Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Методика і технологія Особистісно зорієнтовані технології в освіті

Особистісно зорієнтовані технології в освіті

У сучасному світі освіта стає одним з основних чинників формування у школярів позитивного відношення до національних спільнот, які проживають на території країни

Однак для цього суспільству необхідні якісно нові характеристики освітніх систем, насамперед такі, що здатні успішно вирішувати такі завдання:

  • розвиток умінь і навичок самостійної діяльності, необхідних для постійної освіти та самоосвіти;
  • розвиток конструктивного мислення;
  • розвиток умінь і навичок, необхідних для ефективної комунікації;
  • формування позитивного відношення до себе й навколишнього світу;
  • формування вмінь і навичок співробітництва (Загуменнов Ю., 1999).

Зазначені завдання не можуть бути вирішені в умовах традиційної класно-урочної системи. Ці завдання особистісно зорієнтованої педагогіки, яку в країнах ближнього й далекого зарубіжжя пов'язують насамперед з розвитком педагогічної технології Дальтон і технології проектного навчання. Дані педагогічні традиції не втратили своєї актуальності, але необхідне переосмислення того досвіду, що існував і колись був відкинутий, адаптація його до сучасних реалій національних освітніх систем.

Педагогічна технологія Дальтон і технологія проектного навчання розглядаються в закордонному та вітчизняному науковому дослідженні як корисна альтернатива традиційній класно-урочній системі, що аж ніяк не витісняє її, а гармонійно сполучає досягнення і традиції існуючих освітніх систем із принципами особистісно зорієнтованої педагогіки.

Сучасна педагогіка уникає тих крайностей, що були властиві педагогам-новаторам початку XX сторіччя, - надання учневі як суб'єкту освітнього процесу необмеженої волі. Сучасний підхід дозволяє в кожній школі, кожному класі, кожному конкретному випадку знайти оптимальне сполучення суб'єктності й об'єктності особистості учня в освітньому процесі.

У 1996 році у Білорусі під егідою Національного інституту освіти у співробітництві з громадським об'єднанням "Центр СКАФ" було започатковано дослідно-експериментальну роботу із впровадження особистісно зорієнтованих технологій у практику роботи шкіл. Результатами цієї експериментальної роботи стали розробка комплексу учбово-методичних матеріалів, їх перевірка в експериментальних школах і підготовка першої групи регіональних консультантів для поширення цього досвіду. В наступні роки у республіці були проведені міжнародні науково-практичні конференції за участю представників навчальних закладів, працівників Міністерства освіти Білорусі, а також науковців Росії й Голландії.

З метою подальшого розвитку особистісно зорієнтованого підходу в освіті школярів було створене республіканське суспільне об'єднання "Інновації в освіті", до складу якого ввійшли педагоги й керівники експериментальних шкіл, методисти і науковці Національного інституту освіти, Академії післядипломної освіти, Міністерства освіти Республіки Білорусь, обласних інститутів підвищення кваліфікації та перепідготовки керівників і фахівців цієї галузі.

Технологія Дальтон

Школа Дальтон, що спочатку називалася "Дитяча університетська школа", була заснована в 1919 році американським педагогом Хелен Паркхерст. Початок XX століття вважається часом неймовірного інтелектуального підйому в галузі освіти в США. Філософи, учителі, психологи, що займалися проблемами дітей (їх називали тоді "прогресисти"), почали революційний наступ на те, що вважалося незаперечною істиною, яка проголошувала, що освіта - це процес насильницький, а єдиний спосіб навчити дітей - посадити їх у класах рівними рядами; при цьому природні бажання дітей грати, рухатися, говорити й вільно задавати питання повинні придушуватися. "Прогресисти" вірили, що головне в процесі навчання - це розвиток дитини як особистості. Вони вважали, що дитина, якою б маленькою вона не була, є істотою соціальною, а школи повинні бути соціумами, моделями великого суспільства, де дитина зможе вчитися жити разом з іншими його членами. Такі соціуми повинні сприяти найбільшому розвитку розуму, тіла й духу.

Протягом декількох років Хелен Паркхерст разом зі своєю подругою Марією Монтессорі експериментувала й проводила дослідження у власній школі, в якій була лише одна класна кімната. В результаті напруженої роботи з'явився так званий Лабораторний план, що був розроблений таким чином, щоб об'єднати вчителів й учнів для досягнення індивідуалізованих цілей навчання. Вперше план був застосований у 1916 році в якості експерименту в середній школі невеличкого міста Дальтон штату Массачусетс. Це поклало початок розвитку шкіл нового типу, що одержали назву Дальтон-школи і отримали широке визнання у світі. Сьогодні найбільш ефективно працюють такі школи у США, Західній Європі, Японії, Австралії, де повністю або частково використовується особистісно зорієнтована Дальтон-технологія. Також створені й функціонують відповідні європейські й міжнародні асоціації Дальтон-шкіл.

Трьома основними принципами Дальтон-підходу є свобода, співробітництво й самостійність. З ними дуже тісно пов'язані довіра й відповідальність. Ці принципи не можна розглядати окремо, у шкільній практиці вони застосовуються як на педагогічному, так і на дидактичному рівні.

Свобода

Свобода - це насамперед свобода вибору. Навчально-виховний процес у школі організується таким чином, щоби учні за допомогою вчителів обирали для себе оптимальні шляхи оволодіння знаннями, уміннями й навичками.

Учні мають такі можливості:

  • визначати, у якому порядку виконувати завдання;
  • розподіляти свій час;
  • робити вибір щодо допоміжних засобів для виконання завдань;
  • вирішувати, працювати їм самостійно або спільно з іншими;
  • визначати, де шукати потрібну інформацію (у вчителя, інших школярів, наявних в класі посібниках, бібліотеці тощо).

Школярі вчаться розпоряджатися наданою їм свободою, нести відповідальність за прийняте рішення. Результатом цього є висока мотивація до участі в навчальному процесі. Провідна роль вчителя зберігається: він керує, стимулює, контролює, навчає.

X. Паркхерст вважала, що, з академічної або культурної точки зору, свобода є основним принципом, який припускає, що учень насамперед повинен бути вільним у виборі продовжувати роботу над тим предметом, який його цікавить у даний момент. Якщо учень зацікавлений, він буде уважним і спроможним перебороти будь-які труднощі, що виникають під час заняття. Його не повинна відволікати ніяка зміна уроків. Свобода - це власний темп дитини.

Співробітництво

Учень у школі не один, він працює разом з іншими: учнями й учителями. Учні можуть звертатися один до одного по допомогу, не боячись визнати, що чогось не знають, так вони вчаться приймати й поважати відмітні якості інших людей.

Учитель, в свою чергу, створює освітнє середовище, що має максимально сприяти розвитку співробітництва: розставляє відповідним чином меблі, влаштовує соромливу дитину в групу з добре розвинутою соціальною культурою, стимулює почуття взаємодопомоги у ході виконання завдань тощо.

Важливими аспектами співробітництва є:

  • уміння прислухатися один до одного;
  • приймати спільні рішення;
  • чітко виражати свої бажання й наміри;
  • вирішувати конфлікти;
  • довіряти один одному;
  • комфортно почувати себе в групі;
  • усвідомлювати свою відповідальність за роботу всієї групи.

Як було вже зазначено, співробітництво означає й те, що діти повинні розуміти міру відповідальності за результати роботи групи, і тут учитель має забезпечувати керівництво, а при необхідності й допомогу. X. Паркхерст зазначала, що цінність життя індивіду в суспільстві полягає головним чином в усвідомленні їм відповідальності перед цілим і за ціле.

Самостійність

Принцип самостійності не обмежується наявністю в розкладі уроків, коли учні мають можливість самостійно здобувати знання, працюючи над творчими завданнями. Даний принцип спонукає школярів до самостійної діяльності, до власних відкриттів, що запам'ятовується значно краще, ніж те, що сприймається пасивно.

У ході самостійних занять учитель й учні раціонально розподіляють свій час таким чином, щоби кожний учень мав можливість отримувати допомогу при вивченні предмету й у тому ступені, у якому вона йому необхідна. Учні при цьому вчаться ефективно витрачати свій час.

Найважливішою умовою реалізації принципу самостійності є створення вчителем й адміністрацією школи відповідного освітнього середовища, а саме:

  • наявність навчальних посібників, що ґрунтуються на принципах самоперевірки;
  • можливість реєструвати зроблену роботу;
  • чіткість визначення завдань;
  • реальність строків виконання;
  • диференційований підхід до "швидких" й "повільних" учнів;
  • наявність допоміжних джерел інформації в кабінетах і бібліотеці;
  • чіткі правила поведінки, що надають можливість переміщатися в класі, не заважаючи роботі інших учнів.

Завдання

Важливим елементом Дальтон-технології є система завдань, у яких описується навчальний матеріал для самостійного засвоєння учнями на визначений період часу. Як ми вже зазначали, школярі самостійно планують роботу над завданнями, освоюють додаткові джерела інформації, вирішують, яка допомога й від кого їм потрібна.

Учитель уважно стежить за виконанням завдань й у випадку утруднень надає їм необхідну допомогу. Найбільш важливими для учнів є умови, за яких вони живуть і працюють, - це основні фактори їхнього оточення, що створюють можливості як для духовного, так і для розумового розвитку. Саме соціальний досвід, що виникає в ході виконання завдань, а не самі завдання, впливає на поступальний розвиток школярів в обох цих напрямках (Parkhurst Н., 1922).

Форми навчальної діяльності

Лабораторне заняття (Дальтон-час або Дальтон-урок), колективний урок, конференція - це форми спеціально організованої навчальної діяльності, що дають учням можливість самостійно проектувати власну мету й способи навчальних дій.

Основні ознаки лабораторного заняття:

  • наявність у кожного учня завдань з усіх предметів;
  • наявність місця, де зосереджені необхідна література, посібники, довідники, прилади тощо;
  • достатня кількість часу, протягом якого лабораторія працює;
  • присутність консультанта або консультантів у кожній лабораторії.

Під час заняття учень за власним вибором працює індивідуально або в групі, може бути репетитором для іншого, консультуватися з учителем, здавати заліки. Учитель на лабораторному занятті організовує індивідуальну, парну, групову роботу, консультує, ставить нові завдання, спостерігає й аналізує роботу, відслідковує взаємодії школярів. На лабораторних заняттях не можна організовувати загальне обговорення проблеми, втручатися в індивідуальну й групову роботу без необхідності.

Ознаки колективного уроку:

  • наявність проблеми, що з'явилася в результаті діяльності різних учнів, але є загальною для якоїсь групи;
  • учитель є безпосереднім учасником й організатором процесу обговорення;
  • учень є учасником і суб'єктом організаційної діяльності;
  • результатом колективного уроку є якесь рішення проблеми (для кожного своє) і вихід на наступну діяльність, основою якої стають виниклі нові питання.

На колективному уроці не можна читати лекцію, іти від заявленої теми, робити висновки, що носять закінчений характер, ігнорувати думки, давати оцінку виступам.

Класний урок - це традиційний урок, спрямований в основному на відпрацьовування навичок й умінь, на їхнє закріплення. У деяких випадках класний урок може стати колективною формою рефлексії, аналізу, підбиття підсумків. Дані уроки можна проводити у формі лекцій, фронтальних бесід, контрольних уроків і т. п. Класні уроки не рекомендується пропускати.

Відмітною рисою конференції є те, що теоретичні питання, які обговорюються на ній, носять інтегрований характер.

Основні ознаки конференції:

  • необхідність підготовчого періоду: проблема відома заздалегідь, до її обговорення готуються;
  • виступи готуються у формі доповідей, а не повідомлень (основна відмінність одного жанру від іншого - висловлення власної точки зору);
  • конференція встановлює свої правила, культурні норми, які згодом можуть стати традиційними;
  • виступи на конференції рецензуються з погляду на їхню якість;
  • на конференції приймаються рішення на рівні констатації: "було", "виникло тут" і "перспектива";
  • на конференції не можна прямо заявляти тему.

Співвідношення уроків, на яких учні безпосередньо працюють над завданнями, де провідна роль залишається за вчителем, залежить від ступеня розвитку технології Дальтон у конкретній школі. Кожний із вищезазначених принципів окремо застосовувався й застосовується в практиці шкіл, але тільки комплексне поєднання дозволяє розглядати технологію Дальтон як самостійний педагогічний підхід.

Технологія проектного навчання

Сучасна концепція методу проектів ґрунтується на досвіді педагогіки американського прагматизму (Дьюи Дж., Кильпатрик Б.), російської трудової школи (Блонский П., Макаренко О.), німецької реформаторської школи (Огго В., Гаудик Г., Литц Г., Петерсон П., Кершенштайнер М., Карсен Ф., Хаазе О., Рейхвейн А.). Проектний метод із самого початку носив інтегративний характер. Педагоги різних країн, що розробляють даний метод, прагнуть перебороти дистанцію між школою й життям, теорією й практикою. Тому застосування проектного методу було предметом реформування педагогіки в різних країнах.

У Росії метод проектів одержав широке поширення після видання в 1925 році брошури В. Кильпатрик "Метод проектів: застосування цільової настанови в педагогічному процесі". В основі даної системи лежать ідеї Дьюи, Лая, Торндайка та інших американських учених. Головні з них такі:

  • із більшим захопленням виконується дитиною тільки та діяльність, що обрана їм самостійно;
  • діяльність учнів будується не в руслі навчального предмета;
  • необхідна опора на захоплення дітей, що виникають у даний момент;
  • справжнє навчання ніколи не буває однобічним, важливою є додаткова інформація та інші ідеї.

Основне гасло - "Усе з життя, усе для життя". Тому проектний метод припускає використання навколишнього життя як лабораторії, де безпосередньо проходить процес пізнання. Метод проектів у Росії у той час був визнаний єдиним засобом перетворення школи й навчання школярів у дидактичних концепціях (Шульгін В., Крупеніна М., Ігнат'єв Б.). Як єдиний засіб цей метод не давав можливості учням опановувати систему знань в області конкретних навчальних курсів і тому був вилучений із практики школи. Разом із тим, різко знизилася увага до основної філософської ідеї освіти - спрямованості на дитину. Такий підхід був однобічним і суперечив основним вимогам реалізації методу проекту на практиці.

Наприкінці XX - початку XXI століття в центрі уваги закордонних і вітчизняних дослідників і практиків перебуває особистісно зорієнтоване навчання, у рамках якого поряд із Дальтон-технологією широко застосовувалася технологія проектного навчання. Система навчання, за якою учні здобувають знання й навички в ході здійснення проектів, одержала назву методу проектів. Іноді використовується термін проектно зорієнтоване навчання, що означає введення в навчально-виховний процес елементів роботи з методу проектів.

Вихідні теоретичні позиції проектного навчання:

  • освітній процес будується не на логіці навчального предмету,
  • на логіці діяльності, що має особистісний зміст для учня і підвищує його мотивацію в навчанні;
  • індивідуальний темп роботи над проектом забезпечує вихід кожного учня на свій рівень розвитку;
  • комплексний підхід до розробки навчальних проектів сприяє збалансованому розвитку основних фізіологічних і психічних функцій учня;
  • глибоке, усвідомлене засвоєння базових знань забезпечується за рахунок універсального використання в різних ситуаціях;
  • гуманістичний зміст проектного навчання полягає у розвитку творчих здібностей учнів (Шамоват І., 1998).

Сутність проектного навчання полягає у тому, що учень під час роботи над навчальним проектом осягає реальні процеси, проживає конкретні ситуації, прилучається до проникнення у суть явищ, конструювання нових об'єктів тощо.

Проектне навчання - це самостійна діяльність учнів на основі особистісного вибору щодо пізнавальних або практичних завдань у нестандартних ситуаціях. Таке навчання може бути віднесене до педагогічних технологій, тому що припускає цільову спрямованість кожного проекту, конкретні наукові ідеї, на які воно опирається, застосування алгоритму і чіткої послідовності дій учителя й учня, вимірні критерії оцінки отриманого результату.

У проектному навчанні проявляється раціональне сполучення теоретичних знань і практичних дій при вирішенні конкретної проблеми, використовується сукупність проблемних, дослідницьких, практичних методів роботи, за своєю сутністю завжди творчих.

Проектне навчання реалізується при наявності таких умов:

  • актуальність значимої для учнів проблеми, потребуючої інтегрованого знання й самостійного пошуку шляхів її рішення (наприклад, вивчення проблеми історії й культури та взаємовідносин національних спільнот, що проживають у шкільному мікрорайоні);
  • передбачувані результати проектної діяльності мають практичну, теоретичну, пізнавальну значимість для всіх і для кожного учасника проекту (наприклад, складання демографічної карти мікрорайону, проведення інтерв'ю, серії репортажів, випуск газет, організація фестивалю тощо);
  • самостійна (індивідуальна, парна, групова) діяльність учнів з планування, реалізації та оцінювання проекту;
  • розподіл ролей і відповідальності всіх учасників проекту, індивідуальне або колективне планування роботи;
  • змістовна частина проекту чітко структурована, алгоритмічна, бажано із вказівкою поетапних результатів (наприклад, етап підбору літератури з теми проекту завершується складанням тематичної картотеки, а етап збору фактичних даних - розробкою таблиць, схем, графіків тощо);
  • робота над проектом припускає використання дослідницьких методів, аналіз даних і встановлення причинно-наслідкових зв'язків, висування гіпотез і нових проблем дослідження, проведення спостережень, експериментів тощо);
  • опис напрямків, методів і процедур дослідження, оформлення результатів, формулювання висновків, рекомендацій, захист-презентація роботи також проводяться в системі й відповідно до рекомендацій і прийнятих стандартів для написання, оформлення й захисту творчих робіт;
  • у проекті можуть брати участь як учні одного віку (класу), так і учні декількох класів або паралелей, де передбачається різновікове, інтелектуальне спілкування й співробітництво;
  • заохочується активне використання різноманітних методів роботи з інформацією ("круглі столи", "мозкові штурми", використання ресурсів Інтернету тощо);
  • у процесі роботи над проектом учні можуть одержати необхідну консультацію, педагогічну, психологічну й інформаційну підтримку з боку вчителів та інших фахівців.

За змістом розрізняють такі види проектів:

  • навчальні (предметні й міжпредметні);
  • інформаційні;
  • прикладні;
  • рольові та ігрові;
  • дослідницькі;
  • телекомунікаційні;
  • соціальні;
  • соціально-педагогічні.

За тривалістю можна виділити три види навчальних проектів:

  • короткострокові (2-6 годин);
  • середньострокові (10-15 годин);
  • довгострокові (потребуючі певного часу для пошуку матеріалів, аналізу й оформлення результатів).

Етапи роботи над проектом

Підготовчий етап (розробка проектного завдання):

  • проводиться настановне заняття з усім класом або групою, у ході якого обговорюються загальна проблема, мета дослідження, тематика майбутніх проектів школярів;
  • учням у вигляді пам'яток, брошур, стендів надається загальна інформація про проект, проводяться індивідуальні, групові співбесіди, консультації по визначенню проблем, жанрів виконання проектів (у плані загального задуму й рішення проблеми формуються проектні групи);
  • обговорюються ідеї майбутніх проектів у групах, складається план роботи групи, розподіляються ролі між учасниками й складаються індивідуальні плани роботи над проектами;
  • затверджується тематика проектів, індивідуальні плани роботи над ними, графік роботи всіх груп;
  • обговорюються можливі джерела інформації.

Пошуковий етап (етап роботи над проектом):

  • підбирається й аналізується література з теми проекту;
  • розглядаються гіпотези;
  • підбираються й систематизуються матеріали відповідно до ідеї й жанру роботи;
  • учителями й фахівцями надаються консультації щодо проблем, змісту проектів і способів діяльності;
  • складаються проміжні звіти про хід та результати роботи;
  • проводяться індивідуальні й групові консультації по відпрацьовуванню результатів досліджень і оформленню проектних робіт;
  • здійснюється постійне9 корегування роботи й пошук нової інформації;
  • обговорюються конкретні підсумки роботи груп і можливі форми захисту.

На цьому етапі спостерігається найвищий ступінь самостійності учнів. Навчальна група виконує весь цикл активної роботи, розробляє, впроваджує нові пропозиції, всі члени команди емоційно підтримують один одного.

Підготовчий етап (захист проектів):

  • складаються анотації проектів й випускаються програми їхнього публічного захисту;
  • запрошуються гості;
  • формується незалежна експертна комісія й творчі групи підтримки (медіа-, фото- і відеоматеріали);
  • готуються роздавальні матеріали, бланки оцінки проектних робіт;
  • проводяться наради осіб, відповідальних за проведення захисту проектів.

Форми презентації можуть бути найрізноманітніші (від усних повідомлень, пристендових доповідей до дискусій, дебатів, театралізованих сценаріїв, відеофільмів тощо).

Оформлення звітів

Проект може бути оформлений у такий спосіб:

  • титульний аркуш - назва навчального закладу, назва проекту, автори проекту, клас, науковий керівник, термін виконання та захисту проекту;
  • зміст - перелік основних частин проекту;
  • коротка анотація - основні положення проекту;
  • епіграф;
  • введення - обґрунтування вибору, актуальності, значимості проблеми, мети і передбачувані результати проекту;
  • основна частина, структурована згідно етапам, діям, методам, проміжним результатам;
  • опис і аналіз отриманих результатів;
  • передбачуваний ілюстративний ряд до проекту;
  • висновки - відповідність гіпотези й результатів, оцінка методів, рекомендації, пропозиції;
  • бібліографія (відповідно до прийнятих стандартів);
  • додатки (схеми, таблиці, малюнки, фото, діаграми, графіки тощо);
  • відомості про авторів проекту (проектна група, роль кожного).

Оцінка проектної діяльності (рефлексія)

Для оцінки проектної діяльності можуть бути використані такі критерії:

  • актуальність (пізнавальна, практична, соціальна значимість проекту);
  • інформаційна і технічна забезпеченість;
  • оригінальність, новизна основної ідеї та методів проектної діяльності;
  • реалістичність (здатність щось розвити, поліпшити, змінити, довідатися);
  • доступність, можливість учасників проекту успішно його реалізувати, одержати результат;
  • націленість проекту на розвиток самих учасників, збагачення їхнього досвіду, пошукової діяльності.

Ступінь самостійності й активності учнів можна визначити за результатами їхніх звітів про хід роботи над проектом. Опитувальник для учнів може складатися з позицій, які допоможуть учням при розробці проектів, наприклад:

  • як ти організував свою діяльність?
  • у яких видах робіт брав участь?
  • якими джерелами інформації та критеріями відбору користувався?
  • які способи роботи використав і чому?
  • чи в достатній кількості було часу, відведеного для роботи?
  • які нові знання й способи роботи примінив під час проведення проекту?
  • чи задоволений своєю роботою, роботою своєї групи?

Рекомендується також розробити спеціальні бланки, схеми для самооцінки учнями своєї проектної діяльності. Оцінка проектної роботи, її результатів може виражатися у формі наказів, подяки, виставок, рекомендацій тощо.

Завдання проектного навчання відповідають основним принципам педагогічної Дальтон-технології, що сприяє активізації й ефективності використання методу проектів у школах. Крім того, важливим елементом цієї технології є система Дальтон-завдань, у яких описується навчальний матеріал для самостійного засвоєння учнями на визначений термін. Робота над завданням, що охоплює різні дисципліни, вимагає більшої організації й у багатьох випадках набуває характер проекту. Труднощами впровадження технології проектного навчання в традиційній школі є монопредметний уклад, сталість розкладу, завантаженість шкільної програми, автономна робота вчителів.

Проектно-проблемний підхід до формування творчого мислення

Основна мета діяльності сучасної школи - створення найбільш сприятливих умов для розвитку особистості як індивідуальності. Школа є тим соціальним інститутом, де кожна дитина повинна розкритися як унікальна, неповторна особистість. Звідси можна зробити висновки, що диференціація освіти - не ціль, а засіб розвитку й становлення індивідуальності. Тільки розкриття індивідуальності кожної дитини забезпечує успішну побудову особистісно зорієнтованого підходу до навчання в школі.

Сучасне суспільство ставить перед учителями завдання розвивати особистісно значущі якості школярів, а не тільки передачу визначеної кількості знань. Знання виступають не як мета, а як спосіб, засіб розвитку особистості. Одним із таких засобів розвитку активності учнів є метод проектів.

Основною метою проекту є формування творчого мислення учнів. Адже саме творчі, активні люди, здатні до самореалізації, виявляються затребуваними у всіх областях нашого життя, підготовка до якого - одне з найважливіших завдань сучасної школи. Вирішенню цього завдання найбільшою мірою відповідає проектно-проблемна освітня технологія, що включає такі види діяльності, як навчання, спілкування, творча праця. Розвиток творчих здібностей дітей багато в чому залежить від того, які можливості надасть школа для реалізації потенціалу дитини.

Проектно-проблемний метод навчання представляється досить перспективним: учні перебувають у специфічних умовах активної, самостійної творчої діяльності, істотною складовою якої є дослідницька робота.

Проектно-проблемний підхід допомагає вирішити низку завдань особистісно зорієнтованої педагогіки, а саме:

  • індивідуалізує навчання;
  • актуалізує знання й уміння, уже наявні в кожного школяра;
  • дає можливість кожному учневі вивчати проблеми, що його цікавлять;
  • дозволяє кожній дитині виконувати роботу, враховуючи власний ритм;
  • організовує нову взаємодію учнів однієї групи в процесі їх спільної дослідницької роботи.

На думку психологів, при спільній діяльності діти, об'єднані в групу, вирішують творчі завдання ефективніше, ніж кожний самостійно. Робота групи - це виконання низки завдань у певній послідовності: збір інформації, матеріалів, вихідних даних, проведення експерименту, обговорення отриманих результатів, їхнє оформлення. Участь в одному загальному проекті забезпечує наступність у навчанні навичкам експериментальної роботи.

Проектно-проблемний підхід дає можливість вирішувати такі завдання:

  • знайти оптимальне поєднання теорії із практикою;
  • створити умови зближення учбово-пізнавальної й практичної діяльності учнів, що, у свою чергу, дозволяє розбудити в них усвідомлену активну зацікавленість у навчанні та отриманні очікуваних результатів.

Під час вибору теми проекту ми прагнемо природно інтегрувати наукові знання з предметів, досліджувати проблеми, що безпосередньо стосуються кожного учасника. Педагоги разом з учнями знаходять нові форми співробітництва - лабораторії, що поєднують людей самого різного віку, коли в процесі спільної діяльності всі учасники є співробітниками й у цьому плані рівні. Основне завдання лабораторії - створення можливостей для учнів займати не просто активну, але ініціативну позицію в навчальному процесі, не просто засвоювати запропонований учителем матеріал, але й пізнавати світ, вступаючи з ним в активний діалог, самому шукати відповіді, не зупинятися на знайденому як на остаточній істині.

У гімназії була створена лабораторія проектного навчання (керівник - А. Потапова), де розглядаються питання формування в учнів особистісних орієнтації й цінностей шляхом розвитку самостійності, відповідальності й співробітництва через проектну діяльність.

Учасниками лабораторії розроблена комплексно-цільова програма "Проект як вид навчальної діяльності", а також план її реалізації, де зазначені цілі, завдання й етапи впровадження програми. Педагоги продовжують розробку основних положень проектної технології.

На засіданнях лабораторій обговорюються такі аспекти проектної діяльності:

  • сутність проектного навчання (основні риси, вимоги, цілі, актуальність);
  • види, типи, характеристики проектів;
  • алгоритми роботи над різними видами проектів;
  • зв'язок методу проектів з Дальтон-технологією;
  • критерії оцінювання проектних робіт;
  • аналіз здійснених проектів;
  • труднощі, переваги й недоліки методу проектів;
  • створення банку проектних робіт.

Мета роботи лабораторії - створення умов для формування системних знань і розвитку творчого мислення учнів.

Основні завдання діяльності лабораторії:

  • узагальнення накопиченого досвіду по створенню проектних робіт;
  • подальший розвиток проектної діяльності методом ТРК (технологія розвиваючої кооперації);
  • формування навичок командної діяльності.

Проект буквально означає "кинутий уперед", тобто прототип, прообраз якого-небудь об'єкта, виду діяльності, а проектування у цьому контексті перетворюється в процес створення проекту. Проектний метод у шкільній освіті розглядається як альтернатива класно-урочній системі. Це не означає повернення до досвіду 20-30-х років минулого століття, коли навчання будувалося лише на виконанні комплексних проектів. Сучасний проект учня - це дидактичний засіб активізації пізнавальної діяльності, розвитку креативності та одночасного формування визначених особистісних якостей.

Метод проектів - педагогічна технологія, орієнтована не на інтеграцію фактичних знань, а на їхнє застосування та набуття нових, часом шляхом самоосвіти.

Активне включення школяра до створення тих або інших проектів дає йому можливість освоювати нові способи людської діяльності в соціокультурному середовищі.

Дослідницький проект може бути за змістом:

  • монопредметним, що виконується на матеріалі конкретного предмета;
  • міжпредметним, коли інтегрується суміжна тематика декількох предметів (наприклад, історії та літератури);
  • надпредметним, наприклад, "Будинок у якому я хочу жити", що виконується у ході факультативів, вивчення інтегрованих курсів, роботи у творчих майстернях.

Проект може бути:

  • підсумковим, коли за результатами його виконання оцінюється освоєння учнями певного навчального матеріалу;
  • поточним, коли на самоосвіту й проектну діяльність із навчального курсу виділяється лише частина змісту навчання.

Найскладнішим моментом при введенні в навчальний процес дослідницьких проектів є організація такої діяльності, особливо підготовчий етап. При здійсненні тематичного планування на весь навчальний рік учитель має виділити провідну тему (розділ) або декілька тем (розділів), які будуть винесені на проектування. Потім необхідно сформулювати 15-20 як індивідуальних, так і групових тем, робота над якими вимагає засвоєння учнями визначених знань, а також формування необхідного досвіду. Бажано диференціювати теми за ступенем складності (рівень абстракції, ступінь креативності). Учень повинен мати можливість самостійно вибрати тему проекту, організаційну форму його виконання (індивідуальна, групова), ступінь складності проектної діяльності.

Успішність організації проектування визначається чіткістю й конкретністю поставленої мети, виділенням запланованих результатів. Досить ефективним є застосування методичних рекомендацій або інструкцій, де вказується необхідна література для самоосвіти, вимоги педагога до якості проекту, форми й методи кількісної та якісної оцінки результатів. Найскладнішим для вчителя в ході проектування є роль незалежного консультанта. Важко стримати себе від підказок, особливо якщо педагог бачить, що учні "ідуть не в тому напрямку". При виконанні проекту в учнів виникають специфічні складності, але вони носять об'єктивний характер, а їхнє подолання є однією із провідних педагогічних цілей методу проектів.

Учні повинні навчитися вирішувати такі завдання:

  • визначати провідні й поточні (проміжні) цілі й завдання;
  • шукати шляхи їхнього вирішення, обирати оптимальний варіант при наявності альтернативи;
  • здійснювати й аргументувати вибір;
  • передбачати наслідки вибору;
  • діяти самостійно (без підказки);
  • порівнювати отримане з необхідним;
  • коригувати діяльність із урахуванням проміжних результатів;
  • об'єктивно оцінювати процес (саму діяльність) і результат проектування.

Метод проектів дозволяє формувати деякі особистісні якості, що розвиваються лише під час діяльності та не можуть бути засвоєні вербально. До таких якостей можна в першу чергу віднести:

  • уміння працювати в колективі;
  • здатність усвідомлювати власну відповідальність за вибір;
  • уміння розділяти відповідальність з іншими;
  • уміння аналізувати результати діяльності.

Автори: Ю. Загуменнов, Л. Шелкович, Г. Шварц

Освіта.ua
05.10.2005

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!