Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Методика і технологія Компаративістика на уроках зарубіжної літератури

Компаративістика на уроках зарубіжної літератури

І зарубіжна література, і рідна - це ланки одного і того ж процесу - естетичного виховання. Сьогодні викладання зарубіжної літератури неможливе без порівняльного літературознавства (компаративістики), коли відшукуються зв'язки між різними літературними явищами

В шкільну програму уже введені елементи порівняльного літературознавства і нам необхідно на уроках співвідносити і пов'язувати літературні твори різних епох, шкіл, аналізуючи подібність тем, сюжетів, мотивів на рівні генетичних і контактних зв'язків.

На щастя, таких порівняльних рис при бажанні можна відшукати багато тільки робити це треба професійно.

У творчості українського поета Миколи Зерова можна знайти немало компаративних зв'язків, адже поет у своїй творчості завжди орієнтувався на традиції світових звершень. Взірцями для нього були античні і європейські поети: Вергілій, Горацій, Овідій, Петрарка, Гете, Байрон, Ронсар. Особливо великий вплив на українських неокласиків справили основоположники європейського модернізму: Бодлер, Верхарн, Верлен. Вірші, в яких Зеров прославляє світових геніїв, активно використовуються на уроках. Ці вірші ввійшли у поетичний цикл "Книги і автори", а також у цикл сонетів "Параду".

Основний мотив циклів - безнадія, власна причетність.

Світ високого мистецтва був для Зерова порятунком від молоху пролетарської псевдокультури. Герої його улюблених книг виступають носіями одвічних людських цінностей - любові, милосердя, жертовності, всього того, чого так бракувало персонажам тодішньої літератури. Відомі образи світової літератури допомагали поетові відшукати душевну рівновагу і спокій. Творчість Зерова допомагає учням уявити собі особистість письменника, заглянути в глибину його творчої майстерності.

Часто споріднені мотиви можна знайти в дуже далеких на перший погляд творах. Так, аналізучи новелу О'Генрі "Останній листок", зачитуємо поезію українського поета Ігоря Богдана- Антонича "Надія":

Коли довкола ніч є чорна,
життя важке, неначе жорна,
а серце з болю мліє,
приходиш ти, надіє.

Приносиш ясни усміх долі,
хвороба гоїться поволі,
обнова в серці спіє.
О нам світи, надіє.

Коли розпечені в нас чола,
душа отруєна і квола,
твій свіжий холод віє.
До нас лети, надіє.

Іде на манівці дорога,
не бачиш сонця з-за порога,
зневіра в серці тліє
приходиш ти, надіє,
дочко Бога!

Поезію і новелу об'єднує головна думка: надія допомагає в найтяжчі хвилини життя, навіть тоді, коли в глибокому відчаї душа, коли серце опиняється в чорному мороці. Життя завжди дає людині шанс. І тільки надія і віра в людей рятує тіло й душу, підтримує і дарує найщасливіші миті.

А ось ще один вірш Антонича, який перегукується з іншою новелою О'Генрі "Дари волхвів", "Літургії кохання".

Твій усміх має спокій квіту,
бо суть дана тобі й відкрита:
цвісти, горіти, в пустку світу
з красою йти, щоб краще жити!

Хай тільки наших уст причастя
вже пустка світу повна лою.
це той насущий клаптик щастя,
що жадно в долі видираєм.

Сердець молебень відспівавши,
відходим, мов коротка казка.
І так було, й так буде завше:
об'явлена кохання ласка.

І поезію, і новелу об'єднує ідея всеперемагаючої соли кохання. Тільки О'Генрі говорить про це просто, звично з легкою іронією, яка завжди присутня у його творах, а Антонович з властивою йому вишуканістю, красою, витонченістю. Він пише, що кохання, даруючи нам отой "насущий клаптик щастя", возвеличує наші душі, зачаровує щедрим світом поетової уяви, підкреслюючи святість цього людського почуття. У виразах "сердець молебень", "наших уст причастя" проявляється отой неповторний дар Антоновичевого відношення до кохання. Та хіба не це ж саме знаходимо ми в "Дарах волхвів"? Де головні герої подібно до древніх волхвів, які несли новонародженому Спасителю все, що було у них найдорожче, так само жертовно і самовідданно продають найцінніші речі, щоб ощасливити кохану людину.

Порівняльне вивчення зарубіжної і української літератури  поєднує компаративістику з теорією та історією літератури. Важливо зазначити, що вивчаються не тільки генетично-контакті зв'язки, а і порівняльні і типологічні спільності, розглядаються сюжетно-тематичні мотиви.

Наприклад, при вивченні роману "Про Трістана і Ізольду" аналізуємо поезію Л. Українки "Ізольда Білорука". Українська поетеса, запозичивши тему і сюжет з епохи Середньовіччя, але дає свою оцінку образам відомого роману. Коли середньовічний роман оспівує шалене, стихійне, непідвладне людському розумові кохання, то Леся Українка, яка саме відчувала спорідненість власної долі зі долею Ізольди Білорукої, пише з глибоким сумом. Тугою про трагізм становища нещасної героїні, її пекельні муки від нерозділеного кохання. Кожен рядок поеми дихає співчуттям.

"Трістане! Годі вже розмов,
поглянь мені на руки!
Згадай, кого ти посилав
сьогодні до Моргани!
Куди ж тепер мене пошлеш
загоїть в серці рани?
Хоч зникла тьма з очей моїх,
зате лягла на душу.
Ти чорний камінь там поклав, -
повік його не зрушу.
Нехай же знов моя коса
Чорнія, мов жалоба!
Я сеї барви не зміню
віднині вже до гробу".

Дуже часто вражає, захоплює образна система, запозичена на генетичному рівні. Для прикладу візьмемо образ  Мазепи, гетьмана України, який жив у XVII столітті і мріяв про самостійність держави. Вперше про Мазепу пише Вольтер в своїй "Історії Карла XII". Відомого філософа зацікавила легенда про кохання Мазепи до дружини польського шляхтича, який, дізнавшись про це, наказав прив'язати юного пажа до дикого коня і випустити його на волю. Кінь, впійманий у безмежних степах України, помчав на батьківщину, віднісши напівмертвого Мазепу у рідний край де його врятували селяни. Цією ж легендою зацікавився і Байрон і у 1818 р. пише поему "Мазепа". Романтичний твір Байрона передає картину шаленого бігу коня. З надзвичайною художньою майстерністю Байрон описує страждання і мужність людини, приреченої на смерть. Та витримавши всі фізичні муки, Мазепа не загинув. Кінь ніс його назустріч славі і безсмертю. Той, кому доля призначила бути славним гетьманом, не може загинути. Не як у Біблії "Всьому свій час - час жити і час вмирати". Звичайно, як і усі люди, Мазепа смертний, але помре він тільки тоді, коли виконає своє вище призначення, бо ні життя, ні смерть не залежать від нас. Саме про це пише Байрон. Цікаво, що цей же епізод з життя молодого Мазепи схвилював польського письменника Юліуша Словацького, який написав п'єсу "Мазепа", перекладену на українську мову М. Зеровим. Та на відміну від Байрона, Словацький розказує нам про кохання Мазепи, не турбуючись про історичну достовірність.

На початку драми Мазепа зображений як ненаситний серцеїд. "Серце у нього ніби брама при дорозі - одна в'їжджає, друга виїздить, а його очі, мов ковальський молот, що раз у раз кує серця жіноцькі, розпліскує і розбиває їх". Та й сам про себе Мазепа каже: "Про гонор я не дбаю". Подібно до міфічного древньогрецького Пана він нестримний у своїх пристрастях. Звикши до легких перемог над жінками, він намагається полонити серце чистої і дитинно-невинної Амалії, юної дружини старого воєводи. Мазепі важко усвідомити, що його чари, можливо, вперше не діють. Переслідуючи Амалію, він не дбає про її честь, забуває про обережність і сам попадає в пастку. Намагаючись завоювати серце Амалії, Мазепа попадає в полог її чеснот: шляхетності, сили духу, чистоти душі. Незважаючи на деякі властиві йому егоїзм, байдужість до почуттів інших, Мазепа все ж таки здатен оцінити людське благородство і схилити голову перед силою почуттів інших людей. Ось такий Мазепа у Словацького: благородний і грішний, пристрасний і здатний на саможертву, нестримний, хтивий і святий у своєму бажанні оцінити чистоту людських душ.

Варто сказати, що образ Мазепи присутній у творчості Віктора Гюго, Проспера Меріме, Олександра Пушкіна і навіть сучасна зарубіжна література звертається до цієї особистості. Ірен Стецик, бельгійка українського походження, у 1981 р. написала роман "Мазепа, гетьман України", який був відзначений двома преміями. Письменниця дає своє трактування діянням гетьмана.

Особливої уваги на уроках зарубіжної літератури потребує перекладацька українська школа, завдяки якій український читач познайомився з найкращими зразками світового письменства, а українські письменники використовували у своїй творчості жанрові, стильові, естетичні здобутки світової літератури.

Так, наприклад, геній українського народу Тарас Шевченко у своїй повісті "Музикант" використав деякі принципи творчої манери Вальтера Скотта, його своєрідний реалізм у відтворенні місцевого колориту. Значний вплив мали романи Вальтера Скотта на іншого українського письменника Пантелеймона Куліша, який у сорокові роки посилено вивчав твори "великого шотландця". Все це викликало намір створити і свою власну книгу на основі української старовини і фольклору. В 1843 р. Куліш друкує свій історичний роман російською мовою "Михайло Чарнішенко, или Малороссия восемьдесят лет неазад".

Історію головного героя Куліш розповідає, використовуючи усі художні особливості вальтероскоттівського роману: далекий шлях героя, двобій суперників, вагання Михайла між двома красунями - Катериною і Роксандою, змагання з ворогом і тяжке поранення. Проте традиція англійського письменника знаходить своє вираження не тільки в архітектоніці роману та подібності окремих епізодів. Романи Вальтера Скотта спрямовують увагу автора на те, щоб найповніше відтворити колорити часу і місцевості. З цією метою Куліш звертався до української етнографії, фольклору. В тесті зустрічаємо численні описи українських старовинних будов, національного інтер'єру, одягу і навіть їжі. Описи супроводжуються значними конкретними екскурсами в історії. Твір пов'язаний із стилем західноєвропейської романтичної прози. Також вважають, що великий вплив на Куліша мали твори Шекспіра. Саме під впливом історичних хронік великого митця епохи Відродження Куліш взявся за власні історичні твори. Це захоплення Шекспіром вилилося у Куліша талановитими перекладами сонетів на українську мову, які були надруковані у збірці "Позичена кобза". Високо була оцінена Іваном Франком трагедія "Гамлет" у перекладі Куліша: "...з таким перекладом не сором показатися у концерті європейських перекладів".

Особливої уваги заслуговують переклади, зроблені Федьковичем. Ще будучи зовсім юним і проживаючи у той час у Молдові (1849-1951 р.р.), молодий письменник писав вірші німецькою мовою, на яких позначився вплив Гете, Шиллера, Гейне. Він переспівав на українську мову "Рибалку" Гете. Пізніше інтенсивно і творчо займався перекладами з німецької. Широко відомий вірш Гейне "Лореляй" Федькович перекладає під назвою "Сільська княгиня". Це теж переспів. У вірші українського класика дія відбувається на Черемоші, а герой, якого полонила Лореляй, був українським керманичем, що сплавляв по річці зрублений ліс.

Плідно працював Федькович над перекладом казок. Так на українську мову було перекладено 39 казок Андерсена та майже усі казки, зібрані братами Грімм.

Цікаво, що Федькович перекладав і переробляв на свій лад твори Шекспіра. Так, перебудувавши комедію "Приборкання непокірної" і скоротивши її з п'яти актів до одного, назвав свій твір так: "Як козам роги вправляють. Фрашка в одній відслоні. Вільно за Шекспіровою драмою "Як пурявих уговкують" (1872 р.). В своїй комедії Федькович зобразив сучасних йому буковинських селян. Драгоманов зазначив, що ця переробка вийшла за межі правдивості і позначається надто грубим гумором. Негативно поставився до перекладу Іван Франко: "Що торкається літературної вартості, то вона загалом дуже невисока".

Значне місце серед усієї перекладацької літератури займають переклади з античності, зроблені Руданським. У 1860 роки він переклад "Енеїду" Вергілія та "Іліаду" Гомера. Ця праця потребувала не тільки знання мови, а й історії, міфології, етнографії. Руданський з цим цілком впорався, показавши себе великим знавцем і ерудитом. Франко дав високу оцінку перекладам Руданського: "Се не популяризований, а справжній націоналізований наш український Гомер, і то націоналізований так щасливо, що  не знаю нації, яка б могла похвалитися подібною працею".

Багато потрібного літературознавчого матеріалу для уроків зарубіжної літератури можна знайти у творчості І. Франка, Л. Українки, М. Зерова, М. Рильського. Ці матерілии можна використати для порівняльного аналізу і глибинного осягнення художніх творів.

Автор: Я. Паньків

Освіта.ua
12.04.2008

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!