Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Методика і технологія Теоретико-методологічне обґрунтування педагогічної творчості

Теоретико-методологічне обґрунтування педагогічної творчості

Творчість окремої людини розглядається дослідниками у двох аспектах: як сукупність якостей особистості, в яких проявляється відношення суб'єкта до світу і до самого себе, його спосіб самоствердження; і як діяльність певного характеру, яка відбиває вищу ступінь активності

Суперечлива єдність цих двох аспектів знаходить відображення в науковій дискусії про взаємозв'язок творчості і діяльності. Своє розуміння взаємозв'язку категорій творчості і діяльності ми виражаємо в таких тезах: по-перше, діяльність є основою творчості. Сутність людини-творця виражається в діяльності, але повністю не виявляється в ній. Повністю людська сутність виявляється у творчості, яка відбиває високий рівень активності людини, спрямованій на розв'язання діалектичного протиріччя між «старим і новим», у процесі якого долаються межі наявної діяльності, змінюються пороги розпредмечування. По-друге, і творчість і діяльність спрямовані на перетворення навколишнього світу і самої людини як діючого суб'єкта, але діяльність може бути продуктивною і репродуктивною, творчість виявляється тільки у взаємозв'язку продуктивного і репродуктивного і включає не тільки безпосередньо результативні дії, а й мотиви, відношення, погляди, переживання, самосвідомість та інші форми прояву людських якостей, які не приводять до певного результату, що можна побачити. Саме мотиви є стимулом дії механізму творчості. При цьому зазначимо, що результати творчої діяльності, зокрема в педагогічній практиці, не завжди є соціально значущими і новими у прямому розумінні цих слів. Дитяча творчість, самодіяльна, індивідуальна творчість «для себе» не має часто суспільної цінності. Це суб'єктивно значуща творчість. Новизна її полягає в самостійному підході до створення вже відомого, в індивідуальному відкритті. Це новизна у створенні процесуальних моментів, своєрідної комбінації старого. Саме тому можна говорити про новизну об'єктивну (для всього суспільства) і суб'єктивну (для окремої людини). У гуманному суспільстві, де людина є найвищою цінністю, результати творчої діяльності будуть завжди соціально значущими: чи то стосується об'єктивного нового результату, чи то будуть зрушення у творчому розвитку людини. Недарма в гуманістичній психології творчість розуміють як необхідну для життя людини форму її існування, запоруку емоційного здоров'я.

У сучасних дослідженнях психолого-педагогічної сутності творчості розглядаються: співвідношення поняття «педагогічна творчість» із супровідними ознаками, властивостями, якостями особистості (В. О. Лісовська, В. А. Крутенький, М. М. Поташник, Д. А. Степашко та ін.); індивідуальний стиль діяльності особистості як найважливіша ознака її творчості (Є. А. Клімов, В. С. Мерлін, Н. І. Петров, Я. О. Пономарьов, Г. М. Пілонов та ін.); механізм взаємозв'язку творчого мислення й педагогічної майстерності (Ю. П. Азаров, В. І. Загвязинський, І. А. Зязюн, Н. М. Тарасович та ін.); розвиток науково-педагогічного стилю мислення як першооснови становлення творчої особистості вчителя (Ю. К. Бабанський. В. О. Сластьонін, Г. І. Щукіна та ін.); суб'єктивні аспекти педагогічної творчості, види і механізми педагогічної імпровізації (В. А. Кан-Калик, А. Й. Капська, М. Д. Нікандров та ін.); педагогічні умови, шляхи, засоби формування творчої особистості (В. І. Андрєєв, О. О. Бодальов, Н. В. Кичук, М. В. Демінчук, Л. М. Лузіна, О. Г. Мороз, В. В. Рибалко, Т. І. Сущенко та ін.); методики виявлення і розвитку творчих якостей особистості, вивчення обдарованості (Г. О. Балл, В. О. Моляко, П. С. Перепелиця, М. Л. Смульсон, М. О. Холодна та ін.).

Аналіз наукової літератури показує, що в сучасних дослідженнях психолого-педагогічної сутності творчості визначення понять «педагогіка творчості», «педагогічна творчість вчителя», «творча педагогічна діяльність» ґрунтується, як правило, на визначенні сутності феномена «творчість», але розглядаються наведені поняття неоднозначно, часто ототожнюються між собою. Так, В. І. Андрєєв визначає педагогіку творчості як «науку про педагогічну систему двох діалектично взаємообумовлених видів людської діяльності: педагогічного виховання та самовиховання особистості в різних видах творчої діяльності і спілкування з метою всебічного і гармонійного розвитку творчих здібностей як окремої особистості, так і їх творчих колективів»1. Стосовно цього означення зауважимо, що формування творчої особистості, на наш погляд, передбачає не тільки всебічний і гармонійний розвиток здібностей, які забезпечують успіх у творчій діяльності, а й розвиток мотивів і характерологічних якостей особистості, які мають вирішальне значення для успішної творчої діяльності і які не можна об'єднати під терміном «творчі здібності». Крім того, як зазначає І. Вільш, у процесі навчання і виховання змінюється особистість учня, особливо ті риси, що піддаються формуванню під впливом педагогічних дій2. У сучасних соціально-економічних умовах в Україні із загальної педагогіки відокремлюються її перспективні галузі, як то соціальна педагогіка, позашкільна педагогіка тощо. Так, соціальна педагогіка визначається як галузь загальної педагогіки, наука про закономірності та механізм становлення і розвитку особистості в процесі здобуття освіти та виховання у різних соціальних інститутах, а також соціально орієнтована діяльність освітніх, наукових, культурних та інших закладів, установ і соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності дітей та молоді у процесі вирішення суспільних, політичних, економічних та інших проблем суспільства (Л. Г. Коваль, І. Д. Звєрєва, С. Р. Хлєбік)3. Предмет позашкільної педагогіки визначається Т. І. Сущенко як мистецтво розвитку і виховання вільної, духовно повноцінної, творчої особистості з урахуванням її власних потреб і природних даних4. Актуальна потреба виділення педагогіки творчості в окрему галузь загальної педагогіки зумовлена об'єктивними процесами демократизації і гуманізації освіти, необхідною умовою і метою яких є особистісна орієнтація освітніх процесів. Особистісна орієнтація як поняття є педагогічною категорією, суть якої полягає в такому підході до проектування і реалізації освітнього процесу, при якому метою і мірою його ефективності є особистісний і професійний розвиток людини5. Виходячи з концепції творчості Я. О. Пономарьова, ми розглядаємо педагогіку творчості як фундаментальну науку, яка вбирає в себе результати досліджень психології творчості6. Такий підхід вимагає зняття вікових обмежень предмета педагогіки, розуміння її як науки про виховання і навчання в широкому розумінні вікових меж. Включення до психології творчості лише наукознавства, яке розглядає проблеми наукової творчості, звужує можливості використання наслідків фундаментальних досліджень у галузі психології творчості. Елементи творчості притаманні будь-якому виду діяльності, творчість має велике значена для навчання й особистісного розвитку людини, є запорукою емоційного здоров'я, має суттєвий психореабілітаційний ефект. Саме тому включення в педагогіку проблем наукової, художньої, технічної творчості не тільки зближує навчання й виховання з наукою, технікою, мистецтвом, а й, безумовно, сприяє формуванню особистості як творчої, розвитку її талантів та обдарованості. Я. О. Пономарьов зазначав, що включення психології творчості як абстрактної науки до складу педагогіки творчості як конкретної науки - необхідна умова розвитку дієво перетворюючого типу знань про творчу діяльність. Таким чином, в умовах демократизації та гуманізації освіти педагогіка творчості набуває риси самостійної наукової дисципліни. Ми розглядаємо педагогіку творчості як галузь загальної педагогіки, яка вивчає закони та закономірності: формування творчої особистості, розвитку та саморозвитку її творчих можливостей у процесі освіти та навчання; створення психолого-педагогічних умов для прояву творчого потенціалу особистості в суспільно-корисних і індивідуально-значущих для неї видах життєдіяльності7. Ми поділяємо думку Я. О. Пономарьова, що педагогіці творчості, з точки зору розуміння її як фундаментальної науки, притаманна єдність абстрактного й конкретного8. У такому контексті можна говорити про емпіричну й фундаментальну фази теорії педагогіки творчості, які відповідно відображають конкретні та абстрактні знання. Педагогіка творчості, яка безпосередньо пов'язана з практикою, конкретна і водночас, вона є синтез абстрактних знань. Головним і найбільш складним явищем, яке вивчає педагогіка творчості, є формування творчої особистості дитини в її навчально-виховній взаємодії з учителем. У цьому процесі власні можливості як учня, так і вчителя розвиваються і набувають об'єктивного характеру, відбиваючись у конкретних якостях і особливостях їх особистості. Саме тому процес формування творчої особистості учня неможливо відокремити від творчого розвитку того, хто його навчає. Цей процес є не тільки сукупність послідовних і взаємопов'язаних дій учителя й учня, спрямованих на свідоме і міцне засвоєння системи знань, умінь, навичок, формування світогляду учня, культури поведінки тощо, а й сукупність послідовних і взаємопов'язаних «перетворень» у їх творчому розвитку: мотивації, характерологічних особливостей, творчих умінь, психічних процесів, які сприяють успіху людини у творчій діяльності. Саме цей процес, на наш погляд, відображає сутність педагогічної творчості, яку ми визначаємо як цілісний процес професійної реалізації та самореалізації педагога в освітньому просторі. Особливістю педагогічної творчості є те, що педагог реалізує свої особистісні і професійні творчі потенції засобом творення особистості дитини, а розвиток його творчого потенціалу зумовлений розвитком творчого потенціалу виховання. Для педагогічної творчості притаманні такі основні етапи: педагогічний задум; актуалізація і відбір професійних знань, умінь, здобутків власного педагогічного досвіду щодо реалізації задуму; інформаційний пошук; проектування навчальної взаємодії з учнями; визрівання остаточного розв'язку; реалізація педагогічного задуму; аналіз і внесення корективів у подальші впровадження педагогічного задуму. Центральною ланкою педагогічної творчості є особистісно зорієнтована розвивальна взаємодія суб'єктів навчально-виховного процесу (учителя й учня), зумовлена специфікою психолого-педагогічних взаємовідносин між ними і спрямована на розвиток їх творчого потенціалу. Таким чином, поняття «педагогіка творчості» вбирає в себе поняття «педагогічна творчість вчителя». Спираючись на праці болгарського філософа Г. Гиргинова, можна вирішити дискутивне питання про творчий або не творчий характер педагогічної діяльності: педагогічну творчість доцільно характеризувати двома рівнями. Перший рівень - це творчість, яка іманентно притаманна професії педагога внаслідок: нестандартності і неповторності (абсолютної) повсякденних проблем педагогічної практики; неможливості абсолютно точного прогнозу наслідків педагогічної діяльності; широти комунікативного кола педагога; обмеженості часом педагогічного процесу. Наслідками педагогічної творчості другого рівня є подальший розвиток творчого потенціалу суб'єктів навчально-виховного процесу (учителя й учня). Педагогічна творчість першого рівня - це, як правило, двохетапна творчість. Педагогічна творчість другого рівня включає всі етапи. Принципова відмінність творчості (наукової, художньої тощо) від педагогічної творчості, на наш погляд, полягає в тому, що педагогічна творчість може саме здійснюватися на рівні вибору та конструювання з відомого й набутого досвіду. Саме це відкриває шлях до технологізації педагогічної творчості: створення технологій творчого розвитку особистості дитини як технологій кращого вибору й конструювання. Слід зазначити, що ми визначаємо освітню технологію як теоретично обґрунтовану систему впорядкованих професійних дій педагога, яка при оптимальності ресурсів і зусиль гарантовано забезпечує ефективну реалізацію поставленої освітньої мети та можливість відтворення процесу будь-яким педагогом незалежно від його Майстерності. Технологія творчого розвитку це підсистема освітньої технології, в якій метою впорядкованих професійних дій педагога є розвиток творчого потенціалу особистості учня. Технологія творчого розвитку є особистісно зорієнтованою. Оскільки професійний творчий розвиток учителя зумовлений творчим розвитком учня, то технологія творчого розвитку учня є засобом професійного творчого розвитку вчителя. До провідних технологій творчого розвитку, на наш погляд, слід віднести технології: вибору пріоритетних цілей особистісного, інтелектуального, професійного розвитку; мотивації досягнень та успіху; проектування; управління і самоуправління; самовдосконалення; партнерської взаємодії; діалогу; свободи вибору; моделювання діяльності, креативного змісту навчального матеріалу.

На підставі аналізу філософської, соціальної, психолого-педагогічної літератури з проблеми творчості ми виділяємо закони педагогіки творчості. У філософії «закон» характеризується як «необхідна, внутрішньо притаманна природі явищ реального світу тенденція зміни, руху, розвитку, яка визначає загальні етапи і форми процесу становлення і самоорганізації конкретних систем, явищ природи, суспільства і духовної культури людства, які розвиваються»9. Тенденція саморозвитку системи виявляється як дія іманентних цій системі суперечностей. Відмінність між законом і закономірностями полягає в тому, що закон виступає як конкретне - всезагальне, а закономірність є частковою формою його виявлення, абстрактно-односторнім моментом, який вирізняє певний закономірний зв'язок. Виявлені закономірності явищ свідчать про наявність закону в їх походженні і розвитку, але сама закономірність таким законом не є. Педагогічний закон - це об'єктивний необхідний, загальний і суттєвий зв'язок між завданнями, змістом і методами педагогічного процесу і його результатами, які проявляються в зміні знань, умінь, переконань і поведінки вихованців. З одного боку, у педагогіці творчості, як і в загальній педагогіці, функціонують загальні закони розвитку й виховання людей, закони і закономірності педагогічного процесу, а з іншого, діють закони і закономірності, притаманні творчому процесу, специфіці формування творчої особистості. Одним з основних законів педагогіки творчості, на наш погляд, є закон педагогічної розвивальної взаємодії, який відбиває загальний закон живої і неживої природи - як взаємодію, що веде до розвитку. Парадоксально, що відкритий ще Ньютоном відомий закон (сила дії дорівнює силі протидії), закон, який інтуїтивно виражається багатьма народними прислів'ями і яскраво проявляється у сфері людських комунікацій, залишався поза увагою традиційної педагогічної науки, яка віддавала перевагу «суб'єкт-об'єктним» педагогічним впливам у системі «педагог-вихованець». Саме закон педагогічної розвивальної взаємодії зумовлює реалізацію концепції особистісно зорієнтованого навчання, реальну демократизацію та гуманізацію будь-якого навчально-виховного процесу. Другим законом педагогіки творчості ми виділяємо закон фасилітаційного режиму педагогічного впливу. Цей закон відбиває об'єктивну реальність, притаманну процесу формування творчої особистості, може відбуватися за певних психолого-педагогічних умов, які сприяють творчій діяльності особистості, стимулюють її творчу активність, полегшують долання психологічних бар'єрів творчості. Процитуємо у зв'язку з цим професора Г. О. Балла: «...стоячи на гуманістичних позиціях, не можна обмежувати діяльність освітніх установ функціями підготовки, хоч би як визначеними. Адже дитина живе сьогодні, а не тільки готується до життя. Тож треба робити все можливе для того, щоб її сьогоденне життя було повноцінним, щасливим, щоб задовольняти її найважливіші потреби. І - хоч на перший погляд це виглядає парадоксальним - саме в такий спосіб можна, сприяючи розвиткові її особистості, якнайкраще прислужуватися підготовці до наступних етапів життя»10. Третій закон - це закон взаємозумовленості розвитку суб'єктів педагогічного процесу. Цей закон відбиває концептуальні положення теорії творчості, як то: у творчості людина виступає не тільки як суб'єкт пізнання, а й водночас як творець самої себе, своєї творчої сутності; наслідком творчості є творення, формування людини-митця; у процесі творчості реалізуються творчі можливості індивідуальності та здійснюється їх розвиток; особливості процесу творчості полягають у тому, що сам процес впливає на його результат, який виражається не тільки предметно, а й у зміні суб'єкта творчості. Четвертий закон - це закон неперервної творчої реалізації та самореалізації особистості, який відбиває концепцію життєтворчості людини (Л. В. Сохань, В. А. Тиханович, О. Л. Феоктистова, В. І. Шинкарук, Н. А. Шульга та ін.) і відображає, що творчі можливості особистості реалізуються в самому процесі її життя, самореалізації як засобу самоствердження, самовираження й саморозвитку. Крім того, цей закон вбирає в себе концептуальні положення теорії творчості продуктивного й репродуктивного тощо. Саме тому одним із завдань педагогіки творчості є вироблення психолого-педагогічних концепцій самовдосконалення та прилучення особистості до творчого процесу психічного й особистісного саморозвитку.

Принципи педагогіки творчості відображають засоби використання загальних законів. Ми виділяємо такі основні принципи педагогіки творчості: принцип взаємозумовленості освіти і творчого розвитку особистості, в основі якого є розуміння будь-якого навчання як джерела нового у психічному розвитку особистості (Л. С Виготський, Г. С. Костюк); принцип самоорганізації, який відображає специфіку управління процесом формування творчої особистості й реалізації її творчого потенціалу, зумовлену особливостями управління нелінійними системами (Е. Н. Князєва). Останній принцип орієнтує педагога на внутрішній вплив, на узгодження розвитку учнів із власними тенденціями розвитку, а також на необхідність «збуджувати» та ініціювати творчу активність, ураховуючи, що при цьому управління повинно бути непомітним, мінімальним по своєму зовнішньому впливу і здійснюватися опосередкованими методами. Саме в цьому випадку можна говорити не про управління, а про процеси самоуправління. Ідея самоорганізації в сучасних умовах стає найважливішим методологічним і філософським принципом нової парадигми освіти.

У процесі суб'єкт-об'єктної взаємодії в системі «учитель-учень», яка сприяє розвитку творчого потенціалу як учня, так і вчителя, виявляються принципи педагогічної творчості вчителя. Принцип діагностики. Він передбачає побудову і корекцію навчально-виховного процесу на основі психолого-педагогічних діагностичних досліджень, зокрема оцінювання рівнів розвитку творчих можливостей учнів та учнівських колективів, з якими учитель вступає у взаємодію. Принцип оптимальності. Оптимальною творчою педагогічною взаємодією вчителя й учня вважаємо таку, яка забезпечує не тільки успішне засвоєння знань, умінь, навичок, а й позитивну динаміку розвитку творчих можливостей учнів у конкретних умовах педагогічної праці вчителя. Принцип оптимальності передбачає роботу вчителя по відбору дидактичних засобів, які відповідають рівню розвитку творчих можливостей більшості учнів, ураховують рівень розвитку творчих можливостей меншості, а тому сприяють розвитку творчих можливостей усіх. Принцип взаємозалежності. Цей принцип відбиває взаємозалежність і взаємозумовленість творчої педагогічної праці вчителя і творчої навчальної діяльності учнів. Додержання принципу взаємозалежності вимагає дослідження і визначення рівня творчої педагогічної діяльності вчителя і співвіднесення його з рівнем розвитку творчих можливостей учнівського колективу, з яким учитель вступає у взаємодію. Принцип креативності відображає необхідність виявлення можливостей змісту навчального матеріалу для посилення його орієнтації на формування творчої особистості учня. При плануванні та організації взаємодії вчителя й учня у процесі навчання зміст навчального матеріалу необхідно максимально використовувати для розвитку мотивів, характерологічних особливостей, творчих умінь і психічних процесів, які мають провідне значення для творчої діяльності і, перш за все, розвитку дивергентного мислення, умінь генерувати нові ідеї, знаходити нетрадиційні шляхи розв'язання проблемних завдань. Реалізації принципу в практичній діяльності сприяє аналіз змісту навчального матеріалу, застосування навчальних і навчально-творчих задач, методів і прийомів стимулювання творчої активності учнів, використання завдань психологічної діагностики для розвитку творчих якостей особистості. Принцип доповнення передбачає посилення розвитку творчих можливостей учнів за рахунок реалізації додаткового змісту в організаційних формах навчально-пізнавальної діяльності в позаурочний час. У практичній діяльності реалізація принципу означає введення у шкільний компонент навчального плану додаткових курсів, які б компенсували прогалини в розвитку творчих умінь і психічних процесів, на розвиток яких об'єктивно не вистачає часу в процесі виконання державного компонента навчального плану. Принцип варіантності відображає необхідність подолання одноманітності змісту, форм і методів навчання. Для ефективності взаємодії в системі «учитель-учень» принцип варіантності має регулятивне значення, визначає мету та стратегію проектування педагогічної взаємодії.

Автор: С. Сисоєва

Освіта.ua
18.12.2007

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!