Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Учитель Ідеальний учитель
Ідеальний учитель

Починаючи кілька разів цю статтю, ми натикались на безмірність теми, багатогранність міркувань і складність відповіді. У міру занурення у проблему первинна уявна банальність її змінилась холодком у грудях від розуміння її значущості та відсутності відповіді

Ідеальний учитель

Дірку в цій темі можна проілюструвати хоч б і таким вульгарним прикладом, що серед безлічі книг серії «100 великих» відсутня книга «100 великих педагогів» або «100 великих учителів».

Ця стаття проблему не розв'яже. Не вистачило б і цілої книги, і не стільки через масштаб питання, скільки через те, що справа не тільки в інтелектуальних зусиллях і результатах, скільки в тому, що суспільство повинно на рівні архетипу, на рівні колективного несвідомого сформувати образ ідеального Вчителя, сформувати вимоги та ставлення до нього. Ми ж спробуємо намітити проблемне поле та висловити свою думку про те, яким нам бачиться ідеальний Учитель.

Насамперед необхідно визначиться з поняттям «учитель». Беремо підручник етики та дивимося зміст. Після вступу слідує розділ - «Учителі людства»: Конфуцій, Будда, Мойсей, Ісус Христос, Мухаммед1. Далі йдуть імена філософів, бо вони теж Учителі. Можна назвати імена Вчителів у кожного народу, наприклад, Кирило й Мефодій у південних і східних слов'ян, митрополит Ілларіон для Русі. Є поняття Вчителя церкви, наприклад, Василь Великий, Григорій Богослов, Іоанн Златоуст, Аврелій Августин Блаженний, Григорій Великий та ін. Тому нам треба перш за все визначитися з підходом. Учитель кого й коли? Абстрактний підхід, розмірковування про Вчителя взагалі не конструктивні. Гегель правий, коли каже, що потрібен конкретний аналіз конкретної ситуації - це серцевина його діалектичної логіки. Ми мусимо розуміти, що в різних цивілізаціях до Вчителя різні вимоги, навіть у різні епохи однієї й тієї ж цивілізації - різні, у стабільні епохи та в перехідні - теж, у різних країнах однієї й тієї ж цивілізації - теж є нюанси.

Поставимо запитання ще конкретніше - який учитель потрібний зараз і в Україні? Ось саме на це запитання нам і треба дати відповідь. Але відповісти винятково важко, оскільки немає чіткого соціального замовлення: яким ми бачимо майбутнє покоління? Адже моральний кодекс будівельника комунізму все-таки був орієнтиром, у якому напрямі соціалізувати індивіда. Зараз є тільки набір загальних ідеологій: незалежність, ринкова економіка, інтеграція в Європу й ані слова про наявність розгубленості та глибині кризи. Без образу майбутніх поколінь не може бути й образу Вчителя. Ситуація культурологічно загострюється тим, що Україна знаходиться у складному й суперечливому становищі: з одного боку самоідентифікація, незалежність і розбудова національної держави, з іншого - залученість до глобальних економічних, політичних, а отже, й культурних процесів. Такий визнаний авторитет у філософії та футурології, як Олвін Тоффлер, узагалі не розуміє радості нових незалежних держав із приводу національної незалежності в добу глобалізації. Тим більше не цікавить світовий бізнес і політиків стурбованість етно-культурними питаннями цих країн. Тому якщо не поставити бар'єр глобалізації, то вона розчавить і незалежність, і культурну самобутність. А нову «залізну завісу» будувати нерозумно й неможливо. Україна повинна усвідомлено визначити цінності та параметри свого соціального організму і виходячи з них будувати свою культурну політику, у тому числі й систему освіти. Необхідно визначити своє місце в міжнародній системі розподілу праці. Якщо цього не зробити, то чим краще буде система освіти, тим більше буде «відтік мозків» із країни. Нам потрібна країна, в якій можна жити та працювати. Нам потрібна система освіти, яка зберігає нашу самобутність і наші культурні цінності та готує кадри для нашої системи господарства. Нам не потрібна країна ані фанатиків-націоналістів, ані яничар глобалізації.

У сучасній історії забагато прикладів, коли система освіти в різних країнах реформувалась під соціальне замовлення й успішно виконувала його. Що можна сказати проти хоча б таких слів знаменитого радянського математика, еколога, мислителя Микити Миколайовича Моїсєєва: «...за півтора десятиріччя після закінчення найстрашнішої війни, яку знало людство, після трьох десятків мільйонів жертв і страхітливої розрухи, після репресій 30-х років, що унесли життя й багатьох представників російської інтелігенції, Радянський Союз перетворився на другу державу світу? В усякому разі, у галузі науки і техніки. Як таке могло статись? Відповідь однозначна. Основну причину я бачу в тому, що в Радянському Союзі була створена краща у світі система «Учитель». Вона охоплювала всі рівні освіти, усі верстви населення. І, що особливо важливо, ця система утверджувала престиж освіченості! Були створені умови для передачі естафети знань, естафети культури. А коріння цієї системи було закладене ще в дореволюційні роки в системі земських шкіл, гімназій, університетів...»2. А ось що писав Джордж Орвелл у 1944 р. в нарисі «Англія»: «За останні тридцять років через потреби сучасної індустрії та діяльності технічних шкіл і провінційних університетів склався насправді новий тип людини, яка належить до середнього класу за доходами й до певної міри за звичками, але мало стурбованої власним соціальним статусом. Війна, наприклад, вимагала створення могутньої авіації, і ось тисячі молодих людей робочого походження вийшли в технічно освічений прошарок середнього класу через королівські ВВС. Подібні ж наслідки в даний час матиме будь-яка серйозна реорганізація промисловості»3. Герберт Уеллс писав про Німеччину кінця XIX століття: «Нова Німеччина, що отримала форму створеної у Версалі імперії, була складним і химерним поєднанням свіжих інтелектуальних і матеріальних сил із найвідсталішими політичними традиціями європейської системи. У ній енергійно розвивалася сфера освіти - вона, поза сумнівом, була найосвіченішою країною у світі; у розвитку освіти вона задавала темп для всіх своїх сусідів і суперників. Усьому доброму й великому, що було в цій сучасній Німеччині, вона була зобов'язана шкільним учителям». Приклади можна продовжувати. Але головне - не ілюстрація, а ідея, яку ми ілюструємо. Думка ж полягає в тому, що можна і треба проводити ефективні реформи освіти, але для цього треба розуміти загальну соціальну ситуацію, як глобальну, так і національну, треба визначитися з цінностями та метою розвитку, треба перевести загальні наміри та благі побажання у форму бізнес-планів і втілювати їх у життя. Безумовно, це дуже складні задачі. Але тим більше на них треба концентрувати зусилля, поки не будуть отримані відповіді.

Станіслав Лем у післямові до своєї «Суми технологій» у 1982 р. писав: «Я не усвідомлював прискорення цивілізації, яка... має все більш могутні засоби та все більш неясну мету»4. За минулі роки ситуація тільки погіршилась, оскільки ми як і раніше не маємо життєздатної моделі подальшого розвитку, а замість посиленого пошуку людству нав'язуються старі моделі на кшталт гімну ліберальної демократії та ринкової економіки, яким є книга Френсіса Фукуями «Кінець історії й остання людина»5. Пропаганда концепції стійкого розвитку також не змінює суті справи, але її користь хоча б у тому, що вона примушує думати над реальними проблемами.

В монографії В. Шубіна «Освіта для стійкого розвитку»6 подано докладний огляд концепцій моделей формування особистості. Розглянуті натуралістична, теоцентристська, соціоцентристська, натуроцентристська, антропоцентристська, антропокосмічна (ноосферна) моделі, а також концепція людини у класичному й новому гуманізмі. Висновок автора такий: «Очевидно, що необхідна докорінна реорганізація суспільного виробництва, така, щоб метою його стала Людина-особистість як самоцінна істота. На зміну культу грошей, коли ідеалом людини є добрий фахівець і жадібний, ненаситний споживач, мусить прийти культ Людини-особистості. При цьому має бути ясно, що гармонійний розвиток особистості жодним чином не відміняє ані високий професіоналізм, ані певну спеціалізацію. Вільна самореалізація не зробить усіх подібними один до одного, але поглибить попередні відмінності та природні завдатки. Зсув у часі зобов'язав також перейти від класичних моделей формування особистості до сучасної, некласичної, бо попередні формувались в умовах пануючих установок на збереження «природних прав» індивіда, на перетворення природи й суспільства, на першорядну значущість наукового й технічного знання. Майбутнє за таким гуманізмом, який ураховує екологічний імператив та орієнтований на гармонійний розвиток Особистості, на формування її як суб'єкта культури в цілому. Але в такому разі вся система виховання й освіти, зберігаючи все цінне, накопичене в минулому, повинна врахувати новизну ситуації третього тисячоліття та трансформуватись у нову якість, щоб відповісти на виклик часу виробленням нової виховної й освітньої парадигми».

Яким же нам бачиться у світі сказаного образ ідеального вчителя, який вимушений працювати в умовах глобалізації, у національній державі, в умовах стрімкої технологічної, соціальної, культурної динаміки та в умовах конфлікту, що поглиблюється, між природою й суспільством. Ідеальний учитель, як і будь-який ідеальний образ, - це скоріше функція, яка в кожному конкретному випадку виконується в тому чи іншому наближенні, але проте обростає плоттю, особливостями конкретного виконавця.

У запитанні «Що ж є ідеальний учитель?» є незавершеність, а тому деяка абсурдність. Тому що - який учень, такий і вчитель. Коли учень готовий до знання, з'являється вчитель. Ця східна мудрість як би не співпадає з нашим західним сприйняттям школи й тим більше - із ситуацією української школи початку ХХІ століття. Та все ж спробуємо відповісти на це абсурдне запитання.

Учитель - це покликання, учительство - це служіння, а не праця. Тому вчитель має працювати не ради заробітку, не для виживання чи прожитку, а для виконання своєї місії на землі. Тому ідеальний учитель - це такий, для якого вчительство - сенс життя. Його вища користь - бути затребуваним, бажати й уміти віддаватись процесу, не очікуючи нічого натомість. Це альтруїзм в абсолютному значенні. Тому ми опустимо в наших роздумах у цій статті необхідність матеріальної бази, про яку повинна піклуватись держава, а значить - міністерство освіти і науки, його нижчі підрозділи, у тому числі райвідділ освіти та директор, а також громадянське суспільство, у тому числі спонсори та меценати. Справа вчителя - учити, а справа суспільства - дати вчителю гідні кошти для існування. І більше не будемо до цього повертатись.

Ідеальний учитель ніколи не є найяскравішим. Він узагалі не повинен бути яскравим, бо він тільки передає через себе послання учню. І послання це - не тільки сума знань, а в першу чергу ставлення до світу, до людей, до країни, до життя в колективі. Як тут не пригадати образ Учителя, виведений у романі братів Стругацьких «Обтяжені злом»: «Пам'ятаю, як мені було страшно. Зуб на зуб не попадав. Напевно, так відчувають себе перед стратою. Жодної жилки не було спокійною в моєму тілі. Г. А. обійняв мене за плечі та притиснув до себе. Він був гарячий, надійний, твердий і в той же час такий маленький, такий щуплий, такий незахищений, і я вперше помітив, що майже на цілу голову я вище його й удвічі ширше в плечах»7. Г. А. - ініціали героя роману - Учителя Георгія Анатолійовича Носова.

Чи є добрий, міцний предметник ідеальним учителем? Якими якостями має володіти ідеальний учитель, припустимо, початкових класів? Яким бачить ідеального вчителя наша соціальна система і чи має потребу вона в ідеальному вчителі? Для шкільної системи ідеальний учитель - це людина, яка може влитись у педагогічний колектив, не конфліктуватиме в ньому, буде покірливо заповнювати всі документи, брати участь у необхідних зборах, проходити - знову ж таки покірливо - усі курси підвищення кваліфікації й інші заходи вищих органів... В якого у класі не буде гучних подій, а діти із задоволенням ітимуть на його урок і без стресів виходитимуть після нього... В ідеалі, цей ідеальний учитель помічає кількох учнів, які можуть глибоко засвоїти предмет, і тренує їх для участі та хороших результатів у предметних олімпіадах. Через деяку кількість років цей ідеальний учитель отримає вищу категорію і матиме право розказати про свою «унікальну методику», про напрацювання... Але краще, знову ж, не йти на конфлікти та не висовуватись. Уже краще нехай його обирають, ніж - він доводить. У цій ситуації краще би все ж таки сказати правду: це не ідеальний, а зручний учитель. Але безконфліктність, безпроблемність - не найголовніший критерій соціальної корисності. Зручності - так.

Ідеальний учитель не може бути взагалі, він може бути для конкретної людини. І для кожної людини образ цей розрізнений, причому розрізняється цей образ і в різні періоди життя окремої людини. Але все ж таки... Ідеальний учитель - ця така істота, яка в потрібний момент дає поштовх до розвитку, це той, хто розбудить сплячого до пильнування, хто примушує бути уважним, активним, живим. Чому у визначенні написано «істота»? Тому що воїн може вчитись у журавля й у сосни, у змії й у кішки. І, проникаючи в сутність, осягаючи свого «вчителя», воїн, тобто жива людина, не спляча, а пильнуюча, осягаюча, набуває необхідну для життя властивість.

Ідеальний учитель розуміє, що він не вставить учню свій мозок і не проживе за учня його життя, а тому доблесть учителя - зробити учня самостійним, відповідальним, стійким до життєвих випробувань (і негод, і до слави, успіху). Саме це, а не сума знань, є квінтесенцією справжнього вчителя. Вміння передати суму знань - це необхідна, але недостатня умова, щоб вважатися ідеальним вчителем. Ідеальний учитель пробуджує в дитині учня, а потім вирощує з нього собі співбесідника. Тому, якщо в батька й учителя не співпадають координати, учитель мимоволі віддаляє дитину від сімейних ідеалів. У цьому трагедія як учителя, так і батьків.

У початковій школі ідеальний учитель - це улюблений учитель. У початковій школі - особливо, коли ми почали приймати дітей у шість років, ідеальний учитель - це добра людина, яка обожнює дитячу метушню та шум, якому подобається возитися з цими дітьми і яка буде в собі перевіряти, що потрібно кожній дитині, щоби полюбити школу й освоїти знання, щоб хотіти вчитись. Адже саме такі розвинені, хапаючі інформацію й охочі освоїти світ діти потрібні в середніх класах школи.

Мета вчителя початкової школи - сформувати в дитини бажання вчитись (а не відбити в неї це бажання) і дати їй необхідний для цього апарат (уміння читати, рахувати, писати). Помітьте: в ідеального вчителя пріоритети у формуванні дитини йдуть саме в такій послідовності - спочатку мотивація, потім - засоби, технічна частина. При цьому ідеальний учитель завжди відстежить, коли той чи інший ступінь мотивації вже сформувався, і треба відкривати дитині нові горизонти.

Утім, ідеальний учитель зробить й інше. Він закохуватиме учнів у свій клас. Він покаже цінність кожної дитини. Він проявить її цікавість і потрібність, а значить - розів'є індивідуальні якості учня.

У Дніпропетровській школі № 8 багато років тому можна було спостерігати таку картину: вчителька початкових класів у вестибюлі школи дає настанови дітям перед тим, як вони відправляться додому. Вона говорила тихо та спокійно. Клас, затамувавши подих, ловив кожне слово. Оточуючих діти не помічали: для них існувала тільки їх учителька! Настанова її була проста: не біжіть по вулиці, ідіть спокійно, акуратно переходьте дорогу - уважно озерніться по сторонам. Напевно щось ще мовилось, але головне - це не за інструкцією, а... Як сказати!? А з Любові!

Що має бути цікаво вчителю? Ідеальному вчителю цікавий процес. Він не стурбований проміжними результатами. Йому цікаві зміни дитини, і вчитель дивується та радіє цим змінам. Дитина довіряє тому, що вона дійсно цікава вчителю.

Ідеальний учитель ніколи не є репетитором. Коли ми кажемо про предметника, що він «добрий», це означає, що він може навчити бачити предмет, засвоїти мову цього предмета, тобто - в ідеалі - розуміти, що від тебе хоче почути екзаменатор, і відповісти йому на його мові на відповідному рівні. Ми зараз не говоримо про тестування, бо ми не впевнені, що за його допомогою можна достовірно перевірити знання, по-перше, і по-друге, ми не впевнені, що при прийомі до ВНЗ не треба вибирати студентів особисто. Ідеальному вчителю цікаве формування душі дитини, образу. Він, учитель, здогадується, що кожній людині дані ті чи інші обставини життя - батьки, матеріальна забезпеченість, інтелектуальні здібності, схильність до співчуття або до лідерства.

Різні освітні системи бачать різних ідеальних учителів. Для гуманітарного ВНЗ це - кабінетний працівник, для технічного - практик, «навантажений теорією», як кажуть філософи, який може посвятити студента у свою науку, виростити з нього сильного вченого, організувати дієвий глибокий семінар, створити атмосферу служіння науці. Для технікуму чи училища - це викладач, який уселить в учня впевненість у своїх силах, прищепить йому бажання бути старанним в освоєнні свого ремесла. Закохуватиме у своє ремесло. У школі Монтессорі ідеальний учитель - це мовчазний наставник, який втручається у процес, підказує або допомагає тільки в тому випадку, коли це дійсно потрібно. А також - завчасно надає нову методичну допомогу, щоб учень не охолонув до попереднього. У Вальдорфській школі ідеальний учитель - це вчитель, який піклується про формування душевних якостей. Для цього у вальдорфській педагогіці навмисно виявляється життєвість, важливість процесів спілкування між дитиною та світом, у тому числі і світом людей, і пригнічується цінність розвитку ментальності. У вальдорфській школі уповільнюють темп розвитку ментального, оскільки ментальний розвиток має деяку аутичність: при успіхах у засвоєнні предмета є небезпека не помітити перекосів розвитку особистості, отримати заздрісну чи жадібну людину, черству чи агресивну. Можна не помітити, як невдача формує закомплексованность.

У музичних і спортивних школах ідеальними тренерами вважаються ті, які «видають нагора результати», проте при швидкісному старті в кар'єрі в дитини не встигає сформуватися стійкість до слави, стійкість до довгого життя. Інколи діти дуже рано для себе усвідомлюють, що їм «нікуди йти» і що вони «вже всього досягли», або, навпаки, - що їх здібностей не достатньо, щоби бути «самими-самими!». Тренер дає установку на досягнення результату, це його обов'язок. Але часто ці результати неправедні, оскільки вони досягаються не тільки потом, а і зневагою до здоров'я підопічного.

Ідеальний учитель задає напрямок розвитку, але враховує властивості дитини. Він настроює дитину на довге й важке, але творче життя, а не на миттєвий феєрверк. Тому недоречні для школи рейтингові системи, які руйнують психіку людини, грають на низинному. Із такими колективами можна працювати тільки як зі звірами - використовуючи батіг і пряник і першу сигнальну систему. Але якщо казати про образ людини, ми не можемо назвати цю систему й учителів, які її застосовують, ідеальними.

Урешті-решт, сенс людського життя - осягнути себе, прийти до своєї серцевини, відкрити себе Божественному світлу. Сенс життя - працювати не заради хліба насущного, а для свого вдосконалення. Бо як будеш досконалим, то буде й хліб! І ідеальний учитель ніколи не ставить перед дитиною помилкові цілі, але дає те, що потрібно їй у її віці, а потім - усувається, щоб людина йшла далі, знаходячи нові горизонти та нових учителів.

І ще: ідеальний учитель - він же ідеальний учень, і він поважає в учні свого вчителя, оскільки хто б не зустрівся в житті, може бути вчителем, хоча нам це так приємно не помічати. Шалва Амонашвілі казав, що ніхто не підпустить робітника до верстата, доки той не пройде техніку безпеки та не отримає відповідну спеціальність. А до незнайомої дитини до класу ввійти можна. Ш. Амонашвілі писав про безвідповідальність такого підходу. Значить, ідеальний учитель - принаймні, у початкових класах, повинен знати своїх дітей, їх особливості, проблеми та пріоритети розвитку.

В. Сухомлинський писав про те, що треба добре знати предмет, щоб він не заважав учителю спостерігати за інтелектуальним зростанням дитини, щоби вчитель був здатний розкритись і побачити народження думки в дитині, а не просто правильність відповіді.

Емілія Леонгард, працюючи з туговухістю, звернула увагу на те, що розвиток іде тільки тоді, коли є щира зацікавленість дорослих у розвитку дитини, їх неприхована радість, а також - глибоке бажання дитини зрозуміти партнера. Це ж можна сказати і про «нормальних дітей»8. В. Левін9 говорить як про одиницю розвитку не «дитина», а «дитина - дорослий», тому якщо дорослий у процесі виховання не розвивається, якщо він стоїть на позиції «я вже все це знаю», то дитині немає чого розвиватись, хіба що зі слухняності, з внутрішньої хорошості. Але це не називається розвитком, це називається «придбанням знань». Як у магазині, без емоційної віддачі. Якщо дорослий перестав розвиватись, учитись, він автоматично перестає бути вчителем. В. Левін говорив про мотивацію як про головну річ у навчанні. Причому є фальшива мотивація («так заведено», «тато купить велосипед, а мама повезе до Парижа»... або просто «бути добрим»), а є істинна мотивація - цікаво, захоплююче, життєво важливо.

Якщо казати про справжніх учителів, то їм має бути дозволено все, тому що тільки в такому разі вони створять дійсного - воїна, мага, людину. Якщо казати про справжніх учителів, вони вчать навіть просто однією своєю присутністю. Вони можуть бути добрими, а можуть бути несамовитими. Коли в Індії дитину віддавали музиканту в навчання, руки дитини й учителя зв'язували білим рушником на знак покірності та повної віддачі себе вчителю.

Зараз же головна доблесть ідеального вчителя в сучасній школі - не переживати про те, хто тут прийшов час провести, але не дрімати і не проґавити того справжнього учня, який прийшов саме до нього. А з іншого боку, якщо в кожної людини є надія і вона вмирає останньою, то й найбільш пропащий у класі теж очікує, що до нього поставляться як до людини. Отже в ідеалі бажано, щоб вчитель знайшов мотив для навчання навіть і для того, хто прийшов «штани протирати».

Усе це красиво та правильно звучить! Але де взяти такого вчителя! Вірніше вчителів. Адже їх має бути багато. Але при цьому вони повинні бути багатолико однаковими, такими, щоб родові якості вчителя вигравали фарбами видових відмінностей кожного конкретного педагога. Тут мусять потрудитись і держава, і суспільство. «Кадри вирішують усе»! Так підбирайте кадри, готуйте, стимулюйте!

Не варто сором'язливо замовчувати, що є багато професій, куди здійснюється ретельний відбір. Про космонавтів і підводників говорити не варто. Там відбір очевидний - уважна медкомісія. А де й як набирають у... скажемо м'яко - у розвідники. А невже роль учителя в суспільстві менша, ніж «Джеймса Бонда»!?

Безумовно, відбір так чи інакше здійснюється й у системі освіти. Урешті-решт, відсутність відбору - теж принцип відбору. Але пускати на самоплив, а то й перетворювати систему освіти у відстійник для невдах і таких, котрі «допрацьовують», - неприпустимо. Необхідні заходи, які дозволяють суспільству впливати на процес відбору вчителів. Держава повинна розробити та сприяти здійсненню цих механізмів. На ранній стадії відбору, перед одержанням педагогічної освіти, можливо, необхідні рекомендації та характеристики від сусідів? Необхідно мати психологічний профіль педагога й на стадії профорієнтації підказувати хлопцям і дівчатам, наскільки вони за своєю психологічною природою відповідають вибраній професії, а там уже нехай вони самі вирішують на свій страх і ризик. Але однозначно у школу не можна допускати акцентуйованих осіб, небажано допускати меланхоліків або суміш «холерик-меланхолік». Звичайно, не йдеться про заборону на професію. Стандартний психологічний профіль педагога не повинен бути прокрустовим ложем, але якщо в кандидата є мінуси - вони повинні врівноважуватись додатковими плюсами. Якщо ж вони відсутні, то... Але повторюємо: формальний підхід неприпустимий у відборі. А то може вийти як із портретом красуні, який на початку 60-х років минулого століття склав комп'ютер. Узяв щось найкрасивіше в Софії Лорен, щось у Мерілін Монро й так далі, і в результаті вийшов виродок. Тому що машина не враховувала пропорцій, з яких проростає гармонія цілого. А якщо додати, що обличчя - дзеркало душі, а не просто ніс-вуха-шляпа, - стає зрозуміла складність відбору та відповідальність цієї роботи.

І ще один важливий момент. Припустимо, нам удалось правильно відібрати та добре підготувати цілу армію ідеальних учителів. А школи старі, дахи протікають, парти падають, підручників не вистачає, а ті, що є - нікчемні. Або у школу прийшла позапланова перевірка райво-міськво-облво відразу після планової. Або почався навчальний рік. Усі веселі. Свято. І на уроці літератури вчитель пише разом з учнями твір на традиційну тему «Як я провів літо?». Діти пишуть хто про Барселону у фарбах, хто про Багами, а вчитель - про... про... заготівлю на зиму на власній дачі. Жодний учитель не зможе реалізувати свій потенціал, якщо погано працює вся система освіти. Як не може бути доброї системи освіти без доброго вчителя, так утрачається значення мати доброго вчителя без доброї системи освіти.

Автори: О. Шейніна, Є. Смотрицький

Освіта.ua
24.03.2009


Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!