що лежить на столі вчительки у 3 «А» класі.

Кожний може його взяти та зробити свої записи: поставити запитання, звернутися із проханням, висловити побажання, повідомити вчителю про свої труднощі - і відразу ж одержати пораду, підтримку, допомогу... Це те ж саме, що шепнути вчителю на вушко.

Поміркуйте самі.

Світлано Анатоліївно, ви дуже швидко диктуєте. Я не встигаю. Кіра.

Давайте сходимо в зоопарк на екскурсію та подивимося звірів і риб. Я хочу довідатися побільше про них. Сергій.

Скажіть Сергію, щоби він мене не штовхав навмисно... коли я пишу. Інна.

У мене пропала ручка. Я її залишила після читання на парті, а на математиці вже не знайшла... Хто знайде, нехай скаже. Ганна.

Давайте під час уроків робити паузи та займатися фізкультурою, а то коли сидиш довго, дуже втомлюєшся. Олег.

А можна нам дивитися ввечері телевізор? Мама говорить, що не можна, а я думаю, що якщо хочеться, то можна, хоча би трошки. Я хочу, щоби на батьківських зборах ви поговорили, можна дивитися чи ні. Світлана.

Резюме здано та прочитано. Що далі? Після подяки всім я зачитав уголос кілька цікавих фраз. Іноді - суперечних одна одній. Без коментарів. Хоча утриматися від них важко. Пару разів зривався й говорив: «Я с цим не згодний, хоча дякую за чесно висловлену думку».

Резюме можуть бути за певних умов анонімні. Але в мене учні підписувалися. А якщо бояться підписатися, це вже серйозний дзвіночок: щось не так. Можливо, ви тут і ні при чому. Просто хтось уже використав щирість учнів неетично. Тепер вони не швидко розкриються. Головне правило: бути вдячним за кожну думку, хоча можна спокійно не погодитися. Без нездорових емоцій. Навіть якщо зачепили «за живе». І тоді, нехай не відразу, вам стануть довіряти. І дай Боже вам сили виправдати цю довіру...

Організація праці вчителя

Картка вчителя

Корній Іванович Чуковський зібрав цікаві дитячі висловлення - і з'явилася відома «От двух до пяти». «Прийоми педагогічної техніки» - теж результат обробки картотеки...

Запитайте себе: скільки цікавих фактів із телепередач і газет, переглянутих за останній тиждень, ви можете відновити в пам'яті? А за останній рік? А скільки часу витрачено на це?

Тому тепер будемо робити інакше. Побачили по телевізору цікавий для себе факт - записали на листок паперу. У газеті - вирізали. У книзі - записали загальний зміст і реквізити книги.

Усі ці листики, аркуші, вирізки - картки. Золоті крупинки знання в морі інформації. Знання, потрібного саме вам. Зберігати їх будемо в конвертах, папках або - для невеликих обсягів - наклеювати на стандартні картонки.

Які «золоті крупинки» цікавлять учителя? Цікаві факти зі свого предмета, гарні завдання та загадки, ігри, мнемонічні формули, цитати великих людей, типові помилки й «ляпи» учнів...

Накопичувач

У перший раз закинув він невід...

Олександр Пушкін

Оп, попалася картка! Згодом приходить азарт, як у рибалки... Усе, що «попалося», кидаємо без розбору у великий конверт або папку - це наш «накопичувач». У вільний час розгрібаємо накопичувач, розкладаємо інформацію за напрямами - розділами картотеки.

Початок шляху

Початок дороги завжди поруч.

А там уже як вийде...

Владислав Крапівін

Поки карток мало, не будемо городити город із каталогом... Досить мати набір папок за напрямами, що вас цікавлять. І одну папку «всячина» - якщо знайшли щось забавне, але воно не попадає до обраної тематики. Якщо таких «забавностей» накопичується трохи більше, ніж з однієї спрямованості, - то це привід доповнити картотеку новою папкою...

Головне (!!!) - виробити звичку не упускати цінну інформацію.

Каталог

Ну ось, відтепер у нас багато карток. Вони розкладені по папках і конвертах... Як знайти потрібну? Ось тут не обійтися без каталогу. Вести його зручно у вигляді таблиці приблизно такої форми:

Графа «Номер картки» заповнюється послідовно. Тобто якщо у вас 125 карток, то черговою буде 126. (Номери проставляються й на самих картках.) Графа «Розділ» звичайно включає основні навчальні розділи. Але не обов'язково розділи картотеки збігаються з розділами навчальної програми! Наприклад, викладачі літератури ведуть розділи «Крилаті фрази про мову та літературу», «Цікаві історії з життя письменників», «Цікаві фрази зі шкільних творів» тощо. Потім картки з таких розділів мають стати цікавим додатковим матеріалом, підставою для публікацій.

Ключові слова допоможуть при швидкому перегляді відновити в пам'яті зміст картки. Графа «Адреса» указує місцезнаходження картки. Наприклад, П 7/12 означає сьому папку та дванадцятий аркуш у ній.

Приклад. Картка з картотеки викладача біології.

Автор: О. Гін

Освіта.ua
17.06.2008


Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!