Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Учитель Чого боїться український учитель?

Чого боїться український учитель?

Страх - це первинна реакція людини на небезпеку. Саме страх дозволив людині вижити. За своєю силою він перевищує всі інші емоції. А чого боїться український учитель? Перед якою небезпекою вчителі постають сьогодні?

Саме на ці запитання відповідали освітяни України в опитуванні на освітньому інтернет-порталі видавництва «Плеяди» Освіта-ua

СТРАХ І ЦИВІЛІЗАЦІЯ НЕРОЗДІЛЬНІ

Ці слова видатного німецького мислителя звучать трохи дивно й зухвало, проте вони мають під собою глибокі підстави. Його співвітчизник Освальд Шпенглер уважав страх ще більш широким людським феноменом. Він казав: «Тварини бояться кожної небезпеки окремо, а древня людина тремтіла від страху перед усім світом». Тобто людина як особлива істота наділена розумом і в той же час позбавлена багатьох «захисних і наступальних» засобів, якими володіють тварини, а відповідно, й боїться інакше. Цивілізація ж, даючи в розпорядження людини безліч захисних механізмів як від природи, так і від іншої, чужої людини, симетрично породжує й нові, цивілізаційні небезпеки. Дуже яскраво їх сформулював Іван Антонович Єфремов: «За міське життя до людини приступають чотири неминучі розплати. За неробство, малість особистої праці - шизофренія, за зайвий комфорт, лінощі й жадібну їжу - склероз, інфаркт, за переживання терміну, на який розрахований спадковістю даний індивід, - рак, за дітородіння як потрапило, за безладні шлюби за хвилинною примхою, за безвідповідальність у такому найважливішому питанні, як майбутнє власних дітей, - розплата - погана стійкість дітей до захворювань, спадкові хвороби, кретинізм, зменшення розумових і фізичних сил потомства».

Учитель як професія виділяється в особливу соціальну функцію саме на стадії цивілізації. Учитель - це матриця культури, спеціально призначена для трансляції знань від покоління до покоління. Ця особлива роль визначає й особливе місце і, на жаль, сильну залежність від суспільства. Особливо гостро ця залежність відчувається в умовах міста. Про це добре сказав той же Єфремов. На його думку, міську людину завжди переслідує страх утратити роботу.

СТРАХ Є ЧЕКАННЯ ЗЛА

(Зенон Елейський)

Зенон Елейський знаменитий своїми апоріями: Ахіллес і черепаха, Стріла й іншими. Але й у цьому його висловленні видно його геніальність. Коротко й точно. Тож якщо вчитель боїться, то якого ж зла він очікує?

Приблизно 9 % учителів бояться директора школи. Трактувати цю цифру можна як завгодно, але одне, мабуть, безперечно - є вчителі, підвладні адміністративному тиску, що крім стандартних, законних обов'язків до них можуть бути пред'явлені особливі, може, навіть і необґрунтовані вимоги. Ось їх, мабуть, і побоюються. Але директор - не самодур, він теж діє у правовому полі. І такі побоювання мають скоріше психологічний характер.

Близько 13 % учителів бояться батьків. Ця цифра трохи дивує, тому що незрозуміло, якого зла чекають від батьків учителя. Безумовно, є скандальні люди, є батьки, які завищують оцінку своїх чад і вимагають для них «справедливих» оцінок. Є багаті батьки, які вважають, що якщо сплачено гроші за освіту, то оцінки повинні відповідати сплаченій сумі. Про це сумно казати, тим більше, що в таких неадекватних батьків швидше за все й діти такі ж. Але такий феномен є в нашому житті. І ось тут уже нормальний учитель боїться й батька, який платить школі, й директора, який зацікавлений у таких батьках і не зацікавлений у нормальних учителях.

ЛІРИЧНИЙ ВІДСТУП. Я ЯК БАТЬКО

Зі свого батьківського досвіду мені пригадується тільки два конфлікти. Обидва випадки були пов'язані з явно неадекватною поведінкою учителів. Одного разу я вирішував питання прямо з учителем, якого попросив пояснити і його вимоги, і що робити моїй дитині. Не пригадаю, щоб ми щось спеціально робили, але конфлікт як би сублімувався. Другого разу я звернувся до класного керівника. Я був агресивно схвильований, тому що дитину без причин просто не атестували у чверті з одного предмета. Я бачив, що моє хвилювання передалось учителю, і мені дотепер трохи ніяково, тому що класний керівник ні в чому не був винний. Але ж упорскування адреналіну не проходить безслідно!

Боязливе ставлення до атестації, судячи з опитування, відчувають також приблизно 11 % учителів. І це зрозуміло. Мені особисто ця цифра здається навіть заниженою, оскільки успішна атестація вимагає не тільки високої педагогічної майстерності, володіння своїм предметом, контакту з дітьми, а й маси формальностей, і психологічного контакту з... атестаційною комісією. Тобто і суто формальні (об'єктивні) вимоги, і чисто суб'єктивні причини відіграють значну роль. Ось тут уже царство соціальної психології малих груп і колективів. Є формальні й неформальні лідери, є хлопчики (і дівчинки теж) для биття, є знедолені, є невизнані. На мій погляд - є чого побоюватись. А головне - зрештою, атестація - це гроші!

Дуже великий відсоток учителів - більше 14 % - бояться звільнення. Страх залишитись без зарплати, якою б вона не була маленькою, зрозумілий. Як не пригадати наведену вище думку І. Єфремова про вічний страх городянина! Але які можуть бути об'єктивні причини - це питання. Демографічний провал 90-х років безумовно знизив попит на вчителя. Але й падіння престижу професії призвело до могутнього відтоку кадрів зі школи. Може, читачеві видасться парадоксальним, але цей страх учителів я оцінюю позитивно: боїться - значить цінує!

Тепер ми підійшли до найважливішої, найбільшої й тому шокуючої цифри - майже 18 % учителів бояться учнів! Якими б не були причини - цифра пригнічує. Римський поет Публій Сір казав, що «любов несумісна зі страхом». Яку б любов не мав на увазі поет, можна стверджувати, що якщо вчителі побоюються, то, значить, вони і недолюблюють. Але, підозрюю, учителі бояться не безпідставно! Справа не тільки в тому, що у США учні регулярно влаштовують криваві розправи. І не в тому, що це шириться по планеті, якщо пригадати недавню трагедію у Фінляндії й кількома роками раніше трагедію в Німеччині. Я не кажу про відвернений у листопаді теракт, який готували школярі Кьольна. Це крайні, екстремістські випадки. Але в цілому ми змушені констатувати, що світ сильно змінився чи ледве не викрутився на виворіт. Моя Вчителька Валентина Андріївна Штеменко (1934-2004), викладач хімії, заслужений учитель республіки, казала просто й коротко про дітей, які вчились після мене, приблизно наприкінці 1970-х: «Дух не той!». Раніше найстрашнішою для учня була вимога привести до школи батьків. Сьогодні, мабуть, навпаки: у випадку чого учень пригрозить привести папу (звичайно, якщо він у нього є...).

ЛІРИЧНИЙ ВІДСТУП. Я ЯК УЧИТЕЛЬ

Під час мого перебування викладачем ПТУ зі мною стався неприємний інцидент. У відповідь на мою вимогу не заважати проводити урок учень встав і направився до виходу. У дверях зупинився, обернувся та сказав: «Тут уже був один такий. Поховали нещодавно!». І пішов. Потім були розмови з адміністрацією, з батьком, вибачення у присутності класу. Інцидент був вичерпаний, і навіть осаду не залишилось. Хлопець був не злий і не дурний. Але дозволив він собі таку поведінку напевно не від великого розуму. У такому тоні недозволено розмовляти ні вчителям, ні дітям. Нікому! Були й інші інциденти. Жодний випадок я не залишав без вирішення на загальну користь: нормалізації людських відносин. Як говориться, будеш гірким - виплюнуть, будеш солодким - злижуть. Але й несмачним, байдужим бути не можна!

Цікаво пише у своїй «Сповіді» Аврелій Августин про нрави учнів свого часу: «Я вирішив відправитись до Рима... ...причиною були розповіді про те, що учнівська молодь поводиться в Римі спокійніше, що їх стримує сувора й чітко визначена дисципліна, і вони не сміють зухвало й безладно уриватись у приміщення до чужого вчителя: доступ до нього у школу відкритий узагалі тільки з його дозволу. У Карфагені ж, навпаки, серед учнів панує розбещеність мерзенна, яка не знає удержу. Вони безсоромно вламуються до школи і, немов збожеволівши, порушують порядок, заведений учителем для користі навчання. З дивною тупістю наносять вони тисячу образ, за які би слід за законом карати, але звичай бере їх під своє заступництво». Ми багато говоримо про загальнолюдські цінності. Але ж є й загальнолюдські мерзенності! І вони не залежать ні від країни, ні від епохи! Відкрийте Біблію на будь-якій сторінці! Про що там мова? Грішна людина, грішна...

Це ненормально, якщо вчитель боїться учня. А як повинен ставитись учень до такого вчителя? Учень повинен боятись учителя, але не як ворога, а як старшої, маючої авторитет людини, якій необхідно підкорятись, тому що це на користь тому, хто підкорюється, дитині. Але в наш ліберально-демократичний час, у нашу епоху постмодерну розмиті всі норми культури. У головах панує повне сум'яття. Гра в демократію, рясне використання демократичної риторики нічого не вирішують, якщо не працюють необхідні механізми. Реальність же вимагає свого! Не буває культури без культивування, без того, кого культивують, і того, хто культивує! І вся активність навколо захисту прав дитини викликає прикре здивування. Проводяться конференції, приймаються нормативні документи, читаються лекції і... нікому немає справи до масової безпритульності. Зате виникає небезпека використовувати порожню риторику, демагогію проти нормального вчителя.

Я НІЧОГО НЕ БОЮСЬ, ТОМУ ЩО НІЧОГО НЕ МАЮ (приказка)

Приблизно 21 % опитаних стверджують, що нічого не бояться. Ну що ж. Різні є люди і з різних причин можуть так відповідати. Хтось іще не знає, чого або кого треба боятись, хтось уже перебоявся, й далі вже нікуди. Важко сказати. Просто нагадаю їм слова французького драматурга XVII століття П'єра Корнеля, що «Хто нехтує страх, той просто загордився». Відверто кажучи, причина може бути й досить прозаїчною: нічого втрачати, а значить, і нічого боятись. Низька зарплата та престиж, важка праця, політична невизначеність і пов'язана з нею психологічна напруженість. Усе це не додає оптимізму й гордості за професію вчителя.

БАГАТЬОХ МАЄ БОЯТИСЬ ТОЙ, КОГО БАГАТО ХТО БОЇТЬСЯ

(Публій Сір)

Кожен десятий вчитель відповів, що всі бояться їх. Вони напевно не знають наведеного вище вислову Публія Сіра. Якщо мова йде про страх Божий - то добре, а якщо вчителя бояться як самодура - сумно. Я більше ніж упевнений, що ті, хто відповів, що всі бояться їх, аж ніяк не Божий страх викликають. Відомий московський учитель хімії, письменник, перекладач та історик науки З. Гельман в одній зі своїх книг написав, що вчитель може робити на уроках усе що завгодно, тому що це принципово неможливо перевірити. Думаю, що в його словах є велика частка істини. Але такі вчителі, як він, - яскраві, активні, невгамовно творчі, використовують цю можливість на благо, а посередні - на зло.

ЯКЩО СТРАХАТИСЯ БЕЗСЛАВНОСТІ, ЦЕ ПРЕКРАСНО, А ЯКЩО НІ, ТО ГАНЕБНО... (Аристотель)

Є речі, яких повинна страшитись будь-яка нормальна людина, а вчитель - особливо. Чого ж у першу чергу повинен боятись учитель? Він повинен боятися справедливих докорів. Він не повинен давати для них приводу. Це відноситься до всіх сфер діяльності вчителя: некоректне ставлення до учнів і колег, виділення лизунчиків і, навпаки, особисті прохання, що переходять межу пристойності. Звичайно, дуже важлива компетентність учителя. Він повинен боятись того, що якийсь учень може знати більше за нього. На перший погляд смішна вимога. Але в наш час вибухового поширення технічних досягнень це реальність. Учитель повинен боятись не мати авторитету! І останнє - учитель повинен боятись, що йому коли-небудь може стати соромно за своїх учнів.

Автор: Є. Смотрицький

Освіта.ua
08.01.2008


Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!