Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Психологія Психологічний супровід і гуманізація освіти

Психологічний супровід і гуманізація освіти

В останні роки важливе місце приділяється гуманізації, а поряд із нею і психологізації навчально-виховного процесу, який усе частіше характеризують як "суб'єкт-суб'єктний". На допомогу психологізації та створенню сприятливих умов для розвитку кожного учня в освітньому закладі саме й має бути націлена діяльність шкільної психологічної служби

Переорієнтація сучасної освіти вимагає створення сприятливих умов для розробки та застосування нових педагогічних технологій, насамперед активних методів та інтерактивних технік навчання, розвитку та виховання, що не може не бути пронизане «психологізацією» педагогічного процесу.

Ефективність діяльності шкільної психологічної служби, реалізація її потенціалу значною мірою залежать від готовності педагогічного колективу співпрацювати з нею: розумінням сутності її задач, адекватними уявленнями педагогів про реальні можливості та важливість допомоги, правильним формулюванням замовлень на послуги психолога.

Відчуття внутрішнього комфорту чи дискомфорту важливе для того, щоб організувати діяльність «тут і тепер», яка була б якнайбільш ефективною. Точнісінько так, як ми не можемо перетворити скляний чи металевий посуд на глиняний, ми не можемо, як би нам не хотілось повністю в усіх відношеннях перетворити тих людей, з якими ми стикаємось кожного дня, та тих, кого маємо вчити, розвивати та виховувати, на точнісінько таких, яких ми уявляємо як ідеальних. Але ми можемо, ураховуючи реальні якості та реальні можливості кожного, співпрацювати з ним так, щоб наша співпраця ставала більш ефективною, а внутрішній дискомфорт не заважав нам. Сприяти якнайкращому розкриттю можливостей можна лише враховуючи, що ми маємо справу не з «гвинтиками» у складному загальному механізмі, а з реальними людьми. І ці реальні земні люди досить часто відрізняються майже в усіх відношеннях. Ця їх відмінність може бути й гальмом, якщо кожний кожного разу стане «підтісувати» їх під свої ідеальні уявлення, а може стати й рушієм у значних позитивних змінах на краще, якщо дати розквітнути тому відмінному, що саме потрібне в певних умовах, дати відчути реальну можливість свого розвитку та вдосконалення, що дуже важливе для інших.

Здійснення психологом прогнозування діяльності людини в тих чи інших умовах є цілком реальним. Певні можливості досить часто зумовлені вродженими властивостями особливості психіки. Так, український науковець Б. Цуканов установив наявність тісного зв'язку між особливостями відчування суб'єктом руху часу та швидкістю реагування й показником екстраверсії - інтроверсії (тобто направленістю особистості зовні чи на власний внутрішній світ), ступеня тривожності, рухливістю тощо. Трапляється, що під впливом засобів масової інформації (різні популярні телевізійні ігри, наприклад, «Найрозумніший» тощо, де найбільш розумною вважають дитину, яка може найбільш швидко відповісти на запитання, які дуже швидко їй ставляться) плутають швидкість реагування чи швидкість сприйняття інформації та розумові здібності учнів, хоча швидкість сприйняття та реагування пов'язана не стільки з розумовими здібностями, скільки з особливостями темпераменту особистості. Якщо так, то у групі опитуваних «найшвидший» - холерик, чи, за певних обставин, сангвінік, а «найбільш уповільненим» може виявитись меланхолік чи флегматик. Тож холерик за певних обставин може здаватись «більш розумним», ніж флегматик, чи навіть меланхолік. Хоча за інших обставин, коли час не регламентують, результати можуть бути зовсім іншими, а іноді й протилежними. І той же флегматик може з успіхом розв'язати задачу, яку холерик осилити не зміг. Крім того, якщо дійсно необхідно перевірити інформованість людини (тобто хоча б наявний запас засвоєних знань, а не навіть розумові можливості, які в дійсності виявити зовсім не так просто), то дуже важливо враховувати різний ступінь тривожності ваших співрозмовників. Дуже вразливі та надчутливі в умовах, коли з ними ведуть бесіду з нотками дратівливості в голосі, можуть виявити гірші за звичайні для них результати. Дійсно, у реальному житті в залежності від поставлених задач може трапитись так, що стане напрочуд важливим дуже швидко відреагувати чи дуже швидко щось виконати, але за інших обставин, навпаки, більш важливими можуть стати такі якості, як наполегливість, ретельність та уважність, якими не так вже й часто можуть похвалитись усі «швидко реагуючі». Різні професії ставлять різні вимоги, і ті якості, які можуть бути пріоритетними в одній, можуть майже не знадобитись в іншій. Навіть у межах однієї й тієї ж професії є ділянки, де стають у пригоді різноманітні особистісні якості представників різних темпераментів.

Одним із суттєвих здобутків процесу демократизації суспільства є можливість здійснення власного вибору. Психолог допомагає людині краще зрозуміти себе, розібравшись у власних якостях, і дати певні рекомендації, які можуть бути використані. Остаточний вибір - суверенне право самої людини. Попереджена людина - людина озброєна, не безпорадна. Краще знаючи свої дійсні якості, можна в залежності від обставин обирати власні стратегії пристосування до них і до різних обставин чи корекції.

У профілактиці девіантної поведінки велике значення має робота з учнями, які мають певну акцентуацію (тобто гіпертрофоване виявлення окремих рис і підвищену вразливість до певних діянь поряд з підвищеною стійкістю до деяких інших. Щодо роботи психолога навчального закладу з акцентуаціями, то провідні психологи-учені пострадянського простору, які займались акцентуаціями, рекомендують почати з ознайомлення педагогів з особливостями поведінки акцентуантів і того, що є для представників тієї чи іншої акцентуації «нестерпним», щоб, уникаючи їх, створювати більш сприятливі ситуації.

На ставлення вітчизняних психологів до акцентуацій характеру певною мірою відбились праці П. Ганнушкіна про психопатії й те, що акцентуація сприймалась насамперед як відхилення від норми десь на межі із психопатіями. Під керівництвом відомого радянського психіатра професора Андрія Євгеновича Лічко (1926-1994) було розроблено й у 1970 році запропоновано патохарактерологічний діагностичний опитувальник (відомий багатьом психологам «ПДО»). За допомогою опитувальника діагностувались типи психопатій та акцентуацій характеру в підлітковому та юнацькому віці (14-18 років): гіпертимний, циклоїдний, лабільний, астеноневротичний, сенситивний, психастенічний, шизоїдний, епілептоїдний, істероїдний, нестійкий, конформний. Окрім названих А. Лічко описав діагностику й так званих «змішаних» типів, які теж часто зустрічаються. Опитувальник А. Лічко складається із 25-ти наборів висловів-тверджень про ставлення різних «патохарактерологічних» типів до деяких життєвих проблем («самопочуття», «настрій», «сексуальні проблеми», «ставлення до батьків» тощо). Обслідування має проводитись у два етапи:

  • обслідуваний обирає ті твердження, які найбільше «підходять» йому, та вносить їх номери до реєстраційного листа;
  • з тих же наборів тверджень обслідуваний обирає те, що найбільш заперечується ним, і теж вносить номери до реєстраційного листа. Дозволяється відмовлятись від вибору, ставлячи «О» у реєстраційному листі. Уважається, що сім і більше відмов - показник труднощів роботи з опитувальником через невисокий інтелект чи негативне ставлення до обслідування.

Психологи навчальних закладів, які користувались опитувальником А. Лічко, стикалися із ситуацією, коли на кожній паралелі майже у 100 відсотках можна було прираховувати до перелічених (чи «змішаних») типів, і ідеальне уявлення про «нормальне» та «норму» щодо юнаків і підлітків здавалось чимось на зразок «ідеально чорного тіла». Крім того, пропонуючи обслідуваним текст опитувальника, не завадило би переконатись, що навіть при ретельно зроблених записах написаний текст дійсно є зрозумілим. Змінились реалії нашого життя. Учні досить часто зізнавались про текст опитувальника у відвертій розмові: «Ми так ніколи не говоримо й ніколи не сказали б. Нам важкувато усвідомити, про що саме йде мова. То все якесь занадто штучне, ніби зовсім не про нас».

Серед практичних психологів навчальних закладів досить популярним є всім відомий «Опитувальник Шмішека» (Шмішек і Мюллер записали деякі із запитань, які сам К. Леонгард і його учні застосовували для діагностики акцентуацій), який Г. Шмішек надрукував у 1970 р., виділивши десять типів акцентуацій особистості.

Нагадаємо, концепція акцентуйованих особистостей розроблена Карлом Леонгардом (1904-1988), німецьким психіатром, неврологом і психологом, професором клініки Шаріте університету Гумбольдта (Берлін, колишня НДР) ще в 60-ті роки XX століття.

До речі, до опитувальника Г. Шмішека сам К. Леонгард поставився досить стримано, відзначивши складності тестування лише на основі певних зафіксованих слів чи фраз. К. Леонгард та його учні розрізняли акцентуації характеру (демонстративний, педантичний, застрягаючий і збудливий) та акцентуації темпераменту (гіпертимічний, дистимічний, афективно-лабільний, афективно-екзальтований, тривожний, емотивний, з урахуванням наявності та сінтонного темпераменту з характерним для нього середнім урівноваженим настроєм), при діагностуванні важливими вважалися спостереження та невербальна інформація, збирались і враховувались біографічні дані. К. Леонгард уважав уроджену спрямованість основою виховання, між тим, підкреслюючи, що те, як саме вона виявить себе, залежить від суспільства, в якому людина живе, від зовнішніх стимулів. Відмічалось, що «на тлі варіацій у сфері спрямованості інтересів і нахилів виникають різні індивідуальності, але їх ще не можна віднести до акцентуйованих особистостей». К. Леонгард запропонував підхід до акцентуацій характеру як до варіанта норми: «інакше ми були б вимушені дійти висновку, що нормальною слід уважати лише посередню людину, а всіляке відхилення від середини (середньої норми) повинні були б визнати патологією. В акцентуйованих особистостях потенційно закладені як можливості соціально позитивних досягнень, так і соціально негативний заряд. Деякі акцентуйовані особистості постають перед нами негативно висвітлені, тому що життєві обставини їм не сприяли, але цілком імовірно, що під впливом інших обставин вони стали б незвичайними людьми».

У залежності від того, якою саме класифікацією акцентуацій користується психолог навчального закладу, може дещо відрізнятись опис самих акцентуацій. Користуючись класифікацією К. Леонгарда, можна відмітити, наприклад, що демонстративні особистості мають неабиякі акторські дані, котрі використовують у повсякденному житті, і неабияку фантазію та схильність уникати труднощів. Педантичні відрізняються підвищеною відповідальністю, перепровіряють зроблене багато разів. Гіпертимічний темперамент характеризує здебільшого підвищений настрій у поєднанні з жагою діяльності та спілкування з важкістю фіксуватись на чомусь одному конкретному тривалий час. Тож, щодо можливих рекомендацій, ураховуючи наявність акцентуацій характеру, можна, наприклад, запропонувати демонстративній особистості не зосереджувати свою діяльність на роботі, де необхідний ретельний, копіткий підхід (така робота більше підійде педантичній), а доручати роботу, схожу на роботу артиста, з великою кількістю різноманітних презентацій. До речі, педантичній особистості рекомендують краще не доручати проведення вечорів відпочинку та створення невимушеної, легкої атмосфери (це краще зробить гіпертимічна особистість).

Кілька слів слід було би сказати й про діяльність сучасних психологів. Еклектичний підхід - зараз досить популярний серед них. Хоча, звісно, кожний з них не може не відбирати та не опрацьовувати існуючі в нього знання та навички згідно зі своїми власними можливостями і своїми ціннісними орієнтирами. І це слід пам'ятати, коли тобі пропонують виступ чи рекомендації того чи іншого психолога. Можливо, саме тому серед певних верств населення виникла потреба звертатись не до психолога взагалі, а до, наприклад, «християнського психолога» чи до психолога-мусульманина тощо. Психолог закладу освіти має усвідомлювати можливість існування ситуації, коли так звані універсальні корисні рекомендації можуть перекреслювати ціннісні орієнтири інших людей, і вміти критично сприймати подібну ситуацію та з повагою ставитись до права вибору інших.

Для тих, хто працює з людьми, велике значення має емпатія. Емпатія - це здатність ніби встати на місце іншої людини та побачити оточуючий світ і існуючі проблеми такими, якими їх бачить вона. Навіть зрозуміти іншу людину не так просто, а бути емпатичним «на всі сто відсотків» практично неможливо. Люди занадто по-різному сприймають світ, і навіть коли вони говорять одні й ті ж слова, то не завжди мають на увазі одне й те ж. Емоційна теплота певної людини може сприйматись іншою як слабкість. І все ж таки, якщо педагог прагне покращити власну емпатичність, допомогти йому може психологічна служба.

Навчання, виховання, самовиховання, соціалізація - єдиний процес, який розвиває особистість, адаптує її до змін і реалій сучасного життя. Наші діти, наші учні - то наше майбутнє. І кожна сучасна мисляча людина все більш глибоко усвідомлює, що це не просто звичні слова. Тому ті, хто із дня в день мають змогу співпрацювати з цим нашим майбутнім, сприяючи зрушенням у плані його покращення, не можуть не відчувати важливість своєї діяльності. Зміни відбуваються повсякчасно, незалежно від нашого бажання чи небажання, але якими саме стануть ці зміни, багато в чому залежить від наших сьогоднішніх учнів і від тих, хто сприяє розкриттю їх тих чи інших потенціальних можливостей, допомагає їх самореалізації як майбутніх спеціалістів, як громадян, як представників людства, які мають бачити та вирішувати важливі проблеми сьогодення.

Усвідомлюючи взаємозалежність усіх і кожного на нашій планеті, у цивілізованому світі давно вже відмовляються від виховання світосприйняття з позицій «егоїзму всіх», домінування загальної конкуренції та «права сильного». Практично мислячі люди усвідомили, що не можна досягти комфорту та повного щастя лише для себе, грубо використовуючи природу та коли навкруги існує багато хворих, голодних і нещасних людей. Дійсно, залишки застарілої моралі певного періоду розвитку капіталізму ще існують, відбиваючись у деяких витворах зарубіжної масової культури та публікаціях. Але чи треба сприймати те, що давно довело можливість небажаних наслідків і віджило?

Водночас, відмовляючись від ідеалів подвійної моралі, усе частіше висловлюються про більшу реалістичність і дієздатність підходу з позиції альтруїстичного егоїзму: якщо людина любить лише інших, вона не може любити взагалі - люблячи інших, люблять і себе. Тобто для загального блага варто любити не лише своїх учнів, інших, а й себе, щоби твоя діяльність була справді ефективною. Щоб навкруги були щасливі люди, навіщо самим ставати нещасним? Якщо ми прираховуємо себе до спроможних допомагати іншим, то цілком справедливою стає вимога, щоб ми також зайнялись вирішенням власних проблем. Порозумітися з іншими досить часто заважає небажання до кінця зрозуміти себе та свої реальні прагнення. Сприянню вирішення цих проблем (за певних умов) також може допомогти психологічна служба освітянського закладу.

Традиціями української гуманістичної педагогіки (пригадаємо лише педагогічну спадщину В. Сухомлинського) закладена провідна точка зору: однією з головних умов успішності роботи педагога є любов до своїх учнів. До цієї точки зору приєднуються й сучасні психологи. Пригадаємо слова Г. Абрамової, яка майже повторювала твердження В. Сухомлинського: справжня любов, яка завжди носить животворчий, а не руйнівний характер, яка має передумовою піклування, повагу, відповідальність і знання про того, кого любиш. Продовживши в дусі сучасного альтруїстичного егоїзму, можна додати: педагогам треба намагатись отримати корисні знання, краще «пізнаючи» й себе, і своїх учнів. І на це теж має бути націлена психологізація педагогічної праці.

Для дійсно сучасних педагогів стало аксіомою, що оволодіння педагогом новими методами навчання, розвитку й виховання здійснюється в режимі обов'язкового саморозвитку самого педагога, потребує розуміння психологічних закономірностей розвитку людини на певному віковому відрізку часу. Вік наших учнів більшість класифікацій відносять до підліткового та юнацького. Тож пригадаємо деякі притаманні певному віку особливості, які варто не забувати.

За одним з авторів підручника з основ психології, рекомендованого Міністерством освіти і науки України, В. Татенко, підліток «бажає не спілкуватись, а відчувати себе суб'єктом прийняття рішень, особливо тих, що стосуються його особисто», юнак «уважає для себе найсуттєвішим протистояти оточенню в поглядах на ідеали життя, на його смисл і тим самоствердитись».

Підлітковий вік (за різними найбільш популярними періодизаціями, 12/13- 15/18 років) звикли характеризувати як важкий: уже не дитина та ще не доросла людина, інтенсивний фізичний розвиток і пов'язані з ним переживання, усвідомлення проблем дорослого життя та зростання тягаря відповідальності. Постійні побоювання власної «нормальності». Різкі зміні настрою поряд із дратівливістю та вразливістю. Підлітки часто різко змінюють інтереси та захоплення, у них спостерігається перебудова системи оцінок інших людей і себе, разом із тим виникають конкретні життєві плани.

Юність (16/18-20/25 років) - вік, в якому людина має прийняти на себе відповідальність за устрій життя (приймають участь у виборах органів державної влади).

Індивідуалізм і максималізм юності - риси, які найчастіше відмічають поряд зі скепсисом, критичністю і, інколи, навіть нігілізмом. Заперечуючи та відмовляючись від того, що іншим здається незаперечним, юним досить важко зізнаватись у власній некомпетентності. Притаманна юності мрійливість, яка досить часто приховується, - дуже важлива особливість для подальшого формування духовності, тому з нею (здатністю мріяти) варто обходитись обережно, стикаючись із деякими реаліями сьогодення.

Молодь відкрита для спілкування: інтенсивно заводяться нові знайомства, легко утворюються дружні стосунки, робляться шляхи для утворення сімей тощо. Однак разом із тим провідною діяльністю вважається професійне навчання або трудова діяльність чи поєднання професійного навчання з трудовою діяльністю.

У навчальних закладах завжди заплановані та здійснюються певні заходи, які вважаються необхідними, але їх ефективність не завжди влаштовує освітян. Ураховуючи вікові та деякі загальнолюдські особливості, можна, наприклад, запропонувати задля більшої результативності здійснення в навчальних закладах боротьби зі шкідливими звичками дотримуватись рекомендацій:

  • уникати по можливості тактики прямого залякування (хоча звичайно необхідно пропонувати фактичний матеріал, який допоміг би самостійно зробити вибір здорового способу життя);
  • застосовувати як головні позитивні мотиви;
  • треба спиратися здебільшого на гонористість, почуття гордості за свої досягнення, стимулюючи та заохочуючи бажання контролювати власну поведінку;
  • розкриваючи внутрішні скриті причини шкідливих звичок, допомагати повсякчасно отримувати приклади та навички реального вирішення особистих проблем;
  • користуватись допомогою самих учнів, популярних серед них особистостей;
  • зуміти викликати повагу до тих, хто вміє, утримуючись від шкідливих звичок, підтримувати гарний вигляд і добру фізичну форму;
  • досягти того, щоб здоровий спосіб життя став уважатись престижним. Навіть наслідуючи конкретні зразки, молоді люди можуть не зізнаватись у цьому, прагнучи знайти та виявити власне «Я». А ті, котрі прагнуть досягти максимальної результативності своєї педагогічної діяльності, усвідомлюють: одна з важливих умов підвищення самоорганізації й активності учнівської молоді - інтелектуальне навантаження має бути регульованим (а не безмірним перевантаженням) і здійснюватись на достатньо високому, але доступному для учня рівні.

У своїх пошуках нового, найбільш ефективного, застосовуючи знахідки колег і рекомендації світової педагогічної думки, сучасні педагоги не забувають творчо переосмислювати традиційне.

Працюючи з молоддю, найчастіше використовують комунікативний метод як найбільш ефективний, що активно використовується світовою педагогічною думкою від пращурів і до наших часів як найрезультативніший. Саме діалог (а не домінування монологу педагога) сприяє вивільненню учня від психологічного та ідеологічною пригнічення в навчальному процесі. Діалогічна форма спілкування в умовах пошукової діяльності сприяє розвитку мислення, дає можливість оволодіти способами співпраці, навчитись плідно співпрацювати. Не випадково в інтерактивних технологіях застосовуються дебати, дискусії, «мозковий штурм», ток-шоу, прес-конференції тощо - у всіх цих формах спілкування (комунікація) ефективно застосовується як важливий фактор навчання й виховання.

Разом із тим треба весь час ураховувати, що кожна людина привносить у пізнання реального світу свої особистісні риси, і саме в умовах орієнтації на особистість відбуваються становлення та розвиток таких важливих якостей особистості, як рефлективність, спонтанність, критичність мислення, уміння працювати з новою інформацією, спілкуватись і нести відповідальність за наслідки власних дій. Маючи необхідну інформацію про особливості людської психіки та можливості та здібності кожного конкретного учасника навчально-виховного процесу, завжди можна скоригувати загальні дії так, щоб і задовольнити їх потреби (духовні, моральні, комунікативні в інформації та ін.), і націлити діяльність на співпрацю для досягнення найкращого для всіх нас результату. А розвиток навчальних і професійних компетентностей разом із запасом їх корисних компетентностей постійно самостійно поповнювати поряд зі здоровим емоційним станом допомагає найкращій самореалізації, досягненню успіху в житті.

Автор: І. Страцинська

Освіта.ua
01.09.2008


Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!