Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Учитель Поради стосовно самого себе. Уроки психології для шкільного вчителя

Поради стосовно самого себе. Уроки психології для шкільного вчителя

Не треба жити швидко, а треба - добре! Зрозуміло, що це - порада для нашого сучасного життя, що протікає дуже складно. Здається, ми незабаром на запитання: «Як справи?» будемо відповідати: «Похапцем!». І це дійсно так

ПОРАДА. Уповільнюйте темп власного життя

А тепер давайте пригадаємо, хто із представників тваринного світу живе довше за всіх. Правильно, черепаха. І давайте подумки уявимо швидкість її руху. Я не закликаю всіх вас ставати черепахами, але пропоную міцно замислитись над темпом і ритмом власного життя. І якщо він, цей темп, дуже високий, як в основної маси сучасних людей, то треба негайно почати важку, довгу, затяжну боротьбу за скидання, уповільнення цього темпу.

Наш скажений темп і стиль життя забирає наше ж здоров'я, розхитує нервову систему, укорочує наше життя, вносячи до нього сумбур, хаотичність, сум'яття, якусь судорожність і нескінченну біганину. Куди ми квапимось? Яка наша стратегічна мета цього поспішного життя? Знизьте темп, змініть ритм свого життя, пригальмуйте, зупиніться! Усе встигнути однаково неможливо. І не треба нам цього зовсім. Проаналізуйте уважно своє життя, відкиньте зайве. І почніть жити спокійніше, повільніше, не поспішаючи.

Перестаньте щодня дивитись телевізор. У вас з'явиться додатковий час, і нервова система стане набагато спокійнішою. Перестаньте все вдома брати на себе. Діліть обов'язки на всіх, вивільняючи тим самим свій час і сили. Напередодні трудового дня спитайте своїх домашніх: «Сьогодні нам усім після навчання та роботи треба:

  • пропилососити квартиру;
  • приготувати вечерю;
  • з'їздити відвідати бабусю;
  • сходити оплатити всі квитанції.

Хто що вибирає зробити? Якщо ви розподілите між собою всі інші пункти, то я обіцяю ввечері смачну вечерю». Постійно давайте своїм домашнім вибрати, що вони будуть робити для дому, для сім'ї. Нехай вибирають будь-яку справу. Але нехай у них не буде вибору робити щось або не робити нічого.

Припиніть безцільно валандатись по ринках і магазинах. Ви тим самим заощадите час, гроші та власні сили. Психологами зроблене таке спостереження, що жінки, зайшовши в магазин, методично обходять усі відділи від початку до кінця, при цьому часто купуючи те, що зовсім не планували. Чоловіки ж, навпаки, зайшовши у великий магазин, відразу шукають те, для чого туди прийшли, і більше ні на що не відволікаються. Вони купують необхідне й відразу йдуть із магазину. Милі дами! Давайте будемо ходити по магазинах, як теперішні чоловіки!

Давайте візьмемо за правило - ніякої швидкої їжі! Я не в тому розумінні, що не можна відвідувати Макдональдс. Власне кажучи, можна, особливо із сім'єю та родичами, а також із друзями. Я категорично проти швидкого поїдання продуктів, проти надшвидкісного поглинання їжі, коли ми на ходу, на бігу закидаємо в себе все що трапиться, при цьому майже не помічаючи шматка їжі. Треба взяти за правило: не жерти, простіть за брутальність, а харчуватись. Не треба швидко, а треба розумно, продумано й корисно. Не треба блискавично, а треба красиво й культурно і, якщо вийде, урочисто й елегантно. Не поспішаючи накрийте стіл, розкладіть усе акуратно по тарілках. Зберіть усіх. І не страшно, якщо у вас при цьому вже шлунок зводить від голоду та дзюрчить у животі. Зовсім не смертельно протягом короткого проміжку часу відчувати цей голод. У наш час ми його, слава Богу, дуже рідко відчуваємо. Зате після випробуваного цього, такого рідкого для нас, відчуття вся їжа здасться набагато смачнішою.

Візьміть за правило жувати повільно. Не треба швидко, треба з насолодою. У нас немає завдання набити шлунок, що, до речі, не є металевою м'ясорубкою, усе методично перемелює, про що ми часто забуваємо. Між іншим, крім естетичної насолоди від вигляду красиво сервірованого стола й фізичної насолоди смаком їжі, ви ще відчуваєте й моральне задоволення, по-перше, від того, що «їсте, як люди», а, по-друге, від загублених згодом калорій, жирових відкладень і кілограмів власної ваги. Ніколи не їжте поспіхом: на вулиці, на розі, в автобусі тощо. Тільки у спокійній обстановці, повільно, красиво та з насолодою. Немає на це часу? Тоді краще пропустити один прийом їжі, відклавши його до того моменту, коли цей час у вас з'явиться. Коли їсте, неодмінно користуйтесь ножем і виделкою. Це буде хоча би в якомусь ступені перешкоджати блискавичному поглинанню їжі. Ніколи, ні за яких умов не їжте перед телевізором. Скажіть собі, що цього робити просто не можна - і все, без усяких пояснень. Накладіть на це заборону раз і назавжди. Хочете їсти - їжте, хочете дивитись телевізор - дивіться телевізор. Не змішуйте ці два процеси, як пропонує це робити американська національна традиція. Це - ні до чого не придатна, шкідлива для здоров'я звичка.

Геть аврали й перегони з нашого життя! Вони нам не потрібні. Вони нам тільки перешкоджають. І створюємо їх тільки ми самі. Тож давайте не створювати й усувати ті, що вже утворились. Відкладіть усі справи, особливо перегляд телевізора або телефонні розмови зі знайомими, якщо до вас підійшла ваша дитина або літній родич. І не треба починати розмову з ними нетерплячим тоном: «Ну, давай швидко! Що там у тебе? А то в мене не має часу!». Не треба з дитиною спілкуватися швидко, а треба спокійно й не поспішаючи і, якщо вийде, то задушевно. Вислухайте, не перериваючи. Помовчіть, подумайте. Не кидайтесь відразу критикувати, обривати, нав'язувати свої думки, критично коментувати почуте. Не поспішайте. До вас, найімовірніше, підійшли зовсім не по це.

Після робочого дня пройдіться пішки, якщо це можливо за відстанню, від роботи до дому, у повільному, приємному для вас темпі. Не думайте ні про які виробничі проблеми; так, вони будуть завжди, але це зовсім не означає, що про них треба постійно міркувати й переживати. Просто прогуляйтесь неспішно, насолоджуючись ходьбою.

Шановні колеги, учителі й педагоги! Обміркуйте швидкість, з якою ви виконуєте свої численні обов'язки. Спитайте себе, чи комфортно ви себе почуваєте в такому швидкісному режимі? Якщо ви зрозуміли, що ні, негайно все міняйте. Уповільнюйте та пригальмовуйте своє життя. Я вперше замислилась про це, коли зненацька для себе усвідомила, що стомлююсь не стільки від самої роботи, скільки від шаленого темпу, від того швидкісного режиму, в якому її виконую. А коли я зрозуміла це, стала уповільнювати свій темп, постійно займаючись твердим самоконтролем власного швидкісного режиму життя.

Зверніть увагу, в якому темпі ви звичайно проводите свої уроки. У нашій школі, на жаль, прийнятий за еталон пропасний темп уроку, коли вчитель повинен різні форми роботи втиснути в один 40-хвилинний урок, роблячи з дітьми й те, і це, і п'яте, і десяте. Давайте замислимось, нашим дітям точно це потрібно? Їм комфортно бути присутніми на таких надшвидкісних уроках? Вони блискавично засвоюють запропонований їм навчальний матеріал? А може, краще й ефективніше встигнути за урок менше, але робити все спокійніше, повільніше, якісніше? Мені заперечать, що навчальна програма задає нам темп. Але що таке навчальна програма, навчальний план? Це - загальна схема, в яку треба вкласти всіх учителів і всіх школярів. Але людина - таке тонке створіння, що в одну для всіх схему вона не завжди укладається. А хто пише ці схеми, які ми так свято виконуємо, від яких боїмось відступити на крок? Люди. Виходить, люди й можуть їх змінити. Замислимось про це.

Шановні колеги, не кваптесь на своїх уроках! Не біжіть, як очманілі, по навчальному матеріалу, цим пропасним темпом роздмухуючи дітей і власну нервову систему. Зупиняйте себе, пригальмовуйте, заспокоюйтесь, уповільнюйтесь. Адже нам, учителям, не треба вчити дітей швидко, нам треба - добре. А учням нашим не треба вчитися швидко, їм треба - ефективно та якісно.

Дозвольте собі жити та працювати в більш повільному й, отже, менш напруженому темпі. А якщо ви відразу зробити це не можете, то починайте методично відшуковувати такі можливості у своєму житті. Завзято шукайте та знаходьте!

Просте побажання: насолоджуйтесь життям, а не біжіть по ньому галопом. Адже нам із вами несказанно пощастило - нам випало жити. І нам не треба прожити життя швидко, а треба - добре!

ПОРАДА. Будьте егоїстом хоча б іноді

Ми, учителі, усім у всьому зобов'язані. Про немислимо величезні борги вчителів перед суспільством я вже не кажу. Так, учителі й педагоги повинні багато й усім. А оскільки представники цієї професії у своїй більшості жінки, то борги наші збільшуються в геометричній прогресії. Ми, жінки, усім своїм рідним і близьким зобов'язані: кого пожаліти, з ким поговорити, з ким посидіти, кого нагодувати та провести, за ким прибрати, кому подати й т. д. і т. п. Нашим усім боргам та обов'язкам просто немає числа. Нас із дитинства повчають бути люб'язними та милими, чесними та сумлінними, працьовитими та турботливими, і т. і. І, на жаль, ніхто навіть не заїкається про те, що будь-яка людина просто зобов'язана дотримуватися своїх особистих інтересів і, піклуючись про оточуючих і працюючи на виробництві, у жодному разі не діяти собі на шкоду. Ніхто нам не втлумачує, що треба хоча би зрідка, відкинувши всі свої повинності й обов'язки з дотримання інтересів інших людей і задоволення очікувань суспільства, зайнятися собою, поставивши своє «я» та свої особисті пріоритети на перше місце. Навпаки, нас із дитинства повчають, що егоїстом бути погано й соромно, і взагалі - «по-перше думай про Батьківщину, а потім про себе». На мій погляд, уже настало це довгоочікуване «потім», і настав час почати руйнувати сформований стереотип про порочність і неприпустимість егоїзму. Жінкам узагалі й учителькам зокрема саме цього егоїзму і не вистачає.

Шановні колеги, досить увесь час думати тільки про інших, вирішуючи чужі проблеми й відсуваючи власні інтереси та прагнення на другий план. Будьте егоїстами хоча б іноді! Станьте егоїстами хоча б ненадовго. Раз на тиждень або хоча б раз на місяць відставте вбік усі справи та займіться собою. Скажіть собі: «Я себе люблю. Я - це та людина, з якою мені йти по життю від початку до кінця». І сміливо вперед! Відчуйте в собі задоволення, насолоду. Відчуйте самозадоволення, радість, щастя, спокій. У цей день не займайтесь жодними іншими справами та нічиїми проблемами. Це - ваш день, присвятіть його тільки собі. Таким чином ви, по-перше, дасте собі відпочинок від обов'язків перед іншими людьми і, по-друге, це підвищить їхню повагу до вас, як би ненавмисно звернувши їхню увагу на те, що у вас теж є власні інтереси і ви не зобов'язані й не можете займатися тільки ними, цими іншими людьми.

Інший рядок у пісні звучить так: «Багато думай про Батьківщину й завжди - про себе!».

Милі дами, не піддавайтесь ні на які провокаційні розмови про те, що бути егоїстом - погано, неприпустимо й негідно. Це - неправда! Це - підробка! Погано й неприпустимо, коли вами користуються всі оточуючі вас люди, при цьому ваші особисті інтереси ні у що не ставлячи. Хоча, утім, це - зовсім не їхня провина. Це ви, ви самі їм дозволяєте так із вами поводитись. Ось вони так і поводяться. А ви не дозволяйте цього, вони й не стануть. Будьте егоїстами хоча б іноді, і ви тим самим зміните у кращий бік ставлення оточуючих до вас.

Додаток до поради

Будиночок равлика, або День егоїста

Пригадайте, як спритно ховається равлик у свій будиночок. Іноді й нам просто необхідно робити такий же трюк. У нашому сучасному житті, переповненому інформаційним та енергетичним негативом, численними стресовими ситуаціями та постійною необхідністю блискавично приймати безліч відповідальних і непростих рішень, ми потребуємо хоча б короткочасного відключення від усього цього.

Ви стомлюєтесь? Навчіться подумки створювати «будиночок равлика», куди на якийсь час можна сховатись від валу щоденних проблем. Час від часу створюйте для себе такий «будиночок равлика», створюйте зусиллям власної волі, силою своєї думки, гостротою розуму й винахідливістю уяви.

Ми, учителі, на жаль, багато негативу всмоктуємо в себе на численних виробничих зборах і нарадах. Навчіться (що досягається постійним тренінгом), прямо сидячи на черговій педраді, «уходити» до свого «будиночка равлика», відключаючись від усього навколишнього в цей момент. Не слухайте промови виступаючих, не втручайтесь у сутність того, що відбувається, не сприймайте те, що звучить навколо вас. Скажіть собі, що це все - про інших і для інших. Дивіться уважно на доповідача, але думайте про своє, пропускаючи повз вуха й особливо повз власний мозок і серце зміст сказаного. Для початку зосереджено та скрупульозно роздивіться промовця, а потім і всіх слухачів, яких вам видно, зупиняючи свою увагу на кожній деталі їхньої зовнішності. Проаналізуйте, прокоментуйте побачені вами деталі про себе, а потім замисліться про щось своє, приємне й цікаве. Мені, коли вже було зовсім нестерпно слухати довгі виробничі промови й особливо критику з нескінченними зауваженнями, дуже допомагали творчість і гумор. Сама я у створюванні віршів не сильна, але завжди любила взяти готові відомі вірші та змінити їх із гумором, переробивши рядки до найближчого свята, дня народження колеги тощо. Тож, якщо в мене більше не було сил сприймати виробничу інформацію й боротися з негативом, що навалюється, я просто відключалась від усього, що відбувається, та починала складати вірші, а правду кажучи, підправляти, а іноді й псувати вже написане поетом.

Про себе я завжди говорила одну фразу: «Я - поет і звусь я Квіточка, не хочу вашої педрадочки!».

Мене це рятувало від напруги, а часом і від стресу. Отже, шановні колеги, шукайте свій уявний «будиночок равлика» й рішуче ховайтесь у нього хоча б іноді. Нехай цей уявний «будиночок равлика» буде хоча б ненадовго слугувати вам хоч якоюсь фортецею, що рятує від небажаних негативних впливів.

Крім уявного «будиночка равлика» добре час від часу ховатись і в реальний «будиночок равлика». Просто необхідно мати місце, подібне до «будиночка равлика», куди можна сховатись, уповзти, укритись на якийсь час від усієї повсякденності, улаштувавши собі «День егоїста». Придумайте й побудуйте такий «будиночок равлика» для себе.

Бажаю вам мати не тільки уявний «будиночок равлика», а й невигаданий будиночок теж!

Куди можна збігти від усіх і від усього хоча б на один повний день? Можна до кращої подруги, можна до бабусі або якої-небудь іншої самотньої родички, можна виїхати одній на дачу або піти в парк, на пляж, у ліс і провести там день. А можна, навпаки, вибрати день, коли ви самі залишитесь удома в повній самітності, відправивши всіх своїх домашніх, знову ж таки, придумайте й організуйте, куди. Якщо ж ви не хочете проводити «День егоїста» на самоті, то проводьте його тільки з приємними для вас людьми. Одним словом, шукайте й міркуйте, обов'язково знаходьте та придумуйте собі реальний «будиночок равлика». Він повинен у вас бути хоча б іноді.

А отримавши такий невигаданий «будиночок», без найменшого докору сумління влаштовуйте собі в ньому «День егоїста». Один день для себе. Хоча б один день, коли ви не займаєтесь ніким і нічим, не вирішуєте нічиїх проблем, а присвячуєте весь день собі й тільки собі. Улаштовуйте собі хоча би зрідка такий чудовий і такий необхідний вам день. До речі, оточуючих про цей день повідомляти зовсім необов'язково. Оточуючим ви можете дати будь-які пояснення, якщо це необхідно, наприклад, що ви повинні відвідати бабусю й побути в неї якийсь час; або вам просто необхідно відвідати подругу, тому що в неї якісь проблеми, з якими ви разом будете розбиратись. Пізніше ці проблеми виявляться цілком секретними, про що вас просили нікому не розповідати.

Зрештою, підіть у читальний зал міської чи обласної бібліотеки, пославшись на необхідність підготуватись до залікових уроків, до доповіді тощо. Посидьте там у тиші кілька годин, почитуючи улюблені журнали або детектив, або любовний роман. Не так важливо, що саме, аби тільки ви в цей день повністю відключились від повсякденної рутини. Після бібліотеки зайдіть у кав'ярню випити чашечку кави та з'їсти улюблене тістечко. Одним словом, шукайте свій «будиночок равлика» і влаштовуйте собі «День егоїста». Адже ніхто, крім нас самих, цей день для нас не влаштує. Зробити це повинні й можемо тільки ми самі. А для цього нам самим треба рішуче переключити свою увагу з усього іншого світу на себе. І тільки!

Стисла інструкція з організації «Дня егоїста»

Вирішивши влаштувати для себе цей чудовий день, продумайте всі деталі й заздалегідь оголосіть про свою відсутність своїм рідним і близьким, щоби про вас ніхто не хвилювався й вас ніхто не розшукував. Відключіть засоби зв'язку, якими ви звичайно користуєтесь, стільниковий телефон, пейджер та ін. Телефон, поруч із яким ви будете перебувати, неодмінно поставте на автовідповідач.

На цей день не плануйте жодних виробничих або сімейних справ. Рішуче ні! Не кидайтесь вирішувати проблеми, що зненацька виникли. Усе це, якщо тільки не гасіння пожежі або виклик «швидкої допомоги», цілком може почекати до завтра. У цей день займайтесь лише тими справами, які значущі особисто для вас і приносять вам задоволення. Цей день - ваш. І проведіть його так, як хочеться вам, щоб відпочити й розслабитись. Можете нічого не робити взагалі, валяючись на дивані з детективом. Або провести його в дозвільних порожніх розмовах із кращою подругою. Або робити щось, але винятково для себе: сходити в перукарню або укласти волосся самостійно, зробити собі косметичну маску, попарити ноги - і взагалі згодиться все, що вам захочеться зробити для себе, коханої. Ось і дійте! Почніть робити щось важливе й особисте, значуще для вас, що ви давно планували, чого давно хотіли, але в силу різних обставин відкладали до кращих часів. Скажіть собі, що ці кращі часи нарешті настали. Якщо ми самі не зробимо цього, то ризикуємо кращих часів не дочекатися зовсім. І взагалі, досить чекати! Організовувати кращі часи для самих себе - наше завдання. Одним словом, докладіть усіх зусиль, щоб улаштувати й успішно провести теперішній «День егоїста».

Проведіть цей день у тиші та спокої, утім, можна й під голосні звуки улюбленої музики, пританцьовуючи при цьому, якщо так вам більше подобається, якщо це більше відповідає вашому характеру й настрою. Робіть те, що подобається, але займайтесь у цей день тільки собою. Полюбіть себе, позаймайтеся собою, побалуйте себе! Звичайно, вам неминуче доведеться повернутись у наш світ, повний проблем. Ну то й що ж? Ви повернетесь у нього відпочившою та сповненою рішучості ці проблеми вирішувати, що й будете успішно робити.

Ще один додаток. Про наші життєві причали

Коли людина не знає,
до якої пристані вона тримає шлях,
для неї жоден вітер не буде попутним.
Сенека

Майте щирих друзів і подруг, у спілкування з якими ви завжди можете зануритись, у компанії яких ви завжди можете сховатись, як у «будиночок равлика», причалити, як до надійного причалу. Психологи вважають, що в житті людини дуже важливі сім'я та друзі. Це - дві найбільш значущі для кожної людини групи людей, без цих груп у нашому житті наступає дисбаланс, спостерігається крен, але ж «розкіш людського спілкування» (Антуан де Сент-Екзюпері) просто повинна бути присутньою в житті кожної людини, і все. Зрозуміло, біологічно можна жити й без розкоші. Але це, як напівголодне існування - вижити можна, але насолоджуватись життям навряд чи вийде.

Як особливість цих двох найбільш значущих для кожної людини груп людей психологи відзначають неможливість вибору першої, тобто сім'ї та рідні; і вільний вибір другої, тобто друзів. Отож і давайте вибирати та заводити собі друзів усе своє життя, тим самим оточуючи себе розкішшю, «розкішшю людського спілкування».

Якщо ж у вас друзів і подруг немає, можливо, з вами щось не так. Міцно задумайтесь над цим. Друзі в людей, як причали в кораблів, повинні бути, і все. Друзі та подруги можуть служити вам, як і ви їм, тим «будиночком равлика», так нам необхідним. Адже навіть наші рідні діти виростають і йдуть від нас, у сім'ях наших трапляються сварки, розлади й розлучення. А теперішні друзі залишаються з нами все життя. Це - наш причал. І кожній людині такий причал життєво необхідний.

Просте побажання: нехай у вашому житті завжди буде хоча би три причали - рідня, друзі й Батьківщина.

ПОРАДА. Поглянь на себе з боку

Нам, учителям і педагогам, ніколи не слід забувати про зворотний зв'язок. Для цього проводимо час від часу, але системно й постійно, прості письмові опитування своїх учнів, а бажано, і їхніх батьків. Адже нам неодмінно потрібні відгуки з боку стосовно оцінки нашої роботи.

У моїй педагогічній діяльності був такий епізод. Працюючи у школі з поглибленим вивченням англійської мови, де в учнів високий рівень мовної підготовки, я завжди пояснювала своїм учням граматичний матеріал відповідно до навчального плану тільки англійською мовою. Так пропонує нам, учителям-практикам, сувора методична наука. Якось одного разу я вирішила провести анкетування своїх учнів, і одним із запитань було таке: «Що у вивченні англійської мови для вас є особливо складним?». Яким же було моє здивування, коли багато хто з моїх учнів написали практично однакові відповіді. Діти написали приблизно таке: «Особливі труднощі представляє перше пояснення вчителем нової граматичної теми англійською мовою». Я, тоді молодий педагог, і не припускала, що це для них так важко. Адже особисто мені у граматичному матеріалі все було ясно та зрозуміло. Особисто мені граматика англійської мови бачилась дуже чіткою, логічно вибудуваною й, отже, зрозумілою та нескладною для сприйняття.

Тоді я провела подібне ж анкетування в усіх своїх мовних групах, у результаті чого одержала ще кілька подібних відповідей про пояснення граматики від моїх учнів. Після цього я прийняла доленосне рішення, порушуючи всі методичні канони та приписи: я стала робити перше представлення нової граматичної теми рідною мовою. І при необхідності, залежно від складності досліджуваного матеріалу, повторювати це.

Так само вийшло і з домашнім читанням. Урок домашнього читання за сіткою розкладу проходить раз на тиждень, звичайний же урок англійської мови проходить у мовній школі щодня. Таким чином, ми даємо учням завдання з домашнього читання на цілий тиждень. І, як правило, це завдання дуже об'ємне - прочитати 5-10 сторінок іноземного тексту й виконати за ним кілька різнопланових завдань. Ви думаєте, наші учні виконують це завдання протягом цілого тижня? Я так наївно думала по молодості років і своїй недосвідченості. До мене підійшла група батьків зі скаргою на об'ємність домашнього завдання на п'ятницю, саме у п'ятницю в нас був урок домашнього читання. Коли я усвідомила, що мої учні величезне завдання з домашнього читання, що задається їм на цілий тиждень, сідають і роблять напередодні ввечері, то зрозуміла, що повинна це якимось чином коректувати. Я придумала таке: по-перше, пояснюючи школярам їхнє домашнє завдання з читання, я разом із ними стала розділяти об'ємний текст, який вони мали прочитати, на шість невеликих фрагментів. Ми з учнями прямо у книгах з домашнього читання відкреслювали за допомогою олівця й лінійки кожний шматок тексту, а на полях тим же олівцем учні писали день тижня, коли цей уривок варто прочитати. І по-друге, оскільки звичайний урок англійської мови в нас був щодня і я зустрічалася зі своїми учнями щодня, я стала на перерві до й після нашого уроку розмовляти з ними англійською про зміст прочитаного напередодні фрагмента із книги з домашнього читання. Причому ввела таку систему: ставлю учням каверзні, плутані запитання за текстом, на які можна відповісти, тільки прочитавши даний шматок тексту уважно, і тим із учнів, хто перший слушно та вірно відповість на поставлене запитання, ставлю у своєму журналі «плюс». Із п'яти таких «плюсів», зароблених на перервах, в учнів поступово складалась «п'ятірка», що виставлялася мною у класний журнал. Отож ми подружились із домашнім читанням і навчилися читати об'ємні тексти невеликими порціями. Добре, що батьки школярів мені підказали, а я негайно скорегувала свою роботу. Адже самій поглянути на себе з боку, побачити себе іншими очами - не так-то просто. Тому, шановні колеги, не бійтеся звертатися по допомогу до інших людей, особливо до найбільш доброзичливих і відкритих своїх колег, які вам дійсно можуть допомогти, чесно та щиро вказавши на ваші недоліки й підказавши, над чим і як вам належить попрацювати. Адже, як відомо, з боку видніше.

Але погляд із боку повинен стосуватись не тільки нашого професійного іміджу, а й нашого загальнолюдського образу. Адже у школі, перебуваючи щохвилини на стількох уважних очах, як дітей, так і дорослих, ми неодмінно створюємо собі той чи інший імідж. За нами, за нашим іміджем ці очі пильно стежать, іноді захоплюючись нами, іноді посміхаючись, а часом, можливо, і знущаючись. Який імідж на роботі ми собі створюємо? Імідж учительки-стерви? Або вчительки-душечки? Або ніякої вчительки? Замислимось про це.

Пригадайте, як щиро була скривджена героїня «Службового роману», коли один із підлеглих раптом висловив їй правду, назвавши її «мимрою». Адже вона себе «мимрою» аж ніяк не вважала. Так і всі люди - думають про себе одне, а з боку здаються трохи іншими. Саме тому нам просто необхідний тренер у житті.

Недавно в наше життя міцно ввійшла нова професія - іміджмейкер. У перекладі з англійської «image-maker» дослівно означає «створювач образу». Таких професіоналів у справі створення іміджу людини наймають собі заможні люди, які завжди на очах, - політики, представники шоу-бізнесу й т. п. Ми, учителі, також завжди перебуваємо на очах у сотень дітей, а також їхніх батьків, у наших колег і шкільного начальства. Тому ми просто зобов'язані постійно замислюватися про створюваний нами іміджі та при необхідності працювати над його корекцією. Жаль, але ми, учителі, навряд чи можемо собі дозволити наймати дорогого іміджмейкера або, як останнім часом стало поширене на заході, «життєвого тренера» (англійською «life coach»). Це все нам не по кишені. А що ми точно можемо зробити, так це стати власними іміджмейкерами й життєвими тренерами, прискіпливо займаючись створенням власного іміджу на роботі й удома, а також при необхідності невпинно його коректуючи та змінюючи.

А ще ми цілком можемо до цієї важкої справи ненав'язливо залучати наших учнів та їхніх батьків, непомітно вивуджуючи з них інформацію про те, як ми виглядаємо з боку, який імідж собі створюємо, що вимагає негайної корекції та нашої особливо пильної уваги. А ще у власних іміджмейкерів ми можемо перетворити наших кращих друзів, а можливо, своїх рідних і близьких, з ким у нас склались по-справжньому довірчі стосунки. Головне, було би бажання цим займатись. І вистачило би власної сили волі щось у собі реально змінити, підправити, а можливо, і виправити свій власний імідж.

Просте побажання: талановитого вам іміджмейкерства, шановні колеги!

І не бійтеся критичних зауважень, висловлених на вашу адресу. Проаналізуйте їх, спробуйте подивитись на себе з боку, постарайтесь уявити власний імідж, яким він бачиться оточуючим вас людям. Уявіть усе це, подивіться на себе з боку й рішуче дійте! Адже поки ми живі, мінятись і змінюватись ніколи не пізно. Але як тільки ми мертві, зробити це вже неможливо.

Ще одне побажання: бажаю вам багато можливостей і змін у своєму житті! Перспективних можливостей і змін на краще у вашому іміджі, професійному й загальнолюдському!

Додаток до поради

Парчева скриня, що нам не потрібна

Так, учительська професія - не проста. А які прості професії ви знаєте? Так, ми, учителі, переживаємо багато стресів. Але і з іншими людьми на роботі таке теж трапляється. Іноді ми буваємо, на жаль, занадто емоційні, занадто зворушені й напружені, розпікаючи самі себе. Нам треба поставити свої власні емоції під твердий самоконтроль. По-перше, треба рішуче припинити влаштовувати показові переживання перед своїми учнями, голосно й театрально журячись перед очами учнів про свої провали та невдачі. Наш монолог може бути приблизно такий: «Кошмар! Ви зовсім не впоралися з останнім тестом! 15 двійок у класі! Який жах! Я всю ніч не спала! І як вам не соромно?! Скільки я на уроках з вами граматику мусолила - і результат нульовий!». Далі емоційно-патетичний монолог учителя триває ще 20 хвилин. Повертаючись додому, ми, учителі, продовжуємо те ж саме повторювати своїм домашнім або знайомим, яскраво підносячи їм усе це в цифрах і фактах. А потім дійсно не спимо ночами, усе заново пригадуючи та переживаючи. І дійсно щиро переживаємо. Потім можна програти все ще раз перед колегами в учительській або на перервах прямо у шкільному коридорі.

Якщо ми з ранніх років свого вчителювання будемо вимовляти подібні драматичні монологи та впиватися своїми переживаннями, нехай навіть і щирими, то, імовірно, через декілька років нашої педагогічної діяльності досягнемо високої майстерності у проведенні публічних стогонів і непомітно для себе перетворимось у високопрофесійного страждальця або висококласного мученика, а, користуючись лікарською термінологією, у невротика й неврастеніка. У такому випадку для наших страждань згодиться все: і двійки наших учнів, і їхня погана поведінка, і зауваження начальства, і поганий розклад уроків і взагалі багато чого ще, що людині з урівноваженою психікою навіть на розум не спаде переживати. Тоді нам, професійним мученикам, доводячи свої страждання до досконалості, у принципі, буде вже практично однаково, через що страждати й переживати. Більше того, якщо раптом у житті реального приводу для наших тонких щиросердних переживань не знайдеться, це нас, страждальців по життю, злякати й відвернути від настільки обожнюваного процесу мучеництва не зможе. Ми з легкістю вимислимо цей привід і, забуваючи самих себе, підемо в нього на поводу, занурюючись із головою в нову хвилю переживань. Адже в нас, професійних страждальців, завжди існує можливість страждати через те, чого поки ще не трапилось, але цілком може відбутися. Часто життя нам, закостенілим страждальцям, буде будувати підступи, то підказуючи рішення тих чи інших проблем, то підсуваючи світлих особистостей, які будуть ущент розбивати наші страждання та переживання своїм неприборканим оптимізмом. Але щирі мученики витримають подібні випробування з достоїнством, знову і знову поринаючи у свої страждання. Вони, зрештою, зануряться від усього світу у свою особисту скриню страждань, надійно там сховавшись. Вони будуть сидіти в цій скрині в повній прострації, завзято продовжуючи беззавітно віддаватись переживанням. А вже через що саме переживати та страждати - можна знайти з легкістю. Талановиті мученики роблять це просто віртуозно.

Давайте поміркуємо, хто нас заганяє «в мотузку»? Чи не ми самі найчастіше робимо це, перетворюючи себе у страждальця й мученика?

Шановні колеги, поміркуйте, чи не перетворились ви на такого «страждальця по життю». Можете навіть, якщо наберетеся сміливості, порозпитувати про це акуратно й непомітно своїх відданих друзів. Навіть якщо ви насправді розстроєні, наприклад, результатами навчання своїх учнів, постарайтесь відкинути всі негативні емоції і, тим більше, розмови. Замість цього дійте. Дійте конструктивно. Спочатку невеликий аналіз-обговорення з учнями: «Що було в тесті найбільш важким? Чому, по-вашому, так багато помилок у завданні № 7? Що ми спільними зусиллями можемо зробити? Як будемо рухатися далі?». І відразу щось уживайте. Відразу ж рухайтесь. Адже нам не потрібний застій ні у справах, ані в емоціях; має ж бути якийсь рух. Звичайно, хотілося б, щоб він, цей рух, був поступальним.

І в жодному разі не заганяйте себе у скриню страждань і переживань, у скриню нехай і парчеву, інкрустовану дорогоцінним камінням і стразами. Не замикайте себе у скриню негативних емоцій. І завжди пам'ятайте про те, що скриня ця відкривається просто. Хоча, можливо, що не так уже і просто, але це не означає, що її не слід відкривати зовсім. Дуже навіть треба. Ще як треба! Нема чого в ній замикатись! Не варто в цій скрині сидіти! Геть із неї, на яскраве світло, на свіже повітря!

Ми самі формуємо власні думки. А потім наші думки формують нас і наше життя. Ми повинні контролювати власні думки та не дозволяти їм контролювати нас.

Тримати власні думки під своїм твердим контролем! Просто тримати! Так тримати!

Ми самі формуємо власні відносини та емоції. Безперечно, на нас впливають найрізніші життєві обставини, але ми самі можемо й повинні розпоряджатися власними поведінковими реакціями. Не наші емоції повинні керувати нами, а ми - ними. Ми просто зобов'язані бути керівниками над власними думками, емоціями, реакціями та відносинами, а не бути їхніми підлеглими.

Якщо ви лише емоційно реагуєте на ті чи інші життєві ситуації, нічого конкретного не вживаючи, то не чекайте не тільки поліпшення, а взагалі ніяких змін у своєму житті. Їх не буде.

Іноді буває корисно відвідати професійного психолога. Нехай фахівець вам розповість, яким він бачить вас із боку, і порадить, як вам вибратися з вашої настільки улюбленої скрині переживань, з якою ви вже зжилися за довгі спільні роки щирих страждань.

А для початку відкрийте обережно свою скриню й уважно прислухайтесь до людей, які випромінюють спокій, позитив і стійкість духу, до людей, які світяться оптимізмом і настроєм на життєстверджуючий початок. Запитайте в них, як ви виглядаєте з боку, у замкнутому просторі своєї настільки улюбленої скрині. І нарешті розстаньтеся з нею.

Просте побажання: нехай ваші учні ніколи про вас не кажуть «Учителька нервова моя!».

Вам усе це не підходить? Ну що ж, тоді замкніться понадійніше у своїй скрині переживань і страждань, навіть можна на два замки й засувку зсередини, і страждайте далі. Імовірно, це - для вас.

ПОРАДА. Проблеми не треба переживати, їх треба розв'язувати

Людина - найцікавіша істота. Зіштовхуючись із численними проблемами протягом свого життя, вона чомусь думає, що проблеми ці є лише в неї, у неї одної і більше ні в кого. І людина ніяк не може або не хоче зрозуміти, що проблеми є в усіх, абсолютно в усіх людей, які живуть на землі. Звичайно, вони різні, але присутні в житті кожного. І ще нам чомусь дуже часто здається, що наші проблеми набагато складніші й важливіші, ніж проблеми наших знайомих, родичів, сусідів, колег. Ми чомусь упевнені, що в них усе легко та просто в житті, не те, що в нас.

Якщо людина, як вона сама вважає, бідна, то всі її проблеми, усі помисли пов'язані з нестачею грошей. Вона, навмисно чи мимоволі, заздрить заможним і багатим людям. Але ця сама нібито бідна й нещасна людина навіть уявити собі не може, скільки проблем у заможних людей виникає та існує протягом усього їхнього життя у зв'язку із грошима, які стреси та потрясіння вони переживають.

Якщо в людини немає роботи, вона із заздрістю дивиться на людей, які мають роботу. Але цей безробітний навіть не замислюється, скільки проблем, пов'язаних із роботою, постійно затьмарюють життя цих самих працюючих людей. Людина, яка має постійну роботу та, працюючи день у день, рік у рік, мріє відпочити, а краще взагалі перестати працювати зовсім. Або раптом ми зіштовхуємося з таким явищем, як небажання людей іти на пенсію та їх жагуче, щире прагнення продовжити свою професійну діяльність будь-що-будь.

І так у всьому. Тому, як мені здається, перше, що варто зробити, це прийняти за аксіому: ПРОБЛЕМИ Є В УСІХ ЛЮДЕЙ. І ще одне: ПРОБЛЕМИ ВАРТО НЕ ПЕРЕЖИВАТИ, А ВИРІШУВАТИ. Життя без проблем - це ілюзія, наша ілюзія, коли ми дивимось із заздрістю на інших людей.

Життя без проблем не буває, і досить порівнювати себе з іншими, помилково думаючи, що в них, цих самих інших, усе в житті легко та просто. Не всі їхні проблеми ми бачимо з боку, ось і все!

Психологи вважають, що стосовно проблем люди діляться на три категорії: одні люди проблеми тільки створюють, інші із приводу цих виниклих проблем тільки переживають, а треті вміють їх вирішувати, що одразу ж і роблять. До якого типу людей відноситесь ви? Якщо перед вами виникає проблема, що ви звичайно починаєте робити? Розстроюватись і переживати: «Ах! Ох! Ну, за що це мені?!».

Відкиньте переживання. Вольовим зусиллям постарайтесь відключити всі негативні емоції. Від наших переживань проблема не зникне й не розв'яжеться сама по собі. Краще замість цього спробуйте мислити позитивно й шукати конструктивне рішення. Сядьте за стіл і на аркуші паперу спробуйте написати, що реально можна зробити для розв'язання проблеми, що виникла. Обміркуйте всі можливі варіанти рішення, запишіть їх, нехай навіть несподівані й на перший погляд нереальні. Думайте, шукайте, пишіть. Нехай на вашому листочку з'явиться 5, 10, 15 варіантів рішення. Або два, три, чотири. І ще 10-15-20 кроків до рішення. Уважно обміркуйте наявні можливості й неможливості. І дійте. Кожна людина, зіштовхуючись у житті із труднощами чи проблемою, вибирає один із двох можливих шляхів. Вона стає або людиною-страждальцем, або людиною-дією. Вибір за вами. Тільки не варто забувати, що, переживаючи проблему, людина принаймні не вирішить, якщо ще й не збільшить її. Тож усе-таки краще діяти. Уперед, люди-дії!

Отже, ніякого ниття, ніяких скарг і песимізму! Досить упиватися своїми стражданнями. Не варто бути страждальцем, самозабутньо та драматично переживаючи чергову життєву проблему. Перестаньте! І вперед - від переживання проблем до їхнього рішення!

Краще бути позитивно-конструктивним мислителем, який шукає шляхи рішення й діє. Від деструктивного мислення - до конструктивного, від песимістичного життєсприйняття - до оптимістичного, від пасивного споглядання - до активної дії. І давайте гарненько запам'ятаємо, що наші проблеми ніхто не вирішить. Їх вирішувати тільки нам, нам самим. А наші емоційні переживання, нехай навіть і найщиріші, навряд чи допоможуть у конструктивному рішенні наших проблем. І ніколи, ні за яких умов не кажіть собі, що рішення виниклої проблеми неможливе або що ви собі не можете чогось дозволити. Беріть папір чи блокнот, записуйте свої проблеми та шукайте й думайте, думайте й шукайте шляхи їхнього розв'язання. Неможливо лише те, чого ви так і не почнете вирішувати. Тож починайте й вирішуйте!

Перестаньте вольовим зусиллям своєї волі заздрити іншим, у кого нібито життя - без проблем. Такого не буває. А, утім, напевно, буває - на цвинтарі. Там усе тихо, спокійно і ніяких проблем. Але, як мені здається, нам із вами туди ще зарано.

Отже, приймаємо за аксіому: якщо в нас є проблеми - ура! Значить, ми ще живі. Тож давайте жити, а не переживати. Проблеми - не вічні, вони поступово, іноді важко, іноді легко, вирішуються й розв'язуються. Нам треба лише засвоїти, що на місці вирішених проблем виникають нові, які нам знову необхідно буде вирішувати. Ці самі нові проблеми нависають над нами, насуваються на нас, змінюючи старі, недавно нами розв'язані. І це - нормально, це зовсім не означає, що ми такі невдахи чи нещасні або що в нас важке життя. Зовсім ні. Поява нових проблем означає лише те, що наше життя триває. І ці нові проблеми повинні спонукати нас до дії, до поступального руху вперед, а не до переживання - пережовування минулого.

Пригадалися слова відомої російської пісні: «Что же из этого следует? Следует жить!».

Зрозуміло, бувають у нашому житті важкі, нерозв'язні проблеми. Наприклад, невиліковна хвороба, страшний нещасний випадок із близькою людиною й т. п. І здається, що ми вже не в силах що-небудь змінити. Але навіть у найважчій ситуації в нас є вибір, і це - чудово. А вибір такий: або перетворитись у хронічного страждальця-переживальця, успішно засвоївши роль нещасного, роль невдахи, роль жертви; або піднятись із усіх труднощів і, можливо, трагедій і навчитися з цим жити, не пхикати та страждати, не мучитись і переживати, а жити, продовжувати жити повноцінним життям. У кожному разі вибирайте життя. Не дозволяйте проблемі або важкій ситуації керувати вашим життям. Завжди, за будь-яких обставин залишайтеся найголовнішим її управителем. Ви - бос свого життя, ви - господар становища, ви - топ-менеджер і головний керуючий, ви - капітан. Нікому й нічому не дозволяйте забрати в нас кермо управління власним життям. Воно - ваше, ваше назавжди. Тому треба жити далі, треба діяти!

Як ми звичайно чинимо із власними проблемами? Психологи вважають, що люди можуть ускладнювати, збільшувати виниклу проблему потужним сплеском негативних почуттів та емоцій. І вони можуть послабити, зменшити й, урешті-решт, знайти конструктивне рішення проблеми, якщо своїм власним вольовим рішенням викинуть увесь негатив із голови та почнуть діяти негайно. Образа на весь світ і несправедливості життя, жаль до себе, злість і ненависть - явно негативні емоції, що не сприяють рішенню проблеми ні за яких умов. Тому перестаньте драматизувати та страждати, а складіть план, хоча би подумки, а краще письмово, і дійте. До речі, у конструктивній діяльності переживання та страждання слабшають і відступають на другий план. Не шукайте винуватих, а шукайте рішення! Не ображайтесь на весь світ, а вживайте заходів! Не збільшуйте й не ускладнюйте, а послабляйте, спрощуйте, вирішуйте й розв'язуйте!

Як тільки ви починаєте вирішувати виниклу проблему, це означає, що ви приборкали свої негативні емоції; це означає, що ви не дозволили негативу стати топ-менеджером вашого життя. І це значить, що ваше життя, як і раніше, у ваших руках, і ви вийдете переможцем із нелегкої боротьби з проблемою. Якщо ви вирішуєте свої проблеми, значить, ви вибираєте життя. А це - дуже правильний вибір!

Психологи кажуть, що це не нова проблема з'явилась у житті, а просто назріла пора, настала необхідність прийняти чергове відповідальне рішення. А наше життя, як відомо, - це ланцюжок рішень, які ми постійно приймаємо, відповідальних чи, на жаль, безвідповідальних рішень. Наше сьогоднішнє життя залежить від того, які рішення були нами прийняті вчора. А наше майбутнє життя перебуває в повній залежності від наших сьогоднішніх рішень.

Проблему вирішує наша дія чи відсутність дії, тобто бездіяльність, але ніяк не переживання та страждання, нехай навіть щирі. Не замикайтесь на своїй проблемі, не боріться з нею поодинці. Шукайте помічників і дружню, а можливо, і професійну допомогу. Просіть, питайте, грюкайте в усі двері. Одним словом, дійте, робіть, уживайте щось, тільки не сидіть склавши руки. Дійте всіма можливими та неможливими способами.

Додаток до поради

Про світлофор у нашому мисленні

Вирішуємо ми проблеми конструктивно чи лише самозабутньо переживаємо їх - залежить від нас, від нашого світосприймання, від нашого мислення. Якщо наше мислення відбувається із «зеленим світлом», то ми самі собі командуємо: «Ідіть. Шлях вільний. Уперед!». Мислення ж із «червоним світлом» програмує нас на інше: «Стійте. Шлях закритий. Рухатись не можна!». «Жовте світло» в нашому мисленні супроводжується в нашому житті думками типу: «На роду написано! Мабуть, не судилось!». Це - талановиті словесні формули ледарів, це - просто чудові зручні відмовки для лінивців. Це - відмінні прийменники для страждальців, переживальців і скигліїв. Але як тільки є хоча б найменший шанс урятувати ситуацію чи підправити, якісно поліпшити та збагатити власне життя, треба намагатись, пробувати, прагнути й тіпатись. І треба діяти, діяти, діяти!

Просто заклики: дайте своєму мисленню зелене світло! Дайте своїм думкам зелену вулицю! Перемкніть світло свого життя на зелений! І вперед!

А якщо вам усе це не підходить, якщо вам притаманне мислення з «червоним світлом», то вам, на жаль, нічого іншого в житті не залишається, як страждати, розстоюватись і переживати. Ну що ж, дуже жаль, що ви вибираєте мучеництво. Але це - ваш вибір!

Просте побажання: бажаю вам побільше «зеленого світла» у вашому житті! Нехай у ваших думах і у прийнятих вами рішеннях буде зріло й «зелено» одночасно!

ПОРАДА. Візьміть відповідальність за себе на себе!

Цікаві все-таки ми, люди, істоти. Усі ми мріємо про щасливе життя. І дуже багато хто з нас із абсолютною впевненістю й упертою завзятістю чекає, а іноді й вимагає, щоб інші люди прийшли в наше життя й організували нам щастя. Ми щиро мучимось і мечемось у цьому своєму помилковому очікуванні, але все одно продовжуємо завзято на це очікувати. Ці наші очікування починаються зі шкільної лави та тривають у роки університетського навчання. Ми чекаємо, що працівники різних навчальних закладів, у яких ми вчимось, організують наше життя, наповнивши його змістом і, володіючи даром передбачення, попередивши всі наші можливі помилки, що передбачаються та виникають у житті, труднощі та зриви, що очікують нас, навчать нас жити. Потім ми шукаємо життєвого партнера і знову будуємо свої очікування. Ми точно знаємо, що так має бути, і тому чекаємо, що наша друга половина прийде, організує наше життя і зробить нас щасливими. Наш супутник по життю просто зобов'язаний зробити це, прикладаючи до цього активні зусилля. Ми ж самі будемо перебувати в пасиві, очікуючи на все це, абсолютно щиро дивуючись та обурюючись, коли це не буде відбуватися. На роботі ми будемо чекати від нашого начальства, що воно налагодить наші виробничі відносини з усіма людьми; складе розклад роботи всієї установи; віддасть усі необхідні накази й розпорядження; коли треба, відправить нас, учителів, на курси підвищення кваліфікації; вирішить усі наші виробничі проблеми, словом, налагодить наше професійне життя.

Зізнайтеся чесно самому собі: ви все ще чекаєте, що інші люди прийдуть та організують вам щасливе життя? Тоді співчуваю, ви, як видно, не дуже щаслива людина. І перше, що вам треба зробити, - це припинити ці безглузді, наївні, абсолютно нереальні й невиправдані очікування. Зрозумійте, ІНШІ люди не будуть організовувати ВАШЕ щасливе життя. Так, таке трапляється в житті майже кожної людини. Трапляється це в її ранньому дитинстві. Організацією нашого щасливого життя захоплено займаються наші батьки, добрі батьки. І це - прекрасно. Дякувати їм за це! Але якщо ви вже не дитина і дитинство ваше давно минуло, то після відкидання безглуздих очікувань наступний крок, який вам треба буде зробити, і буде вашим головним кроком до дорослого, щасливого чи нещасливого життя (це вже як у вас вийде власне життя організувати), і полягає він у прийнятті простої, але ємної поради:

Візьміть відповідальність за себе на себе!

Натягнули? Взяли? А тепер несіть через життя цю найтяжчу відповідальність і точно уявляйте собі напрямок вашого, сподіваюсь, поступального руху.

Щоби про вас не можна було сказати: «Він несе велику відповідальність, але не знає, куди саме». Тож знайте. Хто заважає вам це знати?!

І чому ми так завзято чіпляємося за віру в те, що інші люди влаштують наше життя та зроблять нас щасливими?! Усвідомивши помилковість і всю наївність подібних власних очікувань, давайте поступати так, як це роблять розумні люди. А вони, як відомо, завжди діють і на помилках учаться. Тож давайте і ми, наробивши помилок, зробимо відповідні висновки та вийдемо на якісно інший рівень власного життя. І ще. Давайте не будемо робити тих самих помилок знову.

Зазвичай у нас, учителів, завжди є чіткий розклад уроків та інших заходів на навчальну чверть, на півріччя або навіть на весь навчальний рік. Але нам у нашому житті тільки розкладу шкільних уроків зовсім не достатньо. Завжди складайте власний докладний і чіткий розклад всього свого життя в цілому.

І робіть це самі.

Просте побажання: будьте капітаном своєї душі! Бажаю вам довгого успішного плавання, капітани!

Ще вам, капітани, треба буде попрацювати з якорями. А якорями у вашому житті, що тягнуть вас на дно, можуть служити традиції, погляди суспільства, в якому ми живемо, власні закостенілі погляди, пагубні звички та пристрасті. Якорями можуть бути й деякі оточуючі вас люди. Увага, капітани, не дозволяйте нікому й нічому тягти вас на дно! Не дозволяйте нікому й нічому гальмувати чи зупиняти ваш поступальний рух уперед на всіх вітрилах!

Ну що ж, капітани, піднімаємо якоря й уперед! Великому капітану - велике плавання. Щасливому капітану - щасливе довге плавання!

Додаток до поради

Про шкільний «Збірник наказів», розклад занять і багато чого іншого

Я зростала вчительською дитиною. Більша частина мого, особливо раннього, дитинства пройшла в «маминій школі». Я виросла в «маминій школі», де моя мама була директором. Мені запам'яталися шкільні лінійки, а також педради, де моя мама зазвичай на початку заходу зачитувала вголос черговий шкільний наказ. Починалося це публічне «чтиво» у такий спосіб: «Увага! Наказ по школі номер...». Далі випливав черговий номер наказу і сам його текст, який звичайно лаконічно-чітко пропонує, що, як і коли варто робити всім членам шкільної спільноти.

Напевно, будь-який працівник школи знає, що шкільних наказів найрізноманітнішого змісту буває за навчальний рік дуже багато. І це - нормально. Видання наказів з найрізніших приводів регулює, регламентує й упорядковує наше шкільне життя. Ці численні накази потім підшиваються в пухкі «збірники наказів» і складуються рівними штабелями в кабінеті завучів. Я не бачу нічого поганого й незвичайного в цій наказотворчості шкільних адміністраторів. Погано й незвичайно інше: ми чомусь цілком серйозно очікуємо, що в наше життя прийдуть люди з даром керівника, віддадуть відповідні накази й організують, упорядкують наше життя, зробивши нас щасливими. Нам же лише треба дочекатися цих талановитих людей. Звідки в нас такі незвичайні очікування? Чому ми абсолютно впевнені в тому, що інші люди, які зустрічаються на нашому життєвому шляху, займуться регламентацією, упорядкуванням, організацією нашого життя? Ці інші люди, за нашим розумінням, просто зобов'язані з'явитись у нашому житті з мудрим «Збірником наказів», вони повинні збагатити й урізноманітнити наше життя та зробити нас успішними людьми. Наприклад, від лікарів ми очікуємо, що вони забезпечать нас здоров'ям; від учителів вимагаємо надання освіти та правильного вибору, ЇХНЬОГО вибору НАШОГО професійного шляху. Від супутників життя вимагаємо любові, взаєморозуміння та взагалі повного забезпечення нас щастям, а заодно й усіма супутніми матеріальними благами та атрибутами щасливого життя. Атрибутами та благами, які нам здаються важливими та значущими. Так, натура людська не просто дивна, вона - загадкова, а часами й парадоксальна.

Наша система освіти припускає чітку та досить тверду регламентацію навчального життя. Кожна освітня установа будь-якого рівня та профілю в обов'язковому порядку видає своїм учням і студентам абсолютно точний розклад занять, з детально зазначеними в ньому навчальними дисциплінами та курсами. Що саме вивчати, де, коли та з ким - усе розписано максимально докладно. Я не берусь давати однозначну відповідь, погано це чи добре. Дане питання можна обговорювати. Та й потім, складні явища чи структури не можуть бути оцінені однозначно прямолінійно за схемою: погано - добре; чорне - біле. Це було б занадто примітивно. Важкі запитання не мають однозначних відповідей. А багатоскладові явища, яким є система освіти, безумовно, мають як свої плюси, так і мінуси. Але, мабуть, наша система освіти, як, утім, і будь-яка інша, накладає незгладимий відбиток на зростаючу особистість. Людина десять років учиться у школі, а потім ще три чи п'ять років у іншому навчальному закладі, не так уже й важливо, в якому саме, тому що маховик системи однаково справно працює скрізь. І всі ці роки становлення як особистості ця особистість, яка зростає та розвивається, майже нічого для себе не вирішує. Вона не вирішує, які саме навчальні предмети вивчати, в який час, з якою інтенсивністю та з якими викладачами це робити. Молоді люди протягом 15-ти років свого життя майже не приймають важливих рішень і зовсім не несуть відповідальності за себе. Тягар відповідальності успішно покладено на школи та університети. Адже навіть за знання молодих людей відповідають чомусь учителі. Як можна відповідати за іншу людину, якщо, звичайно, вона не в пелюшках? На мій погляд, відповідати можна тільки особисто за себе.

Ось і звикають молоді люди, що розклад їхнього життя будуть складати інші люди, а не вони самі. Вони ж, ці інші люди, будуть організовувати всі найважливіші явища та події в житті учнів і студентів. І, уже закінчивши навчання, молоді люди продовжують по інерції очікувати появи цих невідомих організаторів їхнього дорослого життя.

У зарубіжних же школах дуже мало обов'язкових для вивчення предметів. Перше, що має зробити школяр на початку кожного навчального семестру, так це вибрати навчальні дисципліни, які він планує вивчати. Що цікаво, в учня є право кинути вивчати один з обраних ним предметів, якщо йому щось у цьому навчальному курсі не сподобалось. Тобто в систему як би закладене право дитини на помилку. І ніхто тебе не буде вмовляти, що треба добре вчитись; ніхто не буде нав'язувати тобі, що саме варто вивчати. Адже твоя освіта чи неосвіченість - це твоя сугубо особиста справа. Це потрібно особисто тобі, а не працівникам системи освіти, які лише дають набір освітніх послуг. Не берусь однозначно стверджувати, що подібна система - чудова. Тут, безумовно, є і свої позитивні та негативні моменти. Але що точно вдається зарубіжній системі освіти, так це навчити молодих людей приймати рішення й нести за них відповідальність, як і за все своє життя взагалі.

Узагалі, хочеш бути освіченим - будь ним! І нікого ця твоя справа не обходить, хоча всі умови для одержання освіти створені.

У зарубіжному університеті перші труднощі, з якими зіштовхуються студенти першого року навчання (потім це все вже йде легше та спокійніше), - це складання свого особистого навчального розкладу на поточний семестр. Так-так, ви правильно зрозуміли! У зарубіжних університетах чи коледжах ніхто не дасть першокурсникам готового розкладу занять і лекцій. Його не існує! Ви самі повинні його для себе скласти. Ви самі робите це, вибираючи навчальні курси та дисципліни, що цікавлять не тільки вас, а й викладачів, які їх ведуть, а також час відвідування лекцій і занять. Скажімо, та сама лекція у великому університеті повторюється за день два чи три рази, залежно від популярності й затребуваності навчального предмета та лектора. Тож після вибору навчальних курсів вам ще необхідно буде все це звести в одне ціле, визначивши самостійно, з якого саме предмета ви будете слухати ранкову лекцію, з якого - підете на лекцію в обід, а на якому занятті краще, особисто для вас краще, бути присутнім у вечірній час. І ніхто нічого вам у навчальних закладах не буде вказувати й наказувати, зобов'язуючи та примушуючи до навчання. У жодному разі.

Ваше навчання - у ваших руках!

Навіть кількість років, які вам треба буде вчитись в університеті чи коледжі, вам доведеться визначати самим. Так-так, самим особисто. Набравши потрібну кількість кредитів, університет можна закінчити й за чотири роки. Якщо ж ви бездарно організовуєте своє навчальне життя й безглуздо складаєте свій власний навчальний розклад, то ви ризикуєте НЕ закінчити університет і за 8-10 років. Хоча, утім, це - ваша особиста справа, і ніхто вам нічого з цього приводу не скаже. Учіться на здоров'я хоч усе своє життя, повторюючи ті самі навчальні курси знову і знову, якщо, звичайно, у вас є на це кошти і вам є на що жити.

Як мені уявляється, у подібній системі освіти, особливо освіті «післяшкільній», є своє не тільки раціональне, але прямо-таки життєво важливе зерно. Зерно, що така система освіти примудряється посіяти майже в кожному студенті, це - уміння самостійно складати розклад власного життя та брати відповідальність за власне життя на себе. Це - саме те, чого не вистачає нашим недбайливим студентам, які вже виросли та позакінчували різні свої університети, але все одно, навіть вступивши в доросле життя, залишились усе тими ж недбайливими студентами, які продовжують завзято чекати, що хтось інший за них складе розклад їхнього життя.

Якщо ж ви дійсно вирішите самоусунутись від складання розкладу власного життя, тоді уявіть собі, як працювала би будь-яка освітня установа, не будь у неї чіткого розкладу. Уявили? А тепер прийміть для себе, що ваше життя буде проходити приблизно так само, як робота цього нещасного хаотичного навчального закладу, що працює без розкладу. Тільки уявіть, що працівники школи замість складання розкладу роботи установи сидять, зітхають, ремствуючи на своє таке важке життя, і чекають, що хто-небудь прийде та внесе в це життя впорядкованість і систему, а ще заодно принесе їм, цим очікуючим працівникам щастя та благополуччя. Ну, що ж, на таке прочекати можна дуже довго! Так можна прочекати все життя, щиро при цьому дивуючись і мучаючись: «І чого вони все не йдуть і щастя мені не несуть?!».

Ну право ж, шановні колеги, скільки ми будемо сидіти, склавши руки, та чекати, що прийдуть інші люди й організують наше життя, зробивши нас щасливими?! А раптом прийдуть не ті люди? А раптом вони складуть нам поганий розклад і видадуть погані накази? Що робити? Так усе ж дуже просто! Треба самим, нам самим негайно прийнятися за складання розкладу свого власного життя.

«Життя за розкладом?!» - заперечать деякі. Так, життя за розкладом. А що в цьому поганого? Аби тільки це було життя за складеним особисто вами розкладом, за виданим вами «збірником наказів». Чужі накази та приписи, а також розклад, складений іншими людьми, навряд чи зроблять ваше життя успішним і щасливим. Усе це чуже може, щоправда, внести у ваше життя деяку впорядкованість, але не більше того. Крім того, якщо ваш життєвий розклад складає хтось інший, то це іноді буває дуже зручно, тому що в усіх ваших невдачах можна відразу ж обвинуватити й затаврувати ганьбою інших людей. Вони нібито винуваті, а ви начебто і ні при чому. А затаврувавши ганьбою цих недбайливих людей, які не змогли організувати вам щасливе життя, можна емоційно й зовсім щиро переживати про своє загублене (іншими людьми) життя. Зручна роль - переклав провину на інших людей за погане складання розкладу свого життя та неправильні накази, видані ними, - і все! Можна знову нічого не робити, а сидіти й чекати нових людей, які повинні з'явитись у вашому житті для складання нового розкладу й видання інших наказів.

Чи ви дійсно хочете, щоби це хтось зробив за вас? Таке можливо, але тоді не очікуйте щасливого життя. Це вже, вибачте, як вийде! Ніхто вам не дасть щасливого життя. Ніхто не організує за вас ваше життя так, щоб воно було дійсно цікавим, змістовним і значущим. Розклад власного життя для себе ви можете й повинні скласти тільки самі. І покладатись у цій такій важливій для вас особисто справі на інших щонайменше наївно, а більше - нерозважливо. Ніхто не зможе організувати ваше життя, якщо ви самі пускаєте його за течією. Ніхто не зробить вас щасливим, тому що відчуття щастя або живе, або, на жаль, не живе в нас самих. Це - наше внутрішнє сприйняття світу навколо, власного життя, яке ми для себе організували чи не організували своєю лінню, бездіяльністю, неучастю.

Шановні колеги, пам'ятайте, що всі ресурси вашого щасливого й успішного життя містяться у вас, у вас самих, а всякі чужі «збірники наказів», розклади занять та інші люди тут зовсім ні до чого.

Ніколи не пізно бути успішним. Ніколи не пізно бути щасливим. Але для цього треба взяти відповідальність за себе на себе. Ваше життя - у ваших руках! Ваше щасливе й успішне життя - у вашому мозку!

ПОРАДА. Шукайте та майте свій набір способів зняття стресу й утоми

Дуже часто оточуючі нас люди не те що не бережуть наш настрій, а, власне, навпаки - усіма силами його псують. Виходить, нам треба взяти за правило - піклуватися про власний настрій самим. Адже ніхто, крім нас самих, піклуватися про наш настрій не буде. Тому треба нам самим шукати способи поліпшення власного настрою та зняття стресу. На мій погляд, такі способи необхідно шукати постійно, увесь час пробуючи нові. І треба неодмінно мати цілий набір таких способів. Я наведу лише деякі приклади, шукати ж найбільш ефективні та прийнятні для вас треба вам самим.

Дуже добре знімають стрес і поліпшують настрій різного роду фізичні вправи. Підіть у басейн, відвідайте заняття аеробікою, побігайте ввечері в найближчому парку. Занадто складно? Вам це не підходить? Шукайте свої, підходящі для вас методи боротьби зі стресом і поганим настроєм. Замість басейну - контрастний душ чи трав'яна ванна, замість заняття у спортзалі - виконання вправ під відеокасету у власній квартирі. Не можете бігати, стрибати, займатись аеробікою - ідіть додому з роботи пішки з максимально можливою для вас швидкістю, так, щоб відчути напругу в усіх м'язах. Підійшовши до свого будинку, підніміться на свій поверх без ліфта. А пробіжки темними вулицями цілком можна замінити заняттям на домашньому велотренажері, поєднавши спортивні вправи з переглядом улюбленої телепередачі. Адже просто так крутити педалі 10-20-30 хвилин дуже нудно. Відтак установіть свій домашній велотренажер перед телевізором і рухайтесь на здоров'я під різні фільми та шоу, але не розвалившись при цьому на м'якому дивані, а працюючи на велотренажері.

Поробіть розтяжки, зручно розтягшись на своєму паласі. Руки витягнуті над головою, ноги витягнуті так, щоб стати якнайвище ростом, руки витягнуті. Поваляйтесь на килимі, попрогинайтесь, порозтягуйтесь. Потім обхопіть свої коліна обома руками та поробіть перекати на спині. Це - для відпочинку нашого хребта. Або покатайтесь на дволітровій пляшці з мінеральною водою. Це - відмінний масаж для нашої спини. Готові на більше? Постійте кілька секунд на голові. А для аматорів екстремальних рішень, напевно, підійдуть заняття стретчінгом, пілатісом, йогою або освоєння танцю живота.

  • Зарядка та праця хворобу перетруть!

Заведіть у своїй домівці цілу колекцію своїх улюблених касет і дисків. Підберіть таку музику, що вас радує, заспокоює, умиротворяє або, навпаки, бадьорить і запалює, якщо вам так більше до смаку. Купуйте собі в подарунок по улюбленій касеті на різні свята замість традиційного жирного й висококалорійного торта. Обов'язково зберіть для себе колекцію касет із класичною музикою. Яку саме? Вибирати вам. Після трудового дня поставте касету з класичного музикою. Приглушіть голосність. Нехай ця музика буде приємним тлом для вашого відпочинку та розслабленням після роботи. Цікаво, що багато хірургів під час проведення операцій ставлять касети з фрагментами класичної музики. Ось і ви спробуйте.

Не хочете музики? Знайдіть касети із записами природних звуків: шум дощу, водоспаду, спів птахів у лісі, звуки морського прибою або шелестіння листя від вітерцю.

Вносіть здоровий сміх і гумор у своє життя. Відеокасети з вашої домашньої колекції можуть бути із записами виступів гумористів і сатириків, а також із кращими комедійними фільмами. Підберіть колекцію гумористичних і смішних книг, збірників забавних розповідей та анекдотів і перечитуйте їх час від часу, краще разом зі своєю родиною. Здорові люди повинні сміятись і посміхатись. У нормальній здоровій родині повинні звучати сміх і жарти хоча б іноді. Це, до речі, не так просто, як може здатись на перший погляд. Над цим доведеться попрацювати завзято й наполегливо. І зробити це маємо теж ми, ми самі. Ніхто за нас вносити гумор, жарти та сміх у наш дім, крім нас самих, не стане й не зможе.

Особливе місце в нашому житті займають вихованці, яких ми тримаємо в домі. Заведіть собі кого-небудь, якщо ви дійсно любите тварин. Вони змінюють атмосферу нашого дом у кращий бік, наповнюючи її позитивними емоціями та спокоєм. На мене, наприклад, після трудового дня завжди справляв живильну дію заливистий спів маленького домашнього папужки, нашого загального улюбленця. Іншим, можливо, допоможе відключитись від виробничих справ гуляння із собакою або муркотіння улюбленого кота під боком.

Спілкування з природою часто робить з нами майже дива. Але ще частіше ми чомусь забуваємо посадити у свого під'їзду квіти, погуляти в парку, спостерігати польоти джмеля, пройтись травою босоніж, прислухатись до шуму дощу та здивуватися красі природи.

Просте побажання: дивуйтеся частіше, особливо після важкого трудового дня. Завжди дивуйтеся красі природи!

А може, вам потрібніше щоденний, нехай і нетривалий, сон удень? Так у чому справа? Після повернення з роботи візьміть 20-40-хвилинний сон-аут.

Освітіть своє життя та своє робоче місце по-новому. У тому сенсі, що зробіть своє життя яскравіше в буквальному значенні цього слова. Настає осінь або йде нескінченна зима. Як відомо, пізно восени та довгою зимою в міру скорочення світлового дня все більше й більше людей починають хандрити, відчувати поганий настрій і навіть впадати в депресію. Замініть удома та на своєму робочому місці всі лампочки на більш яскраві. І взагалі поставте, повісьте у себе вдома безліч різних світильників. Зробіть перестановку вдома й у класі. Розставте все по-іншому, по-новому. Більше світла та світильників у наше життя!

Заведіть звичку палити в кімнаті свічки. Кажуть, вони часом діють чарівно. По-перше, вогонь спалює негативну інформацію та забирає погану енергетику, що витає часом у нас удома. По-друге, вигляд палаючих свічок заспокоює. Дивно, але людині важко відірвати погляд від полум'я свічки. Кажуть, любов до вогню в нас від древніх, вона в нашій генетичній пам'яті й передається з покоління в покоління. Улаштовуйте собі періодично свічкотерапію або світлотерапію, коли палять свічки або запалюють усі світильники, що є вдома.

Ще можна собі влаштувати ванну при свічках. Підготуйте все необхідне для прийняття ванни, розташуйте по всій ванній кімнаті свічки, запаліть їх, включіть улюблену спокійну музику, поставте на край ванни келих з улюбленим напоєм, не забудьте ароматизувати воду. А тепер занурюйтесь не тільки у ванну, але в усю цю обстановку, у відпочинок і розслаблення. Гарні домашні ванни з морською сіллю. Можна ароматизувати і саме повітря у ванній кімнаті. У невеликій каструльці заваріть кілька сухих гілочок м'яти або евкаліпту. Після закипання перенесіть каструльку із трав'яним настоєм у ванну кімнату, зніміть кришку й залиште так у відкритому вигляді. Приміщення наповниться дивно приємним ароматом живої природи. Дихайте й розслаблюйтесь.

Скоротіть споживання «мертвої їжі», попередньо вивчивши для цього цілу гору книг зі здорового способу життя та вибравши режим харчування, для вас підходящий. Улаштуйте, а вірніше, періодично влаштовуйте собі морквяно-яблучний день або бананово-апельсиновий. Або взагалі який завгодно фруктово-овочевий. Пийте багато чистої води. Організм почне очищатись, і ви почуєте себе краще.

  • А ще придумайте собі який-небудь веселий і корисний девіз. Можу поділитися своїм: «Маленькі порції для дотримання пропорції!».

Добрі сокові дні, коли ви не їсте зовсім нічого, а відчуваючи голод, п'єте фруктові й овочеві соки. Проведіть одноденне голодування. Або, скажімо, три дні без цукру й солодкого. Буде важко, але це потрібно, щоби переключити свою увагу з виробничих і сімейних проблем на щось інше. До речі, після такого заходу все солодке вам здасться ще солодшим і смачнішим. Або хоча б на один тиждень перейдіть на вегетаріанство чи на сироїдіння. Одним словом, шукайте СВОЮ дієту!

Прийшли з роботи додому - відразу ж візьміться за готування чого-небудь незвичайного, чого-небудь смачненького. Спробуйте поступово вводити у свій раціон усе більше здорової та корисної їжі, як приправи використовуючи різні сухі трави. Я вас не закликаю готувати блюдо з тушкованих коників, але вже салат з морської капусти з додаванням сушеної м'яти подужає кожний. А взагалі - шукайте свої кулінарні витончення.

Перегляньте свій одяг. Ніяких похмурих тонів! Тільки життєстверджуючі кольори та спокійні півтони. Можливо навіть, вам допоможе введення у ваш гардероб простого правила «Чорне - не носити»? Не потрібна, ні до чого вам ця жалоба! Купуйте тільки світлий і кольоровий одяг. А може, вам це й не підійде, якщо яскраві кольори вас дратують. Нічого страшного! Шукайте свій колір!

  • І взагалі, ви поїдете на бал? На бал життя? Рішення за вами! Тільки одна умова - похмуре та смутне не носити!

Сходіть до філармонії або взагалі на будь-який концерт класичної музики. Сходіть в оперний театр на оперу, на балет, в оперету - на що потрапите. Просто розваліться в театральному кріслі, розслабтесь, постарайтесь ні про що не думати, слухайте музику, і все. Геть із голови всілякі депресивні думки, хоча б на 2-3 години. І геть із голови весь негатив - назавжди!

Зробіть собі маску, а вірніше, робіть їх постійно, кілька разів на тиждень, на місяць. Можна зробити грязьове обгортання всього тіла, щоби пори нашої шкіри відкрились. Пакетики з цілющою гряззю для домашнього користування зараз продаються скрізь. Зробіть собі самомасаж або відвідайте масажний кабінет. Краще, звичайно, відвідувати такий кабінет раз на шість місяців, роблячи по 10-15 масажів. Сходіть у перукарню, зробіть стрижку й укладання волосся. А ще манікюр і педикюр.

Майте хобі - заняття, що вас заспокоює, відволікає від смутних думок, приносить радість і задоволення. Вашим улюбленим заняттям може стати все що завгодно. Малюйте, в'яжіть, шийте, пишіть вірші, займайтеся садівництвом або домашнім квітникарством - аби у вас було улюблене заняття.

Зверніть особливу увагу на те, з яким настроєм ви приходите з роботи до себе додому. Не несіть виробничі проблеми до свого дому. Залиште їх за шкільним порогом. А переступаючи поріг власного будинку, вступайте в іншу частину свого життя - у своє особисте життя, що ні в якому разі не варто змішувати з виробничим. Коли прийшли з роботи додому, обов'язково прийміть душ, змийте із себе враження робочого дня. Попарте ноги. Після водних процедур натріть усе своє тіло ароматними оліями, це - самомасаж та ароматерапія одночасно плюс іще естетична насолода.

Закрийтесь від усіх у кімнаті й потанцюйте під улюблені записи. Робіть так хоча б іноді. Незвичайно? Незвично? Нелогічно? А ви спробуйте! Відчуєте, як відходить нервова напруга, стирається втома, що нагромадилася за довгий робочий день, поліпшується настрій. Стрьомно танцювати одній (одному)? Але, по-перше, вас же ніхто не бачить, а ви самі про це нікому не розповісте. По-друге, можна взяти собі в партнери свою власну дитину. Запевняю вас, наші рідні діти - просто чудові танцювальні спільники нам, батькам. До речі, ваші стосунки покращаться, і ви почнете посміхатись один одному. Можете пожартувати над собою під час цього запального танцю. Ваша дитина оцінить ваш гумор і несподівану можливість не тільки поспілкуватися з мамою (папою), а й потанцювати та посміятися. Не будьте букою! Ви ж у себе вдома, і ваш робочий день закінчений. З рідними дітьми можна разом займатися й аеробікою під відеокасету, і звичайною зарядкою, заодно ненав'язливо здійснюючи процес прилучення улюбленого чада до здорового способу життя.

  • Стрибайте, ходіть пішки, танцюйте, піднімайтеся сходами без ліфта, парте й масажуйте свої ноги і пам‘ятайте, що ваше здоров'я - у ваших ногах.

Або коли прийдете з роботи додому, просто помовчіть годину-дві. Поясніть своїм домашнім, що ви дали обітницю мовчання на дві години або що вашому горлу після шести проведених уроків потрібен відпочинок. І - мовчіть. Це - ваша вечірня психодієта.

І гаряча трав'яна ванна, і вправи на велотренажері перед телевізором з одночасним переглядом улюбленої передачі, і божевільний танець, що виконується на самоті (а чому б і ні), і гра в мовчанку - усе добре, що йде вам на користь.

Купіть собі маленький подарунок. Замовте у кравчині нове вбрання.

Улаштуйте собі та своїй родині свято, просто так, без усякого приводу. Купіть торт або курку-гриль, піцу, торт-морозиво - це вже хто що любить. Гарно накрийте стіл, запаліть свічки, включіть улюблену музику та розкажіть своїм рідним і близьким, як вам з ними поталанило, як сильно ви їх любите та ними дорожите. Або сходіть у кафе, можна наодинці, можна не на самоті, як вам більше подобається.

Ви все одно сильно втомлюєтесь від роботи? Викидаємо весь негатив із голови. Очищаємо будь-яким способом свій мозок від негативного мислення. І особливо від негативного ставлення до своєї роботи, до своєї професії. Незадоволені своєю професією? Ідіть, шукайте щось інше. Але в жодному разі не вихлюпуйте свою незадоволеність на своїх учнів. Діти не винні, що в учителів маленька зарплата, складні навчальні програми та нервова робота. Не винні в цьому і ваші домашні, тому на них теж не варто вихлюпувати негатив. І взагалі вистачить шукати винних, замість цього треба шукати конструктивні рішення.

Проведіть свого роду інвентаризацію власного життя. У ньому треба щось змінити, зрозуміло, з того, що ви реально можете змінити, значить, у ваше життя треба щось внести, додати. А додати та внести в наше життя треба гарні, здорові звички та традиції. Давайте здобувати й закріплювати ці гарні звички та невпинно боротися з поганими та нездоровими старими.

Складіть план, і краще зробити це не подумки, а на папері. І дійте в точній відповідності зі складеним вами планом. Складіть «Розклад невідкладних справ після роботи». Наприклад:

  • Понеділок - аеробіка під відеокасету з наступною гарячою ванною з морською сіллю;
  • вівторок - прослуховування музики Чайковського, лежачи з трав'яними компресами на повіках;
  • середа - розвантажувальний фруктовий день; зелений чай із медом з наступним танцем під музику улюбленої поп-групи;
  • четвер - трохи в'язання, а також заняття на велотренажері під улюблену телепередачу;
  • п'ятниця - відвідування косметичного кабінету; візит до кращої подруги та чаювання з улюбленими тістечками (бог з ними, з калоріями!) і вечір удома без телевізора та з відключеним телефоном;
  • субота - вилазка на природу вдень, а ввечері - сімейна вечеря з «чим-небудь смачненьким» і гарно сервірованим столом, накритим скатертиною;
  • неділя: ...Впишіть щось своє за власним смаком.

Кожен сам складає свій власний «Розклад боротьби з утомою та стресами». Неважливо, що саме ви в нього внесете. Усе залежить від вашого смаку та здорових пристрастей. Аби подібний розклад у вас був. І нехай він буде пластичним, мобільним і легко замінним. Відключили гарячу воду? То й добре, замість наміченої трав'яної ванни влаштуйте собі обливання холодною водою з наступним інтенсивним розтиранням. А після цього просто поваляйтеся під теплим пледом на дивані з детективом, або любовним романом, або улюбленим журналом у руках - вам вирішувати. Краща подруга зайнята? Ідіть і прогуляйтеся найбільшим, а можливо, найближчим міським парком. Коли ви були там востаннє? Побродіть стежинами та доріжками парку, помилуйтеся природою, спостерігайте за птахами, білками та комахами; адже в них теж своє життя, повне проблем. Так, навіть у цих крихіток повно в житті проблем, найрізніших! А після цього зайдіть у піцерію та побалуйте себе улюбленими ласощами.

Щодня, засинаючи, ставте собі запитання, що було зроблено сьогодні для власного відпочинку та здоров'я. А що я зроблю для цього завтра? І шукайте, шукайте постійно, що ще можна зробити, щоб зняти, а вірніше, знімати щодня нагромаджену після робочого дня втому. І робіть це, робіть неухильно й постійно. Що значить: «Я страшенно втомилась!»? А що ви зробили, а точніше, робите постійно й систематично, щоб від цієї втоми позбутися, щоб зняти напругу із себе? Особисто мені дуже допомагають контрастний душ і заняття аеробікою під відеокасету, закрившись від усіх. Одна моя приятелька стояла на голові та стрибала через скакалку. Мій батько був моржем і купався в річці щодня в будь-яку погоду. Шукайте свої методи, способи, види відпочинку та зняття напруги. Знаходьте такі та прописуйте їх собі як лікар. І досить скаржитись «Як я втомилась!». Замість цього давайте відпочивати та постійно лікувати свою хронічну втому всіма доступними методами та способами.

Неважливо що, але робіть хоч що-небудь для себе улюбленої (улюбленого) щодня. Примушуйте себе відкинути всі справи й організовуйте собі відпочинок. Шукайте різні, прийнятні для вас варіанти. Багато хто любить ховатись від реальних учинків за фразою, що паралізує всі наші можливі наступні дії. Це - магічна фраза, але магічна в тому сенсі, що вона явно з чорної магії. «Я не можу собі цього дозволити!» - це чорно-магічна фраза. Вона зачаровує нас безвільністю, бездіяльністю, безвихідністю. Давайте подумаємо, а чи правда це. Чи дійсно ми не можемо собі чогось дозволити? Невже ми і дійсно не можемо собі дозволити потанцювати 2-3 хвилини під улюблену музику або намастити себе сметаною (оливковою чи звичайною вершковою олією) під час наших щоденних кухонних турбот? Невже ми не можемо собі дозволити зробити гарну зачіску або прийняти ванну? Ну, тоді, імовірно, ми - просто якісь дикуни, які можуть собі дозволити ходити недоглянутими, нечесаними та немитими.

Усе-таки давайте спробуємо відкинути цю дурну розхожу фразу «Я не можу собі цього дозволити!». По-перше, задамося запитанням: а чому, власне кажучи, не можу? А по-друге, відповімо собі чесно на інше запитання: а я пробував(а) собі це дозволяти? Скільки разів реально пробував(а)? Чи досить наполегливо робив(а) це? І давайте ж, нарешті, дозволимо собі жити й насолоджуватися життям. Спробуйте! Адже доки не спробуєш, не довідаєшся. Поки не будеш багаторазово пробувати, нічого й не буде виходити. Треба пробувати та дозволяти! Будьте собі найкращим другом, а також знахарем, психотерапевтом і лікарем. Дружіть зі своїми власним «я». Доглядайте за собою! Пестіть себе! Плекайте себе!

Вам нічого з перерахованого вище не підходить? А своє, те, що вам підходить, шукати не хочете? Ну тоді сидіть без руху в поганому настрої, у стресі, відключившись при цьому й нічого не роблячи. Сидіть і переживайте. Сидіть і страждайте. Сидіть та ображайтесь на весь світ, тому що, скоріш за все, іншого виходу у вас немає. Ви самі для себе всі ці виходи зі стресу, депресії та поганого настрою закрили, захлопнули, замурували. Ну що ж, це - ваш вибір! На мій погляд, не найкращий. Подумайте ще раз!

Додаток до поради. Про «дні інформаційного відпочинку», або «Критичні дні» в нашому житті

У сучасному житті на нас постійно обрушується лавина інформації. Ця лавина щодня, щогодини потрясає НАШ світ, тобто світ НАШИХ думок, почуттів та емоцій. І кінця цим потрясінням, принаймні в найближчому майбутньому, не передбачається. Ми ж, не завжди усвідомлюючи шкоду всього цього, поглинаємо інформацію величезними дозами, у тому числі інформацію негативну, постійно пропускаючи її через себе. А тим часом нам, нашому мозку, нашій нервовій системі критично необхідний відпочинок від такої кількості й обсягу інформації взагалі й дозування негативної інформації зокрема.

Хочете зберегти своє фізичне та психічне здоров'я? Улаштовуйте у своєму житті хоча б час від часу «дні інформаційного відпочинку». Власним вольовим зусиллям відключайте, перекривайте основні джерела надходження інформації до вас. У такий день не слухайте ніяких (!) інформаційних передач по телебаченню та радіо, не читайте газет і журналів, не прислухайтеся ні до яких «страшних» історій, що розповідаються друзями, знайомими та товаришами по службі. І ні в якому разі не обговорюйте ні з ким випадково почуті вами останні новини, нещастя й катастрофи. Відключіть зовнішній світ від себе або самі відключіться від нього хоча б на один день на тиждень. Створіть собі умови для повного інформаційного відпочинку. Тільки ви самі у стані організувати це для себе. Ніхто інший для вас і за вас цього робити не буде. Або роз'ясніть собі, хоча би подумки, що таке «критичні дні». Це такі дні, коли ви ставитесь до досягнень сучасної цивілізації ну дуже (!) критично.

Я не люблю телебачення у принципі. Тому що воно може забрати в мене мою свободу, мій спокій і гарний настрій. Ще тому, що не я, а телебачення (чи хтось там іще) вирішує, яку саме інформацію пропустити через мій мозок, що запустити в мою голову. Тому що ця інформація часто знижує мій життєвий тонус, впливає як би непомітно, поволі на мої погляди та смаки. Це все - несанкціоноване вторгнення в мій особистий життєвий простір.

Яке особисто ваше ставлення до телевізора? У яких ви стосунках із ним? Ви пов'язані одною ниткою? Ви сковані одним ланцюгом? Ви знаходитесь у телевізора під каблуком, а вірніше, під пультом? Подумайте, поруч із вами на улюбленому дивані лежить пульт управління телевізором чи пульт управління вами? Не віддавайте свій пульт управління нікому й нізащо. Пультом управління власного життя маєте керувати тільки ви, ви самі.

Просте побажання: будьте обережні з телебаченням! Ніколи не втрачайте своєї свободи. Не віддавайте її нікому й нічому. Візьміть пульт управління у свої руки!

Перекривайте джерела зайвої й особливо негативної інформації. Самі регулюйте власний настрій і визначайте свої погляди, смаки та пристрасті. Ми самі повинні бути режисерами та продюсерами власного життя, нікому не дозволяючи робити це за нас. Ми самі повинні влаштовувати собі «дні інформаційного відпочинку», чітко для себе розуміючи, що надлишок інформації погано впливає на нашу нервову систему, настрій, сон, світосприймання. Для нас же, сучасних людей, телевізор став своєрідним вікном у світ і постійним фоновим супроводом нашого життя. Я настійно закликаю вас до того, щоб ви, шановні колеги, хоча б іноді це саме «вікно» захлопували, засмикували на ньому штори й опускали жалюзі. У нас у нашому шкільному житті й без цього «вікна» дуже галасливі, нам іноді просто необхідна тиша. У нас і без телевізора на нашій роботі йде такий інтенсив, що його понаддостатньо для нашої психіки.

Відпочиньте від інформаційного потоку, що промиває й одночасного приголомшує наш мозок, що будоражить і розпікає нашу нервову систему, що порушує та псує наш сон і наш настрій. Заведіть просту звичку: вечір без телевізора або вихідний від телевізора. Улаштуйте собі тиждень без новин і газет. Вистачить бомбувати себе важкою артилерією - негативною інформацією. Так, щодня щось десь відбувається. Але навіщо особисто вам за все це переживати? Який у цьому сенс? Приймайте та пропускайте через себе суворо дозовані порції інформації. Інакше ви будете розплачуватися за все це своїм психічним здоров'ям.

Потрібні нам і «критичні дні» стосовно телефонного зв'язку. Або «дні непрацюючого телефону». Назвіть це як завгодно, але на якийсь час відключіть свій телефон. Слово честі, нічого страшного не відбудеться, катастрофи не трапиться! А ви дасте собі відпочинок. І вже тим більше нам просто необхідні дні без комп'ютера і ще без громадського транспорту.

Так само добрі та корисні «дні тиші й мовчання». Не випадково ченці влаштовували собі дні, коли не тільки відмовлялись від їжі, а й утримувались від розмов. Спробуйте. Проголосіть подумки «Гімн тиші й мовчанню» та плекайте свою неінформованість. Скажіть собі, що ви не знаєте останніх новин і подій і не хочете їх знати.

Будь-що неодмінно діяти, зробіть хоча би що-небудь для відсторонення власної нервової системи від сучасних перевантажень і стресів.

ПОРАДА. Прикрашайте своє житло, своє робоче місце й себе. Живіть красиво. Улаштовуйте собі свята

Прикрашайте свій дім завжди. Красу й порядок можна навести та дотримуватись у будь-якому, навіть найбільш недорогому житлі. А безладдям, недбалістю та несмаком можна зіпсувати навіть найдорожчі апартаменти. Нам треба зрозуміти одну просту річ, що красиве життя ми можемо влаштувати собі тільки самі. Так-так, тільки ми самі можемо організувати красу навколо себе. І ще. Красиво - це не значить неодмінно дорого. Зовсім ні. Порядок, чистоту та красу можна навести в будь-якому житлі. Це залежить тільки від нас. І можна навіть найбільш вишукані й дорогі продукти та блюда навалити потворною купою на стіл, ображаючи естетичні почуття людей.

Придумуйте й завзято повторюйте щорічно у своєму житті гарні, добрі, красиві традиції. Закладайте ці традиції у своє життя, щоб вони могли слугувати її прикрасою. Наприклад, їжте тільки за гарно сервірованим столом. І їжте не поспішаючи й елегантно. Хоча б іноді їжте за столом, накритим скатертиною, користуючись при цьому виделкою та ножем.

Це ж стосується й вашого робочого кабінету: ніяких завалів зошитів і підручників, ніяких зламаних стільців і парт, ніякої недбалості та неохайності, занедбаності. Адже це - ваше робоче місце, де ви проводите дуже багато часу. Зробіть його не тільки зручним і затишним, а й неодмінно красивим. Як? Думайте, експериментуйте, шукайте! І прикрашайте, прикрашайте, прикрашайте будь-який простір навколо себе.

Стежте за своїм гардеробом. Майте в ньому красиві й елегантні речі. Не варто набирати багато дешевого одягу. Краще замість 10-15-ти недорогих убрань мати 2-3 недешевих та елегантних. І, милі дами, ніяких «бабулиних» убрань! Ходіть на підборах, хоча б на невисоких. Ніяких пенсіонерських туфель на пласкій підошві! Ніякого стоптаного взуття! Ніяких зашитих колготок! На голові - завжди зачіска, укладка або акуратно підстрижене волосся! На обличчі - хоча б мінімальний макіяж. Повірте, не варто виглядати блідою поганкою за жодних обставин. Коли ви виглядаєте добре й одягнені елегантно, то й почуваєтесь більш упевнено та респектабельно.

І ще. Організовуйте собі свята. Улаштовуйте собі не просто свята, а неодмінно красиві свята. Завжди відзначайте свій день народження, відзначайте його елегантно та красиво. Для цього зовсім не обов'язково організовувати гучне застілля з юрбою гостей. Завжди відзначайте перший день своєї відпустки, адже в нас, учителів, просто чудові за своєю довготою відпустки. Нам у цьому можуть позаздрити представники будь-яких інших професій.

Улаштовуйте собі свята, що запам'ятовуються. Мені запам'яталося, що ми з приятельками-колегами кілька років поспіль відзначали перший день нашої літньої відпустки тригодинною прогулянкою по Волзі на водному трамвайчику. А ще ми проводжали літо. В останній календарний день літа, 31 серпня, ми йшли в один із парків міста, улаштовувалися прямо на травичці та їли різну смакоту. При цьому кожен учасник нашого невеликого пікніка за назвою «До побачення, літо, до побачення!» повинен був розповісти про найбільш цікаву подію літа, що іде, і про забавний випадок, що відбувся з ним або з нею в це літо. Ще ми слухали музику й танцювали під магнітофон прямо на траві. А потім ще кружлялися на різних гойдалках-каруселях.

Організовуйте собі красиві свята й насолоджуйтесь ними! Відзначайте всі свята, свої знаменні дати та дати своєї родини. Дякуйте долі за те, що свята існують. Відчуйте дух свята, перейміться ним. Одягніться гарно, святково, навіть якщо у вас не передбачається вдома сторонніх. Не треба багато готувати. Треба гарно сервірувати стіл і прикрашати всі приміщення, щоб у повітрі витав дух свята, відчуття радості, передчуття красивого відпочинку. Їжте не поспішаючи, смакуючи кожне блюдо. Розмовляйте за святковим столом тихо, спокійно й повільніше, урочистіше, ніж звичайно. Та й узагалі, свято - це не тільки рясне застілля, що веде до нездорового переїдання. Придумайте, як можна організувати собі свято по-іншому, без обжерливості й багатогодинного сидіння за столом, нехай і святковим. Ні, у святах повинно бути щось іще. І це «щось» можемо й зобов'язані внести у свої свята ми самі. Придумайте, підготуйте, поставте гарні та красиві свята для себе та своїх рідних і близьких. Свята, що запам'ятовуються і про які хочеться потім згадувати. І нехай це будуть свята душі, розуму та краси.

  • Краса вимагає засобів, і не тільки матеріальних, а ще більше інтелектуальних і духовних. Не скупіться в цих засобах!

І ще трохи про голод. Як відомо, голод може бути не тільки фізичним, а й інтелектуальним, емоційним і духовним. Не дозволяйте собі відчувати такого роду голод. Фізичний, власне, можна, нічого в ньому страшного немає. Він навіть корисний раз на тиждень, як кажуть натуропати та прихильники здорового способу життя. А ось від інтелектуального, емоційного та духовного голоду спочатку псується настрій людини, потім характер, потім відбуваються незворотні зміни особистості.

Просте побажання: живіть красиво! І ніколи не будьте інтелектуально, емоційно й духовно голодні!

Додаток до поради. Про свята живота та свята душі

П'ють та їдять усі люди,
але пиячать та обжираються тільки дикуни.
В. Бєлінський

Неодмінно влаштовуйте собі свята душі. Так-так, не просто свята з «обжиралівкою» та юрбою гучних гостей, а саме красиві, спокійні, розумні й елегантні свята. І обов'язково цікаві, змістовні, з якоюсь родзинкою, задумом, сюрпризом. У нас, на жаль, усі свята проходять зазвичай за одним сценарієм: перед приходом гостей ми робимо генеральне прибирання квартири, потім готуємо гори смачної їжі, потім зустрічаємо юрбу гостей, розсаджуємо всіх навколо столу й кілька годин обжираємось, іноді можемо пострибати під голосну музику. Потім знову їмо та п'ємо. І так майже завжди.

Організувати гарне свято, поставити його, як режисер, так само просто, як підготувати та провести гарний відкритий урок. Адже ми обмірковуємо кожну деталь, кожний момент відкритого уроку, а не займаємось тільки прибиранням класної кімнати перед ним. Стосовно ж домашнього свята в нас склалась така традиція: ми ретельно плануємо, що вимити, вичистити та прибрати в хаті; ще більш детально ми продумуємо докладне меню, чим будемо пригощати наших гостей. І все. Ну, ще складаємо хіба що список запрошених. А що ми будемо робити із запрошеною юрбою народу? Про це ми зовсім не замислюємось. Це не планується зовсім. А даремно. На мій погляд, разом з меню варто було б обов'язково продумувати та планувати культурну програму свята. Тим більше що ми, російські вчителі, звичайно - прекрасні режисери та постановники. Причому ми володіємо цим не в теорії, а саме практично. Адже нам за навчальний рік доводиться з дітьми стільки всього придумувати, грати, ставити; стільки різних заходів організовувати та проводити! Чому б не взяти хоча б деякі елементи цієї роботи у свої сімейні, домашні свята? Адже ми все одно робимо це на роботі постійно для інших. Так чому ж не зробити це в себе вдома, для себе, улюблених? Чому не поставити, як режисер, красиве свято, що запам'ятовується, заздалегідь придумавши та продумавши щось, що перетворило би традиційне сидяче свято обжерливості, тобто свято живота, на свято живе та змістовне, у красиве свято душі? Складно? Звичайно, не легко. Але, запевняю вас, не складніше, ніж два-три дні до наміченого свята тягати додому майже непід'ємні сумки з продуктами, а потім стояти на кухні цілодобово, готуючи гори вишуканої їжі. Просто кулінарні шедеври нам готувати звично, так само як звичні та зрозумілі нам свята живота. А приготувати найпростіше блюдо для душі - нам незвично, а тому страшно й важко.

Я не закликаю вас зовсім ламати та зламати сформовані в нас свята життя. Я просто пропоную внести в наше традиційне багатогодинне застілля щось для розуму, серця й душі. Робіть з кожної домашньої вечірки не тільки свято живота, а й свято душі. Не треба запрошувати багато людей. Не треба витрачати на свято багато грошей. Узагалі не треба багато, треба добре, змістовно й душевно. З кожного свого дня народження влаштовуйте день народження душі. Як це зробити? Якщо ми не знаємо, як готувати те чи інше блюдо, то дивимось у книги з кулінарії. Якщо ми самі не можемо придумати й організувати родзинки для своєї домашньої вечірки, можна взяти ідеї з журнальних статей, із книг відповідного змісту, яких зараз випускається величезна кількість.

Запам'яталось мені одне свято, присвячене 8 Марта. Тоді зібрались ми на квартирі наших друзів. І ведучий почав свято такими словами: «Сьогодні команда елегантних чоловіків грає, ні, не проти команди незрівнянних жінок, ні! Команда елегантних, люблячих чоловіків грає для красивих і чарівних жінок!». У нас на цій вечірці, присвяченій Жіночому дню, був чудовий ведучий, а вірніше, ведуча, тому що цю супервідповідальну справу ми чоловікам не довірили. Не можна ж пускати Жіноче свято за течією, цілком довіряючи його в чоловічі руки. Запрошені на вечірку чоловіки завдання одержали заздалегідь, про що їм кілька разів до свята нагадувала ведуча. Завдання були такими:

  • Написати, а пізніше вже на вечірці зачитати вголос пояснення в коханні коханій жінці. Можна не називаючи імені й не позначаючи предмет своєї пристрасті, а можна з використанням вигаданого імені. Це вже на розсуд чоловіків.
  • Прочитати всім присутнім дамам красиві вірші, бажано про кохання.
  • Скласти список епітетів, якими чоловіка можуть охарактеризувати свою даму серця. На вечірці було змагання, у кого з чоловіків таких епітетів виявиться більше, коли вони описували свою кохану.
  • Пригадати анекдот, що неодмінно вихваляє жінок.
  • Скласти й записати пояснення на тему «Ні, без жінок жити не можна на світі, ні!» зі своїми власними аргументами та фактами.
  • Приготувати й урочисто вручити на вечірці при всіх гостях подарунок-символ, подарунок із глибоким змістом і підтекстом. І, даруючи його, дати свої пояснення.
  • Описати напій кохання, що ви піднесете своїй коханій жінці завтра, наступного дня після 8 Березня, і не забути дійсно зробити це.

На самій вечірці були для чоловіків і завдання, до яких вони не готувалися заздалегідь. Наприклад, скласти із фруктів композицію або букет для своєї коханої. Набір фруктів і ножів у всіх учасників цього конкурсу був однаковий, а ось композиції та фруктові букети вийшли, зрозуміло, абсолютно різні. Мені запам'ятались деякі описи наступних «напоїв кохання»:

1. Свіжезапарена кава, принесена чоловіком прямо в постіль уранці.

2. Коктейль із фруктових соків, з яким чоловік буде зустрічати дружину з роботи, очікуючи на порозі квартири з красивим підношенням та елегантними фужерами.

3. Термос гарячого міцного чаю, що чоловік принесе дружині прямо на роботу, щоб вона ковтнула улюблений напій перед вечірніми батьківськими зборами.

З того свята мені запам'ятались такі символічні подарунки з глибоким змістом:

1. Один чоловік подарував своїй дружині абонемент у басейн, пояснивши при цьому своє бажання плисти з нею за течією життя тільки разом і завжди триматись на плаву.

2. Другий чоловік подарував своїй коханій звичайний рибальський гачок, сказавши, що «радий бути в неї на гачку та служити їй, як золота рибка».

3. Третій чоловік подарував своїй дружині блокнот з відривними листочками з назвою «Список покупок» і пояснив, що готовий постійно ходити по магазинах зі списком, складеним дружиною напередодні.

Кожний подарунок і кожний наступний виступ чергового чоловіка зустрічались бурхливими емоціями присутніх дам. Запевняю вас, радість і сльози в очах були непідробними. Увесь вечір чоловіки висловлювали нам, жінкам, кохання, змагаючись, хто більше епітетів для своїх коханих підбере. А ми, жінки, відчули, що вечір дійсно вдався.

Бачите, як усе просто?! Треба тільки придумати красиве свято, знайти підходящу компанію й надихнути оточуючих тебе людей на творчість.

Мені пригадується ще одне свято. Один раз ми з колегами вирішили влаштувати незвичайну вечірку - проведення в декрет однієї нашої співробітниці. В один з її останніх днів перед виходом у декретну відпустку ми запросили її додому до іншої нашої вчительки, де все було заздалегідь обдумане й улаштоване. Причому майбутня мама була запрошена в гості на чашечку під якимсь благим приводом, і вона ні про що навіть не підозрювала. Коли винуватниця торжества прийшла в гості, вона потрапила в ошатну вітальню, оформлену кульками та квітами. Відразу стоїть фуршетний стіл із закусками та напоями. Коли наша колега ввійшла в ошатну кімнату, зненацька спалахнуло світло, і всі гості дружно закричали: «Сюрприз! Сюрприз!». Узагалі ж, це був девичник. Ми, усі давні приятельки, проводжали свою колегу й подругу в декретну відпустку. Ми всі дружно заспівали під фонограму пісню «Ми бажаєм щастя вам!». Слова в пісні не прості, а перероблені; так що текст був заздалегідь розмножений, і всі тримали в руках листочки зі словами. Треба сказати, що цю пісню ми репетирували напередодні на змінах між своїми уроками. Потім ми стали дарувати винуватниці торжества невеликі подаруночки, приготовлені нами заздалегідь: хто повзунки, хто пінетки, хто іграшки. Потім ми перейшли в іншу кімнату, де всюди палали свічки, і було оголошено, що зараз будуть проходити гадання. Ми всі розсілися зручно, і головна серед нас «ворожка» дістала однакового розміру невеликі листочки і стала кожному присутньому ставити одні й ті ж запитання, при цьому все скрупульозно фіксуючи на папері. Отже, головні запитання були такі: хто народиться в нашої подруги - хлопчик чи дівчинка, якого числа та якої ваги. На окремому листочку записувались усі відповіді й відповідне ім'я. Листочків було написано рівно стільки, скільки було присутніх на вечірці. Потім сама «ворожка» узяла маятник і, походивши навколо майбутньої мами, зробила свої «пророкування». Усе це відбувалось весело, з жартами та іронічними коментарями, під відблиски свічок і тиху спокійну музику. Хтось іскрометно пожартував, підбиваючи підсумок нашим гаданням: «Отже, дівчиська, усе записано, усе запротокольовано. Хто вгадав, тому й дитина дістанеться». Треба сказати, що думки присутніх щодо ваги дитини, строків пологів і статі маляти розділились, консенсусу дійти так і не вдалося. Усі все називали різне, але виразно вирішили, що це точно буде або дівчинка, або хлопчик. Наприкінці «гадань» наша головна «ворожка» суворо оголосила, що відгадавшому стать і вагу дитини, а також дату пологів молода мама просто зобов'язана буде зробити подарунок. На тому й порішили. Весь даний захід знімався на фотоапарат, і винуватниці нашого маленького торжества було оголошено, що після успішних пологів їй належить приз - фотоальбом з фотографіями даного заходу. Таке ось незвичайне свято в нас тоді вийшло.

Так, це були свята з родзинкою. Це були свята душі.

Просте побажання: нехай у вашому житті буде побільше ізюму.

Чудово прикрашає будь-яке свято дружний спів. У наш час проблема відсутності талановитого музиканта, гітариста, піаніста чи баяніста легко вирішується сучасною апаратурою з караоке.

Зрозуміло, ідеї того чи іншого проведеного вами свята можуть бути найрізнішими. Головне не лінуватись душею і придумати щось цікаве або взяти вже готові ідеї з відповідних книг, а також журнальних і газетних статей. Запевняю вас, їх дуже багато. Треба просто гарненько подумати та пошукати, не зациклюючись тільки на кулінарних вишукуваннях та ідеальній чистоті в хаті. І у вас усе вийде, аби ви у своє домашнє свято вкладали не тільки гроші та продукти, а й вигадку, думку, фантазію та душу. Тоді свято святкувати буде не тільки ваш живіт, а й ваша душа. А ваше життя стане набагато змістовнішим і гарнішим.

ПОРАДА. «Я не можу собі дозволити НЕ займатися власним здоров'ям!»

Ми, учителі, в основній своїй масі дуже відповідальні люди. На нас можна покласти багато чого. І ми безвідмовно й гордо (чи понуро?) несемо цей нелегкий тягар відповідальності. Так, ми відповідальні за багато чого, ми дуже багато чого повинні та зобов'язані. Я докладно розмірковую про це у своїй книзі «Настільна книга шкільного вчителя. Іспит школою: дитина і вчитель». Іноді відповідальність, покладена на вчителів, навіть безглузда. Наприклад, відповідальність учителя за знання й успішність учнів. Як це може бути? Жоден учитель на американському континенті, наприклад, нізащо не візьме таку відповідальність на себе. А якщо йому це все-таки запропонувати, то він скаже: «Ви це серйозно?». А ми, російські педагоги, чомусь усе ще беремо. Але мова зараз піде зовсім не про це. Навішуючи на свої плечі безмірну кількість найрізніших відповідальностей, ми майже ніколи не беремо на себе чи не найголовнішу - відповідальність за власне здоров'я та ведення здорового способу життя. Цю найбільш життєво важливу відповідальність ми чомусь вішаємо на лікарів, на медицину, на систему охорони здоров'я. Якісь дивовижні підміни, обмани, нестикування, прийняті в нашому суспільстві за норму, і більшості людей здаються цілком здоровими та нормальними. Скажімо, суспільство вішає на вчителів відповідальність за знання й успішність учнів і студентів. А люди вішають на медицину та лікарів відповідальність за збереження власного здоров'я. Нерозумно, безграмотно, нерозважливо, але в нас так прийнято!

На мій погляд, уже давно пора людям узяти відповідальність за власне здоров'я на себе й не будувати ніяких ілюзій стосовно лікарів і медицини. У Гіппократа є така думка: «Лікує хворого його природа, лікар же повинен цій природі прислужувати». Але, по-моєму, ще більше, ніж лікар, прислужувати природі свого організму повинен сам власник цього організму, сама людина. Він просто зобов'язаний це робити. Злочинно не робити цього! «Я не можу собі дозволити НЕ займатися власним здоров'ям!» - ці слова повинні стати девізом нашого життя.

У сучасної ж людини склалась пагубна звичка: спочатку своїм способом життя засмітити власний організм, зламати, збити роботу його різних систем, а потім піти до лікаря й перекласти відповідальність за все це на нього. Звичайно, так робити легко та зручно. Але, на жаль, малоефективно й абсолютно безграмотно, а іноді ще й дуже боляче. Адже якщо ви самі не займаєтеся власним здоров'ям, не бережете й не плекаєте свій організм, то при чому тут лікарі? Вони, зрозуміло, можуть прописати вам знеболюючий засіб, розповісти про лейкоцити й еритроцити у крові, а також дати лікарняний, але самому трудитися над збереженням власного здоров'я або працювати над відновленням нормального функціонування тієї чи іншої системи організму можете й повинні тільки ви, ви самі. Якщо ж вам лінь або не має часу цим займатися, що приблизно те саме, то приготуйтесь до того, що ваш організм із роками буде розвалюватись усе більше й більше, а хворіти ви будете все частіше й довше. І займатись настройкою й налагодженням роботи вашого організму, крім вас самих, усе одно ніхто не буде. Тільки ви самі відповідальні за своє здоров'я. І чого перекладати цю відповідальність на інших. Це - безвідповідально, безграмотно, та й просто безглуздо.

  • А що дійсно «краще», так це зробити турботу про власне здоров'я та здоровий спосіб життя своїм головним життєвим пріоритетом.

Літератури з даного питання видано море. Можна зібрати невелику домашню бібліотечку і, вивчаючи різних авторів та їхні системи оздоровлення людського організму, їхні здоров'язберігаючі технології, виробити свою власну, таку, що відповідає саме вам. Однією з моїх улюблених книг з питань здорового способу життя є книга І. І. Литвиної «Три користі: основи правильного харчування». У цій книзі автор дає список із тридцяти восьми «Особливо корисних продуктів». Автор пропонує включити у своє харчування принцип «трьох користей», тобто щодня з'їдати три (хоча би три!) із зазначених у списку особливо корисних продуктів. І. І. Литвина стверджує, що жити за принципом «трьох користей» досить зручно. Я хочу, ґрунтуючись на принципі «трьох користей», запропонувати вам, шановні читачі, таке. Спочатку складіть свій власний список із 10-20-30-40 й більше (вам вирішувати, скільки саме пунктів у ньому буде) особливо корисних для вашого здоров'я справ. Наприклад:

1. Фіззарядка.

2. Сеанс масажу.

3. Самомасаж.

4. Розвантажувальний день.

5. Голодний день.

6. Контрастний душ.

7. Лижна прогулянка взимку, тривала піша прогулянка влітку.

8. Прийом трав'яних настоїв.

9. Заняття на велотренажері.

10. Очищувальна клізма.

11. Аутотренінг.

12. ...

У вашому списку найбільш корисних для здоров'я справ може бути скільки завгодно і яких завгодно пунктів, аби ви щодня приносили власному здоров'ю «три користі», виконуючи будь-які три пункти з вашого списку. Список, зрозуміло, можна постійно розширювати й доповнювати. Відразу «три користі» щодня важко? Ну, добре, приносьте власному здоров'ю дві або, для початку, хоча б одну користь.

Головне, постійно ну хоч що-небудь робити в даному питанні. І щодня, засинаючи, суворого в себе запитувати: «Яку користь я приніс сьогодні власному організму?». І якщо жодної, то лаяти себе нещадно, а наступного дня неодмінно щось змінювати у своєму графіку життя й обов'язково яку-небудь користь своєму воістину дорогоцінному організму приносити. І ось тут ніякі відмовки про брак часу не приймаються! Нехай вам бракує часу дивитись телевізор, або бовтати по телефону, або ходити по магазинах. Але на оздоровчі процедури ви його, цей самий час, просто зобов'язані викроювати. Коли ми кажемо: «Мені просто ніколи займатися власним здоров'ям» - це неправда! А правда полягає в тому, що ми не маємо такої звички, стійкої навички грамотно та дбайливо доглядати за собою. Адже це дійсно нелегко.

Ви хочете все це робити, але не знаєте, як саме? А ви читати вмієте? Тож беріть відповідну літературу і читайте. Вивчіть 10-20-30 методик оздоровлення різних авторів, а з вивченого складіть одну власну для себе. Виробляйте в собі, усіляко насаджуйте у своєму житті гарні, здорові звички. Це - безумно складно! Наша лінь буде запекло опиратись цьому процесу. Але з цієї нелегкої боротьби з власною лінню ми повинні вийти переможцями, адже на кону - наше здоров'я. Як відомо, звички виробляються роками. Просто так за один день чи за один тиждень собі нову гарну та здорову звичку не прищепити. Тут потрібне тривале багатоденне тренування. Пригадайте, як діти вчаться читати або писати чи рахувати. Нескінченні уроки та домашні завдання, незліченні вправи, задачки, приклади, прописи й т. п. Крім того, потрібні роки, щоб відточити до досконалості й закріпити придбану навичку. Пригадайте, як ви самі вчились писати. Це було дуже давно, і ви вже майже нічого не пам'ятаєте? Ну що ж, можна провести над собою маленький експеримент. Візьміть ручку в ліву руку, якщо ви - правша. Або можна поексперименувати ще більш екстремально: візьміть ручку пальцями своєї правої ноги й навчіться писати таким ось незвичайним способом. Скільки часу вам на це буде потрібно? Безперечно, що швидкість навчання в усіх людей різна. Але всім потрібні довгі тренування в придбанні якоїсь практичної навички. Так само і зі звичкою вести здоровий спосіб життя. Поставте перед собою мету - придбання добрих, здорових звичок. І тренуйте самі себе щодня, щотижня, постійно. Запевняю вас, придбання й закріплення звичок здорового способу життя пройде у вас набагато легше, ніж, скажімо, освоєння писання ногами. Тому що в останньому немає особливого сенсу, а в освоєнні й насадженні у власне життя добрих, здорових звичок і присутній величезний сенс. Тож ваші щоденні тренування не будуть такими вже вимотуюче важкими, але докладати зусиль постійно все-таки доведеться. Добре при цьому вести записи, щоб за ними можна було оцінити особистий прогрес у цій важкій справі, ваші успіхи за рік, два, три. Повторюйте задану собі вправу, застосовуйте «голодний день», або контрастний душ, або очищувальну клізму, або щось іще - багаторазово. Ця незліченна кількість повторень утворить вашу нову звичку, що поступово перетвориться у вашу натуру, міцно ввійшовши у ваше життя. А найголовніше, плануйте й робіть, аналізуйте й коректуйте і невідступно виконуйте заплановане. Легко не буде! А зовсім навіть навпаки: буде дуже складно! Складно дійти згоди із собою, ледачим, опанувати себе, майже безграмотного у плані здорового способу життя. І цілком можливо, що ця боротьба із самим собою буде мати дуже затяжний характер. Але це не так уже і страшно. Ви все одно можете й повинні вийти з неї переможцем. І не бійтеся провалів. Так, вони, на жаль, трапляються в нашому житті досить часто. Це як у школяра: так, деякі букви він виведе криво і деякі контрольні напише на «два». Але приходить новий шкільний день, і тренування з різних навчальних предметів починаються знову. І так щорічно. Не бійтесь «неудів» і «двійок»! Просто не відступайте від обраної вами життєвої стратегії, не сходьте з обраного вами шляху. І у вас усе вийде! У вас просто немає іншого виходу.

Часто кажуть: «Знання - сила». На мій погляд, це - не зовсім так. Знання - лише перша сходинка до дійсної сили. Адже можна знати і не робити. Так в основному ми і поступаємо стосовно власного здоров'я. Адже більшість із нас дуже добре інформовані про те, що - корисно, а що - шкідливо. Так, ми знаємо, але не робимо! Дія - це сила! Тож давайте робити, давайте діяти, а не тільки пасивно складувати відповідні знання.

Просте побажання: бажаю вам бути по-справжньому сильними!

Складіть план свого поступового переходу до здорового способу життя й неухильно його додержуйтесь. Постійно вносьте систему у свій спосіб життя, усе більше й більше наближаючи його до здорового. Виробляйте свою власну стратегію, свою філософію, своє навчання збереження здоров'я й додержуйтесь її неухильно. Будьте самоорганізатором власного життя, власної праці та здоров'я. Створіть не тільки здоровий спосіб життя, а і здоровий спосіб роботи. Не скаржтеся на тяготи своєї професії. Замість цього додержуйтесь виробленого вами здорового способу роботи. Геть з нашого життя скарги та ниття! Нам потрібні конструктивні рішення назрілих проблем. Утомились - відпочивайте, перенапружились - розслаблюйтесь, перенервували - заспокойтесь. І завжди оздоровлюйтесь. Як настроювач настроює розстроєний музичний інструмент, так і ми самі повинні настроювати свій розстроєний, напружений, утомлений і засмічений організм. Тільки ми самі! Добрий настроювач володіє цілою серією прийомів настроювання музичного інструмента. Що нам заважає стати першокласним настроювачем свого здоров'я? У цій справі нам можуть перешкодити лише дві причини: наша власна лінь і наше дрімуче неуцтво. З лінню можна і треба боротись, а неуцтво боїться освіченості та знань. Тож давайте не будемо ледарями та невігласами, а будемо грамотними, високопрофесійними настроювачами власного організму.

Природовідповідний спосіб життя та здоров'язберігаючі технології праці - ось що повинно стати вашими пріоритетами, інакше ви будете дуже швидко старіти, старіти та хворіти. Вибирати вам! І ніякі лікарі тут ні до чого. А дійсно до чого тільки ми, ми самі!

«У своєму житті кожна людина йде особливим шляхом, але щасливим може бути тільки той, хто живе просто, харчується часто, мислить щиро й доброзичливо, поважає й цінує духовні багатства, любить і береже природу, знає, що таке справедливість і доброта» (І. І. Литвина, книга «Три користі»).

Додаток до поради. Уроки здоров'я після уроків

Я - не фахівець у питаннях народної медицини та здорового способу життя. Просто мені поталанило зустріти в одному з навчальних закладів, де я працювала вчителем англійської мови, одну чудову людину - учительку фізкультури Оксану Василівну. Крім педагогічної роботи, вона у свої 65 років була великим ентузіастом власного життя, у першу чергу серед працівників шкіл. Оксана Василівна зовсім безкоштовно вела в нашій школі лекторій на тему «Турбота про власне здоров'я», супроводжуваний практичними заняттями. Ще вона вела заняття аеробікою для педагогів, а іноді просто влаштовувала у шкільному спортивному залі баскетбольні або волейбольні ігри між працівниками школи. Ми називали всі ці заходи «Уроки здоров'я після уроків». За день-два до наступного «Уроку здоров'я» Оксана Василівна обійде велику частину педагогічного колективу школи та запросить кожного особисто на наступне заняття. Причому не просто скаже, коли і де воно буде проходити, а умовить, переконає кожного з нас, що нам це дійсно потрібно. А на початку вересня перед початком свого лекторію вона роздавала всім барвисті листівки, де була приклеєна яка-небудь цитата про здоров'я. Діти, її ж учні, набрали та роздрукували на її прохання різні мудрі висловлення, що Оксана Василівна збирала багато років. Цікаво, що всім нам дістались різні цитати. І ми, педагоги, одержавши такі оригінальні листівки, між уроками бігали один до одного, порівнюючи цитати, і навіть переписували щось один в одного собі у блокноти. Мені, пам'ятаю, дісталась на листівці така цитата: «Людина, на щастя, настільки досконала, що повернути здоров'я можна завжди. Тільки необхідні зусилля зростають у міру старості й поглиблення хвороб» (М. М. Амосов).

Ну, як було не піти на заняття зі здоров'я після такого дивовижного запрошення?! Так і ходили ми, учительки, на уроки здоров'я після своїх уроків. І це ще питання, які уроки були для нас важливішими. Умова відвідування «Уроків здоров'я» була одна - приходити на всі лекційні заняття у спортивній формі, тому що теоретичні заняття неодмінно закінчувалися тренуваннями із застосуванням отриманих знань на практиці.

Наша колега проводила з нами ці післяурочні заняття раз на тиждень у шкільному спортивному залі, де ми закривались від усіх цікавих очей. Як же інакше? А раптом мої учні побачать мене, їхню вчительку, у спортивному трико, коли вона задирає ноги або намагається стояти на голові! Учительку, яка розтирає мочки своїх ушей чи масажує кінчик носа. Учительку, яка мотає головою з боку в бік або голосно й галасливо вдихає та видихає повітря. Або вчительку, о жах! яка займається медитацією. Погодьтесь, незвично й дивно бачити таке. Тому ми, учительки, й ховались так ретельно від цікавих очей своїх учнів. Спочатку незвично й навіть якось смішно розучувати різні способи та методи оздоровлення власного організму, але пізніше починаєш звикати і користуєшся ними вже майже автоматично. При цьому наша група здоров'я все росла й ширилась, до неї вливались усе нові й нові члени.

З ентузіазму звичайної вчительки фізкультури та її позитивної енергії, що б'є через край, і почались прилучення педагогічного колективу до здорового способу життя та поступовий перехід усієї школи в цілому на здоров'язберігаючі технології та методики.

  • Здоров'я - приклад разючий! Здоровий приклад заразливий!

Вам подобається ця ідея? Ви схвалюєте подібний підхід до виробничої діяльності? Так у чому ж справа? Чому б вам не стати організатором таких «Уроків здоров'я після уроків»? Сподіваюсь, читати ви вмієте (це потрібно для підготовки до подібних занять), і спортивний костюм у вас удома напевно є. Ось і не треба нікого й нічого чекати. Збирайте навколо себе групу однодумців і починайте пропаганду здорового способу життя у своєму рідному колективі. І зрозумійте, що саме вам це більше за всіх потрібно, адже ви хочете бути здоровою й успішною людиною. Отже, уперед! Сміливо беріться за створення «Партії прихильників здорового способу життя» на своїй роботі! Такої партії в нас іще точно не було.

ПОРАДА. Завжди залишайте за собою право на особистий життєвий простір, у який нікому не дозволено вторгатись.

Напевно, у кожної живої істоти є своя територія, своя зона життя, куди для інших вхід обмежений. Тварини, наприклад, мітять свою територію й цілком можуть улаштувати бійку з тими, хто зробить спробу вторгнення на цей їхній життєвий простір. У людей теж є своя територія, свій особистий життєвий простір, просто необхідний кожному з нас для психологічного комфорту. Це - наш особистий світ, який інші люди зобов'язані поважати і який ми самі повинні свято охороняти.

Наш особистий життєвий простір - це тонка невидима нематеріальна енергетична субстанція, в якій ми постійно існуємо і яка навряд чи піддається простому й короткому визначенню. Зате вторгнення в цей свій особистий світ ви відразу ж відчуваєте інтуїтивно, відчуваючи психологічний дискомфорт і навіть пригніченість.

Наш особистий життєвий простір - це і той фізичний світ матеріальних речей, у якому ми постійно живемо. Це - тільки наша кімната, наш власний письмовий стіл, особистий комп'ютер, квіти та кімнатні рослини навколо, наше старе зручне крісло й торшер поруч із ним. Це - сувеніри та милі дрібнички, недорогі за ціною і, можливо, такі, що не несуть глибокого змісту, але створюють нам настрій щодня. Наш особистий світ - це книжкові полки та шафи з улюбленими книгами та журналами. Це - наші особисті альбомчики та блокнотики, косметички та сумочки і багато чого ще. Вторгнення інших людей у цей наш фізичний особистий світ відразу ж виводить нас із зони психологічного комфорту, викликає тривожність і доставляє масу неприємностей.

  • Ну що ж, за приємності у власному житті треба боротись!

Завжди залишайте за собою право на «прайвесі», на особисте життя й недоторканність усього цього. Стійте на стражі свого особистого життєвого простору, як фізичного, так і енергетичного, нематеріального, нікого туди не пускаючи, а якщо пускаючи, то суворо дозовано і тільки винятково за власним бажанням.

Якщо у вас немає своєї окремої кімнати, організуйте свій особистий куточок, письмовий стіл, книжкову полицю, крісло-гойдалку і взагалі все що завгодно, але приналежне особисто вам і більше нікому.

Очистіть свій тонкий нематеріальний життєвий простір. Перервіть спілкування з настирливими сусідами. Зведіть до мінімуму спілкування з негативно налаштованими людьми, від яких іде лише негативна енергія. Заведіть визначені години, зрештою, хвилини в добі, тільки особисто для себе і ні для кого більше. Іноді нам просто необхідна самітність, нам потрібне перебування в нашому особистому життєвому просторі без кого б то не було. Так-так, хоча б іноді. Самітність, тиша, мовчання, Узагалі ж, невелика доза всього цього нам життєво необхідна щодня. Тому, по поверненні додому після робочого дня, треба собі цю щоденну «дозу» організувати. Зробити це в нашому реальному житті не так-то й просто. В основному наші близькі та рідні, а також друзі та знайомі нам не дозволяють мати власний життєвий простір, а вже тим більше не люблять залишати нас на самоті й у мовчанні. А це нам просто необхідно. Необхідно нашому здоров'ю, нашій нервовій системі, нашому енергетичному балансу, нашій психіці.

Ви прийшли з роботи, і до вас відразу ж починають чіплятись ваші домашні? Скажіть їм, що хочете прийняти ванну, щоб зняти втому, й усамітніться у ванній кімнаті. Або скажіть, що збираєтесь поспати годинку, й підіть у найвіддаленішу кімнату у вашому домі. Не забудьте по поверненні з роботи додому відключити хоча б на годину свій домашній телефон чи поставити його на автовідповідач.

  • Пам'ятайте: телефон - наш друг, товариш і ворог! Так само як і телевізор.

Відключіть усі інші засоби зв'язку; виключіть радіо, магнітофон, телевізор. Поставте навколо свого особистого життєвого простору заслін від усіх вторгнень у нього ззовні хоча б на якийсь час.

Якщо ви у своїй квартирі позбавлені особистого життєвого простору, як фізичного, так і не фізичного, то це свідчить лише про ваш слабкий менеджмент. Так-так, ви - бездарний менеджер власного життя, ви слабкий організатор та охоронець свого прайвесі. Тож станьте талановитим менеджером і сильним організатором власного життя. Хоча б одна година в день, хоча би півгодини повинні стати вашим особистим часом, недоторканним ні для кого іншого. Хоча б один письмовий стіл, одна книжкова полиця, одна шафка повинні бути особисто вашими, вторгнення в які стороннім було б суворо заборонено. Чим менше у вас у житті особистого простору, дозованої самітності й мовчання, тим більш дратівливими й навіть агресивними ви будете, тим сильніше буде розхитана ваша нервова система і тим більше та швидше ви будете скачуватися в особисту незадоволеність власним життям і своє психічне нездоров'я.

Пам'ятайте, у кожної людини є право на особистий життєвий простір, на прайвесі, на самітність і на мовчання. Але, як відомо, за свої права треба енергійно боротися, завзято їх відстоюючи в затяжній боротьбі, що вимотує. Так що боротьба за свій особистий життєвий простір для нас має бути, мабуть, нелегкою.

Завжди залишаючи за собою право на особистий життєвий простір і пильно оберігаючи його, пам'ятайте про те, що таке ж право на свою територію мають і інші люди: ваші рідні та близькі, ваші друзі та знайомі, ваші колеги, ваші учні.

ПОРАДА. Станьте ентузіастом власного життя

Усе в нашому житті залежить від того, як ми сприймаємо те чи інше явище. Один скаже: «Ну ось, знову йти на цю зустріч. Жах, як не хочеться! І чого я там не бачив?!». А інший скаже по-іншому: «Як здорово, що всі ми тут сьогодні зібрались!». Кому буде цікавіше й легше жити?

У 50-і роки ХХ століття в нашій країні була така пісня життєстверджуючого характеру - «Марш ентузіастів». Отож нехай усе ваше життя стане таким «Маршем ентузіастів» по життю. Нехай вам усе в житті буде цікаво. Тоді й усе ваше життя стане набагато змістовнішим. Нехай вам усе буде робити не лінь. Тоді ваше життя буде здаватись вам неважким. А для цього треба йти по життю маршем, як і роблять справжні ентузіасти.

Зі свого багаторічного педагогічного досвіду знаю, що в кожній віковій групі є діти, яким нічого не цікаво. Чого б їм не запропонували, вони нічого не хочуть, ніколи ні в чому не беруть участь, а якщо раптом і беруть участь у яких-небудь шкільних справах, то неохоче, як би через силу. Немає в них ентузіазму, вогника, радості, запалу. Тому їм нудно, вони ні в чому не беруть участь, вони нічому не раді. Такі діти і на веселі новорічні вечірки приходять з настроєм: «Ну, давайте розважайте мене. Подивимося, що ви тут навимислювали. Фу, дурниця яка, це - нецікаво!». Але ж такими діти не стають самі по собі, вони не беруться з нізвідки. Вони копіюють нас, дорослих, котрих уже давно ніщо не радує, яких уже давно нічого не цікавить. Таких дорослих, котрі йдуть по життю не під «Марш ентузіастів», а похмуро та навіть приречено плетуться під «Похоронний марш». Ці сумні та приречені, самі того не усвідомлюючи, збіднюють своє життя, роблячи його чорно-білим, сумним і нудним, а згодом важким і безпросвітним. «Я не бачу виходу! Я загнаний у кут!», - кричать вони. Тож давайте, зрештою, зусиллям волі витягнемо себе самих із кута, із цього самого відомого тільки нам самим кута й почнемо діяти та сприймати життя так, щоби більше в той самий кут не потрапляти. На запитання «Як ваші справи?» сумні страждальці відповідають «Так собі» або «Нічого гарного», у кращому випадку - «Нічого». З нічого й не вийде нічого. Це - їх життєсприйняття. Ентузіасти ж завжди знаходять позитивні й оптимістичні відповіді.

Який марш вибираєте ви? Який марш звучить у вас у голові найчастіше? Чи не рано себе ховати? Чи не час перемінити пластинку? Не потрібні нам жалобні мелодії. «Похоронний марш» доречний на цвинтарі. Але нам туди поки ще рано. Тому нам підходить інший марш - «Марш ентузіастів». Отже, твердою ходою, бадьоро й радісно вперед! І нехай вам усе у вашому житті буде цікаво!

Додаток до поради. Марш ентузіастів

Я часто пригадую одну свою подругу дитинства та студентських років. На ім'я вона мала Ірина. Більше за все в ній мене дивувало те, що їй усе завжди було цікаво, і те, з яким ентузіазмом вона бралася за будь-яку справу. «Діти, давайте починати готуватись до Шекспірівського вечора», - казала наша вчителька з англійської мови. «Ой, як цікаво! Давайте!», - кричала моя подруга. «Діти, хто буде вести політінформацію в молодших школярів?» - питала вчителька з історії. «Я буду!», - відразу ж відповідала Ірина. Під час відвідування музею більшість із нас не дуже й слухали екскурсовода. Ірина була найбільш уважною, їй чомусь завжди усе було цікаво. Вона ставила більше за всіх запитань. А наступного дня казала приятелям: «Ой, учора ми на такій цікавій екскурсії були. Уявляєте, дім, і в ньому все збереглось, як було при житті Олексія Толстого. Це так цікаво!». Я мимоволі заражалась від неї її ентузіазмом, її вмінням радіти та знаходити інтерес у простих, здавалося б, речах. Пам'ятаю, коли ми вже були студентами університету, Ірина на день народження групи, в якій вона вчилась, подарувала листівку. Звичайну листівку, і більше нічого. Але на цій листівці кожний з Іриних однокурсників написав кілька слів. Я ніколи не забуду, з яким захватом Ірина показувала мені цю листівку і раділа: «Уявляєш, кожний мені що-небудь побажав на день народження! Усі до єдиного мені написали щось добре й гарне! Оце так!». Але ж напевно навколо вас знайдуться люди, яким неможливо догодити ніякими подарунками і які нічому ніколи не раді. Це тому, що вони - не ентузіасти власного життя.

Просте побажання: радійте кожній листівці, квітці, знаку уваги. Цінуйте те, що маєте. З ентузіазмом беріться за справу, якою вам треба зайнятись, тоді вам буде виконувати її дійсно цікаво й легко.

Ентузіазм просто необхідний нам, учителям, у нашій професії. Пам'ятаєте, як Том Сойер у відомій книзі Марка Твена фарбував паркан? Він фарбував його з ентузіазмом. А потім усі його друзі стали так само виконувати цю, узагалі ж, нудну й важку роботу. Так і нам, учителям, треба вести свої уроки з ентузіазмом, з особистим справжнім інтересом до того, що ми викладаємо. Тоді й учні наші захочуть самі «фарбувати паркан» і будуть робити це із захватом. Ентузіазм заражає оточуючих, він надихає їх, полегшуючи важку роботу. Чимало парканів нам доводиться фарбувати у своєму житті. Від цього нікуди не дітись. Тож краще фарбувати їх талановито, з великим ентузіазмом, як це робив Том Сойер.

У вчителя, який працює з ентузіазмом, будуть більш високі результати й більш успішні учні. Уявіть собі двох учителів. Один пояснює нову тему монотонно, без блиску в очах, через силу, раз у раз поглядаючи на годинник у чеканні дзвоника з уроку. А інший - робить те же саме, але з великим, справжнім ентузіазмом, жваво, енергійно, зацікавлено, забуваючи при цьому про час. У кого учні засвоять нову тему краще й легше?

У людини, яка живе з ентузіазмом, буде більш цікаве й змістовне життя, менше зневіри, нудьги, а також страждань і переживань. Але не треба плутати ентузіазм із награною й фальшивою запопадливістю, що, в основному, є роботою на глядача. Також ентузіазм не має нічого спільного з процесом, коли людина розвиває бурхливу діяльність, роблячи вигляд, що працює, галасливо й картинно привертає до себе увагу оточуючих, підкреслюючи свою затребуваність і значущість. Ні, це вже не ентузіазм, а щось інше.

Щирий, непідробний ентузіазм може змінити ваше життя у кращу сторону, якісно його поліпшити, збагатити та урізноманітнити. І багато в чому полегшить виконання щоденних обов'язків. Працюйте з ентузіазмом, живіть з ентузіазмом - і у вас усе вийде! Повинно вийти, просто не може не вийти!

Просте побажання: бажаю вам дійсного життєвого ентузіазму!

ПОРАДА. Улаштуйте собі струс

Iноді в рутині щоденного життя нам просто необхідний струс, щоб ми переключились від наших щохвилинних проблем та емоцій на щось інше. Струси в житті трапляються з нами нечасто, це й добре, тому що вони іноді бувають поріднені з життєвими колотнечами. Але нешкідливі струси, що допомагають знизити напругу, збити інтенсивний ритм життя, відключитись ненадовго від звичної рутини та переключитись на щось незвичне, ми можемо час від часу влаштовувати собі самі. Що це за струси такі? Про що взагалі мова? А мова про те, що іноді просто необхідно щось змінити у своєму житті, хоча б на певний час, внести до нього струмінь свіжого повітря, нові враження, щось незвичайне та руйнуюче наш звичний графік, наш розклад, наш повсякденний режим.

Утомились від домашніх проблем? Переночуйте одну-дві ночі в рідних. Готові до чогось екстремального? Проведіть одну ніч на вокзалі в залі очікування. Або побудьте два дні у глухому селі без сучасних зручностей, у глухомані й тиші. Зійдіть на гору чи підіть у похід до печери. Улаштуйте собі вертолітну прогулянку. Мені легко таке радити, тому що я - корінний мешканець Самари, а в нас, самарців, буквально під боком є мальовничі Жигулівські гори з безліччю як вершин, так і печер. І з вертольотами ми не маємо особливих складностей. У нас щорічно під час паводка через Волгу працює вертолітна переправа, що з'єднує наше місто із селами, розташованими на іншому боці Волги. Але дивно саме те, що дуже рідко хто з жителів Самари літав на вертольоті. Деякі робили сходження до Жигулівських висот або спускались у таємничі гірські печери. А чому? Чому б нам не зробити все це?

Викупайтесь узимку в ополонці. Це я знову пропоную як справжня волжанка. Але, запевняю вас, жити на березі Волги або, скажімо, Чорного моря - це зовсім, на жаль, не означає постійно купатись, користуючись таким великим везінням у житті, або хоча би просто милуватись мальовничим узбережжям. Ні, на жаль! Можна прожити в такій красі все життя, не зауважуючи її зовсім. Так давайте помітимо, давайте захопимось, давайте помилуємося й оцінимо, нарешті!

Сходіть у похід з важким рюкзаком за плечима та ночівлею в лісі. Переночуйте на дачі, готуючи їжу на багатті та ставши на годину головним вогнищевим у своїй родині. Узимку можна сходити в багатогодинний лижний похід або, наприклад, відвідати найкращу в місті ковзанку з вогнями та музикою. Або влаштуйте собі кінну прогулянку верхи. Сміливіше вперед! Хоч із парашутом стрибайте, хоч на снігоході катайтесь, тільки робіть що-небудь, неодмінно робіть, невпинно роблячи численні спроби знайти відповідні можливості. Зберіть своїх друзів і поспівайте улюблені пісні під караоке. Улаштуйте на найближчі (будь-які!) свята бал-маскарад із попереднім виготовленням елементів костюмів. Вам не потрібний дорогий і громіздкий театральний реквізит зі складними костюмами та важкими декораціями. Самодіяльних хвостів-вух, а також тюлевих накидок зі старих штор цілком достатньо. Аби все це було виконано з вигадкою, запалом і від душі, а не з необхідності чи для галочки. Улаштуйте зі своїми рідними-близькими вечір анекдотів і читання вголос гумористичних розповідей. А може, вам більше підходить спортивний турнір з бадмінтону у дворі? Чи подорож річкою на веслових човнах?

Ще можу запропонувати вам зовсім незвичайний експеримент над собою. Ви задали своїм учням домашнє завдання. Наприклад:

1) вивчити десять нових іноземних слів;

2) вивчити тему англійською мовою «Моє місто»;

3) прочитати нове англійське оповідання обсягом у три сторінки.

Наберіться сміливості й терпіння і виконайте подібне завдання самі, але іншою мовою, скажімо, німецькою. Напевно, якщо ви викладач однієї іноземної мови, то, швидше за все, у молодості в університеті вивчали другу іноземну мову. Отож виконайте завдання, аналогічне заданому вами своїм учням, тільки іншою іноземною мовою, щоб зрозуміти й відчути почуття дітей. А якщо ви не викладач іноземної мови і не вивчали ніякої іншої мови в інституті, тоді для експерименту візьміть, наприклад, підручник хімії за 10-й чи 11-й клас середньої школи, прочитайте уважно будь-який, відкритий навмання параграф з нього, а потім виконайте усно чи письмово всі завдання, що задані учню наприкінці параграфа. Утім, можете взяти підручник фізики чи біології. Головне, щоб ви самі не вели у школі даний предмет. Це все задля того, щоб уявити, які завдання для виконання нашим учням задаються нами, учителями. У них, до речі, таких завдань - п‘ять чи шість на день з різних предметів. Учителі-екстремали можуть спробувати виконати 5-6 завдань з різних шкільних підручників. Ну, і як? Запевняю вас, це здорово струсне вашу щоденну рутину! Так що не бійтесь експериментувати.

Власне кажучи, не так уже й важливо, що саме ви будете робити, щоби струснути себе та своє життя, аби робили хоч що-небудь. Шукайте щось своє, підходяще вам, прийнятне для вас, те, що підбадьорить ваш організм, розбудить його від сплячки, витягне зі зневіри, позбавить від стресу та напруги, різко переключивши вашу увагу на щось інше, обов'язково добре та більш незвичайне.

Хочете жити? Живіть! Улаштовуйте, плануйте, формуйте своє життя, іноді організовуючи для себе щось незвичайне, надзвичайне. Хочете нудьгувати? Нудьгуйте! Просто сидіть і нудьгуйте, нічого не роблячи й не пробуючи. Бажаєте страждати? Страждайте! Страждайте, щохвилини скаржачись на всіх і вся, постійно заздрячи іншим людям - тим, які вибрали жити, а не страждати, на відміну від вас. Вибирайте! Вирішуйте! Але пам'ятайте, що ваше життя - у ваших руках! Хочете бути щасливим? Тоді сміливіше вперед! Рішуче вперед! Тільки не сидіти та не лежати! А діяти та рухатись! Тільки не скаржитись і не страждати! А шукати, знаходити, насолоджуватись і цінувати!

Утім, девіз життя кожний вибирає собі сам. Можна вибрати - «З піснею по життю!», а можна - «З диваном по життю!» або «Зі злістю по життю!» і т. д. і т. п. Усе багатство вибору - перед нами. Треба лише точно для себе усвідомити, що ми, ми самі, і ніхто інший, робимо цей вибір, формуючи своє власне життя в той чи інший спосіб.

Дехто по-справжньому обурений мені заперечить: «Які вертольоти, печери й анекдоти?! Ми не можемо собі цього дозволити!». Виходить, ви можете дозволити собі щось інше - страждати та переживати або нудьгувати та заздрити, а отже, хворіти. Ну що ж, дуже шкода!

А може, усе-таки спробувати хоча б на якийсь час дозволити собі просто жити?! А раптом вийде?!

ПОРАДА. Учіться все життя взагалі й учіться спілкуватися з людьми, зокрема

Більшість конфліктів у міжособистісних відносинах між людьми виникає через нашу психологічну безграмотність, через нашу комунікативну дрімучість, через наше невміння спілкуватись один з одним. Ви вмієте? Прекрасно! Тоді постійно гостріть свої навички спілкування з людьми. Психологи виділяють головні правила, щоб комунікація між людьми відбулась. Ось ці прості правила: чітко виражайте свої думки, будьте ввічливим і чесним співрозмовником. Наведу лише кілька прикладів. А взагалі для вдосконалення своїх комунікативних навичок та освоєння нових для вас прийомів спілкування з людьми читайте відповідну психологічну літературу. Просто завжди її читайте та перечитуйте!

Приклад перший. Говоріть прямо й чітко те, що ви хочете сказати. Не треба натякати, мати на увазі, примушуючи співрозмовника домислювати та здогадуватись про підтекст вашого повідомлення. Оточуючі нас люди не зобов'язані, та й не можуть читати наші думки на відстані. Якщо вас невірно зрозуміли, можливо, ви нечітко виразили свою думку вербально.

Приходячи з роботи додому, мама, дружина й господарка вдома голосно обурюється: «Я так утомилась, просто з ніг валюся, хоч би хто-небудь допоміг зі збиранням і готуванням». А можна сказати по-іншому: «Знаю, що у вас у всіх свої справи і ні в кого нема бажання займатись домашнім господарством. Але не сидіти ж нам голодними в неприбраній квартирі. Давайте розподілимо, хто що буде робити під час нашого суботнього прибирання. Кожний вибирає собі по три завдання. Ось список необхідних справ. Я особисто згодна на будь-які три».

У свою чергу, й ви не зобов'язані, та й не можете ловити натяки інших людей, угадуючи справжній зміст їхніх слів і читаючи чужі думки на відстані. Краще уточніть, перепитайте, чи так ви зрозуміли свого співрозмовника.

Приклад другий. Не накидайтесь відразу на співрозмовника з обвинуваченнями й осудом. Краще запропонуйте конструктивний вихід із проблемної ситуації або обговоріть можливий план дій. Мама, дружина, господарка дому, зайшовши на кухню: «Ну ось, я так і знала, що ти не вимиєш посуд! Ти ніколи цього не робиш! Ледар! Усе тільки одна я повинна робити». А можна те ж саме сказати по-іншому: «Слухай, мені потрібна твоя допомога. Ти вимий, будь ласка, посуд, а я швидко почищу картоплю до вечері. Чи ти бажаєш навпаки?».

Ми чомусь дуже любимо всіх критикувати, обговорювати та засуджувати. Візьміть за правило: критикуючи кого-небудь і засуджуючи цю людину за щось, неодмінно відзначати які-небудь її позитивні риси та сильні сторони. Адже в кожному з нас є плюси й мінуси. Чому ми акцентуємо свою увагу лише на мінусах?!

Приклад третій. Не треба порівнянь та узагальнень. Сердита вчителька: «Інші діти як діти, а цей - жах якийсь, а не дитина!». Розлючена мама: «Інші дочки..., а ти...». Замість цього спробуйте по-іншому: «Слухай, Вася, я хочу тобі допомогти. Давай разом складемо план і будемо за ним діяти, щоб виправити ситуацію. Ось із чого можна реально почати». «Доню, мені без твоєї допомоги не обійтись. Я хочу тебе попросити...».

Приклад четвертий. Не вживайте у своїй мові занадто емоційні слова й епітети з яскраво вираженим негативним забарвленням. Психологи пояснюють, що в більшості людей, коли вони чують подібні слова, відбувається блокування визначених центрів у мозку. Люди перестають розуміти зміст висловлення. Вони лише сприймають злість, ненависть та інші негативні емоції тих, хто говорить. У відповідь вони або закриваються від співрозмовника і, затаївши образу, «уповзають» зализувати отримані психологічні рані, або кидаються в бій, відповідаючи співрозмовнику тією же монетою. І в тому, і в іншому випадку конструктивного співробітництва не вийшло, проблема не вирішена, комунікація не відбулась. А що відбулось, так це або мовчазна образа з подальшим відторгненням спілкування, або груба лайка із взаємними образами.

Перш ніж починати будь-яку розмову, чітко для себе вирішіть, чого ви хочете досягти: контакту зі співрозмовником і спільного пошуку рішення проблеми чи конфронтації, війни, обрубування всякого подальшого спілкування.

Спілкуйтеся з ким завгодно і як завгодно, аби комунікація відбулась.

Просте побажання: ефективної вам комунікації з людьми, шановні колеги!

Приклад п'ятий. Перш ніж піднімати те чи інше питання, уважно проаналізуйте, чи доречне його обговорення в даний момент. Ситуація: учителька зустріла в магазині матір, яку давно намагалась викликати до школи для бесіди з дуже важливого питання. Зрадівши, що зненацька представився випадок, учителька до матері свого учня: «Як добре, що я вас зустріла. У мене до вас важлива розмова. Мова йде про переведення вашого сина в так званий клас вирівнювання. Він не справляється з програмою. Про нього вирішувалось питання на педраді. Ну, що скажете?». Мама хлопчика стоїть перед учителькою ні жива ні мертва, не в силах вимовити ні слова. А можна було би побудувати розмову інакше: «Добре, що я вас зустріла. Тепер я можу запросити вас у школу особисто. У мене й кількох інших учителів викликає побоювання стан справ з навчанням вашого сина. Я знаю, ви - у курсі справи і не можете не хвилюватись через це. Я розумію, що подібна розмова не з приємних. Але все-таки ми повинні спільними зусиллями знайти способи виправити ситуацію. Школа й особисто я готові вам у цьому допомогти. Прошу вас прийти у школу на наступному тижні».

Або учень спізнився. Він входить до класу через десять хвилин після дзвоника. Учителька буквально обрушується на нього з тирадою голосних обвинувачень: «Як тобі не соромно спізнюватись! Усі учні вже давно займаються, тільки ти один вештаєшся невідомо де. Напевно, у тебе неправильний режим дня. Ти о котрій прокидаєшся?». Скажіть, треба в даній ситуації на уроці прилюдно все це обговорювати? А що, якщо попросити учня підійти до вас після уроку, на перерві й тихо, спокійно пошукати разом з ним можливі варіанти корекції його режиму дня?

Я навела лише кілька прикладів. Літератури про закони людського спілкування, про правила комунікації між людьми, про психологію

(Продовження документа на наступній сторінці)


19.03.2008

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!