Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Учитель Учительські гроші: рівень винагороди чи експлуатації?
Учительські гроші: рівень винагороди чи експлуатації?

Свинством є переконання можновладців, що вчительська праця не варта гідної оплати, - стверджує Віктор Громовий. Саме так, бо освітяни України вже друге десятиліття безрезультатно сподіваються на повноцінне введення в дію положень закону "Про освіту" про грошову винагороду своєї праці

Учительські гроші: рівень винагороди чи експлуатації?

Кожного разу, почувши декларативні висловлювання про вчительську зарплату на рівні середньої у промисловості, не можу відкинути як порівняльні думки, так і чуттєві спогади, пов'язані з освітянськими грошима. Мова саме про вчительські гроші, а не про чисто власні педагогічні заробітки. Так вийшло, що самому ніколи не доводилося «сидіти на бобах», хоча і працював виключно в системі освіти.

Учительські гроші у нас і там. «Там» - це не тільки за кордоном, а й у нашій промисловості. Щодо «середньої у промисловості», то всім без пояснень зрозуміло: мова про заробітки під час стандартного робочого тижня. Тобто йдеться про роботу на роботі та подвійні виплати у святкові чи вихідні дні. Організаторам праці у промисловості й на розум не спаде планувати обов'язкову діяльність своїх працівників з наведення порядків у мікрорайоні, виконання посадових функцій працівниками після «дзвінка» та вдома у вечірні часи.

Так само ніхто не буде додаткові приробітки плюсувати до купи, щоб видати це за тарифний розмір. А ще промисловики, ідучи вранці на роботу, не мають турбот з відновленням у пам'яті науково-теоретичного базису для діяльності протягом дня: вони щоразу роблять одне й те ж роками та часто-густо зовсім не переймають науковим змістом.

Крім того, практично ніхто з них не витрачає своєї внутрішньої енергії на те, щоби переконувати та морально вмотивовувати до роботи своє оточення: або ти вмотивований, або звільняєшся. Те ж саме і щодо професійних умінь: або ти вмієш робити справу, або беремо (шукаємо) іншого.

Усім добре відомо про зовсім іншу, більш сувору вчительську долю. Тому світова практика організації суспільного життя обов'язково передбачає гідний розмір тарифної ставки вчителя (не плутати із заробітною платнею за рахунок перевантаження, несумісного як із граничним станом здоров'я, так і з хоча би мінімальною якістю роботи). Мені особисто випало пізнати один із прикладів світової практики гідного ставлення до вчителя на власному досвіді: три роки роботи по 19,5 години на тиждень із фізики та хімії у класичному ліцеї Алжиру. У ті часи арабів ще навчали мовою колишніх колонізаторів - французькою.

На те, щоб забезпечити кращий, ніж мав до того в Радянському Союзі, рівень життя собі, непрацюючій дружині, двом дітям-школярам і функціонування старого автомобіля, отримував готівкою 40 % від ставки, а 60 % перераховував на вклад. По поверненню додому за відкладені гроші придбав індивідуальний приватний будинок у тихій зеленій зоні обласного центра та автомобіль, що було адекватним можливостям тих земляків, котрі відпрацювали на Крайній Півночі по 25 років.

Тому через призму спогадів як стиль поведінки наших працівників ДАЇ у порівнянні з культурою, доброзичливістю та відсутністю корисливості їхніх алжирських колег зовсім не видається привабливим, так і ставлення держави до нашого вчителя сприймається не інакше як безсоромна експлуатація. Грошей для вчителя - «кіт наплакав», зате безапеляційної вимогливості - «повна торба». Навіть уведення в повному обсязі ст. 57 закону «Про освіту» не дозволить учителю вийти зі стану експлуатації на рейки гідного життя (індивідуальне житло, автомобіль, час і гроші на літературу, відновлення власних і родини життєвих сил за рахунок тарифної ставки).

Освітянські гроші та творчий розвиток. Особистісний розвиток ентузіастів-фанатів, для котрих статус учителя (директора, заступника тощо) є не стільки посадою, як станом душі, здатен лише до поодиноких позитивних імпульсів, якими не забезпечити глобального сталого розвитку. Без фінансового потоку, спрямованого на системний розвиток самих учасників навчально-виховного процесу, не вдасться не те що розвинути освітню сферу, а і зберігати в ній досягнутий рівень.

А ще ось хвиля спогадів про втрачені можливості вплинути на розвиток шкільної системи рідного міста завдяки набутому новому рівню власної особистісної здатності. Наприкінці тисячоліття лінія долі, опісля роботи за кордоном і набутого успішного досвіду з розвитку закладу нового типу, привела до посади начальника управління освіти обласного центру. Погодився на нову пропозицію, бо відкривались чудові перспективи побудови сучасної інноваційної шкільної системи із шести десятків ще міцних шкіл пострадянської трудової загартованості. Не пройшло й року, як сам відмовився від посади, а скрізь зі здивуванням запитували: «Чому? Ти ж так добре розпочав?».

Тоді обмежився нескладним дипломатичним ходом, бо відкрита аргументована відповідь нікому нічого корисного не дала б. Не озвучена тоді відповідь буде доречною в контексті сьогоднішньої теми: «Залишив організаційну роботу на міському рівні та повернувся до рівня закладу, бо наперед бачив, які гроші держава збирається виділяти на власну освітню систему». Із такими грішми системний розвиток і системне якісне оновлення зробити неможливо. І справа не тільки в їх малій загальній кількості. Найгірше, що гроші «розподіляються» як перспективним та освітньо-продуктивним закладам, так і природно неспроможним до справжньої освітньо-результативної роботи. На глобальних системних рівнях у нас як працювали замість конкуренції спроможностей, так працюють і донині зрівнялівка та фобії змін (люди ж будуть скаржитись).

Останнім часом паралельно з основною роботою в ліцеї випало додатково займатись організацією розвивальної освітньої роботи в одній промисловій столичній кампанії. Досвід виявився цікавим і корисним і тим, що пізнав, скільки педагогічно обдарованих чоловіків проходять мимо як школи, для якої були б надцінним ресурсом, так і власної можливості блискучої особистісно-суспільної самореалізації.

Чому потужний чоловічий інтелект із яскраво вираженою педагогічною спроможністю не йде в систему шкільної освіти? Інтелект із педагогічними задатками не прищеплюється у школі з двох причин. По-перше - це нежиттєздатність розміру державної ставки вчителя. По-друге - це відраза здорового творчого інтелекту, котрий знає собі ціну, до атмосфери, де панує показна псевдодіяльність (паперотворчість і постійні наради про все загальне й одночасно ні про що конкретне).

Модель влади та фінансування освіти. Чому так погано вирішуються питання фінансування праці вчительства? Для відповіді врахуємо, що жодне явище неможливо зрозуміти, аналізуючи лише поверхневі його ознаки. Не зазирнеш у внутрішню глибочінь - не отримаєш істинного розуміння. Тому звернемось до наступного: хто є лідером в учнівському колективі? Більшу частину часу - учитель. У всякому разі, як мінімум формально, за статусом. Коли вчитель є дійсно сильною та розвиненою особистістю, то за ним і роль неформального лідера. Така атмосфера на роки занурює дітей у зразки дійового природного лідерства та за рахунок ефекту «солоного огірка» формує відповідне ставлення до дійсності на все наступне життя: я співпрацюю лише із владою природної сили. Тут важливо не сплутати поняття суспільно-вимірної сили, що є похідною резонансного єднання мільйонів зі своїми лідерами, із насадженням грубої поліцейської сили залякуванням: по-справжньому сильні не галасують і не нагнітають страхів і жахів, а впевнено роблять свою справу.

Укрупнення українських шкіл в освітніх округах - це шлях до стану, з якого виростатиме сила відповідальної автономності. Такі умови здатні забезпечувати лише сильні особистості. Ось тільки внутрішня сутність сучасної суспільної моделі влади є опозиційною до природи автономних закладів освіти.

З одного боку, без відповідальної автономності школи не досягти якісної складової її роботи, а з іншого - на такому фундаменті народжується інноваційна постдемократична влада горизонтальної технологічної природи - влада співпраці зацікавлених. До речі, слова у преамбулі до статті спеціально взято зі статті «Педагогічне свинство» пана Віктора заради резонансної підтримки суспільних імпульсів до новітньої ментальності освітян заради сталого розвитку власної системи. Від традиційної влади чекати на еволюційно-розвивальні кроки не має сенсу, бо хто ж буде «пиляти «гілку» традиційної ієрархічності, на якій сам сидить».

Дотепер у світі (в Україні теж) не тільки залишається, а й усе ще за інерцією підтримується модель влади, за якої вона в руках   аморфних щодо духу, моралі та дійової продуктивності людей. Позитивно міцні люди - це особистості, продуктивні за внутрішньою природою, а для традиційних владних технологій природної потреби у продуктивних формах діяльності немає. Для «успішної» роботи у владній державній системі достатньо і здатності «трибуна» та вміння проводити засідання різноманітних комісій тощо. Власне суспільно-владну дію забезпечують дорогі та неповороткі бюрократичні механізми експлуатації більшості меншістю. Творчі та продуктивні суб'єкти реалізувати в таких умовах потребу у власній суспільній значущості не можуть. Вони реалізують свою життєво-природну місію в бізнесі або творчо-продуктивній сфері, бо там можуть діяти не через засідання та декларації, а завдяки природній для них інтегральній мережній співпраці - гнучко, швидко та творчо. Власне таких людей і не багато, бо традиційна школа далека до стану, щоби створити їх «перевиробництво».

Зрозуміло, що традиційна влада підсвідомо все це чудово розуміє, а тому ще довго буде фінансувати освіту за остаточним принципом. Ось як настануть критичні для суспільно-економічної спроможності держави часи, тоді під дією «інстинкту самозбереження» суспільство передасть владу орієнтованим на продуктивність лідерам і зробить це в такій постдемократичній формі, що вони до того не зможуть не пристати. Саме з цього моменту в освіті фінансова політика на «виживання» зміниться політикою розвитку, починаючи з розвитку життя вчительського.

Коли ж то це буде? У життєвій «слухавці» ніжний голос каже: «Не відмикайтеся, з'єдную - чекайте відповіді».

Автор: В. Другов

Освіта.ua
05.04.2008


Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!