Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Методика і технологія Технології дистанційного навчання

Технології дистанційного навчання

Серед сучасних педагогічних технологій найбільший інтерес для навчання у школі представляють ті технології, що орієнтовані на групову роботу учнів, навчання у співробітництві, активний пізнавальний процес, роботу з різними джерелами інформації

Саме ці технології передбачають широке використання дослідницьких, проблемних методів застосування отриманих знань у спільній або індивідуальній діяльності, розвиток не тільки самостійного критичного мислення, а й культури спілкування, уміння виконувати різні соціальні ролі у спільній діяльності.

Також ці технології найбільш ефективно вирішують проблеми особистісно зорієнтованого навчання. Учні отримують реальну можливість відповідно до індивідуальних задатків, здатностей досягати певних результатів у різних галузях знань, осмислювати набуту інформацію, у результаті чого їм удається формувати власну аргументовану точку зору на багаточисленні проблеми буття.

Навчання у співробітництві (collaborative learning)

Технологія навчання у співробітництві з'явилась як альтернативний варіант традиційної класно-урочної системи. Її автори об'єднали в єдиному процесі три ідеї:

  • навчання в колективі;
  • взаємну оцінку;
  • навчання в малих групах.

Це було названо одним терміном - навчання у співробітництві. При навчанні у співробітництві головною силою, що впливає на навчальний процес, став вплив колективу, навчальної групи, що практично неможливо при традиційному навчанні.

Ця педагогічна технологія вважається однією з найбільш ресурсовитратних і не завжди дає очікуваний результат, найчастіше непередбачуваний.

При навчанні у співробітництві вирішуються такі завдання:

  • учень набагато краще вчиться, якщо він уміє встановлювати соціальні контакти з іншими членами колективу;
  • від уміння спілкуватися з іншими членами колективу залежить і вміння учнів грамотно та логічно писати;
  • у процесі соціальних контактів між учнями створюється навчальне співтовариство людей, які володіють певними знаннями, готових отримувати нові знання у процесі спілкування один з одним, спільної пізнавальної діяльності.

Навчання у співробітництві - це спільне (поділене, розподілене) навчальне дослідження, у результаті якого учні працюють разом, колективно конструюючи, продукуючи нові знання, а не відкриваючи об'єктивні реалії, споживаючи знання в уже готовому вигляді.

При цьому чітко видно дві процесуальні сторони навчання у співробітництві:

  • спілкування учнів один з одним у складі учнівського колективу;
  • власне процес навчання.

Цей метод навчання не такий «технологічний», як кооперативне навчання, тому й управляти навчальним процесом набагато складніше. Роль педагога тут зводиться до того, що він задає тему для учнів (ставить навчальне завдання), а далі він повинен створити таке сприятливе середовище спілкування, психологічну атмосферу, за яких учні могли би працювати у співробітництві. При цьому, на відміну від інших технологій навчання, педагог є повноправним учасником процесу навчання - однокласником (що, зрозуміло, не знімає з нього відповідальності за координацію, керування ходом дискусій, а також за підготовку матеріалів, розробку плану роботи, обговорюваних питань і тем).

Навчання у співробітництві припускає організацію груп учнів, які спільно працюють над рішенням якої-небудь проблеми, теми, питання. На початкових етапах роботи з технології навчання у співробітництві учитель має витратити чимало часу на різноманітні психолого-педагогічні тренінги, спрямовані на:

  • знайомство учнів один з одним;
  • об'єднання учнівського колективу в цілому, окремих груп учнів;
  • освоєння азів міжперсональної та групової комунікації;
  • розвиток умінь брати участь у діалозі, вести дискусію;
  • вивчення індивідуальних стилів навчання, соціально-психологічних типів учнів, які працюють в одній групі.

Технології кооперативного навчання (Cooperative Learning)

Кооперативне навчання - це технологія навчання в малих групах. Члени великої групи чи класу розділяються на кілька малих груп і діють за інструкцією, спеціально розробленою для них викладачем. Кожний з учнів працює над своїм завданням, своєю частиною матеріалу до повного розуміння досліджуваного питання й завершення роботи над ним. Потім учні обмінюються знахідками таким чином, що робота кожного є дуже важливою й істотною для роботи всіх інших, оскільки без неї завдання не буде вважатись виконаним (частина важливої інформації буде загублена, інші групи учнів її не отримають).

Наведемо приклад подібної технології навчання.

Робота в кооперативних групах за методом Jigsaw

Учитель розбиває учнів на групи та дає їм завдання будь-яким методом. У цьому завданні задається загальна тема для вивчення (проблемна ситуація, окреме питання теми тощо). Використовуючи синхронну або асинхронну комунікацію, учні мають проаналізувати (структурувати) отримане завдання та розбити на кілька підзавдань (від двох до чотирьох). Далі вони планують свою роботу й визначають, хто за що відповідає (хто яку частину завдання готовить).

Подальша робота будується за таким планом.

  • Спілкування експертів. Учні, відповідальні за конкретне питання, можуть на цьому етапі налагодити контакти через мережу зі своїми «колегами» з інших груп, які одержали таке ж завдання. Їхнє спільне завдання - обговорити між собою стратегію пошуку й подання цього матеріалу іншим членам групи, обмінятись накопиченою інформацією з досліджуваного питання.
  • Пошук та аналіз інформації. На цьому етапі учні працюють індивідуально, збираючи та аналізуючи інформацію. Їхнє завдання на цьому етапі - якомога детальніше познайомитися з питанням, вивчити матеріал для того, щоби це дозволило їм досягти «експертного» рівня в цій сфері.
  • Тренування експертів. Після збору й первісного аналізу інформації експерти знову працюють разом. Вони представляють зібрану інформацію один одному (або третій особі, наприклад, запрошеному «незалежному» експерту), підбивають підсумки зробленої роботи, виробляють остаточний варіант презентації з цієї теми, а потім представлять іншим учасникам групи.
  • Загальний збір групи. Кожний з експертів «повертається» у встановлений строк у свою групу та проводить презентацію. Його завдання зводиться до того, що за мінімальний час він повинен навчити своїх однокласників тому, про що довідався сам, і представити навчальні матеріали, якими користувався при підготовці до заняття. У комп'ютерній мережі подібні заходи зручніше за все проводити або у вигляді спілкування учнів у рамках списків розсилання (можна передавати і текстові матеріали, і презентації PowerPoint), або у вигляді мультимедійних телеконференцій (відеоконференцій).
  • Аналіз роботи. Після завершення обміну презентаціями й обговорення всіх питань, які були недостатньо ясно відображені у презентаціях, учні переходять до обговорення та оцінки роботи підгрупи в цілому. Відзначається внесок кожного у спільну справу, чи вдалося працювати командою, обговорюється навчальний процес (наскільки зручно було спілкуватись один з одним, чи все було зрозуміло тощо).

Після завершення роботи груп учитель оцінює їхню роботу. Як оцінюється робота групи? По-перше, під час роботи груп учитель відслідковує групову динаміку й індивідуальну активність учнів, тому наприкінці роботи він уже може зробити певний висновок про навчальний процес. По-друге, звичайним способом перевірки навчальних досягнень учнів за технологією Jigsaw є вибіркове опитування одного з учнів підгрупи. Учитель може, якщо йдеться про інформаційні технології, наприклад, зустрітися з учнем у чаті та поставити йому кілька запитань, відповіді на які вимагають доброго володіння матеріалом.

Успіх роботи груп кооперації прямо залежить від уміння вчителя спланувати роботу груп і від уміння самих учнів побудувати свою навчальну діяльність, сполучаючи індивідуальну роботу з роботою в парах і групою в цілому. Цілі такої роботи повинні бути зрозумілі та доступні учням. При цьому учні повинні розуміти, що це спільна діяльність, але кожний з них має в цій діяльності «свою особливу» частку, зберігає свою індивідуальність.

Метод проектів

Метод проектів - це комплексний метод навчання, який дозволяє будувати навчальний процес, виходячи з інтересів учнів, що дає можливість учню виявити самостійність у плануванні, організації та контролі своєї навчально-пізнавальної діяльності, результатом якої є створення певного продукту чи явища.

Результати виконаних проектів повинні бути «відчутними», тобто, якщо це теоретична проблема, то її конкретне рішення, якщо практична - конкретний результат, готовий до впровадження. В основі методу проектів лежить розвиток пізнавальних, творчих інтересів учнів, умінь самостійно конструювати свої знання, умінь орієнтуватись в інформаційному просторі, розвиток критичного мислення. Метод проектів завжди орієнтований на самостійну діяльність учнів - індивідуальну, парну, групову, яку учні виконують протягом певного відрізка часу. Цей метод органічно сполучається з методом навчання у співробітництві, проблемним і дослідницьким методом навчання.

Робота над проектом ретельно планується вчителем та обговорюється з учнями. При цьому проводиться докладне структурування змістовної частини проекту з указівкою поетапних результатів і строків представлення результатів «громадськості», тобто іншим учням групи, експертам або, наприклад, «зовнішнім» користувачам, що не має прямого відношення до процесу навчання.

Дотепер прийнято виділяти сім основних етапів роботи над проектом:

  • організаційний;
  • вибір та обговорення головної ідеї, цілей і завдань майбутнього проекту;
  • обговорення методичних аспектів та організація роботи учнів;
  • структурування проекту з виділенням підзавдань для певних груп учнів, підбір необхідних матеріалів;
  • робота над проектом;
  • підбиття підсумків, оформлення результатів;
  • презентація проекту.

Форми організації спільної діяльності учнів над проектом визначаються, виходячи з особливостей тематики, цілей спільної діяльності, інтересів учасників проекту. Головне, що кожного разу це різні види самостійної діяльності учнів. Успіх проектної діяльності учнів у великій мірі залежить від організації роботи всередині групи, від чіткого розподілу обов'язків і визначення форм відповідальності за виконувану частину роботи.

Проекти можуть бути різного ступеня складності. Тематика проектів може стосуватись якогось теоретичного питання навчальної програми з метою поглибити знання учнів із цього питання, диференціювати процес навчання. Однак частіше теми проектів відносяться до якогось питання, актуального для практичного життя й потребуючого залучення знань учнів не з одного предмета, а з різних галузей, а також творчого мислення та дослідницьких навичок. У такий спосіб досягається природна інтеграція знань.

В основі багатьох навчальних проектів лежать дослідницькі методи навчання. Уся діяльність учнів зосереджується на таких етапах:

  • визначення проблеми та завдань, що випливають з неї, дослідження;
  • висування гіпотези їх рішення;
  • обговорення методів дослідження;
  • проведення збору даних;
  • аналіз отриманих даних;
  • оформлення кінцевих результатів;
  • підбиття підсумків, коректування, висновки (використання в ході спільного дослідження методу «мозкового штурму», «круглого стола», статистичних методів, творчих звітів, презентацій тощо).

Різновидом методу проектів є метод телекомунікаційних проектів. Під навчальним телекомунікаційним проектом розуміють спільну навчально-пізнавальну, творчу або ігрову діяльність учнів-партнерів, організовану на основі комп'ютерної телекомунікації, що має загальну мету, узгоджені методи, способи діяльності, спрямовану на досягнення загального результату діяльність.

Телекомунікаційні проекти педагогічно виправдані в тих випадках, коли в ході їх виконання:

  • передбачаються множинні, систематичні, разові або тривалі спостереження за тим чи іншим природним, фізичним, соціальним та ін. явищем, що вимагають збору даних у різних регіонах для рішення поставленої проблеми;
  • передбачається порівняльне вивчення, дослідження того чи іншого явища, факту, події, що відбулись або мають місце в різних місцевостях, для виявлення певної тенденції або прийняття рішення, розробки пропозицій;
  • передбачається порівняльне вивчення ефективності використання того самого чи різних (альтернативних) способів вирішення однієї проблеми, одного завдання для виявлення найбільш ефективного, прийнятного для будь-яких ситуацій рішення, тобто для отримання даних про об'єктивну ефективність пропонованого способу вирішення проблеми;
  • пропонується спільне творче створення, якась розробка, практична (виведення нового сорту рослини в різних кліматичних зонах) або творча робота (створення журналу, газети, п'єси й т. п.);
  • передбачається провести захоплюючі пригодницькі спільні ігри, змагання.

У вітчизняній методиці розроблено чимало типів телекомунікаційних проектів. При цьому головними типологічними ознаками є:

  • Домінуючий у проекті метод - дослідницький, творчий, рольово-ігровий, ознайомлювально-орієнтувальний, інші.
  • Характер координації проекту - безпосередній (твердий, гнучкий), прихований (неявний, що імітує учасника проекту).
  • Характер контактів (серед учасників одного навчального закладу, класу, міста, регіону, країни, різних країн світу).
  • Кількість учасників проекту.
  • Тривалість проекту.

Будь-який телекомунікаційний проект проводиться в кілька етапів, що ретельно плануються та продумуються. Зараз прийнято виділяти сім основних етапів роботи над проектом:

  • організаційний;
  • вибір та обговорення головної ідеї, цілей і завдань майбутнього проекту;
  • обговорення методичних аспектів та організація роботи учнів;
  • структурування проекту з виділенням підзавдань для певних груп учнів, підбір необхідних матеріалів;
  • робота над проектом;
  • підбиття підсумків, оформлення результатів;
  • презентація проекту.

У ході роботи над телекомунікаційними проектами може виникнути необхідність не тільки у звичайному обміні ідеями, думками щодо тієї чи іншої теми, а й необхідність у швидкому пошуку вирішення якоїсь проблеми, пошуку ідей. У цьому випадку добре зарекомендував себе такий метод, як «мозковий штурм».

При плануванні телекомунікаційних проектів необхідно також продумати форми організації роботи учнів. Ці форми можуть бути різні:

  • індивідуальні проекти (усередині іншого великого проекту);
  • парні проекти, коли над одним проектом працюють партнери в парі;
  • групові проекти, коли у проекті беруть участь групи, сформовані з різних учасників, або навіть групи з кількох регіонів.

Проекти можуть проводитися з використанням електронної пошти, у вигляді телеконференцій або Web-квестів. Форми організації спільної діяльності учнів над проектом визначаються, виходячи з особливостей тематики, цілей спільної діяльності, інтересів учасників проекту. Головне, що кожного разу це різні види самостійної діяльності учнів. Успіх проектної діяльності учнів у великій мірі залежить від організації роботи всередині групи, від чіткого розподілу обов'язків і визначення форм відповідальності за виконувану частину роботи.

Технології проблемного навчання

Проблема - складне пізнавальне завдання, вирішення якого представляє істотний практичний або теоретичний інтерес. Якщо проблема правильно сформульована, вона буде виконувати функцію логічного засобу, що визначає напрямок пошуку нової інформації й тим самим буде забезпечувати ефективність діяльності, пов'язаної з її вирішенням. Проблемне навчання засновано на створенні особливого виду проблемної мотивації.

У процесі проблемного навчання увага учнів фокусується на важливих проблемах, вони стимулюють пізнавальну активність, сприяють розвитку вмінь і навичок із рішення проблем. Освітній процес будується навколо учня, уся робота організується в малих групах. Роль учителя зводиться до спостереження, підтримки - не більше. Ці проблеми пробуджують допитливість учнів і сприяють тому, що вони самостійно освоюють більші обсяги нової інформації. Учні починають мислити критично й аналітично, учаться шукати відповідні джерела інформації та ресурси, необхідні їм для вирішення цієї проблеми.

Проблеми, які ставлять перед учнями, ставляться в системі, тобто з кожною новою проблемою відбувається ускладнення матеріалу, учні отримують нову інформацію та переходять з одного рівня на іншій.

Проблемне навчання дуже тісно пов'язане з дослідницьким методом, базується на навчанні у співробітництві. Широко використовується в різних дисциплінах, але більш за все у природничо-наукових.

Завдання вчителів - розробити, сформулювати завдання-проблеми.

Дослідницький метод

Дослідницький метод навчання дуже часто лежить в основі проектної діяльності учнів, у рамках як звичайних, так і телекомунікаційних навчальних проектів. Основна ідея дослідницького методу навчання полягає у використанні наукового підходу до рішення того чи іншого навчального завдання. Робота учнів у цьому випадку будується за логікою проведення класичного наукового дослідження, з використанням усіх методів і прийомів наукового дослідження, характерних для діяльності вчених.

Основні етапи організації навчальної діяльності при використанні дослідницького методу:

Визначення загальної теми дослідження, предмета й об'єкта дослідження

При виборі теми велике значення має соціальна, культурна, економічна і т. п. значущість. Намічена ідея може бути коректно усвідомлена тільки тоді, коли вона буде розглянута в певній системі знання, соціального явища, економічної проблеми тощо.

Виявлення та формулювання загальної проблеми

Перед учнями ставиться ряд проблем, питань, обговорення яких приведе до формулювання на основі складових загальної проблеми. Обговорюється актуальність і новизна дослідження, що допоможе вирішити сформульовані проблеми.

Формулювання гіпотез

Учні за допомогою вчителя формулюють гіпотезу дослідження, що надалі служить їм орієнтиром у пошуку необхідної інформації. Гіпотези зазвичай формулюються у вигляді певних відносин між двома чи більше подіями, явищами.

Визначення методів збору й обробки даних на підтвердження висунутих гіпотез

Щоби визначити найбільш ефективні методи збору й обробки даних із даної проблеми, необхідно використати елементи методики навчання у співробітництві. Робота в цьому випадку здійснюється в малих групах (по 3-4 учні). Учні й учитель повинні визначити методи досліджень (вивчення першоджерел, анкетування, інтерв'ю тощо) та скоординувати їх у часі. Також обговорюються способи та джерела одержання інформації, методика її обробки.

Збір даних

На етапі збору даних учні проводять самостійні дослідження або працюють у малих групах. У процесі збору даних вони визначають способи їх обробки. Також визначаються способи оформлення результатів (наукова стаття в газету, журнал, мережну конференцію, відеофільм, презентація в Інтернет тощо).

Обговорення отриманих даних

Зібрані матеріали можуть бути повідомлені вчителю та іншим учням групи в різній формі, про яку група домовилась на попередньому етапі дослідження, наприклад:

  • лист-звіт на мережній конференції;
  • чат;
  • веб-сторінки з теми;
  • аргументація;
  • рольові ігри тощо.

Після презентації даних група обговорює й аналізує представлену інформацію.

Перевірка гіпотез

Якщо представлені дані задовольнили групу та вчителя, починається наступний етап дослідження - перевірка висунутих гіпотез. Проблема та гіпотези знову представляються всій групі. Вибираються лише ті гіпотези, які мають досить доказові дані на її підтвердження.

Формулювання понять, узагальнень, висновків

Із сукупності зібраних даних, понять робляться узагальнення на основі встановлених зв'язків, висунутих раніше гіпотез, що стали твердженнями. Усі вони так чи інакше фіксуються.

Застосування висновків

Учні роблять висновки про можливості застосування отриманих узагальнень у житті свого міста, селища, країни, людства та приходять до формулювання нових проблем (для теперішнього часу, для майбутнього).

Модульне навчання

У педагогіці та методиці модуль розглядається як важлива частина всієї системи, без знання якої дидактична система не спрацьовує.

Модульне навчання частіше за все припускає жорстке структурування навчальної інформації, змісту навчання й організацію роботи учнів із повними, логічно завершеними навчальними блоками (модулями). Модуль збігається з темою навчального предмета. Однак, на відміну від теми, у модулі все виміряється, усе оцінюється - завдання, робота, відвідування занять, стартовий, поточний та підсумковий рівень навчальних компетентностей учнів. У модулі чітко визначені цілі навчання, завдання й рівні вивчення даного модуля, названі навчальні досягнення. У модульному навчанні все заздалегідь запрограмовано: не тільки послідовність вивчення навчального матеріалу, а й рівень його засвоєння та контроль якості засвоєння.

Модульне навчання - це чітко вибудувана технологія навчання, яка базується на наукових засадах, що не допускає експромтів, як це можливо при інших методах навчання.

Учні при модульному навчанні завжди повинні знати перелік основних понять, навичок і вмінь з кожного конкретного модуля, включаючи кількісну міру оцінки якості засвоєння навчального матеріалу. На основі цього переліку складаються запитання й навчальні завдання, що охоплюють усі види робіт із модуля, і виносяться на контроль після вивчення модуля. Як правило, основною формою контролю тут є тест.

Навчальні модулі та тести можуть бути легко перенесені в комп'ютерне середовище навчання. Ця технологія уможливлює охоплення процесом навчання великої кількості учнів, дає можливість поставити навчання на потік.

Навчальний курс, як правило, включає не менше трьох модулів. При цьому окремим модулем може бути й теоретичний блок, і практичні роботи, і підсумкові проекти.

При розробці модуля враховується те, що кожний модуль повинен дати певну завершену самостійну порцію знань, сформувати необхідні вміння. Після вивчення кожного модуля учні отримують рекомендації вчителя щодо їхньої подальшої роботи. За кількістю балів, набраних учнями з можливих, учень сам може судити про свою успішність.

При модульному навчанні найчастіше використовується рейтингова оцінка навченості учнів. Рейтингова оцінка навченості дозволяє з великим ступенем довіри характеризувати якість їхньої підготовки з даної спеціальності. Однак не кожна рейтингова система дозволяє зробити це. Обрана довільно, без доказів її ефективності та доцільності, вона може призвести до формалізму в організації навчального процесу. Проблема полягає в тому, що розробити критерії оцінювання навчальних досягнень, а також їх оцінки - справа дуже трудомістка.

Як рейтингова система здійснюється на практиці?

Модульні програми навчання формуються як сукупність модулів. При визначенні загальної оцінки за курсом результати рейтингу входять у неї з відповідними ваговими коефіцієнтами, установлюваними авторами - учителями навчального предмета.

У модульному навчанні оцінюється в балах кожне завдання, установлюються його рейтинг і строки виконання (своєчасне виконання завдання теж оцінюється відповідною кількістю балів), тобто основний принцип рейтингового контролю - це контроль та оцінка якості навчальних досягнень з урахуванням систематичності роботи учнів.

Після закінчення навчання на основі модульних оцінок визначається загальна оцінка, що враховується при визначенні результатів підсумкового або тематичного оцінювання з предмета.

При проведенні підсумкового оцінювання запитання повинні мати узагальнюючий характер, відбивати основні поняття курсу, а не повторювати запитання модульного контролю, причому учні мають заздалегідь знати ці екзаменаційні запитання.

Ігрові технології

Ігрові технології використовуються в навчанні з незапам'ятних часів. Сьогодні вони широко використовуються лише у сфері початкової освіти, середня та вища школа звертаються до них дуже рідко. Навчальні ігрові технології здатні вирішити багато проблем, викликаних специфікою освітнього середовища. При цьому ігровим середовищем може стати Інтернет, що диктує свої закони дидактичної реалізації цієї технології навчання.

З одного боку, ігри можуть успішно використовуватись на початкових етапах навчання, коли учні майбутніх віртуальних навчальних груп знайомляться один з одним. І в цьому випадку ігри можуть успішно сполучатися з різними психолого-педагогічними тренінгами з розвитку навичок комунікації. З іншого боку, ігри можуть використовуватися й безпосередньо у процесі навчання.

У методиці виділяють такі види педагогічних ігор:

  • навчальні, тренувальні, контролюючі й узагальнюючі;
  • пізнавальні, виховні, розвивальні;
  • репродуктивні, продуктивні, творчі;
  • комунікативні, діагностичні, профорієнтаційні, психотехнологічні тощо.

За характером ігрової методики виділяють предметні, сюжетні, рольові, ділові, імітаційні та ігри-драматизації.

Більш докладно про деякі види ігор:

  • Імітаційні ігри. Імітується діяльність якоїсь організації, підприємства, фірми. Імітуватись можуть події, конкретна діяльність людей (нарада, розробка проекту тощо), а також обстановка, умови, в яких відбувається подія або здійснюється діяльність. Сценарій імітаційної гри містить сюжет, опис структури та призначення процесів та об'єктів, що імітуються.
  • Операційні ігри. Допомагають відпрацювати виконання певних специфічних операцій (наприклад, сформувати навичку роботи з електронною поштою або користування пошуковою системою). Ігри проводяться за умов, що імітують реальні.
  • Виконання ролей. Опрацьовується тактика поведінки, дій, виконання функцій та обов'язків конкретної особи. Розробляється модель - п'єса зі сценарієм, між учасниками розподіляються ролі.

У структурі будь-якої гри можна виділити такі елементи, кожний з яких повинен бути ретельно продуманий і спланований до початку гри:

  • ролі, взяті на себе учнями;
  • ігрові дії як засіб реалізації цих ролей;
  • ігрові засоби, що заміщають реальні речі;
  • реальні стосунки між гравцями;
  • сюжет (зміст) гри.

На відміну від гри педагогічні ігри взагалі мають істотну особливість - чітко поставлену мету навчання та відповідний їй педагогічний результат, навчально-пізнавальну спрямованість.

Ігрова форма занять створюється за допомогою ігрових прийомів і ситуацій, які дозволяють активізувати пізнавальну діяльність учнів.

При плануванні гри дидактична мета перетворюється в ігрове завдання, навчальна діяльність підкоряється правилам гри, навчальний матеріал використовується як засіб для гри, у навчальну діяльність уводиться елемент змагання, що переводить дидактичне завдання в ігрове, а успішне виконання дидактичного завдання пов'язується з ігровим результатом.

Найважливіша роль в ігрових технологіях належить заключному ретроспективному обговоренню, в якому учні спільно аналізують хід і результати гри, співвідношення ігрової (імітаційної) моделі та реальності, а також хід навчально-ігрової взаємодії.

Метод «мозкового штурму»

Навчання у співробітництві, метод проектів, проблемне навчання, ігрові технології припускають групову спільну роботу учнів. Для того щоби вона була успішною, учні освоюють ряд алгоритмів, прийомів, технологій спільного прийняття рішень, вироблення загальної стратегії дій і рішення виникаючих проблем, пошук їх рішень, які успішно використовують надалі в ході мережних дискусій, проектів тощо. При цьому іноді може виникнути ситуація, коли буде треба прийняти колективне рішення або згенерувати нову ідею в дуже короткий строк. У цьому випадку добре зарекомендував себе такий прийом, як «мозковий штурм» (за сформованою традицією він називається методом, хоча з термінологічної точки зору це не зовсім вірно).

Здійснюється даний метод у такий спосіб. Партнери кожної групи передають лідеру свої ідеї. Ці ідеї фіксуються, запам'ятовуються для подальшого обоворення у групах. Під час сеансу висловлені ідеї не обговорюються, а просто фіксуються.

Після закінчення «мозкового штурму» учасники групи під керівництвом свого лідера збираються й обговорюють висунуті ідеї, відбираючи з них найбільш раціональні з погляду більшості учасників. Якщо при цьому присутній автор ідеї, він має можливість пояснити свою думку.

Дуже велике значення мають у таких дискусіях особисті якості лідера, який повинен дотримуватись тактики «доброзичливого спостерігача». Так, якщо, з точки зору вчителя, учні приймають не ті рішення, йому не треба їх «поправляти». Може ще виявитись, що праві в остаточному підсумку вони. Учні повинні самі знайти та виправити свої помилки. Відібрані й обґрунтовані ідеї групи готують у вигляді відредагованого тексту на комп'ютері, а потім розповсюджуються. Те ж роблять і партнери. У ході подальших обговорень партнери приходять до консенсусу й домовляються про спільне рішення.

«Мозковий штурм» як метод вироблення великої кількості ідей за короткий проміжок часу найбільш ефективний при колективному пошуку рішення проблем у групі, що складається не більш ніж із дванадцяти осіб. Кожний член групи пропонує, як мінімум, одну ідею вирішення проблеми. Ідеї не підлягають оцінці, дискусії чи критиці. Оптимальна тривалість «мозкового штурму» - приблизно 30 хвилин. В умовах Інтернет цей метод ефективний при проведенні мультимедійних, аудіо- та відеоконференцій та онлайнових чатів, тобто в умовах інтенсивного спілкування в режимі реального часу.

Основні етапи «мозкового штурму»:

  • визначення проблеми;
  • вибір генераторів ідей та експертів;
  • проведення обговорення проблеми та запис висунутих ідей;
  • обговорення ідей та їх ранжування за ступенем важливості;
  • визначення пріоритетів і колективний вибір найціннішої ідеї.

Як звичайно будується процес вироблення й обговорення ідей? Після постановки проблеми ведучий ставить завдання - обмінятись інформацією, даними з поставленої проблеми. При цьому обмін інформацією має винятково фактичний та об'єктивний характер, і в цей період учасники намагаються утримуватись від оцінок. Обмінявшись інформацією, учасники «мозкового штурму» переходять до її аналізу. Тепер уже вони мають можливість говорити все, що думають про зібрані дані. Ведучий у цей час реєструє (записує) усі висловлені оцінні думки, не намагаючись передчасно перейти до вирішення проблеми. Далі ведучий пропонує групі знайти вирішення проблеми. Цей етап вимагає максимуму уваги. Ведучий фіксує запропоновані рішення. Група порівнює ці рішення з аналізом, проведеним під час другої фази. Відкидаються одні з ідей, поєднуються інші, приводячи групу до остаточного рішення, що задовольняє всіх учасників. При підбитті підсумків ставиться головне запитання: чи вирішена проблемна ситуація (чи досягнута мета)? Також важливо визначити, чи всім учасникам «мозкового штурму» зрозуміла ситуація, чи вірно були вибрані підходи, критерії вирішення проблеми, а також чи вдалось виробити рекомендації для практичних дій.

Переваги методу:

  • забезпечення кожному члену групи «мозкового штурму» рівної участі в обговоренні проблеми та висуванні ідей;
  • однакова продуктивність на будь-якій стадії процесу ухвалення рішення;
  • можливість фіксації та постійного запису всіх висунутих ідей;
  • сприятливі умови для виникнення ефекту «ланцюгової реакції» ідей.

Недоліки методу:

  • можливість домінування одного чи двох лідерів - найбільш активних учасників групи;
  • імовірність «зациклення» на однотипній ідеї;
  • необхідність певного рівня компетентності та наявності представників різних спеціальностей у складі однієї групи;
  • обмеженість часу на проведення.

Інтернет-орієнтовані педагогічні технології

Розглянемо деякі технології навчання, які вже давно відомі в системі очного навчання, але останнім часом у трохи зміненому вигляді все частіше стали використовуватися при дистанційному навчанні.

Індивідуальне навчання

Менторство (індивідуальне наставництво)

Мережний ментор - професіонал у конкретній предметній сфері, який допомагає учневі самостійно освоїти те чи інше питання як у рамках навчальної програми, так і поза нею (особливо, якщо мова йде про індивідуальну роботу з талановитими дітьми). Ця форма роботи з учнями ідеально підходить для Інтернету, оскільки при спілкуванні електронною поштою або в чатах учні почувають себе більш розкріпачено, ніж при особистому очному спілкуванні з дорослим ментором. Відстрочена комунікація дозволяє більш чітко формулювати запитання та відповіді на них. Менторство закінчується тоді, коли учень справляється із завданням або розбирається в темі.

Парне навчання

Репетиція

Два учасники групи спільно готуються до підсумкової презентації (подання проекту, виступи з доповіддю на конференції тощо). Кожний з них підготував свою власну презентацію. Однак перед ними ставиться нове завдання - «програти» один перед одним ці презентації, а потім обговорити їх якість, поставити один одному якомога більшу кількість запитань, намагаючись угадати, які ситуації можуть виникнути під час майбутньої офіційно запланованої презентації перед усією групою. Після попереднього перегляду й обговорення учні коректують свої матеріали, допомагають один одному в їх доопрацюванні (переробці). При подібній формі роботи учні глибше вникають у суть досліджуваного питання, заздалегідь «проговорюють» увесь матеріал презентації, що дозволяє вирішити такі завдання:

  • знімається страх публічного виступу;
  • підвищується впевненість у власних силах;
  • матеріал краще запам'ятовується;
  • заздалегідь коректуються всі неточності (що дозволяє представити надалі вивірений варіант презентації, який не містить помилок);
  • учні зайвий раз тренуються у використанні мережних ресурсів і технологій (наприклад, при участі у відеоконференції або чаті).

Друзі по листуванню

Ця форма спілкування учнів в Інтернеті стала вже «класичною». Листування електронною поштою, спілкування в чатах дуже ефективні при вивченні іноземних мов, для тренування мовних умінь і навичок і спілкування з носіями мови. Однак багаторічний досвід учителів, які працюють з учнями в Інтернет, показав, що просто листування - без певної теми й не контрольоване вчителем - не буде ефективним і, тільки-но розпочавшись, може відразу перерватися. «Друзям по листуванню» повинні бути поставлені конкретні завдання, їхня діяльність повинна вписуватись у певний навчальний курс і здійснюватися за планом. Ця форми роботи дуже часто використовується при навчанні учнів за проектною методикою, у проектах із гуманітарних дисциплін.

Спільна творча робота

Цей прийом також добре відомий усім тим, хто працював з учнями в рамках телекомунікаційних проектів. Учні отримують одне творче завдання на двох і починають роботу над ним як співавтори. При цьому можливі різні схеми спільної діяльності, які учні можуть вибрати самі або їм це може підказати вчитель.

Рецензування

Ця форма спільної роботи учнів передбачає обмін рецензіями на роботи один одного. Учитель ставить перед двома учнями завдання: написати як залікову роботу реферат, а потім обмінятися цими рефератами та написати на них рецензію. Коли робота буде виконана, учні пересилають електронною поштою свої роботи та рецензії на них учителю, а той перевіряє їх і дає свої коментарі.

Колективне навчання

Диспут

Диспут - це публічний спір, одна з активних форм роботи з учнями. Зазвичай присвячується обговоренню злободенних проблем. Диспути можуть проводитись як за допомогою асинхронної комунікації (за допомогою списків розсилання, форумів), так і у вигляді телеконференцій у режимі реального часу.

Проведення диспуту має ретельно плануватись, а учасники диспуту ще до його проведення повинні познайомитися з темою, вивчити достатню кількість першоджерел, щоб аргументовано відстоювати свою точку зору.

Далі диспут проводиться або у формі відеоконференції, що дуже близько за способом організації до традиційного диспуту, або у формі асинхронної конференції. У цьому випадку хто-небудь з учасників або вчитель пише вступ. Кожний учень (пари, група учнів) публікує свій виступ на конференції; потім іде аргументоване обговорення, в якому ключову роль, знову ж таки, відіграє координатор. Тривалість асинхронного диспуту, як правило, не перевищує двох тижнів.

Диспут можна об'єднати з рольовими, індивідуальними чи командними іграми.

Доповідь (презентація)

Публічне повідомлення, що представляє собою розгорнутий виклад певної теми, питання програми. Доповідь може бути представлена різними учасниками процесу навчання:

  • учителем (лектором, координатором тощо);
  • запрошеним експертом;
  • учнем;
  • групою учнів.

При цьому, якщо при очному навчанні доповідач і навчальна група перебувають в одному місці, при дистанційному навчанні всі присутні перебувають один від одного на відстані, а сама доповідь проводиться у вигляді телеконференції в режимі реального часу.

Також доповідь в умовах Інтернет цілком може бути представлена й у відстроченому режимі. Для цього доповідач готує всі необхідні матеріали (текст доповіді, слайди PowerPoint, ілюстрації тощо, аж до відеозапису даної доповіді) і розміщає все це на одному із сайтів Інтернет. Учні отримують від викладача інформацію про те, коли та на якому сайті можна познайомитися з цією доповіддю. Перевагою є те, що учні будуть знайомитися з матеріалами подібних «доповідей» набагато уважніше, ніж при прослуховуванні традиційних доповідей, коли основним каналом сприйняття інформації є аудіальний, що утруднює засвоєння нової інформації.

Проблемна лекція

Лекції в Інтернет дуже популярні (багато установ дистанційного навчання будують увесь навчальний процес саме у формі лекцій та семінарів). Як правило, при цьому мова йде про такі перспективні технології, як стрімінг-відео.

В умовах активного впровадження нових педагогічних технологій у навчальний процес лекції поступово видозмінюються. Однією із цікавих форм лекції є проблемна лекція. Проблемна лекція націлена на подання учнем якої-небудь однієї проблеми (найбільш важливої в рамках навчального курсу, концептуально значущої, актуальної тощо). Подібна лекція будується за певними правилами: увесь матеріал має бути розділений на частини, кожна з яких включає проблемну ситуацію. Далі вирішення проблемних ситуацій іде за алгоритмом:

  • формулюється проблема, проводиться аналіз, визначаються рамки дослідження;
  • проблема актуалізується до рівня значущості для кожного учня, готуються підстави (опорні знання) для рішення проблеми;
  • результати аналізу співставляють ситуації з нормою (концепцією, теорією, критеріями тощо);
  • розробляються механізми досягнення норми в досліджуваній проблемі;
  • результати порівнюються з метою (невідповідність розглядається як нова проблема).

У ході проблемної лекції можна слухати, порівнювати, виділяти головне, узагальнювати, робити висновки та, крім того:

  • критично ставитись до отриманої інформації (будувати власну гіпотезу);
  • доводити (підбирати, вибудовувати аргументи);
  • творчо мислити (одержувати нові змісти, використовувати їх).

Зустрічі з експертами

У рамках дистанційного курсу при використанні проблемного методу навчання, методу проектів і кооперативного навчання координатори часто запрошують на зустрічі з учнями професіоналів, які відіграють роль експертів у даній предметній галузі, відповідаючи на запитання учнів, проводячи «відкриті уроки майстерності» або оцінюючи творчі проекти учнів. Це може бути зроблено як у формі мультимедійної конференції, так і в умовах мережного форуму або просто електронною поштою.

Координатор заздалегідь інформує учнів про майбутню зустріч, повідомляє ім'я експерта, сферу його професійних інтересів і компетенцій, а також час зустрічі та форму її проведення. Як правило, для економії часу під час онлайнової зустрічі учні заздалегідь готують свої запитання та передають їх через координатора експерту. Експерт отримує запитання, аналізує їх і враховує при підготовці до зустрічі з учнями, що допомагає йому краще зорієнтуватись у перевагах, знаннях/незнаннях учнів.

Автор: Г. Сазоненко

Освіта.ua
29.09.2008


Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!