Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Методика і технологія Планування та технологія особистісно зорієнтованого уроку

Планування та технологія особистісно зорієнтованого уроку

Визнаємо, що сучасний урок у школі став більш гнучким за цілями та задачами, варіативним за формами та методами проведення, різноманітним за використанням технічних засобів. І все ж таки його далеко не завжди можна вважати особистісно зорієнтованим

Часто-густо під особистісно зорієнтованим уроком розуміють гуманне, поважне ставлення до учня, вбачаючи завдання педагога насамперед у тому, щоби створити емоційно позитивний настрой класу на роботу. Буває, учитель не ставить поганої оцінки, навіть якщо відповідь учня того заслуговує. Намагаючись допомогти слабким учням, він закриває очі на прояви недисциплінованості, використовує різноманітні моменти, які тільки розважають.

Широко використовуються уроки із захопленням, розвагою, насичені самостійними творчими завданнями. Усе це, безумовно, робить урок більш цікавим, привабливим, більш результативним, але ще не дає підстави вважати його особистісно зорієнтованим. Сутність останнього - не просто створення вчителем доброзичливої творчої атмосфери, а постійне звертання до суб'єктного досвіду школярів, тобто до досвіду їхньої власної життєдіяльності. І, нарешті, найважливіше - визнання самобутності й унікальності кожного учня. Але чи можливо це, коли у класі по 25-30 (а те й більше) учнів і кожний індивідуальний по-своєму?

Відповідь не проста. Від учителя потрібно не тільки визнання за кожним учнем своєрідності його особистості, а й перегляд ряду професійних позицій. Розглянемо деякі з них.

Перша позиція. Опора на суб'єктний досвід. Учитель повідомляє знання у строгій логічній послідовності та цього ж жадає від учня, думаючи, що йому вони ще не відомі. Але будь-яке нове знання повинно спиратися на суб'єктний досвід школярів, на їхні інтереси, схильності, устремління, індивідуально значимі цінності. Це визначає своєрідність сприйняття й усвідомлення навколишнього світу кожним учнем. У процесі взаємодії на уроці відбувається не тільки однобічний вплив учителя на учня, а й зворотний процес. Учень як носій суб'єктного, особистісно значущого для нього досвіду повинен мати можливість максимально використати його, а не просто беззастережно приймати (засвоювати) усе, що повідомляє вчитель.

Учитель і учень виступають як рівноправні партнери, носії різнорідного, але необхідного досвіду. Основний задум особистісно зорієнтованого уроку полягає в тому, щоби розкрити зміст індивідуального досвіду учнів, погодити його із тим, що задають, перевівши в соціально значущий зміст (тобто «окультурити»), і тим самим домогтися особистісного засвоєння цього змісту.

Традиційно урок розглядається як така навчальна ситуація, де вчитель повідомляє знання, формує вміння та навички. Недосконалі (некультурні, натуральні) способи навчальної поведінки дитини тут протиставлені зробленим (культурним, соціально значущим), реалізованим педагогом на тому самому матеріалі, із приводу того самого предмета. Учитель допомагає дитині перебороти обмеженість її суб'єктного досвіду, переводячи його на соціально значущі зразки, носієм яких він, учитель, і є.

У традиційному уроці вчитель розглядається як «виразник», транслятор соціокультурних зразків, які він повинен «упровадити» у свідомість учнів, домогтися їхнього засвоєння, беззастережного прийняття й використання. Уся підготовка та проведення такого уроку здійснюються з позицій організації предметного матеріалу, що підлягає засвоєнню, активізації пізнавальної діяльності учнів, що забезпечує його засвоєння, інтерес до нього.

Це проявляється в основному в монолозі або діалозі вчителя з окремими учнями, здатними підтримати цей діалог у рамках предметного поля, організованого самим учителем. Учень тут виступає як виразник задуму та волі педагога. Одні вчителі досягають цього шляхом наведення твердої дисципліни, інших - через пробудження поваги до своєї особистості, інтересу до предмета, треті - за рахунок налагодження «неформальних» контактів (не можна підвести вчителя, краще не заважати йому під час уроку, по можливості відсидітись, бути непоміченим тощо). При організації особистісно зорієнтованого уроку професійна позиція вчителя повинна полягати в тому, щоби знати та шанобливо ставитись до будь-якого висловлення учня за змістом обговорюваної теми. Педагог повинен продумати, не тільки який матеріал він буде повідомляти, але й які змістовні характеристики із приводу цього матеріалу можливі в суб'єктному досвіді учнів (як результат їхнього попереднього навчання в різних учителів і власної життєдіяльності). Треба продумати, що варто зробити, щоб обговорити дитячі «версії» не в оцінній ситуації (правильно - неправильно), а в рівноправному діалозі. Як узагальнити ці «версії», виділити та підтримати ті з них, які найбільш адекватні науковому змісту, відповідають темі уроку, завданням і цілям навчання.

За цих умов учні будуть прагнути бути «почутими», стануть висловлюватися з порушеної теми, пропонувати, не боячись помилитися, свої варіанти її змістовного обговорення. Учителеві треба бути готовим до того, щоб ініціювати учнів до такої розмови, активно сприяти вираженню учнями їх індивідуальних «семантик» (нехай не зроблених спочатку з позиції наукового знання). Обговорюючи їх на уроці, учитель і формує «колективне» знання як результат «окультурення» індивідуальних «семантик», а не просто домагається від класу відтворення готових зразків, підготовлених ним для засвоєння.

Друга позиція. Знання психофізичних особливостей. Звичайно, готуючись до уроку, учитель підбирає дидактичний матеріал (ілюстративний, роздавальний тощо), що дозволяє йому у процесі заняття використовувати завдання різного ступеня складності. Ранжирування таких завдань традиційно здійснюється через виявлення об'єктивної складності матеріалу, інтересу учнів до предметного змісту та їхніх індивідуальних можливостей при виконанні запропонованих на уроці тренувальних, творчих, проблемних завдань.

Підбор дидактичного матеріалу до особистісно зорієнтованого уроку вимагає від учителя не тільки його об'єктивної складності, а й знання індивідуальних переваг кожного учня в роботі із цим матеріалом. Він повинен мати у своєму розпорядженні набір дидактичних карток, що дозволяють учневі працювати з тим самим змістом, передбаченим програмними вимогами, але передавати його словом, знаково-умовним позначенням, малюнком, предметним зображенням тощо. Звичайно, вид і форма матеріалу, можливості їхньої репрезентації учнем багато в чому визначаються змістом самого матеріалу, вимогами до його засвоєння, але однаковості в цих вимогах бути не повинно. Учневі треба дати можливість виявити індивідуальну вибірковість у роботі з навчальним матеріалом. Набір такого матеріалу варто гнучко використати у процесі уроку, без цього він не стане особистісно зорієнтованим у справжньому сенсі цього слова.

Класифікація дидактичного матеріалу, підбор і використання його в ході уроку вимагають, звичайно, особливої підготовки вчителя і, насамперед, знання психофізіологічних особливостей дітей, уміння виявляти та продуктивно їх використовувати у процесі засвоєння. На жаль, поки дидактичний матеріал, що перебуває на озброєнні вчителя, дозволяє йому здійснювати «різнорівневий», «диференційований», але не особистісно зорієнтований підхід.

Третя позиція. У ролі рівноправних партнерів. Вона ставиться до сценарію уроку, його «режисури». Традиційне спілкування на уроці зводиться до запрошення (примусу) учнів займатись тим, що передбачив учитель відповідно до вимоги програми (її тематичного та календарного планування). Така професійна позиція не піддається сумніву. Питання в іншому - як побудувати на уроці навчальне спілкування таким чином, щоб учень міг сам вибрати завдання за змістом, видами та формами, а тим самим найбільш активно проявити себе? Для цього вчителеві варто відносити до фронтальних методів роботи на уроці лише інформаційні (настановні, змістовно-інструктивні), а до індивідуальних - усі форми самостійної, груповий (парної) роботи.

Це вимагає від його професіоналізму знання не тільки пізнавальних, а й емоційно-вольових і мотиваційно-потрібних особливостей учнів, можливостей їхнього прояву в ході уроку. Тому при підготовці до уроку треба заздалегідь спроектувати всі можливі типи спілкування, підлеглі навчальним цілям, усі форми співробітництва між учнями з урахуванням їх оптимальної особистісної взаємодії. Якщо на традиційному уроці основна увага вчителя приділяється колективним (фронтальним) методам роботи, то на особистісно зорієнтованому він повинен перебрати на себе роль координатора, організатора самостійної роботи класу, гнучко розподіляючи дітей за групами з урахуванням їхніх особистісних особливостей, з метою створення максимально сприятливих умов для їхнього прояву. Усе це, безсумнівно, вимагає спеціальної підготовки.

Рекомендації з підготовки, проведенню й аналізу

Важливе місце при підготовці уроку ми відводимо розробці гнучкого плану. Він містить у собі:

  • визначення загальної мети та її конкретизацію залежно від різних етапів уроку;
  • підбор та організацію дидактичного матеріалу, що дозволяє виявляти індивідуальну вибірковість учнів до змісту, виду та форми навчального матеріалу, що полегшує його засвоєння;
  • планування різних форм організації навчальної діяльності (співвідношення фронтальної, індивідуальної, самостійної роботи);
  • виявлення вимог до оцінки продуктивності роботи з урахуванням характеру завдань (дослівний переказ, стислий виклад своїми словами, використання відомих алгоритмів, виконання проблемних, творчих завдань).

Планування характеру спілкування, міжособистісних взаємодій у процесі уроку містить у собі:

  • використання різних форм спілкування (монологу, діалогу, полілогу) з урахуванням конкретної мети уроку;
  • проектування характеру взаємодій учнів на уроці з урахуванням їхніх особистісних особливостей, вимог до міжгрупової взаємодії (розподіл за групами, парами тощо);
  • використання змісту суб'єктного досвіду всіх учасників уроку в діалозі «учень-учитель», «учень-клас»;
  • передбачення можливих змін у організації колективної роботи класу, корекція їх по ходу уроку.

Планування результативності уроку передбачає:

  • узагальнення отриманих знань і вмінь, оцінка їх засвоєння;
  • аналіз результатів групової та індивідуальної роботи;
  • увага до процесу виконання завдань, а не тільки до кінцевого результату.

Рекомендації з проведення уроку:

  • використання вчителем різноманітних форм і методів організації роботи учнів, що дозволяють розкрити зміст їх суб'єктного досвіду із запропонованої теми;
  • створення атмосфери зацікавленості кожного учня в роботі класу;
  • стимулювання учнів до використання різноманітних способів виконання завдань на уроці без остраху помилитися, отримати неправильну відповідь;
  • заохочення прагнення учня пропонувати свій спосіб роботи (рішення завдання), аналізувати в ході уроку різні способи, запропоновані дітьми, відбирати й аналізувати найбільш раціональні, відзначати та підтримувати оригінальні;
  • застосування завдань, що дозволяють учневі самому вибирати тип, вид і форму матеріалу (словесну, графічну, умовно-символічну);
  • створення педагогічних ситуацій спілкування, що дозволяють кожному учневі, незалежно від його готовності до уроку, проявляти ініціативу, самостійність, вибірковість до способів роботи;
  • обговорення з дітьми наприкінці уроку не тільки того, що «ми довідалися» (що опанували), а й того, що сподобалось (не сподобалось) і чому; що би хотілося виконати ще раз, а що зробити по-іншому;
  • при опитуванні на уроці (при виставлянні оцінок) аналізувати не тільки правильність (неправильність) відповіді, а і його самостійність, оригінальність, прагнення учня шукати та знаходити різноманітні способи виконання завдань;
  • при завданні додому необхідно називати не тільки зміст і обсяг завдання, а й давати докладні рекомендації з раціональної організації навчальної роботи, що забезпечує виконання домашнього завдання.

Критерії аналізу особистісно зорієнтованого уроку

  • Створення вчителем на початку уроку позитивного емоційного настрою на роботу.
  • Повідомлення учням не тільки теми уроку (його змісту), а й цілей, форм організації їхньої діяльності.
  • Гнучка організація навчальної діяльності школярів залежно від цілей уроку (його етапів): повідомлення матеріалу, виконання творчих завдань, взаємоперевірка, аналіз роботи один з одним з урахуванням їхніх індивідуальних особливостей.
  • Стимулювання учнів до вибору різних способів виконання завдань.
  • Використання різноманітного дидактичного матеріалу, що дозволяє учневі проявляти особистісну вибірковість до типу, виду й форми та навчального завдання, характеру його виконання.
  • Активізація суб'єктного досвіду учня, його використання у процесі уроку.
  • Аналіз відповіді учня не тільки з позиції правильності, а й з урахуванням того, як учень міркував, яким способом вирішував, де і чому помилився, чи висловив оригінальні міркування.
  • Переважна форма спілкування із класом (діалог, полілог).
  • Форми роботи із класом: перевірка домашніх завдань, виклад знань, самостійна робота з підручником, колективне рішення творчих завдань, взаємоперевірка учнями виконаного завдання, аналіз різних способів рішення тощо.

Основні особливості

Ми висловили тут ті рекомендації до підготовки та проведення особистісно зорієнтованого уроку, які, на наш погляд, є найбільш важливими. Деякі з них, природно, відомі кожному вчителеві, використовуються ним у повсякденній роботі.

Варто підкреслити, що проектування та технологія проведення особистісно зорієнтованого уроку, розрахованого на роботу з індивідуальністю кожного учня, ставить учителя в нову, поки не звичну для нього професійну позицію - бути одночасно і предметником, і психологом, який вміє здійснювати комплексне педагогічне спостереження за кожним учнем у процесі його індивідуального (вікового) розвитку, особистісного становлення.

Урок - та навчальна ситуація, та «сценічна» площадка, де не тільки викладаються знання, а й розкриваються, формуються та реалізуються особистісні особливості учнів. Об'єднанню цих двох завдань і має служити особистісно зорієнтований урок.

Підкреслимо на закінчення його основні особливості:

  • конструювання дидактичного матеріалу різного типу, виду та форми, визначення мети, місця й часу його використання на уроці;
  • продумування вчителем можливостей для самопрояву учнів;
  • проведення спостережень за школярами (процедур характеру, що відслідковується);
  • надання учням можливості задавати запитання, не стримуючи їхньої активності та ініціативи;
  • заохочення висловлених учнями оригінальних ідей і гіпотез;
  • організація обміну думками, оцінками;
  • стимулювання учнів до активних дій із засвоєння знань, до доповнення й аналізу відповідей товаришів (резензування відповіді);
  • прагнення до створення ситуації успіху для кожного школяра;
  • залучення учнів до використання альтернативних шляхів пошуку інформації при підготовці до уроку;
  • використання суб'єктного досвіду й опора на інтуїцію кожного учня;
  • застосування важких ситуацій, що виникають по ходу уроку, як область додаткових знань;
  • продумане чергування видів робіт, типів завдань для зниження стомлюваності учнів.

Автори: І. Якиманська, О. Якуніна

Освіта.ua
03.06.2008


Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!