Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Методика і технологія Розвиток контрольно-оцінних здібностей учнів

Розвиток контрольно-оцінних здібностей учнів

Одна з важливих задач школи полягає в тому, щоб формувати сприйняття дитиною освітнього процесу не тільки як зовнішньої стосовно її діяльності, а і як результату своєї власної діяльності, турботи, особистої відповідальності за створення, розвиток себе, своєї індивідуальності

Найвищі можливі освітні результати виникають тільки тоді, коли будь-які впливи вчителів, вихователів, школи в цілому збігаються із власними зусиллями школяра в освоєнні навчальної діяльності, з його активністю щодо «освіти» себе. Саме тому одна з важливих задач школи полягає в тому, щоб формувати сприйняття дитиною освітнього процесу не тільки як зовнішньої стосовно її діяльності, а і як результату своєї власної діяльності, турботи, особистої відповідальності за створення, розвиток себе, своєї індивідуальності.

Один із можливих шляхів сприяння цьому - залучення самих учнів у оцінку своєї навчальної діяльності. Самоконтролем називають особливі дії, предметом яких є власні стани та властивості людини як суб'єкта діяльності та спілкування. При цьому можуть бути виділені два види контролю - афективний і когнітивний самоконтроль. При афективному самоконтролі людина акцентує увагу на своїх емоційних процесах і спонуканнях (почуттях, бажаннях).

Предметом когнітивного самоконтролю є власні уявлення, думки. Афективні та когнітивні стани суб'єкта певним чином відбиваються й утілюються в його діях, учинках, поведінці в цілому. Оскільки чинені людиною дії не завжди бувають адекватними наявному емоційному стану, нещирими по «відношенню» до своїх думок, доцільно говорити ще і про третій вид самоконтролю - поведінковий.

Необхідно підкреслити, що першою важливою умовою навчання школярів самоконтролю є установка вчителя на його здійснення. У молодшому й середньому шкільному віці в дітей слабко розвинені процеси саморегуляції й вольова сфера. Тому спонукання їх до самоконтролю важливе на всіх етапах самостійної роботи (орієнтовному, виконавському, заключному). Інша важлива умова розвитку індивідуальності учнів - цілеспрямоване формування у школярів спеціальних навичок самоконтролю на різних навчальних предметах. Така робота повинна починатись учителями вже в початкових класах. Невисокий рівень самоконтролю учнів є наслідком того, що на уроках багато хто з них фактично не навчаються цьому. Тим часом самоконтроль необхідний на різних етапах навчального процесу, і, відповідно, на різних етапах уроку учнів треба йому навчати.

I. Насамперед учнів треба навчати попередньому (підготовчому) самоконтролю, що проводиться до початку виконання завдання, тобто на орієнтовному етапі. Він необхідний учневі для того, щоби переконатись у вірному розумінні мети, навчальної задачі, вимог учителя. Учневі треба підказати, що зробити це він може, ставлячи педагогу запитання, уточнюючи в нього умови задачі й вихідні дані, а також перевіряючи готовність свого робочого місця, засобів праці.

II. На виконавському етапі самостійної діяльності, у процесі рішення навчальної задачі педагогові варто заохочувати та «провокувати» поточний (корективний) самоконтроль учнів. Специфічними діями цього виду самоконтролю є спостереження, порівняння проміжних результатів із заданим еталоном, фіксація часу, що витрачається, вибір адекватних засобів досягнення мети та способів рішення навчальної задачі й ін.

III. На заключний (констатуючий) самоконтроль учнів варто націлювати після виконання визначеного виду діяльності, після самостійної роботи. Будь-який вид діяльності на уроці вчитель може використовувати для навчання дітей самоконтролю, самоаналізу, самооцінці. Переконаємось у цьому на кількох прикладах.

1. Якщо вчитель у діалозі (один із варіантів співробітництва) звертається до учнів із запитаннями «Чому ми помилились?», «Який інший варіант рішення ми могли би з вами вибрати?», «Що ми з вами робили, щоб досягти запланованого результату?» і т. д., то тим самим він заохочує їх до активності, самостійності суджень, відстеження своїх навчальних дій і співвіднесення їх із поставленими задачами. Удається при цьому відійти від традиційної для вчителя позиції ведучого, а учнів - позиції ведених.

2. Прийом «Доведіть, що моє твердження вірне або невірне...» допоможе вчителеві спонукати дітей до самостійних висновків й умовиводів.

3. Навчальне коментування написання тексту (рішення задачі, прикладу тощо) полягає в тому, що під час фронтальної роботи один з учнів, виконуючи практичні дії, одночасно пояснює їх, посилаючись при цьому на конкретне правило, закон, теорему. Тобто, застосовуючи знання, він здійснює безперервний самоконтроль і, проговорюючи вголос визначену інформацію, спонукає до цьому весь клас.

4. Необхідно пропонувати учням завдання, що вимагають не тільки дій «за правилом», за алгоритмом, а й самостійності суджень, висновків, гнучкості мислення, здатності відійти від стереотипів.

5. Діти спонукаються до пошуку варіантів рішення навчальної задачі та включаються тим самим у пошуковий і творчий рівень діяльності («Запропонуй свої способи рішення задачі...»).

6. Структурування текстів підручників і складання різного роду конспектів. При цьому відпрацьовуються вміння аналізувати докази, контролювати процес роботи з текстом.

7. Учням пропонується зробити самоперевірку своїх відповідей, співставляючи їх із текстом підручника, хрестоматії, довідника тощо, з еталоном відповіді або рішення задачі, перфокарти.

8. Дається самостійне творче завдання, при виконанні якого діяльність учня суворо не регламентується. Однак учневі пропонуються деякі орієнтири у здійсненні цього завдання. Наприклад, на уроці літератури може бути проведене взаємне резензування творів (підготувати рецензію). Учням пропонуються орієнтовні запитання, якими можна керуватись при виконанні завдання. Чи відповідає зміст твору темі? Яка послідовність викладу матеріалу? Чи розкриває епіграф основну думку твору? Чи правильно складений план? На чи всі пункти плану дана відповідь? Чи сподобався твір? Які найбільш удалі місця в ньому ви би могли відзначити?

9. Учні спонукаються ставити запитання однокласникам, учителю. Це - корисний прийом співробітництва педагога та школяра, що активізує весь клас. Варто заохочувати різні запитання: із пройденого матеріалу; з конкретної теми; запитання, що допомогли би учневі при відповіді розширити її; запитання, що допомагають у матеріалі виявити головне, порівняти факти й т. д. Цей прийом взаємоконтролю допомагає формувати адекватну самооцінку.

10. Тестові завдання із предмета також корисні для навчання «відстеженню» своїх знань. Зміст тестових запитань може бути різним: ті, що потребують застосування знань; ті, що спонукають до самостійних висновків та умовиводів; ті, що спонукають до суперечки й висування контраргументів.

11. Делегування ролей учням означає проходження принципово індивідуально-рольової участі школярів у навчальному процесі. У діяльності вчителя багато різних ролей (дій), які він звичайно виконує одноосібно. Багато ролей цілком можуть виконати самі учні (асистент, консультант, доповідач, опонент та ін.). Варто частіше змінювати ролі учнів, даючи їх на певний строк.

Оскільки здатність до самоконтролю в навчальній діяльності виступає як уміння самостійно відслідковувати власний шлях до досягнення поставленої навчальної мети, третьою важливою умовою формування самоконтролю є використання в навчальній роботі планів. Планування навчання - складний вид діяльності і викликає у школярів визначені труднощі. У співробітництві з учителем ці труднощі можуть бути переборені, якщо дітей спонукати до самостійності й навчати вмінню планувати розумові та практичні дії при виконанні різноманітних завдань. Необхідно підкреслювати важливість плану в будь-якій справі. Учитель пояснює учням, що скласти план діяльності - це значить: по-перше, виділити головні моменти в тому, що ти збираєшся робити; по-друге, намітити, в якій послідовності будеш їх виконувати, тобто виділити етапи роботи; по-третє, вирішити, якими способами та прийомами будеш користуватись; по-четверте, намітити, коли буде виконуватись робота; скільки часу на неї буде витрачено, до якого терміну вона повинна бути зроблена. Навчання роботі із планом спочатку може бути розпочате з використання типових планів або, як його іноді називають, плану суспільної дії. Працюючи на уроці у співробітництві з учителем, учні довідуються, що, наприклад, будь-яке фізичне явище може бути охарактеризоване за таким планом:

  • зовнішні ознаки явища;
  • умови, при яких відбувається явище;
  • від чого залежить протікання явища;
  • приклади даного явища у природі;
  • використання даного явища у практиці.

А ось як може виглядати план демонстрації досвіду:

  • мета досвіду;
  • теоретичне обґрунтування даного досвіду;
  • де застосовується;
  • достоїнства й недоліки даного досвіду.

Підвести учнів до застосування типових планів педагог може двома шляхами:

  • запропонувати дітям для використання готові зразки типових планів. При цьому досягається економія часу, ефект переносу на новий зміст;
  • під керівництвом учителя учням пропонується самим «відкрити» загальний спосіб дії (наприклад, при порівнянні й аналізі двох країн, при описі якої-небудь речовини, явища й т. п.). У цьому випадку оволодіння алгоритмом відбувається у процесі евристичної діяльності, що забезпечує великий розвивальний ефект, активність у всебічному освоєнні знань.

Досвід показує, що учні більш успішно справляються із плануванням (а значить, і самоконтролем) діяльності, якщо задано мету й виконується робота прикладного характеру. Практична реалізація плану, його точне проходження ототожнюється, таким чином, із прищеплюванням навичок самоконтролю. Ще однією найважливішою умовою формування самоконтролю є залучення школярів у різноманітні форми взаємоперевірки. Назвемо деякі з них.

Взаємна перевірка письмових відповідей. Вона доцільна та зручна при проведенні невеликих перевірочних самостійних робіт на 5-7 хвилин, коротко оформлюваних. Учні, які сидять за однією партою, обмінюються роботами, перевіряють їх і наприкінці аркуша записують короткий відгук. При цьому учень може обмежитись лише загальною оцінкою роботи (наприклад, «Відповідь невірна», «Відповідь неповна» і т. д.), а може ще і внести виправлення й доповнення (наприклад, «Причиною зазначених подій є...», «Варто назвати такі факти, як ...», «Необхідно доповнити, що ...» і т. д.)

Взаємоперевірка підсумкових самостійних робіт, що зазвичай проводяться після вивчення цілої теми. У процесі взаємоперевірки учням варто дозволяти користуватись підручником, таблицями, хрестоматіями й іншими посібниками.

Взаємоперевірка усних відповідей. Ця форма взаємоконтролю реалізується в кількох варіантах:

  • після того як учні самостійно обробляють (прочитують, осмислюють) новий матеріал, створюються пари, в яких один учень запитує, інший - відповідає на запитання із прочитаного тексту;
  • використовуються так звані «аркуші взаємоконтролю» (В. Шаталов), на яких фіксуються запитання з матеріалу кількох уроків;
  • із числа найбільш підготовлених учнів виділяються консультанти, які контролюють роботу однокласників при проведенні заліків, письмових і лабораторних робіт.

Зверніть увагу на те, що не стільки важлива контрольна функція взаємоперевірки, скільки спонукання школярів до активності, розвиток і вміння співробітничати один з одним, контролювати свої дії, оцінювати досягнутий у діяльності результат. Саме розвивальна функція взаємоперевірки має величезне значення при формуванні у школярів контрольно-оцінних здібностей.

Навчаючи школярів самостійному оцінюванню, необхідно познайомити їх з різноманіттям функцій оцінки:

  • визначення актуального рівня знань і його відповідності навчальним вимогам;
  • безпосередня й опосередкована інформація про успіх або неуспіх у даній ситуації;
  • вираження стосунку до чого-небудь.

Змістовна оцінка - це процес співвіднесення ходу або результату діяльності з наміченим еталоном для встановлення рівня та якості власного просування в навчанні й визначення задач для подальшого просування. Змістовна оцінка буде зовнішньою, якщо її здійснює вчитель (або інший учень), і саме вона, на жаль, переважає в сучасній школі. Пріоритетну увагу треба приділити формуванню внутрішньої змістовної оцінки (самооцінки, тобто коли учень дає її собі сам), оскільки при цьому для нього розкривається особистісний зміст навчання, по-іншому (із внутрішніх позицій) сприймаються мета та зміст освіти.

Варто визнати, що внутрішня оцінка формується під впливом зовнішньої й багато в чому від неї залежить. Тому дуже важливо, щоби, по-перше, способи організації зовнішньої оцінки були різними (колективна оцінка, взаємооцінка й ін.); по-друге, ґрунтувались на довірі до учня, повазі його особистості, визнанні його індивідуальності та здібностей; по-третє, еталон (як зразок процесу й результату навчальної діяльності), яким оперують інші в оцінці школяра, був йому зрозумілий і збігався з його власною думкою. Прийняти зовнішню оцінку вчителя та спиратись на неї при вибудовуванні власної внутрішньої оцінки учень може лише в тому випадку, якщо відчуває до педагога довіру, повагу, симпатію.

Успішність розвитку рефлексивних оцінних здібностей учнів і рефлексивної діяльності (самоаналізу), формування адекватної самооцінки багато в чому залежать і від того, яким чином здійснюється зовнішній контроль учителя над роботою учнів. Зовнішній контроль має кілька цілей (установлення відповідності досягнутого учнями рівня оволодіння знаннями прийнятим нормам, виявлення пробілів у знаннях і вміннях учнів й ін.), однак підкреслимо, що найбільш важливими є дві такі:

  • навчання учнів прийомам і методам взаємоконтролю й самоконтролю;
  • формування в учнів потреби та звички до самоконтролю.

Учителеві варто прагнути до поступової заміни зовнішнього контролю взаємоконтролем і самоконтролем. Оцінюючи дії учня, педагог порівнює ці дії:

  • з минулими діями того ж учня (такий спосіб оцінювання називається особистісним);
  • з аналогічними діями інших учнів (порівняльний спосіб оцінювання);
  • з установленими нормами, зразками цих дій (такий спосіб оцінювання називається нормативним).

На жаль, на практиці вчителі найчастіше користуються порівняльним способом оцінювання. Тим часом педагогу необхідно знати, що, виходячи з головної задачі формування навчальної діяльності, розвитку особистості учня, у своїй поточній роботі вчителеві треба використовувати насамперед особистісний спосіб оцінювання навчальної роботи дітей, допомагаючи їм опановувати загальні способи дій, навички самоконтролю й самооцінки, заохочуючи їхню самостійність. При цьому, щоб учні мали ясний орієнтир у своїй самостійній діяльності, треба використовувати й нормативний спосіб оцінювання, даючи тим самим учням зримі, наочні зразки для їхньої роботи. Порівняльним же способом оцінювання в явному вигляді учителеві взагалі не слід користуватись, тому що цим породжується тривожність учня, знижується його самооцінка, виробляється комплекс неповноцінності. Таким чином, оцінювання результатів зовнішнього (учительського) контролю повинне проводитись у поєднанні особистісного й нормативного способів. Крім того, у міру дорослішання учнів усе більше місце в навчальному процесі повинні займати взаємо- та самооцінки. Як уже було відзначено, учителю насамперед варто формувати у школярів здатність самому оцінювати себе, свої знання, дії, учинки, поведінку.

Готовність учня до внутрішньої змістовної оцінки своєї діяльності свідчить про розвиток рефлексивних здібностей, про вміння здійснювати так званий зворотний зв'язок, що дозволяє йому самому побачити причини свого навчального успіху чи невдачі, оцінити ступінь досягнення запланованого результату, співвіднести її із власними діями. Внутрішній зворотний зв'язок як здатність до рефлексії формується поступово, з різним ступенем успішності на різних вікових етапах. Учитель здатний зробити внесок у формування цієї важливої особистісної якості в учнів, і добре, якщо він це усвідомлює в якості однієї зі своїх найважливіших педагогічних задач. Педагогу варто заохочувати учня до висловлення власної думки з приводу окремих сторін освітнього процесу, але краще, якщо ці судження не будуть мати прямого оцінного характеру. Проініціювати, простимулювати учня до висловлення опосередкованих оцінок можна за допомогою запитань типу:

  • що ти запам'ятав у ході уроку? Які теми з даного розділу ти запам'ятав? (Такі запитання допомагають учневі відслідковувати, яка навчальна інформація перейшла в його пасивне оперативне запам'ятовування);
  • що ти зрозумів у процесі уроку? У чому розібрався? Що для тебе було на уроці складно робити, викликало найбільші труднощі? (Такі запитання дозволяють звернути увагу вчителя й учня на те, яка навчальна інформація активізувала розумові процеси учня);
  • що тобі більше всього сподобалось у ході уроку? Які обговорювані на уроці питання викликали в тебе найбільший інтерес? (За допомогою таких запитань учень усвідомлює, яка інформація торкнулась емоційно-пізнавальної сфери його особистості).

Достоїнством цих запитань є те, що вони стимулюють внутрішню саморегуляцію учнів, самостійне одержання ними інформації про характер засвоєння змісту уроку, формують навички самоконтролю й самооцінки успішності навчальної діяльності. Такою організацією взаємодії на уроці вчитель учить учнів самоаналізу окремих сторін освітнього процесу, допомагає акцентувати увагу на значущих для дитини аспектах та усвідомлювати можливі причини виникаючих у навчанні труднощів. Особливо важливим видом оцінних здібностей є самооцінка. Що розуміється як ставлення людини до своїх здібностей, можливостей, особистісних якостей, як думка про себе, вона виступає як своєрідна точка відліку, орієнтуючись на яку, людина сприймає й оцінює все те, що відбувається навколо неї. Інтерпретуючи вчинки інших людей, людина може не мати достатньої інформації для того, щоб точно судити про їх причини. У цьому випадку її особистісні якості виступають еталоном, щодо якого вона оцінює достоїнства й недоліки інших людей, сутність їхньої поведінки.

Від сформованості адекватної самооцінки власної особистості багато в чому залежить самооцінка учнем своєї навчальної діяльності, оскільки ці дві характеристики тісним чином взаємозалежні. Необхідно пам'ятати, що існує взаємозв'язок між самооцінкою школяра й оцінкою вчителя. Насамперед це проявляється в тому, що самооцінка школяра в основному, на жаль, зорієнтована на оцінки, що виставляються в журнал (і вчитель у цьому відіграє, знову ж, на жаль, далеко не останню роль). Багато педагогів помилково вважають, що учні здебільшого завжди згодні з їх оцінками, і тому не аналізують свої оцінні позиції, не коментують і не аргументують оцінки, які виставляються. Однак саме вербальні оцінки вчителя відіграють домінуючу роль у формуванні самооцінки школяра, оскільки ці оцінки більш різноманітні, емоційно забарвлені. Важливо, щоб вони, до того ж, були ще й гуманними, сприяли розвитку учнів, були звернені до аналізу навчальної діяльності, а не до критики особистості учня. В оцінних судженнях учителя не повинно бути місця докорам, роздратуванню, глузуванню, їдкій іронії. Важливо побадьорити, підтримати учня, стимулюючи його подальшу діяльність і висуваючи оптимістичний прогноз майбутніх досягнень дитини.

Таким чином, оцінні здібності - це комплекс особливих умінь і навичок людини, що забезпечують адекватне сприйняття себе й оточуючих людей, їхніх особистісних якостей, розуміння їх і свого стану, аналіз мотивів власних та їхніх учинків, причини тих чи інших дій, вибір відповідно до цього визначеного способу поведінки.

В освітньому процесі учителю варто залучати учнів до різних видів оцінних дій:

  • оцінка зовнішнього світу - оцінка предметів, явищ, ситуацій, учинків і дій інших людей;
  • самооцінка - оцінка особистістю своїх можливостей, стану, - учинків і наслідків своїх дій;
  • рефлексивні оцінки - передбачення й урахування того, як інші люди можуть оцінювати людину;
  • керуючі оцінки - вплив людини на інших(оточуючих) людей при формуванні оцінок стосовно них (у свою чергу, кожна людина постійно відчуває на собі вплив оцінок інших людей).

Не всі названі оцінні дії бувають розвинені в однаковій мірі. Наприклад, адекватно сприймаючи інших людей, людина в той же час може не цілком вірно оцінювати саму себе, і навпаки. Виявляючи досить розвинені вміння в оцінці людських відносин, вона може помилятись в інтерпретації своїх власних учинків.

Необхідно пам'ятати, що здатності учнів до самоконтролю й самооцінки не можуть розвиватись незалежно від інших властивостей та якостей особистості, не можуть бути не взаємозалежними з іншими компонентами особистісної структури. Ці здібності насамперед пов'язані з розвитком інтелектуальної сфери й у цілому розумових здібностей, оскільки мова йде про осмислення наявної інформації про себе й інших людей, «здійснення» умовиводу про себе й інших людей. Крім того, здатності до самоконтролю й самооцінки обумовлюються і розвитком мотиваційної сфери учня, тому що спираються на потребу дитини у визнанні, повазі, самовдосконаленні, зацікавленість у високих оцінках оточуючих, її достоїнств та успіхів у навчальній діяльності.

Автор: М. Лук'янова

Освіта.ua
05.02.2008


Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!