Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Психологія Психолого-педагогічні основи виховання
Психолого-педагогічні основи виховання

Система виховної роботи сучасної школи надзвичайно багатогранна. Вона покликана вирішувати як загальну задачу виховання всебічно розвиненої особистості, так задачі виховання окремих сторін та якостей особистості учнів

Психолого-педагогічні основи виховання

У цьому сенсі говорять про моральну, трудову, фізичну й іншу сторони виховання та організують спеціальну роботу, спрямовану на формування конкретних сторін особистості. Більше того, кожна сторона особистості є складною сукупністю її моральних і вольових якостей. Тому у школі вирішуються задачі виховання певних якостей особистості: патріотизму й інтернаціоналізму, колективізму й гуманізму, правдивості та чесності, політичної активності та громадського обов'язку, дисциплінованості й діловитості, волі й мужності, сміливості й витривалості тощо.

Звичайно, кожна сторона особистості й будь-яка її якість не можуть виховуватись ізольовано та якимсь одним виховним засобом. Виховання особистості здійснюється всією системою засобів. Виховуючи ту чи іншу сторону особистості, ту чи іншу її якість, неминуче виховують й інші сторони та якості, особистість у цілому. Наприклад, патріотизм виховується й у процесі навчання, і в суспільно корисній праці, в учнівських організаціях, в ігровій, художній, спортивній та всякій іншій діяльності, у родині, у спілкуванні з іншими людьми. Рішення задачі виховання патріотизму неминуче пов'язано з вихованням інших якостей особистості: громадського обов'язку, колективізму й гуманізму, ставлення до праці, навчання, до будь-якої справи, готовності переборювати труднощі. Цілком очевидно, що ці якості виступають як необхідні складові елементи патріотизму.

У психологічному плані кожна якість особистості є складною сукупністю моральних переконань, почуттів і звичок, тобто є елементом її свідомості та поведінки. Звичайно, у педагогічно правильно організованому житті й діяльності учнів у школі та поза нею в них не тільки накопичується та закріплюється досвід певної поведінки, а й формується моральна свідомість - виробляються уявлення, поняття, переконання та почуття.

Однак для формування моральної свідомості потрібна ще і спеціальна робота з учнями. У процесі виховання учні повинні опанувати систему наукових моральних переконань, що не можуть складатися стихійно, тільки на основі особистого досвіду. Крім того, і свій особистий досвід моральної поведінки учні не завжди можуть без допомоги педагога правильно осмислити, тому треба керувати формуванням їхніх переконань.

Керувати формуванням моральної свідомості необхідно ще й тому, що складні моральні переконання не можуть виводитись тільки з особистого досвіду учнів у силу його обмеженості. Складні моральні поняття та категорії можуть виводитися з переробки й усвідомлення всього суспільно-історичного досвіду і є результатом як особистого досвіду, так і оволодіння наукою про мораль. Тому керувати формуванням моральної свідомості - значить і озброювати учнів знаннями етики. Це є і необхідною умовою боротьби із забобонами, обивательськими звичками, пережитками минулого у свідомості та звичках людей.

Оволодіння теорією моралі може проходити в будь-яких формах. Це спеціальні бесіди, лекції, диспути, обговорення книг, зустрічі з передовими людьми і багато чого іншого. Рівень розвитку понять в учнів одного класу коливається від найпримітивнішого (школяр навіть не може вичленувати поняття) до високого, теоретичного (школяр знає основні ознаки поняття, їх супідрядність, зв'язок з іншими поняттями і те, як воно видозмінюється в конкретних життєвих умовах).

Розуміння суті норм і принципів моралі підводить учнів до моральних суджень, у яких вони оцінюють учинки інших і власні. При цьому відзначається, що спочатку школяр учиться оцінювати поведінку та вчинки інших, а не власні (критикує на зборах товаришів, не бачачи за собою тих же недоліків). Тільки у старших класах з розвитком самосвідомості школяра розвивається і правильна самооцінка.

На основі понять, оцінок і суджень формуються моральні переконання. Моральні переконання - це глибока тверда впевненість людини в об'єктивній справедливості й істинності норм моральності та визнання необхідності їх неухильного дотримання. Моральні переконання в кінцевому рахунку визначають поведінку та вчинки людини. Більше того, переконання лежать в основі прояву вольових якостей особистості: сміливості й рішучості, мужності й витривалості, наполегливості й терпіння тощо.

Однак знання й розуміння моральних норм, ще раз підкреслимо, зовсім не свідчення діючого сформованого переконання. Успіх формування моральних переконань залежить від особистості вчителя. Світогляд учителя, його моральна переконаність і пристрасність, особистий приклад впливають на утвердження моральних переконань учнів. Гідний учитель часто стає ідеалом своїх учнів.

Якщо в учителя слово не розходиться зі справою і учні бачать у його діяльності та поведінці практичне втілення в життя високих принципів моральності, то ці принципи перетворюються у тверді переконання й самих учнів. Твердими переконаннями стають знання, самостійно глибоко продумані, критично опрацьовані, знання, що застосовуються в життєвому досвіді учня повсякденно, завжди і скрізь (у навчанні, праці, розвагах, грі, спорті й ін.). Отже, критерієм справжньої моральної вихованості є єдність переконань і поведінки.

Формування моральної свідомості припускає виховання моральних почуттів. Переконаність завжди має емоційне забарвлення. Моральні почуття - це переживання людиною свого ставлення до дійсності, до людей, до власної поведінки. Моральне почуття виникає тоді, коли людина починає виходити у своїх діях не зі спонукань «своєї волі», а із суспільних вимог.

Спонукальну силу моральних почуттів добре знали прогресивні психологи та педагоги минулого. І. Сєченов уважав, що справжній моральний учинок «завжди є результатом морального почуття й моральної звички». Сучасні психологи та педагоги також надають великого значення моральним почуттям, визначаючи їх як стійке ставлення особистості до навколишнього.

Почуття спонукають людину до активної діяльності, вони додають переконанням силу пристрасті та стійкості. Психологія розрізняє прості почуття як тимчасові стани людини і складні суспільні, морально-політичні почуття, об'єктом яких є суспільство, держава, колектив. Це почуття патріотизму й інтернаціоналізму, гуманізму, товариськості та колективізму, обов'язку й відповідальності.

Важливе значення у вихованні почуттів має проблема моральної спрямованості таких простих почуттів, як, на приклад, задоволення, радість, обурення, сором та ін. Задоволення від учинку, потрібного колективу, радість від утілення творчого задуму, почуття каяття й сорому за погану поведінку - усі ці переживання включаються в моральний досвід школяра, збагачують його й повинні бути предметом турботи вчителя, вихователя. Так, у підлітка сильно розвинене почуття сорому, підліток прагне діяти самостійно, усіляко показати незалежність своїх суджень, але в дійсності він дуже чуйний до думки оточуючих його людей, особливо своїх товаришів. Важливо враховувати, чому він боїться. Підліток, боячись осуду товаришів, боїться часом хорошого: проявів ніжності до матері, доброти до оточуючих, а поганого, наприклад, брутальності до старших, може не боятись, уважаючи, що товариші побачать у цьому прояв дорослості.

Моральна спрямованість цього почуття дітей пов'язана з вихованням громадської думки та традицій у дитячому колективі, із впливом особистого прикладу батьків і вихователів. Моральний учинок чи дія, в якій проявляється ставлення дитини до навколишнього світу, насамперед треба викликати. Із системи моральних учинків складається система моральної поведінки учнів. Саме тут і потрібна найбільш трудомістка виховна робота, спрямована на створення відповідних умов та організацію життя й діяльності дітей. Тут особливо гостро постає проблема педагогічної майстерності, здатної використовувати все багатство засобів, що викликають і стимулюють таке веління.

Однак самі по собі вчинки ще не характеризують моральну вихованість. Їх спонукальні сили та мотиви можуть бути діаметрально протилежними за своїм характером учинкам і діям, добре навчання може бути результатом кар'єристських устремлінь, корисні справи для колективу можуть відбуватися заради задоволення марнославства й навіть особистої вигоди, з розрахунку й т. п.

До простих моральних звичок відносяться потреба та здатність до здійснення нескладних моральних учинків, в основі яких лежать елементарні правила співіснування, правила культури поведінки, норми встановленої дисципліни й навички їх виконання. До складних моральних звичок відносяться потреба й постійна готовність до виконання певної діяльності, заняття якою в силу її суспільної й особистої значущості стало необхідністю для людини. Наприклад, звичка займатись улюбленою працею, звичка берегти суспільні й особисті надбання то що. В основі складних звичок лежить глибоке усвідомлення громадського обов'язку й особистої відповідальності перед народом, суспільством.

Ми вважаємо головною задачею морального виховання необхідних відносин і закріплення їх у звичних формах поведінки. Якби ми все робили тільки на основі постійного обдумування, то це було б занадто великим навантаженням на свідомість. Практика часто вимагає від людини швидкого здійснення дії чи вчинку без попереднього роздумування і зважування, як треба зробити і чому так, а не інакше, і людина може бути здатна все так робити, якщо все це вже закріплено в її звичках як особлива форма її поведінки. Формування переконань, почуттів і звичок є єдиним, цілісним процесом виховання моральної свідомості та поведінки учнів. Виховна робота, як і освітня, проводиться на основі певних принципів, що випливають з її суті. Ними є такі вихідні положення, в яких виражені вимоги до змісту, організації та методів виховної роботи.

Ці принципи, як і дидактичні, є узагальненням уже сформованих і перевірених педагогічною практикою вимог до виховання, запропонованих суспільством. Вони випливають із самої суті виховання. Маючи загальну з дидактичними принципами методологічну основу та збігаючись із ними в ідейному сенсі й кінцевому цільовому призначенні, принципи виховної роботи в той же час відрізняються від перших тим, що виражають своєрідність і специфіку особливої сфери педагогічної роботи.

Педагогу насамперед важливо знати особливості формування колективних відносин, зв'язків учнів у молодшому, середньому та старшому віці й розглядати формування цих відносин у єдності з розвитком колективу учнів. Педагог ніколи не повинен розглядати учня як якусь відособлену ним навчальну одиницю, а завжди уявляти його в єдності й у взаємодії з колективом, із середовищем. При цьому і колектив не повинен розглядатись педагогом як сума знеособлених індивідуумів. Він покликаний бачити в колективі живих, конкретних учнів із властивою кожному з них індивідуальною своєрідністю, бачити в колективі цілеспрямовану й організовану систему зв'язків і відносин особистостей, що розвиваються. Вивчаючи розвиток особистості школяра в його зв'язках і взаєминах із суспільством і колективом, вихователь використовує у своїй роботі дані про формування інтересів і потреб школярів різного віку, їхніх можливостей і здібностей, прагнень та ідеалів, їхнього морального досвіду й морального вигляду в цілому. Він спирається на дані про темперамент школяра, особливості й тип його нервової діяльності, типові й індивідуальні риси характеру, розвиток його самосвідомості. З огляду на все це, вихователь планує індивідуальну роботу й індивідуальний підхід до учнів.

Багато недоліків і помилок у виховній роботі виникають від ігнорування вікових та індивідуальних особливостей. Так, наприклад, і зараз ми зіштовхуємося з фактами, коли в моральній освіті учням молодших віків дається матеріал, недоступний для їхнього сприйняття як за змістом, так і за формою. Бувають також випадки, коли педагоги та батьки обходяться з учнями середніх і навіть старших класів так само, як з молодшими школярами, цілком ігноруючи властиві цьому віку прагнення до самостійності, розвиток самосвідомості, одним словом, ті зрушення та зміни, що відбулись у розвитку особистості учня.

Зневага до цих особливостей і відсутність їх умілого й тактовного використання не рідко є причиною багатьох конфліктів між дорослими й учнями.

Автор: І. Мідхатов

Стаття журналу "Відкритий урок: розробки, технології, досвід"

Освіта.ua
25.11.2009

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!