Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Учитель Данко, який вів свою педагогіку до чистих джерел пізнання...
Данко, який вів свою педагогіку до чистих джерел пізнання...

Коли ще не було на землі ніяких професій, коли ніхто не писав і не читав, уже існували вчителі. Школою був навколишній світ, а вчитель знаходився поруч з учнями не з крейдою та книжкою в руках, а зі словом на устах

Данко, який вів свою педагогіку до чистих джерел пізнання...

Отак із-поміж десятків людей виділявся один чоловік, який знав і розумів більше за інших і цими знаннями охоче ділився. Він учив життю. Слова підтверджувалися ділом, тому ніхто не сумнівався у сказаному...

І збагнути важко, що значить Сухомлинський для мене, для країни. Він - величина, ним джерелить сучасна педагогічна думка. Простий сільський академік, витончена душа, сумний-веселий казкар. Як добре, що він був, Сухомлинський! Як добре, що в нього багато учнів-учителів. Я безмежно вдячна Богу, який дав мені розум, щоби пізнати небесне покликання Вчителя, який іде в ногу з епохою, Людини, яка вміла працювати так, що важка праця вчителя здається легкою. Він - благородна, як світло, людина, яка веде свою педагогіку до чистих джерел пізнання. І сама біля нього світишся, читаєш і ще раз перечитуєш його поради, поради Вчителя. Його життя - подвиг дивовижної моральної сили й чистоти. Він учив, учився, писав і не шукав парадного входу в педагогіку, обабіч якого стояли б монументи готових істин. Зі шкільної ниви він сам їх визбирував і плекав, і перевіряв трудом душі. Труд невпинний. Він був справжнім вихователем дітей. Він віддавав їм своє серце. І воно витримувало - бо його берегли діти! Здібні, лінькуваті, чуйні, щирі, лукаві, хитрі, як лисенята. Діти! Його найбільша радість.

В. Сухомлинський починав практику та продовжував її, спираючись на дітей і тільки дітей. Він оселяв їх у світ високих ідей і прекрасного, думав про кожного маленького громадянина як про справжню людину - розумну, допитливу, виховану, культурну, духовно багату, він видавав моральний аванс і вбачав мистецтво виховання в тому, щоб дитина вільно почувалась у реальному високому світі та щоб справді ставала величною. Учителю не відводилась роль судді чи законодавця, учитель, за Сухомлинським, - людина, яка сама вміє жити і мріяти, діяти і бути вихованою.

«Вершину мудрості своєї влади над дитячою душею, - писав В. Сухомлинський, - я бачу в тому, щоб дитина розуміла мене з півслова, щоб між рядками моїх слів читала мій виховний ідеал, щоб у найтонших відтінках мого голосу відчувала радість і сум, одухотвореність і тривогу, схвалення та образу, щоб у спалахах і згасанні вогників у моїх очах бачила тонкі рухи моєї думки.» Усе це саме вчитель повинен відчувати у своїх вихованцях.

Так, учитель - керівник без претензії на владу, друг без панібратства, порадник без нотацій, вершина, куди піднімає він свого вихованця, щоб разом оглянути світ дитячими очима, розмірковувати по-дорослому. Якої поваги гідна людина, котра вміщує в собі душу дитини, підлітка, батьків! Як це не просто - усе життя підніматись на таку вежу і з кожним новим поколінням дивитись на вже змінений світ очима тих, із ким сивоголовий учитель піднімається на звідану не раз, але завжди неповторну висоту. Розумію своїх вихованців завжди, адже в душі я завжди молода, іду в ногу з часом зі своїми учнями, але постійно націлена в майбутнє й постійно вчусь ростити Людину, відчуваю до своєї справи і до науки свідоме покликання й відчуваю в ній своє задоволення, адже в мене найкращими були і є учні. Складна робота вчителя, тут потрібне гаряче та любляче серце. Тоді вчитель стане початком шляху кожного учня, а учні - зірками на педагогічному небосхилі.

Учитель у всьому має бути вчителем. Усі перемоги починаються з перемоги над собою. Найвища насолода - досягти того, чого, на думку інших, ви не можете досягти. Учитель - це дар божий і освіта. Тому все, що дала вчителеві природа, він має вміло поєднувати зі знаннями, засвоєними з підручників, із практики попередніх поколінь педагогів. Кажуть, учитель має бути добрим актором. На мою думку, він повинен бути тільки іноді актором, а здебільшого - самим собою, щирим, природним.

В. Сухомлинський зауважував: «Тільки той стане справжнім учителем, хто ніколи не забуває, що він сам був дитиною». І лише з таких позицій - урахування вікової психології дитини - можна «карати чи милувати». Надмірна суворість і сліпа жорстка дисципліна - погані вихователі, які здатні навчити фальшивити, лицемірити, прикидатись: казати одне, а відчувати інше, хотіти ще іншого. А запорукою успіху в навчанні й вихованні є невимушена, творча обстановка у класі, коли між учнями та вчителем установлюється особистісно-психологічний контакт, коли обом сторонам працювати легко й охоче. Учитель не може все прощати учням, але не повинен бути й надміру суворим. Він - учитель, а значить - терплячий і стриманий співбесідник, віддзеркалення того, яким стане в майбутньому його вихованець, точніше, окремі риси якого сформуються під цим впливом.

Великий інтерес у мене викликає досвід В. Сухомлинського у сфері розумового виховання учнів через спілкування з природою. Він обстоював гармонійне поєднання різних організаційних форм навчання, радить не обмежуватись уроком, не протиставляти світові, затиснутому в чорну класну дошку, тому, що пливе за вікном. «Можливо, - писав він, - усе те, що приходить до розуму й серця дитини з книжок, з підручника, з уроку, саме приходить лише тому, що поряд із книжкою - навколишній світ». Він доводить, що читання «Книги природи» під час екскурсій, подорожей повинно бути не звичайним сприйманням картин та образів природи, а початком активного мислення, теоретичного пізнання світу, «уроком мислення». Адже мислення серед наочних образів природи - обов'язковий етап успішного розумового розвитку дитини. Основна мета уроків серед природи - навчити дітей думати. Досягти цього можна тільки тоді, коли навчимо їх спостерігати, милуватись, дивуватись, радіти пізнанню, перетворювати думку у слова, творити казку. У природі закладена основа нашого життя, отже, головне завдання бачу в тому, щоби прививати дбайливе ставлення до природи, любов до всього живого, до людей. Не раз мені та дітям приходять на допомогу й самі казки В. Сухомлинського. На «хвилинках доброти і радості», які проводжу на своїх уроках, обговорюємо сюжети казок, що вчать дітей не тільки розуміти ті чи інші явища природи, а й розуміти доброту та красу. Діти самі починають розуміти - навкруги стільки прекрасного, кожна мить така неповторна й чарівна! Головне - не пропустити її. Без краси не обійтись людині - вона облагороджує наше життя. Однак і красу теж треба вміти побачити. Хвилинки, коли дитячі серця торкаються краси, не можна заздалегідь спланувати. Вони приходять завжди трохи несподівано і стають першою сходинкою на шляху розуміння природи та місця людини в ній. Діти дивуються раніше непоміченому, й починають линути роздуми серед природи. Думки, висновки просяться у слова, речення, що людині потрібне не тільки вічне: будинки, палаци, а і скороминуще - листя, квіти, хмаринка. І тільки від них залежить, чи збережеться на Землі те побачене скороминуще. Набуваючи знань про живу природу, учень повинен знати, що до неї слід ставитися з ласкою й милосердям, що людина в ній - не володар, не пан, а родич, друг, що, користуючись її дарами, кожний повинен дбати про збереження, відновлення, незнищенність усього макросвіту й кожної його мікрочастинки.

В. Сухомлинський завжди наголошував на тому, що дитина - частинка природи. Її треба плекати, оберігати, розвивати на природі та у природі. З перших днів перебування дитини у школі я роблю так, як учив великий учитель. Учу дітей думати про те, що вони бачать, і говорити про те, що вони думають. Споглядаючи явища природи, учні складають творчі роботи. Наприклад, ми ходили на берег річки, вони спостерігали, в які кольори забарвлюється вода, поле, луг. Працюючи над проектом «Бджілка», учні після спостережень писали такі творчі роботи: «Чому липа віддає нектар бджілці?», «Весняні поцілунки верби та бджілки», «Чому бджілка жалить?», «Для чого бджілці п'ять очей?», «Чому бджілка поспішає до клена?», «Бджілка і кульбабка», «Хто збирає нектар квітів?» і т. д.

Мої учні складають казки, гумористичні твори, віршовані твори, загадки, скоромовки, кросворди. Казку розглядаю як перше вогнище, яке розпалює дитячу словесну творчість. Характеризуючи казкових героїв, робимо висновки про добро та зло, світло й пітьму, користь і користолюбство, розум і зарозумілість тощо, герой-людина повинна сповідувати тільки перші з цих слів.

Часто складаємо твори про працю. Але, як показав досвід, натхнення до словесної творчості про працю приходить до тих, хто сам любить трудитись, кого привчили до праці вдома батьки. Учу зі словесного моря вибирати чудові мовні вирази, які мають особливе забарвлення. Кожне слово має свій зміст, «невміння вибрати потрібне слово - те саме, що замість гострого заструганого олівця на уроці малювання користуватись незаструганим олівцем». Слово набирає могутності, якщо використане доречно, точно, образно. Навчу учнів вибрати слова, інтонації, структуру мовлення - значить, навчу спілкуватись. Адже немає на Землі іншої професії, в якій такою суспільно значущою була б роль мови, як у моїй - учительській.

Бережіть слова! Будьте дуже обережними й обачними, спонукаючи дітей висловлювати свою думку. Не вкладайте в уста дитини слова, змісту яких вона не може осягнути! Не допускайте, щоб високі святі слова перетворювались на розмінну монету: «Нехай кожне слово, вимовлене у школі, дає плід, а не залишається пустоцвітом».

До 85-річчя від дня народження В. Сухомлинського ми видали творчий журнал «Соколятко» для учнів 1-4-х класів. Так, у спецвипуску «Дощик» окрім дитячих поезій і прози вміщені твори В. Сухомлинського «Як ріка розгнівалась на дощик», «Як метелик урятувався від дощу» тощо. Сьогодні ми маємо сорок спецвипусків журналу «Соколятко». До 90-річчя від дня народження Великого Педагога ми видали такі збірки для дітей: «Цілющі дарунки бджілки», «Мишка-шкряботушка», «Чечір-вечір», «Мирилки - зерна народної мудрості», «Весна - Ангел ніжності».

Спадщина Василя Сухомлинського величезна й невичерпна, за нею можна провести тисячі уроків. Ось моя система уроків за його творами: Турбота людини про природу; Стежки під сонцем; Слова - полова, праця - диво; Справжні друзі; Краса землі; Школа - наш дім, ми господарі в нім.

На засіданні творчої групи вчителів розробляли тестові завдання за творами В. Сухомлинського, підбирали твори для аудіювання, диктантів, творчих завдань. Цікавими були роздуми вчителів над творчістю педагога за такими темами: Педагогіка серця, Мудра влада педагога, Моя педагогічна віра, Щоб душа не була пустою, Умійте читати душу дитини, Нагорода за добро, Не гасіть вогник.

Основну увагу приділили педагогіці добротворення, де виділили такі питання: Школа - це світ, у якому живе дитина,  На нашій совісті - людина, Святий обов'язок учителя - добротворення. Уроки доброти.

Пам'ятаймо, що ми - учителі, що ми повинні створити таке поле добра й любові, щоб дитина довірливо ставилась до вчителя, любила його, бачила в ньому друга, якому можна довірити найпотаємніші куточки свого серця. Тоді ця любов стане стежиною до розуму й серця дитячого.

Цього року ми на конференції, яку запланував наш клуб педагогічної майстерності «Творчий неспокій», будемо говорити про мистецтво й майстерність Великого Педагога.

Автор: Н. Пінка

Освіта.ua
17.02.2009

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!