Osvita.ua Середня освіта Методкабінет Психологія Освітня психологія: школа біхевіоризму

Освітня психологія: школа біхевіоризму

Визначення «освітня психологія», запропоноване професором П. Капланом, описує це поняття, як пристосування психології до освіти за допомогою концентрації думки на розвитку, еволюції; пристосування теорій і принципів вивчення та конструювання, що охоплює навчання протягом усього життя

Недоліком цього визначення є неврахування фундаментальної різниці між навчанням та освітою. Навчання - це певна частина освітнього процесу; але щоби бути справді освіченою людиною, необхідно одержати більш розгалужені та цінні знання й поняття для життєдіяльності.

Воно має охоплювати всю освіту людини, а щоби це здійснювати, треба розробити важливі критерії освіти. Один з наслідків невдалої спроби ввести розмежування між навчанням та освітою полягає в тому, що багато активних способів навчання, що застосовуються у школах, не завжди мають освітній характер - у них відсутні реальні життєві цінності.

Учителі можуть прекрасно працювати як інструктори і робити великі узагальнення процесу навчання щодо природних даних своїх учнів, але поки цей процес не буде дійсно освітнім, усе, чого навчатимуть, матиме дуже обмежений характер.

Наприклад, у навчанні іноземної мови багато мовних завдань мають незначну особисту цікавість чи доречність для вчіння, і це обмежує освітню значимість самого завдання. Натомість у процесі навчання самі вчителі повинні підтримувати безупинний процес особистої рефлексії, у межах якої знання стають усвідомленими особистими та культурними переконаннями, що підводять фундамент під дії учня й дії інших людей. Тільки при зростанні своєї значимості вчителі приходять до повного розуміння власних освітніх теорій і способів, у яких подібні теорії впливають на професійну практику. Це допоможе їм зрозуміти, чому і як їхнє викладання може чи не може призвести до реальної освіти.

ПІДХОДИ ОСВІТНЬОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Як і в усіх інших сферах знань, в освітній психології відбулася низка змін і виникло безліч модних течій. Деякі із цих модних течій мали потужніший вплив на освітню практику, ніж інші. Розуміння того, як ці теорії проникають одна до одної, поєднуються і конфліктують, дозволяє педагогові розвити свої майбутні теорії та практичні рекомендації, що будуть цінним внеском у навчання.

Наприкінці ХІХ століття щойно визначений предмет психології надзвичайно вимагав того, щоби затвердити себе як науковий чинник поряд із природничими науками. Це призвело до утвердження так званого «наукового методу» як засобу збору інформації про людську поведінку.

Виник конфлікт між тими, хто вважав навчання процесом продовження людської психіки (думок та емоцій), і тими, хто вважав, що єдиний спосіб руху вперед - концентрація думки відносно поведінки. Перший напрям отримав назву «позитивізму», а другий - «пізнавальної психології».

ШКОЛА ПОЗИТИВІСТІВ

Психологія як предмет вивчення виросла безпосередньо з філософії. Однак багато першопрохідців цього предмета розуміли, що необхідно приділити цій дисципліні увагу й повагу поряд із природничими науками. У своїх спробах зрозуміти принципи людського навчання та з їхньою допомогою передбачати людську поведінку, психологи ранньої хвилі не могли зосередитися на людському розумі. Замість цього вони намагалися знайти ці принципи при вивченні поведінки тварин низької біологічної ієрархії тваринного світу у строго розмежованих умовах. Це привело їх до експериментальної методології, що є частиною філософської форми дослідження, відомої, як логічний позитивізм.

В основному цей підхід пояснюється тим, що знання та факти існують усередині реального світу і можуть бути відкриті в результаті експерименту, при якому ретельно контролюються умови й апробуються гіпотези. Це, своєю чергою, привело до домінанти тієї точки зору у психології, за якої доказами можуть бути лише емпіричні дані. Те ж, що не можна ні побачити, ні вимірити, сприймається як антинаукове.

БІХЕВІОРИЗМ

Біхевіоризм - підхід у психології, корені якого всередині позитивізму і який мав величезний вплив на педагогічну практику в усьому світі. Цей підхід виник з ідей ранніх теоретиків навчання, які намагалися пояснити всю систему навчання в умовах певних форм поліпшення фізичного стану людини.

Найвідоміший приклад - теорія І. Павлова, яку він демонстрував на собаках та інших тваринах, полягала в тому, що реакція, генерована за допомогою усного стимулу (їжі), може бути продемонстрована за допомогою другого стимулу (дзвоника) у той самий час.

Ці висновки стали відомими як теорія «стимул - відгук». Виник постулат, що будь-яку людську поведінку можна пояснити зв'язком стимулів і відгуків.

Американський науковець Дж. Уотсон зміг продемонструвати, як легко може виникнути фобія з нормального безневинного стимулу чи явища, що асоціюється із чимось неприємним, що сталося в той самий час (наприклад, гучний шум).

Проблема ранніх теорій біхевіоризму полягає в тому, що вони концентрувалися майже винятково на природі сторонніх стимулів і способів, що можуть змінюватися для забезпечення пробудження різних видів стимулів. Однак таке явище має обмежене значення для величезної кількості людських дій. Російські психологи О. Лурія та його послідовники Л. Виготський і В. Леонтьєв стверджували про посилення значення мови в межах цього процесу. Тим часом у США біхевіористи почали зосереджуватися на природі й формі стимулів у ланцюзі «стимул - відгук» і на умовах, за яких формуються відносини «стимул - відгук».

Б. Ф. СКІННЕР

Засновником сучасного біхевіоризму вважається видатний учений-педагог Б. Скіннер, який створив систему принципів (він волів не називати це теорією) для обліку людської поведінки в гідних уваги умовах. Він так само почав із постулату, що навчання переважно є результатом не генетичних чинників, а чинників навколишнього середовища. Скіннер поширив ідею про можливе пристосування принципів умовної поведінки, тобто рівня поведінки, який організми відтворюють або можуть відтворювати. Він також підкреслив важливість посилення стимулювання.

Біхевіористська теорія почала пояснювати навчання за допомогою керованої умовної поведінки: індивідуального відгуку на стимул при поведінці особливим чином. Якщо поведінка підсилюється (тобто заохочується чи карається), то ймовірність такої поведінки, що виявляється при наступних випадках, збільшується чи зменшується. Таким чином, будь-який рівень поведінки може поступово чи навіть стрімко збільшуватися при посиленні необхідної поведінки.

У своїх ранніх роботах Б. Скіннер навіть сперечався із приводу того, що розвиток мови можна пояснити в такий спосіб, хоча багато положень з тих пір значною мірою спростовані. У послідовному звертанні до вимог Б. Скіннер сперечався про те, що їх можна значно підсилити за допомогою прийняття чотирьох простих кроків. Він запропонував таке:

  • педагоги мають максимально спростити все, чого вони повинні вчити;
  • завдання повинні бути поділені на невеликі послідовні сегменти;
  • учнів треба заохочувати працювати у своєму темпі за індивідуальними навчальними програмами;
  • навчання має бути запрограмоване поєднанням попередніх кроків і забезпеченням надзвичайно позитивних зусиль, заснованих на максимальному успіху.

Погляди біхевіористів на навчання були широко сприйняті викладачами іноземних мов і вплинули на розвиток аудіомовного підходу до навчання іноземних мов. Коли ця теорія застосовується до вивчення іноземної мови, то такий підхід розглядається як поведінка, якої треба навчити. Учням даються завдання, поділені на маленькі послідовні сегменти. Невелика частина іноземної мови, така, як структурні моделі, представлена як стимули, на які розраховує учень, наприклад, при повторенні чи констатації фактів. За цим випливає система заохочень зусиль учня вчителем, розрахована на 100 % успіх. Вивчення іноземної мови розглядається як необхідна деталь, як набір придатних механічних звичок і помилок, що потім випливають як закріплення «поганих звичок».

Роль учителя полягає в розвитку у своїх учнів добрих мовних звичок, що створюються головним чином за допомогою лексико-граматичних моделей, запам'ятовування діалогів чи повторення хором структурних зразків. Пояснення правил звичайно дається тоді, коли мовна тема вже досить довго практикується й відповідна звичка викликана.

Учителі можуть також дотримуватись тих кроків, що передбачені в їхніх книгах, чисто механічним способом. Аудіомовна методологія може бути використана тими вчителями, чиї власні знання мовної мети занадто обмежені. Однак одна з головних причин предомінанти аудіомовного підходу в навчанні іноземних мов може полягати в тому, що він є фундаментом сучасної психологічної перспективи, тобто біхевіоризмом.

Іншим, більш комунікативним підходам не вистачає сучасної теорії навчання. Біхевіористська точка зору має однак кілька позитивних факторів, від яких не можна легко відмахнутися. Наприклад, акценти, розставлені Б. Скіннером і його послідовниками К. Велдаллом і Ф. Мерреттом на найважливішій ролі, що грають батьки і вчителі у створенні відповідних умов навчання й забезпечення основних видів поведінкових наслідків, не можна ігнорувати. Більше того, дуже важлива фундаментальна система заохочень як могутній вплив у формуванні людського поведінки. Багато психологів і педагогів виражають зацікавленість в етичній модифікації поведінки, що може розглядатися як деяка форма маніпуляцій чи «промивання мозків» у більшому ступені, ніж форма освіти. Ця точка зору дискутувалася біхевіористами. Можливо, найсерйозніше звинувачення, пред'явлене біхевіористам, полягає в тому, що вони цікавляться тільки поведінкою в полі зору видимості.

Обравши об'єктом своєї уваги винятково те, що видимо, біхевіоризм заперечує важливість почуттів як фундаментальних елементів у процесі навчання, позицію про те, що учні самі прагнуть пізнавати свій світ; пізнавальних чи розумових процесів.

Автор: Л. Кнодель

Освіта.ua
26.12.2007

Коментарі
Аватар
Введіть ваше ім’я:
Введіть код:
Залишилось 1000 символів. «Правила» коментування

Немає коментарів