Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Психологія Рольові позиції в педагогічному спілкуванні

Рольові позиції в педагогічному спілкуванні

Американський психолог і психотерапевт Ерік Берн розробив теорію трансактного аналізу спілкування. В основі такого аналізу лежить філософське припущення про те, що кожна людина буде «у порядку» тоді, коли вона буде сама тримати своє життя у власних руках і сама буде за нього нести відповідальність

1. Три стани людини за теорією Е. Берна

Трансакція - це дія (акція), спрямована на іншу людину. Це одиниця спілкування. Концепція Е. Берна була створена у відповідь на необхідність надання психологічної допомоги людям, які мають проблеми у спілкуванні.

Е. Берн виділяє такі три складові особистості людини, що обумовлюють характер спілкування між людьми: батьківське, доросле, дитяче.

Батьківський стан «Я», що підрозділяється на турботливий батьківський стан «Я» і критичний батьківський стан «Я». Батьківське «Я», що складається з правил поведінки, норм, дозволяє індивіду успішно орієнтуватись у стандартних ситуаціях, «запускає» корисні, перевірені стереотипи поведінки, звільняючи свідомість від завантаженості простими, повсякденними задачами. Крім того, Батьківське «Я» забезпечує з великою імовірністю успіху поведінку в ситуаціях дефіциту часу на міркування, аналіз, почерговий розгляд можливостей поведінки.

Дорослий стан «Я» сприймає та переробляє логічну складову інформації, приймає рішення переважно обдумано й без емоцій, перевіряючи їх реальність. Доросле «Я», на відміну від Батьківського, сприяє адаптації не у стандартних, однозначних ситуаціях, а в унікальних, потребуючих міркувань, що дають свободу вибору і, разом із цим, необхідність усвідомлення наслідків і відповідального прийняття рішень.

Дитячий стан «Я» додержується життєвого принципу почуттів. На поведінку в сьогоденні впливають почуття з дитинства. Дитяче «Я» також виконує свої, особливі функції, не властиві двом складової особистості. Воно «відповідає» за творчість, оригінальність, розрядку напруги, одержання приємних, іноді «гострих», необхідних деякою мірою для нормальної життєдіяльності вражень. Крім того, Дитяче «Я» виступає на сцену, коли людина не відчуває достатніх сил для самостійного рішення проблем: не здатна перебороти труднощі чи протистояти тиску іншої людини. Це «Я» підрозділяється на природне дитяче «Я» (спонтанні реакції типу радості, суму і т. д.), яке пристосовується, дитяче «Я» (пристосовується, прислужується, боязке, винувате, коливається й т. п.), що заперечує дитяче «Я».

З позиції батька «відіграються» ролі батька, старшої сестри, педагога, начальника; з позиції дорослого - ролі сусіда, випадкового попутника, підлеглого, знаючого собі ціну, і т. д.; з позиції дитини - ролі молодого фахівця, артиста - улюбленця публіки, зятя.

В особистості кожної людини виявляються всі три складові, однак за умови поганого виховання особистість може деформуватись так, що одна складова починає придушувати інші, що обумовлює порушення спілкування та переживається людиною, як внутрішнє напруження.

Кожний зі станів «Я» виконує визначені функції й унаслідок цього є життєво необхідним. Дисгармонії, порушення спілкування пов'язані або з придушенням одного з них, або з проявом у тих ситуаціях, які він не повинен контролювати. Для оптимального функціонування особистості, з погляду трансактного аналізу, необхідно, щоб в особистості були гармонійно представлені всі три стани «Я».

2. Рольові позиції в педагогічному спілкуванні

Із психологічної точки зору зміст педагогічного спілкування може бути дуже різноманітним за рольовими позиціями партнерів, і для всього діалогу може мати вирішальне значення те, наскільки правильно обрана позиція педагогом:

1) Ставлення педагога до учня як «батько - дитині».

«Ти - тупий!», «Ти - боягуз», «Ти - безвідповідальна людина!», «Негідник!» і т. п.

Серед неадекватних способів оцінки учнів педагогами відзначається манера оцінювати (як негативно, так і позитивно) особистість дитини в цілому, а не конкретно її вчинки.

Цими словами педагог уже програмує підлітка на все дурне й низьке.

Якщо батько постійно позитивно оцінює особистість учня в цілому, а не його вчинки, то в підлітка можливе формування істероїдних рис характеру у вигляді гіпертрофічної потреби в захопленому визнанні його особистості.

2) Ставлення педагога до учня як «Батько - дорослий».

Звертання до підлітка, як до дорослого

Це найбільш важкий жанр педагогічного спілкування, але в той же час тут чітко виступає педагогічна майстерність учителя. Основні труднощі полягають у тому, щоб не допустити помилок двоякого плану.

Перша - щоби, впливаючи на учня, не поставити його в позицію «дитини», тому що мова йде про звертання до нього, як до дорослого, друга - самому педагогу зберігати позицію «Дорослого».

Наприклад, якщо ви даєте завдання: «Ось тобі віник, підмети кабінет, зроби це так-то і так-то», то це буде стиль - «Батько-дитя», а якщо ви доручаєте навести порядок у кабінеті, а як він буде робити, даєте вирішувати й відповідати за рішення йому самому, то це вже відносини стилю «Батько-дорослий».

3) Ставлення педагога до учня як «Дорослий - батько».

«Я прошу тебе, тому що ти - не забудеш».

Дитину ми перетворюємо не просто в «помічника педагога», а в захисника інтересів педагога.

Наприклад, ви доручаєте учню стежити за часом. У даному випадку важливо витримати визначений тон спілкування з підлітком, у якому юприсутні і заклопотаність, і підкреслена зацікавленість у допомозі саме даного учня: «Я прошу тебе, тому що ти - не забудеш».

4) Ставлення педагога до учня як «Дорослий - дорослий».

Правило: розуміння, прийняття, визнання.

Правило, якого варто дотримуватись педагогу в цій позиції, - розуміння, прийняття, визнання.

Розуміння означає вміння побачити підлітка «зсередини», уміння подивитись на ситуацію одночасно з двох точок зору: своєї власної та підлітка.

Прийняття - означає безумовно позитивне ставлення до підлітка, його індивідуальності - незалежності від того, радує він дорослих у даний момент чи ні; визнання його унікальності.

Визнання - це, насамперед, право підлітка в рішенні тих чи інших проблем.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ ЗА ТЕМОЮ

I. Тест «Батько - Дорослий - Дитя».

Інструкція. За допомогою тесту спробуйте визначити, як поєднаються ці три «Я» у вашій поведінці, оцінюючи наведені висловлення в балах від 0 до 10.

1. Мені часом не вистачає витримки.

2. Якщо мої бажання заважають мені, то я вмію їх придушувати.

3. Батьки як більш зрілі люди повинні влаштовувати сімейне життя своїх дітей.

4. Я іноді перебільшую свою роль у якихось подіях.

5. Мене провести нелегко.

6. Мені би сподобалось бути вихователем.

7. Буває, мені хочеться попустувати, як маленькому.

8. Думаю, що я правильно розумію всі події, що відбуваються.

9. Кожний повинен виконувати свій обов'язок.

10. Нерідко я поводжусь не як треба, а як хочеться.

11. Приймаючи рішення, я намагаюсь продумати його наслідки.

12. Молодше покоління повинно вчитись у старших, як йому треба жити.

13. Я, як і багато людей, буваю вразливий.

14. Мені вдається бачити в людях більше, ніж вони кажуть про себе.

15. Діти повинні безумовно додержуватись указівок батьків.

16. Я - людина, яка легко захоплюється чимось.

17. Мій основний критерій оцінки людини - об'єктивність.

18. Мої погляди непохитні.

19. Буває, що я не уступаю в суперечці лише тому, що не хочу уступати.

20. Правила виправдані лише доти, доки вони корисні.

21. Люди повинні дотримуватись усіх правил незалежно від обставин.

Обробка результатів тестування.

Підрахуйте окремо суму балів по рядках:

I (стан «Дитина): 1, 4, 7, 10, 13, 16, 16, 19.

II (стан «Дорослий): 2, 5, 8, 11, 14, 17, 20.

III (стан «Батько»): 3, 6, 9, 12, 15, 18, 21.

Якщо у вас вийде формула I, II, III, то це значить, що ви маєте почуття відповідальності, у міру імпульсивні та не схильні до повчань.

Якщо у вас вийде формула III, I, II, то для вас характерна категоричність у судженнях і діях, можливо, зайвий прояв самовпевненості при взаємодії з людьми, найчастіше кажете без сумніву те, що думаєте чи знаєте, не піклуючись про наслідки ваших слів і дій.

Якщо на першому місці у формулі стан I («Дитина»), то ви можете виявляти схильність до наукової праці, хоча й не завжди вмієте управляти своїми емоціями.

II. Рольовий тренінг

У парах розігруються комунікативні ситуації, глядачі намагаються визначити рольову позицію кожного учасника (батько - дорослий - дитина):

1. «Прохання» - учаснику треба попросити щось для нього дуже важливе в людини, яка не схильна відразу задовольнити його прохання.

2. «Вимога» - зажадати що-небудь у людини, яка не схильна виконати цю вимогу.

3. «Образа» - висловити свою образу іншій людині, яка, можливо, уважає, що вона цілком заслужена (тобто сам винуватий).

4. «Незадоволення» - виразити своє незадоволення людині, яка вважає, що зробила правильно.

5. «Виправдання» - принести вибачення за запізнення.

III. Вправа «Соціальні ситуації спілкування»

Мета: розглянути соціальні ситуації спілкування, що викликають у людей найбільші психологічні труднощі, знайти прийоми правильного звертання одного партнера до іншого в подібного роду ситуаціях.

СТРУКТУРА ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ

ПЛАН

1. Стадії спілкування.

2. Правила педагогічного спілкування.

3. Педагогічна вимога.

4. Педагогічне заохочення.

1. Стадії спілкування

Педагогічне спілкування має динаміку, що відповідає логіці педагогічного процесу (задум, утілення задуму, аналіз та оцінка). Звідси і його стадії:

1) моделювання майбутнього спілкування;

2) безпосереднє спілкування;

3) аналіз здійсненої технології спілкування, моделювання нової для рішення, іншої педагогічної задачі.

Щоб навчитись педагогічного спілкування, треба чітко уявляти собі структуру цього процесу, знати, які вміння забезпечують його здійснення та яким чином можна вдосконалювати виховний вплив на дітей.

I стадія: моделювання спілкування - передує безпосередній зустрічі педагога з учнями, пов'язана зі здійсненням своєрідного планування комунікативної структури взаємодії, адекватної педагогічним задачам ситуації, що склалась, індивідуальності педагога, особливостям окремих учнів і групи в цілому.

Готуючись до спілкування, доцільно відповісти на такі запитання:

  • Яку головну мету в майбутній бесіді ви ставите?
  • Чи необхідна ця бесіда або чи можна обійтись іншими непрямими засобами?
  • Чи впевнені ви, що результати цієї бесіди будуть корисні у виховному плані?
  • Які можливі негативні наслідки запланованої бесіди?
  • Які прийоми виховного впливу ви будете використовувати в розмові?
  • Які можливі запитання в ході бесіди ви будете ставити?
  • З чого ви почнете бесіду і як будете проводити її (сидячи, стоячи)?

Продумайте можливості стратегії поведінки учня у процесі індивідуальної бесіди:

  • Як він відреагує на тему розмови, чи прийме в ній участь?
  • Чи погодиться з вашою вимогою чи буде відстоювати свою позицію?
  • Чи не замкнеться в ході бесіди, а якщо це відбудеться, то яка ваша подальша лінія поведінки?
  • Якщо учень піде на конфлікт, що ви зробите?

При кожній зустрічі з учнями викладач повинен зуміти побачити та проаналізувати сформовану ситуацію, стан учнів, а також свій власний стан, щоб знайти найбільш оптимальний варіант впливу на вихованців і змінити (якщо це необхідно) «стосункову» позицію учнів, настроївши їх на спілкування.

Попереднє моделювання допомагає педагогу уявити імовірну схему взаємодії, дозволяє уявити свою комунікативну поведінку й емоційний стан.

II стадія - безпосереднє спілкування

На цьому етапі здійснюються обмін інформацією, обмін оцінками з приводу цієї інформації, взаємна оцінка співрозмовників і самих себе.

Нерідко буває, що спланована система спілкування зненацька як би розбивається об непередбачені умови самого міжособистісного процесу. Тому на даному етапі спілкування треба:

1) уточнити умови спілкування й відповідно до цього оперативно конкретизувати обрані форми та методи;

2) відчути так званий ситуативний емоційний мікроклімат спілкування та співвіднести його з минулими відчуттями від спілкування;

3) оперативно почати безпосередній процес спілкування.

Педагогічне спілкування повинно будуватись на взаємній довірі педагога й учнів. Для цього необхідне створення атмосфери дружньої прихильності:

  • Не починати розмову, якщо педагог чи учень знаходяться у збудженому, роздратованому стані.
  • У ході бесіди виявляти зацікавленість, дружелюбність, поважне ставлення до співрозмовника, не допускати іронії, поблажливості.
  • Контролювати прояв своїх емоційних станів (можна щиро обурюватись, радіти, але не втрачати при цьому почуття міри й ніколи не кричати).
  • Дуже уважно, зосереджено вислуховувати учня, ніколи не переривати його.
  • Не поспішати з відповіддю, доки до кінця не розберетесь у суті питання.
  • Чуйно стежити за найменшими змінами емоційної атмосфери бесіди, реагувати на них, коректувати психологічні ходи у спілкуванні.

Усі знання, думки, емоційне ставлення педагога повинні знайти своє вираження в його мовній діяльності. Мова педагога повинна бути чіткою, зрозумілою, образною.

Слово для педагога було й залишається основним засобом впливу на учнів. «Слово вчителя - нічим не замінний інструмент впливу на душу вихованця. Мистецтво виховання включає, насамперед, мистецтво говорити, звертаючись до людського серця», - писав В. Сухомлинский.

Тому педагог повинен стежити за власною мовою, не вживати вульгаризмів, не повторювати мовні помилки учнів.

Організувавши педагогічне спілкування, педагог повинен прагнути точно й адекватно орієнтувати мову на конкретного співрозмовника. Насамперед необхідно враховувати індивідуально-типологічні особливості учня, його позицію у класі, систему міжособистісних відносин з іншими однокласниками. Відповідно до цього треба вибирати швидкість мови, послідовність ідей, їх сполучення й логіку. Сюди входять також інтонування, загальний психологічний контекст мови.

Завершити контакт необхідно так, щоб з'явилось бажання зустрітися знову. Позитивні стимули повинні зміцнювати потребу учнів у єднанні з усіма викладачами. Учень повинен одержувати задоволення від спілкування з педагогом.

III стадія - аналіз здійснюваної технології спілкування

Це дуже важливо для формування культури спілкування, тому що підбивається змістовний та емоційний підсумок здійсненої міжособистісної взаємодії. Постарайтеся відповісти на такі запитання:

  • Чи не вплинув на характер бесіди ваш настрій, не пов'язаний зі змістом бесіди?
  • Чи не виявили ви мімікою та позою незадоволення розмовою?
  • Чи не відвернулись під час бесіди?
  • Чи послідовно вели основну лінію в розмові?
  • Чи не нав'язували співрозмовнику свої аргументи при виробленні рішення?
  • Чи обґрунтовані були зауваження й заперечення?
  • Чи вдалось бути тактовним упродовж розмови, не мати упереджень проти співрозмовника?
  • Чи зуміли ви домогтись максимуму корисності розмови, що відбулась?
  • Визначте недоліки у здійсненому спілкуванні. Типізуйте їх і працюйте над їхнім подоланням.
  • спробуйте визначити причини помилок:

а) нерозуміння психологічної ситуації та настрою партнерів по спілкуванню;

б) «перескакування» через деякі обов'язкові етапи спілкування;

в) недостатня саморегуляція у спілкуванні;

г) підміна задач спілкування лише задачами педагогічними;

д) невідповідність запропонованого вами стилю спілкування рівню взаємин, що створились, атмосфері у класі, вашій власній індивідуальності;

е) механічне копіювання стилю спілкування колег;

ж) психологічні бар'єри;

  • постарайтесь визначити, які закономірності спілкування були вами порушені;
  • спробуйте подумки створити ідеальну модель спілкування з учнями;
  • продумайте ситуацію майбутнього спілкування.

Аналіз спілкування дозволить вам розробити більш плідну модель міжособистісної взаємодії, тонко відчувати партнера, знаходити точні психологічні ходи у взаємодії з ним.

2. Правила педагогічного спілкування

1. Формування почуття «Ми»

Воно досягається усуненням низки психологічних бар'єрів, що можуть виникати у процесі спільної роботи.

Психологічні бар'єри заважають спілкуванню, негативно позначаються на самопочутті педагога й учнів. Основні бар'єри, що можуть виникнути у процесі спілкування між учителем та учнями:

1) Бар'єр упередженості та безпричинної негативної установки.

Виражається в такому: ви зовні безпричинно починаєте негативно ставитись до тієї чи іншої людини в результаті першого враження або незрозуміло з яких причин. Варто встановити можливі мотиви появи у вас такого ставлення до людини та переборювати їх.

2) Бар'єр негативної установки, уведеної у ваш досвід ким-небудь з людей.

Хтось повідомив вам негативну інформацію про учня, і у вас складається негативна установка стосовно нього, хоча ви самі про нього мало що знаєте, не маєте досвіду особистої взаємодії з ним.

3) Бар'єр «остраху» контакту з учнями.

Цей бар'єр може виникнути в молодого педагога, який не має достатнього досвіду спілкування з учнями.

4) Термінологічний. Спілкуючись із учнями, учитель повинен спиратись на їхній життєвий досвід, ураховувати їхній рівень понять та уявлень.

5) Бар'єр відносин - виникнення почуття ворожості, недовіри до педагога, що поширюється і на інформацію, яку він дає.

Психологічні бар'єри треба переборювати. Адже від того, як складаються взаємини з учнями, багато в чому залежить продуктивність виховного процесу.

Для подолання психологічних бар'єрів потрібно:

  • Постаратися як би «зупинитись - озирнутись» і ретельно проаналізувати, чи не виникає у вас той чи інший бар'єр у спілкуванні.
  • У процесі спілкування прагнути відходити від тих стереотипів, що заважають успішній взаємодії (манірність, дистанційність, дидактизм та ін.).

Чим вище авторитет учителя, тим менше перешкод на шляху засвоєння пропонованої інформації.

2. Обов'язкове встановлення особистісного контакту з дітьми

Людей завжди хвилює їхня особистість - ставлення до них, розуміння, повага і т. п. Учень, особливо підліток, хоче, щоб його сприймали саме як особистість. Цим обумовлюється його прагнення до самоствердження, до самореалізації. Тому у процесі спілкування з учнями досить важливо встановлювати особистісний контакт.

Згадаємо, що всі люди поділяються на три категорії за провідним каналом сприйняття (кінестетик, візуал, аудіал).

Одній дитині буде приємний наш тактильний дотик (доторкнутись до руки, погладити по голові, пригорнути до себе). До іншої потрібно звернутися з якими-небудь словами (назвати по імені, сказати що-небудь на її адресу), а третій, можливо, вистачить того, що ми дивимось на неї й установлюємо візуальний контакт.

3. Демонстрація власної прихильності, що виявляється в тому, як ми посміхаємось (відкрито, невимушено чи з єхидством), з якою інтонацією говоримо (по-дружньому, авторитарно і т. д.), як експресивно забарвлюються наші рухи (стримано, зневажливо, метушливо і т. д.).

4. Постійний прояв інтересу до своїх учнів

У спілкуванні з учнями завжди повинен бути присутній непідробний інтерес до особистості дитини. Прояв інтересу виявляється в тому, як педагог слухає свого співрозмовника, ставить запитання, співпереживає йому, підтверджуючи свою увагу репліками.

5. Надання та прохання допомоги. В усякій діяльності учнів треба створити позитивне психологічне тло, тло радості та схвалення через авансування, через підкреслення індивідуальної винятковості, через зняття страху, через надання прихованої допомоги.

3. Педагогічна вимога

За допомогою своїх педагогічних впливів ми формуємо в учнів ціннісне ставлення або домагаємось прояву бажаної поведінки. Для цього ми висуваємо різноманітні вимоги до учнів.

Пред'явлення вимоги сполучиться з повагою: якщо вчитель не вимогливий, то це характеризує його безтурботність стосовно вихованців.

Як висувати педагогічну вимогу?

1. Вимога повинна бути доведена до кінця

Якщо ви попросили щось зробити, то необхідно домогтись виконання цієї вимоги. Не можна зупинятися на півдороги: у цьому випадку в дитини створюється враження, що вчитель сам несерйозно ставиться до своєї вимоги.

2. Вимога повинна підкріплюватись чіткою інструктивною програмою дій

Грамотна, продумана, а іноді й докладна інструкція - гарантія успіху.

3. Вимога повинна пред'являтись в етичній формі

Варто пам'ятати, що і дитині, і дорослому психологічно легше виконувати вимогу, що висловлюється як порада чи пропозиція.

Як можна почати спілкування з учнем? З яких мовних формул?

(Зроби, будь ласка; будь добрий).

4. Вимога повинна вимовлятись рішучим, енергійним тоном, що спонукає до дії

Вимога, вимовлена боязким, тремтячим голосом, програє в порівнянні з тим, що пред'являється впевнено.

Тут педагогу знадобиться його вміння вимовляти цю ж саму фразу з різноманітними інтонаційними варіаціями.

5. Доцільність і розумність вимоги, її аргументованість допомагають учню вникнути в суть того, що від нього хочуть.

4. Педагогічне заохочення

Важливою частиною педагогічного спілкування є позитивне ставлення педагога до особистості учня та система прийомів заохочення. Однак саме заохочення може бути як ефективним, так і неефективним. Розглянемо критерії й ознаки ефективного спілкування:

1) Здійснюється постійно.

2) Супроводжується поясненням, що саме гідне заохочення.

3) Учитель заохочує досягнення визначених результатів.

4) Орієнтує учня на вміння організовувати роботу з метою досягнення добрих результатів.

5) Пов'язує досягнуте з витраченими зусиллями, думаючи, що такий успіх можна досягнути й надалі.

6) Учитель дає порівняння минулих і дійсних досягнень учня.

Якщо педагогічне заохочення відповідає даним вимогам, то воно впливає на мотиваційну сферу особистості учня. Спираючись на внутрішні стимули, учень із задоволенням виконує завдання, тому що воно цікаве, або хоче розвинути відповідне вміння, тобто одержує задоволення від самого процесу навчання.

Таке заохочення сприяє прояву зацікавленості в новій роботі, коли колишнє завдання виконане.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ ЗА ТЕМОЮ

1. Робота над мовою педагога

Проаналізуйте свою мову за такими показниками:

1. Чи є у вашій мові слівця-паразити («ну», «тож», «взагалі» тощо).

2. Чи здатні ви точно будувати висловлення, але відволікаючись від головних думок.

3. Чи стежите за темпом мови, пам'ятаєте, що від нього багато в чому залежить ефективність засвоєння знання?

4. Зверніть особливу увагу на інтонування. Пам'ятайте, що вірно розставлені інтонаційні акценти впливають на якість сприйняття інформації, рівень інтенсивності її запам'ятовування.

5. Виключіть зі своєї мови окрики, різкі інтонації, що негативно впливають на учнів, дестабілізуючи їх, викликаючи дискомфорт.

2. Вправа з відпрацьовування виразності інтонації

1) Вимовте зовсім по-різному ті самі дуже прості слова - «так», «ні», «ти»:

голосно - задумливо

тихо - зухвало

коротко - скорботно

розтягнуто - ніжно

заїкаючись - іронічно

ствердно - зі злістю

здивовано - розчаровано

захоплено - урочисто

2) Вимовте фразу «Один раз у студену зимову пору...»:

пошепки;

з максимальною голосністю;

переходячи хвилеподібно від шепоту до лементу;

з кулеметною швидкістю;

зі швидкістю равлика;

начебто ви страшно змерзли;

з «гарячою картоплею» у роті;

начебто вас зараз розстріляють;

як би це прочитав марсіанин або кінь, які тільки що навчились говорити;

п'ятирічна дівчинка;

начебто цим вам треба зізнатись у коханні, й іншої можливості немає.

3. Тест «Уміння спілкуватись»

Інструкція. Цей тест допоможе вам визначити коефіцієнт своєї товариськості. Оцініть кожне висловлення за 4-бальною шкалою, пригадавши при цьому конкретні ситуації.

1. Мій співрозмовник не впертий і дивиться на речі широко.

2. Він поважає мене.

3. Обговорюючи різні точки зору, дивимось на справу по-своєму. Дрібниці нас не хвилюють.

4. Мій співрозмовник розуміє, що я прагну до добрих взаємин.

5. Він завжди по достоїнству оцінює мої висловлення.

6. У ході бесіди він відчуває, коли треба слухати, а коли - говорити.

7. Під час обговорення конфліктної ситуації я стриманий.

8. Я відчуваю, коли моє повідомлення цікаве.

9. Мені подобається проводити час у бесідах.

10. Коли ми приходимо до згоди, то добре знаємо, що робити кожному з нас.

11. Якщо треба, мій співрозмовник готовий продовжувати обговорення.

12. Я намагаюсь іти назустріч проханням співрозмовника.

13. Я вірю його обіцянкам.

14. Ми обоє намагаємось догодити один одному.

15. Мій співрозмовник звичайно говорить по суті й без зайвих слів.

16. Після обговорення різних точок зору я відчуваю, що це корисно мені.

17. У будь-якій ситуації я уникаю занадто різких виразів.

18. Я щиро намагаюся зрозуміти співрозмовника.

19. Я цілком можу розраховувати на його щирість.

20. Я вважаю, що добрі взаємини залежать від обох.

21. Після неприємної розмови ми зазвичай намагаємось бути уважними один до одного й образи не тримаємо.

Обробка результатів. Підраховуючи бали, ви одержите три результати.

Взаємна підтримка - сума балів по рядках № 2, 5, 9, 12, 14, 18, 20.

Злагодженість у спілкуванні - № 1, 4, 6, 8, 11, 15, 19.

Улагоджування конфлікту - № 7, 10, 13, 16, 17, 21.

Інтерпретація результатів. 21 бал і вище приймається за норму. Якщо недобір по взаємній підтримці, то, виходить, вам належить бути уважнішим до співрозмовника.

Погана злагодженість у спілкуванні - симптом того, що саме спілкування проходило в несприятливій обстановці - у поспіху, відсутності приводу для обговорення й т. п.

4. Тест «Уміння слухати»

Інструкція. За допомогою відповідей на запитання визначте, наскільки добре ви вмієте слухати співрозмовника. дайте оцінку в балах: завжди - 4 бали, часто - 3, іноді - 2, ніколи - 1 бал.

1. Чи даєте ви співрозмовнику можливість висловитись?

2. Чи звертаєте увагу на підтекст висловлення?

3. Чи намагаєтеся запам'ятати почуте?

4. Чи звертаєте увагу на головне в повідомленні?

5. Слухаючи, чи намагаєтеся зберегти в пам'яті основні факти?

6. Чи звертаєте ви увагу співрозмовника на висновки з його повідомлення?

7. Чи придушуєте ви своє бажання ухилитись від неприємних питань?

8. Чи утримуєтесь від роздратування, коли чуєте протилежну точку зору?

9. Чи намагаєтесь утримати увагу на словах співрозмовника?

10. Чи охоче розмовляють з вами?

Обробка результатів. Підрахуйте суму балів. 32 і більше - відмінно, 7-31 - добре, 22-26 - посередньо, менше 22 балів - вам треба потренуватися слухати співрозмовника.

Коментарі психолога.

Щоб навчитися слухати співрозмовника, необхідно:

  • забути особисті упередження проти співрозмовника;
  • не поспішати з відповідями та висновками;
  • розмежовувати факти та думки;
  • стежити за тим, щоб ваша мова була гранично ясною й точною;
  • бути безстороннім в оцінці того, що почули від співрозмовника;
  • дійсно слухати, а не робити вигляд, начебто слухаєш;
  • настроїти себе на хвилю внутрішньої зацікавленості темою бесіди;
  • слухаючи, виділяти для себе головну думку співрозмовника й постаратись правильно зрозуміти її;
  • швидко співставляти отриману інформацію з власною й відразу думкою повертатись до основного змісту суперечки, бесіди;
  • уважно слухаючи і навіть не висловлюючи своєї думки, бути активним учасником бесіди, обговорення, суперечки.

5. Вправа на визначення емоційного стану учнів

За словесним описом поз і жестів визначте емоційний стан учня.

1. Учень сидить, підтримуючи голову, що звішується, очі напівзакриті; машинально щось малює на папері, смикає ручку й олівець. Зовні загальмований. (Нудьга.)

2. Учень часто покахикує, спостерігається зміна тону голосу, підтягування долонь до губ і підборіддя, подрагування шиї, потилиці, волосся, рухи дрібні, метушливі. (Нервозність.)

3. Учень стоїть, завівши руки за спину, й сильно стискає однією рукою іншу (якщо сидить, то схрещує ноги). (Самоконтроль.)

4. Учень переплітає пальці рук: великі пальці нервово рухаються та пощипують долоні; учень гризе або ссе кінець олівця, торкається спинки стільця й розгойдує його, але не сідає; тупцює, перебирає ногами. (Непевність.)

5. Учень стоїть, схрестивши руки на грудях. (Недовіра й закритість, психологічний захист.)

6. Вправа на подолання остраху початку розмови

Ситуація: вам неприємно вести розмову з учнем (колегою, батьком). Ви боїтесь партнера по спілкуванню (як він відреагує), очікуєте неприємних наслідків спілкування (нерозуміння, конфлікт). Як перебороти острах початку розмови?

Коментарі психолога.

Починається розмова:

  • готуйте своє перше питання так, щоб воно було коротким, цікавим, але не дискусійним;
  • домагайтеся граничної стислості у викладі думок;
  • обґрунтовуйте свої судження;
  • не вживайте слів з подвійним значенням;
  • стежте, щоб ваші запитання містили слова «чому», «коли», «як». Це виключить односкладові відповіді «так» і «ні»;
  • вислухайте відразу кілька заперечень;
  • не поспішайте з відповіддю, поки не зрозумієте їх суть;
  • з'ясуйте, чи дійсно заперечення викликані різними точками зору або, можливо, була різною постановка запитання;
  • не відповідайте на заперечення в категоричному тоні. Це допоможе вашому співрозмовнику й вам знайти відповідь на власні заперечення.

Автор: Н. Ольшанська, "Техника педагогического общения"

Освіта.ua
19.02.2008

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!