Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Психологія Психологічні аспекти статевого виховання

Психологічні аспекти статевого виховання

Грамотно реалізувати освіту, розвиток і виховання учнів в умовах родини та школи можна тільки за умови досконалої обізнаності у вікових особливостях дитини, динаміці її розвитку в інтелектуальному та особистісному плані

Контрольні питання:

1. Психоаналітична концепція дитячої сексуальності.

2. Тілесно-почуттєві й духовно-сердечні аспекти любові.

3. Соціально-психологічне пояснення порушень нормального розвитку любові й сексуальності.

4. Основні лінії та стадії психосексуального розвитку дитини.

5. Роль іграшки у становленні дитячої сексуальності.

6. Становлення психосексуальної ідентичності дитини: роль матері й батька.

7. Зміст, цілі та задачі статевого виховання.

8. Профілактика захворювань сечостатевої системи в дитини.

9. Навички охайності, які треба формувати в дітей.

10. Виховання романтичних почуттів у старшокласників.

11. Психологічні труднощі першої близькості. Профілактика захворювання на СНІД у старшокласників.

Продовжуємо (початок див. у журналі "Підручник для директора" № 10 за 2007 р.) опрацьовувати разом із вами стислий курс педагогічної психології. Нагадуємо, що наші матеріали мають як інформацію теоретичного плану, так і деякі прикладні психологічні рекомендації.

Проблема статевого інстинкту та виховання

Статевий інстинкт - найбільш могутній. Там, де він висихає, за виразом Л. Виготського, життя гасне. Це могутнє джерело психічних імпульсів, страждання, насолоди, бажання, болю й радості.

Проблема статевого виховання вирішувалася завжди по-різному - у залежності від рівня розвитку суспільної свідомості. Виключення статевого виховання із загальної системи виховання є гіршим із виходів.

Уже у грудному віці дитини ми зустрічаємося з її дитячою сексуальністю та різними її проявами: нормальними й патологічними. Але сексуальні переживання дітей не дорівнюють сексуальним переживанням дорослих.

У дитячому віці широко розвивається еротизм, що не залежить від роботи спеціальних органів, не локалізований у суворо обмежених місцях, але порушуваний відправленням різних органів і пов'язаний, головним чином, зі слизовими оболонками тіла.

Далі характер такого еротизму приймає форми аутоеротизму, спрямованого на самого себе, та психологічно нормального нарцисцизму, коли еротичне порушення виходить із тіла і знаходить розрядку в ньому.

Потім дитячий еротизм приймає нові форми: він буває спрямований на найближчих осіб, з якими дитина пов'язана, і входить складним компонентом у стосунки з ними. У пору статевого дозрівання складніше: потяги, що пробудились, не можуть знайти виходу й задоволення і викликають бурхливий неясний стан психіки. Тут статеве почуття приймає характер конфлікту, благополучний результат якого можливий тільки тоді, коли відбудеться потрібна сублімація в необхідних каналах.

Статевий інстинкт вимагає такого пристосування до соціальної структури життя, яке б не йшло врозріз із її установленими формами. Статевий інстинкт спрямований на особу протилежної статі. Відмінність, що вносить культура, - виборчий, особистий характер статевого інстинкту в людини (Ромео і Джульєтта не можуть пережити смерті один одного, хоча в місті є багато красивих юнаків і дівчат).

Юнацька любов, за великим рахунком, - єдиний засіб олюднення статевого інстинкту, вона обмежує інстинкт в одному напрямку і створює виняткові відносини з ким-небудь одним.

Задача виховання - перемогти сліпоту інстинкту, увести його в загальну сферу свідомості і зв'язати з усією іншою поведінкою людини. Власне статеве виховання полягає в тому, щоб даний інстинкт міг насичувати творчість і щоб навчити людину встановлювати стосунки любові, дружби, прихильності, допомогти їй створити свою родину й виховати своїх дітей.

Стадії психосексуального розвитку дитини й особливості застосування виховних заходів

Під психосексуальним розвитком дитини (за роботою В.Лосєвої та А.Лунькової) в даному випадку розуміється розвиток її емоцій, потягів і здатності одержувати задоволення від функціонування власного тіла.

Хоча зараз усе більше поширення одержує точка зору, що психосексуальний розвиток дитини починається ще до її народження, тобто в утробі матері (див. докладно: Фанти С. Микропсихоанализ. - М., 1993; Марконе М. Девятимесячный сон. - М., 1993). Нижче наведені основні стадії психосексуального розвитку, починаючи з народження.

1. Оральна стадія. Основна зона тіла, що в цей момент є відповідальною за одержання задоволення, - зона рота. На оральній стадії всі потреби дитини задовольняє мати.

У грудному віці діти, досліджуючи власне тіло, часто граються своїми геніталіями. Це природне явище для немовляти. Більше того, воно здійснює позитивний внесок у його емоційний розвиток. Саме гра з власним тілом показує дитині, що вона може доставити собі задоволення сама, без допомоги дорослих, що закладає основу для почуття особистої автономії в майбутньому.

А. Фрейд показав, що визначена кількість аутоеротичої стимуляції цілком необхідна дитині для її нормального розвитку. Тому заборони батьків тут недоречні. Прагнення батьків припинити гру зі своїми геніталіями грудної дитини може послужити джерелом формування в неї пасивності, надмірної залежності, інтелектуальних і сексуальних порушень.

На цій стадії дитина психологічно ще не відокремлює себе від матері, а своє тіло - від її тіла. Дефіцит тактильного (тілесного) контакту з матір'ю на цій стадії призводить до серйозних порушень сексуальної поведінки не тільки в людини, а й у приматів, що випливає з численних експериментів.

Особливу небезпеку для майбутнього сексуального розвитку людини представляє ситуація, коли на оральній стадії дитина велику частину часу знаходиться не просто в ізоляції й у відриві від матері, а в обстановці, де наближення дорослого обіцяє не задоволення, а хворобливі процедури, як, наприклад, у лікарні. Така людина може довго відчувати неусвідомлюваний страх перед тілесним контактом з іншими людьми, у неї можуть виникнути серйозні сексуальні порушення. Тому дитина грудного віку у стаціонарі в усіх випадках повинна перебувати разом з матір'ю.

Якщо дитина була різко і грубо віднята від грудей, то на оральній стадії в неї може зафіксуватись постійне повернення до «орального задоволення» у формі бажання постійно що-небудь жувати, «заїдати» почуття самітності і т. д. І навпаки, якщо задоволення, випробувані дитиною на попередній стадії розвитку, виявились набагато більш сильними, ніж обіцяє наступна стадія, то в людини може виникнути несвідоме прагнення постійно повертатись до вже перевірених способів задоволення вітальних потреб.

У цьому випадку прийнято говорити про регресію як про повернення до більш раннього інфантильного способу задоволення потягів.

Як відмічає А. Фрейд, розвиток дитини протікає нерівномірно, і визначена кількість регресій необхідна для нормального розвитку, тому що «дає перепочинок», «легкий» спосіб одержання позитивних емоцій і знижує почуття тривоги.

Основний результат оральної стадії психосексуального розвитку - відкриття дитиною іншого, здатність одержувати задоволення від емоційного контакту з матір'ю і готовність відчути радість від тілесного контакту. Почуття базисної довіри (або недовіри) до іншої людині, що означає для дитини на даній стадії весь світ у цілому, визначить на довгі роки умови, в яких будуть складатись її емоційні контакти з іншими людьми.

2. Анальна стадія. На цій стадії «увага» дитини зміщається із зони рота на ділянку сфінктерів, якими цей час її навчають керувати в ході прищеплення охайності. Саме від ефективності оволодіння цими навичками на даній стадії залежить емоційне благополуччя дитини.

У такий момент дитина зіштовхується з першою у своєму житті соціальною нормою, і від того, наскільки успішним виявиться даний період, багато в чому буде визначатись її ставлення до соціальних норм узагалі.

Нагадаємо, що немає такої біологічної потреби, що змусила б дитину довільно регулювати акти сечовипускання та дефекації. Оволодіння цією навичкою визначається винятково психологічною потребою у збереженні любові матері, прагненні одержати заохочення й уникнути покарання.

Емоційне ставлення до матері на цій стадії характеризується амбівалентністю: одночасним співіснуванням любові й ненависті, агресивності та потреби у близькості. У цей час дитина часто стає впертою, має неабияку частку негативізму, на все відповідає «ні», здійснює агресивні дії на адресу матері (намагається її вкусити, штовхнути, ударити). Це пов'язано з тим, що дитина як би перевіряє почуття мами «на міцність» - любить вона її, як і раніше, чи ні.

Потреба зберегти любов матері є стимулом до навчання новій навичці. Очевидно, що дитині важливо бути постійно переконаною в наявності цієї любові. І навпаки, якщо дитина вирішить, що мама її вже не любить, стимулом до одержання навички охайності стане тільки страх.

Така несвідома установка визначає поведінку тих людей, яких нічому не можна навчити, крім як загрожуючи. Це відбувається в тих випадках, коли мати занадто «серйозно» реагує на агресію дитини на свою адресу (наприклад, ображається й довго не розмовляє з нею). Найкращим виходом із ситуації, що створилась, буде переведення деструктивних тенденцій дитини в ігрову діяльність (гри типу «побудувати та зруйнувати»), пояснення їй, що завдавати шкоду людям та іншим живим істотам не можна.

Адекватними на цій стадії є ігри з водою, піском, наливанням-виливанням і малювання. Надмірний страх дитини «бути брудною», що-небудь забруднити може виступити несвідомим бар'єром згодом - при навчанні письму, наприклад.

Іноді батьки, які самі набули досвід, що травмує, на анальній стадії, прищеплюють дитині надмірне почуття занепокоєння з приводу навичок охайності, виховують її в обстановці зайвого педантизму. Таким дітям у майбутньому загрожує небезпека неврозу нав'язливих станів.

Основним психологічним механізмом управління дитиною на цій стадії є порушення в неї почуття сорому як відчуття власної неадекватності зовнішнім нормам і вимогам. Люди, які неблагополучно пройшли цей етап, на довгі роки зберігають відчуття «непристойності» усього, пов'язаного з їх тілом, що ускладнює надалі їхнє нормальне сексуальне життя.

Негативним наслідком анальної стадії може бути тенденція до спрямування агресивних імпульсів дорослою людиною на адресу найбільш емоційно значущої особи: як тільки стосунки з партнером стають досить серйозними, глибокими та близькими, людина імпульсивно, як би проти своєї волі, робить щось, що ображає, принижує партнера, у результаті чого стосунки рвуться. Так подібні люди втрачають дорогих і значущих партнерів. Вони важко переживають це, але самостійно змінити свою поведінку не можуть. Причому така «відкриваюча» поведінка в них ніколи не зустрічається стосовно емоційно нейтральних або неприємних осіб.

Очевидно, такі люди були в дитинстві надмірно жорстко покарані за спробу агресивної реакції на адресу матері. Згодом вони намагаються несвідомо дограти цю ситуацію до благополучного кінця й переконатись, що їх люблять, незважаючи ні на що. Таке підтвердження любові досягається надмірною агресією на адресу партнера, прихильність до якого можна порівняти за силою з емоційною прихильністю до матері в ранньому дитячому віці.

Підсумок анальної стадії розвитку - оволодіння своїми агресивними імпульсами й вирішення проблеми власних амбівалентних переживань.

У ході зіткнення з першими нормами та заборонами в дитини може загостритись інтерес до власних геніталій як регресивна реакція, що гарантує позитивні переживання. Шлях залякувань небезпечний і безперспективний. Явна «відволікаюча» активність батьків теж не годиться, тому що вона створює в дитини відчуття провини, «порочності» усього, що пов'язано з тілом, та уявлення про самозадоволення як про щось погане. Найкраще в цьому випадку - делікатно не зауважувати, але дати зрозуміти дитині, що торкатися своїх геніталій у присутності інших дітей чи дорослих непристойно або некрасиво. Критерій «некрасиво» для дитини абсолютно зрозумілий, доступний і до того ж безпечний у плані нормального розвитку сексуальності.

У 3-4 роки, коли дитина вже соромиться бути оголеною при сторонніх, вона повинна добре освоїти цю норму. Тим самим батьки як би дають дитині неявний дозвіл одержувати самозадоволення на самоті. У таких умовах ранній дитячий онанізм проходить сам собою в міру розширення можливостей дитини одержувати різноманітні задоволення від життя, не вдаючись до допомоги дорослих. Зникнення онанізму на цій стадії відбувається тому, що в ньому пропадає психологічна потреба, а фізіологічна ще не виникла.

Невдало пройдена анальна стадія може залишити слід у розвитку особистості у формі несвідомих садомазохістських установок, тенденцій нав'язливо програвати в житті роль постійної жертви або переслідувача. Садист, прагнучи пережити силу й могутність і виявившись неспроможним перед батьківською забороною на секс, заміщає його забороною на жорстокість, яку перебороти він може. Він як би перевіряє те, що не встиг перевірити в дитинстві, - до якої межі можна дійти й не стати кинутим. Мазохісту ж потрібно карати себе болем, щоб знизити своє дитяче, несвідоме почуття провини за агресивність стосовно матері. Біль має не обов'язково фізичний характер, він може бути психологічним. Деякі люди вимірюють глибину своїх почуттів до партнера мірою страждань, які вони заради нього винесли.

Таким чином, якщо садист перевіряє на «міцність» свого партнера, то мазохіст - самого себе, тобто він з'ясовує, що готовий винести заради любові. Обом потрібні надсильні докази. Справжня ж, зріла еротика двох люблячих людей, як правило, не замутнена подібними почуттями, хіба що вони проявляться в ігровій формі.

3. Едипова стадія. На цій стадії в дітей виникає інтерес до розходжень статей, свого походження, сексуальних стосунків батьків та інших дорослих. Із цим, зокрема, пов'язані спроби підглядання за оголеними дорослими. Одночасно загострюється інтерес до атрибутики свого тіла. Дитина починає усвідомлювати, що люди різної статі виконують різні функції в родині та за її межами, користуються різним одягом і різними предметами. В освоєнні власної психосексуальної ролі дитині допомагають рольові ігри (у «війну», «доньки-матері» й ін.).

У цей період почуття до батьків обох статей мають амбівалентний характер: батько своєї статі сприймається і як приклад для наслідування, і як конкурент при одержанні уваги з боку батька протилежної статі. Настільки ж суперечливі почуття спрямовані й на батька протилежної статі. Прагнучи вирішити ці протиріччя, при нормальних умовах розвитку, наслідуючи поведінку людей однієї з нею статі, дитина освоює культурно схвалювані зразки статево-рольової поведінки.

Цей процес відбувається й у тому випадку, якщо в дитини відсутній хто-небудь з батьків. У цьому віці дитина в будь-якому випадку виявить, що увага матері не належить їй цілком. У неповній родині дитина засвоює норми статево-рольової поведінки, спостерігаючи життя за межами родини.

Якщо батьки не дискредитують в очах дитини її стать, то вона з радістю включається в ігри, що дають їй нове відчуття дорослості. У таких іграх дитина імітує дії дорослих своєї статі. Помилку допускають батьки, які вважають такі ігри «несерйозними» й намагаються замінити їх чимось більш, на їхній погляд, корисним, наприклад, читанням. Не випробувавши на едиповій фазі відчуття гордості від приналежності до своєї статі, дитина може вирости боязкою й невпевненою в собі.

У даний період дитина прагне активно втручатись стосунки батьків, намагається їх розлучити, коли вони захоплені один одним. Якщо батьки рішуче закриють двері спальні, то дитина до шести років справиться із собою, і романтичні почуття відійдуть у «глибину» до періоду статевого дозрівання.

Коли дитину «виключають» з інтимних стосунків між батьками, вона терпить у такій ситуації «поразку». Це, як не дивно, дає їй відчуття безпеки, а надалі - уміння віддалитись від батьків. Якщо ж батьки поступляться, то в дитини може виникнути страх, що шлюб не міцний, і надалі розів'ються тривожність, острах успіху, погане ставлення до сексу й особисте неблагополуччя.

Інша відмітна риса цієї стадії - виникнення еротично забарвлених ігор між дітьми різної статі. Підглядання, хихикання, ігри «з роздяганням» (у «родину», «доктора» й т. п.) свідчать про те, що діти цього віку вже досить добре поінформовані про те, які частини тіла вважаються інтимними і що їх варто приховувати від людей протилежної статі й від очей сторонніх. Ця норма соціального життя викликає в дітей спочатку почуття протесту. Відреагувати на неї вони і прагнуть у грі.

Еротичні ігри в даний період - цілком нормальне явище. Але вихователь чи вчитель не має робити вигляд, що нічого не відбувається. Не можна соромити, карати, виставляти на посміховище за такі ігри. Якщо ви стали їх свідком, то треба недвозначно все припинити. Необхідно сформувати в дітей уявлення про недоречність таких ігор при сторонніх.

Дитячу мастурбацію, що не має невротично-нав'язливого характеру, краще делікатно не зауважувати. У цьому випадку дитина реалізує своє право на одержання задоволення, не звертаючись до сторонніх осіб.

Еротична гра - це міжособистісна ситуація, і в ній діють соціальні норми, знанню яких дитину повинен навчити дорослий. Маленькій дитині це відчуття дорослості дається саме через уміння та здатність дотримуватись обмежень, що діють у світі дорослих.

На едиповій стадії часто руйнуються навички, сформовані на попередній стадії, наприклад, виникає проблема енурезу.

Енурез - це невротичний симптом, що може вдруге викликати в дитини відчуття постійної незручності й сорому за своє тіло. Діти, які страждають на цей симптом, знову стають сильно прив'язаними до матері, тому що побоюються глузувань однолітків.

Символічний зміст енурезу складається в несвідомому заклику до матері, пошуку гарантій її приходу вночі. Діти, які страждають на енурез, часто сплять занадто глибоким («мертвим») сном і не просипаються навіть після сечовипускання.

Загальні рекомендації в такій ситуації: варто дати дитині можливість одержати деякі задоволення від пробудження вночі, наприклад, дозволити їй самостійно керувати світлом (у такої дитини в межах її досяжності повинно бути місцеве освітлення), розкласти поряд із ліжком улюблені іграшки, книжки, поставити фрукти або сік. Важливо переключити дитину з несвідомого заклику, зверненого до матері, на свідоме отримання власних задоволень, що заміщають цей заклик. Тоді момент пробудження вночі буде позитивно підкріплений, і своєчасне опорожнення сечового міхура перестане бути проблемою. У силу сказаного даремно намагатись увечері жорстко контролювати споживання дитиною рідини.

Таким чином, підсумком едиповій стадії є не тільки встановлення дитиною психосексуальної ідентичності за допомогою рольової гри, а й формування інфантильної «концепції» про розходження та взаємини статей, що створює передумови для переходу на наступну стадію розвитку.

4. Латентна стадія. Її початок зазвичай збігається з початком шкільного навчання в більшості країн світу і пов'язаний з появою в дитини предметних інтересів за межами батьківського «трикутника», наприклад, бажання побільше довідатись про світ поза родиною. Інтерес дитини до сексуальних проблем у цей період знижується, тому стадія і називається «латентною». Це період розширення соціальної компетентності дитини, її знань про світ природи та людської культури.

5. Пубертатна стадія збігається з настанням статевої зрілості. Знову оживаючі потяги стимулюють інтерес до проблеми статі, але вже на новому рівні.

Основна задача цієї стадії - народження в підлітка емоційної емансипації від батьків шляхом знаходження об'єкта «першої любові». Звичайно, ця задача в даний період не може бути вирішена цілком. Важливо, щоби підліток відчув у собі здатність полюбити когось за межами родини.

Якщо в ранній юності людина легко відмовляється від об'єкта першої любові, віддаючи перевагу цінності дитячо-батьківських відносин або відносин з однолітками своєї статі, то поза залежністю від рівня її фізіологічної зрілості можна говорити про затримку психосексуального розвитку. Хід і темпи психосексуального розвитку неможливо контролювати ззовні. Зустрічаються гіперсексуальні підлітки - з рано й сильно вираженим потягом, підлітки з помірковано вираженим, досить добре контрольованим потягом та асексуальні підлітки, які виявляють більше дитячих форм поведінки й інтересів. Підлітки, які «просипаються», раніше і швидше формуються в ході пубертату (статевого дозрівання), виявляються в більш «виграшному» становищі, тому що серед однолітків їм простіше знайти бажаний статус і визнання, тому що вони більше інших схожі на дорослих. А підліткам, які «недозріли», доводиться шукати додаткові способи та засоби, щоб утвердитися серед «своїх». Така ситуація може призводити до високої тривожності, агресивності, порушень поведінки, зниження чи навіть перекручування самооцінки, замкнутості й інших проблем.

Статеве виховання на різних етапах розвитку

У ході полового виховання як частини загальновиховного процесу важливо донести до свідомості дитини основний зміст сексуальності, що полягає у з'єднанні з новою в її житті силою, що, з одного боку, звільняє її від вузького кола дитячо-батьківської залежності, а з іншого, дозволяє установити нову залежність - від тієї людини, з якою треба буде разом рухатись шляхом особистісного росту. У цьому, зокрема, складається зміст шлюбу як соціального інституту.

Уважається доведеним факт, що сексуальна задоволеність і психічне благополуччя дорослої людини багато в чому залежать від морально-психологічної атмосфери раннього дитинства - довірчих стосунків з батьками, матір'ю, терпиме ставлення до наготи, відсутність дитячих заборон, готовність батьків обговорювати різні проблеми дітей і т. п.

Статеве виховання - це насамперед справа батьків. Батьки вчать не словом, а прикладом. Як правило, усі в родині відчувають, що із сексом треба бути обережними. Секс - це причина причин, у результаті якої з'являється нове життя, що штовхає дітей до росту та здобуття незалежності. Для батьків гірка радість - бачити дітей дорослими, усвідомити їхню привабливість. Діти ж розуміють, що ніколи не будуть так близькі з батьками, як батьки один з одним. Потім, коли-небудь, треба буде розстатися (Р. Скіннер). Тому дуже важко вести розмови про секс у родині.

Дати дітям поштовх до зрілості - це необхідність «вірної величини» сексуальної напруги між батьками та дітьми: не повинно бути ані фригідності, ані інцесту. Якщо батьки міняються ролями (у побуті, наприклад) або їхні ролі уніфікуються, то це заплутує дитину, тому що вона повинна бачити, що батьки відрізняються й роблять різну справу.

Дуже важливий період - едипова стадія психосексуального розвитку. Тут хлопчик повинен перейти через символічний міст від матері до батька (приблизно до двох із половиною років), тому необхідне зустрічне бажання батька прийняти його в чоловічу компанію. Дівчинці ж батько допомагає стати більш незалежною від матері. Якщо ж дівчинка з якихось причин (наприклад, «холодна» мати і «теплий» чи зухвало замилуваний батько) переходить через «міст» до батька, то це може скінчитися транссексуалізмом. Труднощі психосексуальної ідентифікації в дівчинок можливі й у тих випадках, коли батька немає або в нього не склалися стосунки з матір'ю. У цій ситуації дівчинка може в більшій мірі розвинути чоловічі якості, тому що, виявляючи їх, вона символічно заповнює матері чоловічу відсутність, і мати «заспокоюється» (стає менш роздратованою, тривожною та напруженою), що, у свою чергу, закріплює в дівчинці «чоловіче» начало. У хлопчиків же можливий прояв транссексуалізму, якщо мати не подбала вчасно дитину відокремити від себе (наприклад, мати владна або надмірно тривожна, а батько або повний «нуль» у родині, або надмірно суворий, або не любить хлопчика) або ж узагалі цілком ігнорувала стать дитини (таке буває в ситуаціях, коли мати жорстко програмує себе на володіння дитиною суворо визначеної статі).

Використання символічного «моста» допомагає зрозуміти страх чоловіка перед владою жінки, тобто його острах повернутись через «міст» і що не буде сил знову його перебороти. Чоловік при нормальному розвитку може пограти в «дитину», а потім знову повернутись у «чоловіка». Але якщо він не здатний визнати потребу в ласці, то в жінці бачить загрозу. Якщо «перехід» через символічний «міст» у хлопчика був сполучений з якимись труднощами, то з нього може вирости чоловік, який або боїться і жахається жіночого суспільства, або маскує свій страх зневажливим, а то і жорстко агресивно-твердою поведінкою зі «слабкою» статтю.

Ті, хто розтягся по всьому «мосту», скоріше попадають у табір гомосексуалістів. Жіночий гомосексуалізм виникає, коли матері - власниці, а від батька «мало користі», «він невдаха», «далекий родич» або грубий, не здатний любити. Чоловіки-гомосексуалісти залишаються на «мосту», тому що страшаться матері і так і не подружилися з батьком: більше материнських пут страшать чоловічі ревнощі батька, вони прагнуть до батька, але, не обернувшись до матері й не відчувши до неї потягу, упускають із життя свою жінку.

Отже, у нормі на материнському березі, трохи далі від матері «жіночні» дівчинки, на батьківському березі - «мужні» хлопчики. Нагадаємо, що все, про що ми зараз згадали, - лише один зі способів пояснення й розуміння того, як відбувається в людини ототожнення зі своєю статтю.

У період едипової стадії краще - це «надзвичайне» положення батьків, що проявляється в такому:

  • турбота про дитину, не відходячи від неї;
  • взаємна прихильність батьків;
  • закриті турботливою й люблячою рукою двері до спальні батьків.

У протилежному випадку, якщо дитина не випробувала поразки в цьому сенсі, надалі вона буде несвідомо намагатися заглушити «поклик статі», що може виразитись у фригідності чи імпотенції, психологічній у тому числі. Також її буде страшити все, що приймається за успіх, тому що він спричиняє катастрофу. Повертаючись на стадію цього любовного трикутника, така людина буде суперничати з кимсь однієї статі з нею за володіння чимось в іншої статі. Цим можна пояснити поведінку чоловіків і жінок, яких тягне до замужніх, але які рвуть зв'язок, коли виникає щось більше. У такий спосіб вони огороджують себе від повноцінних стосунків.

Після того як «міст» перейдений, виникають романтичні відносини між батьками та дітьми протилежної статі. Флірт батьків із дітьми не небезпечний. Подробиці того, що батьки роблять у спальні, дітей не стосуються, але їм важливо знати, що батьки приносять один одному радість.

У пубертатний період дитина, яка дорослішає, усвідомлює сексуальну привабливість свою і своїх батьків. Підліткам важливо «випробувати» свої сексуальні можливості. У цьому сенсі батьки - найкраща мішень; наприклад, дівчинка, фліртуючи з батьком, як би пробує свої сили на ньому, щоб надалі застосувати їх на дійсному об'єкті. Для батьків у цей період головне - рухатися своєю дорогою. Ця задача спрощується, якщо в них хороші подружні стосунки.

Слід зазначити, що для підлітків характерні так звані «брудні» розмови про секс і розглядування «брудних» картинок. Психологічно - це зняття емоційної напруги від сексуального порушення, що ще не може бути задоволено природним чином. Із психологічної точки зору скоріше насторожують підлітки, які не ведуть подібних розмов.

В юнацькому віці, коли досягається фізична зрілість, обмеження статевого інстинкту можливе шляхом додання йому особистісно зорієнтованого характеру, чому і служить юнацька романтична любов до особи протилежної статі.

Про роль батька. При його відсутності більше проблем у психосексуальному розвитку буває у хлопчиків. Для батька важливіше, не скільки він часу залишається «на сцені», а що він робить у свій вихід. Якщо батько буде поводитись, як «зразковий чоловік», то він не виховає дійсного чоловіка. Тільки батьки тверді, але люблячі, співчутливі й поділяючі турботу про дітей, ростять «надійних» чоловіків і «вірних» дружин.

У питанні про необхідність «дошлюбного» сексуального й відчуттєвого досвіду єдиної та «правильної» думки на всі випадки життя немає. Наприклад, Р. Скіннер, один із провідних зарубіжних психологів, дотримується думки, що такий досвід необхідний, тому що людина в цьому випадку розуміє, що нелегко знайти партнера й будувати з ним повноцінні стосунки. А ті, хто нічого не зазнав, очікують від шлюбу неможливого. Цю точку зору не варто вважати остаточною - нехай кожний молодий чоловік і кожна молода дівчина все вирішать самі у відповідності зі своїми бажаннями, устремліннями та цінностями.

У питаннях статевого виховання необхідно застерегти батьків:

  • чим більше заборон і чим сильніше придушується «заборонна» сила, тим більш рушійною буде її дія, коли вона прорветься;
  • варто уникати крайностей у розмовах про секс - батьки, переборюючи незручність, сиплють фактами, але замовчують про почуття, а почуття - це головне.

Як відповідати на гострі запитання дітей:

  • треба доброзичливо розпитати дитину про те, що вона вже знає з цієї теми, а потім, якщо потрібно, поправити та розширити її уявлення;
  • пояснення мають бути ясними та зрозумілими, без іносказань і підміни прикладами із життя тварин і рослин;
  • казати правду треба на доступному розумінню рівні, зміст відповіді повинен бути цікавий дитині.

Бажано, щоб до вступу у школу від батьків або вихователів дитина вже одержала інформацію про розходження статей і продовження роду.

Психологічні проблеми першої близькості

Перший сексуальний контакт - дуже делікатна задача, хоча сучасна молодь вирішує її набагато простіше, ніж їхні батьки.

Говорячи про першу близькість, як правило, концентруються на страхах, які її супроводжують. Для юнаків більш характерні страхи, що нічого не вийде, тому їх більше хвилює техніка, а не партнерка. У дівчин відзначається загальна тривожність («Що ж буде?») - страх болю, передбачення приниження, осудження й т. п.

Основні проблеми першої близькості:

  • проблема психологічної готовності до статевого контакту, наявності емоційної основи, інтимності почуттів;
  • проблема «безпеки» - захисту від можливих інфекцій (що особливо актуально в епоху «розгулу» СНІДу) та небажаної вагітності, що має на увазі інформування про сучасні засоби контрацепції.

Хочеться помітити, що в рішенні даної проблеми величезне, якщо не вирішальне значення має просвітительська робота, проведена батьками, учителями та вихователями.

Роль іграшки у психосексуальному розвитку дитини

Дитина, як ми вже відзначали, освоює свою психосексуальну роль за допомогою різних рольових ігор. Не сформувавши адекватні статево-рольові уявлення, дитина неминуче зустрінеться з труднощами спілкування з однолітками як своєї, так і протилежної статі й поступово почне відчувати непевність у собі.

Серед педагогів часто виникають дискусії: чи доцільні військові іграшки та військові ігри для хлопчиків й іграшки типу «ляльки Барбі» для дівчинок. Це пов'язано з побоюваннями, що хлопчики, наприклад, можуть вирости «мілітаристами» і в них розів'ється жорстокість. В одному місті один раз улаштували таку акцію: дітей запросили на центральну площу міста не дитяче свято, де вони повинні були кидати в загальне багаття військові іграшки, замість же цього їм дарували м'які іграшки.

Із психологічної точки зору, діти одержали сумнівний урок: відмовившись від іграшок, що символізують романтичне ставлення до мужності й героїзму (адже для дитини 4-6-ти років ще не існує понять про смерть і вбивство в дорослому сенсі цього слова), через м'яку іграшку вони одержали підкріплення, що відповідає потребам більш молодшого віку. У цьому випадку дитина несвідомо може зробити висновок: «Дорослі хочуть, щоб я знову став «дитинкою». Пережите ж раніше відчуття безпорадності штовхає дитину на агресивне ставлення до оточуючих. Таким чином, при вихованні «миролюбності» за допомогою подібних прийомів ефект може виявитись протилежним.

Граючись із військовими іграшками на едиповій фазі (із 3-х до 6-и років), хлопчик засвоює зафіксований у міфах, казках та інших пам'ятниках культури зразок мужності, властивий шляхетному герою, який відстоює позитивні цінності. Зброя (чарівний спис чи лук) є основним, доступним для використання у грі атрибутом, оскільки інші атрибути (наприклад, фізична сила) поки що недоступні.

Настільки ж пильний інтерес викликає лялька Барбі, не схожа на «пупсиків» і «малят». Гра з «пупсиком» або «малям» дозволяє дівчинці освоїти роль матері, яка доглядає за дитиною. Це важливий, але не єдиний компонент жіночої ролі.

Ще одна жіноча роль, яку здатна сприйняти вже 4-5-річна дівчинка, - це роль «красуні». Довгий час на нашому ринку не було іграшки, що відповідає потребі дівчинок цього віку - грати у «красуню». Ця потреба виявлялась у масових «епідеміях»: малювання однотипних принцес у дитячих садках і перевдягання в мамину ошатну сукню й туфлі на високих підборах.

Заборона на задоволення даної потреби неминуче спотворить психосексуальний розвиток дівчинки, внесе розкол у її свідомість, створить відчуття власної неадекватності: адже в казках принци беруть шлюб не з «добрими неньками», а з прекрасними принцесами, з якими ототожнює себе дівчинка у своїх фантазіях. Отже, заборона на гру у «красуню» - це заборона на дитячу фантазію про красу та щастя.

Цим порозумівається такий запаморочливий успіх ляльки Барбі: вона і є найбільш дійсною красунею, поруч із якою може з'явитись принц (в інших ляльок не може бути «нареченого», у них є тільки брати й сестри, мами і тати). Барбі - не просто данина моді чи каприз, це іграшка, що дозволяє дівчинці здійснити свою мрію, стати не тільки матір'ю, а і принцесою, зустріти свого принца.

Автор: М. Розенова

Освіта.ua
05.02.2008


Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!