Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Учитель Чого прагне український учитель?
Чого прагне український учитель?

Відомий дослідник глобальної кризи освіти Ф. Кумбс визначив, що відсутність необхідного стимулювання педагогічної праці призводить до того, що погані викладачі витісняють з ринку праці істинних професіоналів, які починають шукати себе на іншому поприщі: математик іде в бухгалтери, словесник - у коректори або літредактори, класний керівник - у менеджери

Чого прагне український учитель?

У першу чергу школу покидають кадри, які є найбільш кваліфікованими й активними, користуються попитом на ринку праці, мають незадоволені особистісні потреби.

Перша тенденція центром уваги на уроці ще й дотепер ставить обсяг і зміст навчальної програми, друга - особистість учня. Із першою пов'язані прагнення вчителя охопити на уроці як можна більше програмних питань і добитись від учнів засвоєння якомога більшої кількості певних передбачених фактів, подій, правил тощо. Із другої тенденції випливають якісно нові наміри вчителя: використати навчальну програму в такий спосіб, щоб максимально розвинути в учнів потребу самостійно здобувати інформацію, переробляти та використовувати її у своїй життєдіяльності. Виходячи з концепцій інноваційного навчання, учитель має опікуватись тим, щоб основне навчальне навантаження припадало не на механічну пам'ять учнів, а на розвиток їх мислення й особистих якостей дитини. Крім того, учитель прагне так організувати діяльність учнів на уроках, щоб діти відчували радісне задоволення від навчання, від творення своїх успіхів.

Упроваджувати поставлені задачі як цінності зможе лише вільний, життєрадісний, позитивний учитель, свобода та права якого мають гармонізуватися з відповідальністю як внутрішньою мотивацією. Саме майстерністю вчителя обумовлюються досягнення учнів, їх моральний, соціальний, культурний розвиток, підготовка до продовження навчання або подальшої трудової діяльності.

Якщо вчитель із тієї чи іншої причини не може правильно визначити перспективу своєї роботи та виокремити з неї завдання кожного конкретного уроку, такий учитель приходить на урок з єдиною метою - добитись від учнів лише засвоєння ними певних програмних питань. Відсутність далекої мотивації, безперспективність у роботі вчителя несприятливо відбиваються на учнях. Така робота приносить більше шкоди, ніж користі.

Тому бути особистістю для вчителя важливо, бо він спілкується з тими, хто буде розбудовувати громадянське суспільство в нашій державі. Не треба забувати, що саме спілкування є основою освіти, від якого залежить її результат. З точки зору дитини, головне те, що відбувається на уроці, який проводить конкретний вчитель. Тому головна проблема школи - це проблема особистості вчителя. Якщо в учителя є матеріальні труднощі, то про його гіперактивність на уроці можна не згадувати.

Окрім невисокої заробітної плати є ще й інші чинники, котрі впливають на роботу вчителя, наприклад, погані підручники. Вони були й раніше, та щось в останні роки таких стало занадто багато, з'явились узагалі непридатні для навчального процесу, й учителі відмовляються з ними працювати. Реальна картина така: учитель має самотужки, вночі, розробити такий урок, щоб зацікавити школярів.

Відомий дослідник глобальної кризи освіти в сучасному світі Ф. Кумбс визначив, що відсутність необхідного стимулювання педагогічної праці призводить до того, що погані викладачі витісняють з ринку праці істинних професіоналів, які починають шукати себе на іншому поприщі: математик іде в бухгалтери, словесник - у коректори або літредактори, класний керівник - у менеджери. У першу чергу школу покидають кадри, які є найбільш кваліфікованими й активними, користуються попитом на ринку праці, мають незадоволені особистісні потреби.

А ті, хто залишається у школі, але примушені самі себе забезпечувати, мають два виходи із ситуації. Перший - законний: переключити свої основні творчі здібності на заробляння грошей у суміжних сферах (репетитор, тренер, тамада, коректор, редактор, журналіст, продавець багаторівневого маркетингу, перекладач, інколи навіть автослюсар і будівельник). Усі нововведення в закладах світи вони тихо саботують, бо школа стала для них другорядною справою, й не бажають, щоб вона руйнувала їхні плани.

Другий - незаконний: учитель удається до хабарництва, нехтуючи правилами професійної педагогічної етики та нормами права. Людині, яка прагне нагодувати сім'ю, абсолютно все одно, що про неї подумає оточуюче суспільство.

І врешті, третій варіант - добровільно-примусова каторга. Коли людина не може змінити роботу, має пригнічені особистісні потреби без шляхів їх задоволення, виникає стан апатії та тихої всепоглинаючої ненависті. Такі «кадри» ненавидять усе навкруги: керівництво, вихованців, батьків, громаду, узагалі весь світ, звинувачують усіх у своїх бідах і готові на помсту в будь-якій формі.

Зробимо спробу пояснити ситуацію, що склалась у сучасній українській школі, з огляду на сучасні наукові теорії. Найбільш поширеною та відомою, що пояснює феномен мотивації людської діяльності, є «теорія піраміди» Абрахама Маслоу. В основі такої піраміди лежать фізіологічні потреби (їжа, одяг, житло, розмноження тощо). Далі - потреба в безпеці (захист від непередбачуваних життєвих викликів). Лише після задоволення фізіологічних потреб проявляються соціальні (бажання бути сприйнятим своєю групою). Після цього виникає бажання визнання (престиж, репутація, високий соціальний статус тощо). І лише тут можуть виникнути потреби найвищого (п'ятого) рівня - потреби в самоактуалізації, самовираженні, самореалізації.

Для експрес-огляду «Чого прагне український учитель?» на офіційному сайті редакції видавництва «Плеяди» www.pld.org.ua було проведено опитування з цієї теми.

Результат опитування вчителів співвіднесемо з потребами людини за пірамідою Маслоу, де фундаментом ієрархії виступають фізичні потреби людини, наступна сходина ієрархії - потреба в безпеці, захищеності, третя сходина - потреба в хороших стосунках, бути любимим, належати до групи, остання сходина - потреба в повазі. Пам'ятаємо, що потреби людини задовольняються в такій послідовності, в якій представлені в піраміді - від нижчого до вищого, потреби більш високого рангу не можуть бути задоволені, поки не будуть задоволені нижчі. Задоволення всіх потреб дає можливість людині досягти повної самореалізації.

Маслоу стверджує, що фізіологічні потреби задовольняються на 85 %, безпеки - на 70, приналежності до групи - на 50, поваги - на 40, а сходини самореалізації досягають лише 10 % людей. Саме в такий спосіб стають зрозумілими результати голосування. Яскраво виражена незадоволеність учителя оплатою праці (майже половина респондентів), а потреба в повазі (у кожного п'ятого) та бажання самореалізації (кожний десятий) посідають значне місце у прагненнях українського вчителя, у той час як повага з боку керівництва у прагненнях займає другорядне місце. Тому можна припустити, що керівництво закладів освіти намагається достатньо компенсувати цю потребу або ця потреба для самого вчителя менш значуща, ніж повага учня та його родичів. При незадоволенні потреб оплати праці вчителі ставлять на друге місце для себе повагу з боку учнів та їхніх батьків.

Ось тут і варто розглянути іншу, поширену концепцію пояснення мотивації - теорію справедливості Стейсі-Адамса. Кожна людина оцінює винагороду за свою працю за двома критеріями: чи не отримую я менше, ніж докладаю зусиль, або чи не отримую я менше, ніж інші, які докладають такі ж самі зусилля. І якщо працівник з'ясовує, що винагорода неадекватна, він зменшує власний внесок у справу доти, доки йому не буде здаватись, що винагорода відповідає докладеним зусиллям.

Відповідно, чим менша зарплата педагога в абсолютних цифрах і в порівнянні із зарплатами в інших галузях господарства, тим гірше він працює. І робить це для досягнення справедливості. Якщо ще півсотні років тому вчитель ішов вулицею і з ним шанобливо вітались - це була своєрідна компенсація за недостатню матеріальну винагороду. Учитель сприймав це як прояв справедливості. Сьогодні традиція поваги до вчителя втрачена. Навпаки, професія педагога стає однією з найменш престижних.

Звернемо свій погляд іще на теорію ланцюга мотивації Черчілля, Форда й Уолкера. Наявна мотивація породжує зусилля, спрямовані на досягнення мети. Завдяки затраченим зусиллям людина досягає певних результатів у роботі і за ці результати отримує винагороду. А винагорода дає людині задоволення й цим знову підсилює мотивацію: так коло замикається. Але коли винагорода не відповідає потребам людини (піраміда Маслоу) чи суб'єктивно розглядається як несправедлива (теорія справедливості), то задоволення людина не отримує. Відбувається розрив ланцюга, й замість підсилення мотивації спостерігаємо демотивацію персоналу.

Як бачимо, аналіз ситуації за трьома найпоширенішими теоріями мотивації показав, що у вітчизняній освіті присутні всі відомі й необхідні фактори для глибокої демотивації педагогічного кадрового потенціалу. Але ніхто не б'є на сполох. Наслідки демотивації, наприклад, у бізнесі, очевидні й дають миттєві результати - зниження прибутків. В освіті, як відомо, помилки не менш небезпечні, але менш помітні, тому демотивація педагогічних працівників часто залишається поза увагою керівництва та суспільства в цілому.

Для підвищення мотивації наших педагогічних кадрів, безперечно, необхідно розробити та запровадити цілий комплекс програм і заходів на загальнодержавному рівні. Але можливі варіанти підвищення мотивації й в «одній окремо взятій школі». Єдина базова вимога - це комплексний підхід, а не вибір заходів з оцінкою «подобається» - «не подобається». У побудові системи мотивації треба починати із задоволення базових фізіологічних потреб. Звичайно, директор високу зарплату не «намалює», але на те він управлінець високого рангу, щоб знайти вихід із ситуації.

При вирішенні проблем фізіології та безпеки настає черга соціальних потреб. Тоді спрацьовують усі дошки пошани, покази по телебаченню, публікації в газетах про кращих працівників, публічні нагородження тощо. Нарешті, приходить той довгоочікуваний момент, коли вчитель хоче працювати. Йому подобається йти на роботу, бо там він може себе проявити та реалізувати.

Не слід упускати ще й той фактор, що потреби нинішнього учня істотно відрізняються від тих, якими жили їхні батьки: за 10-15 років значно зросли вимоги до процесу взаємодії учнів із педагогами. У минулому школярі задовольнялись тим, що вишукували зерна доброзичливості вчителя у традиційних межах. Школярі 90-х років віддавали перевагу внутрішнім стимулам, прагнули більшої самостійності, свободи вибору, виявляли конструктивний підхід до перебудови шкільного життя.

Нині у школі відбувається різка поляризація. Значна кількість учнів, орієнтуючись на суворі реалії життя в світі дорослих, на жаль, уважають освіту необов'язковою, відчувають байдужість до навчального процесу. Діти, які навчаються у «престижних» школах, вимогливіші до організації навчального процесу, прагнуть партнерської, рівноправної взаємодії з учителями, педагогічним колективом у цілому, що яскраво відображається й на взаємовідносинах учень-учитель.

Автор: Г. Мицканюк

Освіта.ua
05.11.2008

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!