Поради щодо своєї роботи. Уроки психології для шкільного вчителя

Час від часу їх відправляють на курси перепідготовки, на курси підвищення кваліфікації та на всілякі інші різні розумні курси й заняття. Учителі-практики відвідують численні семінари та лекції, де їх учать багато чому. Жаль тільки, що їх учать бути вчителями, але не вчать бути успішними вчителями, працювати не важче, а розумніше. Автор публікації Аліна Бікєєва - учитель-практик із багаторічним стажем роботи у школі - намагається заповнити цей пробіл.

ПОРАДА. Шукайте соратників і помічників. Не беріть усе на себе

Навряд чи хто стане сперечатися з тим, що робота у школі - багатогранна, неосяжна й енергозатратна. Хто ж у школі може бути нашими помічниками? По-перше, це - наші колеги, інші вчителі, але, на жаль, у нашій школі часто виходить так, що вчителі, працюючи в одному педагогічному колективі, по суті абсолютно ізольовані один від одного. Наприклад, кожен учитель іноземної мови дає для СВОЇХ мовних груп СВОЇ теми, СВОЇ граматичні контрольні й усілякі тести. Уявляєте, скільки роботи треба виконати кожному вчителеві? Але ж можна скооперуватися зі своїми колегами: ви опрацьовуєте одну тему свого предмета, ваша колега - іншу, ви складаєте граматичну контрольну, а ваша колега розробляє тест і т. д.

Знаю із власного педагогічного досвіду, що багато вчителів не люблять давати колегам свої напрацювання-розробки. У якійсь мірі це й зрозуміло, адже пророблено титанічну працю. І все-таки розумніше, на мій погляд, скооперуватися зі своїми колегами й працювати командою, а не поодинці. Проявіть ініціативу і самі підійдіть до своїх колег, зробіть перший крок назустріч. Але, перш ніж просити в них що-небудь із методичних матеріалів, неодмінно запропонуйте щось своє. Зробіть для своїх колег ксерокопії заздалегідь, до початку розмови. Запропонуйте хоча б короткостроковий, на найближчий місяць, план спільних дій. Відразу перший покажіть свої методичні матеріали та розробки, якими ви готові з ними поділитися. Віддайте своїм колегам заготовлені заздалегідь ксерокопії. Віддайте просто так, навіть якщо вам нічого не запропонували замість. І взагалі віддавайте постійно. Напевно, урешті-решт ви щось отримаєте замість. Обговоріть чітко, що саме ви б хотіли запозичити у своїх колег. Чемно попросіть дозволу перегорнути, переглянути їхні методичні матеріали та розробки. Якщо контакт установлений, спілкування й обмін ідеями відбулись, спробуйте отримати дозвіл на ксерокопіювання матеріалів, що вас цікавлять, не забуваючи при цьому позначити, що ви можете запропонувати замість них.

Навіть якщо вам усе-таки нічого не дають, продовжуйте віддавати своє. Звичайно, важко розлучатися зі своєю інтелектуальною власністю, напрацьованою роками. Але, по-перше, пам‘ятайте, що наші дорогоцінні теми та тексти ваші ж колеги можуть дістати без вашого відома - попросити, приміром, зошит у одного з ваших учнів. А по-друге, однаково треба намагатися знайти підходи до працюючих поруч із вами людей. Можливо, це буде нелегко. Але все ж таки не скупіться, віддавайте. І співробітництво має відбутись.

Ще, шановні колеги, вашими помічниками у школі можуть і повинні стати ваші ж учні. Так-так, наші школярі. Нам треба лише вміти організовувати їх і правильно орієнтувати. І тоді наші учні стануть для нас кращими помічниками в підготовці різних класних справ і позакласних заходів, а також будуть із задоволенням виступати перед молодшими (нашими ж) класами. До речі, залучати старших школярів до роботи з молодшими - це ще одна неорана цілина в нашій сучасній школі, цілина, що приховує в собі воістину величезний потенціал.

Пам'ятаю, однією зі складностей, що обрушилась на мене в мій перший рік роботи у школі, стала щотижнева перевірка щоденників учнів мого 5-го «А» класу (а у класі, між іншим, було 38 осіб!) з обов'язковим виставлянням із класного журналу не проставлених дітям оцінок і підрахуванням пропусків уроків за тиждень. Я зрозуміла, що просто світла білого не бачу через ці учнівські щоденники. Тоді я призначила учком (навчальний комітет) класу з чотирьох осіб і звернулася за допомогою до непрацюючих мамусь і бабусь моїх учнів. Отже, робота пішла. Одна мама приходила щоп'ятниці, інша - щосуботи. У ці ж дні залишався після уроків і учком класу. І ми всі разом займались учнівськими щоденниками.

Зрозуміло, у нашій щоденній роботі ми виконуємо різні справи й зіштовхуємося з різними проблемами та труднощами, але не варто забувати залучати наших учнів до їхнього виконання та рішення. Треба більше довіряти дітям реальні справи. Це буде добре і для них, і для нас.

Наступною наймогутнішою групою підтримки вчителя мені бачаться батьки учнів. Вони - дуже потрібні та важливі помічники в нашій з вами справі, нам треба лише розумно та грамотно побудувати роботу з ними. При цьому в жодному разі не слід нескінченно збирати з батьків учнів гроші на різні потреби. Набагато краще організувати їхню допомогу нам у якихось конкретних шкільних і позакласних справах. Організовуєте захід, вечір, олімпіаду - звертайтесь по допомогу до батьків учнів. Розпишіть максимально докладно, хто за що відповідає. Напевно, серед батьків ваших учнів знайдеться ініціативна група, що не відмовить вам у допомозі та стане вашою групою підтримки.

Дуже допоможе у вашій учительській роботі постійний телефонний зв'язок з батьками ваших учнів. Заведіть звичку в екстреній або якійсь важливій ситуації, у важких випадках телефонувати батькам учнів увечері. Кілька ваших учнів прогулюють уроки? Відразу ж за цим повинна випливати негайна реакція вчителя - вечірні дзвінки додому прогульникам. Погані результати важливого тесту, слабка успішність - дзвоніть батькам. Не залишайтеся з проблемами один на один, тим більше, що це - не зовсім ваші проблеми, а, правду кажучи, зовсім не ваші проблеми. Їхньому рішенню багато в чому допоможе постійний телефонний зв'язок з батьками учнів. По-перше, батьки наших учнів іноді просто не в курсі всіх навчальних справ своїх дітей. Тож давайте постійно вводити їх у курс справи. Діти багато чого від них приховують, а ходити постійно у школу більшості батьків не має часу. По-друге, зрештою, це - не ваші рідні діти. Чому ви всі тяготи навчання та виховання повинні брати на себе?! Адже наші учні, на щастя, не сироти. Так що максимально залучаємо батьків до справи виховання підростаючого покоління. І зрозумійте, це - не телефонні вечірні скарги, а пошук помічників і соратників у вашій нелегкій справі. Та й потім, кому як не батькам варто було б займатися своїми дітьми та бути в курсі всіх їхніх справ?! Так давайте їх до цього м'яко й розумно залучати, використовуючи сучасні засоби зв'язку. Та й, нарешті, це - ваш обов'язок - тримати батьків у курсі справ їхніх дітей. Запевняю вас, постійні вечірні дзвінки батькам проблемних дітей багато в чому вирішать проблеми з ними. Принаймні ми, учителі, повинні хоча би спробувати розділити відповідальність за учнів, покладену на нас суспільством і системою освіти, з їхніми батьками. Вони відповідальні за своїх дітей більшою мірою, ніж ми, педагоги.

Наступною групою наших помічників може і повинна стати шкільна адміністрація, але цієї допомоги з боку адміністрації нам доведеться довго домагатись. Домовтесь із завучем, що будете по мірі необхідності приводити до нього (неї) своїх проблемних учнів для бесід, а іноді викликати й їхніх батьків. Усіма можливими способами привертайте увагу шкільної адміністрації до «важких» учнів і «проблемних» батьків. Запросіть шкільних адміністраторів до себе у клас, попросіть поговорити із дітьми. Повторіть зустрічі ваших учнів зі шкільною адміністрацією ще і ще. Не беріть усе на себе, що ми за заведеною не знаю ким звичкою звичайно робимо. Робіть незвичайно! Словом, шукайте та знаходьте собі помічників, соратників, спільників, це в кого як вийде. І категорично не беріть усе на себе! Тільки не треба про це говорити на кожному перехресті. Треба діяти. А для цього станьте блискучим організатором і талановитим менеджером, топ-менеджером своєї вчительської праці.

ПОРАДА ДРУГА. Не працюйте важче, а працюйте розумніше

Будьте на роботі розумними, хитрими та гранично зібраними. Умійте передбачати й угадувати наслідки будь-якої події. Скрупульозно рахуйте, вираховуйте та підраховуйте свою працю, свої робочі години. Торгуйтесь без усякої незручності зі своїм начальством. Адже це - ваша праця, ваші сили, ваш час. У нас усе ще існує така думка: «Своя праця не береться до уваги. Своя праця не підраховується». У жодному разі не погоджуйтеся з цим. Пам‘ятайте, ваша праця - ой як дуже рахується! Усе рахується на роботі! Кожний ваш крок і кожний жест! Знаю зі свого педагогічного досвіду, що наші вчителі дуже багато чого роблять на роботі безкоштовно. Дякуємо їм! Але все-таки рахувати треба все. Справа в тому, що якщо ми самі не будемо вважати свою працю за працю, інші будуть робити точно так само. Тому, шановні колеги, цінуйте свою працю, уважайте її та вираховуйте все до грама, а також постійно доводіть до відома оточуючих, особливо батьків учнів і шкільної адміністрації, свої розрахунки та підрахунки.

Майте свій набір прийомів і засобів, щоби працювати не важче, а розумніше. Хочу навести приклади можливих хитрощів і розумностей на роботі, які допоможуть нам, учителям, не працювати важче. (Куди вже важче?!)

Приклад 1. Про записування з учнями домашнього завдання. Завжди записуйте чітко на класній дошці домашнє завдання, яке ви даєте своїм учням. Із дзвінком вставайте у дверях свого кабінету та випускайте учнів на перерву тільки після пред'явлення вам відкритих учнівських щоденників (блокнотів, робочих зошитів із предмета) із записаним з дошки домашнім завданням. Дуже часто учні не роблять домашнє завдання лише тому, що не записали його у класі або записали зі слів учителя неточно та недбало.

Приклад 2. Про виривання учнями аркушів і сторінок із зошитів. Не дозволяйте учням виривати аркуші з їх робочих і загальних зошитів. Заведіть для цього у своєму кабінеті стопку одинарних і подвійних чистих аркушів із зошитів. Їх можна виривати зі старих, але не дописаних до кінця зошитів учнів. Нехай учні знають, у якому місці кабінету вони можуть, якщо буде потреба, взяти чистий аркуш паперу, не розриваючи з цією метою власний робочий зошит. Попросіть батьків ваших учнів подарувати вам у кабінет пачку паперу або упаковку тонких зошитів. Ця маленька деталь привчить ваших учнів, хоча б у якомусь ступені, до охайності та збереже їх робочі чи загальні зошити, а отже, і вашу працю.

Приклад 3. Про ведення зошитів нашими учнями. Головна умова ведення нашими учнями зошитів з нашого предмета - це наша постійна перевірка цих самих зошитів. Зрозуміло, це дуже довго, важко та нудно для вчителя, але від цього нікуди не подітись. Іноді можна влаштовувати собі відпочинок, змушуючи учнів прямо на уроці займатися взаємоперевіркою, обмінюючись зошитами між собою. Але це тільки іноді.

Якщо ваші учні ведуть загальні зошити з вашого предмета, пропоную в обов'язковому порядку виставляти їм щомісяця або раз у чверть, півріччя, залежно від того, як багато вони там пишуть, оцінку за ведення цих самих зошитів. Немає можливості перевіряти загальні зошити, не залишається на це ані часу, ані сил? Прогорніть, перегляньте записи учнів і поставте хоча б оцінку за ведення товстого зошита, щоб учні точно знали, що ви однаково контролюєте процес. Уважаєте за необхідне, щоб учні мали у своєму загальному зошиті всі досліджувані теми, а також лекції з граматики тощо? Тоді, слухаючи тему, яку відповідає учень, попросіть його загальний зошит із записом даної теми або її ксерокопію. Так само і з лекціями.

До речі, чому ми виставляємо учням оцінки за ведення зошитів тільки в початковій школі? Начебто вести кілька років один загальний зошит, скажімо, з іноземної мови, - це легко та просто. Але не в усіх дорослих це виходить! І хто з учнів наших буде цим займатись, якщо вчитель не контролює цей процес постійно й не виставляє за це оцінок?

Перед виставлянням оцінок за ведення товстих загальних зошитів з вашого предмета за чверть або за місяць, півріччя складіть список, що в учнівських зошитах має бути, запишіть цей список на класній дошці за кілька днів до збирання зошитів на перевірку, дайте учням можливість привести зошити в порядок.

На мій погляд, загальні зошити дуже важливі та потрібні. При підготовці до іспитів, заліків, опитувань вони можуть стати просто незамінними. Тому ми, учителі, повинні постійно вчити наших учнів такі зошити вести протягом декількох років навчання й невпинно контролювати цей процес. До речі, хороші загальні зошити наших учнів - це реальна допомога нам, учителям, у нашій роботі. Наприклад, теми та граматика іноземної мови повторюються в нашій навчальній програмі протягом кількох років шкільного навчання. І щоб нам не доводилось пояснювати все учням по 150 разів і давати щоразу всі теми заново, у наших інтересах (і в їхніх, зрозуміло, теж) наявність в учнів якщо вже не ідеальних, то просто загальних і дійсно робочих зошитів, тобто зошитів, за якими можна працювати у процесі навчання. І нехай ці зошити будуть якими завгодно, аби тільки вони були розумними, а не безглуздими.

До речі, про форму зошитів. У наш час діти замість переписування тем і завдань стали часто користуватися ксерокопіюванням. Не бачу в цьому нічого поганого, чому б не використати досягнення людської цивілізації в навчальному процесі, але, на жаль, учні часто-густо гублять окремі сторінки. Сьогодні вони їм потрібні, аркуш - на парті. А завтра ми починаємо нову тему, і ксерокопія з попередньою темою загублена. На мій погляд, нам, учителям, не слід боротися із благами цивілізації, а варто просто краще організовувати наших учнів. Нехай у них буде гарна папка із прозорими сторінками-файлами, куди наші учні будуть вкладати ВСІ ксерокопії навчальних матеріалів. Або нехай учні придбають швидкозшивач, і всі окремі сторінки будуть скріплені. Упевнена, що й за такі «сучасні зошити» ми, учителі, повинні ставити учням оцінки, а головне - тримати під своїм контролем процес їхнього створення та ведення. До речі, не всі дорослі справляються зі збиранням окремих листочків до однієї папки, їхнім упорядкуванням та підшиванням у єдиний навчальний матеріал, документ, талмуд, назвіть це як хочете. То треба вчити цьому людей зі шкільної лави. Вийшло в учня - усі окремі аркуші із ксерокопіями зібрані та скріплені або підшиті - прекрасно! Чому б не виставити будь-якій віковій групі учнів відмінну оцінку за роботу з таким «зошитом»?! Аби тільки наші учні працювали з усім навчальним матеріалом, що ми їм пропонуємо. Поки не виходить, аркуші весь час губляться - систематизувати та зберігати навчальний матеріал важко. Давайте вчити й учити цьому наших школярів, учити невідступно та невпинно. У них має вийти, зрештою. Складені нами навчальні матеріали будуть зібрані нашими учнями в єдине ціле, а не потрапляти відразу після проходження навчальної теми в цеберко для сміття. Адже нам, учителям, так цього не хотілося б. Погодьтесь, ну кому захочеться працювати даремно?!

Давайте працювати по-іншому - розумніше!

Приклад 4. Про класну дошку. Намагайтесь розумно користуватися класною дошкою в навчальній аудиторії. Перед уроками спробуйте так розташувати навчальний матеріал на класній дошці, щоб вам не довелось кілька разів за день стирати з дошки та знову писати на ній те саме. Зрозуміло, що радити легко, тоді як у реальному житті не завжди так виходить. Проте максимально заощаджуйте свою працю, витрачену навіть на просте оформлення класної дошки до уроку.

Приклад 5. Про відносини з «важкими» батьками. Напевно, усі вчителі знають, що бувають «важкі» діти. На жаль, ще бувають у нашій педагогічній діяльності й «важкі» батьки. Вони вічно незадоволені вчителем, про що постійно повідомляють всім оточуючим. Вони постійно вимагають щось від учителя, хоча самі при цьому своїми дітьми не займаються. Вони абсолютно впевнені в тому, що знають краще за вчителя, як треба вчити дітей, і настирливо дають нескінченні поради з будь-якого приводу.

Шановні колеги, закликаю вас працювати з такими батьками обережно, тонко та розумно. По-перше, по можливості уникайте сперечань і з'ясування стосунків з ними. У жодному разі ніяких грубостей і лайок з вашої сторони! По-друге, заведіть на дітей «важких» батьків особливий зошит, де ви будете скрупульозно фіксувати свої дії: що, коли і як ви робили з їхніми дітьми. Записуйте все, аж до дрібниць. Ви просто повинні відключити всі свої емоції та перевести все на констатацію фактів. Так-так, на виклад голих, сухих фактів. Не лінуйтесь записувати все до дрібниць, щоб за вашими записами простежувалась ваша робота з учнем.

Один раз у мене були складні відносини з «важкими» батьками, а правду кажучи, з мамою та бабусею одного з моїх учнів. Мало того, що вони мучили мене своїми постійними відвідуваннями та розмовами, так вони ще ходили скаржитись на мене завучеві. Хлопчик був ледачим і брехливим, батьки ж завжди в усьому звинувачували вчителів. Тоді-то я і стала вести докладні записи моєї роботи з цим учнем. Якось раз викликає мене до себе завуч, я приходжу до її кабінету й бачу там своїх «важких» батьків. Вони починають скаржитись на мене завучеві. Тоді я попросила дозволу вийти ненадовго, пішла до свого кабінету, взяла зошит зі своїми записами, швидко заскочила до кабінету інформатики, зробила по дві ксерокопії з кожної сторінки своїх записів, акуратно скріпила кожну копію «досьє» з декількох сторінок степлером і повернулась, уже озброєна, у кабінет завуча. Коли мені дали слово, я спокійно сказала, що хочу всіх присутніх, по-перше, ознайомити з тим, як ішла моя робота з даним учнем, а, по-друге, попросити їхньої поради та допомоги, що й як ще можна зробити, щоб допомогти дитині вчитись. Далі я монотонно, спокійно зачитала свої записи із заповітного зошита, попередньо вручивши ксерокопії: одну - завучу, іншу - мамі та бабусі хлопчика. Коли я закінчила свій виступ, я зрозуміла з обличчя нашого завуча, що битва мною виграна, завуч трохи помовчала, а потім сказала, що вона й не уявляла собі, яка робота пророблена вчителем (тобто мною) із цим хлопчиком. Потім вона майже обурено сказала, звертаючись до батьків учня: «Як же ви можете обвинувачувати вчителя, коли нею пророблена така робота?! Добре, що я про це довідалась. Я як адміністратор просто зобов'язана якимось чином оплатити таку роботу вчителя, а ви, будь ласка, наступного разу приходьте до мене в кабінет із таким же друкованим документом, у якому викладете свої міркування та пропозиції, як ще можна працювати з вашим хлопчиком. Тільки, будьте ласкаві, письмово й усе до дрібниць». Після того як батьки учня пішли, як побиті собаки, завуч сказала мені з посмішкою: «Молодець, здорово ти їх «зробила», а то всі тільки скаржаться на вчителів замість того, щоб із дитиною сидіти й уроки вчити, раз їй важко одній. Ну, як ти розумієш, премію ми дати тобі не можемо, але два відгули в канікулярний час дамо».

Це всього лише окремий випадок з мого особистого досвіду. А ви, шановні колеги, шукайте свої прийоми та методи роботи з «важкими» батьками. Успіхів!

Приклад 6. Про наші плани, конспекти та інші записи. Бережіть УСІ свої записи, плани, конспекти, сценарії та розробки. Користуйтесь ними повторно, а потім ще і ще. Навіщо все придумувати, складати, розписувати знову? Ніяких повторних розробок і переписувань! Робіть ксерокопії сторінок своїх старих зошитів і комбінуйте, користуючись уже наявним матеріалом. Адже набагато легше допрацювати, переробити, перекомпонувати, переставити місцями, підкорегувати та внести необхідні зміни, ніж складати та писати все заново. Ставитеся дбайливо та трепетно до власної праці.

Приклад 7. Про підготовку до батьківських зборів. Готуючись до батьківських зборів, обов'язково записуйте передбачуваний хід зборів і тези свого виступу перед батьками, докладно чи стисло, це вже як вам зручніше. Для записування матеріалів до батьківських зборів краще завести окремий загальний зошит. Усім цим матеріалом можна користуватись неодноразово. Адже на наступний навчальний рік нам знову треба проводити перші в навчальному році батьківські збори, викладати батькам вимоги до нашого предмета, розповідати про особливості навчальної програми даного року навчання тощо. Нам знову треба буде проводити батьківські збори перед заліком, тестом чи іспитом, пояснюючи батькам, що це таке. Тож раз заведений зошит із матеріалами для батьківських зборів може вам прослужити вірою та правдою багато років.

Приклад 8. Про погану явку батьків на батьківські збори. Ви оголосили батьківські збори, готувались до них, прийшли у школу у вечірній, до речі, неоплачуваний час, кинувши свою сім'ю і відклавши всі свої особисті справи, а явка батьків виявилась просто огидною. На збори прийшла лише одна третина батьків. У такому випадку не проводьте збори. Спокійно поясніть батькам, що прийшли, свою позицію й попросіть їх про допомогу. Роздайте кожному з батьків, які прийшли, по 2-3 адреси учнів, які не з'явились, і попросіть відвідати їх удома та з'ясувати причину неявки. Запевняю вас, нормальні люди відчують себе ніяково, якщо їх застануть удома зненацька. Або інший варіант. Нічого не розповідайте на зборах з підготовленої вами бесіди, лекції, повідомлення батькам, які прийшли, а просто відповідайте на їхні запитання й відпустіть їх додому. Самі при цьому підіть з роботи раніше.

Приклад 9. Про бесіди та розмови з батьками та «Години батьківських консультацій». У нас у російській школі склалась дивна традиція, дивна, тому що вона зазвичай безмежно дивує всіх іноземних гостей, які відвідують наші школи. Коли би батьки учнів не підійшли до вчителя, він відразу залишає всі свої справи, чи то підготовка до наступного уроку, обід в їдальні, перевірка зошитів, навіть ведення уроку, не кажучи вже про недовгі хвилини просто відпочинку у вчительській, і кидається відповідати на запитання батьків, які прийшли зненацька. Спробуйте просто так, без попередньої домовленості, підійти до вчителя в канадській чи американській школі, то з вами ніхто не стане розмовляти. Для того щоби просто поговорити з учителем, вам спочатку треба буде з ним призначити зустріч через шкільний офіс секретаря.

Я закликаю своїх колег почати ламати цю вкорінену неправильну, на мій погляд, традицію російської школи. У нас кожний чомусь уважає себе вправі відволікати вчителя від його справ у будь-який зручний для відволікаючого час. Шановні колеги, час це рішуче припиняти. По-перше, якщо до вас підійшли батьки або хтось ще зненацька, у незручний для вас час, чемно, але твердо вибачтесь і відмовтесь від розмови, підкресливши, що дуже шкодуєте про неможливість бесіди в цей момент. Також неодмінно додайте, що ви із задоволенням відповісте на всі їхні запитання в «Години батьківських консультацій». Тепер про ці самі «Години». Ці «Години батьківських консультацій» краще дійсно призначати раз на тиждень, на два тижні або навіть раз на місяць. Це залежить від того, які класи ви ведете в цьому навчальному році. Батьки малят звичайно підходять до вчителя частіше. Адже є в нас постійний розклад для «Класних годин», чому ж не зробити й «Години батьківські»?

На початку навчального року на перших же батьківських зборах не просто оголосіть усім батькам про «Батьківські години», а запишіть на класній дошці й повторюйте на всіх наступних батьківських зборах, у який день, у який час, в якому кабінеті й на якому поверсі вас можна знайти для бесіди. Можна навіть у своєму робочому кабінеті повісити оголошення про постійні «Батьківські години». Якщо у призначений вами час ніхто з батьків не прийшов, готуйтесь до завтрашніх уроків, перевіряйте учнівські зошити, займайтесь будь-якими своїми справами, але будьте на місці. Можна письмово фіксувати, хто з батьків буває у вас на таких «Годинах батьківських консультацій». І ніяких розмов з батьками про навчальні та інші справи їхніх дітей на бігу, на перервах перед своїм уроком, у шкільній їдальні або при випадковій зустрічі в магазині, автобусі, на пляжі тощо. Скажіть своє рішуче «Ні!» усьому цьому. Що ж, іноді нам доводиться неймовірними зусиллями змушувати інших людей поважати нашу працю. Так, важко. Але це не означає, що не треба над цим працювати зовсім. Навіть дуже треба! Чемно, наполегливо й послідовно. Зате, домігшись хоча б невеликих успіхів у даному питанні, ви відразу відчуєте, наскільки полегшили своє трудове життя.

Приклад 10. Про використання домашнього телефону для виробничих потреб. Батьки учнів просять у вас номер вашого домашнього телефону. Не давайте в жодному разі! Ні! Під будь-яким приводом! Замість цього краще візьміть їхні номери телефонів і самі дзвоніть зі свого дому при необхідності. І взагалі, неодмінно заведіть у себе вдома автовідповідач і прослуховуйте голоси людей, які дзвонять вам, перш ніж знімати трубку й починати з ними розмови. Це дуже добре і стосовно начальства, яке любить надзвонювати своїм підлеглим додому й давати чергові доручення-доручення-завдання-доручення. Зробіть ваш дім дійсно вашою фортецею. Не дозволяйте нікому безпардонно вторгатись у ваше приватне життя! Особливо це стосується дзвінків з роботи, дзвінків з яких-небудь виробничих потреб, що, до речі, абсолютно неприпустимо й навіть образливо, наприклад, у Канаді та Америці.

Приклад 11. Про перездачу учнями поганих оцінок і переписування письмових робіт. Найчастіше батьки учнів починають атакувати вчителя після виставляння четвертних (семестрових, піврічних) оцінок. Або за один-два дні до цього. А самі учні кидаються переписувати всі свої «неуди», накопичені за навчальну чверть (семестр, півріччя) і перездавати «хвости», бажаючи в останній день виправити оцінку. І виходить так, що останні дні чверті (семестру, півріччя) учителю взагалі зі школи не вийти. Заведіть таке правило і постійно всім учням, а також їхнім батькам нагадуйте про нього: «За три дні до виставляння четвертих (семестрових, піврічних) оцінок ніякі перездачі не приймаються!». Запишіть це правило на початку навчального року з учнями в їхні щоденники й не відступайте від нього.

Ще ефективним буває обзвонювання батьків «тривожних» учнів за 2-3 тижні до закінчення навчальної чверті (семестру, півріччя) із пропозицією можливих варіантів виправлення положення справ. І ще про перездачі. Зрозуміло, наші учні - не роботи. Вони одержують «двійки» та «неуди». І, звичайно, ми повинні давати їм можливість поліпшувати свої оцінки. Але часто ці нескінченні перездачі та переписування перетворюються в пекло для вчителя. Тому, як мені здається, у цьому питанні кожний учитель повинен виробити для себе, залежно від предмета, який він викладає, та віку його учнів, систему перездач і переписувань. Без цієї системи ви просто потонете в безсистемності нескінченних перездач оцінок і переписувань робіт вашими учнями або в невдоволенні та доріканнях батьків.

Можна ввести у свою практику «Години перездач», які будуть призначені вами раз чи два на тиждень. Поза рамками неодноразово оголошених вами годин - ніяких перездач і переписувань. Адже це - ваш особистий, до речі, найчастіше неоплачуваний час. Хто ж, крім нас самих, буде берегти наш час і цінувати нашу працю?! Добре, звичайно, якщо цим займуться оточуючі вас люди, але таке навряд чи станеться! Так що, шановні колеги, порятунок учителя, який потопає в численних післяурочних навантаженнях, на жаль, справа рук самого потопаючого вчителя. Так уже склалось. Тому - сміливо вперед! Адже найчастіше це - питання життя. Нашого з вами особистого життя та особистого часу.

Приклад 12. Про старі декорації та стінгазети. Зберігайте всі випущені колись стінгазети, усі виготовлені до виступів декорації. Легше їх переробити для нових свят і виступів, ніж виготовляти все це заново. Тим більше, що прийдуть нові учні, і для них старі декорації та стінгазети будуть як нові. Навіть якщо ви скористаєтесь лише частиною наявного у вас готового матеріалу або хоча б візьмете звідтіля головну ідею, ви тим самим уже заощадите свої сили та час на виготовлення всього цього заново. Так що ріжте, клейте, шматуйте вже наявний матеріал, використовуючи все це повторно.

Приклад 13. Про підготовку різних виступів, заходів, свят. Коли ми, учителі, готовимо чергове свято, виступ чи який-небудь захід зі своїми учнями, ми дуже часто розписуємо слова учасників вручну й роздаємо школярам листочки з текстом, які вони відразу гублять. Нам, зрозуміло, доводиться робити всю роботу повторно. У такому випадку ми працюємо в неекономічному режимі, допускаємо «холості обороти». Так можна поступати, якщо не жаліти й не цінувати власну працю. Я ж закликаю вас, шановні колеги, саме до зворотного - вище за все цінувати власну працю та працювати не важче, а розумніше.

По-перше, пишемо вручну загальний сценарій свята чи заходу, що готується, у свій товстий зошит. По-друге, робимо ксерокопії всіх необхідних нам аркушів, розрізаємо їх, підписуємо кожний листочок зі словами, кому вони призначені. Підписуємо олівцем (саме олівцем, тому що на наступний рік будуть інші прізвища) у своєму товстому зошиті, кому які слова ми роздали. По-третє, у жодному разі не роздаємо дітям окремі листочки. Вони, якщо не викинуть їх відразу, то неодмінно загублять потім. Ми самі при роздачі слів до свята вклеюємо (!) листочок зі словами кожному учневі в його учнівський щоденник, туди, де є вільне місце, наприклад, на сторінках «Канікули» - вони звичайно залишаються вільними. Готовлячи захід щодо іноземної мови, можна вклеювати слова й ролі в загальний зошит із цього предмета. Ще пишемо, знову ж, власноручно, у щоденнику учня під його словами, що ще він повинен приготувати до своєї ролі. Скажімо, даємо дитині роль Кота в чоботах, так і пишемо у щоденнику: «Елементи костюма, за який ти відповідаєш, - хвіст, вуха, гарні високі чоботи, будь-яка накидка, котра зійде за плащ, і макіяж з вусами зробити перед виступом. Також принести касету із записом музики «котячого» танцю. Мама допомагає у прибиранні залу після виступу».

Головне, із самого початку все детально обміркувати й записати у свій товстий зошит. Потім на перших зборах з учнями з підготовки заходу все їм пояснюємо, індивідуально кожному вклеюємо у щоденник приготовлені нами листочки зі словами й вимогами до театрального реквізиту. Якщо ж ми самі безглуздо побудуємо дану роботу, наші учні та їхні батьки замордують нас нескінченними запитаннями про захід, що готується, та й сам захід ризикує бути неорганізованим і безглуздим, із численними непогодженостями, збоями й біганиною, від чого наші діти й ми самі втомимося страшенно. Так що краще чітко розписати, а не просто сказати, усе заздалегідь, хто і яким чином оформлює аудиторію перед нашим заходом, хто прибирає її потім, хто приносить подовжувач, а хто працює звукорежисером, відповідаючи за всі магнітофонні записи й т. д. і т. п. При проведенні репетицій того чи іншого свята або заходу не запрошуйте всіх учасників відразу. Відпрацьовуйте будь-який виступ вроздріб, фрагментам, шматкам. Інакше на ваших репетиціях буде галасливо, безглуздо й малоефективно. Утомляться ваші «артисти» і ще більше втомитесь ви самі. Лише безпосередньо перед заходом, коли все відрепетирувано, поєднайте вже поставлені й відпрацьовані окремо частини. І взагалі, спочатку краще відпрацьовувати слова та роль кожного «артиста» індивідуально, віч-на-віч, і лише потім ставити всю сценку, епізод, постановку в цілому. До будь-якої справи, класної та позакласної, намагайтеся залучити батьків ваших учнів, а також своїх колег. Цього разу вони допоможуть вам у чомусь, завірте їх, що наступного разу ви неодмінно допоможете їм.

Примір 14. Про повторення, копіювання й тиражування зробленого. Ви підготували цікавий номер, оцінку, творчий діалог, повідомлення чи щось іще з учнями одного класу. Адже ви витратили колосальну працю на підготовку всього цього.

Пам'ятаю, одного разу мої учні 5-го «А» класу підготували чудову сценку за уривками з «книги з домашнього читання» про Мері Поппінс. У сценці брали участь п'ять осіб. Діти показали сценку у своєму класі. Потім я попросила їх показати цю же сценку у трьох інших п'ятих класах, а потім ще й у трьох третіх, де я працювала. Із цим минулим пов'язані деякі технічні складності, тому що мені довелося «знімати» «артистів»-п'ятикласників з інших уроків. Але, по-перше, я спочатку заручалась підтримкою завуча. А по-друге, ми зробили це в останній тиждень перед новорічними канікулами. Чудова сценка стала новорічним сюрпризом для інших класів. По-третє, сценка йшла лише 10 хвилин, і я «знімала» дітей з їхніх інших уроків за 15 хвилин до дзвінка. І потім, у мене були помічники, а вірніше, помічниці - дві бабусі «артистів», які допомагали дітям прикріпити елементи костюмів. Головне, задоволені були й «артисти», і глядачі. Уявіть, я веду урок, як звичайно, і раптом за 10 хвилин до дзвінка лунає стукіт у двері, і до нас у клас зненацька приходить Мері Поппінс із дітьми, щоби поздоровити учнів з наступаючим Новим роком. Після цього виступу всі інші п'яті класи захотіли підготувати сценки та творчі діалоги і прийти із сюрпризами до інших дітей. Але це ж чудово! Не пропала моя праця з постановки маленької сценки із 5-м «А!» класом. Навпаки, вона мала помітний резонанс у школі. А я відчула віддачу від своїх учнів й, природно, задоволення своєю роботою замість такого, на жаль, звичного для вчителя відчуття втоми.

Іншим разом я дала одній своїй учениці-дев'ятикласниці завдання підготувати до нашого звичайного планового уроку з теми «США» коротке повідомлення про назви різних американських штатів, їхню символіку та прізвиська. Дівчинка настільки захопилася запропонованою темою, що підготувала доповідь на 15 хвилин, зробила власні ілюстрації та склала порівняльну таблицю американських штатів, їхніх назв і символіки. Ми зустрічалися з доповідачкою кілька разів, то на змінах, то після уроків, і коли її виступ був повністю готовий, вона зробила доповідь у своєму класі. Прослухавши виступ учениці, я з того інтересу, який він викликав у дітей, зрозуміла, що дану доповідь треба зробити в усіх 8, 9 і 10-х класах. Так і довелось мені відпрошувати мою доповідачку в різних учителів, поки вона не виступила перед усіма моїми мовними групами старшокласників. А потім до мене підійшла моя колега і попросила мене, щоби моя учениця зробила свою доповідь по черзі перед її сьомими класами. Довідалась вона про нашу цікаву доповідь через брата-семикласника мого учня 9-го класу. Як приємно бачити, що витрачена тобою праця шириться, росте в геометричній прогресії, примножується й тиражується, даючи свої результати. Отут уже не до втоми! Про неї просто й не думаєш.

Приклад 15. Про заліки, тести, опитування та іспити. Усіляких заліків, опитувань, іспитів, а в останні роки ще й тестів обвалюється на голови наших школярів безліч. Із цим нічого не поробиш, таке наше навчальне життя. Головне, щоб це не було несподіванкою для учнів та їхніх батьків. А для цього ми, учителі, повинні чітко планувати передбачувані заліки та тести на всю навчальну чверть, а у старших класах - на ціле півріччя. Складіть таблицю всіх прийдешніх опитувань, контрольних і заліків з вашого предмета. Складену таблицю збережіть для наступного року вашої роботи, потім можна в неї лише вносити корективи. Зробіть стільки копій вашої таблиці, скільки у вас учнів. Для кожної вікової категорії будуть свої таблиці, свій розклад заліків та опитувань. Не роздавайте учням окремі листочки! Це - майже безглуздо. Знайдіть помічників серед ваших учнів, попросіть їх залишитись після уроків і наклеїти, прикріпити степлером, скотчем, як завгодно, листочки з розкладом опитувань і заліків в учнівські щоденники або в загальні зошити учнів з вашого предмета. Не роздавайте щоденники чи зошити відразу учням, а дочекайтесь батьківських зборів і роздайте їхнім батькам з вашими поясненнями й коментарями до очікуваних дітьми заліків і тестів. Відповідайте на всі запитання батьків на цю тему. Потім, уже у класі, час від часу повертайтесь до даної інформації, неодноразово проговорюючи й озвучуючи вимоги, запропоновані до опитувань, заліків і тестів. Усі вони повинні бути сплановані заздалегідь і не повинні стати несподіванкою для учнів. Якщо ж таке стається, то це - наша з вами провина, дорогі вчителі, наша недоробка. Так давайте її допрацьовувати!

Приклад 16 «Про торги» з начальством. Звичайно наше начальство нам доручає щось, і ми безмовно відразу починаємо виконувати доручене. Падаємо від утоми й робимо, валимося з ніг, але все одно виконуємо. І починає відбуватись дивна річ: вам щось доручили - ви виконуєте, незважаючи на особисті втрати й витрати часу та сил. Виконали? Відмінно! Вам дають доручення. Знову впоралися? Прекрасно! Одержуєте наступне. І так нескінченно. У школі увесь час щось потрібно ставити, організовувати, майструвати, улаштовувати й т. п. А, як відомо, хто везе, на тому й їздять. Замисліться, а ви точно хочете, щоб на вас їздили?

Я замислилась про це, коли мені втретє поспіль доручили займатися загальношкільною стінгазетою. Я зробила це один раз, другий, і знову до мене підходять - утретє поспіль. Спочатку я просто розгубилась, не знаючи, як реагувати, і боячись здатися нечемною. Потім я посиділа хвилину-іншу у своєму кабінеті й придумала, як учинити. На звичайному аркуші паперу я склала «Графік курирування вчителями загальношкільної стінгазети». Я внесла туди дві графи: прізвище, ім'я, по батькові; дата випуску стінгазети. У першій графі я поставила три рази своє прізвище, у другій - дати виходу стінгазет. Потім я підійшла до завуча з виховної роботи, який мені цю справу доручив, і спокійно пояснила свою позицію. Я показувала, що роблю загальношкільну стінгазету вже втретє за поточне півріччя. І попросила наступного разу підходити до мене з такого роду проханням тільки після того, як усі молоді вчителі школи (на педраді було ухвалене рішення, що загальношкільною стінгазетою будуть займатися саме молоді педагоги, кому ще немає 35-ти років) випустять по два-три випуски. Завуч заперечив мені: «Але ж не всі люди вміють малювати. А ти прекрасно малюєш». На що я відповіла: «По-перше, я не винувата в тому, що хтось не вміє малювати, я тут ні при чому. По-друге, головне - не особисте вміння малювати, а вміння знайти здатних і талановитих дітей та організувати їхню роботу, надихнувши учнів на творчість. По-третє, не в усіх молодих педагогів нашого педколективу двоє дітей дошкільного віку, як у мене». «Але, - підсумувала я свій виступ, - коли знову надійде моя черга робити шкільну стінгазету, я не відмовлюсь і неодмінно зроблю це у строк». Після цього епізоду я стала випускати загальношкільну стінгазету набагато рідше.

Звичайно, бувають ситуації, коли відмовитись від справ, які доручають вам, немає ніякої можливості. Тоді, шановні колеги, торгуйтеся з тими, хто дає вам нескінченні доручення. Торгуйтесь до останнього!

Вісім років я працювала в одній із кращих гімназій міста Самари - у гімназії № 1 Самарского державного університету. Міська влада часто направляла до нас іноземних гостей. І не дуже часто доручала зустрічі іноземних делегацій, які приїжджали в нашу школу, мотивуючи це тим, що, по-перше, мій чоловік - професійний перекладач, і вся моя родина розмовляє англійською, по-друге, що це - справа честі всієї школи й не можна у бруд обличчям упасти в жодному разі. Аргументи - залізні, відмовитись - не представляється можливим. Тоді я тихо та «скромно» починала торгуватися з начальством на предмет того, що я буду мати замість цього. Зрозуміло, що заплатити мені та моєму чоловіку школа була просто не в змозі. Тоді я просила (і отримувала!) хоча би що-небудь: дозвіл не ходити на роботу протягом тижня під час березневих канікул; відгул на один день у навчальний час; дозвіл пропустити й не проводити чергові батьківські збори. Напевно, я так багато й настійно просила щось увесь час у свого начальства за мою позаурочну діяльність, що мене двічі, зовсім зненацька, до речі, для мене самої, нагородили безкоштовними для мене туристичними поїздками - у Лондон й у Рим. Просити про ТАКЕ мені б і на думку не спало. Але, дякуючи адміністрації гімназії № 1, їм на думку  спало, а я отримала зненацька високу нагороду за свою понаднормову роботу!

І, правда, шановні колеги, немає нічого ганебного в тому, що ви за свою додаткову неоплачувану роботу прохаєте щось замість. Адже вас чомусь просять про щось постійно, а іноді навіть і не просять, а просто наказують. То, може, вистачить тягнути віз і ще й візок на додаток?! Тим більше, що оточуючі вас люди й особливо наше начальство так швидко до цього звикають і вже сприймають за належне та починають цим безсоромно користуватись. І будуть продовжувати робити це все ваше трудове життя, не сумнівайтеся! Якщо тільки ми самі, на кому їздять, не будемо це рішучо припиняти.

Приклад 17. Про «вікна» у розкладі. Кожний учитель прекрасно знає, що таке «вікно» у розкладі уроків. Це - «дірка», порожнеча, відсутність уроку. Нас часто дратують ці самі «вікна», які з'являються в нашому розкладі уроків то тут, то там. Але «вікна» - це, як кажуть, витрати виробництва, нашого шкільного виробництва. Навряд чи їх можна прибрати зовсім з розкладу кожного члена педколективу зі 100-120 осіб у двозмінній школі, де навчаються 100-1200 учнів. «Вікна» в особистому розкладі вчителя були й будуть. Виходить, нам, учителям, треба перестати дратуватися з цього приводу й навчитися з цим явищем жити. По-перше, ви можете самі спробувати «покрутити» розклад і так і так, раптом у вас вийде знайти більш зручний і прийнятний для всіх, з ким ви пов'язані, варіант. А по-друге, раз уже «вікна» у нашому розкладі все-таки трапилися, давайте їх по максимуму використовувати з користю для себе. Прийміть для себе рішення, що ваші «вікна» у розкладі будуть часом вашого відпочинку і повного відключення від роботи. Під час «вікна», якщо ви в кабінеті залишаєтесь у повній самітності, можна проробляти будь-які доступні на робочому місці процедури, що знімають напругу й утому. Про неї піде мова в пораді «Створіть на своєму робочому місці максимально комфортні умови праці». І нехай у кожного ці методи, способи та процедури будуть свої, нескладні, прийнятні й ефективні.

Якщо ж ваш робочий кабінет зайнятий і ви не можете в ньому залишатись під час свого «вікна», заздалегідь вирішіть для себе, що саме ви будете робити в цей час. Можна піти в їдальню і спокійно, не поспішаючи та добре пережовуючи їжу, поїсти, саме поїсти, а не заковтнути чергову порцію їжі. Добре при цьому захопити зі свого кабінету щось своє, домашнє, те, що стосується здорової їжі. Можна піти прогулятися, приміром, у найближчий магазин, будь-який, просто щоби переключити свою увагу зі шкільних справ на щось інше. Або пройтись вулицею з максимальною швидкістю, напружуючи всі м'язи, які беруть участь у ходьбі. А можна зайнятись якоюсь виробничою справою (перевірка зошитів, написання плану уроку, складання тесту тощо), заздалегідь це запланувавши й захопивши зі свого кабінету все необхідне. У вчительській зазвичай буває досить багато народу, і розмови та шум можуть вам перешкоджати зайнятися справою. Краще знайти собі для цього затишне місце, наприклад, шкільну бібліотеку, лаборантську, далекий кут шкільної їдальні, вільний кабінет вашої колеги, в якої теж у цей же час трапилось «вікно». Я іноді навіть ішла до кабінету медсестри, що майже завжди пустував під час уроків. Отже шукайте свій закуток, де вам ніхто не буде заважати зробити заплановане. Головне, заздалегідь подумати й організувати розумно кожне своє «вікно». Якщо ж ви під час вільного уроку будете марно валандатися по школі або вести порожні розмови в учительській, то від такого «відпочинку» тільки ще більше втомитесь й до того ж витратите свій вільний час на марне, так нічого путнього й не зробивши ні для свого здоров'я, ні для роботи. Краще все-таки ставитись гранично уважно до організації своїх «вікон» і використовувати їх на повну котушку.

Приклад 18. Про самопрезентацію й піднесення себе як ділового, зацікавленого працівника. На роботі - тільки ділове, серйозне налаштування та демонстрація власної зацікавленості у виконанні виробничих справ. Ніякого смертельно втомленого, нудьгуючого чи незадоволеного вигляду: «Не хочу! Набридло все до смерті! Щодня те саме! Я вже з ніг валюсь від утоми!». Тільки енергійність і повна зацікавленість у виконуваній справі. Ніяких жартів-примовочок типу: «Дістали мене вже ці діти! Щоби провалитися цій школі!». Ніякого байдужо-млосного виразу обличчя з відвертим спогляданням на годинник: «І коли все це, нарешті, скінчиться?!». Абсолютно повна зацікавленість усіма проблемами при бесідах з батьками. Ніяких фраз типу: «Ой, я й не знаю, що вам порадити. Так, досить вам! Це ж дрібниця». Пам'ятайте, для батьків немає дрібниць. Усе, про що вони розмовляють з вами, для них - значуще. І ще. Не відпускайте учнів зі своїх уроків узагалі й за 10-15 хвилин до дзвінка, зокрема. Вас ці хвилини не врятують, а слава халтурника вам буде забезпечена на довгі роки. Виконали план уроку раніше дзвінка? Умійте зайняти своїх учнів, завжди майте напоготові додаткові завдання. На всі виробничі збори й наради ходіть зі своїм робочим блокнотом. Фіксуйте в ньому все, що треба зробити, усі строки виконання й основні вимоги. Виступайте із власними конкретними пропозиціями, як найкраще організувати або виконати ту чи іншу справу. Ставте уточнюючі запитання у справі. Не спізнюйтесь на свої уроки. Пам'ятайте: учителю спізнюватись просто не можна! Одним словом, на роботі підносьте себе тільки як ділового, зацікавленого у виконуваній справі працівника. Про себе можете думати, що завгодно. Демонструвати це всім оточуючим не просто необов'язково, а зовсім не можна. Ви - на роботі! Ось і працюйте!

Приклад 19. Про відпрошування з роботи. Не соромтесь відпрошуватися з роботи, коли у вас дійсно є на те серйозна причина. З легкістю й вишуканістю робіть це. Сміливо й рішуче підходьте до власного начальства з подібними питаннями. А вишуканість ваша може полягати в тому, що ви самі все до дрібниць продумаєте й організуєте собі заміну. По-перше, чітко роз'ясніть своєму начальству причину відпрошування. По-друге, запропонуйте свій план, краще в письмовому вигляді, хто і що буде робити без вас із вашими учнями. При цьому не забудьте заздалегідь з усіма домовитись і все детально розписати людям, які вас заміняють, особисто кожному, що, коли і як робити з вашими учнями. При такому діловому підході ваше начальство навряд чи устоїть. А ви зможете спокійно зайнятись рішенням особистих проблем.

Я навела лише кілька випадкових прикладів. Можливо, вони видадуться вам не такими вже й важливими та значними. Можливо, це все - лише деталі й дрібниці. Але, по-перше, наше життя і складається із цих самих дрібниць, які його часом так сильно отруюють, або із крапель, які раптом у якийсь момент переповнюють чашу. По-друге, що стосується вашої праці, ваших особистих зусиль і витрат - тут дрібниць і деталей просто не може бути. Тут усе значуще, усе важливо. Ну а по-третє, якщо МОЇ дрібниці трудового життя здалися вам усе-таки не такими вже значущими та доленосними, то сядьте й обміркуйте СВОЇ дрібниці. Зверніть на них свою увагу. Продумайте всі деталі вашого виробничого життя, усе до дрібниць. Складіть свій список крапель, що переповнюють вашу чашу терпіння, свій список «отруйних речовин» і субстанцій, тих, що отруюють нам життя. І дійте!

Шукайте всі можливі способи, як можна зробити ваше трудове життя більш розумним, вивіреним з погляду тимчасових, енергетичних, нервових і фізичних витрат. Деякі заперечать: «Ну що, уже кожну дрібницю вважати за працю?! Це - не вважається!». Абсолютно навпаки: на роботі все вважається! Це - ваша праця, ваші сили, ваш час і, зрештою, ваше здоров'я! Адже якщо ми працюємо важче, а не розумніше, то в підсумку розплачуємося за це своїм особистим життям, своїм власним здоров'ям. Пам'ятайте, ви можете бути на роботі успішними, не перетворюючи себе в загнаного коняку й не роблячи із себе вичавленого лимона.

Ведіть записи власного режиму робочого дня, тижня, місяця. Потім уважно проаналізуйте записане. На якому етапі, проміжку часу ви втомлюєтесь найбільше? Ретельно обміркуйте й придумайте, що можна реально зробити, щоби полегшити собі найбільш протяжні відрізки робочого часу. Думайте, аналізуйте й обов'язково знаходьте рішення! І дійте, дійте без зволікання, відразу втілюючи ваші знахідки та рішення в життя.

Тому, шановні колеги, у жодному разі не працюйте важче, а працюйте розумніше й економічніше! Не більше, а розумніше, ефективніше й організованіше! У жодному разі не зупиняйте ніяких коней, що скачуть, і не займайтесь гасінням ніяких палаючих хат. Вистачить! Наші з вами попередники занадто довго й багато займались усім цим. Нам з вами це ні до чого. Нам треба спокійно, розумно та професійно працювати й жити своїм особистим життям.

Додаток до поради

Спостереження до міркування

Після робочого дня пройдіться додому пішки. Якщо ваша робота міститься занадто далеко від вашого дому, пройдіть пішки кілька автобусних зупинок. А під час цієї вашої прогулянки поспостерігайте за іншими людьми. Спостерігайте, аналізуйте, ставте собі численні запитання, шукайте відповіді.

Приклад подібного спостереження-міркування:

«Ось двірник мете тротуар. Він постійно перебуває на вулиці. Чи хотіла б я бути на його місці? А ось іде листоноша з газетами та листами. Це мені підходить? А ось водій тролейбуса. Він увесь день катається по місту. Я хочу таку роботу? А там менеджер магазину заспокоює скандального покупця. Продавці стоять у розгубленості поруч. Вони стоять за прилавком увесь день. Я би змогла? А ось іде мені назустріч наш дільничний лікар. Зараз стало холодно. Люди хворіють більше. Нашому дільничному лікареві доводиться півдня ходити по під'їздах, відвідуючи хворих. А потім ще стільки ж сидіти в кабінеті, вислуховувати скарги пацієнтів і заглядати у гнійникові ковтки. Я би перейшла на таку роботу? А ось іде міліціонер. Він теж ходить по своїй ділянці. Бійки. Крадіжки. Викрадення. Важкі підлітки та неблагополучні родини. А іноді, ой жах!, і трупи! Бр-р-р! Я б хотіла цим займатись? А ось відомий артист співає на екрані телевізора в магазинній вітрині. Йому треба весь час скакати по сцені, зображуючи радість буття, а також проводити багатогодинні репетиції, повторюючи й відпрацьовуючи сто разів одне й те саме, а ще мотатись по всій країні, даючи концерти. Але це - відомий і популярний артист, а скільки таких зовсім нікому не знайомих усе життя намагаються пробитися в зірки?! Чи хотіла б я ось так скакати по сцені, зображуючи підроблене щастя?» І т. д. і т. п.

Спостерігайте й міркуйте, міркуйте та спостерігайте. І полюбіть свою роботу, зрештою. Це повинно стати підсумком вашого вдумливого спостерігання навколишнього світу. Але якщо вже ви зовсім не в змозі так жити далі і ваша професія ніяк  вам не до душі, то міняйте її. Шукайте щось більше відповідає особисто вам, і пробуйте себе в цьому. Навіщо гробити себе та своїх учнів?

І ще. Спостерігаючи уважно за оточуючими вас людьми, аналізуйте мовчки, про себе, їхні помилки та промахи, які явно впадають в око. Аналізуйте й робіть для себе висновки, щоб самим потім не робити подібних помилок. Якщо вам щось не подобається в іншій людині, а іноді просто огидно, відразу ж ставте собі запитання: «А я так не виглядаю? А як виглядаю я в подібній ситуації? А як я в такий момент виглядаю зі сторони?».

Просте побажання: бажаю вам, шановні колеги, вдумливого, неспішного спостерігання оточуючого вас світу! Бажаю уважних спостережень і результативних міркувань, які якісно поліпшать ваше життя взагалі та професійне ваше життя зокрема!

ПОРАДА. Плануйте не тільки свій робочий час, а і свій відпочинок, або Задоволення за планом

Більшість із нас, учителів, багато працює і має занадто мало часу для відпочинку, розслаблення й задоволення. І що подвійно дивно, ми звикли чітко планувати свою роботу та робочий час і маємо дурну звичку, принаймні, більшість із нас, планувати години, що не випадають нам протягом робочого дня на розслаблення й відключення від роботи. І ми, відповідно, губимо ці дорогоцінні хвилини. Так давайте вдумливо планувати не тільки свою працю, а й відпочинок, і моменти задоволення.

«Задоволення за планом? Моменти радості за розкладом?» - дивується багато хто. І, можливо, не погодиться. Ну й що ж, що за розкладом. Краще все це мати за планом і розкладом, ніж не мати зовсім. Хоча, звичайно ж, вирішувати нам і тільки нам: «Мати чи не мати?». На мій погляд, краще все-таки мати.

У нашому російському суспільстві склались просто дивні трудові традиції. Наприклад, нам совісно піти на лікарняний. Або - уявіть собі вчителя, який закривається на зміни у своєму робочому кабінеті, а на запитання своїх колег, що він там робить, відповідає: «Я відпочиваю 5-10 хвилин між уроками». Багато таких відповідей, як мінімум, дивують. Немає в нас звички або традиції відпочивати, вірніше, відсутня в нас культура відпочинку. Але найбільш дивно, що люди, які перетворюють себе в загнаних коней і падають з ніг від утоми, у нашому суспільстві заохочуються й ставляться за приклад іншим.

Спробуйте заперечити своєму начальству або своїм колегам, що не можете виконати їхнє доручення, тому що втомились. «Тобто як це ви не в змозі? Що значить - ви втомились?! А як же ми все це завжди робили й робимо?!». Я б їм відповіла так: «Але резерви людського організму не безмежні. І ви, імовірно, робите все це на шкоду своєму здоров'ю, що, на мій погляд, просто неприпустимо. А вже вимагати це від інших - і взагалі антигуманно й аморально». Скажіть чітко і твердо самому собі та всім оточуючим: «Моєму організму потрібний відпочинок і просто необхідні миті задоволення, радості та насолоди!». Нехай вас спочатку вважатимуть диваком. Запевняю, пізніше у вас знайдеться багато (а можливо, тільки трохи) прихильників і послідовників. Тож уперед!

Організовуйте собі хвилини відпочинку, моменти задоволення, миті радості та насолоди протягом робочого дня, трудового тижня, навчальної чверті, семестру, півріччя. Створюйте їх для себе, вимислюйте, плануйте заздалегідь і наполегливо вносьте у свій розклад уроків і лекцій, у свій щоденний трудовий режим і ритм життя. Адже якщо відпочинок, радість, задоволення не будуть вами заплановані у вашому напруженому робочому дні, то ви ризикуєте просто втратити дорогоцінні хвилини та миті, які цілком можливо було б використати на користь свого організму й на радість собі.

Уже хто, як не ми, шановні колеги, уміємо займатись плануванням. Ми складаємо величезну кількість найрізніших планів. Тож давайте до наших численних планів додамо ще один - «План нашого відпочинку». Поставте, внесіть у свій напружений розклад хвилини відпочинку й задоволення. Розпишіть це все максимально докладно на цілий трудовий тиждень, на місяць. Плануйте, ретельно організовуйте свій відпочинок у вихідні та святкові дні. Нехай такий дорогоцінний час не проходить для вас даремно або безглуздо-неорганізовано. В основному вчителі - високоорганізовані люди. Ось і давайте до нашої самодисципліни та самоорганізованості додамо ще один обов'язок - продумувати, планувати, організовувати власний відпочинок і турботу про здоров'я. До речі, від цього і ваша робота, і ваші учні будуть тільки у виграші. Заведіть для себе таке правило: хоча б один день на тиждень присвячуйте відпочинку й турботі про власне здоров'я, фізичне та психічне. Призначте себе на нову посаду - «Організатор власного відпочинку». У жодному разі не пускайте цю справу на самоплив. І в той же час не очікуйте від інших, що вони займуться плануванням та організацією вашого відпочинку. Не займуться! Тільки ви самі відповідальні за те, чи вмієте ви відпочивати і чи робите ви все можливе для відновлення фізичних, психічних та енергетичних сил напередодні нового трудового дня, перед робочим тижнем, перед новим навчальним роком.

І ще. У нас, на жаль, не прийнято берегти настрій працівника, людини взагалі, а вчителя - зокрема. Ну не прийнято, і все тут! Так давайте брати цю непросту справу у свої руки, а не пускати на самоплив. Тільки ми самі можемо і повинні берегти своє здоров'я, фізичне та психічне, свій настрій, свою працездатність. Тільки ми самі можемо розумно організувати своє трудове та особисте життя. Тож і не живіть безграмотно й нерозумно! Тож і не будуйте своє життя нерозумно й бездарно! Шукайте резерви часу для відпочинку. Організовуйте собі миті задоволення та моменти насолоди протягом робочого дня і всієї трудової діяльності й не дозволяйте іншим перетворити її в пекло. Отже, нам вирішувати і нам діяти відповідно до прийнятого рішення. Уперед, шановні колеги, без тіні сумніву й коливання! Ми можемо зробити це! Ми просто зобов'язані це зробити для себе!

ПОРАДА. Геть синдром відмінників із нашого життя, або Не будемо перфекціоністами!

Нас із дитинства виховують та учать бути ввічливими, милими, запобіжними, догоджати оточуючим нас людям, подобатись їм. Ось ми потім і намагаємось робити це все своє життя. Ми чомусь уважаємо, що всім, наприклад, на роботі ми повинні подобатись, усі повинні нас любити. Але це, шановні колеги, зовсім не так! Нам, учителям, треба зрозуміти й прийняти, що, по-перше, ми не зобов'язані подобатись усім оточуючим, і вони зовсім не зобов'язані нас любити, підтримувати та поділяти наші погляди; по-друге, у реальному житті таке просто неможливо, та й не потрібно. Ми ж чомусь, якщо раптом відчуваємо, що комусь не подобаємось, починаємо нервувати із цього приводу та переживати. Але це - нормально. Це - природно, і сприймати це треба розумно, спокійно.

Синдром відмінника, на мій погляд, дуже властивий для більшості вчителів. Ми все прагнемо зробити, і зробити, причому, саме на «відмінно». Ми прагнемо бути на роботі найкращими в усьому, починаючи з ідеальних поурочних планів і закінчуючи оформленням свого робочого кабінету. Ми повинні це, і те, й інше. І ми цілком упевнені, що просто зобов'язані перевстигати в найрізніших сферах діяльності. Але нічого такого ми з вами не повинні, шановні колеги! Професія вчителя вимагає від нас дуже різнобічної діяльності: уміло і грамотно, з погляду методики, підносити свій предмет, маючи блискучі знання з нього; володіти даром оратора; бути талановитим організатором і менеджером; вимислювати і ставити з нашими учнями сценки, постановки, цілі спектаклі та тематичні вечори, що під силу хіба що професійним сценаристам і режисерам-постановникам і т. д. і т. п. Ще ми, учителі, повинні вміти малювати шкільні стінгазети та декорації до різного роду заходів, самі виготовляти роздавальний матеріал до уроків, іспитів та олімпіад. Крім цього нам треба вміти робити у своєму робочому кабінеті різного роду ремонтні роботи, а також бути касиром і бухгалтером, коли ми маємо справу з дитячими та батьківськими грішми. Та всього просто не перелічити. Я описала деякі ролі та функції вчителя у своїй книзі «Настільна книга шкільного вчителя. Випробування школою: дитина й учитель».

І ми повинні все це виконувати тільки на «відмінно». Чи повинні ми, учителі, усе це робити чи не повинні? Це - тема окремої розмови. У всякому разі, ми так виховані й навчені, що повинні. Це від нас, учителів, очікується. Ми просто зобов'язані бути на своєму робочому місці ідеальними та найкращими. Такі ось відмінники в усьому! Такі очікування суспільства стосовно вчителювання, такі вимоги шкільної адміністрації, батьків та учнів. І головне, що ми самі сильно нервуємо і починаємо переживати, якщо в нас усі ці різнопланові й різнобічні функції не зовсім виходять чи навіть зовсім не виходять. А переживати ми починаємо з будь-якого приводу. Ми, учителі, дуже переживаємо, наприклад, тому, що наші учні не засвоюють наш предмет у такому ступені, в якому нам хотілося б. Але ж усі наші переживання й розлади із цього приводу даремні. Так, ми, безперечно, витрачаємо багато часу й сил, навчаючи, закріплюючи, пояснюючи, повторюючи, вкладаючи в дитячі голови знання. Але це - наша робота. У реальному житті так не виходить, та й не повинно виходити, щоби всі 100 % учнів засвоювали 100 % знань, запропонованих їм учителем. Ні, не варто цього й очікувати. Ми, учителі, повинні весь час повторювати собі: «Хтось із моїх учнів у цілому засвоїть мій предмет і навіть виявить до нього деякий інтерес; а в комусь із наших учнів цей інтерес до предмета та праця, витрачена вчителем, проростуть  набагато пізніше, через кілька років після закінчення школи; хтось одержить лише загальне уявлення про предмет; а хтось і зовсім пройде повз наш навчальний курс, за типом фрази «Ми це у школі проходили!». Ну і що?! Це - життя. І не треба очікувати від нього тільки 100 %. 100 % у нашому житті майже не трапляється. А ми завзято й уперто продовжуємо очікувати цього і зовсім щиро засмучуємось і переживаємо, коли так не виходить. Адже в нас глибоко й міцно сидить синдром відмінника, і ми жагуче хочемо, щоби все навколо нас було тільки на «відмінно». Не треба, не варто, перестаньте! Нехай у нашому «табелі життя» будуть різні оцінки, і нехай ми не будемо сприймати це як привід до переживань і розладів.

Ну чому ми, учителі, так через усе це засмучуємось і починаємо обвинувачувати себе в непрофесіоналізмі? Хіба можна бути професіоналом відразу в кількох сферах? Зрозуміло, не можна. Нам, учителям, варто усвідомити це й заспокоїтись. І просто спокійно та професійно робити свою справу - учити дітей свого предмета. Усе інше, до цієї головної справи прикладене, зрозуміло, можна пробувати робити, але ми не зобов'язані бути успішними в кожній новій справі, у кожній наступній діяльності. Таке взагалі навряд чи можливо. І, звичайно ж, ми з вами будемо помилятись. У нашому суспільстві склалась і зовсім дивна ідеологія на цей рахунок. Учитель не має права на помилку - ні в чому, ніде, ніколи! Пригадайте реакцію власних учнів на випадкову описку вчителя в записах на класній дошці. А реакцію шкільної адміністрації, якщо у вас раптом щось не заладилось із класом?! Та ви що! Учителеві помилятися не можна! Це - просто неприпустимо! Учителеві треба бути ідеальним у всьому!

Яка дурість! По-моєму, нам, учителям, настав час почати руйнувати існуючий постулат суспільства про ідеальність і досконалість учителя, про неприпустимість помилок і погрішностей із його боку. Досить грати у відмінників або приймати цю гру, пропоновану нам нашим суспільством, нашою культурою. Давно настав час зрозуміти, що вчитель - така ж людина, як і всі інші. І цілком природно, що ніщо людське йому, як і всім іншим людям, не чуже. Колись усі ми, самі вчителі, повинні чітко усвідомити таку річ: кожна жива людина не просто може помилитись, а має на це повне право. Так-так, учитель, як і всяка інша людина, має право на помилку, на промах, на недосконалість.

Учитель - не відмінник, який одержує одні «п'ятірки», не ідеальний і випестований представник людства без недоліків і погрішностей. І це - нормально! Геть перфекціонізм із нашого життя!

• Аксіома нормального вчителя: людина має право на помилку, а я - людина! Мої помилки та промахи, незадоволення батьків та учнів, зауваження шкільної адміністрації - це все природно і не є приводом для переживань. Це - життя. Це моє природне середовище перебування.

Будь ласка, шановні колеги, не прагніть бути якоюсь немислимою досконалістю, високим ідеалом, безгрішною людиною та безпомилковим працівником. І вже тим більше не переживайте й не засмучуйтесь, якщо у вас це не виходить. Не треба, не варто! Не потрібно нам усе це, та й навряд чи подібне можливо. А що дійсно треба, так це - бути самим собою, чесно й сумлінно працюючи на своєму робочому місці. Помиляйтесь і виправляйте свої помилки, одержуйте зауваження та прагніть до постійного особистісного росту, працюйте та приймайте нормально, що у вас не все виходить. А ще - боріться зі своєю звичкою, зі своїм жагучим прагненням усе робити правильно, безпомилково й ідеально. Правда, при цьому, шановні колеги, не варто ідеалізувати й оточуючих вас людей, пред'являючи до них завищені вимоги, очікуючи від них досконалості в усьому.

Наприклад, наші з вами учні не повинні бути тихими й абсолютно слухняними дітьми, які сидять на уроках, не здригнувшись, дивляться вчителеві в рот і беруть з уроку все. А вдома весь час сидять і учать уроки. Як відомо з досліджень психологів, з усього запропонованого на занятті матеріалу учні засвоюють лише 10-15 % почутого. І це - нормально, це - природно для здорових людей. Не треба ідеалізувати та мати завищені очікування у відношенні й батьків учнів. По-вашому, вони вас не цінують? Вони не розуміють, скільки ви вкладаєте в їхніх дітей? Але, по-перше, вони не були на вашому місці і не проводять разом з вами уроки. А по-друге, зрештою, це - ваша робота. І не треба очікувати за неї похвали, щоденного схвалення та подяки.

У вас неідеальне, недосконале начальство? А воно повинне бути ідеальним? А яке воно, досконале? Завучі й директор роблять вам нескінченні зауваження? То це - їхня робота. І взагалі, досить ідеалізувати людей навколо й мати завищені очікування. Ніхто вам нічого не винен: ні хвалити вас, ні створювати навколо вас зону підвищеного комфорту, ні обожнювати вас, ні насолоджуватися спілкуванням з вами й захоплюватись вами.

Треба просто зрозуміти та прийняти, що навколо вас звичайні, нормальні люди, з їхніми пороками та недоліками. Вони не можуть і не повинні бути ідеальними, тому не варто їх критикувати.

Давайте уявімо собі ідеальне дерево та ідеальну скелю. Ось це дерево - криве, гілки на ньому розташовані не зовсім симетрично, та й дупло на стовбурі. А скеля взагалі вся якась поламана та неправильної форми.

Але це вже скоріше сходи, а не дерево, хоча в ньому, мабуть, усі гілки дуже симетричні та пропорційні. А скеля більше нагадує геометричні фігури.

Ми ж не хочемо, щоб усі дерева перетворились на сходи, ідеально прямі, зі строго перпендикулярними чи то гілками, чи то сходами-поперечинами, а скелі та гори - у куби й паралелепіпеди. Це було б жахливо. Дерева та скелі гарні: і криві, і коряві, і нерівні. Гарні своєю розмаїтістю, своєю природністю та своєю непередбачуваністю.

Так і люди. Тільки уявіть собі, що люди стали ідеально однаковими, без сучка й без задирки. Уранці вони заучено посміхаються вам бездоганними посмішками й усі, як один, кажуть: «Доброго ранку, Марія Іванівна! Ми так раді вас бачити! Ми так вас любимо! Ви - така чудова людина! І такий талановитий педагог! Нам усім треба у вас учитись!..» і т. д.

Вас ще не знудило? Ми хіба хочемо всіх людей перетворити в роботів, що виконують заздалегідь розроблену і вкладену в них програму? Який жах! Так як же ми будемо жити в суспільстві роботів? З ким спілкуватися? Тоді нам доведеться на всіх розвісити розпізнавальні бирки, щоб точно знати, хто перед нами. Наприклад: «Марія Іванівна, ідеальний учитель початкових класів»; «Микола Петрович, ідеальний директор школи»; «Ніна Петрівна, ідеальний учитель англійської мови» тощо. Не дай боже, хтось із людей залишить свої розпізнавальні етикетки вдома! Ми відразу ж розгубимось, не знаючи, хто саме перед нами.

Тож краще давайте припинимо будувати ідеалізацію у своїх головах, інакше ми ризикуємо опинитись у світі, повному прямих сходів замість живих дерев, струнких геометричних фігур замість гір і занадто ввічливих, ненатурально правильних роботів замість реальних людей. Давайте жити в реальному живому світі, з його недосконалостями й недоліками, і не вимагати ні із себе, ні з оточуючими бути ідеальними та досконалими. Такого не буває і бути не може. І - слава богу!

Варто просто зрозуміти та прийняти, що світ часто буває несправедливий, і наше життя було й буде повне всіляких образливих і прикрих несправедливостей. Але таке життя, і його не варто ідеалізувати, а варто просто жити. І вже зовсім ні до чого, зіштовхуючись у черговий раз із несправедливістю життя, плакати та кричати, як дитина: «Це - нечесно!». Відкиньте роль «професійного борця за справедливість». Вона, слово честі, більше пасує дітям, нашим учням.

ПОРАДА. Плануйте свою кар'єру

Психологи зробили дивне спостереження. Виявляється, основна маса людей набагато більш ретельно планує майбутню відпустку, генеральне прибирання квартири або її ремонт, проведення домашнього новорічного свята з детально продуманим меню, засадження й поливання своєї дачної ділянки і ще багато чого іншого, ніж власну кар'єру.

• Тож не будьте такою масою! Узагалі ніякою масою бути не слід, а інертною - особливо!

Разюче, але саме свою кар'єру ми найчастіше просто пускаємо на самоплив. Давайте замислимось над цим.

Але колись давайте визначимося, що ми будемо розуміти під словом «кар'єра». Є деяка різниця в тому, як ми розуміємо слово «кар'єра» і як його розуміють жителі американського континенту. Для росіян слово «кар'єра» означає «просування службовими сходами», тобто отримання все більш високих посад. Для жителів же американського континенту поняття «кар'єра» більше означає «робота, трудова діяльність у якій-небудь установі або на якому-небудь підприємстві, а також перехід з однієї роботи на іншу», що вони неодноразово роблять за час свого трудового життя. Ми теж будемо мати на увазі під словом «кар'єра» те ж саме, що й жителі США та Канади. Саме про планування такої кар'єри і піде мова.

Ми, учителі, часто вчимо своїх учнів, як треба вибирати майбутню професію. А самі зовсім не займаємось побудовою своєї власної кар'єри. Як цим займатись? Насамперед, бажано замолоду, треба чітко для себе вирішити, ким ви хочете бути взагалі після закінчення університету і чи хочете ви пропрацювати все своє життя в загальноосвітній школі, зокрема. Чесно відповідайте собі на це запитання. Поставте його собі кілька разів, скажімо, після року, трьох, п'яти років роботи в навчальному закладі. Якщо вас улаштовує ваше професійне становище, якщо професія вчителя, викладача, вихователя, педагога - це для вас, то відмінно. Спокійно працюйте на своєму робочому місці. Якщо вас улаштовує ваша професія, але з різних причин не зовсім подобається той навчальний заклад, в якому ви працюєте, тоді треба прийматися за пошуки іншого місця роботи, не міняючи професії. Але якщо ви раптом усвідомили, що ця робота зовсім не для вас і, більше того, на своєму робочому місці ви просто мучитесь день у день, рік у рік - це вже дуже серйозний і тривожний сигнал. Треба негайно зайнятись плануванням, обмірковуванням, аналізуванням власної кар'єри та її невідкладним коректуванням, якщо це необхідно.

Працюючи на своєму робочому місці, треба прийняти за аксіому: нічого іншого ніхто вам ніколи не запропонує. Якщо ви хочете щось змінити у своєму трудовому житті, то саме ви, ви самі, і ніхто інший, повинні детально планувати, а потім будувати по цеглинках власну кар'єру.

Кожному працівнику школи відомо, що періодично ми зобов'язані проходити медичні профілактичні огляди, профогляди. І це - добре, тому що дана процедура може виявити негаразди зі здоров'ям на ранній стадії. Непогано було б нам проводити такі профілактичні огляди всього власного життя, уважно аналізуючи, чи те ми в житті робимо, чи у вірному напрямку рухаємось, а може бути, не рухаємося зовсім, а робимо важкий і безперспективний біг по колу. Візьміть за правило здійснювати профогляди власного життя та кар'єри із вдумливим аналізом і перспективним плануванням. Що було зроблено не так? Що треба і реально можливо зробити, щоб це змінити?

Поставте собі кілька простих запитань.

Ким я буду в кар'єрному плані через 5, через 10, 15, 20 років, якщо буду продовжувати будувати своє життя в такий же спосіб, як бажаю це сьогодні? Чи буду я задоволений своєю позицією на виробництві через багато років? Якщо ні, що я сьогодні можу зробити для зміни своєї виробничої позиції? А далі - думайте, шукайте, дійте!

Ми не задоволені власною кар'єрою, але не діємо, нічого кардинально не вживаємо, побоюючись вийти із зони комфорту, в якій сидимо та страждаємо. Зрозуміло, що вийти із власної зони комфорту - складно, страшно й небажано, але переживати й відчувати постійну незадоволеність собою, своїм становищем на виробництві, а також заздрість до більш успішного оточуючих нас людей - усе це аж ніяк не простіше. Чи тому варто це вибирати? А своїм «нічогонеробленням» із власною кар'єрою ми здійснюємо саме такий вибір.

Як часто можна зустріти вчителів, які пропрацювали у школі або іншому навчальному закладі по 15, 20, 25 і більше років і незадоволені своїм становищем, своєю професійною позицією. У цьому випадку я не маю на увазі тільки незадоволення матеріальною винагородою праці. Вони незадоволені взагалі всім у своїй трудовій діяльності. Так і хочеться поставити їм два запитання:

1) Чому ви дотепер на цій позиції перебуваєте? Навіщо ви терпіли й терпите ненависну вам роботу стільки років?

2) Які конкретні кроки ви вживали, щоб такий стан справ змінити, за яким планом діяли?

У нас у Росії прийнято влаштовуватись на роботу після закінчення ВНЗ - і все, ніяких зусиль з реорганізації чи поліпшення свого професійного становище не вживати. А чому? На мій погляд, діяти треба з точністю до навпаки - докладати всіх можливих зусиль у пошуках кращої професійної позиції. Але, як виявляється, ми - дуже слабкі менеджери власного професійного життя. А жаль!

Ми, батьки й педагоги, дуже добре з дитинства прищеплюємо своїм дітям, учням, студентам, що треба вчитись. Уже не знаю, чи всі наші учні прищеплені в даному питанні, але чують це вони від нас постійно, тому що ми, учителі й батьки, їм невпинно повторюємо: «Треба вчитись. Обов'язково потрібно вчитися!». Те же саме прищеплювали й нам самим учителі та батьки в нашому дитинстві. На мій погляд, нашим дітям, учням і студентам треба би прищеплювати ще одну думку, про яку ми, дорослі, у розмові з нашим дітьми, учнями, студентами часто забуваємо. І з нами самими про це теж навряд чи говорили в наші юнацькі роки. А думка ця - про майбутню роботу. Нашим дітям, учням і студентам варто прищеплювати не тільки те, що людина неодмінно повинна працювати, але головне, що вона повинна перебувати в постійному пошуку кращої роботи. Причому шукати цю найкращу, ніж маєш, роботу треба невпинно й дуже активно. Але перш ніж ми, учителі, зможемо прищепити цю думку своїм учням, нам варто прийняти її самим. Поки ж у нас прийнято по-іншому: людина влаштовується на роботу - і все! Найчастіше вчитись, удосконалюватись, працювати над собою людина припиняє і спроб знайти більш цікаву, перспективну, краще оплачувану роботу сучасний наш російський обиватель майже не робить. Не шукає він іншу роботу навіть у тому випадку, якщо наявна робота чимось (або всім!) його не задовольняє, йому не подобається і зовсім не цікава. Більше того, робота ця може бути для нього навіть болісною. Але стійкий і терплячий, наш росіянин продовжує страждати й мучитися, стоїчно виносячи всі тяготи ненависної професії.

Не будемо аналізувати, чому так відбувається. Поставимо лише своїм завданням змінити власне мислення в даному питанні й прийняти, що у своєму житті потрібно перебувати в постійному пошуку кращої роботи, вибудовуючи власну кар'єру за своїм розумінням, баченням і бажанням. Сумно, але факт, що деякі люди абсолютно не займаються плануванням свого життя. Їхнє життя, єдине й дорогоцінне, просто пущене на самоплив.

• Ось воно в них і «самотече» невідомо куди! Який жаль!
• Не дозволяйте своєму життю «самотікти» невідомо куди! Ніякого самопливу й «самопротікання»!

Тож, шановні колеги, робота з вибудовування власної кар'єри має бути величезною. І якщо ви хочете чого-небудь досягти, то вам краще зняти свій піджак й узятися за діло. Сміливіше вперед!

ДОДАТОК ДО ПОРАДИ. Про незручні стільці

Мені пригадується одне заняття, що проводили психологи з нами, учителями іноземних мов. Ми прийшли в аудиторію, де були стільці, крісла і навіть два дивани. Але слухачів виявилось більше, ніж місць для сидіння. Уже не знаю, чи вийшло це випадково, чи було задумано заздалегідь хитрими психологами, але з аналізу цієї ситуації й почалось наше заняття. Психолог, який веде заняття, попросив нас усіх сісти. Ми стали галасливо й метушливо розсідатись, а оскільки не всім дісталися сидячі місця, то деяким слухачам довелось утрьох сісти на два стільці, деякі примостились на поручнях крісел і диванів, а деякі були змушені сісти прямо на підлогу, на палас.

Нарешті всі ми якось розсілись і замовчали. Ведучий запитав: «Усі розсілися?». «Так!» - загудів зал у відповідь. Психолог почав із нами свою бесіду. Пройшло хвилин 20-30, і раптом наш викладач після невеликої паузи ставить нам запитання: «Усім зручно сидіти?». В аудиторії зависло мовчання. Психолог не вгамовувався: «Повторюю своє запитання. Усім зручно так сидіти?». Напружене мовчання слухачів тривало. Психолог теж мовчав. Після деякої паузи деякі слухачі подали боязкі голоси: «Так, зручно». Але це був дуже нестрункий і непереконливий хор голосів, тому що багатьом людям було дійсно незручно. Тоді психолог почав звертатись до своїх слухачів індивідуально: «А ось вам так сидіти зручно? А вам? А вам?». Людям, до яких звертався ведучий, було насправді зовсім незручно. Він немов спеціально вибирав таких. Одні казали: «Так добре, чого вже там, потерплю». Інші: «Ну що ж тут поробиш. На всіх стільцях однаково не вистачає». Тоді психолог раптом сказав: «Зараз ми з вами перервемо наше заняття на 10 хвилин. А ви за цей час спробуйте якось улаштуватися зручніше, знайти більш комфортні місця, принести додаткові стільці. Отже, звіримо годинники...».

Так у нас почалась несподівана зміна. Слухачі стали влаштовуватися зручніше, пересуватись, переміщатись по аудиторії. Тут хтось раптом пригадав, що поверхом нижче у фойє стоїть багато стільців. Делегація з п'яти осіб відправилась на нижній поверх у пошуках стільців. І незабаром усі повернулися задоволені, з додатковими стільцями. Вони розповіли, що зустріли по дорозі завгоспа й попросили в неї дозволу перенести стільці з одного поверха на іншій. Завгосп дозволила за умови, що після заняття всі стільці будуть повернуті на місце. Наші слухачі радісно погодились. А завгосп, мабуть, про всякий випадок запитала прізвище викладача й попередила, що якщо стільців не виявиться на місці, то вона за це спитає з нашого викладача. Слухачі, які все ще сиділи незручно, кинулись на інший поверх за стільцями. Потім ми ще по-іншому розгорнули диван, так, що на нього тепер могли сісти ще дві особи. Коли нарешті всі знову розсілись і притихли, наш психолог продовжив: «Дивіться, яка цікава річ виходить, ви майже всі сиділи й терпіли незручності протягом півгодини, поки я вас не погнав за додатковими стільцями. На жаль, 10 хвилин вам не вистачило на рішення даної проблеми. Ви витратили на це рівно 13 хвилин, тобто майже у два рази менше, ніж до цього терпіли незручності. Тож ця проблема виявилась легко розв'язуваною, просто треба було докласти деяких зусиль, як розумових, так і фізичних - піти на інший поверх і принести додаткові стільці. Отож, дорогі мої, треба завжди докладати всіх зусиль для рішення виникаючих проблем».

Потім ми ще довго й багато про що говорили із психологом на цьому занятті, а на прощання він раптом нам побажав: «Бажаю вам у вашому житті ніколи не сидіти на незручних стільцях!». Таке багатозначне побажання, по-моєму, дуже підходить нам усім у сенсі стосунку до нелюбимої роботи й ненависної професії. Не треба в жодному разі, шановні колеги, сидіти на незручній чимось для вас роботі, яка вас не влаштовує. А треба неодмінно пробувати, причому пробувати незліченну кількість разів, знайти роботу іншу, зручну й прийнятну для вас, а ще краще - таку, що дає вам радість і задоволення.

Просте побажання. Отже, дорогі колеги, не сидіть у своєму житті на незручних стільцях! А якщо вже ви на незручний стілець все-таки якимсь чином потрапили, то не залишайтесь на ньому довго. Рішуче з нього підведіться та йдіть на пошуки більш зручного стільця, докладаючи до цього всіх можливих зусиль.

ПОРАДА

Облиште професію критика та прокурора
Коли свариш інших, дивись, щоб ти сам
був далекий від того, за що іншим вимовляєш.
Плутарх

Так уже склалось, що ми живемо в суспільстві, де постійно критикують усе, в якому невпинно обговорюють геть усе, де судачать про те-про се, про людей. Можливо, не в наших силах змінити все суспільство, але в наших силах у всьому цьому не брати участь. Ось і давайте не брати участь, не ображати, не засуджувати. Візьміть для себе за правило - нічого та нікого не критикувати. Під час критики й осуду чогось чи когось у того, хто критикує, виробляється занадто багато негативної енергії. Навіщо це нам?

Щоб до кінця зрозуміти людину, треба не просто опинитись в її башмаках, а треба пройти в її взутті пару кілометрів. Можливо, тоді ми багато чого переглянемо й узагалі відмовимось від критики.

Не критикувати, а діяти, якщо це можливо. Якщо можливо, тоді й зовсім для чого вся наша критика? Досить критики й осуду всіх і вся! Власним вольовим зусиллям зупиняємо потік критики та осуду, що з такою легкістю виривається з наших вуст, а отже, і припиняємо потік негативної руйнівної енергії. Нам це не потрібно! Для початку візьмемо за правило: якщо ми критикуємо, то неодмінно пропонуємо щось позитивне замість цього. Причому не тільки пропонуємо, а й робимо, уживаємо яких-небудь заходів. Таким чином, перетворюємо свою критику в конструктивно-позитивну.

Не треба нам, учителям, критикувати й засуджувати своїх учнів на кожному кроці. Судити людей взагалі - заняття сумнівне, а вже дітей і підлітків - і зовсім. Зовсім не для цього дані нам, учителям, наші учні, щоб ми їх постійно судили, засуджували, обговорювали та критикували. А дані вони нам з вами для того, щоб постійно спілкуватися з ними. І ще для того, щоб, якщо, звичайно, у нас, дорослих, це вийде, з ними, дітьми нашими, просто дружити. Дружити та спілкуватись як з особистостями.

На жаль, у нашій педагогічній культурі (а може, безкультур'ї?!) прийнято обрушувати на голови дітей будь-якого віку нескінченний потік зауважень, видаючи їм майже щомиті багатослівні та пригнічуючі особистість інструкції з будь-якого приводу. Перестаньте виходити із цієї нашої вітчизняної педагогічної, не найкращої, до речі, традиції. Досить  нотацій і критики! Діти стануть спокійніше, а ви - теж. Краще перемикати увагу дітей, змінюючи види роботи на уроці, ніж робити їм нескінченні, до речі, не завжди тактовні, а іноді й відверто грубі зауваження про неуважність і погану роботу. Досить читати нотації, указувати своїм учням на їхні недоліки, вичитувати дітей, видаючи їм тверді директиви та невтішні оцінки з будь-якого приводу. І вже тим більше нам, педагогам, треба рішуче зупинитись у нашій безтактній та образливій критиці наших учнів як особистостей. Менше «словесного поносу»! Геть словесне сміття! Не треба критики та критиканства!

У будь-якому явищі, у будь-якій життєвій ситуації вмійте знайти щось позитивне. Адже поряд з мінусами плюси повинні неодмінно бути присутніми. У всьому шукайте позитив. Завжди в будь-якому явищі є свої плюси та мінуси. Чому ми так любимо зациклюватись і концентрувати власну увагу лише на негативних сторонах? Я не бачу тут глобальних катастроф, нещасть і війн, що несуть людям смерть і негаразди.

У кожної людини є як позитивні, так і негативні риси. Завжди й у всьому шукайте це саме позитивне, не звертаючи пильну увагу на негатив. Крім того, на негативних рисах інших людей, на важких життєвих ситуаціях, на поганих уроках, своїх власних і ваших колег, завжди можна вчитись. На мій погляд, якщо ви потрапили на поганий урок колеги чи не задався ваш власний урок, то в цьому немає нічого смертельного, і не варто ні на кого обрушувати шквал критичних зауважень. Адже ви отримуєте прекрасну можливість для власного навчання, для особистісного росту й самовдосконалення. Так само і з важкими життєвими ситуаціями, і з «важкими» людьми. У них завжди є чому повчитись. Ось і вчіться.

Входячи у клас до своїх учнів, залишайте за класним порогом усю свою критику, усі різкі судження та зачіпки. Наше вчительське біополе, наша енергетика, якою ми заповнюємо, хочемо того чи ні, навчальну аудиторію, повинні бути чистими та позитивними. Ми просто не маємо морального права нести у клас до дітей енергетичний бруд і негатив. Немає в нас, учителів, такого права - і все!

До речі, критика й осуд інших людей нам самим здоров'я зовсім не додає, тому нам давно настав час облишити цю сумнівну справу й повністю перейти на конструктивне та тільки позитивне мислення.

ПОРАДА. Учіться управляти власним часом

Ми дуже любимо скаржитись на нестачу часу. Ну, можливо, не так уже й любимо, але весь час скаржимось. Але ж часу в добі всім людям дано однаково. Просто деякі його можуть контролювати, а інші - ні. Нам треба стати повними хазяями власного часу й самим вирішувати, як і на що свій час витрачати. Якщо ж ми зовсім не контролюємо даний процес, то будемо відчувати постійну нестачу часу. Нам бракує часу? Виходить, або ми дійсно перевантажені кількістю нескінченних завдань і доручень, або - просто погані менеджери. А можливо, і те й інше разом.

Мені вбачаються тут два шляхи рішення даної проблеми:

1) зняти із себе частину навантажень;

2) стати сильним тайм-менеджером і самому скрупульозно, чітко управляти власним часом.

Власне кажучи, другий шлях прийнятний у кожному разі. За спостереженнями психологів, більшість людей гублять дуже багато часу дарма. На жаль, ні в яких школах немає такого навчального предмета, як «тайм-менеджмент». Відсутній він і в усіх університетських програмах і курсах. У даному питанні люди, і літні, і молоді, безроздільно надані самим собі. Як хочете, так і розпоряджайтеся своїм часом. Нікому іншому, крім нас самих, до цього особливої справи немає. Ніхто цьому людей не вчить, ніхто за бездарно розтрачений час із них суворо не питає. Насправді, ніяк не питає. А тим часом навіть найпростіша система управління власним часом може стати ключем до успішного життя та здоров'я людини. Зрозуміло, треба читати відповідну спеціальну літературу. Але навіть прості поради можуть допомогти.

1. Постійно шукайте у своєму робочому ритмі, режимі резерви часу.

2. Протягом робочого дня, трудового тижня робіть тимчасові виміри й ведіть короткі записи: куди, на що і скільки часу пішло. Зробіть контрольні виміри: скільки годин на добу у вас іде на перегляд телебачення, телефонні розмови, ходіння по магазинах, післяурочні справи у школі й т. п. Піддавайте зроблені записи ретельному обміркуванню й аналізуванню. Головне, міняйте щось у своєму житті, коректуйте свій режим дня після проведеного аналізу. Тільки ми самі можемо щось реально змінити.

3. Обов'язково відводьте час на догляд за власним організмом, ведення здорового способу життя, відпочинок та улюблені справи.

4. Пам'ятайте: часу ніколи не вистачає на все. Тому не прагніть робити все, а визначте свої пріоритети й зосередьтесь на головному. Заняття власним здоров'ям і відпочинок повинні зайняти гідне місце в цьому вашому списку пріоритетів.

5. Постійно контролюйте, куди йде ваш час.

6. Ведіть щоденник, вносячи у свої трудові будні години відпочинку, розслаблення та заняття власним здоров'ям.

Просте побажання. Як відомо, «щасливі годин не спостерігають». Бажаю вам і щасливими бути, і спостерігати години!

ПОРАДА. Умійте відмовитись чемно, але переконливо

У школі, як відомо, завжди непочатий край роботи. Вир, лавина. І це - нескінченно. Якщо ви не навчитесь аргументовано відмовлятись від різного роду завдань і доручень, які випливають нескінченною низкою, то згодом ризикуєте перестати в себе вдома навіть ночувати. На вас будуть навішувати й навішувати все нові завдання і вам будуть давати нескінченні «відповідальні доручення».

Виконали одне завдання? Молодець! Ось вам іще одне. Зробили й це? Розумник! Отримайте наступне. І так у школі буде завжди. Тому просто життєво необхідно натренувати себе на ввічливу, але рішучу відмову від навішування на вас додаткових, крім вашого основного навантаження, справ і доручень. По-перше, відмовлятись треба відразу, рішуче й категорично, але в той же час чемно й аргументовано. Якщо ж ви засумнівалися із самого початку, ваш співрозмовник відразу ж відчує вашу слабинку й почне або наполягати, або вмовляти, а можливо, навіть і погрожувати. Тому, шановні колеги, ніяких сумнівів-коливань, а відразу рішуче та тверде «Ні! Вибачте, не можу!».

Узагалі ж, будь-яка людина має право сказати «Ні!» без усіляких пояснень. Просто ні - і все. Але в нас, у нашій культурі це, на жаль, не прийнято. У нас треба неодмінно поясняти свою відмову, тому що на ваше «Ні!» відразу ж піде наполегливе «Чому?». Якщо ви зможете ще раз підтвердити свою відмову без усіляких пояснень, приблизно так: «Просто ні. Без коментарів», - це просто чудово. Адже ви не зобов'язані ні перед ким виправдовуватись і поясняти. Але в нашому житті так, на жаль, не завжди виходить. Отже, якщо ви змушені давати пояснення своєї відмови, шукайте незаперечні аргументи, проти яких дуже важко висловити заперечення.

«Жаль, що я не зможу виконати це завдання. Але фізичні сили людини не безмежні. І я відчуваю, що не зможу зробити це добре. Виконати ж його аби як, погано, мені не дозволяє совість. Тому я краще відмовлюсь узагалі, ніж робити щось погано».

По-друге, якщо на вас навішують чергове позачергове завдання і ви не можете відмовитись, то висувайте свої умови й по можливості зніміть із себе які-небудь інші справи. Просто так не погоджуйтесь ні за що.

«Ви хочете, щоб я підготувала виступ дітей на «Останньому дзвінку», але тоді в цьому місяці я не зможу проводити у своєму класі класні години, і батьківські збори теж треба буде скасувати. А в час, що вивільнився, я могла би проводити репетиції з дітьми».

«Добре, я підготую дітей до виступу, але тоді я вас попрошу виступити замість мене з доповіддю на найближчому методичному об'єднанні».

Або можна по-іншому - погодитись на доручення, яке дають вам зараз, і відразу відмовлятись при цьому від усіх наступних.

«Добре, я зроблю цю доповідь і виступлю з нею на конференції. Але більше в цьому навчальному році я навряд чи зможу щось іще зробити на додаток до мого основного навантаження. Тому пообіцяйте, що більше нічого мені доручати в цьому навчальному році не станете. Без вашої обіцянки я не зможу виконати дане доручення, тому що дійсно працюю вже на межі своїх сил».

Не бійтеся завжди все вираховувати, підраховувати й підкреслювати свою участь у тій чи іншій справі. Нашому шкільному начальству треба постійно нагадувати про вже виконане, тому що воно має звичай відразу забувати про вже вами зроблене, даючи нове завдання.

«Я вже двічі в цьому навчальному році готовила виступи дітей. Це було на День учителя й на Новий рік. Тепер чиясь інша черга займатися цим. А коли всі мої колеги теж зроблять це двічі, я знову погоджусь і буду знову готовити виступи дітей. Якщо всі по черзі займаються цим, то я - не заперечую».

Варіанти, звичайно, кожний повинен шукати для себе сам. Їх може бути безліч. Головне, завзято вибудовувати власний захист від навалля нескінченних завдань і доручень.

Якщо на роботі не відмовлятись ні від якихось справ і доручень, то тоді вам, як видно, доведеться відмовитись від свого особистого життя. Тому, шановні колеги, завжди відстоюйте свої інтереси, боріться за свій вільний час до останнього, тому що у школі завжди знайдеться дуже багато бажаючих вас цього особистого часу й, відповідно, відпочинку позбавити. Без боротьби ніколи не здавайте свій особистий час і свій відпочинок. Знаходьте й відпрацьовуйте на життєвих ситуаціях свої методи ввічливої, але рішучої відмови.

ПОРАДА. Створіть на своєму робочому місці максимально комфортні умови праці

Легко радити: «Створіть на своєму робочому місці максимально комфортні умови», але як це зробити в реальному житті? Так, не так-то і просто, але в кожному разі ми повинні мати самодисципліну відпочинку й розслаблення на своєму робочому місці. Звичайно, установити у своєму робочому кабінеті джакузі нам навряд чи вдасться, але ми можемо оточити себе простими дрібницями, які створюють настрій і знімають хоча б у якомусь ступені напругу протягом робочого дня. Постійно під час робочої зміни влаштовуйте собі паузи, хвилини, миті відпочинку, продумані й організовані заздалегідь. Ось кілька простих порад щодо цього.

1) Тримайте в себе на роботі, у шафі, у тумбочці, де завгодно, кілька пар взуття, різного та зручного. Учитель, ведучи уроки, дуже багато часу проводить на ногах. Та й по школі за день ми часом набігаємо пару кілометрів: то в учительську за журналом, то в їдальню, то на інший поверх, то в інше крило школи до завуча або до колеги, і так нескінченно. Наприкінці робочого дня ноги вчителя просто гудуть, але ж не будеш вести останні два уроки сидячи. Адже не скажеш дітям, що з ніг валишся від утоми. Замість цього заведіть для себе одну просту, секретну для всіх інших звичку - міняти взуття протягом робочого дня. Скажімо, першу половину робочого дня ви провели в одній парі взуття, другу половину дня - в інший, тому що на одній зі змін швиденько, потай від усіх, перевзулись. Запевняю вас, цей простий секрет із перевзуванням із вдячністю оцінять ваші ноги.

2) Заведіть собі симпатичний і невеликий за розмірами, а отже, не дуже важкий, термос. Ідея - винахід педагога-новатора Ільїна. Щоранку або напередодні ввечері робіть собі відвар із трав і приходьте на роботу з термосом. На зміні залишіться, по можливості, на самоті хоча б на кілька хвилин і попийте гарячого трав'яного настою. У принципі, нічого страшного, якщо ви будете присьорбувати на перерві чайок з елегантного келиха і при учнях. По-моєму, у цьому немає нічого кримінального. А при перших ознаках першіння в горлі можна приносити на роботу термос із гарячим молоком, з розчиненим у ньому вершковим маслом і медом. Утім, рецептів народних засобів лікування зараз публікується величезна кількість. Тож, як каже Ільїн, «Шукайте свій термос!».

3) Крім того, заведіть у своєму робочому кабінеті електрочайник, баночку з кавою, чайні пакетики тощо. Улаштовуйте собі чайні й кавові паузи протягом робочого дня.

4) Заведіть звичку приносити із собою на роботу горішки та сухофрукти. Два-три горішка, пара ягідок кураги або чорносливу в середині робочого дня із чайком або кавкою піднімуть ваш настрій і, якщо вже не знімуть напруги робочого дня до кінця, то, принаймні, значно послаблять її.

5) Замкніться на перерві на 5 хвилин у своєму робочому кабінеті, роззуйтесь і прямо в панчохах пострибайте на одному місці 30-40-50 разів максимально високо. Навіть це невелике фізичне навантаження допоможе стряхнути частину напруги.

6) Відкрийте вікно та провітріть класну кімнату. Підійдіть до вікна і зробіть двохвилинну дихальну гімнастику. Варіантів такої гімнастики багато. Найпростіші: а) просто максимально глибоко подихайте свіжим повітрям протягом 1-2-х хвилин (тільки не застудіться!); б) подихайте із затримкою дихання - спокійно вдихайте, а видихайте у два рази довше, повільніше; в) подихайте з паузами: вдихнули - пауза, видихнули - пауза, затримка дихання. Учитель повинен за зміну перед наступним уроком відпочити й відновитись. Тому ви просто зобов'язані хоча би п'ять хвилин часу приділити собі, тільки собі, особисто собі. Ви повинні це зробити. Ви зобов'язані це робити постійно, день у день.

7) Обов'язково беріть із собою на роботу свіжі фрукти. Робити це можна навіть і за розкладом, так зручніше: понеділок - яблуко; вівторок - апельсин; середа - банан і т. д. Для цього добрі й овочі - морквина, шматочки сирого (!) гарбуза й листок теж сирої капусти і т. ін., а також будь-які сухофрукти. До речі, саме сухофрукти дають нашому мозку так потрібну йому глюкозу для максимальної розумової продуктивності. Та й узагалі нам потрібна додаткова енергія. Добрі на робочому місці різні горіхи та мюслі. Їх можна з'їдати протягом робочого дня, запиваючи соком, кефіром, ряжанкою. Пакет із будь-яким кисломолочним продуктом не так уже й важко приносити на роботу із собою. Два-три уроки він точно може лежати на вашому підвіконні, цілком обходячись без холодильника. Непогано щодня проковтувати по вітаминці, зараз продається безліч найрізніших. Шукайте свої вітаміни! Добре тримати у своєму робочому кабінеті й пляшечку мінеральної або просто очищеної води, а можливо, і коробочку соку невеликого об'єму. Вишукуйте можливість з'їдати хоча б один фрукт протягом робочого дня. Звичайно, можна брати із собою на роботу й шоколадку, і бутерброд з улюбленою ковбаскою, але фрукти та овочі - обов'язково.

Просто заклик: ні дня без фрукта!

• В англійській мові є прислів'я: з'їдай по яблуку в день, і доктор не знадобиться.

Можна це прислів'я трошки підкоректувати: з'їдай по яблуку в день і перемагай свою лінь!

Заведіть для їжі, яку ви берете із собою на роботу, пластиковий контейнер або пластмасову коробочку відповідних розмірів і щодня приносьте її із собою у свій робочий кабінет. Немає свого кабінету? Улаштовуйте собі чайні, кавові, шоколадні, фруктові паузи у вчительській, їдальні, бібліотеці. А коробку з їжею готовте вдома ввечері напередодні робочого дня, щоб ранком просто взяти її з холодильника та покласти собі в сумку, не витрачаючи на готування всього цього дорогоцінних ранкових хвилин.

8) Знайдіть можливість між уроками зробити собі самомасаж голови. Кінчиками пальців помасуйте волосяне покриття голови до самих коренів волосся. Для цього потрібно 5-10 хвилин часу і, головне, не лінуватись робити це. Немає можливості займатися цим на своєму робочому місці? Усамітніться, зрештою, у громадському туалеті на 5 хвилин. Де завгодно, але робіть це.

• Здорова звичка - здорова натура!

9) Персоналізуйте свій робочий кабінет, внесіть у його оформлення щось особисте, дороге вам: покладіть під скло на своєму робочому столі малюнки своєї дитини; поставте на стіл або книжкову полицю фото ваш рідних і близьких; повісьте на стіні свої грамоти та сертифікати, а також фотографії з випускниками минулих років, з вашими улюбленими учнями; знімки, зроблені на різних класних і позакласних заходах, у поїздках, походах, екскурсіях; розставте, де дозволяє місце, свої улюблені сувеніри та статуетки. Час від часу кидайте свій погляд на все це і пригадуйте щось гарне й добре, що гріє вам душу. Організуйте в себе в кабінеті невелику дошку зі змінюваними плакатами, виписуйте цікаві цитати та філософські висловлювання і поміщайте на цю дошку. Ваші ж учні можуть легко набрати й роздрукувати все це на комп'ютері, вони тепер володіють цим краще за нас, учителів. Протягом робочого дня підійдіть до дошки та перечитайте висловлювання розумних людей, обговоріть їх з учнями. Робіть це більше для себе, а не для виховання учнів. Нехай мудрі думки будуть вашими супутниками в житті.

10) Створіть і постійно підтримуйте у своєму робочому кабінеті красу й затишок. Мені завжди подобалось мати в кабінеті палас на підлозі, трохи осторонь від парт. На ньому добре було за 10 хвилин до дзвінка сісти прямо на підлогу з малятами та програвати казки і сценки, закріплюючи вивчену на уроці нову лексику. Немає такої можливості? Розведіть навкруги живі квіти, вони прекрасно генерують позитивну енергетику, заведіть акваріум з рибками, принесіть із дому (і попросіть про це ж ваших учнів) свої улюблені книги та помістіть їх на книжкові полички поруч із навчальною та довідковою літературою. Одна моя колега втиснула у свій робочий кабінет два м'яких крісла. Але на уроці туди могли сідати тільки учні, які підготували творчий діалог, щоби представляти його всім дітям. А на зміні моя колега сама відпочивала в цих кріслах. Після уроків вона на них же перевіряла учнівські зошити, зручно розвалившись на одному із крісел і витягнувши ноги на іншому. Вона мотивувала це тим, що хребет дуже втомлюється від багатогодинного стояння й сидіння на твердому стільці. Інша моя колега захоплювалась макраме, тож вона розвісила свої улюблені роботи на стінах свого кабінету, а до них англійськими шпильками прикріплювала матеріал, досліджуваний у той момент на уроках, шпильки легко входили в мотузкову основу цих оригінальних стендів, а вона сама із задоволенням міняла навчальний матеріал. Поставте на своєму робочому столі яскраву настільну лампу, розвісьте на стінах гарні бра. Придбайте для кабінету дезодорант повітря зі спокійним, нерізким ароматом.

11) Зберігайте у своєму робочому кабінеті запасну косметичку з мінімальним набором косметики для себе. Утомились? Замкніться у своєму кабінеті, зачешіться, підправте макіяж, підфарбуйте губи, скористайтесь улюбленим дезодорантом або парфумами. Можна зберігати у своєму кабінеті й щипці для завивки волосся, і лак для його укладки. Вам вирішувати, що саме. Усе залежить від того, чим ви зазвичай користуєтесь. Треба організувати подвійний набір простих косметичних і парфумерних засобів у своєму робочому кабінеті та зберігати його в затишному місці, далеко від цікавих дитячих очей. Добре мати дві парасольки: одну - удома, іншу - у своєму робочому кабінеті.

12) Завжди майте на своєму робочому місці медичну аптечку з мінімальним набором добре вам знайомих медикаментозних засобів, що завжди вам допомагають і які ви зазвичай уживаєте. Вони повинні бути у вас під рукою, якщо виникне потреба.

13) Зберіть у своєму робочому кабінеті колекцію улюблених музичних касет. Поставте на зміні касету із класичною музикою. Привчіть своїх учнів або мовчки перебувати в навчальній аудиторії, або залишати її на зміну із дзвінком. Повідомляйте на кожній перерві у своєму кабінеті: «5 хвилин мовчання», «10 хвилин тиші» під час звучання того чи іншого музичного фрагмента. Ми з дітьми любили на перервах ставити касету із записами природних звуків: шум дощу, морський прибій, шум водоспаду, шум вітру, звуки лісу зі співом птахів. Касет і компакт-дисків зараз у продажі безліч. Вибирай - не хочу! Мої учні полюбили робити граматичні контрольні й різного роду тести під касету із записом природних звуків. Дорого купувати все це? Зверніться до дітей і батьків. Замість традиційних букетів і коробок цукерок нехай вам від усього класу чи групи подарують для кабінету касету або компакт-диск із класичною чи заспокійливою розслаблюючою музикою. Я гадаю, якщо ви тільки поясните батькам, навіщо й які касети вам потрібні, через 1-2 роки у вас їх буде ціла колекція. Треба лише все вміло організувати.

Одного разу в мене була просто «скажена» група. Каюсь, так я її про себе називала. І якось не повезло: у суботу нам за розкладом поставили відразу два уроки англійської мови - четвертим і п'ятим уроками. Мені було дуже важко вести уроки в цій групі. Але зовсім нестерпною ставала для мене 15-хвилинна перерва між четвертим і п'ятим суботніми уроками. Із цими дітьми ніяка класична музика не допомагала. Шум моря та крики чайок теж були неспроможні щось зробити. Узагалі ж, це були діти як діти, просто супер-гіпер-екстра-активні. Ну що ж, нормальні рухливі діти. Але що з ними робити 15 хвилин на перерві, я просто не уявляла. Якщо ж ними не займатися зовсім, вони буквально розносили по цеглинках усю школу. Що робити? Стомлювалась я з ними страшенно. Несподіване рішення проблеми мені підказали самі діти. Один раз дівчата принесли у клас якусь касету, на мій погляд, зі «скаженою» музикою, і запропонували мені: «Давайте потанцюємо на перерві!». Спочатку мені ідея здалась дикою. Але потім я так із цими дітьми й танцювала всі зміни протягом трьох років. Дзвінок з одного уроку англійської мови, я прошу їх швидко приготуватись до наступного заняття - уроку домашнього читання - і ставлю їхню касету. І ми всі разом танцюємо протягом 15-ти хвилин перерви. Учні мої щотижня приносили новий запис. Танці ці воістину створили диво. Діти розряджались на перерві, переключалися з англійської мови на фізичну активність і після цього весь наступний п'ятий урок працювали набагато ефективніше. Потім я дітям пообіцяла, що якщо наш урок домашнього читання (той самий п'ятий урок у суботу) пройде організовано та продуктивно, то ми танцюємо ще 15 хвилин після цього уроку. Так ми з дітьми танцювали та вчили англійську. Але що найбільш вразило, я в суботу, ідучи з роботи після уроків і танців, уже не почувала себе такою смертельно втомленою наприкінці цілого трудового тижня, як раніше. З іншою «проблемною» групою я стала на змінах малювати, відразу вивішуючи їхні роботи на стенді у класі. Тож, шановні колеги, шукайте свій термос і свій танець.

Ви все одно втомились? Виходить, мало робили й зовсім мало зробили, щоби втомитись менше. Головне, не треба лінуватись і соромитись у створенні для себе, улюблених, комфортних умов праці. Стомились: то робіть же що-небудь, щоб розслабитись і відпочити. Можливо, у вас не вийде всі п'ять шкільних перерв присвячувати собі й тільки собі. Напевно знайдуться якісь інші невідкладні справи або настирні-настирливі люди, які бажають у вас ці дорогоцінні хвилини відпочинку відібрати. Ну що ж, усі п'ять шкільних змін присвятити собі, власному відпочинку й розслабленню не виходить. Організуйте 2-3 подібні перерви. Або хоча б одну. Це однаково буде краще, ніж жодної. Думайте та дійте!

І не кажіть, що у вас на роботі немає часу хвилину постояти у відкритого вікна, або з'їсти шматочок апельсина, або випити чашечку кави, або кинути оком на улюблені квіти та фотографії. Це не часу в нас немає, це ми - слабкі організатори й бездарні менеджери свого часу, свого робочого дня, свого робочого місця та своїх сил. Шукайте резерви часу та можливості створення хоча б мінімального комфорту на роботі, причому комфорту не тільки фізичного, а й духовного.

А наприкінці робочого дня, уже вдома, можна підбити підсумки: що я зробила для свого відпочинку та для зняття напруги протягом робочого дня? А які ще можливості були мною упущені сьогодні? І в жодному разі не упускайте їх завтра, у ваш наступний робочий день. Пам'ятайте: ніхто не буде піклуватися про ваші комфортні умови праці, про ваш відпочинок і розслаблення протягом робочого дня, крім нас самих. І якщо ви наприкінці навчального року відчуваєте себе або вичавленим лимоном, або загнаним конем, у цьому є велика частина й вашої власної провини. Змінюйте свої звички, у тому числі трудові. Реорганізуйте своє виробниче життя. Постійно й неухильно шукайте резерви відпочинку та зняття напруги. Усе більше й більше переходьте на рейки здорового способу життя та здоров'язберігаючих умов праці. У наш час багато кажуть і пишуть про здоровий спосіб життя і про ці самі умови та технології. Тож давайте створювати в себе на робочому місці комфортний і здоровий спосіб життя та праці вчителя й неухильно йому піддаватись. Причому, як мені здається, не варто починати нове життя з кожного нового понеділка. Не треба різких рухів, глобальних і негайних ламань і великих, крутих змін. Це - складно, це може лише ускладнити наше життя. Давайте працювати над деталями та дрібницями. Адже саме з них будується наше життя. Саме дрібниці нам часом і отруюють усе життя. Отже, вимислюємо для себе милі дрібниці, які б наповнювали нашу щоденну рутину радістю та комфортом.

У мене для вас, учителів, які втомились, немає готового «Рецепта комфортного способу життя й роботи вчителя». Саме ви, ви самі повинні його щодня створювати, постійно шукати та знаходити. У кожного він, цей образ, буде свій. Аби тільки наші втомлені від школи й від нездорового способу життя та праці вчителі перебували в цьому постійному пошуку. І не припиняли цей пошук ніколи. А наш хронічно перевтомлений і постійно перевантажений усілякими навантаженнями організм відповість нам на це подякою у вигляді доброго самопочуття й бадьорого настрою.

Просте побажання. Щодня доставляйте собі хоча б маленькі «приємності». А вже що стосується неприємностей, можете не хвилюватись, знайдеться безліч людей, які їх вам постійно доставляють.

ПОРАДА. Вносіть систему у свою роботу

Якщо у вашій учительській роботі поступово, але неухильно чітко вимальовується система, то й ваші учні будуть більш організовані й успішні, а результати вашої роботи та їхнього навчання будуть значно якіснішими та вищими. Замість того щоби постійно робити учням зауваження й обсмикувати їх, набридаючи дітям багатослівними поясненнями всіляких правил, створіть систему у своїй роботі. А відверто кажучи, завзято створюйте та створюйте її постійно.

Якщо ваші учні знають - щоп'ятниці в них завжди проходить урок домашнього читання, то вам не знадобиться десять разів нагадувати та приносити у клас книги з домашнього читання. І чим чіткішу систему роботи ви створите, тим менше учнів на вашому уроці домашнього читання будуть сидіти без книг.

Коли ж ми самі, учителі, заплутуємо наших учнів - у цю п'ятницю в нас є домашнє читання, наступної п'ятниці його не буде, а надалі «там подивимось» - то й нам самим, учителям, від цього хаосу й повної безсистемності нашої власної праці викладати, а тим більше навчати учнів хоч чого-небудь стає складніше та складніше. Запевняю вас, від безсистемності, спонтанності та нечіткості своєї вчительської праці ви будете страшенно втомлюватися самі й засмикаєте своїх учнів. Від заплутаності, безладності й непередбачуваності вашої роботи як учителя результати дитячої навчальної праці будуть неухильно знижуватись. Ефективність навчання у вашому класі на ваших уроках і вашої задоволеності власною працею будуть украй низькими. А справа вся в системі або безсистемності праці вчителя.

Візьмемо як приклад роботу вчителя з учнівськими зошитами. Учителі-практики знають, скільки часу, сил і нервів віднімає в нас ця праця. Спробуйте змусити наших учнів вести акуратно протягом усього навчального року або хоча б однієї навчальної чверті з вашого предмета, та ще й різних: робочий зошит, зошит для конспектів, зошит для тестів і контрольних робіт і т. д. Якщо ми, учителі, не створили у своїй навчальній аудиторії чіткого режиму робочого часу, цілком зрозумілу навчальну програму та нашу власну систему роботи з учнівськими зошитами, то, будьте впевнені, в основної маси наших учнів зошитів цих не буде взагалі, навіть якщо при цьому ми будемо їм постійно говорити про необхідність наявності робочого зошита учня у класі.

Розробіть свої (хоча, чому свої, цілком можна скооперуватися зі своїми колегами в цьому питанні) прості та чіткі правила й неухильно впроваджуйте їх. Наприклад, правила роботи з учнівськими зошитами:

• Два-три рази на тиждень учитель бере учнівські робочі зошити на перевірку.
• Якщо в зошиті учня не зроблена робота над помилками попереднього письмового завдання, то наступна робота, нехай і акуратно виконана учнем, учителем не перевіряється, а автоматично виставляється незадовільна оцінка.
• Раз на місяць учитель виставляє оцінку за ведення робочого зошита, яка йде в журнал.
• Раз на півріччя завуч школи перевіряє учнівські зошити та ставить свої оцінки за їхнє ведення. Ці оцінки також переносяться вчителем у журнал.
• На останніх батьківських зборах за підсумками чверті вчитель роздає учнівські зошити з виставленими там оцінками за їхнє ведення, позначками та своїми зауваженнями батькам учнів.
• Інформація про перелік зошитів, які повинні вести учні з вашого предмета, вивішена на стенді в кабінеті. Наприклад: два тонких робочих зошита в лінійку; один загальний товстий зошит (з будь-якими лінійками) для конспектів і лекцій із граматики; один загальний товстий зошит з домашнього читання; один тонкий зошит у лінійку для тестів і контрольних робіт, що зберігається в навчальному кабінеті; товстий зошит з підготовки до іспитів.
• За всі зошити раз на півріччя учні одержують оцінки за їхнє ведення, які виставляються в журнал.
• На підсумковому заліку наприкінці чверті учень повинен приходити із загальним зошитом, що містить усі конспекти та лекції з вивчених тем.

Шановні колеги, не накопичуйте гори неперевірених учнівських зошитів. Краще їх перевіряти системно, адже, крім вас, їх усе одно перевіряти більше нікому. Не можете постійно перевіряти зошити своїх учнів, не вистачає на це ні часу, ні сил? А чому учні повинні постійно виконувати завдання, які ви їм задаєте? У них що, час і сили безмежні? Відчуваєте, що «зашиваєтеся» з перевіркою учнівських зошитів, задайте більше усних завдань, ніж письмових. У крайньому випадку влаштуйте прямо на уроці самоперевірки зошитів самими учнями.

Зрозуміло, у кожного вчителя буде свій перелік необхідних для учнів зошитів з його предмета. І в кожного будуть свої правила роботи з учнівськими зошитами. Навіть не так важливо, які саме правила ви заведете. Важливо, щоб ви заведені правила неухильно виконували і щоб із цих простих правил вимальовувалась чітка, логічна, струнка й добре продумана система навчання у вашому класі з вашого предмета.

Якщо ж у вас немає правил роботи з учнівськими зошитами і система вашої вчительської праці не складається й не виходить, то не чекайте від своїх учнів добрих результатів навчання та не вимагайте від них ніяких зошитів узагалі. Розумних зошитів, за якими можна було б дійсно вчитись, у них не буде, тому що ми, дорослі, виявились безглуздими і не зуміли розумно й чітко організувати цю роботу з дітьми, не змогли ясно та зрозуміло їх цього навчити. То що ж ми хочемо від дітей? Нам наші учні віддячать тим же хаосом, тією же безсистемністю та плутаниною: то приніс у клас робочий зошит, то не приніс; то зробив роботу над помилками, то забув; то здав зошит на перевірку, то не здав.

Це був лише приклад з учнівськими зошитами. А чітка та зрозуміла для дітей система повинна простежуватись у нашій учительській праці в усьому: у проведенні письмових контрольних і тестів, в організації позакласних заходів, у нашій роботі з батьками учнів, у проведенні усних заліків, у перездачах учнями поганих оцінок, у нашій подачі нового навчального матеріалу, в його закріпленні, повторенні й відпрацьовуванні тощо. До речі, було би просто чудово, якби ми, учителі, залучали до створення й розробки системи нашої шкільної роботи самих учнів, а також їхніх батьків. Ми цілком могли б обговорювати та приймати з учнями наші правила, які потім мають неухильно дотримуватись і ними, і нами. Чому ми боїмося залучати дітей до цього процесу шкільної законотворчості?

Поки ж у нас із вами, шановні колеги; немає стрункої системи й чіткої продуманості в нашій учительській праці, ми будемо страшенно втомлюватись від цієї безсистемності, безглуздості та плутанини, а учні наші, на жаль, будуть показувати низькі результати.

ПОРАДА. Боріться з нудьгою на уроці, або Чарівництво творчості

Нудьга на уроці - один з найбільш неприємних і важко переборних недоліків нашої вчительської праці. Ми вчимо довго й нудно. Постійно вести боротьбу з нудьгою - завдання кожного вчителя. Адже нудьга різко знижує ефективність будь-якого найрозумнішого та корисного уроку. Мені пригадується відомий психологічний експеримент. У різних кімнатах посадили без годинників двох людей. Одному було сказано просто сидіти на стільці, нічого не робити й чекати. Іншому були дані різні цікаві завдання для виконання. Як потім з'ясувалось, перший утомився більше, і йому здалось, що він провів у кімнаті набагато більше часу, ніж інший. Так і наші учні, вони більше втомлюються від байдикування та нудьги, ніж від завдань, тим більше цікавих і змістовних. Так і ми самі у своєму житті.

Нудно й важко на уроці буває не тільки учню, а й самому вчителю. Вірніше, якщо вчителю на уроці нудно, то й учню теж. Що ж робити? Напевно, майже в кожного вчителя є свої маленькі винаходи та секрети, як боротися з нудьгою на уроці. І ще. У нашій школі завжди діяло положення, за яким учень успішний, якщо здатний відтворити матеріал і думку вчителя. Але чи достатньо тільки повторення програмного матеріалу підручника, щоби стати дійсно освіченою людиною, навчитись мислити самостійно, а також аналізувати ту чи іншу ситуацію та приймати відповідальне рішення?

Розвиток винахідницьких і творчих здібностей учня на звичайному шкільному уроці багаторазово збільшує ефективність самого уроку, створює умови для розкриття та розвитку особистості учня, стимулює розумову діяльність школяра. Спочатку, коли учні приходять на перший урок з нового для них шкільного предмета, вони сповнені ентузіазму й інтересу. Вони хочуть учитись і вивчати новий для них шкільний предмет, практично кожний з них. Діти беруться за цю справу з великим бажанням. Потім з'являються втома й нудьга. Інтерес до предмета падає, результати навчання погіршуються. Давайте, шановні колеги, працювати над усуненням нудьги на наших звичайних шкільних уроках, ставлячи за мету не тільки навчання того чи іншого програмного предмета, а й розвивати винахідницькі та творчі здібності учнів через предмет, який вони досліджують, а ми викладаємо. Давайте при цьому працювати творчо, перемагаючи нудьгу на уроці. Я - не теоретик-методист, а вчитель-практик. Запропоновані прийоми прості, але неодноразово апробовані на різних учнях.

Оскільки я - учитель англійської мови, то мої приклади будуть, природно, з мого предмета. Але важливі не конкретні приклади, а ідея. Адже кожний учитель може успішно боротися з нудьгою на власному уроці та творчо працювати зі свого предмета.

Для початку запам'ятаємо стратегічний принцип: до будь-якого завдання - обов'язково творчий підхід.

Приклад перший. Робота над діалогами. Програма пропонує дітям заучувати напам'ять іноземною мовою величезну кількість найрізніших діалогів. Узагалі наші шкільні програми та методики змушують учнів багато чого вчити напам'ять, чисто механічно відтворюючи підручник. Це - важко й нудно для школярів. Справою вчителів саме і є спростити для учнів процес завчання й засвоєння навчального матеріалу. А якщо буде простіше та цікавіше вчитись нашим учням, то нам, учителям, стане набагато легше працювати, і праця наша виявиться набагато ефективнішою. Візьмемо найпростіший діалог з підручника.

Ось він:

- Вибачте.

- Так.

- Не могли б ви сказати, котра година?

- Звичайно. Зараз четверта.

- Дякую.

- Немає за що.

Цей самий найпростіший діалог можна розіграти та представити по-різному, щоб учням було простіше його заучувати напам'ять і цікавіше прослуховувати у класі, адже після розучування дітьми діалогу ми, учителі, повинні вислухати усну відповідь кожного учня. Ідеї та ролі можна дітям підказати. А якщо вони звичні до творчості й фантазування, то самі вимислять багато оригінальних варіантів. Отже, той самий діалог кожна пара представляє по-своєму.

Перша пара. Дві школярки квапляться до школи, біжать, зіштовхуються одна з одною, вимовляють діалог, дивляться на годинники, потім розбігаються.

Друга пара. Хлопчик знайомиться з дівчинкою, звучить діалог. Хлопчик дарує дівчинці квітку, і вони ідуть разом.

Третя пара. Ляльковий театр. Учні вимовляють діалог, сховавшись під парту. Говорять ляльки. Або діти вдягають маски.

Четверта пара. Дівчинка розмовляє зі своїм собакою. Вона грає свою роль і роль собаки.

П'ята пара. Розмова двох ділових людей по телефону. У школярів у руках трубки.

Шоста пара. Діти представляють цей діалог у вигляді «Jazz Chant». Діалог виконується ритмічно під звук бубна.

Коли звичайний діалог заучений дітьми вдома напам'ять, роботу над ним можна продовжити творчо. Даємо завдання учням: розширити діалог, додавши 5-6 своїх реплік, залежно від ситуації.

Приклади розширених діалогів

І варіант: дві школярки.

- Вибач.

- Так?

- Не могла б ти мені сказати, котра година?

- Звичайно. Зараз четверта.

- Ой, настав час іти до школи. Я не можу спізнюватись. Наш учитель такий суворий.

- Хіба ти не знаєш, учитись ніколи не пізно.

- Мабуть, не пізно, але ...

- Крім того, є така приказка: «Краще пізно, ніж ніколи».

- І все ж таки до школи краще не спізнюватись. Я повинна йти. Дякую. До побачення.

- Немає за що. Побачимось.

ІІ варіант: хлопчик знайомиться з дівчинкою.

- Вибач.

- Так?

- Не могла б ти мені сказати, котра година?

- Звичайно. Зараз четверта.

- А це - тобі.

- Ой, яка гарна квітка. А я так люблю квіти! Дякую! Як тебе звати?

- Борис.

- А мене Кароліна.

- Я збираюся сьогодні ввечері піти в кіно. Чи не підеш ти зі мною, Кароліна?

- Звичайно.

- О'кей, давай зустрінемось тут близько шостої.

- Вирішено. До зустрічі.

- Бай.

ІІІ варіант: Червона Шапочка зустрілась у лісі з Вовком.

- Вибач, Червона Шапочка.

- Так, містере Вовк?

- Не могла б ти мені сказати, котра година?

- Звичайно. Зараз четверта.

- Дякую. Настав час обідати. Побіжу з‘їсти що-небудь смачненьке, якщо впіймаю.

- А мені треба йти відвідати свою бабусю, містер Вовк.

- Ну що ж, до зустрічі, Червона Шапочка.

- До побачення, містер Вовк.

IV варіант: дівчинка розмовляє зі своїм іграшковим собакою, озвучуючи обидві ролі.

- Гав! Вибач, Олена!

- Так, Боббі?

- Не могла б ти мені сказати, котра зараз година?

- Звичайно. Дванадцята.

- Дякую.

- Немає за що.

- Олена, у мене таке почуття, що вже прийшов час мого бранча.

- А що таке бранч, Боббі?

- Ну, бранч - це сніданок і ланч, разом узяті.

- Боббі, як тобі не соромно! Адже ти їв дві години тому.

- Усе нормально, Олена. О дев‘ятій годині я звичайно снідаю. О десятій годині в мене ланч. Обідаю я завжди о другій годині. А зараз 12 годин, саме час бранча.

- Ти - просто ненажера, Боббі!

- Гав!

V варіант: телефонна розмова двох ділових людей.

- Слухай, Білле.

- Так, Джеку?

- Не міг би ти мені сказати, котра зараз година?

- Звичайно. Четверта.

- Дякую.

- Немає за що.

- А брифінг у нас о п'ятій чи о шостій?

- О п'ятій. Дивись, не спізнюйся.

- Добре.

Усі вищенаведені приклади були придумані моїми учнями-третьокласниками самостійно після одержання ними завдання «Творчо розіграйте діалог з елементами костюмів». Я лише допомагала дітям перекладати деякі фрази англійською мовою. До речі, тому що допомагала у створені творчих діалогів я своїм учням на перервах, до й після нашого уроку, то час занять англійською мовою в них автоматично та якось непомітно для учнів збільшився на 30 хвилин (дві шкільні перерви). Але діти не тільки не переживали з цього приводу, а навпаки, були вкрай задоволені. Їм це завдання зовсім не важко було виконувати, вони не стомились. Навпаки, їм було цікаво; вони були залучені до процесу творчості, їхня розумова діяльність різко активізувалась, а гальмуючий розумовий процес і нудьга геть кудись поділись. До речі, необхідний за програмою для заучування діалог вивчався дітьми легко, якось сам собою, причому вони запам'ятали його більш складний, розширений варіант. Пізніше ми з цими учнями показали придумані та розіграні ними діалоги в усіх інших англійських групах третіх класів і навіть на батьківських зборах.

Коли учню цікаво, коли він творить, шукає й вимислює, він не втомлюється, незалежно від того, наскільки складне завдання та скільки часу потрібно на його виконання. Мої учні й не помітили, що, за підсумком, виконали набагато більш складне завдання, ніж пропонувала їм програма, витративши на це більше часу, ніж звичайно. До речі, і вчителю тоді працюється набагато легше, а ефективність його праці незмірно підвищується.

Приклад другий. Активне рольове вивчення будь-якої програмної теми замість пасивного механічного зазубрювання.

Прийом простий - яку тему вивчаємо, такі й ролі учнів. Наприклад, тема «Охорона природи», або «Екологія». Можливі ролі учнів:

Роль перша «Я - пташка. Урятуйте мене, люди».

Роль друга «Я - планета Земля. Я в небезпеці».

Роль третя «Я - квіточка. Не рвіть мене, люди».

Роль четверта «Я - оленятко Бембі. Не треба на мене полювати».

Або:

«Я - озоновий шар Землі. Вона - хімічне підприємство. Він - озеро» і т. п.

На мій погляд, подібні ідеї підходять не тільки для уроків іноземної мови. Вони добрі й для біології, екології, географії, а можливо, для літератури, і навіть для уроків праці.

Індивідуальні картки із завданнями-ролями роздаємо заздалегідь. Обговорюємо можливий текст виступу й можливі елементи костюма. Діти найчастіше вимислюють і фантазують краще за нас - дорослих. Наприклад, я призначила хлопчика бути бджілкою Біллі з казки «Бембі». Так він сам вимислив, із чого зробити крила - вирізав їх із прозорих пластикових пляшок з-під мінеральної води. Дивлячись на ці дивні крила, я подумала: як важливо не обрізати нашим учням крила, а навпаки, створювати для них ситуації творчості й успіху, коли б у них виростали крила. І наші учні неслися б на наш урок як на крилах.

Або тема «Моя квартира». На уроці ми всі - різні меблі. Але не прості шафи, стільці, столи, а зі своїми характерами й капризами. Картки із завданнями-ролями можна дати заздалегідь, а можна на початку уроку. Варіантів гри може бути багато. З уроку в урок ми розширюємо свій лексичний запас із досліджуваної теми. На одному уроці ми - шкільні меблі. На іншому уроці ми - домашні меблі. На третьому - стародавні меблі середньовічного замка тощо. Отже, кожний із предметів меблів на нашому уроці стає одушевленим і представляє себе. А потім учитель утягує їх у світську бесіду або в палку суперечку чи просто в обмін думками з ряду проблем.

Наше традиційне завдання «Опиши свою квартиру» не дуже цікаво виконувати, а потім прослуховувати у класі, якщо учень просто перераховує, що в кімнаті, методично описуючи меблі, що є в них. Задаючи домашній твір, можна попросити учнів внести в їхню розповідь якусь родзинку. Нехай у творі буде не перерахування меблів і кімнат, а нехай там буде переданий характер її речей-мешканців. Нехай буде інформація про улюблену кімнату або куточок. Нехай учні особливо відзначать, що відрізняє їхню квартиру від інших.

Тема «Місто». Можливі ролі учнів: я - метро, я - центральна площа міста, я - пересічний мешканець міста, я - бездомний собака цього міста й т. п.

Тема «Книги в нашому житті». Усі ми - книги в бібліотеці. А деякі з нас - книжки-інваліди.

Давайте фантазувати та творити самі, неодмінно залучаючи до цього процесу школярів. Нехай наші учні відтворять себе і кониками, і диванами, і принцами, і настільними лампами. Варіант гри: ту саму роль грають два учня, один - оптиміст, інший - песиміст. Можна придумати й третю роль - безпросвітний скиглій-страждалець. І взагалі, ролей може бути скільки завгодно і яких завгодно. Можна призначити заздалегідь, хто є хто. А можна й відразу на уроці. Подібні ігри відкривають простір для ініціативи та творчості, а отже, сприяють особистісному росту дитини. І головне, при цьому ми ще й ефективно навчаємо навчального предмета, у цьому випадку іноземної мови.

Приклад третій. Міркування над цікавими цитатами та висловами: робота над проблемними питаннями з будь-якої досліджуваної теми й узагалі філософствування учнів на шкільних уроках.

Зазвичай, працюючи над приказкою, ми відпрацьовуємо фонетику, а потім просимо учнів скласти ситуації, що ілюструють дану приказку. Ставлячи ж учням запитання з досліджуваної теми, ми найчастіше ставимо такі, на які необхідно механічно відтворити матеріал підручника. Шановні колеги, розповідаючи дітям про війну 1812 року, будь ласка, не запитуйте їх, у якому році була ця війна. Давайте дамо школярам з кожного шкільного предмета можливість пофілософствувати, поміркувати, пошукати відповіді, які зовсім не очевидні, а, навпаки, глибоко приховані, і до них ще треба додуматись, напружуючи свій мозок. Можливі найрізніші цікаві завдання з цього приводу. Наприклад, пишемо на дошці три варіанти китайської приказки.

Перший варіант: я роблю і забуваю, я слухаю та запам'ятовую, я бачу та розумію.

Другий варіант: я бачу й забуваю, я роблю й пам'ятаю, я чую та розумію.

Третій варіант: я слухаю й забуваю, я бачу й запам'ятовую, я роблю й розумію.

Завдання учням: визначити, який варіант приказки - правильний і чому. Клас ділиться на пари або на маленькі групи. Учні обговорюють приказку й готовлять відповідь з обґрунтуванням. А ви самі, шановні вчителі й педагоги, яка наша правильна відповідь? (Відповідь: третій варіант - це оригінальний китайський вислів.) Нехай учні пояснюють, чому. Китайська приказка підкреслює важливість текстової опори для запам'ятовування й ефективність навчання через практику. А нам, учителям, до речі, ця приказка цікава з точки зору методики викладання.

На мій погляд, давно настав час руйнувати нашу шкільну традицію, коли всі учні сидять мовчки, а говорить лише одна людина. Нехай учні працюють групами, бригадами, командами. Дайте їм можливість активно обговорювати й міркувати, шукати відповідь та осмислювати. А їжу для міркування повинні їм підкидати саме ми, учителі. І що це за уроки літератури, історії, біології, географії, нехай вибачать мене викладачі цих предметів, на яких основна маса школярів тихо сидить і мовчить. Хіба нам це потрібно від наших учнів? Хіба ми, учителі, не повинні їх навчити мислити й міркувати, шукати правильні відповіді на дійсно проблемні запитання й аргументовано захищати свою точку зору? По-моєму, саме філософствування учнів; спроби знайти відповіді на «гострі» запитання, які, можливо, однозначних відповідей і не мають; завдання на осмислення й обговорення цитат і висловлень великих людей, з пошуком їхнього глибинного змісту та польотом думки школярів у процесі цього пошуку, найбільше підходять для звичайних наших уроків із найрізніших шкільних предметів.

Шановні вчителі-предметники, давайте відходити від нудної методики викладання, коли говорить один учитель, а учні лише сидять, мовчать і слухають. Це - не ефективна методика викладання. Це - результативний спосіб навчання. Адже, як ми зрозуміли з китайської приказки, - «Я слухаю і забуваю». Учень має активно та творчо брати участь у процесі навчання, напружено мислити, шукати відповідь, міркувати. Тоді йому не буде нудно, і результати такого навчання різко підвищаться.

Ще одним цікавим видом роботи із приказками, висловленнями та цитатами може бути їхня оригінальна зміна з їхнім наступним обговоренням, філософствуванням школярів. Учні із задоволенням займаються цим. Приклади, придумані учнями на різних уроках із різних тем (спочатку дається англійський вислів у перекладі на рідну мову):

1. Учитись ніколи не пізно.

Жити ніколи не пізно (тема «Наркотики»).

2. Не вчи вченого.

Не вчи вчителя, коли вчитель навчає тебе (тема «Шкільне життя»).

3. Справи говорять голосніше, ніж слова.

Одні люди говорять голосніше, ніж інші (тема «Манери»).

4. Якщо життя підсуває вам лимони, зробіть із них лимонад.

Якщо життя підсуває вам англійські книжки, прочитайте їх.

Якщо життя підсуває вам суворих учителів, подякуєте їм.

Якщо життя підсуває вам суворих батьків, слухайтесь їх.

5. Життя повне кактусів, але це зовсім не означає, що ви повинні на них сідати.

Шкільне життя повне «двійок», але це зовсім не означає, що ви маєте їх одержувати.

Життя повне занепокоєнь, але це зовсім не означає, що ви самі маєте ці занепокоєння викликати.

Життя повне конфліктів, але це зовсім не означає, що ви маєте їх провокувати.

Тести школярів повні помилок, але це зовсім не означає, що ви зобов'язані допускати їх.

Практичним виходом такого виду роботи може стати саморобний збірник-цитатник приказок і висловлень, можна зробити його з ілюстраціями.

Для стимулювання спілкування учнів на будь-якому шкільному предметі й боротьби з нудьгою на уроці відмінно підходить обговорення цікавих цитат і висловів. Наш клас перетворюється на дискусійний клуб. Або ми ведемо «ток-шоу» англійською мовою. Або влаштовуємо «теледебати» прямо на уроці з будь-якої навчальної теми. Звичайно, сценарій подібного уроку вимагає ретельного попереднього обмірковування та підготовки, але ж наскільки підвищується активність дітей, а, отже, й ефективність уроку!

Тема «Моя родина»

1. Родина - це один із шедеврів природи.

2. Краще, що батько може зробити для своїх дітей, це - кохати їхню матір.

3. Нам ніколи не осягнути батьківської любові доти, доки ми самі не станемо батьками.

4. Найкращий спосіб виховати дітей добрими - це ростити їх щасливими.

Тема «Життя та навчання»

1. Є тільки одна людина, яка несе всю відповідальність за твоє майбутнє, це - ти сам.

2. Найбільш велика помилка, яку ти можеш зробити, - це думати, що ти вчишся для когось іншого, а не для себе.

3. Якщо ти будеш брати участь у гонці та фінішуєш останнім, ти все одно випередиш тих, хто в гонці взагалі не брав участь.

4. Труднощі - сходи, що ведуть до успіху.

5. Ніколи не говори «Умираю!», перш ніж умреш.

6. Людина, яка не робить помилок, зазвичай нічого не робить.

7. Ви не можете нікого нічому навчити, ви лише можете допомогти людям учитись.

8. Дай людині рибину, і ти нагодуєш її на день. Навчи людину рибалити, і ти нагодуєш її на все життя.

Тема «Дружба. Мої друзі»

1. Краще не мати золота, ніж не мати друзів.

2. Друг - це той, хто знає про тебе все й після цього тебе не залишає.

3. Паркани мають бути навіть між добрими друзями, але в парканах повинні бути великі дірки.

4. Друг - це людина, з якою ти насмілюєшся бути чесним.

5. Друг - це той, хто повірить у тебе до того, як ти сам повіриш у себе.

6. Дружба подвоює нашу радість і ділить надвоє наш сум.

Вищенаведені цитати та цікаві вислови зібрані нашими учнями при відвідуванні американських шкіл. Дуже часто подібні вислови супроводжуються малюнками гумористичного характеру або яскравими сюжетними фотографіями. Такі плакати зустрічають американських школярів на кожному кроці у школі.

Чому в нас так популярні в усіх навчальних предметах монологічні висловлювання - спочатку вчитель довго й нудно щось пояснює, потім викликає відповідати учня, який так само довго й нудно відтворює почуте чи прочитане в підручнику. Але ж монолог - це тільки один вид усного висловлення. До речі, навіщо втретє повторювати у класі те, що вже було розказано вчителем і прочитано школярами вдома в підручнику самостійно? Мало хто із присутніх у класі учнів буде уважно слухати те саме втретє. У найкращому разі школярі будуть сидіти тихо, роблячи вигляд, що слухають. Але ж вони при цьому будуть перебувати в абсолютному спокої, у повному пасиві.

Давайте спробуємо урізноманітнити усні відповіді учнів, відійшовши від традиційного для нас режиму «Один говорить, а всі інші слухають». Тут, по-перше, доведеться відійти від конкретних запитань наприкінці навчального параграфа, тому що ці запитання та завдання найчастіше й вимагають від школярів чисто механічного відтворення викладеної в параграфі підручника теми. Не треба нам цього! Вірніше, тільки цього нам занадто мало. Це - досить примітивно для зростаючої та мислячої людини. Учителю доведеться поламати голову та придумати цікаві, а можливо, і каверзні запитання з навчальної теми, якщо, звичайно, ви дійсно хочете оголосити війну нудьзі на уроці й максимально активізувати розумову діяльність своїх учнів. Відповідати на ці цікаві та проблемні запитання можна в різному режимі.

Варіанти завдань за цитатами та висловленнями, а також під час обговорення у класі будь-яких навчальних програмних тем:

1. Вислови свою думку з даної теми (питання) протягом 2-3-х хвилини. (Монологічна мова учня, але не з відтворенням тексту підручника або лекції, а з висловленням власної думки.)

2. Обміняйся думками з даного питання з одним зі своїх однокласників. (Діалогічна мова, діалог - обмін думками двох учнів у присутності всього класу.) Чому в нашій школі діалоги шануються тільки на уроках іноземної мови? А чому не можна взяти цей вид висловлення на всі інші предмети? Відразу важко? Можна заздалегідь підготувати учнів із протилежними точками зору й улаштувати на звичайних шкільних уроках літератури, історії, біології, географії та інші діалоги. Спробуйте! Це цікаво!

3. Дебати у групі. Клас ділиться на кілька груп, у яких і відбувається обговорення проблемних питань. Звичайно, якщо ми дамо додому завдання на чисто механічне відтворення тексту підручника, то тут і обговорювати нема чого. Тож не обмежуємось такими примітивними завданнями. Тут учителю доведеться, засукавши рукава, ще вчити учнів правилам ведення дебатів, умінню вибудовувати аргументований доказ своєї точки зору, умінню слухати опонента й коректно вести суперечки, висловлювати та захищати думку всієї команди, а не тільки свою особисту. Тоді можете собі уявити, яку перемогу ми, учителі, одержимо, коли цьому всьому навчимо своїх учнів! І коли в нас на уроці відбудуться дійсні дебати із тих самих дійсних проблемних запитань! Ось тут уже точно не до нудьги буде! І активна залученість школярів у розумову діяльність буде максимальною. Крім того, учні набудуть безцінні соціальні навички ділового спілкування. Ось це навчання!

При роботі над цитатами та цікавими висловленнями, а також під час обговорення проблемного питання з досліджуваної теми можна використати яскраві плакати, що ілюструють обговорюваний вислів. Тут важливий ефект несподіванки. Не варто вивішувати плакат із цитатою або запитанням заздалегідь і на весь урок. Якщо немає готових плакатів, то їхнє виготовлення - це ще один вид творчого завдання для учнів. І знову тут добра командна робота. Наприкінці чверті, семестру або навчального року можна зробити виставку саморобних плакатів із цікавими цитатами та фразами, а також невирішеними проблемними питаннями та філософськими висловленнями або розвісити кращі з них по всій школі. Іншим творчим завданням для учнів може бути таке: знайти чи придумати самим проблемну «цитату дня» з досліджуваної теми або сформулювати «найважливіші» питання з досліджуваної теми, можна оформити все це у вигляді плаката з малюнками та ілюстраціями.

Тож, шановні колеги, шукайте свою цитату, цікавий вислів і ставте перед своїми учнями якнайбільше проблемних і важко розв'язуваних питань. Навіть не так уже й важливо, яких саме, аби тільки вони пробуджували думку, розбурхували уяву ваших учнів та активізували когнітивні процеси в їхніх головах.

Але пам'ятайте, що все це - не для розваги, а лише навчання задля!

Приклад четвертий. «Солодкі», «пісенні», «малювальні» та інші уроки, а також «телеуроки», «радіоуроки», «кіноуроки» та «газетно-журнальні уроки».

Багато вчителів зі своєї практики знають, що дуже важко працювати в останній навчальний день перед канікулами або у святкові дні (14 лютого, 31 жовтня та ін.), які вихідними не є. Ще важче учням учитись у такі дні, особливо на нудних і нудотних уроках. Такі уроки можна і потрібно зробити незвичайними, такими, що запам'ятовуються, й корисними з точки зору освоєння навчального предмета.

Останній урок півріччя або навчального року можна зробити «Солодким уроком» із невеликим застіллям або чаюванням. На подібних уроках ми з учнями не просто їмо солодощі й п'ємо чай, а вивчаємо та розігруємо манери поведінки англійців за столом. Або вивчаємо на практиці, як приготувати дійсний англійський чай і чим відрізняється «англійський сніданок» від «континентального сніданку». Єдина умова - урок проходить повністю англійською мовою. На подібних уроках вам не обійтись без допомоги батьків учнів. Але, на мій погляд, батьки ніколи не відмовляться допомогти вчителю в гарній, добрій і цікавій справі. Батьки моїх учнів, у всякому разі, за 21 рік роботи у школі мені жодного разу в допомозі такого роду не відмовили. Дякую їм!

Урок можна зробити й «малювальним», аби тільки він залишався інформативним і пізнавальним для учнів. Кожен «малювальний урок» присвячується якійсь певній темі. На початку подібного уроку представляємо учням інформацію на обрану нами тему. А потім діти починають малювати. Наприклад, урок проходить 14 лютого. Розповідаємо учням про День святого Валентина та про традиції, з ним пов'язані, або прослуховуємо заздалегідь підготовлені повідомлення учнів. Потім малюємо свої «валентинки». «Малювальний урок» можна провести й 31 жовтня. Спочатку слухаємо повідомлення про Хеллоуїн, потім малюємо символи цього свята. Роздаємо учням трафарети гарбузів, примар і т. п. Пички кожний (або кожна бригада) малює свої. Можливі й інші завдання. Наприклад, намалюйте комікс-страшилку або складіть ілюстрований довідник запахів і примар і т. д. Потім із кращих робіт учнів організовуємо виставку в кабінеті англійської мови або у шкільному вестибюлі. Можливе також виготовлення цілого дитячого журналу, повністю складеного з робіт учнів англійською мовою та їхніх малюнків на певну тему. Запевняю вас, краще пити чай із солодощами або малювати весь урок, при цьому активно та творчо щось дізнаючись, ніж знемагати від нудьги, раз у раз нишком поглядаючи на годинники в нервовому очікуванні дзвінка із цього останнього перед канікулами (святами) заняття.

Урок, що проходить 24-25 грудня, теж можна (і треба!) зробити незвичайним. Після інформації про католицьке Різдво виготовляємо свої різдвяні листівки. На дошці пишемо різні варіанти різдвяних поздоровлень (або вивчаємо наявні різдвяні листівки від іноземців). Учителі вибирають варіант, що сподобався їм, і переносять його на свою листівку, а можливо, складають і свої поздоровлення у віршах. З виготовлених учнями валентинок, різдвяних листівок, гарбузів і т. п. улаштовуємо потім невелику (або майбутню) виставку у класі (чи школі). А можна випустити саморобний тематичний журнал. При цьому в жодному разі не забуваємо про оформлення свого кабінету перед улюбленим незвичайним уроком. Для цього можна використати творчі роботи учнів попередніх років, які краще акуратно зберігати в папках.

Діти люблять і «пісенні уроки». На такому уроці можна не тільки переспівати всі пісні, вивчені за рік, а й улаштувати оригінальні музичні змагання. Клас ділимо на кілька поп-груп. Даємо їм різні завдання. Наприклад, інсценувати пісню (кожній групі - різні пісні) або проспівати пісню з рухами, або проспівати пісню про кохання і т. п.

Ще одна незвичайна форма уроку - «Знімаємо фільм», ми називаємо його «кіноурок». «Знімати» фільм можна практично з будь-якої досліджуваної теми або тексту. Цікаво зробити кілька «кіноверсій» того ж самого навчального матеріалу. Формуємо кілька «кіностудій». У кожної з них - свій режисер. Даємо учням заздалегідь (або прямо на уроці, залежно від підготовленості учнів) картки із завданнями. Наприклад, «знімаємо» той самий уривок «Бембі дарує мамі мед на день народження» з казки «Бембі» в різних варіантах. Цей уривок ми зазвичай читаємо й обговорюємо з учнями на уроках домашнього читання за програмою школи з поглибленим вивченням англійської мови. Кожна «кіностудія» вносить до уривку щось своє.

Перший варіант: музична комедія. Усі персонажі (бджілки, метелики, олені та ін.) співають, сміються та радіють. Усі дружать і живуть щасливо.

Другий варіант: трилер. Пташка ловить і з'їдає метелика. Ховрашок полює за коником. Мама й Бембі ховаються, за ними погоня. Усюди відчувається небезпека.

Третій варіант: детектив. У Бембі вкрали гроші. Йому немає на що купити подарунок мамі. Бембі вирішує звернутись по допомогу до своїх друзів - бджілок. А у бджіл украли квіти, і бджілку Біллі поранено в перестрілці. У нього перебите крило. Поздоровлення мами ледве не зривається.

Четвертий варіант: Британська телерадіомовна корпорація (ВВС) знімає одну із серій фільму «Світ природи». Показано життя лісу та його мешканців із короткими науковими коментарями.

Варіантів може бути багато. Діти складуть і рок-оперу, і поему. Треба тільки втягнути їх у процес творчості.

Або такий вид завдання при роботі з оригіналами фільмів англійською мовою. Робимо заздалегідь аудіозапис одного чи кількох діалогів (епізодів, фрагментів, сцен тощо) якогось відомого англомовного фільму. Можливо, фільм був переглянутий учнями раніше на наших уроках. Спочатку просто прослуховуємо запис у класі, при необхідності робимо це кілька разів. Потім просимо учнів мовчки, тільки мімікою, «грати» під цей запис. Якщо обрані нами діалоги та сцени з фільму занадто складні, то можна дати таке завдання заздалегідь двом-трьом парам учнів. Потім «переглядаємо» на уроці різні уривки відомого англомовного фільму. Наступний етап нашої роботи над фільмом такий: ставимо відеокасету з уже відпрацьованими діалогами та фрагментами, але звук виключаємо. Фільм іде, а озвучують його наші учні. Це й буде жива робота над живою розмовною мовою. І взагалі, якнайбільше живої мови у класній кімнаті! Останнім часом у нас з'явились для цього реальні можливості. Наші учні зараз подорожують більше нас, учителів. Треба їх зорієнтувати на покупку відеокасет із кращими зарубіжними фільмами замість дорогих і марних зарубіжних сувенірів, які вони нам усе одно везуть. До речі «озвучувати» наукові та навчальні фільми наші учні можуть і рідною мовою на будь-яких шкільних предметах. Крім того, можна на уроці працювати з відеозаписами різних зарубіжних телепередач, зробленими із супутникового телебачення. Напевно серед наших учнів знайдуться такі, у кого вдома є супутникові «тарілки». До речі, і відео-, і радіозаписи мої учні завжди роблять краще за мене. Мені як учителю лише залишається спрацювати як грамотному менеджеру і все це організувати.

Іншим різновидом уроку (а можна зробити його окремим фрагментом уроку) є «радіоурок». Заздалегідь записуємо на магнітофон фрагменти новин і різних радіопередач англійською мовою. Із цим, до речі, прекрасно справляються наші учні, і треба їх лише правильно зорієнтувати. Учителю варто заздалегідь обміркувати та підготувати завдання з обраних радіофрагментів. Прослуховуємо у класі записи радіопередач кілька разів. Потім обговорюємо, хто що зрозумів, і виконуємо різні завдання. На дошку виносимо опору у вигляді газетних заголовків. Для обговорення найбільш проблемних питань на інших шкільних уроках підходять записи «гострих» радіо- та телепередач. У нас же на наших уроках радіо й телебачення практично не задіяні. Потім даємо дітям творчі завдання про твори та постановки своїх радіопередач на різну тематику. Придумані учнями «радіопередачі» можна прослуховувати у класі в режимі живої мови, а можна на магнітофонних записах. Можна взагалі записати з учнями на магнітофон цілу радіоп‘єсу з будь-якої досліджуваної в цей момент теми будь-якого шкільного предмета. Цікаво потім обмінюватись «радіоп‘єсами» або «радіодебатами» з іншими класами, прослухати їх «радіотворчість», зрозуміло, не забуваючи при цьому, якій саме досліджуваній темі даний вид учнівської творчості присвячений.

Не можна в наш час забувати і про пресу. «Газетні» та «журнальні уроки» теж досить пізнавальні й цікаві. Їх також можна влаштовувати практично з будь-якого шкільного предмета. Отже, на уроці вивчаємо заздалегідь підібраний учителем матеріал із преси та працюємо над завданнями за газетними (журнальними) статтями, а потім робимо свою газету або випускаємо свій журнал з будь-якого програмного матеріалу. Беремо один в одного інтерв'ю, робимо «газетні репортажі» з місця подій і т. д. і т. п.

Приклад п'ятий. Елементи несподіванки, або Сюрпризи на уроці

Тільки не забуваємо про те, що всі несподіванки й експромти на уроці мають бути заздалегідь добре підготовлені та детально продумані. Отже, проводимо урок з теми «Подорож». Раптом стукіт у двері. До нас заходить Мері Поппінс (у цій ролі виступає студентка-практикантка) у капелюсі та гарному шарфику. Вона розповідає нам, де побувала. А ми розпитуємо її про подорожі. Або урок з теми «Їжа». Зненацька до нас забігає ненажера Робін Бобін (це хлопчик із цієї ж групи, але він за три хвилини до цього попросився вийти із класу) з подушкою замість живота, і ми відпрацьовуємо досліджувану лексику з теми. А на іншому уроці до нас у клас «прилітає» Карлсон (переодягнений старшокласник, який відпросився на 10 хвилин раніше зі свого уроку) у маминій перуці та з паперовим пропелером на спині. І ми з ним обговорюємо складності та труднощі шкільного життя. Один раз до нас заявився «Неуважний з вулиці Басейної» (дідусь одного з учнів) зі своєю великою валізою. Він довго рився в ній, роняв різні предмети та речі. Потім, нарешті, дістав із валізи великий англійський словник і почав запитувати в учнів різні англійські слова, але сам при цьому все плутав і забував, а діти в повному захваті його виправляли.

Учителю треба постійно контролювати ситуацію та спрямовувати гостя та залучених у гру учнів у потрібне русло, а також вчасно зупинити персонажа, котрий прийшов у гості, завершити гру й попрощатися з гостем. Учні відпочили, розрядились. Можна продовжити серйозний урок. Наші рецепти боротьби з нудьгою на уроці спрямовані ще й на розвиток творчих винахідницьких здібностей учнів. І, звичайно ж, наше завдання на будь-якому уроці з будь-якого предмета - захопити, а не розважити; навчити, а не нашкодити; розвити, а не пригнітити.

Шановні колеги, не бійтеся творити самі, активно втягуючи до процесу творчості своїх учнів. Запевняю вас, ви побачите учнів іншими очами. У процесі творчості ваші, такі, здавалося б, знайомі вам учні відкриються з несподіваної сторони. Творчість створить із ними диво. Воно розбудить і змусить шукати, складати, а значить, мислити й найбільш ледачих трієчників, і безпросвітних, «безпробудних» двієчників, а також цих горезвісних «важких» учнів, з якими ми, учителі, звичайно мучимось найбільше, вкладаючи в них свої сили, енергію, нерви й час, і майже не одержуємо взамін ніякої віддачі, принаймні, нічого доброго. Якщо ж ви зумієте втягнути цих учнів у творчість, у придумування та рішення нестандартних завдань, ви точно зненацька отримаєте від них багато доброго, ну, хоча б якусь віддачу, і раптом відчуєте недаремність своєї праці. Отже, шукайте для своїх учнів будь-який вид творчості, що підходить вашому предмету. Погодьтесь, у нашій школі дуже часто на уроці учитель виступає соло. Давайте дозволимо й учневі проспівати хоча б одну арію. І давайте співати з ним в унісон.

Отже, вибір за вами, шановні педагоги, чи будуть ваші учні вмирати з нудьги на вашому уроці, перебуваючи в пасиві й погано засвоюючи пропонований їм навчальний матеріал, у той час як ви будете страшенно втомлюватись, цей матеріал у них насильно вкладаючи. Або ви переведете своїх учнів у актив і проженете нудьгу з навчальної аудиторії, і тоді час уроку пролетить непомітно і для вас, і для ваших учнів, а ефективність навчання підвищиться.

Звичайно, шановні колеги, ви знайдете безліч відповідного методичного матеріалу зі свого предмета. Я навела лише кілька одиничних прикладів. Головне, що нам, учителям, варто запам'ятати, - це те, що завдання «Придумай», а не «Виконай за шаблоном» творить прямо-таки дива з дитячим мозком. Саме на таких завданнях наші діти розвиваються й дійсно навчаються. Давайте своїм учням якнайбільше творчих завдань, стимулюйте їх на своїх уроках займатись проектною роботою й утягуйте їх у роботу командну з найрізноманітнішими завданнями їхньої чарівної серії «Придумай». Постійно давайте своїм учням завдання на придумування. По-перше, це дуже розвиває будь-яку дитину. По-друге, це дітям надзвичайно цікаво. Простий приклад. Готові костюми купувати до вечора або якого-небудь шкільного свята - дорого, та й не завжди знайдеш потрібні. Наші учні починають нас запитувати, а де взяти костюми, а як їх зробити. Ми, дорослі, відразу ж кидаємось їм відповідати й придумувати за них, а дарма. Давайте стимулювати їхню розумову діяльність, спонукаючи своїх учнів до цього всіма силами. Адже саме рішення нестандартних завдань розвиває когнітивну функцію мозку неймовірно. Ось і давайте задавати школярам ці самі нестандартні завдання постійно. «Придумай, як та із чого зробити вуха, коли ти будеш Міккі Маусом на нашому святі». «Придумай, як краще записати, а можливо, і замалювати-намалювати дану граматичну тему». На уроках іноземних мов творчі завдання ще зустрічаються. «Реконструюй ситуацію за двома фразами», «Доповни пропозицію», «Розшир діалог», «Придумай свій кінець розповіді» і т. д. і т. п. Ці й подібні завдання ми, учителі іноземних мов, звикли виконувати зі своїми учнями. Але на інших шкільних предметах творчість - рідкість, а треба й іншим учителям-предметникам вносити у свої уроки якнайбільше нестандартних завдань і завдань, які роблять їх незвичайними, несподіваними, потребують від учнів напруженої розумової діяльності, а не механічного запам'ятовування й простого відтворення вивченого. У кожного вчителя-предметника будуть свої завдання із серії «Придумай». І нехай нашим учням буде важко, але цікаво. Не можна їм давати тільки традиційні завдання за шаблоном, які так полюбляє наша російська школа. Просто неприпустимо пригнічувати дітей нудьгою на уроці, про усунення якої нам мало що кажуть методичні збірники. А тим часом будь-якому вчителю-практику зрозуміло, що цікавий урок, який спонукає учнів до думки, набагато ефективніше будь-якого нудного уроку, нехай і проведеного в суворій відповідності із приписами шкільної програми. Відходьте від стандартів, боріться зі стереотипами, відкидайте шаблони, і вашим учням буде цікавіше вчитися, а вам - легше працювати.

Додаток до поради.

Про атмосферний тиск, і не тільки

Шановні вчителі й педагоги, створіть, а правду кажучи, постійно створюйте у своїй навчальній аудиторії атмосферу навчання, ділового спілкування, творчості й успіху. Так легко сказати - створіть! Як просто порадити - створіть атмосферу! І як непросто це втілити в життя. Але нам однаково доведеться над цим працювати, не покладаючи рук, тому що яка атмосфера в нашому класі, такими будуть і успіхи наших учнів. Адже якими б не були учні, тон у класі задає вчитель. Саме від нас залежить, яка складеться атмосфера в нашій навчальній аудиторії, вірніше сказати, яку атмосферу створимо ми, учителі. А створити ми можемо й атмосферу високого тиску, і атмосферу тиску низького, а також атмосферу навчання, ділового спілкування та творчості. Якщо ви, учитель, заохочуєте доноси, серед ваших учнів буде процвітати ябедництво. Якщо ви, учитель, захоплені підготовкою до чергового шкільного свята, у вашому класі запанує атмосфера творчості. Якщо ви, учитель, учите своїх учнів через силу, з надривом і нервами, учні точно так само будуть учитись.

Створення певної атмосфери або психологічного мікроклімату у класі - це ваша як учителя сугубо особиста справа. І в цій делікатній справі вам ніхто не указ. Наказати вчителю створити у класі ту чи іншу атмосферу неможливо. Наказати це він може собі тільки сам. Отож і віддайте самому собі відповідний наказ. Зрозуміло, одним наказом тут не обійтись. Працювати доведеться багато й копітко, крок за кроком просуваючись до наміченої мети.

Пригадайте атмосферу, що панує, наприклад, на ігровій площадці. Що нам там захочеться робити? Швидше за все, рухатися, стрибати, кричати, уболіваючи за свою команду. А тепер пригадайте атмосферу читального залу бібліотеки. Там нам зовсім не хочеться бігати й шуміти. Навпаки, тиша, присутність величезної кількості книг і люди навколо, зосереджено занурені в читання, приваблюють нас до ефективної розумової роботи.

Якщо ви як учитель енергійні й зацікавлені у своїй справі, і ваші учні будуть такими ж енергійними й зацікавленими. Якщо вам не нудно й не важко вести свій предмет, вашим учням теж буде не нудно й не важко вчитись. Тому краще все-таки, шановні колеги, краще і для наших учнів, і для нас самих невпинно будувати зі своїми учнями у класі партнерство, співробітництво, співтворчість.

Складайте зі своїми учнями вірші та пісні з досліджуваних програмних тем, придумуйте з ними олімпіадні математичні, фізичні та хімічні задачки, пишіть з ними новий підручник «Екологія», випускайте з дітьми шкільний «Історичний вісник», створюйте з ними різні шкільні спілки, географічні, біологічні та ін. Одним словом, робіть зі своїми учнями все що завгодно, аби тільки у вашому класі панувала дійсна атмосфера творчості й навчання; аби тільки поряд зі звичайними шкільними задачками неодмінно йшли пошуки рішення завдань нестандартних. І аби тільки нудьга не панувала на ваших уроках!

ПОРАДА. Умійте вчасно піти

Шановні вчителі й педагоги, ідіть зі своєї професії вчасно. Одна знаменита жінка, на ім'я Галіна Вишневська, висловилась із даного питання, на мій погляд, просто геніально. Коли вона раптом припинила свою артистичну й концертну діяльність, це стало несподіванкою для багатьох. На численні запитання, чому вона так зробила, перебуваючи на зльоті своєї кар'єри, на піку популярності, у зеніті слави, коли ніхто навіть ще й не думав про її відхід, велика співачка відповіла: «Для артиста краще піти зі сцени на два роки раніше, ніж на два місяці пізніше». Як вірно сказано.

Учителю, так само як і артисту, треба йти зі сцени, зі своєї професії вчасно. Зрозуміло, що йти назовсім - важко завжди. Тому, напевно, люди й ідуть по-різному: одні спокійно і з достоїнством, інші - нервово й болісно. Ті другі шукають відмовки про свій багатющий педагогічний досвід і про те, що нема на що жити без роботи. Звичайно, відхід із професії - це крок, чреватий певними матеріальними проблемами. Але нам, учителям, треба пам'ятати, що не можна вирішувати свої матеріальні, та й усякі інші проблеми за рахунок дітей. Якщо ви - втомлений учитель, якщо ви пропрацювали у школі вже дуже багато років, і діти вас давно дратують, звільніть дорогу молодим колегам, підіть самі, спокійно і з достоїнством, без істерії й нервового нав'язування свого багатого досвіду, талановитості та незамінності.

У технарів є таке поняття - «утома металу». Що вже казати про людей, і особливо про вчителів, якщо навіть метал утомлюється. Треба зізнатися собі в цій величезній утомі, утомі від професії та вчасно покинути навчальну аудиторію. У цьому немає нічого протиприродного. Адже навіть метал, виявляється, утомлюється. Перефразовуючи слова Галіни Вишневської, можна сказати: «Для вчителя краще піти із професії на два роки раніше, ніж на два місяці пізніше». Адже за ці два місяці ми можемо стільки дров наламати в навчальній аудиторії. З молодими краще працювати молодим.

Просте побажання: бажаю вам, шановні колеги, гарного відходу! Відходу з нашої вчительської професії вчасно й ні на хвилину пізніше. Відходу спокійного й гідного, без гіркоти, злості, образи на весь світ, досади й заздрості до тих, хто прийшов вас замінити. Нехай після вашого своєчасного відходу про вас залишаться добра пам'ять, легке здивування («І чого вона пішла так рано?! Могла би ще попрацювати!») і, якщо повезе, жаль ваших учнів із приводу того, що вони вже більше не будуть у вас учитись. Як співається в одній сучасній пісні: «Запам'ятай мене молодою й гарною!».

Додаток до поради

Мантри вчителя, який іде з роботи

1. Усе колись закінчується. І це нормально. Це - природний хід речей.

2. Молоді прийшли мені на зміну. І це - відмінно. Таке життя.

3. Так, мені жаль іти, але «сум лишає з часом».

4. На цьому моє життя не закінчується. Просто завершується його черговий етап.

5. Я, як і раніше, повна (повний) гумору й оптимізму.

6. Незамінних людей не буває. І цілком природно їх іноді міняти. Я теж у свій час замінив(а) когось, хто йшов.

7. Я - не за бортом. Просто мій борт пристав до нового причалу.

8. У мене немає ніяких образ. Просто нерозумно ображатись на життя, на його природний хід, на його плин.

9. Цілий світ залишається зі мною. Я лише повинен (повинна) навчитись жити на новому причалі життя. Причому цей причал - не гірше й не краще попереднього. Він - просто інший.

10. Я буду писати моє життя далі, як пише книгу письменник. Я приступаю до роботи над наступною її главою.

ПОРАДА. «Діти нині стали не ті! Діти тепер інші, ніж були раніше!»

«Діти сьогодні стали не ті!», - каже багато хто. Можливо, це й так, але це зовсім не означає, що з ними, сучасними дітьми, можна перестати працювати, займатися, спілкуватись, ростити їх, виховувати, учити й обов'язково любити, просто любити, незалежно ні від чого. І це зовсім не означає, що «пропаде наша скорботна праця й дум високе стремління». Тож давайте, шановні дорослі, невпинно працювати й прагнути.

Можливо, діти в наш час - інші, ніж вони були раніше, ніж ті, якими були ми з вами, але й часи стали іншими. І це означає для нас, учителів і педагогів, що нам треба будувати свої стосунки із сучасними дітьми розумніше, тонше, грамотніше.

«Діти стали іншими!» Це - занадто зручне пояснення, дуже хитрий виверт для дорослих, щоби відійти, сховатися, самоусунутись від важкої справи виховання й навчання молодого покоління. Це - добрий привід, щоб уникнути важкої щирої праці побудови безконфліктного й позитивного, а краще - довірчого й задушевного спілкування з ними.

Діти в наш час змінились? То в чому справа, давайте змінимось і ми, дорослі. Якщо діти наші сталі іншими, і нам, дорослим, варто додавати все більше зусиль для налагодження контактів з ними. Ось і давайте приділяти їм більше уваги, давайте невпинно, незважаючи ні на що, займатись нашими дітьми, такими іншими і не схожими на нас у нашому дитинстві, давайте більше й більш психологічно грамотно і, якщо вийде, душевніше й більш щиро спілкуватися з ними. Давайте не відмахуватись від них, киваючи на важкі часи, а дружити з ними, приймаючи їх як особистостей.

Діти нині інші? З ними сутужніше? А може, з нами нашим учителям і вихователям було теж нелегко? Нам важко із сучасними дітьми? Так це вимагає від нас, дорослих, лише ще більш напруженої праці, ще більшого педагогічного такту й професіоналізму, а також добре продуманої роботи з ними і ще більш самовідданої любові до них.

Автор: А. Бікеєва, "Уроки психологии для школьного учителя: советы усталому педагогу"

Освіта.ua
21.03.2008