На цікавій роботі і сни цікаві сняться!

У колишньому Союзі, та й у Європі, років п'ять тому надто часті зміни роботи певного працівника ставали для керівника тривожним сигналом. Чому ця людина працювала на попередньому місці лише два роки? А перед тим - лише три? Скільки вона пропрацює в нас?

Сьогодні ситуація дещо змінилася. Наприклад, у Європі час перебування в одній компанії скоротився в середньому до чотирьох-п'яти років, а у США - до двох-трьох.

Японія тут, як завжди, становить виняток, зазначає тижневик «Мир денег». У цій країні переводити співробітника на іншу роботу або ділянку роботи прийнято не рідше ніж раз на три роки. Особливо враховуючи те, що він працює в одній компанії практично все життя. Таким чином людині дають можливість «не застоюватись» і пробувати щось нове.

В Україні переважно поширений інший підхід - і у працедавців, і у співробітників. Перші виходять зі своїх інтересів і не особливо зважають на сентименти на кшталт психологічної втоми людини від тієї самої роботи. Другі віддають перевагу «джоб-хопінгу» - «стрибкам з роботи на роботу, - замість того, щоби знайти собі інше застосування у своїй компанії.

Причини цього, говорить Руслана Пліс, фахівець із працевлаштування, зрозумілі - людям важко розвинути себе, свою горизонтальну кар'єру, починати все з нуля або опановувати новий напрям трудової діяльності. Та саме такі співробітники - Мюнхгаузени, які витягають себе за волосся з болота, можуть досягнути надзвичайних висот у кар'єрі.

Час на роздуми

За результатами досліджень, співробітник починає виконувати свої обов'язки на 100 % лише після шести-дев'яти місяців роботи. За цей час він адаптується в новому колективі, вливається в корпоративний стиль, усвідомлює свої обов'язки та своє місце в компанії. Але дати при цьому однозначну відповідь, що один рік чи п'ять років в одній компанії - це норма, неможливо. Так само, як і визначити термін, достатній для ефективної кар'єри.

Деякі дослідники західного ринку праці також упевнені, що через сім-дев'ять років більшість «білих комірців» працюватимуть за проектною схемою. Тобто їхнє завдання полягатиме в тому, щоби за певний час організувати робочий процес, створити процедури та передати готову схему комусь із менеджерів, які будуть її підтримувати. Таким чином, різко скорочується кількість постійних співробітників, і вони стають поліфункціональними.

Причини та наслідки

У 1999 році американський Інститут розвитку робочих ресурсів провів дослідження в 700 організаціях (понад 1,2 млн осіб) і виявив, що середній обіг працівників становить понад 20 %, і чверть із тих, хто залишає компанію, робить це в перші шість місяців після початку роботи. На сьогодні ці цифри зросли ще більше. Хоча причини для зміни місця роботи лишилися ті самі, що й 20-30 років тому:

• відсутність професійного зростання;
• відсутність кар'єрного зростання;
• відсутність зростання платні протягом тривалого терміну (один-два роки);
• складність психологічної ситуації в колективі, тиск керівника.

Думати про зміну роботи слід, якщо ви маєте хоча б один із цих мотивів. До речі, існує думка, що роботу змінюють тоді, коли пропонують кращі умови, тобто, простіше кажучи, через жадібність. Але дослідження показали, що переважно люди звільняються через відсутність позитивних емоцій на роботі, а не заради отримання більшої матеріальної винагороди в іншому місці.

Сьогодні багатьох найманих працівників приваблює комфорт, а не досягнення на роботі. Особливо це стосується молоді до 28-и років. Світова тенденція, до речі, схожа - американський підхід до найму вже дав свої негативні наслідки. Так, за оцінками західних фахівців, більшість найманих співробітників, приходячи на нове місце, насамперед оцінюють те... як ця робота дозволить посісти іншу посаду в наступній компанії. Звідси - приголомшливі кар'єри посередніх фахівців.

Нових народимо, чи цих відмиємо?

В Україні вже утворився цілий пласт «перелітних птахів» із розряду топ-менеджерів, які змінюють компанії частіше, ніж раз на рік. В умовах, коли у країні не розвинута правова база працедавця, така практика набула широкого розмаху. Причини зміни місця роботи найрізноманітніші - від різниці у платні у 150 грн до престижнішої організації або навіть посади, назва якої гарно звучить. Сьогодні мало співробітників, лояльних до своїх працедавців.

Менеджер із персоналу Тетяна Шорохова впевнена, що багато вітчизняних фірм самі не знають, у якому напрямі розвиватиметься їх діяльність через три-п'ять років. Цілком логічно, що вони не мають і довготривалих програм розвитку персоналу. Компанії, у тому числі і школи, не готують кадри заздалегідь і не планують кар'єри співробітників. А ті, у свою чергу, залишають їх у пошуках кращої долі.

Цікаво, що ситуація зі зміною роботи сильно відрізняється залежно від професії. Для успішної кар'єри менеджерові середньої ланки необхідно три роки, юристові - ять років у великому багатопрофільному підприємстві, бухгалтеру - три-десять років, секретарю - два роки, а топ-менеджеру - понад десять років. Довше за інших у компанії лишаються ІТ-фахівці та юристи, а найчастіше змінюють компанії маркетологи та менеджери з персоналу.

І кому я потрібен? Кому я тільки не потрібен!

Зміна роботи, безперечно, серйозний крок. Особливо, якщо вам уже далеко за 30, і ви єдиний годувальник у родині. Перед тим як змінювати роботу черговий раз, варто зважити всі «за» і «проти». Наприклад, непогано у списку «за» виглядають такі моменти, як підвищення платні (щонайменше на 15 %), швидке та легке схоплення нових завдань, полегшений режим роботи тощо. Менше оптимізму несуть такі повідомлення: сильний тиск з боку потенційного начальника («І як можна працювати в цій школі, переходь до мене!»), «повітряні замки» (потенційний начальник пропонує занадто багато), психологічні складності в отриманні нових навичок.

Переходити в іншу організацію варто в тих випадках, коли ситуація починає працювати не проти кар'єрного зростання, а на нього. З іншого боку, якщо дуже довго працювати в одній організації і при цьому не просуватися службовими сходами, то можна захворіти на «синдром однієї фірми» - з'явиться потяг до змін.

На думку Тетяни Шорохової, оптимальним варіантом є принцип «відсутності резюме». Тобто необхідно створити ситуацію, за якої робота шукатиме вас, а не ви її.

Фахівці із працевлаштування радять лишатися на своїй роботі, поки не знайдеться інша. Це пов'язано не лише з тим, що можна просто лишитися без коштів. Зазвичай організації полюбляють «красти» співробітників у конкурентів, а не наймати безробітних.

Більше того, не варто приховувати від керівника справжню причину звільнення. Якщо вас не влаштовує платня, так і кажіть. Якщо ви не бачите для себе перспектив - заявіть про це відкритим текстом.

Можна спробувати вийти на керівництво з аргументованими пропозиціями. Співробітників-новаторів дуже мало, і будь-який керівник зрадіє, що має таких у колективі. Якщо пропозиції та прагнення працівника збігатимуться з цілями компанії, імовірність отримати надбавку чи нову посаду помітно збільшиться.

Однак якщо робота остогидла, з цим уже нічого не поробиш. Можна, звичайно, медитувати в підсобці хімкабінету або рахувати до ста під час педради. Та взагалі-то життя коротке. І начальство не спить.

Освіта.ua
14.09.2007